Каталог :: Социология

Диплом: E-Ukraine. Інформаційне Суспільство: бути чи не бути

           О.Голобуцький                              О.Шевчук           
                            E‑Ukraine.                             
                Інформаційне Суспільство: бути чи не бути                
                                   Київ                                   
                                     2001                                     
E‑Ukraine. 
                Інформаційне Суспільство: бути чи не бути                
Книжка є одним з перших вітчизняних досліджень, присвячених проблемам
формування в Україні Інформаційного суспільства та включення нашої держави до
загальносвітових процесів побудови Глобального інформаційного простору.
Автори в популярному викладі подали основні теоретичні та прикладні питання
теми: загальні й конкретні визначення, історію виникнення й розвитку ідей,
поточні й стратегічні завдання, досягнення й перепони на шляху інформатизації
та входження до нової – Цифрової – доби людської цивілізації. Книга
адресована широкому колу читачів.
                                                                              
     
                            E‑Ukraine.                             
                Інформаційне Суспільство: бути чи не бути                
     
     

Зміст:

1. Передмова 2. Розділ перший. Теоретичні основи Глобального Інформаційного Суспільства 3. Розділ другий. Економіка посткапіталізму: Віртуалізація та Інформатизація 4. Розділ третій. Інформаційні технології: від народження до кінця «піскової доби» 5. Розділ четвертий. Соціально-психологічні аспекти формування Інформаційного суспільства 6. Розділ п’ятий. Інформаційне Суспільство, держава і ми: можливості, обов’язки, права, перспективи 7. Розділ шостий, завершальний. Інформаційне суспільство: глобальне, європейське, українське 8. Примітки 9. Додаток 1. Окінавська хартія Глобального інформаційного суспільства 10. Додаток 2. Паризький меморандум про взаєморозуміння щодо розвитку Інформаційного суспільства

Передмова

“Мудрих доля веде, дурних – тягне”

Вихід нашої книжки “E-Ukraine” – “Електронна Україна”, – ми присвятили не стільки входженню нашої держави у нове тисячоліття, скільки долученню України до світового процесу формування нового, Інформаційного суспільства. Реалії Інформаційного суспільства дедалі відчутніше змінюють життя нашої держави. Тож ми вирішили, що саме час братися до вивчення й прогнозування цього процесу, аби мати можливість впливати на нього з найбільшою користю для України. Слід зауважити, що ця робота – одна з перших у сфері дослідження Інформаційного суспільства в Україні. Безсумнівно, потім з’явиться ціла українська бібліотечка з цього питання, сформуються групи фахівців, інститути... Саме це сьогодні відбувається в усьому світі, і зовсім скоро неодмінно прийде і в Україну. Та поки що ми лише починаємо, окреслюємо план майбутньої будівлі. В цій книжці ми принаймні побіжно згадуємо якщо не всі, то більшість основних термінів, понять, імен, теоретичних і технологічних напрямків тощо. Це обов’язкова робота, і ми намагатимемось зробити її якнайкраще. Тож почнімо. Спочатку ми маємо відповісти на кілька цілком закономірних питань. І першим з них буде – чому “E-Ukraine”, звідки ми це взяли? Цей термін ми вводимо за аналогією з уже усталеними поняттями, такими як “E- Europe” (Електронна Європа), “e-commerce” (електронна комерція), зрештою, “e- being” (електронне буття). Префікс е- (себто електронний) означає повне або часткове переміщення явища, предмету, процесу до віртуальної реальності, їх віртуалізацію. Віртуальна реальність, за Британнікою, це результат використання моделювання й симуляції, які дозволяють людині взаємодіяти зі штучним тривимірним візуальним чи іншим сенсорним навколишнім середовищем. На практиці це не що інше як експансія мікропроцесорів – найбільш ефективних засобів оперування інформаційними ресурсами – в усі сфери життя. Вдосконалення пристроїв та процесів за допомогою електроніки стає дедалі масштабнішим. Тож з певного моменту цілі галузі набувають характеристик “електронних”: комерційні оборудки здійснюються виключно “електронним” шляхом – і з’являється електронна комерція; набуття освіти переміщується з аудиторії до електронної мережі – і з’являється електронна освіта. І так стосовно всіх сфер життєдіяльності людини. Сьогодні ми є свідками значної активізації подібних процесів в нашій державі. І зміни, що їх ми спостерігаємо, вже не є виключно кількісними, як в перші роки “мікропроцесорного поступу”. Тепер це якісні перетворення на рівні не лише цілих галузей, але й державної політики. Тому ми вважаємо, що ситуація вже дає нам право казати про “Електронну Україну”. Ми в жодному випадку не заявляємо, що інформатизацію в Україні завершено. Ми лише констатуємо, що наша держава обрала цей шлях розвитку слідом за розвиненими країнами всього світу. Так, багато хто вважає утопією створення в Україні Інформаційного суспільства, коли не розв’язано й найелементарніших проблем. Вони питають: чому нас в Україні має цікавити явище, яке реально сьогодні стосується лише країн – світових економічних лідерів? Адже вони мають загальну телефонізацію, надзвичайно поширений мобільний зв’язок, значні покажчики комп’ютеризації – підприємств, установ, хатніх господарств... Зрештою, вони мають матеріальну забезпеченість більшості громадян таку, що дозволяє їм справді обирати найбільш ефективний спосіб життя, вимагати вищого рівня обслуговування у будь-якій сфері. Україні до всього цього ще, будемо чесними, досить далеко. То навіщо нам їхні, по суті, проблеми? Ці люди справді дорікатимуть нам за витрачання часу на вивчення ефемерних прожектів. Але ж давайте розберемося, чи справді “їхні” вони, ці проблеми, проблеми розвитку Інформаційного суспільства. Ми виходимо з того, що Україна на сьогодні – вільна, відкрита країна. Ми більше не відмежовані від світу, від світової спільноти, від інших культур та ідей залізною завісою ідеологічного пресингу, насильства і страху. Перед нами безмежне розмаїття людських думок, способів життя, помилок, ідей, досягнень. Це все тепер належить нам так само, як і решті суспільств. Але і нам тепер жодними щитами не оборонитись від світу. Ми увійшли у вільний світ – але ж і він так само увійшов у нас. Сьогодні вислів “в окремо взятій країні” стосовно будь-чого остаточно втрачає сенс. Якщо розвиток системи шляхів і судноплавства у середні віки призвів до становлення єдиного ринку в межах євразійського континенту. Якщо поява радіо, телефону та інших засобів комунікації першої половини ХХ сторіччя уможливили появу трансконтинентальної індустріальної економіки. То сьогодні процес, що почався за середньовіччя, сягає своєї вершини. Інформаційні мережі – засіб об’єднання не лише континентів, корпорацій, урядів чи економік. Це – засіб об’єднання людей, їхніх способів світобачення. Створюється єдиний інтелектуальний і емоційний простір. Його принципом існування є доступність для кожного і можливість включення – принаймні потенційна – всіх членів суспільства і його інститутів. Саме ця ознака поширює новий простір на Африку і віддалені острови. А вже ми, країна в географічному центрі Європи, не можемо не бути часткою його. Новий, Інформаційний світ потребує Інформаційної України, оскільки без нас всесвітню мережу буде розірвано, а її функціонування буде обмеженим і неефективним. А отже – вже не зможе йти мова про Глобальне Інформаційне Суспільство – не обмежене нічим і всеохопне. Ще один важливий момент. Більшості людей в Україні сьогодні справді доводиться сутужно. Але на те й існує держава, аби турбуватись не лише про день нинішній, але й про те, що буде з нами, з нашими дітьми завтра. І якщо провідні аналітики прогнозують кардинальні зміни у світовій економіці, спричинені саме інформаційними технологіями – то чи не буде логічним, більше того, обов’язковим перетворення саме цього напрямку вітчизняної науки, економіки, освіти на стратегічний, надання йому державного пріоритету? Так, можна залишити інформаційні технології в одній ланці з іншими галузями, і підтягувати потроху до рівня розвинених країн. Але за такого сценарію ці країни завжди так і будуть для нас розвиненими, а ми для них – державою, що розвивається. Ми вважаємо, що Україна має обрати інший, продуктивніший шлях, що створить для нас щонайкращі перспективи у зовсім недалекому майбутньому. Ми переконані – нам ні в якому разі не слід доганяти решту світу, підтюпцем старанно пробігаючи той самий шлях, що він ним йшов сто, п’ятдесят чи п’ять років тому, і набивати ті самі ґулі у тих самих місцях. Однакові синці – це ще не привід для заяв про однакові досягнення. Тим більше, що в такий спосіб доганяти їх нам доведеться всю решту життя і ще трішечки – бо вони теж не стоятимуть на місці. Єдиний шлях для нас приєднатись до авангарду – обрати випереджуючу стратегію. Наша фундаментальна наука, технологічні розробки, програмне забезпечення мають працювати на кілька кроків наперед відносно сьогоднішніх світових досягнень. Нам вистачить потенціалу витримати цю гонку, поки можливі конкуренти працюють над ближчими завданнями. Коли ж подальший прогрес почне вимагати принципово нових рішень – тоді ми відвоюємо гідне себе місце під сонцем. Нам знов можуть закинути: “доки товстий схудне, худий здохне”. Хіба теперішні проблеми зникнуть самі собою? Але ми наполягаємо: братись за вирішення тих проблем, які постануть перед усім світом лише завтра. І тоді питання, розв’язання яких сьогодні вимагає титанічних зусиль і заганяє бюджет у глухий кут безвиході, завтра справді вирішуватимуться одним порухом: нові обставини змінять їхній масштаб і зміст. Нікому не дано зупинити якийсь момент і досхочу в ньому порпатися, доки остаточно не буде наведено лад. Рух триває навіть у найгірші часи – і, їй Богу, нам варто “зрізати” кілька найглухіших кутів, аби виїхати на прямий шлях врівень з найпершими. Не слід забувати, стабільність – це не стагнація, це сталий розвиток і зміни, постійне оновлення всього і вся. Змінюється довкілля – маємо змінитись і ми. Змінитись, аби вижити. Бо обставини справді оновлюються, незалежно від того, хочемо ми цього чи ні, ба навіть чи знаємо ми про це. І навіть найбільш розвинені країни серйозно переймаються тим, яке місце відведе їм нове тисячоліття, і чи залишиться їм місце взагалі, якщо вони не докладатимуть до цього зусиль. Тоді ми запитуємо Вас, громадян країни, яка лише розвивається – чи можемо ми собі дозволити бездіяльність, більше того – ігнорування проблеми як такої? Якщо сьогодні нам важко, то де ми опинимось завтра, якщо і чути не хочемо про це “завтра”? Рон Зоммер, голова Ради директорів “Дойче Телеком”, запитав 2000 року у Ганновері: “Що принесе нам нова доба? Чи будемо ми вимушені знов зіткнутися зі старими невирішеними проблемами, чи ми будемо катапультовані назустріч новим ідеям і інноваціям? Чи ми формуватимем світову економіку, чи вона підімне нас під себе?” 1 Коли це вже турбує успішні структури, чи це не означає, що нам слід забезпечити вирішенню цих питань у сто разів більшу увагу? І якщо відкинути будь-який поблажливий ідеалізм, подумаймо – кому ми знадобимось за партнерів, коли самі себе виключимо з простору майбутнього, з інформаційного простору? Хто цікавитиметься нашою думкою, думкою невдах, що не зуміли відшукати власний шлях? Нас просто тягтиме за собою чужим руслом потік подій. Ми не думаємо, що цей сценарій може задовольнити когось з Вас. І ми не думаємо, що серед нашої аудиторії знайдуться такі наївні особистості, які вірять, нібито все минеться, якось-то буде, і цей сценарій ніколи не справдиться. Це ні в якому разі не песимізм. Це лише поінформований оптимізм, який спонукає до активних дій, не дозволяє розслаблятись. І ще до питання стратегії розвитку України. Ми не заперечуємо тих, хто каже про відновлення промисловості. Або ж тих, хто наголошує на відновленні соціальних гарантій, створених радянською системою. Ані тих, хто посилається на класиків американської економіки і наполягає на щонайшвидшому розвиткові сфери обслуговування. Це – невід’ємні компоненти здорового суспільства. Проте чи не є вони пріоритетами сторіччя двадцятого? Ми хочемо тут навести думку, що, як на нас, доволі точно вимальовує криву, яка з’єднує роки 1900‑ті з 2000‑ми. “ХХ сторіччя мало багато визначень. Серед них – доба електрики, індустріалізації, атомної енергії, кібернетики. З іншого боку, його називали добою революцій, світових війн, розпаду імперій, переділення світу і формування сучасної геополітичної системи, локальних війн і контрреволюцій. Воно було також добою індустріального суспільства, соціалістичного будівництва, споживацького і постіндустріального суспільства. Останнє десятиріччя століття отримує назву порога Інформаційного суспільства.” 2 Суспільний і економічний розвиток пройшов довгий і звивистий шлях за цей час. Кожен крок мав свої досягнення, проте жоден з них не був ідеальним. І жоден з них, мабуть, не варто відтворювати у сторіччі новому. З’єднаємо пункти 1900 і 2000 підсумовуючою прямою, аби визначити напрямок подальшого руху. Новий день вимагає нових рішень, нових підходів – і нових пріоритетів. Досвід ХХ сторіччя завжди у нашому розпорядженні. Проте нові реалії надто сильно змінюють наше життя і правила гри, аби не зважати на них, будуючи сьогодні фундамент дому, в якому житимем завтра. Ця книжка – для Вас, люди ХХІ сторіччя, громадяни України, що не бажають бути аутсайдерами у будь-чому, що стосується цього життя. В ній ми намагалися окреслити основні тенденції, властиві формованому сьогодні глобальному суспільному устрою. Проте ми застерігаємо від дуже серйозного сприйняття цієї роботи: у новому світі все надто швидко змінюється, отже те, що ще зранку було справедливим “на всі сто”, надвечір стає трохи не дідівськими забобонами. Саме з такої позиції ми і писали книжку: трохи гумору, трохи загальних припущень, що можуть бути вірними протягом більш-менш тривалого часу, і багато прикладів – адже досвід ніколи не втрачає значення, він може лише з часом змінити його (з позитивного перетворитись на приклад того, “як не слід робити в жодному випадку”, і навпаки). Ми також ризикнули кожен розділ супроводити певними рекомендаціями власне для України, проте ще раз наголошуємо – це в жодному разі не є імперативи, а лише пропозиції, які можуть виявитись придатними до втілення. Тож, читаючи, не забувайте час від часу посміхатись. І не втрачайте зв'язку з суворою реальністю: її прокрустове ложе дуже швидко обламує розлогі теоретичні схеми, якими б гарними вони не були. Ми описуємо, як будь-хто з Вас може діяти, але ні в якому випадку не мусить діяти саме так. Дякуємо за цікавість до нашої книги, і сподіваємось, вона Вам на щось-таки придасться. З найкращими побажаннями, автори Розділ перший Теоретичні основи Глобального Інформаційного Суспільства Інформаційне суспільство для України – все ж здебільшого популярний термін європейських декларацій, ніж реальне явище з чітким змістом. Хоча заради справедливості слід зауважити, що й “інформаційний істеблішмент” країн – авторів поняття досі не дійшов згоди ані щодо форми, ані щодо наповнення такого суспільства. Його прихід пророкують більш як чверть сторіччя. Світ навколо нас набуває дедалі більше ознак Інформаційного суспільства. Проте насправді електронне довкілля, Цифрова цивілізація людства, ще “спить”. Ми можемо лише передбачати, що ця цивілізація буде прекрасною, коли нарешті стане реальністю. Тож поки – що ми можемо сказати про “сплячу красуню” Інформаційного суспільства?

Інформаційне суспільство:

“спляча красуня”

цифрової цивілізації

Ми справді чекаємо, коли “прокинеться” потенціал, що його накопичують комп’ютерні мережі світу від часу своєї появи. І ми справді можемо лише здогадуватись і робити більш чи менш вдалі передбачення щодо того, що чекає на Інформаційне суспільство. Так само, як і чого нам очікувати від нього. Теоретики соціології, політології, економіки, культури напророкували щодо його майбутнього чимало. Нам або обіцяють радісну й безхмарну феєрію, або ж малюють картину геть інфернальну, повертаючи терміни періоду рабовласництва. Тож що з того всього зрештою вийде... Проте, ми ще встигнемо, якщо пощастить, самі все те побачити. Чи якщо не пощастить. Хто зна? Але почнемо ми все ж з того, що являє собою, на думку теоретиків і практиків, новий етап розвитку цивілізації. Який, до речі, таки й досі не має остаточного імені. Lifelong Learning Society (Суспільство Дожиттєвого Навчання) 3 , Digital Society (Цифрове суспільство), Net‑Intellect Society (Суспільство Мережевого Інтелекту), Global Society (Глобальне Суспільство), Information Society (Інформаційне Суспільство), Silicon Society (Кремнієве /Піскове/ Суспільство)... Найчастіше, після доповіді групи Мартіна Бангеманна (група на чолі з доктором права, віце-президентом Єврокомісії М.Бангеманном, сформована на вимогу Єврокомісії 1993 року, аби дослідити розповсюдження інформаційних технологій та з’ясувати проблеми, що виникають у цьому процесі; 1994 року надала змістовну доповідь, яка й поклала початок європейському Інформаційному суспільству, оскільки дала основні визначення, характеристики й ознаки такого суспільства у Європі), дійсно використовується назва “Інформаційне суспільство”, за назвою основного ресурсу – інформації.

Мартін Бангеманн

http://www.eurunion.org/magazine/9606/p12jun96.htm

Але так само вірними є й інші визначення, оскільки ґрунтуються на основних ознаках нової суспільної формації. Це суспільство справді є і цифровим, і глобальним, воно характеризується і дожиттєвим навчанням, і мережевим інтелектом, і “піщаною” технологією чіпів (це – один з улюблених каламбурів американських фахівців з інформаційних технологій, бо основа мікропроцесорного виробництва справді кремній, або той же пісок з пляжу). До таких принципових визначень можна частково віднести також і Гейтсову “цифрову нервову систему”. Сам Білл Гейтс визначає її як суму персональних комп’ютерів, засобів електронної пошти та підключення до мережі Інтернет. Ці її компоненти мають бути стандартними та спільними для урядових структур, громадян і комерційних підприємств, аби уможливити глобальну інтеграцію локальних місцевих або національних мереж. Таким чином, “цифрова нервова система” може виступати одним зі складників Інформаційного, чи як його там ще б не називали, суспільства. Зрештою, назва – це не та річ, яка може принципово щось змінити. Ми ж бо з Вами не думаємо, що до суспільного розвитку має відношення фраза “як ви яхту назвете, так вона и попливе”? Адже досі ще жодна назва не полегшила ані однісінького життя. До того ж давали ці назви здебільшого вже нащадки, а не сучасники. Насправді нас з Вами, як тих підводників перед стрибком, має цікавити, що ж нас чекає там, у непевній безодні? Хоча, можливо, ми вже там, просто ще не встигли усвідомити цього?..

Інформатизація –

кінець “дикого заходу”

індустріалізму?

До речі, щодо спроби зрозуміти, на якому ми зараз світі, і що навколо діється. Республіканець Ньют Джингріч, Голова Палати представників США у 1995 р., Newt Gingrich запозичує межові знаки з попередньої цивілізаційної зміни: “те, що відбувається з нами зараз, можна усвідомити, порівнявши з періодом між 1770 і 1800 роками, коли Сполучені Штати перетворилися з аграрної країни на індустріальну. Те, що ми переживаємо, відхід від індустріальної епохи, змушує ставити дуже схожі і сповнені глибокого змісту запитання щодо себе...” 4 Україна так само пережила навальну індустріалізацію на початку ХХ сторіччя. Проте тоді нам так і не дали опам’ятатися, осмислити себе у новому середовищі. Адже зміни нав’язувались ззовні і планувались світоглядно чужими теоретиками. Якщо ми справді перетинаємо грань між епохами

Ньют Джингріч

http://www.newt.org/

саме сьогодні, цього разу давайте вже зробимо майбутнє для себе власноруч. Бо знов почуватимемось у цьому майбутньому як у костюмі з чужого плеча. Так, справді корисно для інтелекту повправлятися разом з футурологами світу у передбаченнях. Проте недарма ж сказано “найлегший шлях передбачити майбутнє – винайти його”. “Винахідники Українського майбутнього” – звучить гордо, як на нас. Нехай навіть засновник і директор інноваційної Медіа-Лабораторії Массачусетського технологічного інституту Ніколас Негропонте правий, і електронна планета справді з вигляду й на дотик буде розміром зі шпилькову голівку 5, але й там Україні непогано було б мати вигідне місце, облаштоване саме за її “формами”. Бо, з усього, нам таки довгенько доведеться мешкати у цьому цифровому світі. Адже термін життя цивілізацій вимірюється сторіччями. А ми схильні погодитись у цьому визначенні (стосовно нової цивілізації) з футуристами та авторами найбільш знаних у світі теорій щодо Інформаційного суспільства Елвіном та Хайді Тоффлерами. Так, термін “цивілізація” може звучати претензійно, проте жоден інший термін не може бути достатньо всеохопним, аби включати в себе такі поняття, як технологія, родина, релігія, культура, політика, бізнес, ієрархія, лідерство, системи цінностей, мораль і теорія пізнання. За подальшої інформатизації у світі зсуви і радикальні зміни відбудуться на всіх цих рівнях суспільства. Коли ж змінюється стільки соціальних, технологічних і культурних параметрів одночасно, тоді виникають не лише зсуви, але й якісні зміни – не лише нове суспільство, але й зачатки абсолютно нової цивілізації. 6 Які ж саме зміни відбуваються? Детально ми зупинимось на них у наступних розділах, проте зазначити основні моменти варто вже зараз. Почнемо з технології як найбільш очевидно модифікованої сфери.

Трохи про наше

цифрове майбутнє:

технології

Будь-яке виробництво із запровадженням інформатизації набуває тенденції до мініатюризації (і далі – мікро- й наномініатюризації). Речі навколо нас стають розумними – від виробничої лінії до холодильника, від собачого нашийника до розетки. Буквально за кілька років наш офіс, помешкання, транспорт замайорять повідомленнями: “Скінчилось молоко”, “Накопичилось надто багато пошти”, “Автобус буде біля вас за три хвилини сорок секунд”, “Собака хоче води” і т.ін. Можна з’їхати з ґлузду від такої балакучості? Фахівці з інформаційних технологій подумали вже й про це. Заздалегідь ведуться розробки “усамостійненої” інтерактивної техніки. Пральня сама дистанційно замовить у торгівельній комп’ютерній мережі порошок, коли він скінчиться. Холодильник підрахує бюджет родини на харчування, швидкість витрачання кожного продукту, склад місячної корзини споживання, знайде найдешевшу пропозицію за кожним пунктом і зробить попереднє замовлення. Нашийник ввімкне й вимкне воду для собаки, відчинить і зачинить двері, виведе її на прогулянку за контрольованим маршрутом, викличе ветеринара й замовить засіб від бліх. Адже стрес від надлишкового потоку інформації, який може стати навіть агресивним, – штука серйозна. Тож, як бачимо, ніщо не має бути випущено з поля зору в процесі запровадження інформаційних технологій у наше життя. Кожен аспект нашої життєдіяльності неминуче має набути цифрових характеристик, оскільки технології, “розірвані”, розкидані в окремих речах, що нас оточують, – марні, даремні, непотрібні. Як дорога іграшка, надто крихка для того, щоб її бодай торкатися. Коли ж виникає інформаційна мережа, навіть локальна, користь від інформатизації зростає експоненціально, кожного кроку ефективність збільшується чи не на порядок. Сенс інформаційних технологій саме у їх синергізмі, ефекті об'єднаних можливостей і потенціалів. Інформатизація необхідно характеризується системністю. Все потроху включається до діалогу людина-довкілля, все набуває активного інтерфейсу, дружнього до користувача. Вже більше сторіччя тому – у 1851 році – Натаніел Готорн, американський фантаст і натхненник розвитку телеграфу, зауважив, що електрика перетворила матеріальний світ на величезну нервову систему. Земна куля стала величезним мозком з чуттям і розумом. 7 Як вже було сказано, можливості комп’ютерів, об’єднаних в мережу, – це не просто сума можливостей кожного з елементів. Збільшення відбувається астрономічне. Вже тепер симулювати таку складну хаотичну систему як, скажімо, вірус СНІДу чи екологічний баланс, не забере багато часу. Плюс забезпечується доступ до роботи над цим практично необмеженої кількості фахівців. Таким чином, завдяки новим можливостям обсяг і структура знань міняються і кількісно, і якісно що кілька років. Тож раз набута освіта вже не забезпечує сталого професійного рівня, достатнього на все життя. Постійне ж навчання паралельно з роботою вимагає зміни принципу освіти. А для нового покоління – розробки нової педагогіки: системи виховання особистості, адаптованої до Інформаційного суспільства. Окрім технології, науки, освіти й виховання, глобалізація інформаційних мереж змінює й фізичний спосіб роботи і навчання, додаючи до них префікс теле-, себто дистанційний. Таким чином, пошук роботи чи вступ до навчального закладу більше не означає зміну місця проживання. Більше немає потреби через це розривати родинні зв'язки. До того ж телеробота дозволяє більше часу приділяти дітям, а отже повертає традиції родинного виховання.

e-me атакує!

Що ж людина залишить

Від себе у цьому світі?

Також і духовне життя людини з поширенням інформатизації набуває нових рис завдяки новим можливостям. Виховується релігійна терпимість, оскільки різко збільшується доступність інших переконань, доступність вільного спілкування з їх носіями. А які зміни провіщує поява такого феномену, як цифровий єпископат – можливо, цифрову Реформацію? Відвідування святинь в режимі он-лайн, персональна електронна капличка, електронний молитовник на 10n молитов за секунду – людська вигадливість безмежна, особливо коли на ній можна заробити. Анонімність, деперсоніфікація, ба навіть симуляція особи в Мережі (стать, вік, освіта, національність – будь-що може бути приховане чи змінене лише натисканням кількох клавіш) – яких перетворень зазнають моральні установки особистості, її власна система цінностей? І, відповідно, система цінностей суспільства так само має зазнати певних трансформацій. Ми не можемо вам сьогодні сказати, куди саме спрямують людство сили соціальної і психологічної адаптації. Проте ми цілком точно знаємо, що шлях тут буде пройдено чималий. Одним з найнаочніших прикладів є переміщення до віртуальної реальності світових культури й мистецтва. Причому тут відбувається подвійний процес – одночасно і виникають специфічні мережеві види культурної та мистецької діяльності, що можливі лише у гіперпросторі, і створюються он- чи оф-лайнові версії (себто в Мережі чи на дисках або інших носіях інформації відповідно) реально існуючих музичних творів, виставок, музеїв, бібліотек, пам’ятників тощо. Перенесення в інформаційний простір культурних надбань практично всіх націй і часів робить їх доступнішими. Адже тепер не треба вишукувати вільних грошей і часу, аби відвідати Версаль чи Ермітаж. Не треба жодних дозволів і статусів для вивчення раритетів літератури чи мистецтва. Можна “власноруч” повторити роботу археолога чи реставратора, ба навіть мазок за мазком працювати з Леонардо над Джокондою... Можна практично все, аж до щогодинного підпалу Ермітажу, оскільки оцифрована його версія чесно з’являтиметься перед вами цілісінькою з кожним запуском програми. Мистецтво стає справді близьким народові – двері у цілий світ втілює дедалі компактніше створіння (хіба це річ, якщо має дедалі більше розуму й несе дедалі більшу відповідальність і за нашу роботу, і за дозвілля, і за освіту!), яке мешкає на нашому робочому столі. Комп’ютер уможливив активну взаємодію культурних просторів кожного з користувачів, об’єднавши їх у єдине культурне буття планети. Культурний простір стає глобальним. Що буде властиво цій новій культурі: еклектизм чи універсалізм? Вона атомізується до культурних сфер мільярдів індивідуумів чи зіллється в єдину планетарну свідомість?

Книга – безсмертя вибраних.

Комп’ютер і мережа –

безсмертя кожного?

І ще один, практично ірреальний аспект: однією з властивостей Інформаційного суспільства є безстроковість. Право на особисте інформаційне безсмертя. Довгі сторіччя панування книги вона була безсмертям її авторів. В Мережі кожен користувач – сам автор свого безсмертя. Тепер кожна людина може оцифрувати архіви, документи, що їй належать, і потенційно необмежений час їх зберігати. 8 Так само практично необмежений час по фізичній смерті може тривати обмін інформацією між її “електронною версією” (архівами, статтями, інтерв'ю, зверненнями, фото, відео тощо) та цілим світом інших користувачів. Чи це не має підстав стати тим важелем, що ним буде перевернуто світ? Безсмертні віртуальні особистості, чиє життя триває у гіперпросторі, наповнене цифровими аналогами речей і явищ матеріального світу... Можливо, це і є образ майбутнього? А яким чином буде перетворено ієрархічні побудови всіх рівнів, враховуючи переважно горизонтальну багатовимірну структуру інформаційного простору і відсутність потреби дублювання їх у кожній локальній ніші? Якими мають стати організації, підприємства, правління тощо, аби відповідати цифровим реаліям? Базові показники інформаційного суспільства диктуватимуть і нову політичну реальність. Основним он-лайновим (здійснюваним за допомогою Мережі) блоком в цій сфері є право кожного отримувати інформацію про діяльність влади в реальному часі. Більше того, навчені гірким досвідом історії політичних маніпуляцій і практики їх приховування, деякі автори наполягають на потребі безстрокового зберігання документів і інформації про цю діяльність. 9 Якою тоді стане політика: також уніфікованою і глобальною? Як бачите, точного прогнозу не вийшло. Все, що ми змогли зробити, то це побудувати певну кількість можливих варіантів подій. Що ж, це – одна з багатьох чарівних рис нашого з вами життя. Нас, останнього покоління старої і першого – нової цивілізації.

Три Хвилі,

що приголомшили світ

І ми не можемо вас втішити навіть посиланнями на те, що не ми перші переживаємо такий переломний момент. Так тоффлерівська теорія Третьої хвилі стверджує, що таке траплялося вже двічі: коли прийшла Аграрна цивілізація Першої хвилі, та Індустріальна – Другої. Проте, виявляється, тоді було легше, бо цивілізаційні хвилі чемно додержувались черги і рухались від суспільства до суспільства поодинці. А коли у даній соціальній формації переважає окрема хвиля змін, модель майбутнього розвитку порівняно легко розпізнати. Зокрема, це далося взнаки за попередньої, Другої хвилі, коли індустріальне бачення майбутнього мало значний психологічний ефект. Загальне уявлення про індустріальне майбутнє визначало вибір, допомагало людям зрозуміти не лише те, ким вони є і ким вони були, але й те, ким вони, вірогідно, стануть. Це забезпечувало стабільність і відчуття самосвідомості навіть за умов екстремальних соціальних змін. Сучасні ж суспільства зазнають ударів одночасно двох (а подекуди і всіх трьох) хвиль змін, і жодна ще явно не переважає. Тож образ майбутнього ламається. Нам сьогодні дуже важко визначити зміст перемін та конфліктів, що ними спричиняються. 10 Все ж ми можемо цілком точно визначити одну дуже важливу ознаку того способу життя, який нас швидко поглинає. Дон Тапскотт, фахівець з економіки цифрового суспільства та автор семи популярних робіт в цій сфері, президент Don Tapscott Корпорації вивчення Нової парадигми, сформулював її так: “Нове суспільство – суспільство розумової праці, що ґрунтується на застосуванні людських знань до всього, що виробляється й до того, як це робиться. Нові ідеї будуть головним джерелом добробуту”. 11

Дон Тапскотт

http://www.nplc.com/dont.html

Так, бюджети країн і корпорацій і сьогодні орієнтуються на сировину, обсяги рухомої та нерухомої власності, запаси готової продукції та інші матеріальні вияви добробуту і гарантій на майбутнє. Проте новий принцип, орієнтація на нематеріальний – творчий, інтелектуальний – потенціал, вже працює в сучасному світі. Адже навіть коли кілька цивілізаційних хвиль співдіють, все ж можна виокремити сферу, що належить до кожної з них. Таким чином, вже певний час у суспільствах функціонує більш чи менш потужний сектор Третьої Хвилі. І він вже використовує “новий спосіб домінування – створення й експлуатацію знань”. 12 Áктори цивілізації Третьої Хвилі є творцями нових принципів у сфері інформації і нововведень, менеджменту, культури і поп‑культури, нових технологій, програмного забезпечення, освіти, педагогіки, медицини, фінансових систем, військового захисту й інших послуг, які вони поширюють на весь світ. І треба сказати, це поширення йде дуже успішно. Тут ми хочемо зробити невеличкий відступ, аби з’ясувати, чому саме акцент робиться на послугах. Це випливає власне з визначення Інформаційного суспільства, яке, проте, викристалізувалося далеко не одразу. Ось історія цієї ідеї.

Інформаційне суспільство:

Ab ovo

Вперше в достатньо чіткому вигляді ідея Інформаційного суспільства була сформульована наприкінці 60‑х – на початку 70‑х років ХХ сторіччя. Винахід самого терміну “інформаційне суспільство” приписується Ю.Хаяші, професорові Токійського технологічного інституту. Японський уряд вже тоді вважав дуже важливим для країни, зокрема для її економіки, з’ясувати перспективи поширення комп’ютерних технологій. Тож доповіді щодо цієї проблеми готували одразу кілька груп дослідників. Проте наголос на економічних наслідках зумовив певну обмеженість і прикладний характер продукту роботи японських вчених. “Інформаційне суспільство” так і залишилось би просто японською локальною моделлю розвитку, якби паралельно в таборі її економічних суперників – американців не з’явилась ще одна концепція нового суспільства. Це був постіндустріалізм Деніела Белла, соціолога. Термін було запропоновано ним ще 1962 року. А в 1974 р. з’явилася основна праця – “Прихід постіндустріального суспільства”. За Беллом, нове, постіндустріальне суспільство ґрунтується на теоретичному знанні, яке є його визначальним принципом, джерелом інновації та формування політики. В економіці це призводить до поступового занепаду виробництва товарів як основної форми економічної діяльності й заміни його виробництвом послуг. З’являється новий домінуючий клас – клас професіоналів. У всіх сферах – економічній, політичній і соціальній – основний вплив на прийняття рішень чинять нові інтелектуальні технології і новий інтелектуальний клас. І в 70‑ті роки відбувається конвергенція цих двох майже одночасно народжуваних ідеологій. Продукт схрещення ідей Хаяші та Белла залишив за собою назву та прикладну частину від винаходу японської команди технологів та економістів. Але решту – власне ідеологію, соціальний, психологічний, культурний аспект, все те, що і склало основу для майбутньої “цивілізації Третьої Хвилі”, – решту він взяв від соціологічного підходу Белла. Ідеологія постіндустріалізму мала достатньо солідну теоретичну основу й універсалістську орієнтацію для виконання функції фундаментальної соціальної концепції. 13 Тож, повертаючись до питання акценту та послугах: Белл за основну рису постіндустріального суспільства (що перейшла до теорії Інформаційного суспільства) визначає перехід від виробництва речей до виробництва послуг, причому послуг, пов’язаних перш за все з охороною здоров’я, освітою, дослідженнями і управлінням. Ця особливість постіндустріального суспільства тісно пов’язана зі змінами у розподілі занять: спостерігається зростання інтелігенції, професіоналів і “технічного класу”. 14 І на шістдесяті-сімдесяті роки це вже не було голими теоретичними викладками. Адже кількість службовців вперше перевищила кількість робітників ще 1955 року. 15 І це не єдина характеристика, що зазнала змін від початку наступу інформаційних технологій на всьому фронті усталеного способу життя. Елвін і Хайді Тоффлери цілком вірно відзначили, що вся структура суспільства змінюється, коли однорідність суспільства Другої Хвилі замінюється різнорідністю цивілізації Третьої Хвилі. Цивілізація, що надходить, готує для нас новий кодекс поведінки й виводить нас від стандартизації, синхронізації й централізації, від концентрації енергії, грошей і сил. 16

Глобальне село

третього тисячоліття.

Фактично, ми стаємо свідками поворотного моменту спіралі історії. Це відбувається прямо у нас на очах: глобальна інформатизація уможливлює інтенсифікацію й розширення масштабів прямих рівноправних взаємодій між людьми. Це явище далеко не нове. Людство вже знайоме з ним з попередніх часів. Однак раніше такого роду взаємодії могли відбуватись тільки у малих групах людей, у родинних чи сусідських спільнотах. Тепер таке село стало завбільшки з цілу планету. Виходить, людство з відокремлених, індивідуалізованих, розмежованих стільників мегаполісів повертається знов до способу співжиття, коли кожен об’єднаний з кожним. А всі наші передбачення майбутнього, переміщення до нового соціального простору, тепер вже інформаційного, насправді є ретро-футуризмом. Себто ми будуємо старе нове суспільство. Вірніше, стосовно України, ми лише накопичуємо сили й засоби для цього будівництва. А створення справжнього “дієвого поліморфного інтерактивного середовища” й прокладення потужної інформаційної магістралі 17 – шлях, який вміщує багато кроків. Ми зробили лише перші, і то навпомацки.

Три компоненти

Інформаційного простору

Нами подолано певну відстань лише щодо розвитку двох елементів інформаційного простору – Hardware та Software. Але самих апаратного забезпечення (техніка та телекомунікаційні канали зв’язку) та прикладної математики й програмного забезпечення недостатньо. Не вистачає елементу, що організує цей простір, дозволить орієнтуватися в ньому та свідомо обирати напрямок кожного наступного кроку. Ми маємо на увазі Orgware, компоненту, яку складають лінгвістичні засоби та організаційно-правове забезпечення. 18 Цей процес покладає на Україну тим більше відповідальності, що від його результату, від того, наскільки українським буде наш сегмент інформаційного простору, залежить наше майбутнє. Причому не лише ступінь участі в міжнародних ринках чи представлення у глобальних представницьких структурах, але й збереження власного культурного, мовного, інтелектуального середовища. Нашим завданням, окрім усього іншого, є збереження такої національної та політичної одиниці як “Україна”, а не просто ще одного ареалу дії норм і принципів, вироблених для інших учасників, що виявились сильнішими й більш стійкими перед навалою перемін. Дон Тапскотт, один з тих, що укладають принципи “конституції Інформаційного суспільства”, у передмові до своєї книги зауважив: “Відкритість і мінливість надають великих можливостей для вашої країни і всього людства, але й небезпеки ховає в собі чималі”. 19

Поліпшуючи засоби,

не забудьте поліпшити

мету

Ми цілком поділяємо його сподівання на те, що Інформаційне суспільство, і в Україні також, стане “світом нереалізованих небезпек та реалізованих перспектив”. 20 Проте ще в ХІХ сторіччі, коли тільки-но запроваджували телеграф, першу ластівку телекомунікаційної інфраструктури майбутнього, Генрі Торо, видатний американський філософ і письменник другої половини ХІХ сторіччя, застерігав від поліпшених засобів за неполіпшеної мети. Це повертає нас до проблеми вироблення стратегії розвитку – і не лише українського Інформаційного суспільства, але Української держави загалом. В уряду, бізнесу, інтелектуальної еліти, кожного громадянина має бути єдине спільне бачення майбутнього України. З цього приводу, не вдаючись проте до песимізму, варто процитувати Паулу Уймонен, експерта Програми розвитку ООН: “Хоча істинно, що інформаційні технології є інструментом соціального розвитку, самі по собі вони не змінять сьогоднішні суспільства. Говорити про інформаційну революцію щонайменше лицемірно, коли взяти до уваги, що фундаментальні аспекти сучасних суспільств швидше відтворюються, ніж змінюються в планах розвитку Інформаційного суспільства. Необхідно заново серйозно обміркувати принципи побудови наших суспільств. Питання в тому – як? Що ви робите по тому, як сказали “еврика!”? Так, відправною точкою є знаходження однодумців, поширення ідей серед друзів і колег – людей, що безпосередньо мають відношення до нового способу життя.

Паула Уймонен

http://www.unrisd.org/infotech/conferen/uimonen.htm

Але наступною стадією має бути організація мережі однодумців далі, поза безпосереднім соціальним оточенням. Ціле суспільство має поділяти спільну точку зору на необхідні перетворення. Це обов’язково має бути зроблено, як за допомогою інструментів типу Інтернету, так і іншими засобами, задля досягнення максимуму можливого. Зрозуміло, що знадобляться тяжкі зусилля. Це не буде легко – перепон багато, і вони важкі. Однак, ми справді не маємо великого вибору. Ми самі повинні реформувати наші суспільства, інформатизувати їх. Докласти всіх сил до того, аби кожен соціальний інститут набув форми, оптимальної для цілей нового суспільства. Чи будемо сидіти й сподіватися, що хтось вигадає комп’ютерний вірус, який знищує всі негативи й замінює їх – але знов ж таки, чим?..” 21 Як бачимо, самими мікрочіпами не відбудемось, навіть позапихавши їх в усі шпарини. Та коли й усе людство наслідуватиме того “передовика виробництва”, й понашпиговує себе чіпами як гуску гречкою, справи це не зрушить. Рішення зовсім в іншому. Зміни мають бути системними, такими, що зачеплять кожний елемент суспільної будови, кожен прояв особистості в її самореалізації, що відіб’ються на самих принципах функціонування суспільного організму. І лише коли перетворення відбудуться у самій структурі суспільних відносин, ми зможемо говорити, що Інформаційне суспільство відбулося. Розділ другий Економіка посткапіталізму: Віртуалізація та Інформатизація Доки тривали дискусії щодо того, яку схему економічного розвитку варто обрати Україні – капіталістичну чи соціалістичну (результатом яких, до речі, так і не стала виразна відповідь, куди ж ми йдемо?), час взагалі зняв цю проблему з порядку денного всіх країн. Виходом стала поява інформаційних технологій, які і диктують сьогодні дедалі більшій кількості економік, корпорацій, окремих підприємців і споживачів, яким саме чином здійснювати економічні взаємодії всіх рівнів, що є головним ресурсом і цінністю, яким чином формується додаткова вартість продукту... Тож завдяки поширенню глобальної інформатизації нині активно йде формування так званої “мережевої економіки”, основною характеристикою якої є громадсько- мережева форма управління.

Мережева економіка

світової громади

Ця економічна схема вже була колись задіяна – проте її витіснили капіталістичні відносини, що характеризувалися іншими, ринковими й ієрархічними формами управління. Ймовірно, що останні виникли, якщо слідувати логіці, у відповідь на нездатність громадської (мережевої) форми управління забезпечити ефективне обслуговування системи розподілу праці, коли ця система почала виходити за рамки громади. Причиною цього були обмежені можливості тогочасних засобів комунікації та систем обміну інформацією. Вони вже не встигали забезпечити розширюваному колу людей той рівень обміну інформацією, який необхідний для нормальної роботи громадської економіки. 22 Як узагальнюючий, тут буде доречний вислів Нобелівського лауреата з економіки Фрідріха фон Хайєка, що становлення в процесі соціальної еволюції ринку капіталізму пов’язане з переходом від організованої маленької групи людей, що перебувають одне з одним в безпосередньому контакті, до розширеного економічного ладу. 23 Певне, на початку ХХІ сторіччя соціальна еволюція завершує свій черговий виток, і сучасна економічна система може незабаром опинитися у тій точці, коли оцей “розширений економічний лад” базуватиметься саме на спільноті людей, що “перебувають одне з одним в безпосередньому контакті”. Виходячи з цих характеристик, термін “мережева економіка” може бути замінений на “громадська економіка” чи, у сучасніших термінах, на “економіка прямих рівноправних зв’язків”. Цим питанням займається доктор філософії Сергій Паринов, голова департаменту Інституту економіки та організації промислового виробництва СО РАН, він же є автором терміну “економіка прямих рівноправних зв’язків”. 24 Загалом у доповіді, підготовленій Європейською Комісією, глобальна мережева економіка визначається як “середовище, в якому будь-яка компанія чи індивід, що перебувають у будь-якій точці економічної системи, можуть контактувати легко і з мінімальними витратами з будь-якою іншою компанією чи індивідом з приводу спільної роботи, для торгівлі, для обміну ідеями і ноу‑хау, чи просто для

Сергій Паринов

http://www.ieie.nsc.ru/parinov

задоволення".25 Повертаючись до українських реалій, запитаємо: можливо, з самовизначенням щодо мережевої економіки ми можемо зволікати так само, як і з економікою капіталістичною чи соціалістичною? Чому б і тут не пустити все самопливом, мовляв, час знов усе вирішить? І знов киватимем на багату й успішну Європу, яка, виявляється, так само шукає легших шляхів. Але ж Рада Європи таки знайшла аргументи на підтримку активної позиції та форсування подій.

Економічні зміни:

рання пташка ситно сніда

решті ж не буде й обіду

“Чому не можна зволікати? Бо конкурентоспроможні постачальники мереж і послуг поза Європою дедалі активніші на наших ринках. Для тих компаній, що відставатимуть, ціною повільніших темпів лібералізації стане жорсткіший двобій з більш динамічними іноземними конкурентами й менший внутрішній ринок. Час вичерпується. Якщо не пришвидшити дій, вигоди від нової економіки ми матимем або пізно, або й ніколи”. 26 Полем конкуренції в інформаційну добу є континентальні економічні регіони й світові ринки. Агресія, що її проявляють динамічніші компанії, які вже змінилися відповідно до нових умов ринку, зростає. Вже 1998 року зовнішня торгівля складала, порівняно з 1950‑м, втричі більшу долю світового доходу. 27 Проте, це привід зовсім не для розпачу. Країни, що мають сьогодні статус “розвинених” насправді є такими, але здебільшого в термінах Другої Хвилі. Масштабна індустріальна економіка надто глибоко вкоренилася в їхній лад. І сьогодні позиції всіх високорозвинених індустріальних країн похитнулись через зіткнення Третьої хвилі із застарілими економічними інститутами Другої. І далі напруженість між цивілізацією Третьої Хвилі і двома більш ранніми цивілізаціями зростатиме. Нова цивілізація боротиметься за глобальну гегемонію так само, як це робили модернізатори Другої Хвилі. 28 Чи буде Україна однією з лави модернізаторів? А чи через бездіяльність і непевність у власному виборі й потребах знов стане колонією, об’єктом впливу успішніших держав? Саме свідомий вибір, що зумовить відповідну державну політику у сфері перш за все освіти й науки, є гарантом включення України до авангарду Третьої Хвилі. Але зовсім не величезні витрати на нові технології чи марш-кидки зі збільшення бюджету. Адже саме гігантський стрибок в інтелектуальній сфері суспільства (який ми зробили разом з усім людством, і нам не треба нікого наздоганяти, слід лише не втратити здобуте) – а не комп’ютеризація і не фінансові маніпуляції – пояснює розвиток мережевої економіки. Новітні комп’ютерні розробки дозволяють створювати безмежно різноманітну й недорогу продукцію. Ціну цього розмаїття фактично анулюють інформаційні технології. Інтелект планети, об’єднаний в мережу, прискорює розвиток технологій майбутнього у всіх наукомістких галузях, що раніше прогресували повільно через “неповороткість” великих масивів даних, які треба було обробити для отримання нових результатів.

Інформаційні технології:

добробут можна вичавити

з кожної піщинки.

І знання, об’єднані в Мережу

дадуть відповідь, як.

Сьогодні єдиною причиною того, що ми й досі возимо величезну кількість сировини типу бокситів, міді чи нікелю через усю планету, – це відсутність технологій з переробки наявних у даній місцевості природних ресурсів на необхідні замінювачі. Тільки-но ми здобудемо таку можливість, відпаде необхідність цих перевезень. І в результаті – знов ж таки економія. Загалом, в економіці Третьої Хвилі знання замінять і ресурси, і транспортування. Те ж можна сказати й про енергію. Найкращим доказом того, що знання замінюють будь-які ресурси, стали нещодавні винаходи у галузі надпровідників, які, як мінімум, зменшують кількість енергії, так необхідної для випуску кожної одиниці продукції. Інформаційні технології уможливили розміщення виробництв віддалік міських центрів. І при цьому, тим не менш, значно скорочуються видатки на транспорт і енергію. 29 Все вищеперераховане означає, що навіть небагата країна може за наявності мережевої економіки опинитись на висоті. Тобто, Україна справді має непогані перспективи щодо виходу в авангард світової економіки. Нам слід лише залучити до нового способу здійснення економічних стосунків щонайбільшу кількість економічних агентів та споживачів. Рада Європи і щодо цього має дієвий рецепт. Згідно з її рекомендаціями, найбільш ефективними засобами подолання повільного збільшення інформатизованого сектору економіки є ініціативи у прикладній сфері. Вони здійснюють функцію демонстрації можливостей інформаційних технологій, котра допомагає поширенню їх використання. 30 Ще однією особливістю, що її несуть інформаційні технології в економіці, є масове індивідуальне виробництво. Якщо промислова економіка створила масове виробництво, то нова, цифрова економіка створює, так би мовити, масову індивідуалізацію – масове виробництво індивідуальних (настроюваних) продуктів і послуг – включаючи дані. Ця нова схема вимагає більшого, значно більшого обсягу знань – навіть “побутових”, повсякденних. Що казати, якщо вже й “Макдональдс” утворив Університет гамбургерів. 31 Знання зменшують потребу у сировині, праці, часі, просторі, капіталі й інших ресурсах. Вони стають незамінним засобом – основним ресурсом сучасної економіки, цінність якого постійно зростає.

“Коґнітивна революція”:

безмежне Знання

завойовує людство

Відбувається, якщо так можна сказати, “коґнітивна революція”, що геть змінює серед іншого й економіку, національну чи світову. Саме так, революційною економіку Третьої хвилі робить той факт, що коли земля, праця, сировина й, можливо, навіть капітал можуть розглядатися як обмежені ресурси, то знання фактично невичерпні. На відміну від доменної печі чи заводської лінії, знання можуть використовуватись одночасно безмежною кількістю учасників ринку. І останні можуть використати їх, аби створити ще більше знань. 32 Знання – єдине, що взагалі являє цінність за кіберпросторової економіки. Робітник розумової праці – це головне надбання будь-якої організації. Праця – більше не товар. Це дедалі більшою мірою уділ автоматизованих ліній. Головне – знання й творчі здібності. Головний засіб виробництва – інтелект самого трудящого. Компаніям у нових перегонах єдину суттєву перевагу надає навчання, що триває протягом усього життя. Людям треба отримувати інформацію тоді, коли вона їм знадобилась, причому не відходячи від робочого місця. 33 “Навчання без відриву від виробництва” набуло нового змісту. Тепер це навчання, що є невід’ємною часткою виробництва. “Робоче місце” і “місце учнівське” сьогодні визначають те саме поняття. Це надзвичайно важливо для виживання виробництв, адже інноваційна природа інформаційної економіки диктує принцип “Зроби сам так, аби твоя продукція застаріла”. Сьогодні це один з девізів фірми “Майкрософт”. Продукція все одно застаріє, ось лише головну роль в цьому відіграють конкуренти. 34 Саме так, ця формула діє і для найміцніших гігантів економіки. З технологічним прогресом, який щодня відкриває нові способи обслуговувати вчорашні ринки, монополії “раз і надовго” замінюються конкурентними полями битви. Навіть якщо монополії утворюються, темп технологічних перетворень загрожує їм недовговічністю. Динамічне змагання – сутність того, що австрійський економіст першої половини ХХ сторіччя Йозеф Шумпетер назвав “творчою руйнацією”, – є природою кіберпросторової економіки. 35

Творча руйнація –

основа людської діяльності

в Інформаційному світі

Це породжує необхідність у постійному збільшенні обсягів знань, що також стимулює економічний розвиток, появу нових

Йозеф Шумпетер

http://www.geocities.com/bcschipper/schumpeter.html

компаній і нових продуктів у цій галузі. Але інформаційні потреби економіки вже не задовольняють традиційні навчальні заклади. Тож виникають величезні і постійно зростаючі можливості створення нових товарів і послуг у сфері навчання. Адже кількість “білих комірців”, високопрофесійних службовців, вже перевищила 60% від загального обсягу робочої сили (на 1900 рік вони становили 20%). Саме вони найбільше зацікавлені у збереженні й підвищенні свого фаху, а отже – у знаннях. При цьому кожен почуває серйозну відповідальність за те, аби навчатися до кінця своїх днів. 36 Найбільші вимоги у цьому плані виникають до менеджерів, до тих, хто керує процесами у будь-якій економічній організації. З цього приводу Кен Альварес, віце-президент з кадрів фірми “Сан”, каже: “В процесі прийняття нових технологій менеджерам потрібні нові знання й вміння, аби розробляти нові системи організації праці. Це мають бути соціотехнічні системи, які оптимізують і соціальні, і технологічні складові нової роботи. Кінцева мета полягає в тому, щоб, з одного боку, значно підвищити продуктивність виробника, а з іншого – підвищити рівень його мотивації, задоволення якістю професійного життя. 37 Сьогодні це справді серйозні показники будь-якого виробництва. Зростаюча спеціалізація й швидка зміна кваліфікаційних вимог знижують взаємозамінність праці. Горизонтальна мобільність в межах однієї професії, скажімо, “інженер” чи “лікар”, стала дуже проблематичною, оскільки вимагає чи не докорінної перепідготовки й зміни професійних навичок, суто спеціалізованих для кожної економічної ніші. Таким чином, і безробіття перейшло з кількісного в якісне: аби знайти роботу, доводиться засвоювати величезний масив знань. І це справедливо для дедалі більшої кількості професій. Але це зовсім не означає, що представники “робітничих” професій витісняються з ринку праці. Вони лише весь час підвищують власну кваліфікацію. Тобто, пролетаріат стає “коґнітаріатом”. Однак самим знанням справа не обмежується. Службовці заохочуються не лише за свої раціональні здібності, але й за використання в роботі своїх емоцій, інтуїції та уяви. Ось чому маркузіанські критики вбачають у цьому ще більш пагубну “експлуатацію” службовців. 38 Тож для ефективного функціонування економічної організації потрібне повноцінне забезпечення основним ресурсом нової економіки – знанням, та відповідна “якість робітника”, що виражається не лише працездатністю й продуктивністю, але й інтелектом, здатністю до творчості.

Інформатизоване підприємство:

Розширення чи розукрупнення?

Але для організацій бодай одного сектора економіки існує ще додаткова умова виживання на ринку. Принаймні так вважає Рон Зоммер, голова Ради директорів “Дойче Телеком”. Він говорить про виникнення нового супер-сектора, іменованого TIMES. Ця абревіатура розшифровується у перекладі з англійської як Телекомунікації, Інформаційні технології, Мультимедіа, Розваги та послуги Безпеки. Зокрема, Зоммер зазначає: “досвід США свідчить, що на крупному ринку інновації можуть бути запроваджені швидше й економічніше. Нам в Європі необхідний крупний ринок для того, аби повністю скористатися можливостями, що їх надають нові технології, зокрема наступний стрибок технології – мобільна комерція. Потрібен дуже великий обсяг інвестицій. Їх повернення напряму пов’язане з розміром ринку, який і виграє від запровадження інновацій. Для інвестування мільярдів в інноваційні технології потрібні підприємства, що мають суттєвий фінансовий базис. Можливість утримувати взятий темп є такою ж важливою, як і інфраструктурні інвестиції, оскільки такий рівень розвитку може окупатись лише на довгострокові основі. Це є однією з причин, через яку розмір компанії – ключовий фактор в умовах виживання ринку, що швидко розвивається”. 39 Проте Зоммер не наполягає на універсальності застосування цього принципу. Він звужує сферу його дії до TIMES-сегменту ринку: Позиція “не велика компанія змітає малу, але швидка випереджає повільну” більше не є правдою, принаймні не в нашій галузі, – каже він. Сьогодні для того, щоб вижити, компанія має бути і крупною, і швидкою. Початок процесу злиття компаній було покладено першим об’єднанням, здійсненим згідно законів доби Інтернету. Time Warner, найбільший і найвідоміший у світі медіа-конгломерат, фактично був поглинений компанією AOL, постачальником послуг Інтернету, якому всього кілька років. Це свідчить, наскільки різко баланс корпоративної влади зсунувся під впливом інформатизації. Якщо ж говорити про виробництво загалом, а не лише про TIMES, слід зазначити ще кілька особливостей, що їх принесла Мережева Доба економіки.

Мережева Доба економіки:

парадокс продуктивності та

інші закони й принципи

Ще у 80‑ті роки західні дослідники економічної ефективності впровадження інформаційних технологій виявили “парадокс продуктивності” 40, який означає, що в результаті цього впровадження продуктивність на об’єкті зростає дуже мало. 41 Нові дослідження, проведені 1996‑97 року дали пояснення цьому парадоксу. Ефект від впровадження проявляється здебільшого в іншій якості – наприклад, у збільшенні споживчої вартості вироблюваного продукту, у пришвидшенні економічного зростання тощо. 42 Більш точно специфічні параметри гіперпросторової економіки описані економістом і футуристом Кевіном Келлі, одним з редакторів журналу Wired. Келлі звів ці параметри до дванадцяти нових особливостей (чи правил) сучасного економічного середовища. Наведемо найбільш значущі. По‑перше, поява в мережі небагатьох нових додаткових об’єктів може суттєво збільшити позитивний ефект для всіх користувачів. Ця риса мережевої економіки прямо суперечить двом з найфундаментальніших аксіом доби індустріальної економіки: 1. Цінність пов’язана з рідкісністю, і 2. Велика кількість речей знижує їх вартість. По‑друге, організаціям доводиться повсякчасно видозмінюватись, аби не опинитися в становищі “найкращого у світі експерта у швидко відмираючій технології”. По‑третє, старе швидко руйнується й виникає нове, і так знову й знову. Генезис ширяє над хаосом (поетичне формулювання шумпетерівської творчої руйнації). Що ж до парадоксу продуктивності, то Келлі не переобтяжує себе і читача зайвим клопотом. “Не варто зациклюватись на продуктивності, про це мають піклуватись роботи. В епоху, коли машини забезпечуватимуть виробництво і робити “чорну” роботу, для людини питання “як зробити цю роботу правильно і добре” зміниться питанням “яка робота, що її слід робити, є правильною й доброю”. Виміряти традиційними мірками продуктивність відкриттів і творчості неможливо. Не вирішуйте проблеми, шукайте нові можливості. Мережева економіка грає на руку людським устремлінням: повтори, копіювання, автоматизація знецінюються, а оригінальність, уява, здатність до творчості зростають в ціні”. 43 Нові можливості і нова вартість з’являються і в стосунках між компанією та особою. Основний вид взаємин між виробником і споживачем в Епоху Мережевого Інтелекту – навчання44. Акт покупки у дедалі більшій кількості випадків означає виникнення довгострокових стосунків між продавцем і покупцем. 45 Поряд з цим, споживач вже не той: він очікує від фірм товарів високої якості, екологічно чистих, що постачаються без зволікань, за низькими цінами, з щонайкращим обслуговуванням, з повним усвідомленням відповідальності перед суспільством. 46 Більше того, з переміщенням до гіперпростору торгівля позбавляється потреби як у посередництві, так і практично повністю – у фізичній торгівельній інфраструктурі. Будівлі з цегли й цементу, котрі залишаться, муситимуть стати дуже принадними, аби туди бодай хтось заходив. 47 Але з труднощами зіткнуться не лише ті, хто не зумів переміститися до гіперпростору, але й модернізовані віртуальні учасники ринку. Досі не встановлено юрисдикції щодо оподаткування оборудок в Інтернеті. І хоча мережеві організації можуть боротися проти ідеї оподаткування в Інтернеті, мабуть, цього все ж не уникнути. Дійсно, якщо суттєва частка економіки переміститься до Інтернету, уряди змушені будуть наполягати на доступі до оборудок, аби наповнювати бюджет. 48 Проте ми наполягаємо на тому, що про будь-який зиск для держави може йтись лише по тому, як віртуальна економіка стане на ноги. Наразі ж єдиним правильним підходом є протекціонізм, що діятиме протягом формування нової економіки. Показовою в цьому плані є позиція Всесвітньої торгової організації, яка на початку 1998 року ухвалила рішення звільнити від обкладання митом дані й програмні продукти, придбані й доставлені за допомогою Інтернету. 49

Національні економічні рішення:

вчитися можна не лише на помилках.

Успіхи бувають так само

повчальними.

Щодо національних економічних рішень та їх результатів для країни та окремих компаній, то досвід Ірландії, як на нас, дуже придався б українській економіці. Не гаятимем місця на системний економічний аналіз – це значно краще вийде у фахових економістів. Ми лише хочемо подати такий собі калейдоскоп подій, мозаїку фактів, що є найбільш показовими і цікавими для української аудиторії. Головною темою всіх ілюстрацій є створення сприятливого інвестиційного клімату. Можливо, ірландський уряд таки несповна розуму і зовсім не турбується про державну безпеку та захист національних інтересів, проте зиск Ірландія від такої легковажності, як побачите самі, отримує чималий. Почнемо з того, що створення підприємства в Ірландії не потребує спеціального дозволу з боку державних органів. Іноземний інвестор має ті ж права, що й ірландська компанія. Обов’язковим є лише підкорення інвесторів розпорядженням стосовно будівництва. Центральний банк Ірландії контролює і затверджує всі іноземні інвестиції. Перерахунок закордон дивідендів і прибутку, а також репатріація капіталу теж повинні здійснюватись через попередній дозвіл Центрального банку, який, проте, є формальністю. Дозволи надаються звичайним чином і виконують, швидше, функцію моніторингу, але в жодному разі не є способом контролю за рухом капіталів. Прибуток компаній, отриманий від виробництва і відповідних послуг у сфері введення нових інформаційних продуктів та пропозиції рішень з використанням технологій Інтернету, підлягає оподаткуванню за ставкою 10% до 31 грудня 2002 року, в той час як стандартна ставка податку на прибуток складає 28%. Це і є впровадження на практиці політики розвитку стратегічних галузей. І, здається, вона таки не розорює бюджет, якщо з 1 січня 2003 року діятиме єдина корпоративна ставка податку в розмірі 12,5%, застосовувана до отриманого торгового прибутку у всіх секторах, включно з виробництвом і міжнародними послугами. Така політика дозволила невеличкій Ірландії, що ніколи не відрізнялась особливими науковими досягненнями, стати другим у світі експортером програмного забезпечення після США. Найбільші 10 міжнародних компаній з виробництва програмного забезпечення здійснюють значну частку своєї діяльності саме в Ірландії. Зауважте, це не перенесення брудних чи небезпечних виробництв у треті країни. Це дуже “чиста” наукомістка галузь з надзвичайно високим відсотком утворюваної додаткової вартості, яка, до того ж, сприяє підвищенню інтелектуального рівня населення. Більше того, цей сектор створює перспективи кар'єри для наступних поколінь. Вже протягом більш як десяти років уряд, система освіти і підприємства об’єднують свої зусилля, аби забезпечити адекватну пропозицію фахівців в галузі інформаційних технологій. Це означає, що зростає кількість вступників до коледжів та випускників за спеціальностями, пов’язаними з комп’ютерами, що сприяє подальшому розвитку в цій галузі. І з часом ситуація навряд чи стане менш привабливою. Адже в невеличкій Ірландії лише на 1998 рік вже більш як 300 компаній розробляли та випускали широке коло передових продуктів. На ці компанії припадала третина всього експорту країни. Працювало на них більш як 35 000 осіб. Але поступ триває, бо йому є на чому ґрунтуватися. За період з 1980 року 40% всіх американських інвестицій (а не кредитів!) у європейську електронну промисловість було спрямовано саме до Ірландії. А тепер біжіть і гляньте на карту – скільки від Європи становить ця Ірландія. Значно менше від 40, ба навіть від 10 відсотків, чи не так? (Точніше, 0,7%, якщо брати за загальну площу Європи 10 млн. км2. Україна за такою схемою складає 6% /70 тис. км2 і 603 тис. км2 відповідно/). Скільки ж відсотків світових інвестицій може мати Україна за ефективної політики щодо як інвестування, так і інформатизації? Саме ефективність політики, вірно обрана стратегія, а не наповнення бюджету, ідеальність всієї законодавчої бази, пріоритет відповідних галузей промисловості чи навіть рівень освіченості населення є гарантією економічного прогресу країни. Це справді працює. І уряд понад мільярдної, здебільшого голодної і неписьменної Індії вжив серйозних заходів для створення TIMES-сектору як експортної некапіталомісткої галузі, яка могла б розвиватися без масштабного імпорту, створювати робочі місця й підняти рівень освіченості в країні. З метою розвитку, наприклад, офшорного програмування уряд пішов на суттєву лібералізацію зовнішньої торгівлі (зокрема експортного й імпортного контролю), створення технопарків та інші значні кроки. І коли в Америці сьогодні йдеться про “віртуальних робітників”, здебільшого маються на увазі саме індійські програмісти. Україна з її кадровим та науковим потенціалом має не упустити свій шанс на “міжнародну кар’єру”. Зростання світового попиту відкриває можливості для країн, що мають базисні передумови, створити чи розвинути інформаційні технології для власних потреб та на експорт за рахунок інвестицій. Адже, згідно оцінок експертів, сьогоднішні промислово розвинені країни фізично не зможуть забезпечити підготовку необхідної кількості фахівців відповідного профілю у потрібний термін. Отже, слід очікувати подальшого поширення практики на зразок офшорного програмування у третіх країнах. Уряду, а особливо тим, хто надто вболіває за державну безпеку, слід зважати, що відставання у галузі інформаційних технологій, які працюють одночасно і для внутрішніх потреб країни, і на експорт, означатиме поступове зростання імпорту таких технологій. Тож, якщо ми не запросимо до себе інвесторів в інформаційні технології, це означатиме згодом навалу імпортерів. Окрім того, стратегічними державними інтересами є і розширення зайнятості освіченого населення (середнього класу), і особливо – забезпечення національної промисловості вітчизняною ж програмною продукцією. 50 Зважаючи на все вищесказане, підсумок буде таким: гаслом української економіки на найближчі кілька десятиріч необхідно має стати “Віртуалізація та Інформатизація”. Розділ третій Інформаційні технології: від народження до кінця «піскової доби» Коли півстоліття тому починала працювати обчислювальна машина ENIAK зразка 1947 року, в цілому Піттсбурзі тьмянішало світло, а температура повітря в приміщенні, де вона працювала, підвищувалась до 55º. Сьогодні таких монстрів минулого, як ЕНІАК та синхрофазотрон, що були завбільшки з невеликий будинок, енергії жерли як такого ж розміру чорна діра, а з приводу їхньої продуктивності дуже підходив вислів про “гору, яка народила мишу”, – сьогодні ми сприймаємо їх та само, як піраміди – величні пам’ятники історії, які й створені були для того, аби бути пам’ятниками і більш нічим. Наскільки далеко ми відійшли від них за якихось жалюгідних п’ять десятків років! Навіть якщо не брати до уваги “прискорення” історії (адже в тому самому проміжку часу, що колись ледве вміщував одну значущу подію, нині юрмиться їх стільки, як в одній невеличкій ері), темпи залишаться астрономічними.

Винайшовши автомобіль,

людство спростило життя собі

і ускладнило – планеті.

Винахідники комп’ютеру

перевернули ситуацію –

нарешті з голови на ноги?

Американська звичка будь-що абстрактне переводити в “намацувані одиниці” дозволила Донові Тапскотту дати дуже влучне визначення цьому явищу: “Якби автомобільна техніка розвивалася, як мікропроцесорна, автомобілі сьогодні мчали б зі швидкістю 20 000 кілометрів на годину, а коштували б два долари!”. 51 Але коли автомобіль спростив доступ до об’єктів у просторі, інформаційні технології зробили значно важливішу для розвитку людства річ – вони наблизили до кожної людини знання. Автомобіль допомагає здебільшого розповсюдженню товарів. Інформаційні технології сприяють створенню нових знань, продуктів, виробництв. І ще одне: якщо автомобіль багаторазово збільшив споживання енергії, викид залишкових продуктів виробництва та видобуток і обробку сировини, як паливної, так і інших її видів, то інформаційні технології потроху запускають цю ентропію ресурсів у зворотному напрямку. Людська цивілізація дедалі менше шкодить планеті, і це дозволяє природі відновлювати себе – серед іншого і те, що людина занапастила за минулі сторіччя. З кожним поколінням “розумної” техніки для отримання дедалі більших результатів потрібно дедалі менше енергії, часу та матеріалів. Поява лише телематичних (таких, що працюють на відстані) засобів керування дорожнім рухом принесе вигоду одразу водіям, місцевим громадам (особливо у густонаселених районах) і виробництвам через скорочення руху, збільшення дорожньої безпеки, зниження витрат на відновлення довкілля й енергію, а також економію часу. 52 Все це – за рахунок того ж принципу, що використовується за трафіку інформаційних потоків: спрямування імпульсів з пункту А до пункту Б всіма вільними шляхами, з використанням всіх вільних вузлів. До речі, як свідчить статистика, з розвитком електронних мереж темпи зростання автомобілебудівництва падають. 53 Загалом же інформаційні мережі – найекологічніший винахід людства. Окрім того, що Інтернет дозволяє “розселити” мегаполіси й промислові центри містечками та поселеннями – люди можуть дистанційно працювати будь-звідки, до того ж за рахунок оптимізації виробництва скорочується штат робітників нетворчих професій, що досі юрмилися в цехах та на фабриках. Це – серйозне полегшення для локальних екосистем, бо ж відомо, що великі скупчення людей є надзвичайно неекологічними. Одним з моментів, що дозволяє скоротити обсяг екологічної шкоди, є також е‑комерція. Сьогодні у світі близько 100 мільйонів користувачів Інтернету. Більшість з них надає перевагу здійсненню покупок в режимі он‑лайн. При цьому значно менше забруднюється довкілля завдяки тому, що не їдуть машиною чи автобусом (що дозволяє зменшити кількість рейсів) до найближчого магазину за черговою баночкою пива, а замовляють її собі Інтернетом. Фахівці з Worldwatch Institute підрахували, що при цьому економія сукупної витрати пального на доставку продуктів споживачам складає 90 (!) відсотків. До того ж у найближчі сім років, на які прогнозується масовий розквіт електронної комерції, очікується скорочення торгівельних площ на 420 мільйонів квадратних метрів. При цьому буде зекономлено близько 53 мільярдів кіловат-годин електроенергії, необхідної для їх обслуговування. Зараз для виробництва такої кількості енергії працює 21 електростанція. Не менш промовисто виглядає й статистика з використання паперу. Його споживання в глобальному масштабі збільшилось з 1950 року вшестеро. А його виробництво “з’їдає” чотири відсотки всієї енергії, вироблюваної людством. При цьому 90 відсотків паперу використовується одноразово і тут-таки знищується, складаючи 40% всіх твердих відходів в міській місцевості. Bank of America лише за рахунок вказівки зберігати всю інформацію в електронному вигляді, а роздруковувати її у випадку необхідності на папері з двох боків, скоротив споживання паперу на 25 відсотків. Це зекономило йому 500 тисяч доларів на рік. І це лише початок, оскільки “необхідність” у більшості випадків була продиктована незвичністю обробки інформації з екрану монітора. За подальшої соціальної адаптації до нового світу цифри будуть ще більш вражаючими. Ефект значно примножиться і здобуде справді глобальних масштабів, коли всі ми навчимося працювати у складі планетарних колективів, куди входять фахівці різного віку, національностей та професійних знань. 54 Об’єднання можливостей всіх фахівців у віртуальному робочому колективі, та на вищому рівні – співдія й цих колективів, дозволить оцінювати й розв’язувати антропогенні проблеми екологічних макросистем. Але, як каже Алан Кей, один із батьків-засновників сучасного комп’ютера, який є автором ідеї спілкування з комп’ютером не через рядок завдань, а через метафоричні зображення (ті самі вікна, іконки, кнопки на моніторі), а також багато чого іншого, що визначило сьогоднішній вигляд і роль комп’ютера... Тож, як каже той самий Кей, хоча нове комп’ютерне середовище дійсно дозволить працювати над щонайскладнішими проблемами, обов’язково необхідно потурбуватися щодо того, аби переміни були позитивними. Телебачення має стати останнім засобом масової інформації, бездумно розробленим й випущеним у світ без відповідного попередження міністерства охорони здоров’я! 55 Хоча тут так само не слід доходити до фанатизму на зразок фобій щодо електросмогу.

Комп’ютер, що вивів нас у космос,

став батьком справжньої

Глобальної Екології

У будь-якому випадку, електронна ера вже не заверне назад, а ця ера за визначенням є добою екології. Маршалл Маклюен, видатний “філософ комунікацій” ХХ сторіччя, описав це так: “Мабуть, найбільша революція, яку тільки можна собі уявити в галузі інформації, відбулась 4 жовтня 1957 року, коли Супутник створив нове оточення всієї

Маршалл Маклюен

http://www.cios.org/encyclopedia/mcluhan/

планети. Вперше світ природи виявився повністю вміщеним у зроблений людиною контейнер. В момент, коли Земля опинилася всередині цього нового артефакту, скінчилась Природа й народилася Екологія. Екологічне мислення стало неуникним, тільки-но планета піднеслася до статусу витвору мистецтва”. 56 Природа – це те, що живе саме по собі навколо людини, і забирає на себе все, що людина лишає по своїй діяльності, дедалі бурхливішій. Екологія – це середовище, що є часткою людини та її діяльності, і включає в себе і те, й інше. В Інформаційному суспільстві екологія – невід’ємна частка будь-якої діяльності людини. Гармонізація суспільства та його стосунків з природою в епоху Мережевого Інтелекту – результат доступності та “планетизації” знання, якщо так можна назвати явище, протилежне колишній приватній та національній приналежності знання, явище, яке характеризує всепланетний доступ, використання та примноження знання. Практично все це забезпечує технологія. Лише дванадцять років тому передача інформації йшла зі швидкістю дві сторінки за секунду. У новій мережі швидкість передачі – дві невеликих публічних бібліотеки за секунду. 57 Інформаційна незалежність особи збільшується: тепер практично будь-яку потрібну інформацію, якщо вона вже колись була організована, можна отримати з Мережі, а не чекати, доки буде можлива консультація у котрогось фахівця. Так до епохи Всесвітнього павутиння в компанії “Інтел” працювало більше високооплачуваних телефонних консультантів, ніж маркетологів і розробників продуктів. Сьогодні всіх їх замінює довідковий сайт компанії. Ми недаремно наголосили на тому, що незалежність від служб стосується знання, вже існуючого в Мережі. Що ж стосується створення нових знань, то тут якраз відкриваються безмежні можливості співпраці.

“Планетизоване” знання:

зблизившись з технікою,

насправді ми зблизились

з людьми

Ви вирішуєте якесь завдання? Ви шукаєте відповідь? Виходьте в Мережу. Вам допоможуть у ваших дослідженнях знавці, про існування яких ви й не підозрювали, і з якими ще не так давно не могли б зв’язатися, якби й знали про них. Джоел Бернбаум, хоча й працює віце-президентом “Хьюлетт-Паккард”, має переконання вже цифрового суспільства, і ми згодні з ним – чорнило принтера дійсно служить для “бальзамування інформації”. 58 Живе спілкування, можливість будь-якої миті змінити, виправити чи доповнити інформацію, причому доступна для будь-кого, де б він чи вона не мешкали – ось шлях конвергенції здібностей кожної особистості, результатом якої є синергізм інтелектів, утворення ноосфери як чогось більшого від простої суми її складників. Все це разом утворює такий прогресивний потенціал людства, що ми навіть боїмося уявити, в якому світі і яке людство житиме за – ще півсторіччя?.. Адже внаслідок переходу інформації з аналогової форми на цифрову об’єкти віртуальної природи приходять на зміну фізичним. Іншими стають “обмін речовин” у суспільстві, види закладів і стосунків, змінюється природа людської діяльності. Ось що на нас чекає у новому суспільстві (і це далеко не все):

Знайомтесь:

віртуальний світ

· Віртуальні іноземці. Люди, що працюють в одній країні, але фізично перебувають в іншій, наприклад, “віртуальні оператори із занесення даних”, що мешкають в Індії, а працюють в Америці. З точки зору закону, віртуальні іноземці часто працюють нелегально. · Віртуальна урна для голосування. Будь-який інформаційний пристрій (телевізор, телефон, комп’ютер, кіоск тощо), з якого можна проголосувати. · Віртуальна дошка оголошень. “Message Maestro” з гіпертекстовими посиланнями на інші дошки оголошень. При цьому не треба пришпилювати папери кнопками. · Віртуальний парламент (чи віртуальні слухання). Слухання із законопроектів в асинхронному режимі (тобто не одночасно) з різних місць. · Віртуальна корпорація (віртуальне підприємство, розширене підприємство). Угрупування в Мережі, організоване фірмами, фізичними особами та закладами з підприємницькою метою. · Віртуальний державний орган. Низка державних органів зі схожими функціями об’єднуються за допомогою мережі для обслуговування населення через єдине “віконце”, наприклад, віртуальне агентство з виплати допомоги. · Віртуальна посада. Індивідуальна робота через Мережу за контрактом. Не плутати з безробіттям! · Віртуальний універмаг. Середовище в Мережі, де можна знайти потрібний товар, як у віртуальному магазині чи на віртуальному розпродажу взуття. · Віртуальний ринок. Будь-яка ділянка кіберпростору, де роблять покупки. · Віртуальна контора. Робоче місце для роз’їзного конторського робітника. Може знаходитись де завгодно. · Віртуальна реальність. Оксиморон, що означає віртуальну природу. · Віртуальне поселення. Група осіб, незалежно від їхнього географічного місцеперебування, що мають широке коло спільних об’єктивних і суб’єктивних інтересів. У поселення може бути власне громадське життя, головна вулиця, центральний майдан, юродивий. · Віртуальна бочка з пивом. Місця в Мережі, де можна брати участь у неофіційному, навіть жартівливому, спілкуванні, як біля справжньої бочки з пивом. Інша назва – багатокористувацькі підвали. · Віртуальна няня. Особа чи програма, яка в онлайновому режимі доглядає, розважає та виховує дитину. · Віртуальне цуценя. Світ вже, здається, тьху-тьху-тьху, перехворів цим під назвою “тамагочі”. · Віртуальний лікар. Як програма з тестування самопочуття з видаванням відповідних рекомендацій, так і справжній лікар, що надає консультації в Мережі. · Віртуальний музей. Той самий Версаль, лише оцифрований, позбавлений черг, доглядачів і повстяних капців, та доступний цілодобово. І ще: полотна цуплять та псують так само, лише тепер це називається хакерство. · Віртуальна хімічна лабораторія. Місце, де віртуальний ціанід змішують з віртуальною тещею, і вона помирає – проте, так само віртуально. Те саме стосується вправ зі струмом у віртуальній фізичній лабораторії чи з піраньями – у біологічній. 59 Але якщо серйозно, інформаційні технології та віртуалізація фізичних об’єктів та процесів роблять багато справді корисних речей. “Боїнг‑777” став першим літаком, за створення якого не використовувались фізичні моделі та креслення. Окрім того, його створювали разом замовники, проектувальники, постачальники, техніки та пілоти, одночасно вносячи зауваження та пропозиції, для втілення яких не знадобилось міняти жодного гвинтика. Порт Сіетл запровадив електронний обмін даними для прискорення процесу портового очищення суден. Тепер дарма не простоюють ані вантажі, ані транспорт. Кур’єрська служба “Федерал Експрес” створила корпоративну інфоструктуру, зокрема в новому формулюванні її цілей говориться: “Кожне відправлення надійно контролюється електронними системами відслідковування в режимі реального часу”, тобто, щохвилинно є відомості, де знаходиться кожен пакет. Навіть федеральній поштовій службі США час від часу доводиться звертатися до “Федерал Експрес”, коли потрібна термінова доставка. Кілька десятків країн, зокрема в Європі, запровадили віртуальний туристичний довідник. Ілюструючи казкову привабливість історичних місць та курортів, вони доволі успішно спокушають значну кількість туристів. А ось до чого вже майже дотяглись всюдисущі щупальця технологій: медичне обслуговування населення. Полу Салкерсу, керівнику консультаційної компанії Health Technology Management, основним засобом зниження витрат на таке обслуговування на тривалий час уявляється профілактика за допомогою навчання та рекомендацій, а також щось на зразок подушного податку, спрямованого на зниження витрат. Працює це таким чином: група фахівців з медичного обслуговування укладає контракт з адміністрацією регіону чи зі страховими компаніями, гарантуючи надання у повному обсязі медичних послуг населенню за фіксовану плату з кожної особи, незалежно від того, якою мірою вона користується цими послугами. За такої схеми люди, що надають послуги, прямо зацікавлені розвивати профілактичні програми, навчати населення та застосовувати інші методи, які дозволять утримувати пацієнтів поза системою чи, щонайменше, втручатись, доки їх стан не погіршився. В цьому випадку населенню знадобиться доступ до баз даних з довідковою інформацією, до рекомендацій лікарів, мультимедійних курсів навчання, послуг “відео на замовлення”. Пацієнт ніби стає часткою високопродуктивного колективу з вироблення здоров’я. 60 Така ж модернізація торкнеться допоміжних функцій для здійснення дистанційних інтеракцій, чи то в бізнесі, чи то в науці або навчанні. Йдеться про технологію “інтелектуального агента”, що створює ефект постійної присутності в мережі інформаційного робота, запрограмованого своїм хазяїном на збирання й фільтрацію необхідної інформації, на пошук людей і організацій (що відповідають заданим критеріям), на проведення певної стадії переговорів з інтелектуальними агентами інших учасників мережі тощо. Дана технологія дозволить знизити інформаційне перевантаження учасників мережі, збільшить швидкість та ефективність процедур встановлення контактів, проведення переговорів, підтримки угод тощо. 61

Проблеми з начальством,

проїздом, кабінетом, секретаркою?

Ставай телеробітником

і почувай себе людиною!

Однією з найбільш соціально значущих інновацій, що їх принесла Мережа, є телеробота. Спочатку з’явився термін “теледоступ” чи “телеком’ютинг” (telecommuting). Його ввів Джек Найллс (США) 1976 року, аби позначити певний тип дистанційної роботи за угодою. 62 Термін “телеробота” було введено Європейською Комісією наприкінці 80‑х. Сам Джек Найллс так коментує відмінність двох термінів: “Зараз я є телеробітником, а не телеком’ютером, оскільки працюю цілком вдома і мій дім є центром нашої компанії. Коли я був телеком’ютером, я працював для інших роботодавців, офіс яких знаходився на відстані”. 63 Телеробота – ідеальний винахід з точки зору “екології особистості”, вона реалізує право кожного бути собою і захищати власний життєвий, духовний, інтелектуальний простір від несприятливих обставин. Вона дозволяє краще впоратись з проблемами сполучення роботи, приватного і родинного життя. Створює кращі можливості для праці й зайнятості – потенційно телеробота може дозволити людям в регіонах з високим безробіттям отримати доступ до можливостей роботи, котрі виникають в будь-якому районі світу. Однак телеробота вдома іноді зовсім не підходить. Це випадки, коли хтось має не надто сильні особисті мотивації і не є достатньо самостійним, тобто, коли людина потребує зовнішнього контролю. Існують також випадки, коли молоді люди вперше починають працювати, і їм може на перших порах знадобитись спілкування з колективом для швидшого набуття необхідного досвіду. А для декотрих людей необхідність “ходити на роботу” є важливою часткою їхнього життя, а “місце роботи” – можливістю обзавестися друзями й вдосконалювати свої соціальні навички й контакти. 64 Дійсно, використання найдосконаліших технологій і найвигідніших нововведень часто обмежується фізичними чи психологічними характеристиками, що є в розпорядженні пересічної людини.

Обмеження фізичні

ми обходимо дедалі успішніше.

Але що робити з обмеженнями

психологічними?

Можливо, фізик Джей Кейворс, Голова Фонду Прогресу і Свободи та директор Хьюлетт Паккард і ще багатьох корпорацій та фондів, і не цілком правий, коли каже про “правило 30х30”. Воно означає, що людина здатна сприймати інформацію з частотою лише близько 30 мегагерц через очі, і менш як 30 кілогерц – через вуха. Але навіть коли вживлені датчики постачатимуть інформацію напряму в мозок, фізіологічні можливості нашого сьогоднішнього мозку без генетичної корекції також дуже обмежені. І відповідність нашим фізичним можливостям, зрештою, є головною вимогою, що формуватиме інфраструктуру комунікацій кіберпростору. 65 Проте завтрашні технології дозволять інформації ломитися в нашу голову усіма можливими шляхами: і через нюх, і через дотик, і напряму в мозок. Виходить, невірним був прогноз Маршалла Маклюена в його “Галактиці Гуттенберга” щодо майже повного атрофування всіх інших каналів сенсорного сприйняття, окрім візуального. В 1962 році йому уявлялось, що людина перетвориться, по суті, на одне велике око, в якого всі інші можливості сенсорного контакту і, відповідно, комунікації – тактильної, звукової, нюхової, смакової – зведені до мінімуму. 66 Але інформаційні технології завтрашнього дня, що випробовуються вже сьогодні, є дуже близькими до того, як індивід природно взаємодіє з довкіллям. Звичайно, для цього має зрости потужність пристроїв, що провадитимуть нові технологічні досягнення. З цього приводу DGХІІІ (Департамент Єврокомісії, що відповідає за проблеми, пов’язані з інформаційними технологіями та Інформаційним суспільством) зауважує, що через три роки потужність вашого сьогоднішнього персонального комп’ютера буде зосереджена в мобільному телефоні й наручному годинникові. Експерти Департаменту передбачають, що така тенденція інтенсивного розвитку триватиме до 2010 року, коли буде досягнуто фізичних меж кремнієвої мініатюризації. 67 А що ж далі? Далі – черговий технологічний переворот. На смітнику чи в музеї опиняться “артефакти піскової цивілізації”, а їхнє місце посядуть органічні чи полімерні “Jelly Beans”, хвильові чи субатомарні технології, ще щось з досліджуваного сьогодні – або й втілення геть нової ідеї. Але в якому б напрямку сьогодні не велися дослідження, на порядку денному – розвиток технологій поки що даного ступеню. Сюди входять і поточні ініціативи “і3” (трьох “і” – інтелектуальних інформаційних інтерфейсів). Їхньою метою є легка взаємодія з інформацією для широкого загалу користувачів, що не є спеціалістами. Це, так само як і інтелектуальний агент, є відповіддю на швидко зростаючі обсяги інформації, що стає доступною в Інформаційному суспільстві. Адже отримати інформацію та оперувати нею все ще і важко, і забирає багато часу. Дослідження ведуться в напрямку створення технологій “і3”, діалог з якими був би природний й інтуїтивний, які б об’єднували в собі різноманітні функції, пристрої й засоби інформації. До технологій сьогоднішнього дня входить й ОМІ – мікропроцесор відкритої ініціативи. Приводом до створення ОМІ стала потреба у простішій архітектурі, легкій модернізації, а також бажання уникнути необхідності у перепроектуванні щоразу із пристосуванням мікропроцесора до більшої мобільності. 68 Сюди ж належить АТМ – технологія Асинхронного способу передачі. Вона уможливлює гнучке об’єднання всіх засобів інформації. 69 Розробники цих технологій планують, що подальша їх робота буде спрямована на розробку інтелектуальних (комп’ютерних і комунікаційних) периферійних пристроїв, котрі, будучи багатофункціональними, в той же час залишались би дружніми до користувача. Розробка інтелектуальних мікросистем включатиме комплекс заходів з мініатюризації систем. Зокрема, мініатюризацію на основі нанотехнологій сенсорів і актюаторів з активним використанням мікроперетворювачів. Робота останніх основана на використанні електричних, механічних, оптичних, хімічних, біологічних, магнітних чи інших властивостей матеріалів, інтегрованих в одному кристалі чи в багатокристальній гібридній мікросхемі. Прилади і схеми модернізовуватимуться з використанням нових, ще не застосовуваних ефектів, наприклад, квантових, фотонних та біоелектронних. Саме інтеграція, низьке енергоспоживання і мініатюризація є основними напрямками розвитку технологій Інформаційного суспільства і для периферійних пристроїв і терміналів, а також для програмних і апаратних модулів збереження й обробки інформації. Розробка методології збереження великих масивів даних – терабайтної технології – є нагальною необхідністю для всіх сфер, де застосовуються мікропроцесорні технології. 70

Нове суспільство –

нові норми.

Нові технології –

нові стандарти

Проте, окрім браку технологічних рішень, Європа зіткнулася з нестачею правових та нормуючих документів, а також проблемами втілення вже узгоджених принципів. В ході розв’язання цих питань було прийнято, зокрема, Директиву ЄС з електронних підписів. Це відбулося в листопаді 1999 року, і протягом 18 місяців має бути здійснено. Це рішення є однією зі складових фундаменту Інформаційного суспільства, адже воно означає, що з’явиться гнучка, нейтральна до технологій загальноєвропейська схема е‑підписів. Що гарантує юридичне та взаємне визнання та вільний обіг е‑підписів і посвідчень. 71 І якщо е‑підпис для України ще не є помітним учасником економічних подій, то питання стандартів, узгоджених з міжнародними нормами й відповідних до вітчизняних параметрів, вже протягом тривалого часу є перепоною на шляху розробки, запровадження, виробництва й продажу вітчизняних високотехнологічних продуктів. Саме тому стандартизація визначається як добровільний процес – в ній зацікавлені самі держави й компанії. І ми переконані, що українські компанії та організації, серед них і державні, повинні бути в центрі діяльності європейського стратегічного стандартизаційного процесу, аби вповні користуватись вигодами ринку інформаційних та телекомунікаційних технологій. За цифрової економіки цінність складається, виходячи з можливостей, що полягають у потенціалі для взаємин (наприклад, портативні телефони відкривають ділові можливості набагато більшої цінності, ніж ціна початкового виробу). Відкриті системи пропонують більше, ніж закриті, оскільки чим більшою стає чисельність спільноти користувачів, тим більшу цінність має виріб. Це – так само причина надзвичайної важливості стандартів в е‑економіці. Адже ті компанії, чия продукція не відповідає стандартам, чи принаймні узгодженим специфікаціям, і, відповідно, не є інтероперабельною, не може працювати разом з продуктами інших розробників, не виживуть. Або твій бізнес співпрацює з іншими, або ж ні, і тоді ти втрачаєш не лише партнерів, але й клієнтів. Проблема справді, як каже член Єврокомісії та учасник групи Бангеманна Ерккі Лііканен: “B2B or not 2B”. 72 Слід також зважати на те, що варто уникати безладу,

Ерккі Лііканен

http://www.ireland.com/eurotimes/who/liikanen.htm

який може виникнути в результаті появи на теренах європейського ринку великої кількості груп з питань стандартизації, не кажучи вже про витрату ресурсів, залучених до дублювання. Загалом же можна відзначити значну лібералізацію європейських стандартизаційних процесів. З суто комерційних причин знизилась роль формальної стандартизації в секторі інформаційно-телекомунікаційних технологій, принаймні, там, де стандарти потрібні у найближчій перспективі. Перевага надається стандартам де‑факто – результату співпраці між компаніями. Офіційного визнання набула та точка зору, що формальні стандарти мають бути спрямовані до тих галузей, котрі потребують широкої узгодженості, де цю необхідність диктує ринок. Наприклад, там, де специфікації мають формувати тривалу діяльність, чи якщо вони вже поширились до рівня міжнародних стандартів. Стандартизація ніколи не повинна становити формальну перепону для виведення на ринок нових виробів чи нових технологій. І вона має залишати достатній простір для конкуренції продуктів різних виробників. 73 Прикладом надзвичайно вдалої стандартизації, що одразу вивела і автора стандарту – Німеччину, і Європу в цілому вперед на світовому ринку телекомунікацій і пов’язаних з ними послуг, став операційний стандарт Euro‑ISDN, представлений 1994 року. Euro‑ISDN ґрунтується на загальних стандартах, розроблюваних з кінця 1993 року. Цифрова Мережа Інтегрованих послуг (ISDN) – комп'ютеризована мережа передач, здатна передавати текст, дані, голос зі швидкістю 64 Кбайта на секунду (порівняно зі стандартною для телефонних мереж нормою у 4,8 Кбайтів на секунду). Запровадження стандарту Euro‑ISDN та наявність вже за рік після цієї події 26 операторів у 20 країнах зробили вільний інформаційний обмін в Європі дійсністю. 74 Україна також рухається у напрямку до уніфікації власних стандартів з європейськими. Нам треба багато чого зробити, серед іншого й спростити процедуру стандартизації, виробити адаптовані схеми випробувань, посприяти утворенню самими виробниками і зацікавленими громадськими організаціями допоміжних стандартизаційних структур для вироблення тих самих стандартів де‑факто, вибороти вигіднішу позицію у міжнародних представницьких структурах... Сподіваюсь, що список покоротшає не за надто довгий строк.

Пророки й праведники

Інформаційного суспільства вже є,

значить, неодмінно буде й

саме Інформаційне суспільство.

З тих проблем, що ми їх побіжно торкнулися, зрозуміло одне – Інформаційне суспільство й інформаційні технології, засіб його створення, – речі, що потребують дуже багатьох змін. Змінитись має все, що тим чи іншим чином задіяне в процесі інформатизації: економіка, законодавча сфера, способи взаємодії між виробником, споживачем і державними структурами, ставлення суспільства до впровадження інновацій і ще дуже багато сфер людської життєдіяльності. Втішає лише одне – ми впевнені у тих, хто торує нам путь у цифрову еру. У людях, які створюють прецеденти для законів, стандартів, бізнесів і виробництв, нових форм навчання, мистецтва й спілкування. Ми ведемо мову про рушійну силу Інформаційного суспільства – програмно-технічну інтелігенцію, фахівців, кваліфікованих користувачів. Адже програміст, як правило, являє собою особливий соціально-економічний тип, котрий характеризується високою дисципліною, відповідальністю, цілеспрямованістю, завзятістю, а також, за висловом математика і фізика Едсгера Дейкстри, лауреата премії Тьюринга та багатьох інших нагород і звань, “програмістською смиренністю й скромністю, потягом до нового, неприйняттям споживацького ставлення до життя, спеціальними навичками роботи і керівництва”. Це справжній герой нашого часу. Як сказав ще один лауреат премії Тьюринга, розробник СУБД (систем управління базами даних) Чарльз Бахман: “Програміст – це навігатор, архітектор, зв’язківець, творець моделей, експерт і керівник”. 75 Ми абсолютно точно знаємо, що ці характеристики безпосередньо стосуються тих, що їх називають “стратегічним кадровим потенціалом держави”. І знаєш що, дорогий читачу? Так називають саме тебе! Ти – “н.з.” держави, який саме час дістати й задіяти у будівництві ХХІ сторіччя – у будівництві Інформаційного суспільства. Розділ четвертий Соціально-психологічні аспекти формування Інформаційного суспільства Коннектикутський янкі Тайтус Муді, персонаж комедійного радіошоу Фреда Аллена (професійне ім’я актора, продюсера й письменника Джона Саллівана) 20-х років “Allan’s Alley” на питання: “Що ви думаєте про радіо?” відповів: “Не розумію, для чого могли б знадобитись меблі, що розмовляють”. 76

Інформаційне суспільство

пропонує!..

У відповідь – тиша.

Поки що.

Як ти, читачу, вже здогадався, ми починаємо розгляд наступної проблеми – необхідності серйозної соціально-психологічної адаптації індивіда до сприйняття інновацій. Недостатньо надати у розпорядження людству нову техніку, нехай навіть найрозумнішу і найзручнішу. Наскільки б вона не полегшувала життя і не розширювала коло можливостей індивіда, але доки кожна людина не прийме технологію як частку саме свого життя, а не чужого довколишнього світу – скільки-небудь значних зрушень у суспільстві не відбудеться. Тут спрацьовує принцип страуса: доки кожен не розплющить очей і не захоче побачити зміни – можна вважати, що, практично, вони не існують. Так, можна запровадити електронну пошту, віртуальний центр працевлаштування чи найдешевший онлайновий магазин, але все це будуть лише зовнішні зміни, що відповідатимуть саме новим технологіям, а не новому способу життя. Тут цілком правий Петроній Арбітр, сатирик часів Нерона, який казав, що людині властиво затівати перестановки щоразу, як виникають нові умови. Проте за всієї видимості руху вперед, насправді це призводить до плутанини, безрезультатності й занепаду духу. Нові технології мають перестати бути новими у розумінні “ненадіваного плаття” для сільської модниці – його придбали, проте й не думають чіпати до “особливого випадку”. Шкода лише, що “особливий випадок” найчастіше означає власний похорон. Коли речі із застосування інформаційних технологій стануть такими ж William (Bill) H. Gates III буденними, як джинси – що їх і на свято, і на роботу, і на відпочинок, і лагодити авто – це буде означати, що змінився внутрішній світ людей. І тоді ми виявимо, що “нова цивілізація” вже настала. Ми просто живемо в ній, але так і не помітили – відколи.

Адаптація до технологій:

Справа багатьох,

Відповідальність – держави

Білл Гейтс

http://www.microsoft.com/billgates/

Тож “як добитися того, аби люди користувались технологіями після того, як отримають доступ до них? Це ще одне завдання освітнього характеру, котре мають розв’язати держави”. Як ви гадаєте, хто саме настільки покладається на офіційні рішення? Ви не повірите, але це – Білл Гейтс, який завжди нарікав на бажання держави влізти усюди й регламентувати практично всі сторони діяльності корпорацій. Більше того, приклад, що найбільш надихає в цьому плані Гейтса – Китай, в якому “старший брат” встромляє носа в кожну шпарину й намагається цензурувати навіть зміст гіперпросторового спілкування своїх громадян. Проте там процвітає ринок персональних комп’ютерів, і уряд все ж прагне розвинути у громадян навички використання нових технологій. Чиновники усвідомлюють, що комп’ютерна грамотність населення підвищить економічну конкурентоспроможність Китаю. Тому китайський уряд видав Пекінському телебаченню й фірмі RXL Pulitzer (Сіетл, штат Вашінгтон) замовлення на створення щотижневої телевізійної програми, яка б розповідала про персональні комп’ютери. Комедія положень “My Computer Family” (“Моя комп’ютерна родина”) з життя родини Чжао стала одним з найпопулярніших телевізійних шоу в Китаї. Серіал транслюється на 20 найбільших телевізійних станціях країни. І що б не диктувала політика, ринок диктує своє. Тож спонсорами “державного комп’ютерного виховання” у Китайській Народній Республіці виступають корпорації “Майкрософт” та “Компак Комп’ютер”. 77 Але що значить “почати користуватися” доступними технологіями? Яких вмінь це вимагає від людей, і чи не можна обійтись без набуття “інформаційних” навичок? Як і де навчитись “жити по‑цифровому”? Скільки часу й зусиль це від нас вимагатиме? Якої “порції” навчання нам вистачить на наше життя?

Кар’єра, освіта, робота:

вид – недоконаний,

тривалість – життя

Потрапивши до електронного суспільства, стаєш не лише робітником розумової праці, але й її споживачем. Та аби ця праця була ефективною, вчитися доводиться щогодини. В новому суспільстві просвіта – важлива частка щоденного життя. Надто важлива, аби віддати її на відкуп лише школам і інститутам. Знання стають складовою частиною товарів, виробництва, послуг і розваг, тому завод, офіс і дім перетворюються на навчальні заклади. Дедалі частіше інтерактивні засоби навчання вбудовують у товари, так що користування ними передбачає навчання. Ще більше змінюються звичні погляди на кар’єру та набуття фаху. Про плани побудови кар’єри доведеться забути. Чи справді треба буде відкинути всі сподівання на стабільність та передбачуваність професійного життя? З цього приводу Луї Росс, головний інженер “Форд Мотор”, так настановляє студентів-політехніків: “У вашій кар’єрі знання – щось на зразок молока. Термін придатності надруковано на пакеті. Термін придатності інженерного диплому – близько трьох років. Якщо на цей час ви не поповните знання, отримані в інституті, чимсь новим, ваша кар’єра скисне”. 78 Навіть гірше – коли ви лише закінчуєте чотири курси за науковою чи технічною спеціальністю, половина того, чого вас навчали, встигає застаріти. Фахівець – це вже не той, хто раз у житті навчився щось робити як слід. Фахівець – той, хто засвоює знання, обсяг яких подвоюється що півтора року. І це не косметичне підправлення деяких моментів: використовувані в роботі технології й зміст роботи змінюються часто й всерйоз. Хтось вважає, що може дозволити собі лишатись осторонь цих всіх нововведень – адже все одно їх потік ніколи не припиняється. Але тоді він має бути готовий до наслідків – відриву від решти суспільства та консервації у власному світі, що відмовився змінюватись. Робертсон Дейвіс, автор “Дептфортської трилогії”, 1993 року сказав: “Світ, в якому я живу, настільки не схожий на світ, в якому я народився, що якщо на це не звертати уваги, я перетворився б на викопну людину”. 79 У зв’язку з цим існує один не надто втішний нюанс: саме “викопних людей” ми виховуємо у нашій системі освіти, основні принципи якої було закладено ще на початку індустріальної доби. Та доба сформувалась, розвинулась і скінчилась, а вітчизняна школа досі готує для неї кадри. Згодимось, що логіки тут мало.

Еволюція освіти:

система “бабуся”,

система “Гуттенберг”,

система “комп’ютер”,

система “Мережа”...

“По мірі переходу від аграрного суспільства до індустріального на зміну сільській школі приходить цегляна будівля школи міської. Сорок років тому почався вже перехід до Інформаційного суспільства, але нові принципи освіти поки що так і не розроблено, не кажучи вже про створення школи майбутнього, котра може бути геть не схожа на звичну для нас школу”. 80 Те саме стосується школи вищої. Не вистачає системи освіти, в якій студентів вчили б не згадувати інформацію, а вчитися й проявляти творчий підхід. Потреби й пропозиції нового часу просто ігноруються. Джефрі Банністер, президент Університету Баттлера, каже: “Система університетського навчання – з часів до Гуттенберга, бо професори пишуть конспекти від руки, а потім переносять написане на дошку крейдою. Тобто, друкарський станок у викладачів ще не входить до переліку речей повсякденного вжитку”. Але ж і Гуттенбергів метод поширення інформації вже пішов в історію. На зміну набірним шрифтам прийшов двійковий код. Час йому здобути визнання, і перш за все – визнання освітньої системи. З цього приводу Тім Стоунір сказав: “Використання обчислювальних машин в навчанні – найважливіше досягнення в педагогіці після винаходу бабусь. Адже бабусі – найдавніша у світі система накопичення інформації”. Проте за нинішніх темпів розвитку покладатися на бабусині оповідки – річ ненадійна. Принаймні після того, як тобі виповнюється три роки. Освіта ж за допомогою персональних комп’ютерів, поза всіма іншими перевагами, ще й економічна. Причому економічна з усіх точок зору: обсяг навчання можна збільшити на 30%, витративши при цьому на 30% менше коштів, а час на це навчання скоротиться на 40%. Більш ефективна, швидка й дешевша освіта – це те, що не можуть дозволити собі упустити ані керівники занепалої системи просвіти, ані платники податків, котрим ця система обридла гірше гіркої редьки. Ми з вами вже погодились, що інформаційні технології – це нові можливості, нові горизонти для розвитку особистості. Проте багато хто побоюється, що вони лише занапастять молодь, позбавлять стимулів до особистого прогресу. Представники цього табору кажуть, що існує небезпека зростити безграмотне покоління, враховуючи характер сьогоднішньої технології – вал інформації, що йде в один бік і виключає читання чи письмо.

Головне досягнення –

інтерактивність:

не “дивитись”,

а “працювати”.

Але вони не враховують інтерактивності теперішніх інформаційних технологій, які ґрунтуються на активній участі користувача. Дон Тапскотт 1994 року, розглядаючи проблему впливу нових медіа на користувачів, спрогнозував доволі оптимістичний розвиток подій, посилаючись на дослідження, які показували, що споживачі будуть менше дивитись (у сучасному розумінні цього слова) телевізор. 81 Трохи пізніше доповідь Andersen Consulting підтвердила його точку зору, ґрунтуючись на проведених опитуваннях. В доповіді зазначається, що респонденти надають значно більшу перевагу інтерактивній освіті й програмам підготовки, ніж фільмам на запит, телевізійним шоу й іграм. 82 Щодо загальної тенденції, Дік Нотбарт, виконавчий директор компанії “Амерітек”, згоден з цими апологетами інформатизації, кажучи, що роль телебачення зміниться, коли люди перестануть його “дивитися” і почнуть “використовувати”. Це стосується не лише самого телебачення. Так само роль комп’ютера має вийти за рамки вдосконаленої друкарської машинки чи ігрового апарату. І цей процес доволі успішно просувається. Результати досліджень міністерства торгівлі США показали, що якщо радіо знадобилось 30 років, аби досягти аудиторії в 50 мільйонів осіб, а телебаченню – 13 років, то Інтернету – лише 4 роки. 83 Мабуть, люди таки дещо змінилися, якщо нові інформаційні технології змогли в короткий термін відвоювати собі такий плацдарм. Проте зміни, достатні для включення інформаційних інновацій до життєвого оточення, ні в якому випадку не забезпечать ефективної роботи в цьому новому середовищі.

Життя людини не може бути кращим,

ніж вона здатна його уявити.

Щодо цього вдале формулювання дала доцент факультету журналістики Московського державного університету ім. М.В.Ломоносова Олена Вартанова, директор Центру фінсько-російських досліджень. За її словами, нові медіа вимагають від людей не лише модифікації чогось вже наявного в них, але вироблення цілком нових якостей – високого рівня абстрактного мислення, швидкості реакції, готовності до постійного підвищення рівня освіти. 84 Згадані вимоги стосуються не тільки окремих індивідів, але й груп всіх рівнів, а також способів їх взаємодії. Це означає, що має з’явитись нова культура організації, культура управління й праці, нові узвичаєні норми сприйняття й використання інформації. 85 Адже навіть найкраща модель суспільства не в змозі забезпечити споживача кращим життям, ніж він заслуговує за своїми знаннями і культурою. Тому навчити споживача пред’являти новим технологіям і новим суспільним стосункам запити освіченої людини так само важливо, як і просто задовольняти його вимоги. 86 Це – сфера спільних інтересів компаній та урядів, але громадські організації теж зацікавлені у підвищенні загального культурного та освітнього рівня населення. Окрім всього іншого, це забезпечить підтримання соціальної злагоди у період глобальних трансформацій. Бо, як вказано у рекомендаціях Єврокомісії Раді Європи, всі революції, й інформаційна серед них, є джерелом різкого зростання непевності, неоднорідності у суспільстві. І хоча водночас створюється безліч надзвичайних можливостей, все ж є велика ймовірність того, що індивідууми відхилять як саму нову інформаційну культуру, так і її інструменти. Відповідно, уряди мають розпочати кампанію з прищеплення розуміння та сприйняття нових обставин, що зумовлюють наше життя відтепер. Найпершими об’єктами кампанії є, зокрема, державні служби, засоби масової комунікації та освітянські заклади. 87 Держава має сприяти й діяльності комерційних компаній щодо популяризації інформаційних технологій. Це, зокрема, є реклама й пропаганда привабливого сучасного способу життя. Бо ж електронне листування, торгівля й банківські операції, резервування подорожей, домашні завдання школярів і курсові роботи студентів, Інтернет й інші послуги доступні лише тим, в кого є персональний комп’ютер. Сектор, що найбільш дратує батьків і викладачів – комп’ютерні ігри – насправді теж є добре продуманим стратегічним кроком, що має заохочуватись державою. Час спливає дуже швидко. Діти, що їх не можна відірвати від монітору сьогодні, завтра стануть проповідувати можливості інформаційно- телекомунікаційних технологій на роботі.

Комп’ютер – дитині:

виховати “інформаційне покоління”.

Соціальна роль інформаційно-телекомунікаційних технологій дедалі повніше реалізуватиметься за рахунок комп’ютеризації освіти. Нехай її вплив сьогодні не настільки вже великий, однак завтра конкуренція, збільшення комп’ютерної грамотності батьків і вимог самих учнів, розвиток мережевих послуг зроблять свою справу, і схему “один школяр – одне комп’ютеризоване місце навчання” буде запроваджено всюди. Це позначиться і на обсягах самоосвіти. Варто лише надати доступ зі шкільних комп’ютерів до Глобальної Мережі, як залишитися у класі до пізнього вечора буде для дітей засобом вже не покарання, а нагороди. 88 Тож на Лісабонській зустрічі у квітні 2000 року було визнано за обов’язкове завдання з’єднати всі школи з Інтернетом до кінця 2001 року. 89 Просвітянський потенціал Інтернету як для дітей, так і для дорослих вже знайшов у багатьох країнах своє застосування. Так в Єгипті організовано дитячий Web‑вузол Little Horus, що містить понад 300 сторінок ілюстрованої інформації на тему єгипетської цивілізації, що нараховує вже сім тисячоліть. Крім того, тут вміщено фотознімки сучасного Єгипту, які охоплюють економічне, культурне та громадське життя країни. Розділ “Тур” містить посилання на інші популярні дитячі вузли. Австралійська програма, фінансована громадським об’єднанням Duke Street Community House в Мельбурні, спрямована на навчання інформаційним технологіям дорослих людей, що належать до соціальних верств з низьким рівнем доходів. Ці люди, фактично позбавлені доступу до інформаційних технологій, можуть отримувати в рамках програми п'ять годин безкоштовного навчання плюс десять годин подальшої безкоштовної підтримки. Глухі громадяни Гонолулу, штат Гавайї, можуть скористатися можливостями, що їх надає спеціальний проект “Real Time Captioning Law”, спрямований на висвітлення роботи Міської Ради та її комітетів. Завдяки цьому проекту більш як 75 тисяч глухих чи зі слабким слухом громадян Гонолулу отримали рівні з іншими можливості для доступу до інформації про засідання Міської Ради та комітетів, які передаються або телебаченням, або ж через Інтернет. Так само в США широко використовується метод дистанційного навчання. Скажімо, саме так викладають уроки математики другого ступеню у навчальних закладах, де немає власних останніх класів. Засоби дистанційного навчання дозволяють дітям, котрі не в змозі відвідувати школу через хворобу, зв’язуватись із викладачами мережею з дому. За допомогою цієї технології вдається вирівняти рівень викладання у різних школах, а також здійснювати серед класів одного ступеню різних шкіл спільні проекти чи спеціальні уроки. 90

Інформатизація крокує світом:

родина, школа, підприємство,

мегаполіс, село, пустеля...

“Інформаційний спосіб життя” родин поширюється здебільшого завдяки збільшенню обсягів електронної торгівлі. Адже люди завжди витрачатимуться на речі, що забезпечать комфорт і зручність у домі, офісі, в авто. Вже й тепер дедалі більша кількість людей і організацій використовують електронні пристрої, зокрема, для особистої охорони й безпеки. Тим більше, експерти передбачають подальше зниження цін на різноманітні інформаційно-телекомунікаційні технології, що заохотить ще ширші кола покупців. Щодо сьогоднішнього використання можливостей, що їх надає онлайнова торгівля, то, наприклад, близько половини всіх користувачів персональних комп’ютерів у Німеччині відвідують веб‑сайти компаній в надії отримати пораду перед тим, як вони здійснять покупку. Тим не менш, лише 12 відсотків насправді роблять покупки Інтернетом. Решта йдуть до магазину, а потім відвозять покупки додому. По той бік Атлантики тенденція абсолютно протилежна. Споживачі вибирають продукти в магазині, а по тому замовляють найкращий варіант через Інтернет. 91 Прибічники інформатизації здобувають нових членів трохи не щодня за рахунок і сільського населення. Воно одержує можливість більш активної участі в економічному й соціальному житті за допомогою інформаційно-телекомунікаційних технологій. Вже сьогодні відомі приклади у країнах СНД, коли або місцева влада, або збори мешканців нетелефонізованих поселень звертаються до можливостей супутникового зв’язку. Вони купують часто один мобільний телефон на всіх, який, проте, є засобом зв’язку з “великою землею” раніше геть відірваних від цивілізації острівців життя. Але й стосовно мешканців мегаполісів буде вірним визначення, що завдяки інформатизації відбувається розширення “віртуального” життєвого простору. 92 Інформація та технології комунікацій є інструментами і для збільшення соціальної єдності та гармонізації життя людини і суспільства. Наприклад, нові товари й послуги забезпечують літнім людям можливість більш тривалого автономного, але безпечного й захищеного життя. 93 Нові парадигми в сфері охорони здоров’я створюють людину, що свідомо піклується про своє здоров’я, передбачають безперервний моніторинг, персональні системи охорони здоров’я тощо. Те саме стосується довкілля (з’являється парадигма сталого розвитку) та транспорту (“мобільне суспільство” та “глобальне підключення”). Щодо громадського життя, то інформатизація означає прямий доступ населення й підприємств до інформації, до систем послуг адміністративних органів країни, регіону, міста, району, до демократичних інститутів суспільства (“онлайнова демократія”). Тобто, створення свого роду “онлайнового уряду”. Фактично, Інформаційне суспільство – одна з небагатьох суспільних систем, де соціальна справедливість і економічні інтереси можуть іти рука об руку. 94 Загалом застосувань цифрових технологій, що несуть вигоду і суспільству, і окремому громадянину, і бізнесу – не злічити. Нові ділові можливості відкриваються для підприємців, що здатні творчо підійти до облаштування свого бізнесу. Так, один з перших мобільних телефонів у Таганрозі було придбано сантехніком, що працював за принципом самозайнятості. Він складав гроші на цю покупку, будучи певним, що вона окупиться. Й очікування справдились. За його власними словами, “тепер я не втрачаю жодного замовлення, мене завжди можна застати. Й електронного записника скоро куплю”. 95 Насправді зміни в діловій культурі – найбільш жорстка вимога для запровадження гіперпросторової економіки. Адже не можна видати указ щодо “підприємницького духу”, який має негайно з’явитись та взятись до інформатизації бізнесу. Але ми можемо робити навпаки – інтереси підприємців закладати в основу загальної економічної політики. 96 Для загального підсумку скажу: рівень вимог користувачів до системи інформації тримається в межах стереотипів, що виробились у процесі взаємодії з певним каналом інформації. Аби запровадити нову інформаційну технологію, необхідно перевести стійкі уявлення користувачів про можливості системи інформації у якісно новий стан. Для цього важливо пам’ятати, що, по‑перше, інформаційна потреба – це не те, що задовольняється за допомогою існуючої системи інформації, а те, що потребує задовольняння. По‑друге, інформаційна потреба може зникнути, не будучи задоволеною. По‑третє, факт виникнення інформаційної потреби не завжди і не обов’язково усвідомлюється. 97 Тож, аби задовольнити нові потреби суспільства, спочатку йому слід наочно продемонструвати, що воно (суспільство) ці потреби має і вимагає їх задоволення. Так, як це продемонстрував Джуліус Рейтер (той самий, чиє агентство досі є одним з найпопулярніших у світі), який 28 квітня 1850 року з сорока п’ятьма голубами-кур’єрами, винайнятими у броваря, почав свою кар’єру інформаційного брокера. Так, голуби Рейтера могли подолати відстань лише у 200 кілометрів, і не далі, ніж у двох годинах льоту від Брюсселю. Проте Агентство Рейтера продемонструвало, що інформація – товар, подібний до будь-якого іншого. І він тим цінніший для одержувача, чим швидше транспортується від А до Б. 98 Вже потім це усвідомлення перетворилося на “інформаційний бум”, що докотився до бірж, преси, урядів, виробництва й торгівлі. Знати більше, знати раніше – стало основним принципом існування багатьох і багатьох організацій. Нині інформаційна потреба суспільств переходить від кількісних характеристик до якісних. І це оновлення має прижитися в мозку кожного – від прем’єра до домогосподарки. Вони знатимуть, що саме їм потрібно, як, коли і що саме вони хочуть отримати з пропонованого Інформаційним суспільством. А це, в свою чергу, формуватиме інфраструктуру пропозиції, як ринкову, так і освітню. Розділ п’ятий Інформаційне Суспільство, держава і ми: можливості, обов’язки, права, перспективи Ми всі знаємо, що глобальні інформаційні мережі і стосунки, з ними пов’язані, є “наддержавними”, “позадержавними” і таке інше. Чи є таким же Інформаційне суспільство? Певно, що так. То що ж, тоді виходить, що держава – виключно через інстинкт самозбереження – є ворогом глобальної інформатизації? Все це і так, і не так. Справедливо те, що Інформаційне суспільство глобальне за своїм характером, і не визнає кордонів. Проте так само справедливо, що перш ніж з повним правом назвати будь-яке суспільство інформатизованим, тобто, таким, що є часткою Глобального Інформаційного, ще доведеться дуже багато чого змінити, вдосконалити, створити чи ліквідувати.

Щоб якісно працювати для людей,

держава ХХІ сторіччя повинна бути

інформаційною

І це, як не здавалось би це парадоксальним, завдання саме державних інститутів, таких як уряд, економіка, системи освіти й соціального захисту тощо. Та це перестає бути парадоксом, коли за центральну парадигму виступає принцип “не люди для держави, а держава для людей”. Інформаційні технології спрощують, скорочують, оптимізують, роблять ефективнішими й ближчими до громадянина структури держави, її функції. Вони позбавляють громадян необхідності делегувати доволі значну кількість своїх повноважень чиновникам чи обраним посадовцям. Так, для апарату це незручно й невигідно. Але, з іншого боку, це змусить багатьох людей шукати самореалізації у справах, більш значущих, ніж обмін папірцями, заповнення й перекладання їх. Суспільство дозріло до того, аби з повною відповідальністю за наслідки вимагати державної системи, схожої на каталізатор. Системи, яка спрямовує й стимулює дію, а не намагається зробити все сама. Вона має належати суспільству – наділяти повноваженнями, а не обслуговувати. І спрямовувати її мають завдання, орієнтовані на результат і розвернені обличчям до клієнта. 99 Сьогодні ж, на жаль, цілком правий Боб Вудз, керівник систем зв’язку державних організацій США, котрий нещодавно сказав, що “Держава – щось на зразок ресторану, що зачиняється якраз під час обіду й вечері”. Тож демократичні інститути в сьогоднішньому суспільстві достатньо розвинені, аби переходити у вищі форми, що відповідають Інформаційному суспільству. Але без держави цей процес не буде ні завершено, ані навіть розпочато.

Скільки держави має бути

В Інформаційному суспільстві?

Не забагато, але й не замало.

Якими саме мають бути функції держави? Французький уряд визначив це так. Роль держави потрійна. Діючи як каталізатор, вона має сприяти формуванню компаній та громадян, що були б уже часткою Інформаційного суспільства. Як регулятор, вона має гарантувати повагу до правил, за якими діє Мережа. І як головний гравець на цьому полі, вона може модернізувати свої експлуатаційні методи, а також стосунки між комунальним обслуговуванням та громадськістю. 100 Україні до того, як перейти до інформатизованих партнерських взаємин з бізнесом та громадянами, треба подолати значні економічні проблеми, зокрема структурні. Тож її дії у цьому секторі мають бути спрямовані перш за все на селективну підтримку тих напрямків наукових досліджень, які орієнтовані на якісні прориви (наприклад, архітектура багатопроцесорних обчислювальних систем, систем штучного інтелекту тощо) та одержання практичних результатів світового рівня (нейрокомп’ютинг, відкриті системи). 101 Реалізувати ідею Інформаційного суспільства без участі держави на практиці не є можливим, наскільки б не був популярним максимальний лібералізм у цій сфері. Історія впровадження французької локальної мережі “Мінітель” ясно заперечує упередження “антидержавників” Каліфорнійської ідеології чи комітету Бангеманна. Цифрове майбутнє необхідно стане гібридом державного втручання, ринкової регуляції та вимог цифрової споживацької культури. Так, інформаційні технології розвиваються й набувають розповсюдження завдяки діяльності економічних організацій. Проте анархізм у подальшому вдосконаленні та впровадженні – надто легковажне рішення зі стратегічної точки зору. Замість цього уряд має відкрито підтвердити неминучість певної форми змішаної економіки – творчого й антагоністичного поєднання держави, корпорацій та приватної ініціативи користувачів.

Технопарк:

Рішення для ... не багатих

Одним з прикладів таких комбінованих ініціатив є проекти запровадження технопарків. З боку суто економічних інтересів технопарк – ідеальне рішення для країни з низькими показниками інвестицій та рештою проблем з цього букету. Розглянемо механізм функціонування технопарків. Потенційні інвестори і власники так званого венчурного капіталу знайомляться в технопарках з технологічними та програмними розробками і викупляють права (авторські, інтелектуальну власність тощо) з метою подальшого перепродажу відповідним міжнародним індустріально-фінансовим групам. Останні постійно зацікавлені в організації виробництва нових товарів і послуг й довіряють компетенції цих інвесторів, як своїх довгострокових партнерів. Прокручування операцій купівлі-продажу інновацій може здійснюватись кілька разів, доки штучно роздуті ціни на результати впровадження не сягнуть реальних меж їх вартості. Але ж у всіх подібних оборудках (аж до відчуження права власності) технопарки беруть пайову фінансову участь, котра оцінюється в акціях чи прямих прибутках. Тож для аналізу й контролю діяльності технопарків нам потрібен вихід на ринки цінних паперів у сфері високих технологій. 102 А це вже парафія державної політики, урядових угод, гарантій тощо.

Виховання освічених та

соціально активних громадян –

справа держави

Та самим науковим чи економічним розвитком і нормативним забезпеченням інформаційного сектору функції держави не обмежуються. По‑перше, її завданням має стати навчання споживачів, метою якого є досягнення соціальної активності та освіченості громадян. Цю роботу, окрім держави, ніхто не подужає. Так Міністерство закордонних справ Франції з метою збільшення франкомовного контенту (змістовного наповнення) в Інтернеті заснувало відкритий сайт для французьких викладачів, що працюють поза Францією з наданням електронної адреси кожному викладачеві. Інформатизація адміністративної діяльності навіть за невеликої кількості користувачів Інтернету переслідувала, окрім стратегічної, ще й тактичну мету безпосередньо для сьогоднішнього дня. Адже ті нечисельні громадяни, що вони мають доступ до Інтернету, полегшують робоче навантаження невіртуальних державних та муніципальних органів щодо вирішення елементарних завдань. А це дозволяє звільнити персонал для тих громадян, що не мають доступу до інформаційних технологій. Те саме стосується пропаганди культурної спадщини як серед власних громадян, так і у світі в цілому. За сприяння уряду Франції було створено компакт-диск, присвячений Лувру. Він розійшовся одразу майже у півмільйоні примірників. Створення подібних дисків є пропагуванням цінності освіти, незважаючи на здебільшого ігрову орієнтацію дисків типу "Версаль". 103 Таким чином було створено умови для формування й усвідомлення громадянами нових соціальних потреб, пов’язаних з можливостями інформаційних технологій. Але нові потреби, що їх набудуть люди, вимагатимуть нової організації взаємодії між ними й державою, нової самоорганізації владних структур. Вже зараз, як заявив у своїй промові стосовно державних органів міністр закордонних справ Канади Марсель Массе, по суті, не залишилось державних органів з обмеженими функціями, рішень, що не потребують залучення кількох традиційних сфер діяльності держави. Відповідно, зросла потреба у новому підході до вивчення завдань і пошуку рішень, який ґрунтувався б на моделях з горизонтальними структурами, здатними до ефективної співпраці, обміну даними та поєднання функцій. Координація горизонталі зараз є одним з найважливіших, і для неї потрібні нові механізми і новий підхід до систем. 104

Шлях до виходу з кризи:

світло в кінці тунелю

сьогодні – блакитні монітори

комп’ютерів

Нам можуть заперечити, що економічно нестабільна країна має думати геть про інше. Але ж нікуди не подінеш приклад Чілі, де уряд намагався реалізувати кілька масштабних проектів. Перший з них, КіберСин, тобто, кібернетичний синергізм, передбачав введення нової системи інформації та регулювання у промисловості. Ця система включала мережу КіберНет, що діяла на основі реквізованої телексної мережі та радіозв’язку сантиметрового діапазону. Протягом чотирьох місяців КіберНет охопив 70% націоналізованих підприємств. Ця мережа дозволила кожному підприємству, що входило до національної соціально-економічної системи, зв’язуватися у будь-який час з будь-яким абонентом через комп’ютерну систему, що знаходилась у столиці країни – Сант‑Яго. Соціально-економічною метою КіберНету було надання обчислювальних потужностей робітничим комітетам підприємств. Ці потужності використовувались здебільшого для обробки та пересилання економічних індексів. До інструментальних засобів КіберСина належав також комплект кібернетичних програм Кіберстрайд для обробки інформаційних потоків та прогнозування. У Національному обчислювальному центрі Чілі у той час збиралося й оброблялось близько 10 тисяч економічних індексів на добу. Окрім того, тривала робота за дослідницькою програмою ЧЕко (Чілійська економіка). В рамках програми створювалась багатогалузева модель економіки на макрорівні, модель, необхідна, перш за все, для виходу економіки з пастки. Україні запровадження таких методів функціонування економіки геть не завадило б, особливо враховуючи постійну проблему нецільового використання бюджетних коштів практично у всіх галузях. Стосовно довготермінових проектів на основі інформаційних технологій, які спрямовані вже на збереження та розвиток наукового потенціалу держави, тут варто оцінити досвід так само не найблагополучнішої країни – Російської Федерації. Сьогодні російський Центр управління польотами (ЦУП) працює за проектом Глобальна інформаційна система “Русь”, з горизонтом планування у 50 років. Проект ГлобІС “Русь” розглядається ООН як один з основних факторів стабільного розвитку світового співтовариства на найближчі півсторіччя. Так само ЦУП активно вирішує проблеми наднадійного та надвеликого архівування інформації. Поточний проект – сорокатерабайтний інформаційний бункер з горизонтами планування у 200 років [тера... – префікс, що позначає 1012 /дека... (101), гекто... (102), кіло... (103), мега... (106), гіга... (109), тера... (1012 )/]. Тобто, точка зростання явно присутня. 105 Чи потенціал України менший? Чи нам не потрібні перспективи? Адже все це – і інформатизація економіки, і фундаментальні наукові розробки – частки мозаїки, без яких Інформаційне суспільство сформувати не вдасться.

Аби залишитись “українським”,

Наше суспільство мусить стати

“інформаційним”

Крім того, завжди необхідно зважати на глобальність нового ладу. Ми не зможемо довго лишатися білою плямою на карті Мережі. Якщо перетворення не йтимуть зсередини – їх здійснять ззовні. Але тоді термін “український” стосовно будь-чого незабаром практично втратить сенс. Таким чином, зусилля, що їх має здійснити уряд, мають на меті навіть не стільки не відстати від інших країн світу, як зберегти наукову, культурну, мовну, національну, політичну самобутність. Зберегти те, чим ми будемо цікаві глобальному співтовариству, чим ми збагатимо його, що надасть реальної ваги такому утворенню як “Україна” – утворенню культурному, інтелектуальному, національному, а не просто територіальному чи економічному. Це важливо для кожної держави. І найдалекоглядніші з них вже опікуються тим, а що ж вони принесуть до глобального співжиття Інформаційного суспільства? Так в Азії Сінгапур уже працює над реалізацією далекосяжної стратегії “Інтелектуального Острова”. У Швеції попередній уряд розробив проект масштабних заходів під назвою "Vingar еt männeskans förmеga" (”Крила людським можливостям“). Данія переймається тим, що ж є “власне датськими перевагами” у входженні до глобалізованого світу, що має стати основою національної політики у сфері інформатизації. На переконання уряду, найбільшою цінністю, що її має Данія, є людські ресурси: “наші робітники освічені, а наша освітня система надає дітям і підліткам можливість розвинути цікавість, незалежність та ініціативу – характеристики, що є неймовірно важливими в епоху інформаційних технологій”. 106 Що ж, щодо того, чи треба і чи час нам займатися проблемами інформатизації, ми, здається, дійшли згоди. Тож з чого починати? Перш ніж запрацює економічний сектор мережі, перш ніж буде втілено наукові проекти чи освітні програми – слід позначити правове поле, на якому це все ґрунтуватиметься.

Законодавча база:

стартовий майданчик для

Інформаційного суспільства

Себто, спочатку слід зрушити з місця процес інституціонального розвитку інформаційно-телекомунікаційної галузі. Причому з одним важливим зауваженням: сама правотворча діяльність так само має бути інформатизована. “Будівельний майданчик” законодавства та різноманітних регулюючих та рекомендаційних актів має бути відкритий, аби кожен зацікавлений міг докласти свою цеглину та побачити, де і як саме її використають. Ми цілком поділяємо переконання Сергія Азарова, що вважає безперспективним хаотичне та безсистемне нагромадження будь-яких законів, як би “прогресивно” вони не звучали. Необхідна системна розробка Указу Президента № 928 від 31 липня 2000 року «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні». Тобто, побудова на його основі Концепції – не у формі вкритого пилом документу, а саме як “бізнес-плану” (в Кабінеті Міністрів над цим питанням наразі вже серйозно працюють). І лише по тому перейти до законотворчості – створення системи законів для всієї галузі інформаційно-телекомунікаційних технологій та сфер їх застосування. 107 Тоді виникає наступна проблема: Концепція має відповідати і нинішнім, і завтрашнім реаліям інформатизації, бути якомога краще пристосованою до потреб користувачів. Тут, гадаємо, доречною і корисною серед інших держав і для України буде порада “батька Інтернету”, кавалера багатьох нагород в галузі науки і технологій Вінта Серфа, віце-президента WorldCom. Ми вважаємо так, оскільки віковий склад користувачів комп’ютерів і зокрема Мережі тримається над позначкою у тридцять років, причому частка підлітків і юнаків є переважною.

Інформаційні істини

вустами немовляти

Вінт Серф

http://www.worldcom.com/about_the_company/cerfs_up/

Серф каже: “Якщо вас цікавить поступ у сфері Інтернету, корисно провести деякий час, поговоривши з дітьми від 11 до 20 років. Вони – ті, для кого Мережа є нормальним, щоденним проявом. Вони практично не жили до її створення. Вони лише знають, що вони – там, і використовують це. Інформаційні технології – середовище, через яке ці молоді люди взаємодіють одне з одним. Розмови з ними щодо того, чим вони займаються в Мережі та чого б бажали від неї, будуть дуже корисними. Більше того, відомості, набуті під час цих обговорень, будуть навіть точніше відповідати технологічним, економічним та соціальним реаліям, ніж ті, що ви матимете від пояснень деяких старших членів населення Інтернету, котрі гадають, що очолюють Мережу”. 108 Проте загальні намітки щодо характеру необхідного законодавства вже зроблено комітетами Єврокомісії. Україна, як держава з європейським менталітетом, має зважити на подані нижче рекомендації. Тим більш, що наш уряд підтримує сталий курс на співпрацю з Євросоюзом.

Європа пропонує

законодавчі схеми

Отже, майбутнє законодавство має: § Ґрунтуватись на ясно визначених цілях політики; § Бути мінімально необхідним, аби відповідати цим цілям, усуваючи з існуючої структури законодавства положення, що більше не є необхідними, та вбудовуючи до нової структури механізми, які дозволять ще зменшити регулювання там, де цілі державної політики можуть бути досягнуті конкуренцією; § Зміцнювати юридичний механізм на динамічному ринку. Важливо гарантувати, що законодавство є достатньо стабільним, аби дозволити компаніям робити інвестиційні рішення з певністю, але достатньо гнучким, аби своєчасно відповідати на ринкові зміни; § Прагнути бути технологічно нейтральним. Тобто, не вимагати чи забороняти використовування специфічного типу технології, але гарантувати, що та ж сама послуга регламентується абсолютно однаково, незалежно від пристрою, за допомогою якого її було надано; § Провадитись в життя настільки близько до регульованої діяльності, наскільки це реально можливо, незалежно від того, чи було законодавство узгоджено на глобальному, регіональному чи національному рівні. До того ж, структура законодавства має бути єдиною і для телекомунікаційної інфраструктури, і для супутніх послуг. Адже сьогодні для регламентування телекомунікацій та супутніх послуг залежно від типу інфраструктури застосовуються різні правила. Зближення правил означає, що ті самі послуги можуть бути надані у будь-якій мережі передачі (фіксованій чи рухомій, мережі телекомунікацій чи кабельного телебачення, супутниковій чи наземній). Тому використання окремих регламентуючих структур для різних інфраструктур комунікацій та супутніх послуг може призвести до суперечностей та порушення конкуренції. Нова структура законодавства має охопити всю інфраструктуру комунікацій та супутніх послуг, аби до цих мереж застосовувались еквівалентні правила. Практично це означає, що нове законодавство буде застосовуватись до телекомунікаційних мереж (стаціонарних чи рухомих), супутникових мереж, мереж кабельного телебачення, наземних мереж радіомовлення, а також до прикладних програмних інтерфейсів, котрі будуть керувати доступом до послуг. Це матиме важливі наслідки. Наприклад, національні законодавці зможуть застосовувати ті самі принципи ліцензування (прозорість, недискримінаційність, пропорційність та об’єктивність) при ліцензуванні всієї інфраструктури комунікацій та супутніх послуг. Необхідно відзначити, що там, де такі послуги пов’язані з наданням контенту (змісту), може знадобитись додаткове регламентування стосовно цього. Щодо функціонування глобальної мережі Інтернет, нова структура законодавства має й надалі розглядати послуги передачі Інтернету таким же чином, як і інші послуги передачі. Існуюча структура регламентування телекомунікацій вже охоплює послуги передачі Інтернету, котрі, наприклад, дозволяють користуватися електронною поштою та подорожувати всесвітнім павутинням. Жодні заходи, специфічні для Інтернету, на цій стадії не передбачені. Лише до сфери електронної торгівлі Інтернетом мають застосовуватись інші заходи, зокрема документи щодо юридичних аспектів електронної торгівлі на внутрішньому чи зовнішньому ринках. Стосовно такого питання, як збереження в Україні громадської злагоди, надзвичайно важливим є дотримання принципу універсального обслуговування. Забезпечення доступного для всіх підключення до послуг комунікацій, необхідного для участі в Інформаційному суспільстві, лишається ключовим пріоритетом для держави.

Скільки це нам коштуватиме

і де брати гроші?

Переваги інформатизації буде усвідомлено лише тоді, як всі будуть спроможні брати у цьому участь. Необхідно уникнути появи “цифрового вододілу”. Існуюча законодавча структура визначає набір послуг, які складають універсальне обслуговування. Ці послуги можуть навіть фінансуватись згідно зі схемами, що компенсують витрати провайдера універсальної послуги за рахунок внесків його конкурентів, якщо буде визначено, що надання універсального обслуговування є несправедливим навантаженням для оператора, призначеного надавати ці послуги. Додатково до фінансування громадського доступу з бюджету (наприклад, для шкіл та бібліотек), існує значний вибір схем фінансування універсального доступу. Але тип послуг, фінансованих відповідно до таких схем, має бути ретельно оцінений. Розширення зобов’язань з надання універсального обслуговування має ухвалюватись на основі аналізу попиту на це обслуговування з оцінкою його соціальної та економічної значущості. Інакше є ризик порушення конкуренції та несправедливого перехресного субсидування. 109 Але ми знову хотіли б наголосити на впровадженні саме мінімально необхідного законодавчого регулювання. Європейські структури вже усвідомили, що, наприклад, аудіовізуальна промисловість Європи (одна з сектора TIMES) вже сьогодні надто обтяжена інструкціями, а деякі з тих інструкцій, що сьогодні ще працюють, незабаром застаріють разом із впровадженням нових технологій. І весь цей багаж заважає розвитку динамічного Європейського ринку. Група Бангеманна з цього приводу висловила переконаність, що технологічний прогрес і розвиток ринку передбачають, відмову Європи від політики, заснованої на принципах, які належать часові до поширення інформаційних технологій. Згідно з Доповіддю групи, ключове питання створення нових ринків (себто і в Україні також) – потреба у новому регулятивному оточенні, що базуватиметься на конкуренції. Це також стане передумовою для мобілізації приватного капіталу, необхідного для інновацій, зростання й розвитку. Група Бангеманна навіть прогнозує, що за наявності відповідного правового поля не виникатиме жодних потреб у громадських субсидіях, оскільки стале законодавство – гарантія впевненості для приватних інвесторів, що їхній капітал і буде залучено у цілком достатньому обсязі. Бюджетні ж інвестиції збережуть певне значення, проте за рахунок не збільшення відрахувань, а “перефокусування” існуючих видатків. Зростання продуктивності та підвищення якості, оптимізація надання державних послуг за рахунок інформатизації дадуть потрібні заощадження. І ці кошти спрямовуватимуться на розвиток технологій у сфері державних та суспільних інтересів. 110 І ще кілька слів щодо проблем законодавчого регулювання діяльності в Мережі. Як ми дедалі більше переконуємось, це не настільки необхідний елемент існування Мережі – через його низьку ефективність. Значно вигідніше перекласти безпосередню відповідальність за вироблення норм користування і Мережею, і додатковими послугами в ній, і різноманітними програмними продуктами на безпосередньо зацікавлену сторону – на корпорації. Пояснимо свою думку.

Сам собі поліція,

суд і катівня

В мережі Інтернет застосування організаційно-технічних норм характеризується надзвичайно високим, майже абсолютним рівнем ефективності. Справді, виконання юридичної норми зумовлене чисельними факторами, серед них і суто суб’єктивного характеру. Наприклад, дотримання юридичної заборони забезпечується, серед інших засобів, можливістю карного (чи іншого) переслідування й покарання. Легко побачити, як часто такі заборони чи обходяться, чи прямо порушуються, незважаючи на можливі санкції. У випадку ж невідповідного дотримання організаційно-технічних норм унеможливлюється досягнення тієї мети, заради якої такі норми було порушено. Надання послуг зв’язку без відповідної ліцензії (на порушення закону) саме по собі може й не потягти за собою несприятливих наслідків (до першого візиту представника контролюючих інстанцій), але використання неналежного обладнання чи програмного забезпечення при спробі зв’язатись з вузлом Інтернет- провайдера робить бажане з’єднання неможливим, незалежно від наявності чи відсутності щодо цього яких-небудь законодавчих актів. Використання Інтернет-технологій дозволяє здійснювати обмін інформацією у найкоротший термін і незалежно від географічних кордонів та відстаней. Тому дуже багато з норм і правил, що регламентують обмежувальний порядок використання тієї чи іншої інформації (наприклад, які захищають конфіденційні відомості чи охороняють авторські права), в умовах Інтернету просто втрачають сенс. Це відбувається не тому, що вони припиняють діяти чи неможливо примусити до їх дотримання методами державного контролю. А тому, що витрати на такий контроль і такий примус можуть бути просто непорівнювані з масштабом тих цілей (цілком пересічних, буденних – на рівні побутового сприйняття), що їх може бути досягнуто. “Мережеве суспільство”, що постійно розширюється, виробило свої власні правила поведінки в мережі. Абсолютна більшість користувачів мережі дотримується їх без будь-якого владного впливу з боку державних структур. Очевидно, що норми і правила поведінки складаються в результаті саморегуляції “інформаційних співтовариств”. Їх можна критикувати чи розхвалювати, уточнювати чи узагальнювати. Зрештою, можна надати їм юридичної сили (наприклад, як джерелу правового звичаю за розгляду спірних ситуацій), але було б абсурдно намагатися їх на державному рівні скасовувати чи замінювати іншими, завчасно розробленими нормативними актами. Традиційні правові інститути не втратять свого значення у впорядкуванні тих чи інших процесів розвитку Інформаційного суспільства. Інша справа, що застосовуватимуться вони часто до геть нових видів правостосунків. І це, безумовно, супроводжуватиметься певною затримкою в “освоєнні” відповідної юридичної техніки і конкретних механізмів правозастосування. Наприклад, вже набула рис “загального лиха” проблема нав’язливого розповсюдження небажаної інформації без отримання на це згоди адресата – одержувача такої інформації (“електронне сміття”). Цілком можливе застосування (хоча б за аналогією) норм цивільного та адміністративного права, спрямованих на охорону приватного життя й на покарання, скажімо, хуліганських вчинків. Юридичних перепон для цього немає – але наскільки ж може бути складним процес психологічної перебудови співробітників правозастосовчих органів! 111 Якщо “електронне сміття” лише псує нерви і забирає час на його знищення, то проблема несанкціонованого проникнення – це вже вторгнення у приватні справи особи чи організації, навіть якщо метою було “просто подивитись”. Але саме тут і стикаємось з невідповідністю законодавчих норм інтересам користувачів. Згідно законодавства, несанкціоноване проникнення до чужої інформаційної системи (наприклад, через Інтернет) без якихось наслідків не є протиправною дією і покаранню не підлягає. Лише коли буде встановлено, що відбулося знищення, змінення чи копіювання інформації, яка зберігається в електронному вигляді, можна розглядати можливість притягнення до карної відповідальності. До того ж, як каже статистика, жертвами комп’ютерних злочинів в основному є приватні підприємства і банки, котрі неохоче афішують свої проблеми (тим більше, відповідним державним органам), побоюючись зіпсувати свою ділову репутацію.

Рецепти від хакерів

Та просто надто цікавих

на кожен день

Враховуючи актуальність проблеми, великі комп’ютерні фірми організують спеціальні групи “етичних хакерів”. Ці групи шляхом легального вторгнення в системи різних фірм аналізують їх захищеність та надають відповідні рекомендації з усунення уразливих місць. Зрештою, кілька рекомендацій можна було б запозичити і в російських колег. Вони радять застосувати таких заходів: · Зарахувати до штату правоохоронних органів достатню кількість підготованих і належним чином забезпечених технікою співробітників для боротьби зі злочинами у сфері високих технологій; · Розробити способи відслідковування атак на комп’ютерні мережі для виявлення хакерів у найкоротші терміни; · Розробити заходи для збереження важливої інформації в комп’ютерних мережах, покликані запобігати замахам на неї; · Розробити нові способи виявлення комп’ютерних злочинів і запобігання їм. Так само важливо змінити кадрову політику на підприємствах та в організаціях. Адже саме тимчасові чи звільнені службовці, оскільки володіють великими правами доступу до корпоративних мереж підприємства, знають структуру їх побудови та рубежі захисту, саме вони, а не хакери, здійснюють більшу частину зареєстрованих комп'ютерних злочинів. Принаймні стосовно американських компаній таку тенденцію засвідчив фахівець ФБР з комп’ютерних злочинів Ден Нільсен у своєму виступі на конференції RSA Data Security. 112 Саме безпеки, контрольованого доступу, захисту таємниці користувача та збільшення довіри до мережевих операцій стосується більшість найперспективніших технологічних та програмних розробок. Зокрема, програма Cyber Patrol (www.microsys.com) використовується для контролю й блокування доступу певних вікових груп до інформації, що може негативно вплинути на психіку й поведінку. До таких програм належать і Net Nanny (www.netnanny.com), Littlebrother (www.kansmen.com) та інші. 113 Що стосується загальних проблем обмеження доступу, то слід згадати стандарт з селекції змісту для Інтернету (PICS), розроблений Консорціумом комп’ютерних вчених та представників промисловості. Він дозволяє селективно обмежити доступ до інформації з Інтернету й може розглядатись як реальна альтернатива чисто юридичному обмеженню на поширення певних видів змісту в Інтернеті. Об’єктами уваги пропонованих стандартів в галузі базових рішень, на думку професора права Фордхемського університету Джоела Рейденберга, фахівця з кіберпросторового права, є вибір заборонених для перегляду тем, встановлення на них масок-фільтрів, міток-ярликів, обрання критерію, за яким проводиться фільтрування. 114 Найкращим технічним рішенням для обмеження доступу до особистих баз даних, в якому є нагальна необхідність, вважається впровадження дієвого “електронного чорнила, що знебарвлюється”. Зараз у цьому напрямку тривають дослідження. Щодо випадків звернення до судової влади для захисту прав користувачів, то сьогодні їхня діяльність в Мережі регулюється здебільшого на основі актів загального характеру, які діють у “невіртуальному” середовищі. Так навіть Америка з її Інформаційним Суперхайвеєм суперечливі питання вирішує, керуючись практично тільки ADA – Акт з прав американців, що мають обмежену працездатність, EEO – Можливості рівного працевлаштування, FLSA – Акт зі справедливих трудових стандартів, LMRA – Акт зі стосунків виконавців та менеджерів, SOHO – Правила щодо малого офісу/домашнього офісу та іншими подібними актами й правилами регулювання. 115 І, повертаючись до загальних проблем регулювання діяльності в кіберпросторі, наведемо думку Джея Кейворса, який все ж вважає, що розвиток засобів захисту все ж прийде до того, що користувачі покладатимуться значно більше на етику й технологію, аніж на закон. 116

“Їхні звичаї”, фобії, манії...

Проте іноді, як би не “усамостійнювались” віртуальні трансактори, держава не витримує такого тиску вільного повітря всередині, і прагне регулювати поведінку “гіперпросторових протягів” на своїй території. Ден Сяо Пін свого часу сказав: “Якщо широко прочинити двері, обов’язково залетять мухи”. Наслідуючи китайську мудрість, керівництво республіки примусово реєструє всіх китайських любителів Інтернету, аби не залетіло якогось непотребу. Спеціальні проглядові команди в Пекіні й Шанхаї фільтрують потік даних до Китаю й назад. Як на нас з вами, шановні читачі, то це страшилка з “їхнього життя”. Але насправді на подібну клаустрофобію навпіл з параноєю страждає не один державний апарат. Зокрема, декотрі російські фахівці з інформатизації заявляють, що, як їм здається, “настав час розглянути питання про створення в нашій країні Державного комітету із захисту суспільства, його культури й духовної спадщини в інформаційних мережах. Доручити цьому Комітету визначення й контроль рівня моральності даних (як однієї з властивостей даних), що циркулюють електронними інформаційними мережами й системами загального користування. Йдеться про створення в мережі чи поряд з нею своєрідного порогу чи сита, що перешкоджатимуть проникненню до системи неморальної та аморальної інформації, котра вражає нашу психіку, розкладає нашу культуру й основні засади людського суспільства в цілому. Тому вважаємо за необхідне ухвалити Федеральний закон, що регламентуватиме діяльність, визначатиме відповідальність всіх зацікавлених відомств та приватних структур в цій сфері, включаючи даний Комітет, з одного боку. З іншого боку, новостворювана структура має бути незалежною від більшості гілок влади. Бажано, щоб Комітет підпорядковувався особисто Президенту (І це за вимоги розгалужених горизонтальних зв’язків та можливостей “віртуальної агори”! – Авт.) РФ та готував щорічну доповідь Президенту й парламенту щодо якості циркулюючої в комп’ютерних мережах та системах інформації”.117 В медицині це називається парадоксальною реакцією: людям пропонують свободу всепланетного масштабу, у відповідь же – прагнення позачиняти всі двері й позатикати всі щілини. Щоб ніде й нічого. Там само спостерігаємо вже й відверто параноїдальні прояви. Картинка майбутнього в чорних тонах у виконанні декого з наших північних сусідів: “спостерігається суттєве розширення можливості маніпулювання свідомістю людини за рахунок формування навколо неї індивідуального “віртуального інформаційного простору”, а також можливості використання технологій впливу на її психічну діяльність. Складність процедур, реалізовуваних у сучасних технологіях доступу до потрібних інформаційних ресурсів, критично збільшує залежність людини від інших людей, що здійснюють розробку інформаційних технологій, визначення алгоритмів пошуку потрібної інформації, її попередньої обробки, приведення до вигляду, зручного для сприйняття, доведення її до споживача. По суті, ці люди багато в чому формують для людини інформаційний фон її життя, визначають суб’єктивну оцінку умов, у яких вона мешкає й діє, вирішує свої життєві проблеми. Саме тому є надзвичайно важливим забезпечити безпеку взаємодії людини з інформаційною інфраструктурою. [Це що – позакривавши вуха, очі, рота й носа, аби, не дай Господь, нічого не потрапило “не того”? – Авт.] Іншим небезпечним джерелом загроз інтересам людини є використання на шкоду її інтересам персональних даних, накопичуваних органами державної влади, а також розширення можливості прихованого збирання інформації, яка складає її особисту і родинну таємницю, відомостей про її приватне життя. Це зумовлено, на наш погляд, труднощами реалізації механізмів охорони цих відомостей й подальшими успіхами в сфері мініатюризації засобів прихованого збирання й передачі інформації. Ще одним з джерел загроз інтересам суспільства в інформаційній сфері є безперервне ускладнення інформаційних систем та мереж зв’язку критично важливих інфраструктур забезпечення життя суспільства. Ці загрози можуть проявлятися у вигляді як зумисних, так і ненавмисних помилок, збоїв та відмов техніки й програмного забезпечення, шкідливого впливу на ці інфраструктури з боку злочинних структур і кримінальних елементів. Об’єктами реалізації таких загроз можуть виступати інформаційні системи енергетичної, транспортної, трубопровідної і деяких інших інфраструктур. Небезпечним джерелом загроз виступає можливість концентрації засобів масової інформації в руках невеликої групи власників і, перш за все, зарубіжних. [І це тоді, як Європа веде мову про необхідність крупних компаній для забезпечення довгострокових інвестицій. – Авт.] Ці загрози можуть проявлятися у вигляді маніпуляції громадською думкою стосовно тих чи інших суспільно значущих подій, а також руйнації моральних засад суспільства шляхом нав’язування йому чужих цінностей. Уявляється, що одним з джерел загроз буде загострення конкуренції на вітчизняних та зарубіжних ринках продуктів інтелектуальної діяльності. Ця загроза може проявитися у вигляді розширення масштабів недобросовісної конкуренції, порушення прав інтелектуальної власності. Нарешті, небезпечним джерелом загроз є розширення масштабів вітчизняної та міжнародної комп’ютерної злочинності. Найбільш небезпечними джерелами загроз інтересам держави в інформаційній сфері є неконтрольоване розповсюдження “інформаційної зброї” і розгортання гонки озброєнь у цій сфері, спроби реалізації концепції ведення “інформаційних воєн”. “Інформаційна зброя” являє собою сукупність засобів, методів і технологій, які забезпечують можливість силового впливу на інформаційну сферу супротивника з метою руйнування його інформаційної інфраструктури, системи управління державою, зниження обороноздатності. Руйнівний вплив “інформаційної зброї” в Інформаційному суспільстві може виявитись більш потужним і ефективним, ніж це уявляється зараз. Це особливо небезпечно в умовах існування майже монопольного становища компаній невеликої кількості країн світу на ринку інформаційних продуктів, оскільки здатне спровокувати бажання використати наявну перевагу для досягнення тих чи інших політичних цілей. Ці загрози можуть проявлятись також у вигляді отримання протиправного доступу до відомостей, які становлять державну таємницю, до іншої конфіденційної інформації, розкриття якої може завдати шкоди інтересам держави”. 118

Нам своє робить!

Цей фрагмент наведено не стільки для подальшого обговорення, “як там у них”, скільки як матеріал для власних висновків стосовно української позиції у питаннях безпеки, захисту й співпраці. Ми вважаємо, що Україна має надавати перевагу помірно ліберальному підходу до цих проблем. Це означає, що прикладні завдання слід залишити для вирішення зацікавленим сторонам – корпораціям, інститутам, зрештою спілкам “цивілізованих” хакерів, програмістів та розробників. Завдання держави – створити правове поле для їхньої діяльності, зазначивши не стільки “чого не можна й не слід”, скільки “в якому напрямку рухається українське суспільство загалом в процесі інформатизації, що є орієнтирами на цьому шляху”. Щодо надмірних побоювань, то саме визначення Інформаційного суспільства як глобального позбавляє сенсу будь-які теорії щодо воєн чи гонки озброєнь. Адже розміркуйте самі – це буде ніби бійка руки з ногою чи всім тілом. Атож, нісенітниця. І це не ідеалізм. Ринок-бо також глобалізується, причому швидше від усього іншого. І дозвольте вас запевнити, ті самі грізні корпорації – майже монополісти грошима проголосують за те, що агресор – дурень, бо руйнує чи утруднює доступ до ринків збуту й робочої сили. І, як на вас, чи довго триватиме та агресія? Питання захисту держава так само має не вирішувати, а лише сприяти їх вирішенню. Це має стати часткою соціальної та освітньої політики – навчити захищати персональні дані, виховати повагу до волі власника даних, що обмежив чи закрив доступ до них. Держава має перейматись швидше отією кейворсівською “етичною компонентою”. Коли суспільство поважає державу – воно не прагне їй шкодити. Те саме стосується й несанкціонованого накопичення й використання особистих відомостей. Адже коли одним з перших кроків інформатизації є переведення адміністративної, обслуговуючої, законотворчої та іншої діяльності державного апарату у гіперпростір з наданням громадянам всієї повноти права знати про діяльність органів державної влади – яким чином вдасться державі робити щось подібне без відома громадськості? А це, знов ж таки, повага громадян до своєї держави і свідомий захист її інтересів, серед іншого й інформаційної безпеки.

Відкритість + співпраця =

= довіра + безпека

Основною парадигмою діяльності держави щодо захисту і власної безпеки та безпеки громадян, і прав та інтересів користувачів має стати відкрита і доступна співпраця з суспільством – його спеціалізованими інститутами та окремими громадянами. Адже такий підхід, поза всім іншим, знімає напруженість стосунків “верхівка-загал” та сприяє швидшому і природнішому прийняттю суспільством нових норм і правил. Цей аспект варто розглянути детальніше разом з науковим співробітником Інституту економіки перехідного періоду Артемом Шадріним координатором Російської мережі інформаційного суспільства. Наявність обов’язкової загальної середньої освіти стала передумовою працездатності виборчої системи, основаної на загальному виборчому праві. Розширення ж групи осіб, що мають вищу освіту, дозволяє говорити про можливе збільшення кількості питань, ухвалюваних прямим голосуванням. Подальша інформатизація безумовно підвищить освіченість громадян, навіть якщо це перестане називатися “здобуттям вищої освіти”. Тож середній освітній рівень суспільства максимально наблизиться (за виключенням спеціальних знань і навичок) до рівня “вибраних”, яким делеговано право вирішувати долю суспільства і держави. Таким чином, безпосередня участь будь-якої великої кількості громадян у керівництві державою вже не загрожуватиме обернутися охлократією, владою натовпу. Це можна буде назвати “громадянським семінаром”, під час якого шляхом дискусії достатньо обізнаних осіб буде з’ясовуватись якщо не остаточне рішення, то основні тенденції, які має це рішення охопити. Нові інформаційні технології вперше в історії індустріальних суспільств з ліберальними режимами уможливили відтворення досконалої інформаційної сфери, Агори Давньої Греції, місця зустрічі, де громадяни могли здобути повну інформацію та безпосередньо брати участь в управлінні полісом. 119 Коли ж освічені громадяни все ж гостро відчувають неможливість чинити вплив на курс проваджуваної державою чи місцевою владою політики, значно підвищується рівень напруженості у суспільстві. Більше того, коли право градуювати проблеми за ступенем важливості й нагальності цілковито делеговане знеособленим “державним апаратам”, це відсуває глобальні проблеми, що ними переймається кожна жива людина, проте які є не надто важливими для “апарату”, на задвірки політики, місцевої чи міжнародної. Зниження ж видатків комунікації, викликане поширенням електронних засобів зв’язку, створює передумови стрімкого розширення кількості й впливу транснаціональних некомерційних організацій на зразок ґрінпіс чи Урґевальд (німецька організація з охорони довкілля). Саме вони, ймовірно, будуть здатні взяти на себе багато глобальних проблем, розв'язання яких на міжурядовому рівні стримується внаслідок особливостей політичної системи національних держав. Зокрема, міжнародні неурядові організації зможуть виступати як надзвичайно ефективний суспільний інститут. Створювані людьми, що об’єднані однією метою, такі міжнародні організації виявляються значно більш ефективними виразниками інтересів людей у сфері вирішення глобальних проблем, ніж існуючі національні урядові, дії яких багато в чому детермінуються короткостроковими інтересами політичного циклу. Розвиток електронних комунікацій дозволяє говорити не лише про перспективи подальшої демократизації політичної системи національних держав, але й про створення працездатних, альтернативних державним механізмів вирішення глобальних проблем. До останнього часу першість у “соціальній інженерії” зі створення різноманітних соціальних інститутів та організацій належала бізнес- корпораціям та державі, які мали можливість оплачувати видатки з їх формування та комунікаційного забезпечення. Завдяки зниженню видатків комунікації, з розвитком електронних технологій можливості деміургів соціальних інститутів в практичній площині потенційно переходять до всіх, підключених до Інтернету. 120

Крок за кроком,

послідовно, комплексно, системно

Зміни внаслідок впровадження глобальної інформатизації, як бачимо, вражаючі. Але Україна має подбати про комплексний, продуманий підхід до цього процесу, аби очікувані вигоди Інформаційного суспільства змінили на краще життя її громадян – і буття держави в цілому. Ми вітаємо політику, проваджувану нашою державою досі: закони, нормативні акти та документи, ухвалювані протягом останніх років, здійснюють планомірну розмітку шляху подальшого розвитку інформаційно-телекомунікаційної галузі та запровадження інформаційних технологій у найважливіших сферах життєдіяльності суспільства. Без надмірного поспіху, не втрачаючи зв’язку зі стратегічною лінією формування Інформаційного суспільства в Україні, урядові та парламентські структури сприяють поступу цифрової доби на українських теренах. Звичайно, поки тільки намічено контур, позитивний ефект інформатизації лише починає відчуватись. Але за невпинних зусиль державних, громадських та підприємницьких структур процес, що його вже зрушено, охопить все суспільство, здійснить в ньому якісні перетворення. Ще раз наголошуємо: роль держави – у сприянні розвитку суспільства, у розчищенні плацдарму, на якому творчий потенціал громадян зможе працювати достатньо плідно, аби результати з’явились швидко і були вигідними для суспільства в цілому. Останній приклад щодо наслідків продуманої економічної політики для суспільного добробуту. На “Interactive 97” відзначалося, що в Естонії завдяки лібералізації телекомунікаційної галузі того року було більше користувачів Інтернету, ніж у більшості країн Африки, разом узятих. Найвища ж питома вага використання Інтернету в сучасному світі – у Фінляндії, що багато в чому пояснюється тим, що там створено умови, коли боротьбу за залучення користувачів Інтернету – а значить, за створення для них найкращих умов, – ведуть між собою 47 телефонних компаній. У цьому зв’язку звичайно відзначають, що широке впровадження Інтернету у будь-якій країні світу, мабуть, як раз і передбачає таку конкуренцію. 121 Наведемо деякі показники розвитку українського сегменту Інтернету. Кількість українських користувачів Мережі протягом останніх двох років збільшилась втричі і на кінець 2000 року складала, за різними оцінками, від 320 до 370 тисяч постійних користувачів (що, однак, становить менш як 1% дорослого населення України) і близько 300 тисяч користувачів, що використовували Мережу час від часу. Середньомісячне зростання кількості користувачів в Україні, за оцінками експертів, складає 4%. Значно збільшився обсяг інформаційних ресурсів, доступних в Інтернеті. Якщо на початок 1999 року такі ресурси розміщувались на 1 400 веб-серверах, то на кінець 2000 року – вже на 9 268 серверах. Урізноманітнилось інформаційне наповнення серверів: за кількістю хостів Україна посідає вже 28 місце в Європі і 45 – у світі. Але з огляду на вітчизняний науковий, технічний та виробничий потенціал ці досягнення все ж є доволі скромними. Так само далеко не оптимальною, але дуже перспективною є ситуація з провайдерами Інтернет-послуг: станом на грудень 2000 року доступ користувачам надавали більш як 260 операторів. Проте ринок Інтернет в Україні й досі практично зосереджений у великих промислових центрах: Києві (76%), Одесі (більше 5%), Дніпропетровську (біля 5%), Донецьку (біля 3%), Львові (більше 2%), Запоріжжі (більше 1%) і Полтаві (біля 1%). Решта областей дають разом 9%. Позитивну динаміку зростання Інтернету в Україні підтверджують дані зростання трафіку: якщо 1999 року трафік зріс на 4%, то 2000 року – вже на 9%. Загальна пропускна здатність зовнішніх каналів, використовуваних українськими операторами для доступу до зарубіжних інформаційних ресурсів, перевищила 90 Мбіт/с. 122 Але, як ми вже зазначали, жодні цифри не є приводом для зменшення зусиль. Те, що виглядає як значний прогрес відносно початкового періоду розвитку Інтернету в Україні, відносно європейських чи світових показників – а особливо показників, які може й повинна мати Україна, – виглядають дуже й дуже скромно. Тож завдань для українських органів влади всіх рівнів і спеціалізацій вистачить на всіх і кожного фахівця, що вже є в їхньому розпорядженні чи котрі матимуть бажання набути відповідних знань. Технарі й гуманітарії можуть розбирати собі, кому яке завдання до вподоби – і ще залишиться. Саме тут незайве буде нагадати, що держава – це ми. І коли завдання стоїть перед державою – тим більше завдання, що стосується нашого життя, добробуту, роботи, навчання й відпочинку на найближчі півсторіччя як мінімум, – це значить що таке саме, маленьке чи велике, але, зрештою, посильне завдання стоїть перед кожним з нас. Хто не вміє – навчитись використовувати інформаційні технології. Хто вміє – вдосконалювати знання. Хто знає досконально – створювати нові самому... І так – до нескінченності. До Глобального Інформаційного Суспільства. Розділ шостий, завершальний Інформаційне суспільство: глобальне, європейське, українське Що ж, ми завершуємо розгляд проблеми побудови Інформаційного суспільства в Україні. Ти, шановний читачу, познайомився із загальними положеннями, походженням і термінами теорії Інформаційного суспільства, розібрав разом з нами питання функціонування цифрової економіки, розвитку інформаційних технологій і роботи над нормативним забезпеченням інформатизації, з’ясував роль держави щодо кожного з цих аспектів, а також дізнався, чому і яким чином слід працювати над адаптацією людей до нового світу. Ми до певної міри (адже огляд справді вийшов доволі побіжний) вдоволені проробленою роботою. Й, узагальнюючи все вищесказане, ми повертаємось до початкової теми: яке саме місце України у цьому новому світі, який шлях варто обрати нам і нашій державі, аби досягти мети? Найперше, маємо констатувати неприємний факт для тих, хто волів би зачекати з будь-якими рішучими кроками. Двополюсний геополітичний світ розпався, поступившись місцем новому, динамічному й постійно змінюваному глобальному середовищу. І тепер ніхто не матиме можливості сховатися за спину якогось політичного блоку, залишаючись анонімним у своїх діях чи бездіяльності. Україна мусить, так само, як і в інших аспектах своєї діяльності, сформувати власне, українське обличчя державної інформатизаційної політики, обрати власні тактику і стратегію. Світ сприймає Україну крізь призму рішень саме її уряду, глобальної активності саме її економіки та науки, цінностей саме її культури. Тож кожен наш крок або нашкодить нам, або наблизить до авангарду нового суспільства, але ні в якому випадку не залишиться непоміченим. Коли людство можна було порівняти з родиною, членами якої були раси й нації – тоді можна було припустити, що решта не помітить, коли в когось одного “муляє черевик” економіки, освіти чи будь-чого ще. Сьогодні людство – єдиний організм. І коли вже десь свербить – чухатись буде ціла планета. Інформаційна цивілізація, як вже було сказано, – доба знань. А знання не бувають вітчизняними чи зарубіжними. Коли вони перетворюються на головний ресурс – економіка, політика, та й практично всі інші суспільні інститути можуть бути тільки світовими. На шляху до такої повної глобалізації взаємозалежність країн багаторазово зростає. Проте в жодному випадку Україні не слід непокоїтись через можливу втрату національної самобутності у наднаціональному і наддержавному гіперпросторі. В тім-то й справа, що втрата ця неможлива, у ХХІ сторіччі нереальний космополітизм сторіччя ХІХ. Навпаки, Інтернет надає можливість збільшити культурне розмаїття, котре є однією з властивостей – і переваг – Інформаційного суспільства, посилити культурний обмін між країнами світу. 123 На Україну чекає інформаційний світ. Та ближчою метою є Європейський інформаційний простір. В цьому нам так само готові надати всю можливу допомогу. Ми маємо на увазі, зокрема, Європейську інформаційну мережу з міжнародних стосунків та регіональних досліджень. Стратегічною метою цієї міжнародної системи і є реалізація одного з найефективніших шляхів інтеграції країн Західної та Східної Європи, а саме – інтеграції у сфері інформатизації. 124 Для України інформатизація – шлях не лише до європейської інтеграції, але й до економічного добробуту. Доказом цьому є досвід Франції, нашого традиційного партнера, з яким Україна завжди мала надзвичайно дружні стосунки. Тож коли французький уряд зіткнувся з нагальною необхідністю розбудови інформаційно-телекомунікаційної галузі, коли перед французькою економікою постала реальна загроза бути буквально задушеною навалою зарубіжних продуктів та технологій, – тоді уряд на чолі з Ліонелем Жоспеном ухвалив національну програму розвитку галузі. Це було 1997 року. За два роки компанії інформаційно-телекомунікаційної галузі Франції вийшли на четверте місце у світі.

Ліонель Жоспен

http://www.info-france-usa.org/news/statmnts/jospin

Це четверте місце означає справді серйозний вклад у французьку економіку, значне збільшення бюджетних надходжень і додаткові успіхи у боротьбі з безробіттям у країні. Адже 1999 року сектор інформаційно-телекомунікаційних технологій складав вже 5% глобального інформаційного продукту – більше, ніж індустрія туризму або ж автомобілебудування разом з енергетикою. 125 З нашим науковим, кадровим, технологічним потенціалом долучитися до вигод, що їх мають розвинені країни від галузі інформаційно-телекомунікаційних технологій – справа кількох років цілеспрямованих системних зусиль. Міжнародна економічна кон’юнктура сприяє саме такому розвиткові подій: більшість економістів очікує, що стимульоване технологіями найвище зростання (економіки, зайнятості) відбудеться саме у країнах, що розвиваються, протягом наступного десятиріччя. 126 Власне українська стратегія інформатизації нині розробляється за участі вітчизняних економістів, правників, урядовців, наукових робітників інформаційно-телекомунікаційної галузі, а також підприємців, журналістів, фахівців з ІТ, активістів громадських організацій найрізноманітнішого спрямування, робітників освітянської сфери і просто небайдужих користувачів Мережі. Суспільно значуща робота справді виконується всім суспільством. Вироблення дієвої, ефективної національної стратегії розвитку Інформаційного суспільства – найважливіше завдання, що має бути виконане негайно, бо від нього залежать всі наступні, великі й малі, кроки на шляху до Глобального Інформаційного Суспільства. Не вдаючись до імперативів чи єдино правильних рецептів, ми наведемо просто перелік вже існуючих моделей розвитку Інформаційного суспільства, який склала Ольга Вершинська, заступник директора Інституту народонаселення Російської академії наук. Загалом у світі існує дві моделі інформатизації: західна та азіатська. Західною моделлю інформатизації називають шлях, котрим йдуть індустріально розвинені країни. Розглянемо, яка саме роль відводиться державі у деяких з національних інтерпретацій західної моделі. У шведському урядовому звіті 1994 року щодо розвитку інформаційних технологій “Крила людським можливостям” було запропоновано введення перехідного періоду, під час якого уряд бере керівництво на себе і є гарантом інтересів не лише ринку, але й індивідуумів. Провідну роль уряду закладено і у французькому звіті. Відділ телекомунікацій іспанського уряду дотримується схожої позиції, вважаючи, що роль уряду полягає у забезпеченні переходу від послуг для еліти до послуг для всіх, перш за все в галузях телеосвіти й телемедицини. В той же час Євросоюз сьогодні робить значний наголос на необхідності лібералізації й приватизації виробництва інформаційно-телекомунікаційних технологій, особливо у сфері телекомунікацій. Цей підхід особливо чітко прозвучав у звіті Євросоюзу 1994 року, підготованому під керівництвом М.Бангеманна, де вказано, що роль держави – у захисті сил конкуренції й гарантуванні політичного схвалення Інформаційного суспільства. В цілому європейський підхід до інформатизації орієнтований на функціональне й практичне інформування мешканців, а не на розваги, як в США. Однак тут необхідно відзначити, що сама ініціатива інформатизації домогосподарств не має в Європі такого великого розмаху, як в США. Ідеологічно модель успіху країн Азії базується на запереченні західних норм, на ствердженні власних ціннісних орієнтацій та прагненні розробити новий підхід до індустріалізації і соціального розвитку. В основі цієї моделі – співпраця держави і ринку, спроба встановити зв’язок між культурними цінностями, властивими конфуціанству (робітнича дисципліна, наголос на освіті, ощадливість, родинні цінності – відданість, довіра й взаємодопомога на базі визнання авторитету), та соціальними трансформаціями. Філософські принципи співіснування і співпроцвітання, розділеної всіма радості зростання, поруч зі здатністю уряду сприяти інституціоналізації цих принципів на рівні окремої організації – ось, на думку азіатських вчених, основа успіху. Головним пріоритетом стає власне виробництво нового знання, нових технологій, нових продуктів. Важливі не лише революційні відкриття на цьому шляху – важливий пошук нових застосувань відомих знань і технологій. В центрі уваги – нові ідеї, точки зору й не поціновувана раніше оригінальність. Триває пошук інституціонального способу заохочення такого роду діяльності й людей, що володіють піонерським, підприємницьким духом. Оригінальність, різноманітність, відмінність від інших починають поціновуватись значно вище типовості і конформізму. Роль держави – створювати сприятливі умови для творчості у сфері інформаційного розвитку, зменшувати ризик підприємців, що діють у пріоритетних галузях. Японський уряд зрозумів, що для стимуляції творчої діяльності інтелектуальний капітал нації має стати набутком усіх, бо це – суспільне благо, котрим не можна володіти індивідуально у загальноприйнятому сенсі. Японія дотримується тієї точки зору, що у розвиненому Інформаційному суспільстві потрібна державна підтримка інтелектуальної діяльності. Що стосується країн, що розвиваються, то для них чітко вирізняються дві принципово різні стратегії: приватизація і лібералізація. Приватизація – це передача державних підприємств і видів діяльності у повне або часткове приватне володіння чи контроль. Лібералізація – це зниження бар’єрів для входження до ринку чи його частини за допомогою дозволу третім сторонам конкурувати з відомими, зазвичай монопольними виробниками товарів і послуг. Досвід показав, що ті країни, котрі намагалися одночасно проводити приватизацію і лібералізацію, зазнали невдачі і розтягли досягнення цих цілей у часі. Причому азіатська модель реформи характеризується тим, що реформа починається із запровадження конкуренції, залишаючи будь-яку серйозну приватизацію на потім, проте зрештою повної приватизації так і не відбувається. Латиноамериканська ж модель починається з приватизації, покликаної швидко покращити якість комунікаційних послуг ціною затримки введення на ринок конкуренції. Ця модель є швидшою та сміливішою. Але, скажімо, Індія не обрала ані шляху повної приватизації, ані шляху м’якої лібералізації. Її шлях можна назвати проміжним. 127 Що не завадило їй стати найбільшим експортером віртуальних робітників у галузі інформаційно-телекомунікаційних технологій та одним з найбільших виробників програмного забезпечення, кількаразово збільшивши за рахунок технопарків обсяг національного доходу за мінімальних видатків. І це не враховуючи потік інвестицій від найбільших корпорацій світу. Інформатизація дозволила Індії віднайти кошти на розвиток соціальної сфери, взятися до підйому інших галузей, занепалих чи слабко розвинених. Загалом перспективи країни значно покращилися, і результати такого продуманого і швидкого розвитку позитивно позначаться на житті кожного громадянина вже за кілька років. Хто насмілився б прогнозувати таке для понад мільярдної, голої й босої Індії ще десять років тому? Системність, цілеспрямованість, продумана, чітка стратегія розвитку, і головне – свідоме конструктивне бажання змін на краще – і Українське інформаційне диво стане реальністю. Примітки: 1. Речь г‑на Рона Зоммера, председателя Совета директоров компании Дойче Tелеком АГ на открытии выставки CeBIT 2000 в Ганновере. 2. Бачило И.Л. Потенциал законодательства в процессах становления информационного общества // http://www.iis.ru/infosoc/emag.nsf/BPA/42a20a4e51c46860c32568c40043ef9f 3. Дрожжинов В., Широков Ф. Европейский путь построения информационного общества // http://pcweek.ru/year1998/n47/cp1251/reviews/chapt1.htm 4. Тапскотт, Дон. Электронно-цифровое общество. – К., 1999. – С. 4. 5. Див. Nicholas Negroponte. Being digital. – N.Y., 1995. 6. Тоффлер Э., Тоффлер Х. Создание новой цивилизации. Политика третьей волны. За: Alvin and Heidi Toffler. Creating a New Civilization. The Politics of the Third Wave. – Atlanta, 1995 // http://www.freenet.bishkek.su/jornal/n5/JRNAL511.htm 7. Тапскотт, Дон. Электронно-цифровое общество. – К., 1999. – С. 11. 8. Петров С.Т. Информационное Общество: На пути к информационному государству //

http://www.iis.ru/infosoc/emag.nsf/BPA/4b29b07b0987dfbdc32568f6002d5ab2

9. Там само. 10. Тоффлер Э., Тоффлер Х. Вказана праця. 11. Тапскотт, Дон. Вказана праця. – С. 11. 12. Тоффлер Э., Тоффлер Х. Вказана праця. 13. Алексеева И.Ю. Возникновение идеологии информационного общества. http://www.iis.ru/events/19981130/alexeeva.ru.html 14. Див.: Bell D. The Сoming of Post-industrial Society. A Venture in Social Forecasting. – N.Y., 1973. 15. Информационное Общество: На пути к информационному государству // http://www.iis.ru/infosoc/emag.nsf/BPA/4b29b07b0987dfbdc32568f6002d5ab2 16. Тоффлер Э., Тоффлер Х. Вказана праця. 17. Тапскотт, Дон. Вказана праця. – С. ХVIІ. 18. Машлыкин В.Г. Европейское информационное пространство, М., 1999. – С. 5. 19. Тапскотт, Дон. Вказана праця. – С. 6 20. Там само. – С. XVI 21. Uimonen, Paula. Geneva, 4th November 1996 // http://www.connected.org/is/isBuild.html 22. Паринов С.И., Яковлева Т.И. Экономика 21 века на базе Интернет-технологий // http://econom.nsc.ru/ieie/main.htm 23. Ноув А., Какой должна быть экономическая теория переходного периода, Вопросы экономики, 3, 1993. – С. 13. Цит. за: Паринов С.И., Яковлева Т.И. Вказана праця. 24. Паринов С.И., Яковлева Т.И. Вказана праця. 25. Status Report on European Telework: Telework 1997, European Commission Report, 1997 // http://www.eto.org.uk/twork/tw97eto/ 26. Recommendations to the European Council. Europe and the global information society // http://www.ispo.cec.be/infosoc/backg/bangeman.html 27. Cerf, Vint, Founder and former Chairman of the Board of the Internet Society. Interview by Alan McCluskey // http://www.ru.infowin.org/ACTS/IENM/NEWSCLIPS/nc9721of.htm 28. Тоффлер Э., Тоффлер Х. Вказана праця. 29. Там само. 30. Recommendations to the European Council. Europe and the global information society // http://www.ispo.cec.be/infosoc/backg/bangeman.html 31. Тапскотт, Дон. Вказана праця. – С. 242, 363 32. Тоффлер Э., Тоффлер Х. Вказана праця. 33. Див: Drucker, Peter . F. Post Capitalist Society. – N.Y., 1993. 34. Тапскотт, Дон. Вказана праця. – С. 73 35. Keyworth, G. A., II. People and Society in Cyberspace. The Shape of Things: Exploring the Evolving Transformations in American life // http://pff.org/tsot-1.html 36. Тапскотт, Дон. Вказана праця. – С. 83 37. Там само. – С. 356 38. Тоффлер Э., Тоффлер Х. Вказана праця. 39. Речь г-на Рона Зоммера, председателя Совета директоров компании Дойче Tелеком АГ на открытии выставки CeBIT 2000 в Ганновере. 40. Encyclopaedia of the New Economy, WIRED May, 1998, раздел "Productivity paradox" // http://www.hotwired.com/special/ene/ 41. Brynjolfsson, Erik, Yang, Shinkyu. Information Technology and Productivity: A Review of the Literature, February 1996, MIT Sloan School of Management, Cambridge, Massachusetts // http://ccs.mit.edu/CCSWP202/index.html 42. Паринов С.И., Яковлева Т.И. Вказана праця. 43. Kelly, Kevin. New Rules for the New Economy // WIRED. – September, 1997 // http://www.wired.com/wired/5.09/newrules.html 44. Тапскотт, Дон. Вказана праця. – С. 371 45. Long, J. Bradford De, Froomkin, A. Michael. The Next Economy. April 1997 // http://www.law.miami.edu/~froomkin/articles/newecon.htm 46. Тапскотт, Дон. Вказана праця. – С. 13 47. Там само. – С. 31 48. Cerf, Vint. Вказане інтерв'ю. 49. Всемирная торговая организация // http://www.wto.org/ 50. Зарубежный опыт развития отраслей информационных технологий. Фонд “Бюро экономического анализа”, Информационно-аналитический бюллетень, № 26, август 2000 // http://www.beafnd.org 51. Тапскотт, Дон. Вказана праця. – С. 124 52. Recommendations to the European Council. Europe and the global information society // http://www.ispo.cec.be/infosoc/backg/bangeman.html 53. Патаракин Е.Д. Интернет и экология. Виртуальная Пустынь // http://www.welcome.ru.html 54. Патаракин Е.Д. Вказана праця. 55. Kay, Alan. From the speech given to the Superhighway Summit at the University of California at Los Angeles, 1994. As cited in WIRED , May 1994, p. 76. Цит. за: Тапскотт, Дон. Вказана праця. 56. Маклуэн М. С появлением Спутника планета стала глобальным театром.” – Кентавр, 1994, №1, с.21. Перевод В. Терина. Цит. за: Терин В.П. Информационное и коммуникационное воздействие в условиях глобализации. // http://www.pr.ru/media; http://www.isn.ru/info/seminar-doc/inf.doc 57. Cerf, Vint. Вказане інтерв'ю. 58. Тапскотт, Дон. Вказана праця. – С. 94 59. Там само. – С. 63 60. Там само. – С. 159 61. Autonomous Agents // http://www.isi.edu/isd/AA97/related-sites.html 62. Телеработа и Теледоступ: Общие понятия и определения, ETO, 1997 // http://ieie.nsc.ru/~eto/faq/faq02-r.htm 63. З дискусій в електронному форумі ЕТО. Див. Discussions, European Telework Online // http://www.eto.org.uk/discuss/discuss.htm 64. Паринов С.И., Яковлева Т.И. Вказана праця. 65. Keyworth, G. A., II. People and Society in Cyberspace. The Shape of Things: Exploring the Evolving Transformations in American life // http://pff.org/tsot-1.html 66. Кузнецов М.М. Философия Маршалла Маклюэна и коммуникативные стратегии Интернета // http://www.isn.ru/info/seminar-doc/Mclw.doc 67. Джонстон, Питер, руководитель подразделения “B” XIII Директората Европейской Комиссии. Международный симпозиум "Глобальное Информационное Общество: Деятели и Жертвы". Технологические аспекты развития глобального Информационного Общества // http://europa.eu.int/redirect/dg13.htm 68. Standardization and the global information society, Brussels, 24 july 1996. Communication from the commission to the council and the parliament. On "standardization and the global information society: The european approach" // http://www.ispo.cec.be/infosoc/legreg/docs/96359.html 69. Recommendations to the European Council. Europe and the global information society // http://www.ispo.cec.be/infosoc/backg/bangeman.html 70. Программа ЕС "Технологии Информационного общества". © 1998, Институт операционных систем // http://www.iopsys.ru/inventory/istinfo.htm 71. Liikanen, Erkki, Member of the European Commission responsible for Enterprise and the Information Society. eEurope: Evolution or Revolution? Jacques Delors Foundation, Lisbon, 13 April 2000 // http://www.ispo.cec.be/docs/services/docs/2000/April/speech_00_151_en.doc 72. Liikanen, Erkki, Member of the European Commission responsible for Enterprise and the Information Society. Construction Industry in the Information Society. 2nd International Symposium on Prefabrication, Helsinki, 19 May 2000 // http://www.ispo.cec.be/docs/services/docs/2000/May/speech_00_184_en.doc 73. Standardization and the global information society, Brussels, 24 july 1996. Communication from the commission to the council and the parliament. On "standardization and the global information society: The european approach" // http://www.ispo.cec.be/infosoc/legreg/docs/96359.html 74. The information society // http://europa.eu.int/en/comm/dg10/infcom/euromove/info-soc/en/infosoc.htm#ch9

75. Петров С.Т. Вказана праця.

76. Тапскотт, Дон. Вказана праця. – С. 73 77. Гейтс, Билл. Чайникам обо всем. Технологии для государства XXI века. Мандат на 2001 год 1998 года. Вступление 78. Тапскотт, Дон. Вказана праця. – С. 240-246 79. Там само. – С. 241 80. Див: Davis, Stan, Botkin, Jim. The Monster under the Bed: How Business Is Mastering the Opportunity of Knowledge for Profit. – N.Y.,1994. 81. Tapskott, Don. Keynote address to the Canadian Association of Broadcasters Annual Conference, October 1994, New Paradigm Learning Corporation, Toronto, 1994. – р. 364. 82. Andersen Consulting Report on Canadian consumers interest in the information highwey, Andersen Consulting, Toronto, 1994. Цит. за: Тапскотт, Дон. Вказана праця. 83. Кочетов А.Н. Влияние Интернета на развитие общества. Цит за: “Министерство торговли США сообщает”// Мир Internet, 1998, № 6. // http://www.iis.ru/infosoc/emag.nsf/ 84. Вартанова Е. Информационное общество в стратегии Европейского Союза. Информационное общество: необходимость государственного подхода // http://internews.ras.ru/ZiP/43/europe.html 85. Шадрин А. Трансформация экономических и социально-политических институтов в условиях перехода к информационному обществу // http://www.ieie.nsc.ru/parinov/artem1.htm 86. Див: Скитовски Т. Суверенитет и рациональность потребителя // Теория потребительского поведения и спроса. – С-Пб., 1993 // http://internews.ras.ru/ZiP/43/europe.html 87. Recommendations to the European Council. Europe and the global information society // http://www.ispo.cec.be/infosoc/backg/bangeman.html 88. France in the Information Society. Newsletter of the French Government – February 1999 – Special edition // http://www.internet.gouv.fr/english/textesref/letter.htm 89. Liikanen, Erkki, Member of the European Commission responsible for Enterprise and the Information Society. eEurope: Evolution or Revolution? Jacques Delors Foundation, Lisbon, 13 April 2000 // http://www.ispo.cec.be/docs/services/docs/2000/April/speech_00_151_en.doc 90. Гейтс, Билл. Чайникам обо всем. Технологии для государства XXI века. Мандат на 2001 год 1998 года. Вступление 91. Речь г-на Рона Зоммера, председателя Совета директоров компании Дойче Tелеком АГ на открытии выставки CeBIT 2000 в Ганновере. 92. Предпосылки развития философии нового века // http://cad.ntu-kpi.kiev.ua/~demch/naph/naphr-1.html 93. Liikanen, Erkki, Member of the European Commission for Enterprise and Information Society. “Towards an Inclusive Information Society”. Information Society Forum Plenary Session, Helsinki, 23 November 1999 // http://www.ispo.cec.be/docs/services/docs/speech_99_176_en.doc 94. Игнатьев М.Б., Пятлина Е.О., Шейнин Ю.Е. Информационное общество – парадигмы и базовые технологии // http://kim.ruxy.org.ru/~kir/IOL1999/SECT_E/E26.html 95. Вершинская О.Н. Адаптация общества к новым информационным технологиям: новые возможности и новое социальное неравенство. // http://www.iis.ru/infosoc/emag.nsf/BPA/1ad9e6b1dce54387c32568b0003ebadc 96. Liikanen, Erkki, Member of the European Commission responsible for Enterprise and the Information Society. eEurope: Evolution or Revolution? Jacques Delors Foundation, Lisbon, 13 April 2000 // http://www.ispo.cec.be/docs/services/docs/2000/April/speech_00_151_en.doc 97. Куправа Д., Начальник управления Департамента информатики Парламента Грузии. К вопросу управления процессами развития компьютерных информационных технологий на этапе становления государства (Методологический аспект). 98. The information society // http://europa.eu. int/en/comm/dg10/infcom/euromove/info- soc/en/infosoc.htm#ch9 99. Див. Osborn, David, Gaebler, Ted. Reinventing Government: How the Entrepreneurial Spirit is Transforming the Public Sector, Allison Wesley, 1992. Цит за: Тапскотт, Дон. Электронно-цифровое общество. К., 1999. – С. 338 100. France in the Information Society. Newsletter of the French Government – February 1999 – Special edition // http://www.internet.gouv.fr/english/textesref/letter.htm 101. Крупнов А.Е., Финько О.А., Черешкин Д.С. О государственной политике России в области формирования информационного общества // http://www.iis.ru/infosoc/emag.nsf/BPA/8dcda61778b6f6c0c32568ab00577dd4 102. Азаров С. Боюсь, что все значительно сложнее // “ЗН”, 14.10.2000 – № 40 // http://www.mirror.kiev.ua/paper/2000/40/1251/edu.htm 103. France in the Information Society. Newsletter of the French Government – February 1999 – Special edition // http://www.internet.gouv.fr/english/textesref/letter.htm 104. Тапскотт, Дон. Электронно-цифровое общество. К., 1999. – С. 202. 105. Петров С.Т. Вказана праця. 106. Denmark in an International IT Perspective. The Country of Many Possibilities, by Journalist Bjшrn Kassшe Andersen. Цит. за: A Danish Strategy for the Information Society 107. Азаров С. Боюсь, что все значительно сложнее // “ЗН”, 14.10.2000 – № 40 // http://www.mirror.kiev.ua/paper/2000/40/1251/edu.htm 108. Cerf, Vint, Вказане інтерв’ю. 109. Европейская Комиссия. К новому построению Электронной инфраструктуры Коммуникаций и сопутствующих услуг (Обзор Коммуникаций 1999). Сообщение Комиссии Европейскому Парламенту, Совету, Экономическому и Социальному Комитету и Комитету Регионов // www.ispo.cec.be 110. Recommendations to the European Council. Europe and the global information society // http://www.ispo.cec.be/infosoc/backg/bangeman.html 111. Якушев М.В. Информационное общество и правовое регулирование: новые проблемы теории и практики // http://www.iis.ru/infosoc/emag.nsf/BPA/2be96a4e09339699c32568b1003ab653 112. Див. Вам помогут хакеры // Конфидент, 1998, № 3. Цит за: Кочетов А.Н. Вказана праця. 113. Мотуз О. Дети и Internet // Конфидент, 1998, № 1. Цит за: Кочетов А.Н. Вказана праця. 114. Reidenberg, Joel R.. Lex Informatica: The Formulation of Information Policy Rules through Technology. Texas Law Rewiew, February 1998, Vol. 76, No. 3. Цит за: Бачило И.Л. Вказана праця. 115. The Emerging Digital Economy // http://www.ecommerce.gov/emerging.htm 116. Keyworth, G. A., II. Вказана праця. 117. Терин В.П. Глобальная деревня // http://www.pr.ru/media/mt000002.htm 118 Емельянов Г.В., Стрельцов А.А. Проблемы обеспечения безопасности информационного общества // http://www.iis.ru/infosoc/emag.nsf/BPA/36cd0b938767a524c32568bd003ffe23 119. Document for the press. The revolutionary nature of the development of the new digital technologies // http://www.poliseurope.org/polis/basic/ba_index.html 120. Шадрин А.Е. Информационное общество и политические процессы // http://www.ieie.nsc.ru:8101/~forsis/publ/asisws/shadrin.html 121. Терин В.П. Информационное и коммуникационное воздействие в условиях глобализации // http://www.pr.ru/media; http://www.isn.ru/info/seminar-doc/inf.doc 122. Баранов А.А. Об украинском Интернете.// Зеркало недели. - №5 (329). 3 февраля 2001 г. – С.10. 123. Discourse et interventions. Joint French-Finnish statement on the information society. Finland, 09.10.1998 // http://www.premier-ministre.gouv.fr/PM/D100998A.htm 124. Машлыкин В.Г. Европейское информационное пространство. – М., 1999. – С. 27. 125. Address by Prime Minister Lionel Jospin at the 20th Summer Forum on Communication, Hourtin, August 26th, 1999 // http://www.internet.gouv.fr/english/textesref/hourtin99.htm 126. Тапскотт, Дон. Вказана праця. – С. 350

127. Вершинская О.Н. Существующие модели построения информационного общества // http://www.iis.ru/infosoc/emag.nsf/BPA/1f41ce7df933b2dfc32568c50027cde3

Додаток 1 Окінавська хартія Глобального інформаційного суспільства Інформаційно-телекомунікаційні технології (ІТ) є одним з найбільш важливих факторів, котрі впливають на формування суспільства ХХІ сторіччя. Їх революційний вплив стосується способу життя людей, їх освіти й роботи, а також взаємодії уряду та громадянського суспільства. ІТ швидко стають життєво важливим стимулом розвитку світової економіки. Вони також надають можливість багатьом ініціативним індивідуумам, фірмам та спільнотам у всіх частинах земної кулі більш ефективно і творчо вирішувати економічні та соціальні проблеми. Величезні можливості ІТ мають бути розділені всіма нами. Сутність стимульованих ІТ економічних та соціальних трансформацій полягає в їх здатності сприяти людям і суспільству у використанні знань та ідей. Інформаційне суспільство, як ми його уявляємо, є таким, що дозволяє людям краще розвинути свій потенціал та реалізовувати свої прагнення. Для цього ми повинні гарантувати, що ІТ слугуватимуть досягненню взаємодоповнюваних цілей: забезпеченню сталого економічного зростання, підвищенню суспільного добробуту і створення соціальної злагоди. Разом з тим, ми маємо докласти всіх зусиль, аби якнайповніше реалізувати потенціал ІТ у сфері укріплення демократії, більш прозорого та відповідального управління, у захисті прав людини й сприяння збереженню культурного розмаїття , а також у збереженні миру та стабільності у всьому світі. Узгодження цих цілей і вирішення проблем, що виникатимуть, вимагає розробки ефективних національних та міжнародних стратегій. У прагненні досягти цих цілей ми знов підтверджуємо наші зобов’язання стосовно принципів включення до глобальної інформатизації: кожному і будь-де має бути забезпечена можливість участі, ніхто не має бути обійдений перевагами Глобального інформаційного суспільства. Стабільність цього суспільства залежить від демократичних цінностей, що сприяють розвитку людини, таких як вільний обмін інформацією й знаннями, взаємна терпимість та повага до особливостей інших людей. Ми здійснюватимем керівництво подальшими зусиллями урядів, аби сприяти встановленню такої політики та регулюючих норм, які б стимулювали конкуренцію й новаторство, гарантуватимем економічну та фінансову стабільність, поглибимо співпрацю учасників щодо оптимізації Глобальної мережі та боротьби зі зловживаннями, котрі підривають цілісність Мережі, а також щодо скорочення розриву у цифрових технологіях, інвестування в людей та забезпечення глобального доступу та участі у процесі будівництва Інформаційного суспільства. Ця Хартія є перш за все закликом до всіх, як в державному, так і в приватному секторах, закликом до ліквідації на міжнародному рівні розриву у рівні використання інформації і знань. Тверда основа політики й дій у сфері ІТ може змінити шляхи нашої взаємодії стосовно поширення економічних і соціальних можливостей ІТ у всьому світі. Ефективне партнерство учасників, включаючи об’єднані політичні зусилля, також є ключовим елементом правильного розвитку Глобального інформаційного суспільства.

Використання можливостей цифрових технологій

Потенційні вигоди ІТ, що полягають у стимулюванні конкуренції, сприянні розширенню виробництва, створенні й підтримці економічного зростання та збільшення зайнятості, відкривають значні перспективи. Наше завдання – не лише заохочувати перехід до Інформаційного суспільства та полегшувати цей процес, але також і якомога повніше реалізувати його економічні, соціальні та культурні переваги. Для досягнення цих цілей важливо будувати роботу на наступних ключових моментах: § проведення економічних і структурних реформ з метою створення умов відкритості, ефективності, конкуренції та новаторства, котрі доповнювались би заходами щодо адаптації ринків праці, розвитку людських ресурсів та забезпечення соціальної злагоди; § управління макроекономікою, яке допоможе підприємствам та споживачам складати більш точні плани, бути впевненішими у майбутньому, ефективніше використовувати переваги нових інформаційних технологій; § розробка інформаційних мереж, що забезпечуватимуть швидкий, надійний, безпечний та економічний доступ зо допомогою конкурентоспроможного ринку, відповідних нововведень у мережевих технологіях, сервісі та застосуваннях; § розвиток людських ресурсів, спроможних відповідати вимогам інформаційної епохи, готових до навчання протягом усього життя, та здатних задовольняти зростаючий попит на фахівців з ІТ у багатьох секторах нашої економіки; § активне використання ІТ державним сектором, сприяння наданню в режимі реального часу послуг, необхідних для гарантування підвищення рівня доступності влади для всіх громадян. Приватний сектор відіграє провідну роль у розвитку інформаційно- комунікаційних систем в Інформаційному суспільстві. Однак завдання створення передбачуваної, прозорої і недискримінаційної політики та нормативної бази, необхідних для Інформаційного суспільства, лежить на урядах. Важливо уникнути недоречних регулюючих втручань, котрі заважатимуть виявленню ініціатив приватного сектора щодо створення умов, сприятливих для запровадження ІТ. Ми повинні гарантувати, що правила й процедури стосовно ІТ відповідатимуть революційним змінам в економічній діяльності, враховуватимуть принципи ефективного партнерства між державним і приватним секторами, а також будуть прозорими та технологічно нейтральними. Аби максимізувати соціальні й економічні вигоди Інформаційного суспільства, ми домовляємось про наступні ключові принципи й підходи, і рекомендуємо їх іншим: § продовжувати сприяти розвитку конкуренції на відкритих ринках у галузі інформаційних технологій та телекомунікаційної продукції і послуг, включаючи недискримінаційне й орієнтоване лише на вартість підключення до основних телекомунікацій; § захист прав інтелектуальної власності у сфері інформаційних технологій життєво важливий для впровадження ІТ-інновацій, розвитку конкуренції та поширення нових технологій; ми вітаємо спільну роботу, що вже реалізується представниками органів влади щодо захисту прав інтелектуальної власності й надалі заохочуватимем наших експертів обговорювати напрямки майбутньої роботи у цій сфері; § важливо також відновити зобов’язання урядів щодо використання програмного забезпечення повністю відповідно до принципів захисту інтелектуальної власності; § багато з послуг, серед них і телекомунікації, транспорт та пошта, є виключно важливими для економіки Інформаційного суспільства – підвищення саме їхньої ефективності здатне максимізувати вигоди ІТ; митні та інші процедури, пов’язані з торгівлею, так само важливі для створення умов, сприятливих для ІТ; § спростити міжнародну е-торгівлю шляхом подальшої лібералізації та вдосконалення мереж, відповідних послуг і процедур в контексті жорстких рамок Всесвітньої Торгівельної організації (ВТО), продовження роботи у сфері е-торгівлі у ВТО та на інших міжнародних форумах , зокрема застосування існуючих торгівельних правил ВТО до е-торгівлі; § здійснювати послідовний підхід до оподаткування е- торгівлі, ґрунтований на звичайних принципах, включаючи нейтралітет, дієвість і простоту, інші ключові елементи, узгоджені в роботі Організації економічної співпраці та розвитку (ОЕСР); § продовжити практику звільнення електронних переказів від митних зборів чи мінімізації їх до того часу, коли це питання буде знов розглянуто на наступній міністерській конференції ВТО; § сприяти ринковим стандартам, включаючи, наприклад, технічні стандарти функціональної сполучності; § підвищувати довіру споживачів до електронних ринків відповідно до керівних принципів ОЕСР і забезпечувати захист споживача в Мережі, еквівалентний його захисту в звичайних обставинах, серед іншого і за допомогою ефективних ініціатив саморегулювання, таких як кодекси мережевої поведінки, довіра до торгової марки та інші програми підтвердження надійності, а також шляхом вивчення варіантів усунення ускладнень, що з ними стикаються споживачі в міжнародних суперечках, включаючи використання альтернативних механізмів розв’язання суперечок; § розвивати ефективні та дієві механізми захисту секретності споживачів, а також захисту таємниці обробки персональних даних за збереження вільного інформаційного потоку, а також § надалі розвивати й забезпечувати ефективне функціонування електронної ідентифікації, електронного підпису, криптографії та інших засобів безпечності та надійності операцій. Зусилля міжнародного співтовариства, спрямовані на розвиток Глобального інформаційного суспільства, мають бути скоординованими, аби забезпечити безпечний та вільний від злочинності кіберпростір. Ми маємо гарантувати, що буде вжито ефективних заходів – як це вказано у Керівних принципах безпеки інформаційних систем ОЕСР – у боротьбі зі злочинністю у комп’ютерному середовищі. Буде розширено співпрацю країн Вісімки в рамках Ліонської групи з транснаціональної організованої злочинності. Ми будемо й надалі підтримувати діалог з представниками промисловості, розвиваючи, таким чином, успіх, досягнутий на нещодавній Паризькій конференції Вісімки “Діалог уряду та промисловості щодо безпеки та довіри у кіберпросторі”. Такі нагальні проблеми безпеки, як хакерство та комп’ютерні віруси, також потребують ефективних політичних рішень. Ми продовжуватимемо залучати промисловість та інших учасників для захисту найважливіших інформаційних інфраструктур.

Подолання електронно-цифрового розриву

Питання подолання електронно-цифрового розриву всередині держав та між ними набуло надзвичайної ваги на національному порядку денному наших країн. Кожен повинен мати можливість доступу до інформації та систем телекомунікації. Ми знов підтверджуємо наші зобов’язання щодо тих зусиль, які зараз вживаються у розробленні та здійсненні послідовної стратегії, спрямованої на вирішення даного питання. Ми також вітаємо те, що і промисловість, і громадянське суспільство дедалі більшою мірою визнають необхідність подолання цього розриву. Мобілізація знань і ресурсів у цій галузі є необхідною умовою для врегулювання даної проблеми. Ми й надалі прагнутимемо до ефективної співпраці між урядами та громадянськими суспільствами, яка має чутливо реагувати на високі темпи розвитку технологічних та ринкових подій. Ключовим компонентом нашої стратегії має бути безперервний рух до рівного доступу для всіх. Ми будемо й надалі: § заохочувати встановлення сприятливих ринкових умов для безперешкодного надання населенню всіх можливих послуг телекомунікації; § вишукувати додаткові можливості, включаючи доступ через засоби, відкриті для широкої публіки; § надавати пріоритет покращенню доступу до Мережі, особливо у відсталих міських, сільських та віддалених районах; § приділяти особливу увагу потребам і обмеженням найменш соціально захищених людей, інвалідів та літніх людей та активно вживати заходів до полегшення їм доступу та користування мережевими ресурсами; § сприяти подальшому розвитку “дружніх”, “вільних від перешкод” технологій, включаючи мобільний доступ до Інтернету, а також ширшому використанню безкоштовного загальнодоступного інформаційного наповнення та відкритих для всіх користувачів програмних засобів, дотримуючись при цьому прав інтелектуальної власності. Стратегія розвитку Інформаційного суспільства має бути підкріплена розвитком людських ресурсів, здатних відповісти на вимоги інформаційної доби. Ми досягнемо того, що всі наші громадяни матимуть можливість набувати й удосконалювати ІТ-грамотність та навички шляхом освіти й дожиттєвого навчання. Ми продовжувтимем рух до цієї честолюбної мети, обладнуючи комп’ютерами з підключенням до Інтернету школи, класи й бібліотеки, готуючи викладачів з ІТ та засобів мультимедіа. Ми й надалі вживатимемо заходів щодо підтримки малого та середнього бізнесу, індивідуальних підприємців й допомоги їм у під’єднанні до Мережі та ефективному використанні Інтернету. Ми також заохочуватимемо використання ІТ для надання громадянам протягом усього життя можливостей для творчого навчання, особливо тим, хто інакше не мав би доступу до освіти та професійної підготовки.

Сприяння загальній участі

ІТ відкривають величезні можливості для становлення й розвитку економік. Країни, що досягли успіху у використанні потенціалу ІТ, можуть сподіватися подолати перепони, що звичайно виникають у процесі розвитку інфраструктури, та рушити назустріч ефективнішій реалізації своїх цілей, на зразок скорочення бідності, охорони здоров’я, покращення санітарних умов, освіта, а також використання переваг швидкого зростання глобальної електронної торгівлі. Деякі країни, що розвиваються, вже досягли значних успіхів у цих сферах. Однак не слід недооцінювати проблему подолання інформаційного та технологічного розриву між державами з різним рівнем економічного розвитку. Ми віддаємо належне зусиллям, яких вживають у цій сфері багато країн, що розвиваються. Справді, ті країни, що розвиваються, які виявляться неспроможними не відставати від дедалі прискорюваних темпів ІТ-інновацій не матимуть можливості бути повноцінними учасниками інформаційного суспільства та глобальної цифрової економіки. Це питання особливо гостро стоїть перед тими країнами, де поширення ІТ стримується значним відставанням у розвиткові основних економічних та соціальних інфраструктур, зокрема енергетичного сектору, телекомунікацій та освіти. Ми визнаємо, що у вирішенні цієї проблеми слід брати до уваги відмінність умов та потреб в різних країнах. Не існує рішення на зразок “один розмір підходить всім”. Це надає надзвичайної ваги ролі країн, що розвиваються, прийняттю ними послідовних національних стратегій розвитку ІТ, і ми звертаємось до них: провадьте сприятливу до ІТ політичну та регуляторну діяльність, яка б заохочувала конкурентоспроможність ваших економік у цій сфері; використовуйте ІТ для досягнення цілей розвитку та соціальної єдності; розвивайте людські ресурси, поширюйте навички спілкування з ІТ; заохочуйте громадські ініціативи та активність вітчизняних підприємців.

Подальший розвиток

Успішність зусиль щодо подолання розриву як між нашими державами, так і в наших суспільствах, залежать від ефективної співпраці всіх учасників. У створенні рамкових умов для розвитку ІТ і надалі відіграватимуть значну роль двостороння та багатостороння співпраця. Міжнародні фінансові структури (IFIs), включаючи багатосторонні банки розвитку (MDBs), особливо Всесвітній банк, спроможні внести серйозний вклад у цю справу, формулюючи й здійснюючи програми, які сприятимуть економічному зростанню, будуть корисні для бідних, а також розширятимуть можливості зв'язку, доступу до ІТ та навчання. Міжнародна телекомунікаційна спілка (ITU), Конференція ООН з торгівлі та розвитку (UNCTAD), Програма розвитку ООН (UNDP) та інші відповідні міжнародні форуми також відіграють важливу роль. Приватний сектор залишається центральною дійовою особою прогресу ІТ у країнах, що розвиваються, та може вносити значний вклад у міжнародні зусилля з подолання цифрового розриву між країнами. Неурядові організації, з їхньою унікальною здатністю ефективно діяти на місцевому ринку, можуть вносити корисний вклад у розвиток ресурсів людини та спільноти. ІТ глобальні за своєю сутністю, тож потребують глобального підходу. Ми вітаємо вже реалізовувані зусилля з подолання міжнародного цифрового розриву шляхом двосторонньої допомоги розвиткові і міжнародних організацій, і приватних груп. Ми також вітаємо вклад приватного сектору в особі таких організацій як Глобальна ініціатива з подолання цифрового розриву Всесвітнього економічного форуму (WEF), Глобальний діалог бізнесу з питань е- торгівлі (GBDe) та Глобальний форум. Як зазначено в Міністерській декларації Економічної та соціальної ради ООН (ECOSOC) “Про роль ІТ в контексті глобальної економіки, ґрунтованої на знанні”, існує потреба у розширенні міжнародного діалогу та співпраці для збільшення ефективності програм і проектів у сфері ІТ для країн, що розвиваються, об’єднання “найкращих методів” та мобілізації ресурсів всіх учасників для подолання цифрового розриву. Велика вісімка й надалі сприятиме зміцненню партнерства між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, між громадянським суспільством, включаючи приватні фірми, неурядові організації, фонди та навчальні заклади, та міжнародними організаціями. Ми також працюватимемо над тим, аби країни, що розвиваються, у партнерстві з іншими учасниками могли отримувати фінансове, технічне та політичне забезпечення з метою створення кращих умов для використання ІТ. Ми погоджуємось заснувати Групу з цифрових можливостей з метою об’єднання наших зусиль у більш широкому міжнародному підході. Ця Група буде скликана у найкоротші строки для дослідження найкращих можливостей гарантування підключення о роботи всіх учасників. Ця Група високого рівня в режимі тісного консультування з іншими партнерами і орієнтуючись на потреби країн, що розвиваються, буде: § активно сприяти діалогу між країнами, що розвиваються, міжнародними організаціями та іншими учасниками для покращення міжнародної співпраці з метою формування політичного, нормативного та мережевого забезпечення, підвищення якості зв’язку, розширення доступу та зменшення його вартості, зміцнення людського потенціалу і заохочення глобальної е-торгівлі в Мережі; § заохочувати власні зусилля Великої вісімки в напрямку співпраці щодо експериментальних програм та проектів у сфері ІТ; § сприяти більш тісному політичному діалогу між партнерами та працювати над тим, аби збільшити розуміння світовою громадою проблем та можливостей: § вивчати вклад приватного сектору та інших зацікавлених груп, таких як Глобальна ініціатива з подолання цифрового розриву; § готувати доповідь за результатами роботи для вручення нашим особистим представникам до наступної зустрічі в Генуї. На виконання цих завдань Група шукатиме шляхи до вжиття конкретних заходів у пріоритетних сферах, що вказані нижче: q створення політичного, нормативного та мережевого забезпечення: § підтримка політичного консультування та зміцнення місцевого потенціалу, аби сприяти провадженню спрямованої на створення конкуренції, гнучкої та соціально орієнтованої політики та нормативного забезпечення; § сприяння обміну досвідом між розвиненими країнами та іншими партнерами; § сприяння ефективнішому та ширшому використанню ІТ у сфері розвитку, включаючи такі широкі напрямки як скорочення бідності, освіта, охорона здоров’я і культура; § вдосконалення системи управління, включаючи дослідження нових методів комплексної розробки політики; § підтримка зусиль МБР (MDBS) та інших міжнародних організацій з метою об’єднання інтелектуальних та фінансових ресурсів у контексті програм співробітництва, таких як “InfoDev”; q покращення зв’язку, розширення доступу та зменшення його вартості: § мобілізація ресурсів з метою покращення інформаційної та телекомунікаційної інфраструктури, окремо акцентуючи увагу на утвердженні підходу “партнерства” з боку урядів, міжнародних організацій, приватного сектора та неурядових організацій; § пошук шляхів до зменшення вартості зв’язку для країн, що розвиваються; § підтримка програм доступу на місцевому рівні; § заохочення технологічних досліджень і прикладних розробок, що відповідатимуть потребам країн, що розвиваються; § покращення здатності до взаємодії мереж, послуг та прикладних систем; § заохочення виробництва на місцевому рівні інформаційного контенту, включаючи розвиток контенту рідними мовами учасників; q зміцнення людського потенціалу: § концентрування уваги на базовій освіті, так само як і на збільшенні можливостей для дожиттєвого навчання, з особливим акцентом на розвиткові навичок користування ІТ; § сприяння розвиткові об’єднань освічених фахівців з ІТ та інших пов'язаних галузей в політиці та нормативній сфері; § розвиток творчих підходів з метою розширення традиційної технічної допомоги, включаючи дистанційне навчання та підготовку на місцях; § створення мережі громадських закладів та інститутів, включаючи школи, дослідницькі центри та університети; q заохочення глобальної е-торгівлі в Мережі: § оцінка і розширення можливостей використання е-торгівлі шляхом консультування щодо відкриття бізнесу у країнах, що розвиваються, а також шляхом мобілізації ресурсів для допомоги підприємцям у використанні ІТ для збільшення їх ефективності та розширення доступу на нові ринки; § забезпечення відповідності “правил гри”, що виникатимуть, зусиллям у сфері розвитку, а також зміцнення здатності країн, що розвиваються, відігравати конструктивну роль у визначенні цих правил. Додаток 2 Меморандум про взаєморозуміння між Генеральним Директоратом з питань Інформаційного суспільства Європейської Комісії та Державним комітетом зв’язку та інформатизації України щодо розвитку Інформаційного суспільства 1. Генеральний Директорат з питань Інформаційного суспільства Європейської Комісії та Державний комітет зв’язку та інформатизації України, які надалі іменуються “Сторони”, · Беручи до уваги - статті 30, 51, 66 Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС, яка набула чинності 1 березня 1998 року, - Спільну стратегію ЄС щодо України, ухвалену під час Гельсінського Самміту Європейського Союзу (грудень, 1999 року), - Робочий план Головуючої країни ЄС щодо України. · Враховуючи: - Протокол намірів між Державним комітетом зв’язку та інформатизації України та Генеральним Директоратом ХІІІ Європейської Комісії, підписаний 8 липня 1999 року у Брюсселі, - Національну програму інформатизації України, затверджену Верховною Радою України у 1998 році. Погодилися співпрацювати з метою розвитку Інформаційного Суспільства в Україні, надаючи цьому високого пріоритету. 2. Сторони визнають важливість Інформаційного Суспільства для розвитку ефективної ринкової економіки та для забезпечення можливостей якісного працевлаштування. Це вимагає відповідної освіти у школах та інших навчальних закладах, а також розвитку такого регулятивного середовища, яке сприяє інвестиціям доки не буде забезпечено прийняття відповідних соціальних заходів, які б гарантували можливість найменш забезпеченим колам суспільства також отримувати з цього користь. Ціллю даного Меморандуму взаємопорозуміння є розширення співробітництва між сторонами у сфері Інформаційного Суспільства з метою прискорення надання послуг в Україні. Меморандум взаємопорозуміння дозволяє покращити співробітництво у галузі стратегії, співробітництво у розробці сумісного законодавства та створення умов для ринкової економіки у сфері послуг Інформаційного Суспільство. 3. Сторони погодились про наступне: 3.1. Сторони погодилися співпрацювати в майбутньому у сфері Досліджень та Розвитку, особливо в межах програми Технологій Інформаційного суспільства П’ятої Рамкової Програми Європейського Союзу та погодилися на обмін листами для оформлення цього. 3.2. Українська сторона підтвердила свій намір розвивати програму e-Ukraine, яка відповідає потребам українського суспільства, стимулювати розвиток послуг Інформаційного Суспільства в Україні. Гендиректорат з питань Інформаційного суспільства буде надавати поради, які базуються на досвіді, отриманому в рамках програми e-Europe, та надаватиме можливість Україні брати участь у відповідних заходах кожного разу, коли це буде доцільно. 3.3. Сторони погодились обмінятися інформацією щодо частотної політики. Україна підтвердила свій намір слідувати європейській таблиці розподілення частот та брати її до уваги при плануванні національного спектру. 3.4. Сторони погодились обмінюватися інформацією щодо послуг мобільного зв’язку третього покоління у сфері ліцензування, стандартів та планування спектру. 3.5. Сторони погодилися заохочувати співробітництво у розвитку послуг електронної комерції, а особливо тих, які спрямовані на їх взаємодію. 3.6. Гендиректорат з питань Інформаційного суспільства Європейської Комісії буде надавати поради у відповідь на запити з приводу стратегії Інформаційного Суспільства, розроблених в Україні, а служби Комісії надаватимуть експертну та технічну допомогу згідно з існуючими процедурами та правилами. Виконано у Парижі 14 вересня 2000 року англійською та українською мовами.
Олег ШевчукРоберт Верр’ю

Від імені Державного комітету

зв’язку та інформатизації

України

Від імені DG INFSO

Європейської Комісії