Каталог :: Психология

Курсовая: Внутрішньо-особистісні конфлікти та їх вплив на міжособистісні стосунки

Київський національний університет імені Т.Г.Шевченка                

Курсова робота

на тему: “Внутрішньо-особистісні конфлікти та їх вплив на міжособистісні стосунки.” студентки II - го курсу факультету соціології та психології відділення “соціальна робота” Шкоди Валентини Петрівни керівник роботи: Осадько Олеся Юріївна Київ 2001 рік. План. Вступ.............................. I. Теоретичні дослідження проблеми конфлікту............. 1.1. Наукові визначення конфліктів................. 1.2. Класифікація конфліктів................... 1.3. Структурні та динамічні характеристики конфлікту......... II. Особистісні конфлікти....................... 2.1. В. С. Мерлін: опис психологічних конфліктів........... 2.2. К. Левін про мотиваційні конфлікти............... 2.3. Рольові конфлікти........................ 2.5. К. Хорні про внутрішньо особистісний конфлікт......... III. Міжособистісні конфлікти..................... 3.1. Позиція К.Левіна: задоволення потреб.............. 3.2. М. Дойч: залежність від конфлікту............... 3.3. Основні стилі поведінки при вирішенні конфлікту......... IV. Вплив особистісного конфлікту на міжособистісний......... Висновки.............................. Список використаної літератури................... I. Теоретичні дослідження проблеми конфлікту Поняття конфлікту належить як буденній свідомості, так і науці, що наділяє його своїм специфічним змістом. Напевно, кожна людина розуміє, що таке конфлікт, але від цього визначення його змісту не стає простішим. В буденній мові слово “конфлікт” використовується для широкого кола явищ-від озброєних сутичок і протистояння різних соціальних груп до колективних чи сімейних сварок. Ми називаємо конфліктом військові дії, дискусії у парламенті, сутички внутрішніх мотивів, боротьбу власних бажань та багато іншого. Слово “конфлікт” походить від латинського (conflictus - зіткнення). Аналіз визначень конфлікту, що були прийняті в різних сучасних неспеціальних енциклопедіях, виявляє їх подібність. Загалом, зміст поняття конфлікту розкривається через наступні значення: 1. Стан відкритої довгої боротьби, війни. 2. Стан дисгармонії у відношеннях між людьми, ідеями чи інтересами. 3 Психічна боротьба, що виникла як результат одночасного функціонування імпульсів бажань чи тенденцій, що взаємно виключають один одного . 4. Протистояння характерів чи сил у літературному чи сценічному творі, в особливості головна опозиція, на якій будується сюжет. Поняття конфлікту почало мати статус терміна дуже пізно. Так, у виданому на початку століття відомому трьохтомному “Словнику психології і філософії” під редакцією Дж. Болдуїна приводиться тільки поняття “конфлікт законів”. В подальшому проблемне поле поняття конфлікту інтенсивно збільшується. Наприклад, в “Соціологічному словнику” , що вийшов у ФРГ у період розвитку конфліктології, терміном “конфлікт” позначалися парламентські дискусії і громадянська війна, мирні переговори і страйки, психічні захворювання. В психології поняття конфлікту також застосовується недостатньо широко. Наприклад, конфлікт використовують для опису поведінки груп, що протистоять одна одній, суперництва між індивідами і суб’єктивної невизначеності індивіда. Аналіз матеріалів першої вітчизняної психологічної конференції по конфліктології показує, що конфліктом називають міжособистісні та внутрішньо-особистісні проблеми , переживання і кризові явища. Поняття конфлікту сьогодні не належить якійсь одній визначеній області науки чи практики. У міждисциплінарному огляді робіт по дослідженню конфліктів А. Я. Анцуповим і А. І. Шепіловим виділяються одинадцять областей наукового знання, які так чи інакше вивчають конфлікти: психологія, соціологія, політологія, історія, філософія, педагогіка та інші. Але проблеми, що виникають із визначенням конфлікту, і сьогодні не вирішені. Сьогодні багато- хто - і особливо західні - конфліктологи висловлюють дуже скептичне відношення до можливості і необхідності створення єдиної універсальної теорії конфлікту, яку можна б було застосовувати до різних конфліктних явищ. 1.1. Наукові визначення конфліктів Поряд із буденним визначенням конфліктів постають також і наукові, що більш точно передають зміст цього поняття. Один із можливих варіантів визначення конфлікту полягає в його філософському розумінні, у відповідності з яким він описується як “крайній випадок загострення протиріч” (Філософська енциклопедія, 1964 р.). Тоді, наприклад, соціальний конфлікт може бути визначений як “крайній випадок загострення соціальних протиріч”, що виражається у зіткненні різних соціальних спільнот – класів, націй, держав, соціальних груп, соціальних інститутів. А. Г. Здравомислов, автор найбільш фундаментальної вітчизняної монографії по проблемах соціології конфліктів, пише, що “конфлікт – це найважливіша сторона взаємодії людей в суспільстві, своєрідна клітина соціального буття. Це форма відношень між потенційними й актуальними суб’єктами соціальної дії, мотивація яких обумовлена протилежними цінностями і нормами, інтересами і потребами”. Р. Дарендорф, найбільш відомий західний дослідник соціального конфлікту, визначає його як “будь-яке відношення між елементами, які можна описати через об’єктивні (“латентні”) чи суб’єктивні (“явні”) протилежності. “Психологічний словник” визначає конфлікт як “протиріччя, що важко вирішити, пов’язане з гострими емоційними переживаннями. При цьому в якості його форм виділяються внутрішньо-особистісні, міжособистісні та групові конфлікти. А. Я. Анцупов і А. І. Шепілов пропонують наступне визначення: “Під конфліктом розуміють найбільш гострий спосіб вирішення значущих протиріч, що виникають у процесі взаємодії і полягають у протидії суб’єктів конфлікту, що супроводжується негативними емоціями та переживаннями”. Якщо є наявною протидія, але відсутні негативні емоції чи навпаки, негативні емоції переживаються, але немає протидії, то такі ситуації вважаються перед конфліктними. Тим самим запропоноване розуміння конфлікту передбачає в якості його обов’язкових компонентів негативні почуття і протидії суб’єктів. Б. І. Хасан, один із відомих вітчизняних дослідників конфлікту, пропонує наступне визначення: “Конфлікт – це така характеристика взаємодії, в якій дії, що не можуть існувати в незмінному виді, взаємно детермінують і взаємозамінюють одна одну, потребуючи для цього спеціальної організації. При цьому важливо враховувати, що дію можна розглядати і в зовнішньому й у внутрішньому плані. Разом із тим будь-який конфлікт являє собою протиріччя, що актуалізувалося, тобто втілені у взаємодії цінності, установки, мотиви, що протистоять одна одній. Можна стверджувати, що для свого вирішення протиріччя обов’язково має втілитися в діях, в їх зіткненні. Тільки через зіткнення дій протиріччя себе і проявляє”. В цьому визначенні в якості складових конфлікту можна виділити такі його компоненти як наявність протиріч і зіткнення, при цьому сам конфлікт розглядається передусім як характеристика взаємодії. Таким чином, аналіз цих та інших визначень показує, що при всій подібності характеристик, що описуються в якості компонентів чи ознак конфлікту, ні одне з визначень не може бути прийняте в якості універсального. Функціональний аспект конфлікту зумовлений потребою змін у людських стосунках. Щодо сутності цих стосунків конфлікт є протиборством, зіткненням протилежних тенденцій, оцінок, принципів, еталонів поведінки щодо предмета конфлікту. З боку цілей конфлікт відбиває прагнення затвердити принцип, вчинок, ідею, чи просто самоствердитися. З точки зору стану міжособистісних стосунків конфлікт є деструкцією цих стосунків на емоційному, пізнавальному та поведінковому рівнях. Якщо у визначенні конфліктів спиратися на його суб’єктів, то він може розглядатися як форма комунікації. Конфлікт як психічний стан є водночас захисною та емоційно забарвленою реакцією, реакцією на ситуації, що психічно травмують людину, на перепони в досягненні певних цілей. Виходячи з оцінки результатів конфлікту, його можна вважати дезинтегруючою силою людських стосунків, а його ліквідацію – інтегруючою. З інструментальної точки зору конфлікт виступає як засіб самоствердження, подолання негативних тенденцій. 1.2. Класифікація конфліктів. Розумінню природи конфліктів сприяє їх класифікація, що спирається на соціально-психологічні ознаки. Якщо розглядати конфлікт як протиборство, то треба виділити такі суперечності: суперечності пошуку, суперечності групових інтересів, суперечності особистих інтересів, суперечності нереалізованих очікувань тощо. Загалом, класифікація та типологізація конфліктів має важливу методологічну функцію. Вона не тільки визначає та впорядковує накопичені емпіричні факти, а й відіграє важливу роль у розв’язанні конфліктних ситуацій. Класифікувати конфлікти можна за такими ознаками: видом, тривалістю, змістом, ступенем впливу, типом вирішення, формами прояву, психологічним ефектом, наслідками, мотивами тощо. А. Єршов пропонує при проведенні соціально-психологічних досліджень класифікувати конфлікти за такими ознаками: за джерелом, за змістом, за значущістю, за типами вирішення, за типом структури взаємин та інше. Основною ознакою для класифікації конфліктів за М. Дойчем є співвідношення між об’єктивним станом справ та тим станом, який реально склався у конфліктуючих сторін. М. Дойч виділяє шість типів конфлікту: 1. “Реальний конфлікт” - це конфлікт, який об’єктивно існує й адекватно сприймається. 2. “Випадковий, або умовний конфлікт” - залежить від обставин, що можуть змінюватися, але ці обставини не усвідомлюються конфліктуючими сторонами. 3. “Зміщений конфлікт” - реальний конфлікт, за яким приховується інший, що є справжнім чинником конфліктної ситуації. 4. “Помилково дописаний конфлікт” - конфлікт, що помилково тлумачиться. 5. “Латентний конфлікт” - конфлікт, який має відбутися, але не виникає тому, що не усвідомлюється. 6. “Хибний конфлікт” - у цьому випадку реальних підстав для конфлікту не існує, об’єктивно його немає, але він виникає у свідомості конфліктуючих сторін через помилкове сприймання та розуміння ситуації. Класифікацію конфліктів на підставі виділення причинно-мотиваційних зв’язків провела Н. Гришина. Вона виділяє типи конфліктів залежно від стосунків, визначених спільною діяльністю, потребою у спілкуванні та належності до певної виробничої структури. По-перше, це конфлікти, що є реакцією на перепони щодо досягнення соціально корисних цілей; по - друге, конфлікти, що виникають як реакція на перепони в досягненні особистих цілей (реалізація особистого потенціалу, прагнення до професійного зростання); по-третє, це конфлікти протидії окремих людей соціальним нормам, і, нарешті, по-четверте, конфлікти особистісні, зумовлені несумісністю індивідуальних психологічних рис. З функціональної точки зору класифікація конфліктів може будуватися за принципом доцільності - недоцільності . Згідно з цим принципом виділяють позитивні (конструктивні) та негативні (деструктивні) конфлікти. Конфлікт, є одним із яскравих проявів протиріччя, сам внутрішньо суперечливий. При з’ясуванні ролі конфлікту необхідно виходити з конкретної ситуації. Один і той самий конфлікт може бути деструктивний в одному плані та конструктивний в іншому, відігравати негативну роль на одному етапі та позитивну на іншому. 1.3. Структурні та динамічні характеристики конфлікту. Також однією з численних характеристик конфліктів є його структурні та динамічні характеристики. Структурні характеристики конфлікту є статичними елементами, які могли б бути знайдені на “зрізі” конфлікту, а його динамічні характеристики пов’язані з тим які саме події відбуваються в конфлікті. Структурні характеристики являють собою складові елементи конфлікту. Вони відображають компоненти, без яких його існування не можливе. Вилучення будь- якого компоненту із простору конфлікту або зводить його існування нанівець, або суттєво змінює характер конфлікту. До структурних компонентів конфлікту відноситься: 1. Сторони (учасники) конфлікту; 2. Умови конфлікту; 3. Предмет конфлікту; 4. Дії учасників конфлікту; 5. Результат конфлікту. Розглянемо структурні компоненти докладніше. Сторони (учасники) конфлікту. Учасники конфлікту позначаються в термінах рольових позицій, в рамках яких здійснюється їх взаємодія в даній ситуації. Важливим - із точки зору виникнення і розвитку конфлікту вважаються інтереси учасників конфлікту, цілі, які вони переслідують, їх соціокультурні та індивідуально - психологічні особливості. Перехід учасників ситуації до конфліктної взаємодії починається з дії одного з них, того, хто проявляє ініціативу. Якщо і на інших стадіях конфлікту ініціатива дій частіше залишається за однією стороною, то вона може розглядатися як активна сторона, а інша – як пасивна. Успішне вирішення конфлікту потребує врахування інтересів усіх учасників конфлікту. У цьому випадку важливо мати на увазі не тільки безпосередніх учасників – тих, між ким саме розвивається конфліктна взаємодія, але й інших осіб чиї інтереси можуть бути зачеплені даною ситуацією і чия позиція може мати вплив на результат конфлікту. Вцілому, вони можуть розглядатися як пасивні учасники конфліктної ситуації. Умови конфлікту. Під умовами конфлікту розуміють обставини чи фактори, що визначають його характеристики і можливості його виникнення. Умови конфлікту, що входять в число його структурних характеристик, включають у себе умови його виникнення і розвитку. Загалом, під умовами виникнення розуміють об’єктивні особливості зовнішньої ситуації, які вважаються суттєвими для виникнення конфлікту. Р. Дарендорф, описуючи причини соціальних конфліктів, пише про “технічні”, “політичні” та “соціальні” умови виникнення конфліктів. У виникненні соціальних явищ, як правило, суттєву роль відіграють суб’єктивні фактори, пов’язані з людьми. І в цьому випадку дуже важко чи навіть не можливо визначити ті фактори, які можуть розглядатися як необхідні чи достатні для виникнення конфлікту. Причини виникнення конфлікту пов’язані якимись конкретними діями учасників ситуації чи обставинами, що виникли. Виявити причину конфлікту – це значить зрозуміти, що саме в діях чи поведінці учасників привело до переходу їх взаємодії в конфліктні форми. До умов перебігу конфліктів відносять фактори, що впливають на його розвиток. Конфлітологи відносять сюди фактори ситуації – соціокультурний контекст конфлікту, безпосередній ситуативний фон розвитку даної конфліктної ситуації тощо. Предмет конфлікту. Іноді також його називають об’єктом – це те, що стає об’єктом протиріч, несумісних претензій сторін. Предметом конфлікту може бути конкретний об’єкт, конкретна можливість (наприклад, одна путівка в санаторій на двох) чи деяка ціннісне ствердження, що виключає думку іншого або притримування певних правил. Предмет конфлікту – це саме те, через що дискутують, те, що стає об’єктом переговорів або боротьби учасників взаємодії. Предмет конфлікту, як правило, пов’язаний з цілями конфліктуючих сторін, але не всі їх цілі в конфлікті мають зв’язок із предметом конфлікту. Дії учасників конфлікту. Структурним компонентом конфлікту, без якого він просто не може існувати, є також дії його учасників. У сукупності вони утворюють те, що називається конфліктною взаємодією. Взаємонаправленість та взаємообумовленість дій учасників дозволяє говорити не стільки про дії окремих людей, скільки про їх взаємодію. Конфліктна взаємодія, по суті, і є основним змістом процесу конфлікту. Результат конфлікту. Результат конфлікту як структурний елемент являє собою завершальну стадію розвитку конфлікту. У конфліктній взаємодії учасники переслідують певні цілі і пов’язані предметом конфлікту, взаємодією один на одного, збереженням обличчя тощо. Далеко не завжди вони повністю усвідомлюються учасниками ситуації і тим більше формулюються у термінах досягнення конкретних результатів. Та, нажаль, структурні характеристики конфлікту, які є його необхідними компонентами, не дають можливості прогнозувати розвиток конфлікту. Тому із практичної точки зору більш суттєвим є розгляд дій учасників у контексті динамічних характеристик. До динамічних характеристик конфлікту відносять стадії розвитку конфлікту й процесу, що виникають на різних його стадіях: 1. виникнення об’єктивної конфліктної ситуації; 2. усвідомлення її як конфліктної; 3. здійснення конфліктної взаємодії; 4. розв’язання конфлікту. У більшості випадків конфлікт зумовлений об’єктивною ситуацією. Але певний час вона може не усвідомлюватися. Тому цю стадію названо стадією потенційного конфлікту. Об’єктивація здійснюється лише після усвідомлення об’єктивної ситуації як конфлікту. Саме усвідомлення породжує конфліктну поведінку. Та нерідко реальний конфлікт виникає тоді, коли об’єктивних умов конфлікту не має. Тому психологічного аналізу потребують передусім випадки неадекватного та удаваного конфлікту. Саме тому, що внутрішній аспект ситуації, яка виникає між учасниками конфлікту, зумовлює їхню реальну поведінку, важливо ретельно проаналізувати фактори, що спричиняють відхилення від реальності та механізми впливу цих відхилень на перебіг конфлікту. Усвідомлення ситуації, як конфліктної, завжди має емоційне забарвлення. Виникнення та вплив емоцій на перебіг конфлікту є дуже важливою проблемою адекватного розв’язання конфліктних ситуацій і вимагає спеціального аналізу. Конфліктні дії різко загостряють емоційний фон перебігу конфлікту, а негативні емоції, що виникають у цей час, у свою чергу, стимулюють конфліктну поведінку. Взаємні конфліктні дії здатні змінювати, ускладнювати первинну конфліктну структуру, що породжує нові чинники конфліктних дій. Стадія конфліктної поведінки може призвести до ескалації конфлікту, зміни його характеру, типу. З іншого боку, під час конфліктних дій учасники стикаються з реальністю, яка коригує первинні образи ситуації, що може привести до адекватного розуміння конфліктної ситуації, сприяти її адекватному розв’язанню. Під час розв’язання конфлікту можливі його переходи з одних форм в інші. Наприклад, внутрішній конфлікт може перейти в зовнішній або навпаки. Це відчувається, коли конфлікт розв’язується не повністю, коли блокується конфліктна поведінка, спрямована зовні, але внутрішнє прагнення до конфліктної поведінки не згасає. Воно лише стримується, що породжує внутрішнє напруження, внутрішній конфлікт. Не можна ототожнювати конфлікт із стадією конфліктної поведінки. Це значно складніше явище. Але перехід до конфліктної поведінки означає нову стадію конфлікту, найбільш відкриту, гостру. Способи розв’язання конфлікту спрямовані передусім на ліквідування конфліктної поведінки. Розв’язання, вирішення – це заключна стадія розвитку конфлікту. Вона можлива завдяки перетворенню самої об’єктивної ситуації, а також унаслідок змін образів ситуації, що виникли в учасників конфлікту. Крім того, в обох цих випадках можливе подвійне розв’язання конфлікту: часткове, коли долається тільки конфліктна поведінка, але залишається внутрішнє прагнення до конфлікту, воно лише стримується; і повне, коли конфлікт ліквідується як на рівні фактичної поведінки, так і на внутрішньому рівні. Повна ліквідація конфлікту шляхом зміни об’єктивної ситуації можлива тоді, коли задоволені особистісні потреби учасників конфлікту. Таким чином, аналіз динамічних характеристик конфлікту передбачає опис того, як із деякої сукупності зовнішніх умов виникає конфлікт, як відбувається саме конфліктна взаємодія і як конфлікт вирішується. II. Особистісні конфлікти 2.1. В. С. Мерлін: опис психологічних конфліктів Найбільш розвинута й послідовна система поглядів на психологічні конфлікти у вітчизняних дослідників представлене у працях В. С. Мерліна, який присвятив психологічним конфліктам окремий розділ у книзі “Проблеми експериментальної психології особистості”. По Мерліну, психологічний конфлікт – це стан більш чи менш довгого деградування особистості, що виражається в загостренні існуючих раніше чи нових протиріч, що виникли недавно, між різними сторонами, властивостями, відношеннями й діями особистості. Психологічний конфлікт виникає при визначених умовах. Зовнішні умови повинні бути такі, що задоволення будь-яких глибоких, активних мотивів і відношень особи або стає зовсім неможливим або стає під загрозу. Виникнення цих зовнішніх умов конфлікту неминуче внаслідок обмежень, о диктує суспільне життя, а також у силу того, що на основі задоволення одних мотивів виникають інші, незадоволені. Проте, психологічний конфлікт виникає тільки якщо ці зовнішні умови породжують визначені внутрішні умови, які являють собою протиріччя між різними мотивами і відношеннями особистості чи між її можливостями й прагненнями. Саме тому, підкреслює Мерлін, психологічні конфлікти можливі тільки у людини. І ще одною необхідною умовою психологічного конфлікту є його суб’єктивна невирішеність ситуації. На думку Мерліна значення дослідження психологічних конфліктів визначається їх роллю в розумінні структури й розвитку особистості. Загальне значення конфліктів у психічному житті людини визначається тим, що у психологічному конфлікті змінюються попередні і формуються нові відношення особистості; змінюється й сама структура особистості. Таким чином, розвиток і вирішення конфлікту являє собою гостру форму розвитку особистості. Та проте, роботи Мерліна не отримали продовження в психології і не стали основою подальшого теорії конфліктів. 2.2. К. Левін про мотиваційні конфлікти Більш важливою в психології стала традиція дослідження внутрішньо особистісних конфліктів, закладена Левіном, який виводив конфлікти не із внутрішніх процесів самої психіки, а з аналізу потреб, що виникають у життєвій ситуації індивіда. Предметом його уваги стали конфлікти, що з’являються у результаті боротьби мотивів, одночасної актуалізації протилежних один одному чи несумісних мотивів. Опис цього виду конфліктів, що належить Левіну, вважається класичним. Він розглядав три варіанти психологічних конфліктів. Перший випадок конфлікту – коли людина постає перед необхідністю вибору між у рівній мірі привабливими альтернативами, що вгаємо виключають одна одну. Обов’язковою умовою виникнення конфлікту є те, що мотиви несумісних дій актуалізуються одночасно і мають рівну силу, у протилежному випадку конфлікту не було б, так як ми просто вибирали б більш значуще для нас або реалізували б свої бажання послідовно. Класичною ілюстрацією такого типу конфлікту вважається випадок “буріданова осла”, що в кінці кінців помер із голоду, тому що так і не зміг вибрати між двома рівними по величині копицями сіна. Ця ситуація, коли “хочеться того й іншого”, може прийняти достатньо драматичний характер, якщо мова йде про вибір між чимось чи кимось у рівній мірі необхідним чи дорогим для людини. Наприклад, в подібній ситуації опиняється молодий чоловік, мати й дружина якого через погані між собою відносини ставлять дорогу їм людину перед неможливим для нього вибором. Другий випадок конфлікту передбачає вибір між двома в рівній мірі непривабливими можливостями. Як і в першому типі конфлікту, вибір із “двох зол меншого” тяжкий рівною інтенсивністю мотивів уникнення. Погане сімейне життя заставляє чоловіка вирішувати – чи підтримувати сімейні відносини, що не склалися, чи розлучитися з дитиною, постійне спілкування з якою буде не можливе у випадку розлучення із дружиною. Нарешті, третій тип конфлікту, по Левіну – це коли одна і та ж ціль, можливість чи вибір у рівній мірі приваблива й неприваблива, має “і плюси, і мінуси”. Внутрішня боротьба у цьому випадку пов’язана з вирішенням “за і проти”: чи погоджуватися на більш перспективну, але не цікаву роботу. Ті ситуації можуть перетворюватися і в дуже не простий життєво необхідний вибір. Наприклад, продовжувати існувати у світі наявного нудного існування, стабільної роботи, поганих сімейних відносин і при цьому жити не власним життям, чи втративши все, почати все з початку? Типи конфліктів Левіна вважаються мотиваційними, оскільки їх змістом є боротьба мотивів. Другий варіант внутрішніх конфліктів людини – це когнітивні конфлікти, в основі яких – зіткнення несумісних уявлень. Згідно ідеям когнітивної психології, людина прагне до узгодженості своєї внутрішньої системи уявлень, переконань, цінностей і відчуває дискомфорт у випадку протиріч, що виникають. Наприклад, дехто, із ким ви добрі друзі, вчиняє погано по відношенню до вас. Виникає протиріччя двох уявлень – “він мій друг” і “друзі так не роблять”, емоційне переживання знайоме багатьом. Ця проблематика описується в психології теорією когнітивного дисонансу Л. Фестінгера. У відповідності з нею, люди прагнуть до зменшення неприємного для них стану дискомфорту, пов’язаного з тим, що індивід одночасно має два “заняття” (поняття, думки), психологічно неузгоджених, що суперечать одне одному. Це і є когнітивний дисонанс. Фестінгер приводить приклад про людину, яка знає, що палити шкідливо, але продовжує це робити. Його два знання – “знаю, що палити шкідливо” та “знаю, що палю” – суперечать одне одному. Чим сильніший дисонанс, тим більше людина буде намагатися послабити його або повістю усунути. Ситуацією когнітивного дисонансу може бути конфлікт, що переживає людина при прийнятті рішення, якщо вона не впевнена в ньому. Напевно, нам також відомий стан “переконування” себе у правильності прийнятого рішення, за допомогою допоміжних аргументів, доказів тощо. Дисонанс виникає як наслідок протиріччя двох знань: “Я прийняв рішення” і “Я не впевнений, що це рішення вірне”. Таким чином, когнітивний дисонанс зачіпає і такі важливі явища, як виправдання власних дій чи аргументів вибору. Механізм послаблення когнітивного дисонансу “працює” не тільки на послаблення чи переборення внутрішніх конфліктів, але й дозволяє нам відходити від міжособистісних відносин. Так, у прикладі про “зраду товариша”, людина може переглянути своє відношення до його вчинку, сказавши сам собі, що він був вже не таким уже й поганим, як спочатку здалося. Звичайно, в реальності ці зміни у внутрішній системі уявлень проходять тяжко, оскільки супроводжуються емоційними переживаннями, які можуть бути болісні. Та всі ці явища приймають характер конфлікту тільки в тому випадку, коли переборення дисонансу переживається як складна психологічна проблема, що зачіпає значущі для людини уявлення, переконання, цінності і тому робить її вирішення тяжким. 2.3. Рольові конфлікти Проблеми, що суперечать одна одній, і торкаються діяльнісної сфери життя особистості, можуть переживатися як рольові конфлікти. Одним із способів опису людини як суб’єкта діяльності є використання уявлень про сукупність його ролей. Виникнення протиріч між різними рольовими позиціями особистості, її можливостями і відповідною рольовою поведінкою може привести до виникнення рольових конфліктів. Традиційно розрізняють два основних види рольових конфліктів, що виникають на внутрішньо особистісному рівні. Це, по-перше, конфлікт “Я-роль”, протиріччя, що виникають між вимогами ролі та можливостями особистості. Людина може займати посаду, яка передбачає необхідність швидкого прийняття рішень, що не властиво їй. Також людина може або вибрати роль, чи зрадити собі, відмовившись від ролі, або ж знайти компромісний спосіб зняття чи послаблення цього протиріччя. Суб’єктивні переживання, що виникають у людини у подібній ситуації називають конфліктом “Я-роль”, чи особистісно-рольовим. Інший варіант рольових конфліктів – це міжрольові конфлікти, коли різні рольові позиції особистості і відповідна їм рольова поведінка є несумісними, що перетворюється для людини в серйозну психологічну проблему. Наприклад, роль керівника приписує людині контроль за дотриманням дисциплінарних та інших вимог членами його групи, що легко може вступити в протиріччя, якщо відносини між ним та його співробітниками дружні. Іншим типовим і, можливо, найбільш поширеним міжрольовим конфліктом є протиріччя між професійною та сімейними ролями. Типовими факторами, що визначають інтенсивність рольового конфлікту, вважається міра сумісності – несумісності різних рольових очікувань (поведінки, що вимагає роль); жорсткість, із якою ці вимоги ставляться; особистісні вимоги самого індивіда, його відношення, установки, направленість до рольових очікувань тощо. 2. 5 К. Хорні про внутрішньо особистісний конфлікт К. Хорні так розкриває внутрішні конфлікти людини. Вона говорить про те, що дуже часто в житті наші інтереси, переконання стикаються з інтересами й переконаннями людей, що нас оточують. А оскільки такі сутички між нами й оточуючими носять повсякденний характер, то внутрішні конфлікти складають невід’ємну частину людського життя. Людина має виключне право вибирати, але іноді це право стає тяжкою ношею. Ми можемо вибирати між протилежними бажаннями. Наприклад, ми можемо хотіти залишитися одні чи побути з товаришами; можемо хотіти вивчати медицину, а також музику. Також можливий конфлікт між бажаннями й обов’язками: ми можемо хотіти побути з дорогою нам людиною в той час, коли хто–небудь знаходиться в біді, потребує нашої допомоги. Нарешті, можливий конфлікт між двома множинами цінностей. Наприклад, коли ми переконані, що необхідно погодитися на ризиковану роботу у військовий час, і також переконані, що зобов’язані захистити свою родину. Вид, сфера дії й інтенсивність таких конфліктів визначаються в більшій мірі тією цивілізацією, в якій ми живемо. Якщо цивілізація стабільна і традиції стійкі, то різноманітність досяжним нам виборів обмежена і діапазон можливих конфліктів між індивідами вузький. Однак дивує те, що значна частина людей не усвідомлює конфлікту, і тому не бере участі в їх вирішенні. Дуже часто люди пасивні і підкоряються волі випадку. Вони не знають де знаходяться; вони вступають у компроміси, не усвідомлюючи цього; вони є учасниками конфлікту, не підозрюючи про це. Оскільки конфлікти часто стосуються переконань, віри чи моральних цінностей, їх визнання передбачає, що ми розвиваємо свою особистісну систему цінностей. Просто запозичені переконання, що не є частиною нашого “Я”, не мають достатньої сили, щоб визвати конфлікт чи слугувати провідним критерієм при прийнятті рішень. Такі переконання, якщо на них здійснюється дія, дія легко замінюється іншою. Якщо ми просто запозичуємо цінності, що є в нашому оточенні, то конфлікти дуже важливі для нас не виникають. Навіть якщо ми визнаємо існування конфлікту як такого, ми повинні бути готовими відмовитися від одного з переконань, що вступає в протиріччя. Але здатність до усвідомленої відмови буває дуже рідко, тому що наші почуття і переконання пов’язані один з одним, а також можливо тому, що в процесі їх аналізу більшість людей не відчувають себе захищеними й щасливими настільки ,щоб від чогось відмовитися. Нарешті, прийняття рішення передбачає готовність і здатність нести за нього відповідальність. Останнє включає ризик прийняття хибного рішення й готовність розділити його наслідки без звинувачення інших. Воно передбачає наявність переконань – “це мій вибір, мій вчинок” і потребує великої внутрішньої сили й незалежності. Усвідомлена участь у конфлікті, хоча це і може приносити страждання, може бути безцінною гідністю. Чим більше ми беремо участь у вирішенні своїх внутрішніх конфліктів, тим більшу внутрішню свободу й силу ми набуваємо. Тільки тоді, коли ми готові витримати цей головний удар, ми можемо наблизитися до ідеального стану – бути “капітаном свого корабля”. Хорні вважає, що нормальний конфлікт стосується фактичного вибору між двома можливостями, обидві з яких його суб’єкт знаходить однаково бажаними, чи між переконаннями, кожне з яких він однаково цінує. Тому людина може прийняти рішення, яке вона зможе виконати навіть якщо воно здається їй важким і потребує зречення якогось роду. На мою думку, підхід К. Хорні до визначення внутрішньо-особистісного конфлікту схожий на підхід Левіна, коли він розглядав внутрішньо-особистісні мотиваційні конфлікти. У двох цих теоріях конфлікт виникає через потребу вибирати між двома чи більше можливостями, цінностями, переконаннями, але цей вибір людині зробити тяжко. Перейдемо до розгляду міжособистісних конфліктів. III. Міжособистісні конфлікти 3.1. Позиція К.Левіна: задоволення потреб Міжособистісні конфлікти – це ситуації протиріч, сутичок між людьми. Міжособистісний конфлікт може бути визначений як ситуація протистояння учасників, що сприймають та переживають значущу психологічну проблему, яка потребує свого вирішення і викликає активність сторін, направлена на переборення протиріч, що виникли, і вирішення конфліктної ситуації в інтересах обох чи однієї зі сторін. Перші теоретичні й експериментальні дослідження були виконані Левіном. До міжособистісних конфліктів в описах Левіна відноситься випадок, який він розкриває як “конфлікт між особистими й примусовими силами”, тобто протиріччя між особистісними потребами людини і зовнішньою об’єктивною примусовою силою. Зокрема, Левін аналізує положення дитини, що опинилася в такій ситуації. Він пише: “Сила, що спонукає дитину С зі сторони людини Р, може бути представлена як результат поля домінування тієї людини над дитиною, яка означає не що інше, як те, що Р може створювати спонукаючі чи обмежуючі сили”. Сімейний конфлікт став наступною темою в роботах Левіна. Цей конфлікт, на думку автора, дуже важко вирішується, так як його спецефічні властивості роблять забезпечення адекватного приватного простору досить складною задачею. Перед усім, природа потреб, що задовольняються в сім’ї, дуже різноманітна. Подружжя мають по відношенню один до одного цілі комплекс очікувань, пов’язаних із їх ролями. Конфлікти іноді виникають, якщо зачіпають найбільш значущі потреби людини. Створення сім’ї пов’язане з вітальними потребами й незадоволення цих потреб створює напруження. Умови задоволення індивідуальних потреб у сім’ї є достатній простір вільного руху. Левін приводить приклад опису життєвого простору чоловіка (простору професійного й соціального життя, дому, дітей тощо), показуючи, що фактично вільним для нього залишаються зони “життя в офісі” і “гру в гольф”. 3.2. М. Дойч: залежність від конфлікту В рамках ситуаційного підходу міжособистісні конфлікти розглядаються в контексті загальної системи взаємодії. Поняття міжособистісних відношень описує широкий діапазон форм людської взаємодії, що відрізняються змістом, направленістю, інтенсивністю, глибиною контактів тощо. Дойч пропонує розрізняти такі фундаментальні виміри міжособистісних відносин: 1. Кооперація – конкуренція. Такі відношення, як “близькі друзі”, чи “колеги”, відносяться до кооперативного полюса вимірювання, такі як “політичні опоненти”, “особисті вороги” – до конкурентного. 2. Розподіл – влади. Також позначається як “домінантність - підпорядкованість”. “Бізнес - колеги” та “близькі друзі” знаходяться на одному полюсі, “батько - дитина ”, “учитель - учень” на підпорядкованому. 3. Орієнтація на задачу – соціально-емоційна орієнтація. “Близькі друзі” – соціально орієнтовані, “бізнес – конкуренти” – орієнтовані на задачу. 4. Формальний – неформальний характер відносин. Дойч відмічає, що в неформальних відносинах визначення дії, часу і переміщення залишається за їх учасниками, тоді як у формально регулюючих відносинах взаємодія учасників детермінується головним чином соціальними нормами і правилами. Відносини в середині організацій мають тенденцію бути більш формальними, а в клубі відпочинку неформальними, відносини між рівними частіше мають неформальний характер, чим відносини між нерівними. 5. Інтенсивність і значимість. Цей параметр відображає глибинний чи поверхневий характер відносин і пов’язаний із ступенем взаємозв’язку їх учасників. Відносини в парах “продавець – клієнт” мають поверхневий характер, а в парах “дитина - батько” інтенсивний. Відповідно цим вимірам Дойч виділяє 16 типів соціальних відносин. Серед них вісім типів характеризують конкурентну взаємодію, в рамках якої можуть складатися дуже різноманітні відносини. Це особисті вороги і подружні пари, що розлучаються, противник у грі і суперники в бізнесі, хуліган та його жертва. Їх взаємодія може приймати найрізноманітніші форми. 3.3. Основні стилі поведінки при вирішенні конфлікту Загальновідомо, що при конфліктних ситуаціях учинки людей можуть набувати різних форм. Відомі спеціалісти в галузі психології К. Томас та Р. Кілмен виділяють п’ять основних стилів поведінки в конфліктних ситуаціях, що спираються на власний стиль, стиль інших учасників конфлікту, а також на стиль самого конфлікту. Стиль поведінки у кожному конкретному випадку конфліктної ситуації визначається ступенем прагнення задовольнити власні інтереси (діючи активно чи пасивно) та інтереси протилежної сторони учасників конфлікту (діючи спільно або індивідуально). Якщо реакція людини пасивна, то вона прагнутиме вийти з конфлікту, якщо реакція активна, то вона – розв’язуватиме конфлікт. Прагнення до спільних дій викликає спробу розв’язати конфліктну ситуацію разом з іншими її учасниками. Прагнення до індивідуальних дій спричиняє пошук шляху вирішення проблеми або ухилення від її вирішення. Виділяють п’ять стилів поведінки при вирішенні конфліктів, що включають спільні та індивідуальні дії, а також пасивну та активну поведінку. Той , хто використовує стиль конкуренції, завжди активний і прагне розв’язувати конфлікти власними способами. Він не зацікавлений у співпраці з іншими, але здатний до вольових рішень, прагне передусім задовольнити власні інтереси за рахунок інших, нав’язуючи своє рішення. Такий шлях ефективний, коли людина має певну владу. Та проте це дуже неефективний метод розв’язання особистих конфліктів. Стиль конкуренції викликає у інших почуття відчуження. Використання цього стилю має сенс, якщо результат для людини дуже важливий, якщо рішення треба прийняти терміново і для цього є достатньо влади, якщо не має іншого шляху і втрачати не має чого, якщо це рішення приведе до виходу з кризи . Цей стиль може привести до визнання, якщо буде досягнуто позитивного результату. Стиль ухилення застосовується у випадках відсутності достатньої інформації, хоча дехто вважає цей стиль “втечею” від проблем і відповідальності, така поведінка може бути цілком конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію. Стиль пристосування означає, що ви дієте спільно з іншою людиною, не намагаючись відстояти власні інтереси. Цей стиль застосовується, якщо результати дуже важливі для іншої людини і не дуже суттєві для вас. Іноді людина діє в такому стилі тоді, коли співчуває іншому і намагається підтримати його. Стиль пристосування дещо нагадує стиль ухилення, якщо використовувати його як засіб відкладання вирішення проблеми. Але головна відмінність полягає в тому, що ви дієте разом з іншою людиною, ви робите те, чого вона прагне. Поступаючись, ви можете пом’якшити конфліктну ситуацію і налагодити стосунки. Завдяки стилю співпраці людина бере активну участь у розв’язанні конфлікту й передусім захищає власні інтереси, але прагне при цьому до співпраці з іншими учасниками конфлікту. Цей стиль вимагає більшої внутрішньої роботи порівняно з іншими стратегіями. Спочатку треба виявити прагнення, цілі, інтереси обох сторін, а потім обговорити їх. Це найефективніший спосіб для задоволення інтересів обох сторін. Опоненти мають витратити на це певний час, з’ясувати свої реальні бажання, вислухати один одного і звичайно, відпрацювати варіанти вирішення проблеми. Стиль співпраці найважчий, але й найбільш ефективний. Сутність стилю компромісу полягає у частковому задоволенні власних інтересів. Людина частково поступається іншим учасникам, але й вони роблять те саме. Такі дії можуть нагадувати співпрацю, але задоволення обопільних потреб відбувається на поверхневому рівні. Тут не аналізуються приховані внутрішні потреби. Стиль компромісу найбільш ефективний тоді, коли обидві сторони прагнуть одного і того ж самого, хоча розуміють, що одночасно задовольнити їхні інтереси неможливо. Найпоширеніше випадки його застосування: обидві сторони мають однакову владу та протилежні інтереси; треба швидко досягти рішення і не має часу для обговорення; інші шляхи не ефективні; компроміс дає змогу зберегти нормальні стосунки. Звичайно, кожний з перерахованих стилів є ефективним тільки за певних умов. Важливо вміти адекватно і правильно використовувати кожен із них і робити свідомий вибір, враховуючи конкретні обставини. Найкращий підхід визначається конкретною ситуацією. IV. Вплив особистісного конфлікту на міжособистісний Як ми іноді помічаємо, часто наші внутрішні протиріччя та конфлікти впливають негативно на наші міжособистісні відносини з людьми. Бувають випадки, що ці конфлікти не усвідомлюються нами і коли вони приносять нам неприємності, ми не знаємо чому так сталося. Наведу приклад декількох неусвідомлених внутрішніх конфліктів та як вони впливають на міжособистісні стосунки. Іноді люди мають несвідоме бажання принижувати інших, але цей імпульс настільки неприємний для них, що вони ховають його за маскою доброзичливості та любові до оточуючих. Бувають й інші випадки, коли людина дуже потребує підтримки, розуміння, але коли їй пропонують це, вона відмовляється. І взагалі, в житті така людина тримає себе відчужено, не заводить друзів. Це трапляється ,насамперед, через надмірну гордість людини та возвеличення самої себе. Така людина вважає, що отримати від неї допомогу велика перевага, але прийняти допомогу вона не може, бо це її принижує. Також, бувають випадки, коли людина із різноманітними комплексами прагне принизити іншого, бо за рахунок цього самостверджується. Прикладом цього може бути вчитель, який постійно принижує дітей, намагається довести їм, що вони нікчеми, тим самим стверджуючі своє “Я” в собі самому. Такі випадки дуже поширені, і тому дуже важливо не допускати подібних людей до роботи з колективом, групою чи класом, так як це впливатиме на їх роботу. Також можна розглянути принципово протилежний випадок, коли людина визнає свою беззахісність, слабкість і тому тягнеться до більш сильних людей, намагається завоювати їх любов, спертися на них, знайти підтримку і допомогу. Іншим прикладом можна вважати людину із внутрішнім (часто неусвідомленим) бажанням страждати, тому вона або буде провокувати інших погано ставитися до себе, або ж безпідставно оцінювати їх поведінку як образливу для себе. Цікавим прикладами внутрішніх конфліктів є суперечність між внутрішніми прагненнями слідувати набутим та знайомим з дитинства ролям поведінки (наприклад, дівчинка несвідомо прагне поводитися як її мати) та реально існуючою ситуацією. Це лише декілька випадків наших внутрішніх конфліктів на міжособистісні стосунки. Звичайно, є й багато інших, але найважливішим є те, що потрібно вчасно виявити і вирішити той чи інший конфлікт, доки він не став для людини занадто гострим або навіть фатальним, що також може бути. Висновки. У даній роботі був проведений аналіз проблеми внутрішньо-особистісних та міжособистісних конфліктів. Були розглянуті теоретичні дослідження проблеми конфлікту, наведені класифікація конфліктів, їх структурні та динамічні характеристики та вплив особистісного конфлікту на міжособистісний. Взагалі, конфлікт – це протиріччя, що важко вирішити, пов’язане з гострими емоційними переживаннями. При цьому в якості його форм виділяються внутрішньо-особистісні, міжособистісні та групові конфлікти. Що стосується, внутрішньо-особистісного конфлікту, то загальна тенденція його дослідження полягає в переході до розгляданні конфлікту на рівні “часткового” індивіда, представленого мотиваційною, когнітивною і рольовою сферою. Можна з певністю стверджувати, що всі міжособистісні проблеми, що виникають у людини у відношенні з оточуючими інтерпретуються у психології через внутрішні конфлікти. Міжособистісні конфлікти найкраще вивчати на прикладі сімейних і трудових відносин, де вони найбільш яскраво виражені. Також, в рамках діяльнісної сфери можна виділити рольові міжособистісні конфлікти. Можна сказати, що, яким би не був конфлікт – міжособистісним чи внутрішньо- особистісним, найважливішим є його вирішення. При будь-якому конфлікті людина завжди повинна вибрати якесь одне рішення чи можливість з безлічі різноманітних. Це, звичайно, нелегко, особливо коли мова йде про вибір між двома непривабливими альтернативами. На мою думку, людина, що здатна вирішити свої внутрішні конфлікти і проблеми, стверджує силу свого “Я” і є господарем своєї долі. Якщо вона може допомогти собі, то, звичайно, зможе допомогти й іншим, що дуже важливо, особливо для тих, хто працює з людьми. І ще потрібно відмітити, що через вирішення своїх проблем, людина глибше пізнає саму себе. Список використаної літератури. 1. Ананьев Б. Г. “Людина як предмет пізнання”, Л., 1968; 2. Бёрн Э. «Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры», М., 1988 г.; 3. Братченко С. Л. «Межличностный конфликт как способ общения», Красноярск, 1990 г.; 4. Гришина Н. В. «Психологическая работа с конфликтами», С.-П., 1995 г.; 5. Гришина Н. В. «Психология конфликта», М., 1997 г.; 6. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія: Підручник. – К., 1995; 7. Леонтьев А. Н. «Деятельность. Сознание. Личность», М.,1997 г.; 8. Ломов Б. Ф. «Методологические и теоретические проблемы психологии», М., 1984 г.; 9. Мерлин В. С. «Проблемы експерементальной психологии личности», Пермь, 1970; 10. Петровская Л. А. “Неадекватність сприйняття як фактор соціально- психологічного конфлікту”, Кр, 1975 р.; 11. “ Психологічний словник” за ред. В.І. Войтка, К., 1982 ; 12. Трофімов «Психологія», К., 1999 р.; 13. Франкл В. «Человек в поисках смысла» – М.., 1990г; 14. Хорни К. «Ваши внутренние конфликты» - С-П.,1990г;