Каталог :: Менеджмент

Курсовая: Вдосконалення управління організацією в умовах переходу до ринку

Міністерство освіти України
                    Донецький державний технічний університет                    
Кафедра  фінансів і
банківської справи
     
Курсовая работа
з дисципліни “Менеджмент” на тему

Вдосконалення управління організацією

в умовах переходу до ринку

Виконала студентка гр. ЭПР-98а Іваненко Ірина Перевірив професор Стрілець А. И.

Донецк-2001

РЕФЕРАТ

Курсова робота містить: 67 сторінок, 6 малюнків, 1 таблицю, 5 додатків, 17 літературних джерел. Мета роботи: розглянути основні принципи управління організацією за умов ринкових перетворень; визначити основні недоліки та переваги в роботі організації, а також проаналізувати їхні причини; розробити комплекс заходів щодо удосконалення процесу управління організацією з метою пристосувати її до сучасних умов. Обєкт вивчення: Оперативний воєнізований гірничорятувальний отряд ВГСЧ Донбасу Держуглепрому України. Результати вивчення: розроблений комплекс заходів, що стосуються реструктурізації ОВГРО, виробничих робіт, які виконує організація, технічного переоснащення, матеріально-технічного та фінансового забезпечення. В ході дослідження діяльності та організаційної структури управління ОВГРО було виявлено, що: - отряд є організацією бюрократичного типу з рисами проектної організації; - організаційна структура відділів сполучає елементи функціональної та дивізіональної структурних форм; - найбільш важливими факторами зовнішнього впливу є закони та провадження державного регулювання, економічна ситуація в Україні, а також споживачи послуг аварійно-рятувального характеру – вугледобувні шахти; - в організації існує три рівні відповідальності і лінійна передача повноважень; - існує проблема недостатнього фінансування організації за рахунок бюджетних коштів, яка частково вирішується за рахунок коштів від виробничої діяльності. Метод вивчення: аналітичний. ОРГАНІЗАЦІЯ, ДІЯЛЬНІСТЬ, УПРАВЛІННЯ, МІСІЯ, ДЕРЖАВНЕ ФІНАНСУВАННЯ, САМОСТІЙНЕ ФІНАНСУВАННЯ, ВОЄНІЗОВАНИЙ СКЛАД, ЛІКВІДАЦІЯ АВАРІЙ, ТЕНДЕР, БАЛАНС

ЗМІСТ

ВСТУП..........................5

1 ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА УПРАВЛІННЯ ОРГАНІЗАЦІЄЮ....7 1.1 Поняття і мета управління організацією...........7 1.2 Місія організації...................13 1.3 Місце організації в народному господарстві........15 1.4 Управління кадрами...................19 2 ПРОГРЕСИВНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ......22 2.1 Виробничі роботи в гірничорятувальній службі.......22 2.2 Тендер.......................27 2.3 Міжнародні змагання гірничорятувальників в США....33 3 ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ СТРУКТУР ГІРНИЧОРЯТУВАЛЬНИХ СЛУЖБ РІЗНИХ КРАЇН..................35 3.1 Австралія......................35 3.2 Болгарія........................36 3.3 Велика Британія....................38 3.4 Німеччина........................40 3.5 Китай.........................41 3.6 США.........................42 4 АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ ПОКАЗНИКІВ...........44 5 ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ..........47 ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА.................50 СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ..................52 Додаток 1........................54 Додаток 2........................59 Додаток 3........................60 Додаток 4........................62 Додаток 5........................64

ВСТУП

Доля вугільної промисловості України залежить насамперед від того, як галузь зможе пристосуватися до нових ринкових умов господарювання, як вугільні підприємстіва реалізують ті можливості, що залишилися їм після розвалу СРСР. Коренні зміни в механізмі координування економічної діяльності в нашій країні призвели до того, виникли нові, до того не відомі проблеми в економіці. Вугільна промисловість України була успадкована від СРСР та являє собою збиткову галузь. Перед тим, як СРСР припинив своє існування, ситуація в вугільній галузі була доволі складна. Історично склалося, що Донбас, де зосереджена переважна частина вугледобуваючих підприємств Украіни, є однією з найстаріших вугільних басейнів СРСР. Не дивлячись на те, що він належить до чотирьох великих світових родовище вугілля з запасами від 200 до 500 млрд. тон (в цю групу відносять також Ніжнерейнсько-вестфальський (Німеччина), Печорський (Росія) та Ілінойський (США) басейни), до глибини 600 метрів всі запаси практично вироблені, а ті, що залишилися, знаходяться на великих глибинах. Як відомо, видобуток таких залежів дуже енерго- та трудомісткий, що значно відбивається на собівартості 1 тони вугілля. Зараз шахти Донбасу працюють в дуже важких гірничо-геологічних умовах: середньодінамічна потужність пластів ледве доходить до 1 метра, присутня висока загазованість, більшість шахтопластів небезпечні у зв’язку з несподіваними вибросами вугілля та газу. До того ж шахтний фонд знаходиться у зношеному стані. Всі перелічені чинники ускладнюють вугледобування, роблять його нерентабельним. Доречі, такий стан справ виник не у зв’язку з переходом на ринкові відносини, а мав місце завжди. В плановій економіці СРСР вугільна промисловість приносила щороку (в кінці 80-х років) збитки в розмірі 1,5 млрд. руб. Тому галузь фінансували за рахунок більш благополучних: чорної та кольорової металургії, нефтяної та газової промиловості, машинобудівництва. Тепер же самостійна Україна повинна шукати альтернативні шляхи виходу із становища, що склалося. Існують такі можливі варіанти регулювання вугільної промисловості. Перший полягає у збереженні повного національного суверінітету у галузі. Це означає, що всі шахти та вуглепереробні підприємства будуть знаходитися у державній власності, а, отже, фінансуватимуться із бюджету. А це великий тягар для держави. Інший можливий варіант – денаціоналізація підприємств цієї галузі, яка неодмінно призведе до зниження можливостей контролювання державою вугільної промисловості України, що є стратегічно важливою для економіки країни. Все це прямо стосується підприємства, де я проходила практику, бо воно належить до вугільної галузі та має всі ті ж самі проблеми. В курсовій роботі я зробила спробу розглянути те, як підприємство виживає в нових ринкових умовах, як співвідносяться в ньому державне та самостійне фінансування, які нововведення запроваджуються, задля того, щоб відповідати вимогам часу. 1 ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА УПРАВЛІННЯ ОРГАНІЗАЦІЄЮ 1.1 Поняття і мета управління організацією Предметна область теорії управління в широкому аспекті охоплює соціально- економічні, соціально-психологічні та організаційно-технічні категорії, що відображують властивості суб’єкта та об’єкта управління та відношення між ними. Ці категорії – предмет дослідження багатьох наукових дісциплін; завдання теорії управління як комплексної науки – інтеграція знань, що мають відношення до управління, з метою виробітки наукових принципів і методів ефективного управління. Предметом розглядання теорії управління є управлінницькі (організаційно- управлінницькі, організаційно-економічні) відношення, що реалізуються як інформаційні зв’язки під час організації виробництва та управління ним. Організаційно-економічні (та їх частина – управлінницькі) відношення відображують єдність суб’єктивного та об’єктивного. І оскільки управління – продуктивна праця, то ці відношення відносятся до продуктивних. Таким чином, відношення управління вивчаються і в економіці, і в соціальній психології. Розвиток теорії управління, розробка економіко-математичних методів дозволили багато якісних рішення задач доповнити або замінити точними кількісними оцінками або рішеннями, а розвиток засобів обчислювальної техніки і комунікацій сприяв підвищенню ефективності управління. Багато задач, які раніше не могли вирішуватися в реальному часі із - за трудомісткісті розрахунків, стали повсякденною реальністю. Процес управління включає збирання, переробку та передавання інформації (предмет управлінницької праці), що використовується для виробітку рішень (продукт управлінницької праці). Засоби праці в управлінницькій діяльності – методи й засоби обробки й аналізу інформації та прийняття на цій основі конкретних рішень. Зміст управлінницької праці розкривається в процесі управління, що складається із циклічного повторення функцій управління або конкретних видів управлінницькіх робіт, які виконуються у всіх видах виробничої діяльності: науково-технічної, технологічної, облікової, фінансової та ін. Мета управління – це стан об’єкта управління, тобто організації, який є бажаним в майбутньому. Взагалі мета – це ідеальне зображення результата діяльності. Діяльність – це процес досягнення результата або мети. Засоби досягнення мети – це існуючи в природі й суспільстві предмети або дії (для організації – її структура й процеси), що залучені в систему цілеспрямованої діяльності й забезпечують отримання певного результата. Мета є істотним елементом системи управління, що виконує організуючу, мотивуючу й контролюючи роль. Якщо зупинитися на кожній ролі цілі, то можна сказати, що організуюча роль полягає в організації й спрямуванні засобів досягнення мети на результат; мотивуюча роль – це мотивація діяльності по активізації людей на досягнення мети; контролююча полягає в порівнянні фактичного й поданого (цільового) параметрів системи. Існує певна ієрархія цілей, вона полягає в тому, що індівідуальні цілі визначають цілі вищого рівня й, навпаки, цілі вищого рівня складаються (логічно) з цілей нижчого рівня й так далі до головної мети. Існує дуже багато різноманітних цілей. Тому їх класіфікують за рівнем (народногосподарські, галузеві, теріторіальні, підприємства і т. д.); за терміном дії (перспективні, поточні); за осяжністю проблем і масштабом дії (стратегічні, тактичні). Цілі також повинні відповідати таким вимогам: узгодження й сумісність цілей; реалістичність; зрозумілість для виконавця; гнучкість (зворотній зв’язок). Управління в умовах ринкової економіки характеризується постійним корегуванням або різкою зміною мети організації в зв’язку із зовнішнім середовищем, яке змінюється. Для своєчасного пристосування системи виробництва й керівництва необхідний постійний прогноз обставин і завчасна зміна цілей, тобто керівництво повинно здійснювати стратегічне управління. Обов’язкова процедура цільового управління – побудова дерева цілей і задач. Метод дерева цілей передбачає структурізацію цілей і визначення зв’язків між цілями й засобами їхнього досягнення (див. малюнок 1.1). 1
2
3 4 Малюнок 1.1- Дерево цілей і задач: 1 – головна мета; 2 – підцілі або цілі рівня 1 (засоби по відношенню до головної мети); 3 – цілі рівня 2 або задачи управління, які необхідно вирішити дла досягнення цілей рівня 1; 4 – дані, показники, необхідні для вирішення задач. Коли система цілеформування, мотивації та структурування організації наблизиться до того, щоб особиста мета кожного індивідуума (групи) співпадала з метою організації, тоді ефективність функціонування такої організації будуть зведені до максимуму. Самоорганізація може допомогти компанії сконцентрувати свої зусилля та ресурси, й спрямувати їх в потрібному напрямку. У швидкозміннюючомуся зовнішньому середовищі, за умови, що менеджери будуть швидко і вчасно приймати правильні рішення, загальна спрямованість всіх робітників підприємства на виконання функцій соціальної системи може допомогти прийняти правильне рішення й швидше втілити його у життя. Завдяки цьому реакція на зміни зовнішнього середовища буде відбуватися швидше й більш обмірковано, що зробить організацію краще пристосованою до цього середовища. Така організація буде краще функціонувати як дінамічна система. Організація, в період переведення себе в новий стан повинна одночасно виживати й адаптуватися в турбулентному навколишньому середовищі. Головною силою реалізації змін є соціальна система організації. Для узгодження внутрішніх відносин, для виробки внутриорганізаційних законів, писаних і неписаних правил поведінки членів організації необхідно при участі всіх членів організації створити документ, який визначає межі певної «трубки» припустимих поведінницьких реакцій робітників, що дозволила б в складних для управління організацією умовах мінливого середовища піддтримати й розвивати реалізацію нової внутрішньої культури, основних функцій організації й самоорганізації. Що стосується ОВГРО, то це організація воєнізованого типу, її внутріорганізаційні закони та правила наведені в Положенні про гірничорятувальний воєнізований гірничорятувальний отряд ВГРЧ Донбаса Держуглепрома України (див. додаток 1). Ці правила мають обов’язково виконуватися кожним працівником. Така суворість зумовлена перш за все специфікою функціонування ОВГРО. Від узгодженності дій працівників, дісципліни и швидкості реагування в екстрмальних умовах залежить найбільша цінність – життя та здоров’я людей. Кожний працівник під час прийняття на роботу має вивчити правила організації та обов’язково виконувати її Положення. Згідно з документом «Положение об Оперативном военизированном горноспасательном отряде ВГСЧ Донбасса Госуглепрома Украины» від 12.11.91г. метою і задачею цієї організації є обслуговування підприємств Держуглепрома України та виконання всього комплекса робіт по рятуванню людей та ліквідації підземних аварій. Діяльність здійснюється в межах діслокації своїх підрозділів в режимі цілодобової бойової готовності для того, щоб забезпечити негайний виїзд на місце ліквідації аварії, катастрофи та стихійного лиха. Предметом діяльності ОВГРО є виконання робіт по рятуванню людей, що були застигнуті аваріями в шахтах, збагачувальних та брикетних фабриках, по гасінню підземних пожеж, по ліквідації наслідків вибухів, раптових вибросів вугілля й газу, виконання інших спеціальних і технічних робіт, що пов’язані з використанням засобів захисту органів дихання й спеціального спорядження на підприємствах, що обслуговуються. Для здійснення цілей діяльності ОВГРО забезпечує: 1. Організацію і виконання комплекса профілактичних робіт по забезпеченню готовності підприємств, що обслуговуються, до рятування людей і ліквідації можливих аварій. 2. Керівництво оперативною діяльністю підроздалів отряда по ліквідації аварій на шахтах, що обслуговуються, та підприємствах Держвуглепрому України. 3. Керівництво оперативно-технічною підготовкою особистого складу підрозділів отряда. 4. Керівництво діяльністю хімічних лабораторій, служби депресійної та газової зьомки, канатно-випробувальних станцій та інших підрозділів, які передбачаються структурою. 5. Підтримання нормативної боєготовності загонів і відділень в межаварійний період. 6. Утримання в працездатному стані гірничорятувального обладнання, оснащення й транспортних засобів. 7. Організація і функціонування газоаналітичних лабораторій, служби депресійної та газової зьомки, механічних майстерень та інших підрозділів, які передбачає дислокація. 8. Запровадження науково-технічного прогресу в гірничорятувальній справі. 9. Підбір, підготовка й розташування кадрів. 10. Розробка і виконання соціальної програми 11. Матеріально-технічне забезпечення. 12. Проведення капітального будівництва, капітального й поточного ремонту промислових та житлових споруд. 1.2 Місія організації Однією з найголовніших завдань менеджмента є встановлення мети, заради її досягнення формується, функціонує й розвивається організація як цілісна система. Самостійні господарюючи суб’єкти, що продовжують свою діяльність, так само, як і ті, що її тільки починають, повинні постійно вирішувати таки питання: визначення мети й задачи організації, її спеціалізації, розмірів, ресурсів, ринків споживачів продукції чи послуг і т. д. Цільова функція передбачає встановлення загальної мети підприємства або, як її ще називають, місії. Це призначення фірми в умовах зовнішньої середи, яка постійно змінюється. В місії керівництво організації зазвичай еталізує статус підприємства, декларує принципи його роботи, заяви та дійсні наміри керівництва, дає визначення найважливіших характеристик організації. В командно-адміністративних умовах господарювання підприємства не визначали свою місію, бо під час централізованного управління мета й завдання кожного об’єкта, яким управляли, встановлювалися, жорстко диктувалися зверху. Як правило, вони розкривалися через систему планових завдань і показників використання ресурсів, які надавалися центральними органами. В умовах ринкової економіки набувають сили закони, які потребують певних правил поведінки господарюючих суб’єктів. Серед них – оприлюднення місії організації, що надає уявлення про її призначення, необхідність й корисність для зовнішнього середовища, співробітників, громади взагалі. Як правило, місія організації формується роками, відточується, рідко змінюється, бо не може залежити від теперешнього стану організації, форм і методів її роботи. На формування місії впливають: - Власники фірми, що розвивають організацію для того, щоб за рахунок прибутку вирішувати свої життєві проблеми й інтереси; - Співробітники фірми, які безпосередньо створюють продукт (або послугу), організують отримання необхідних ресурсів, забезпечують реалізацію продукції й тим самим вирішують свою власні життєві проблеми та інтереси; - Покупці продукції фірми (або споживачи послуг), які за рахунок своїх фінансових ресурсів придбають продукцію для задоволення своїх потреб й інтересів; - Ділові партнери фірми, що надають певні комерційні послуги фірми в своїх інтересах; - Зовнішнє середовище організації, що потребує підтримкм з боку фірми для формування соціального й екологічного середовища існування фірми. Під час формуванні місії необхідно враховувати інтереси всіх п’яти вищезазначених суб’єктів, кожний з яких під час прийняття різних рішень чинять різний вплив. Виходячи з того, що місія – це не конкретна вказівка того, що й в який строк виконувати, а лише напрямок руху організації з врахуванням її зовнішніх і внутрішніх умов, я спробувала сформулювати місію організаціїї, яку аналізую в цій курсовій роботі. “Наша діяльність спрямована на виконання негайних дій по рятуванню людей та ліквідації підземних аварій, що загрожують зовнішньому середовищу, життю чи здоров’ю людей. Ми цілодобово знаходимося у бойовій готовності і завжди приїжджаємо на місце аварії перші.” 1.3 Місце організації в народному господарстві Для того, щоб визначити, яке ж місце займає організація в народногосподарському комплексі країни, перш за все необхідно встановити етап її розвитку. Це значно допомагає керівництву організації здійснювати управління, а також прогнозувати зміну методів діяльності з метою отримання найкращіх результатів. До чинників, що впливають на етап розвитку організації можна віднести швидкість зростання галузі, до якої належить організація, вік і розмір організації. Крім того, відомо, що розвиток відбувається шляхом чергування етапів розвитку і спаду. На кожному етапі розвитку в організації відбуваються значні зміни, найважливіші з яких стосуються цілей керівництва фірми, структури організації, засобів діяльності керівництва, системи контроля й власних джерел мотивації керівництва. Кожний часовий етап розвитку закінчується певною кризою, запобігання якої створює характерний зміст наступного етапа і так далі. Розмір організації виступає окремим чинником ситуації, хоча й щільно пов’язаним з етапами розвитку. Він впливає безпосередньо на керуємість, структуру управління, гнучкість, можливість використання ресурсів, а також на взаємодії з зовнішнім середовищем. Як показує досвід, для досягнення високих результатів іноді доцільно прагнути до зменшення розмірів організації. Так званий “синдром великого бізнеса”, що мав місце в СРСР, зазвичай має наступні ознаки: - дуже централізований і невиправдано розширений управлінницький аппарат; - всеосяжна система наказів і інструкцій для прийняття звичайних, повсякденних рішень; - зростання кількості різного рода нарад для виробітки конкретних рішень; - перекидання рішень проблем, які виникають, з одного відділу й назад. Остаточне рішення відкладається до безмежності, оскільки кожний адміністратор прагне уникнути відповідальності. В результаті на довгий час втрачається мобільність – можливість своечасно вирішувати оперативні питання й проблеми без втручання центра. Така ерозія оперативності разрушает розумну та можливу ефективність управління. Між розміром організації і централізацією існує зворотна залежність. Якщо фірма невелика, управління в ній звичайно централізоване. Якщо фірма велика, вище керівництво невзмозі забезпечити контроль за всім і примушене делегувати частину повноважень на нижчи рівні. Вплив технології виробництва на організаційну структуру фірми (корпорації) є першорядним фактором. Під технологією розуміть процес перетворення початкового продукту в кінцевий. Дослідження показали, що структура менеджмента конкретної організації залежить від двох характеристик технології: ступінь рутинності (повторюваності) операцій і виду продуктів. Світовий досвід показав, що чим більше підприємство, чим більше країна, тим негативніше проявляється синдром командно-наказного централізованого керівництва. А в результаті такого синдрома зростає бюрократизм, порушуються взаємозв’язки по горизонталі, втрачається відповідальність, знижується якість продукції чи послуг, зменшується ефективність, скорочується виробнитство, знижується прибуток, уповільнюється реакція на вимоги ринка, повільно впроваджується нова техніка й технологія, знижується зовнішньоторгова діяльність. Вирішення цих проблем і стало основною задачею для підприємства ОВГРО під час переходу до ринкових відношень. Вважається, що досліджувана організація (ОВГРО) є порівняно великою, планова чисельність її працівників складає 708 чоловік. Структура організації, так само, як і її розмір, є істотним чинником ситуації, який необхідно окремо брати до уваги під час управління, хоча він і відноситься до етапів розвитку. Структура організації, що є об’єктом дослідження цієї курсової роботи наведена в додатку 2. Згідно зі схемою, отряд ОВГРО є структурним елементом ДВГРС Мінуглепрома України. До складу ГВГСС належать: гірничорятувальні отряди, пункти, підрозділи профілактичної деперсіонної та медичної служби; газоаналітичні лабораторії та канатно-випробувальні станції; учбовий отряд – Центр підготовки рядового та командного составу; ремонтно-механічні майстерні; штаби областей і Центральний штаб ГВГСС. Керівничим органом організації ДВГРС являється Центральний штаб, що знаходиться у м. Донецьку. Йому підпорядковані 11 гірничорятувальних отрядів, 46 загонів та 179 відділень. Також під керівництвом Центрального штабу знаходиться учбовий отряд (Центр підготовки гірничорятувальників), механічні майстерні, житлово-комунальная служба, а також Луганський штаб. Отряди, що підпорядковані Центральному штабу ДВГРС м. Донецька, розташовані у містах: Донецьку, Горлівці, Макіїївці, Торезі. Димитрові, Павлограді; крім того, отряди що безпосередньо належать до Луганського штабу, знаходяться у місті Стаханові, Луганську, Червоному лучі, Краснодоні. Кожний гірничорятувальний отряд має в своєму складі загони – це наступний (нижчий) рівень організаційної структури. Крім обов’язкового оперативного загону у місті, де розташований відповідний отряд, кожний отряд має від двох до п’яти загонів у сусідніх містах. Так ОВГРО м. Донецька, на базі якого написана ця курсова робота, має у складі Оперативний донецький загон, а також 1-й Петровський загон, 4-й Буденовський та 5-й Угледарський. Вплив структурних змін значно глибший, ніж її вихідної структури. Доводиться уточнювати, а може й змінювати настанови персоналу (особливо керівництва), способи управління та роль керівників, ресурси (технічні, духовні), атмосферу організації й систему інформації. Значним чинником ситуації, в якій знаходиться організація на кожному етапі свого існування, є ресурси, якими вона розпоряджається, іхня кількість і якість. Ресурси можуть бути як матеріальними, так і духовними (останні грають особливо важливу роль в підприємствах сфери обслуговування). Але не можна також зменшувати значення й технології. Під час планування або проведення необхідних заходів завжди потрібно визначити наявність ресурсів, без яких їхнє здійснення неможливе. ОВГРО є юридичною особою, володіє основними та обіговими коштами, має самостійний баланс, розрахунковий рахунок в банку. Організація здійснює свою діяльність на некомерційній основі, тобто є безприбутковою. Ресурсозабезпечення ОВГРО здійснюється на змішаній основі: з одного боку, організація є державною установою і повинна фінансуватися на базі витратного кошторису за рахунок відрахувань підприємств й організацій вугільної промисловості, які вона обслуговує; з іншого – організація має право виконувати профілактичні роботи неаварійного характеру на договірній основі з використанням гірничорятувального устаткування, спеціальних навичок і підготовки особистого складу, за що отримує окремі відрахування.

1.4 Управління кадрами

Особовий склад ГВГСС поділяється на военизований і вільнонайманий, в свою чергу военизовані підрозділи та служби поділяються на оперативні (ті, що беспосередньо організують і виконують аварійно-рятувальні роботи) й неоперативні. Для военизованого состава є обов’язковим носити формений одяг, який надаєтся за рахунок коштів на утримання ГВГСС. Особам рядового командного состава ГВГСС встановлюється постіне грошове забезпечення у вигляді щомісячного окладу або тарифної ставки (розмір визначається на основі галузевих договорів або діючих державних нормативних актів). Крім того, робітникам встановлюються та виплачюються доплаты, надбавки, винагороди. Оплата за виконання роботи по гірничорятувальному обслуговуванню здійснюється за рахунок коштів підприємств, на яких проводяться роботи. Треба зазначити, що існують ще й інші грошові виплати, які не є характерним для інших организацій. До них належать виплати щодо покриття (возмещению) вартості квартплатні й комунальних послуг (за діючими тарифами та нормами); виплати на забезпечення форменим обмундируваням военізованого состава; оплата видатків, пов’язаних з переводом на роботу в іншу місцевість і командировками. Під час виїзду на ліквидацію в інший басейн, на підприємство іншого відомства здійснюється оплата проїзду й добових за час перебування вдорозі до місця аварії й обратно. Проживання в цих умовах і оплата видатків на харчування здійснюється за рахунок тих підприємств, де проводяться роботи по гірничорятувальному обслуговуванню. Для збільшення ефективності проведення гірничорятувальних робіт необхідно покращити якість підготовки гірничорятувальників й інженерно-технічних робітників по організації аварійно-рятувальних робіт і ліквідації катастроф у шахтах. Наказом начальника ДВГРС у лютому 1993 р. був створений Центр підготовки гірничорятувальників (ЦПГ) ДВГРС на базі учбово-оперативного отряду. Становлення Центра почалося ще в 1953 р., коли була створена школа молодшего командного складу, потім (у 1955 р.) вона придбала статус школи середнього командного складу на базі філіала гірничого технікуму. В 1971 р. вона була трансформована в учбово-оперативний воєнізований гірничорятувальний отряд. Перед Центром були встановлені більш широкі завдання – удосконалення підготовки і збільшення кваліфікації інженерно-технічних робітників гірничорятувальної служби і підприємств вугільної промиловості в питаннях техніки безпеки. До керівничого, викладацького та інженерно-технічного складу були запрошені високо кваліфіковані оперативні та наукові фахівці, було розроблене відповідне програмове та методичне забезпечення учбового процесу, також придбали технічні засоби навчання, була створена необхідна учбова база. З цих причин Міністерство освіти України видало Центру ліцензію на підготовку та збільшення кваліфікації робітників гірничорятувальної служби в вугільній промиловості. Серед штатніх викладачів кожний четвертий має вчений ступінь, для проведення занять притягуються доктори та кандидати наук НИИГД, ДонДТУ, медичного інстітуту, провідні фахівці ЦШ ДВГРС та інших організацій, використовуються полігони НИИГД та оперативних підрозділів ДВГРС, які оснащені сучасною технікою, учбова шахта Центра, що має більш 600 м горизонтальних, наклоних і вертикальних виробок різноманітного призначення пристосованих для практичних занять. Для удосконалення підготовки кадрів був створений комп’ютерний кабінет із сучасними ПЕВМ, які об’єднані в локальну мережу; фахівці розробили спеціальне програмне забезпечення для навчання, контролю знань і тренування слухачів з різноманітних дисциплін. Центр має 2 основних відділення – з підготовки гірничорятувальників, що здійснює збільшення кваліфікації командирів і фахівців ДВГРС (післядипломна освіта), базову підготовку командирів першого року служби, резерва на заміщення посад; – з підготовки інженерно-технічних робітників шахт – керівників ліквідації аварій, а також відповіджальних за складання планів ліквідації. Центр проводить короткострокові курси підготовки фахівців по обслуговуванню й експлуатації технічно складного обладнання, яке використовується під час проведення аварійно-рятувальних робіт, керівничого складу виробничих об’єднань, комбінатів, трестів, шахт та інших господарчих структур по програмам “Охорона праці”. Разом з кафедрою “Аерології й екології” гірничого інституту ДонДТУ викладачи Центра навчають студентів, які потім можливо стануть командирами ДВГРС, надаючи особливу увагу глибокій підготовці з гірничорятувальної справи. З кожним роком удосоналюються учбова база й процес, методіка, технічні засоби, професіональний рівень викладацького складу, збільшується обсяг робіт. Так, у 1999 р. в Центрі навчалися близько 1200 гірничорятувальників і більше 2100 інженерно-технічних робітників шахт. 2 ПРОГРЕСИВНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ 2.1 Виробничі роботи в гірничорятувальній службі Однією з найвагоміших боків життя ГВГСС є її виробнича діяльність, що базується на аналізі та оцінюванні стану протиаварійного захисту шахт, підготованності до ліквідації аварій, рятування людей та на загальному положенні техніки безпеки. З початку організації централізованного управління виробничою діяльністю підрозділів служби (в 1993 р. в Центральному штабі ГВГСС був створений відділ виробничих робіт) щорічно помічався значний її розвіток: збільшувалися обсяги робіт, розширювалася їхня номенклатура. Постійно збільшувалося коло підприємств, де підрозділи проводять виробничі роботи. Відбувалася і структурна перебудівля. Володіючи висококваліфікованими кадрами, що пройшли спеціальну підготовку, а також відповідним устаткуванням і обладнанням накопиченим досвідом, підрозділи ГВГСС за заявами підприємств можуть виконувати работи за такими основними напрямками: 1. Посилення протипожежного захисту об’єктів. 2. Удосконалення провітрювання шахт. 3. Покращення стану гірних виробіток. 4. Спеціальні напрямки (роботи, що потребують застосування спеціального гірничорятувального устаткування и засобів захисту органів дихання). 5. Технічні. 6. Навчання (ИТР шахт та об’єднань, підземних працівників, персоналу здравпунктів шахт). Необхідно зазначити, що виробничі роботи особовий склад підрозділів ГВГСС виконує в вільний від основної діяльності час. Нізька платіжеспроможність шахт є істотнім стримуючим чинником у їхньому більш тісному співробітництві з підрозділами гірничорятувальної служби з метою збільшення міри захисту вугільних підприємств. Деякі складності створює порядок сплати податка на додану вартість (ПДВ). Підприємства розраховуються за виконані роботи з великим затриманням, а податок необхідно сплатити негайно. Таким чином виникає розрив у часі між надходженням коштів за роботи та вибуттям коштів у вигляді податку, що є одною з причин нестачі грошових коштів. Як було зазначено у звіті “Про результати роботи ОВГРО” , на протязі 1999 р. підрозділами ОВГРО на підприємствах, які ними обслуговуються, було ліквідовано 9 аварій, в тому числі наслідки вибуху метано-повітряної суміши, 5 підземних пожеж, 2 обвали, 2 аврії на поверхні. На ліквідації аварій відпрацьовано більш ніж 7,5 тис. чол.-годин. Оперативно-медична служба здійснила 363 виїзди та надала медичну допомогу 498 гірнякам, що постраждали. Завдяки високій організованості підрозділів під час виконання аварійно- рятувальних робіт, кваліфікованому керівництву з боку командного складу отряду всі аварії та їх наслідки були успішно ліквідовані. Комісії по розслідуванню аварій на шахтах «Глибока», №12 «Наклона» та ін. зазначили оперативність і високий професіоналізм рядового й командного складу, а дії гірничорятувальників по ліквідації наслідків вибуху на шахті ім. А.Ф. Засядько були відмічені Президентом України. За мужність і героїзм, які були проявлені під час ліквідації аварій, Президент України, Кабінет Міністрів і Мінвуглепром нагородили 58 гірничорятувальників отряду урядовими та відомчими нагородами. Під час виконання Постанови №1467 від 12.08.99р. Кабінету Міністрів України були запроваджені організаційні заходи по зменшенню заборгованності шахт перед ОВГРО за виконання аврійно-рятувальних та технічних робіт. В 1999 году відділення оперативного загону ОВГРО зайняло перше місце на заключному етапі змагань по тактико-технічній підготовці між підрозділами ДВГРС Мінуглепрома України. На високому рівні і відповідно вимогам нормативних документів організована виробничо-профілактична робота. Проводиться систематична і цілеспрямована робота з командним складом підрозділів, що займаються профілактичною роботою, встановлений контроль за якістю і своечасним виконанням цих робіт. Командний склад отряда постійно в своїй роботі контактує з керівництвом ГХК та шахт, що обслуговує, з приводу питань стану та покращення протиаварійного захисту шахт. За минулий рік були проведені 4312 профілактичних обстежень гірничих виробіток шахт і поверхонь об’єктів, при цьому виявлені понад 31000 відходжень від вимог пожежної безпеки, навчені правилам поведінки під час аварій 19000 робітників та ІТР, виконані 8 депресіоних зйомок. В порядке виробничої діяльності підрозділи отряду за 1999 рік виконали договірних робіт на суму 434000 грн., що на 191000 грн. перевищує цей показник 1998 року. Робітниками газоаналітичної лабораторії був проведений аналіз 63,5 тис. проб рудникового повітря й вугільного пилу, 6,5 тис. з яких під час ликвідації аварій. Велика робота була проведена в соціально-економічній сфері: на 58000 грн. виконані роботи по ремонту бази відпочинку «Романтик», на 52000 грн.- на базі відпочинку «Івушка». Завезено особистому складу 700 тон вугілля на 55000 грн, перевезено 2,5 тисячи тон вантажів. Була надана матеріальна допомога пенсіонерам й інвалідам отряду на суму 2885 грн. з бюджету отряду та на суму 12288 грн. із створеного при отряді «Фонду допомоги незаможним». Згідно з результатами перевірок оперативно-технічної, виробничо- профілактичної та інших видів діяльності, які проводить Центральний штаб отряд в 1999 р. зайняв друге місце. Разом з тим в діяльності отряду були окремі недоліки. У взводах отряду підхід до организації професіональної підготовки рядового та командного складу вимагає єдину концепцію. Навчання особистого складу зводиться до читання інструкцій і положень, заповненню журналів теоретичної підготовки, складанню планів проведення занять, тренувань. Командири взводів не готуються до проведення занять, а помічник командира отряду по 5 взводу Падалко А.Н. самоусунувся від проведення занять з особистим складом. Немає чіткого узгодження в діях оперативної, профілактичної й депресивної служб щодо розробки й корегування ПЛА, що не дозволяє в повній мірі використовувати результати паспортизації гірничих виробіток для зниження дії небезпечних чинників на хід проведення аварійно-рятувальных робіт. Під час ліквідації аварій в 1999 р. матеріали паспортизації оперативним командним складом практично не використовувалися, а іноді небезпечні чинники, що не були своєчасно виявлені, призводили доускладнень пожеж. Так, на шахті №12 «Наклонна» ВО «Донецьквугілля» із-за неможливості подання води по пожежно-зрошувальному трубопроводу з поверхні в шахту відділення ДВГРС розпочали активне гасіння пожежі з великою затримкою. На тій же шахті експлуатуються стрічкові конвейєри з відходженнями від заводської конструкції, що значно збільшує їх пожежонебезпечність. Зазначенні небезпечні чинники були відомі, однак вони не знайшли відображення в паспортизації гірничих виробіток цієї шахти. Подібні порушення мали місце під час виникнення ендогенної пожежі на шахті «Глибока» ГХК «Донвугілля». Невирішенні питання є й в утриманні технічного устаткування оперативного автотранспорту та інших сферах діяльності.

2.2 Тендер

Після розпадання СРСР склалася така ситуація, що державні кошти використовувалися недоцільно, було присутне надмірне витрачання коштів без ефективної віддачі. Цей недолік ліквідує Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”, що був виданий 22.02.2000 р. У зв’язку з виданням Закону України від 22.02.2000 р. «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” та з метою забезпечення прозорості процедур закупівлі товарів, робіт та послуг за рахунок бюджетних коштів і оптімального й раціонального їх використання в ОВГРО був створений тендерний комітет – група спеціалистів, яка призначається заказником, що несе відповідальність за здійснення прцедур закупівлі. Під час здійснення закупівель, в яких частка бюджетних коштів перевищує суму, що є еквівалентом 10 000 євро (для робіт – 40 000 євро), тендерний комітет зобов’язаний дати оголошення в «Вісник державних закупівель” не пізніше, ніж за 45 календарних днів до проведення торгів. У випадку, коли здійснюються закупівлі, де яких частка бюджетних коштів перевищує суму, що є еквівалентом : - для товарів - 200 тис. євро - для послуг - 300 тис. євро - для робіт – 4 млн. євро тендерний комітет зобов’язаний дати оголошення в міжнародні видання не пізніше, ніж за 45 календарних днів до проведення торгів. Після завершення процедури попередньої кваліфікації, протягом 5 календарних днів тендерний комітет зобов’язаний повідомити кожному учаснику про її результати. В подальшому закупівлі мають здійснюватися у учасників тендера шляхом відкритих торгів. Взагалі, процедура закупівлі не може здійснюватися перед публікацією оголошення в «Віснику державних закупівель”, за винятком наступних випадків: - якщо здійснюється закупівля з очікуваною вартістю або часткою державних коштів, такою, що не перевищує сумму у 10 тис. євро (для робіт – 40 тис. євро); - якщо замовник використовує процедуру закупівлі у 1 виконавця або торги з обмеженною участю в порядку, встановленому цим Законом. В організації, де я проходила практику, зазвичай закупівлі здійснюються на суми, менші за вказані в Законі. Тому процедура трохи спрощується: замість розміщення оголошення в «Віснику державних закупівель” розсилають запити (див. Додаток 3) до трьох потенційних постачальників товарів, а по отримані від них відповідей на засіданні тендерного комітету ці відповіді оприлюднюють і визначають переможця. Згідно з Законом, закупівля може здійснюватися шляхом таких процедур: - відкритих торгів; - торгів з обмеженою участю; - двоступеневих торгів; - запиту цінових пропозицій (котирувань); - закупівлі в одного постачальника (виконавця); Тендерний комітет повинен виконувати наступні функції: 1. Вибирати процедури здійснення закупівлі (згідно з Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”) 2. Розміщувати оголошення про здійснення торгів на закупівлю товарів, послуг чи робіт у офіційному бюлетені “Вісник державних закупівель” та, якщо це необхідно, в інших друкованих засобах масової інформації, по радіо, телебаченню, у мережах електронного зв’язку або шляхом розсилки письмових запрошень до участі в тендері. 3. Повідомляти про результати тендеру всіх учасників торгів. 4. Проводити підготовку та розсилку тендерної документації відповідно до Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”. 5. Роз’яснювати зміст тендерної документації та повідомляє про внесення змін до неї. 6. Проводити попередню кваліфікацію виконавців в разі її застосування. 7. Встановлювати порядок подання, отримання, зберігання тендерних пропозицій. 8. Здійснювати розкриття оцінку, порівняння тендерних пропозицій. 9. Відхиляти тендерну пропозицію якщо: - Виконавець не відповідає кваліфікаційним вимогам; - Тендерна пропозиція не відповідає умовам тендерної документації - Виконавець не погоджується з виправленням аріфметичної помилки, виявленої у тендерній документації - Є незаперечні докази того, що виконавець погоджується дати прямо або опосередовано будь-якій посадовій особі чи колишньому службовцю замовника, іншого державного органу винагороду в будь-якій формі з метою вплинути на прийняття рішення щодо визначення переможця процедури закупівлі або на застосування замовником певного виду процедури закупівлі. 10. Приймати рішення щодо визначення переможця торгів на закритих засіданнях відкритим голосуванням простою більшістю голосів у присутності не менше 2/3 членів тендерного комітету. 11. Проводити облік та підготовку звітності про здійснення закупівель, що має зберігатися 3 роки. 12. Відміняти торги у випадку, якщо на участь у торгах було подано меньше 2 тендерних пропозицій або всі тендерні пропозиції було відхилено. 13. Визнає, що торги не відбулися, якщо: - ціна найбільш вигідної тендерної пропозиції перевищує суму, передбачену замовником на фінансування закупівлі. - здійснення закупівлі перестало відповідати державним потребам. 14.Переможець торгів визначається на основі наступних критеріїв оцінки: - найнижча ціна; - строк поставки товарів або виконання робіт чи послуг; - якість, естетичні та функціональні характеристики; - екологичність; - післяпродажне сервісне обслуговування; - умови розрахунків; - можливість економічних переваг, що з’являються під час реалізації тендерної пропозиції; - експлуатаційні витрати; - передача технології та підготовка управлінських, наукових і виробничих кадрів, використання місцевих ресурсів, а також засобів виробництва, робочої сили і матеріалів для виготовлення товарів, виконання робіт, послуг, що пропонуються виконавцем. Порядок и ход подготовки документов к проведению торгов. Робітник підрозділу, який несе відповідальність та підготовлює розрахунки до кошторисів про придбання товарів, робіт чи послуг, підготовлює доповідну записку на ім’я командира або голови тендерного комітета про те, що, згідно з розрахунками, необхідно придбати товар, роботу чи послугу, і просить розглянути це питання. Тендерний комітет розглядає надану пропозицію та результати відображує в протоколі тендерного комитету, де й визначається термін проведення, форму торгів, термін розміщення оголошення в “Віснику державних закупівель”, особу, що відповідає за розробку тендерної документацїї, складає калькуляцію вартості тендерної документацїї, обгрунтування зменщення строків надання тендерних пропозицій. Тендерна документація, що була розроблена, відсилається на запит постачальника. Тендерні документи, що були надані учасниками торгів, розкривають в зазначений термін, і на засіданні тенедерного комітета визначають переможця, про що складається протокол засідання і звіт про результати проведення торгів. Цей звіт надається органам державного казначейства на місцях. На практиці вищевказаний спосіб закупівлі значно ускладнює роботу працівників. Заради будь-якої, навіть найдрібнішої за обсягом чи вартістю партії товарів доводиться проводити тендер. Мінімальна сума, починаючи з якої треба дотримуватися усіх процедур, визначених Законом не оговорюється. Органи державної влади вказують цю суму у розмірі: 1 українська гривня. Таким чином витрати часу та коштів на скликання та засідання тендерного комітету, на підготовку документів до торгів, на розміщення оголошення та розглядання наданих пропозицій часто не соизмеримы з отриманним результатом. Ситуація ускладнюється ще й тим, що потенціальні учасники тендеру не зацікавлені працювати з невеликими партіями товару, удельни витрати на який будуть дуже високими. Взагалі ж то, сама ідея видання такого Закону є прогресивною насамперед з причини дуже неекономного використання бюджетних коштів організаціями, що фінансуються за рахунок держави. Йдеться не конкретно про організацію, яку я аналізую в цій курсовій роботі, а взагалі про ситуацію в Україні. Держава зробила спробу примусити бюджетні організації закуповувати лише найдешевщі товари, знаходити найвигідніші пропозиції з тих, що є в певний період на ринку, спробу пов’язати принцип бюджетного фінансування з ринковою моделлю економіки. Але все це в ідеальному варіанті. Насправді, можна знайти лази у будь-якому державному акті та використати їх з певною вигідою. Шляхом тендерних закупівель організацая придбала костюми чоловічі формені, сорочки чоловічі, туфлі чоловічі, туфлі жіночі на суму 719, 346 грн.; рукавиці бавовняні на суму 3 579, 41 грн.; бензин - 9743 л на суму 15907 грн., олію - 215 л (603 грн.). Виконавець науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських послуг (НДДКР) щодо розробки спеціальних пристроїв та установок теж мають обиратися на тендерній (конкурсній) основі. Це дозволяє обрати найкращий варіант із запропонованих з метою економії коштів підприємства. Так були виготовлені на щзамовлення газоаналізатори, автоматична пересувна установка та ін. 2.3 Міжнародні змагання гірничорятувальників в США. Контакти з амеріканськими фахівцями, ділові зустрічі з “Партнерами по економічній реформі в Україні”(директор пректу –Дж.Р. Триплетт) стали основою для прийняття амеріканською стороною рішення про запрошення української команди прийняти участь у міжнародних змаганнях гірничорятувальників. Змагання проводилися у вересні 1999 р. в м. Луізвіль, штат Кентукі США. Запрошення були надіслані до основних вугледобуваючих країн, але представники лише 10 країн приїхали до Луізвіля, а 5 з них прийняли участь у змаганнях. Під час підбору команди висувалися високі вимоги до кандидатів. Перевага надавалася тим гірничорятувальникам, які неодноразово виходили переможцями в змаганнях в Україні, а також мають високу майстерність і результати при рішенні практичних завдань у рятуванні життя гірнків та ліквідації аварій на вугільних шахтах. В цьому був найкращім 10 ВГРО, з нього до складу команди увійшли: респираторщики В.В. Бакутін, В.Н. Мурашкін, Д.А.Філатов, зам. Командира отряду П.С.Воронов, командир загону В.А. Іванов (капитан команди), командири відділень А.А. Лещинський, А.В. Шишигін, а також проректор НГА України В.І. Бондаренко (науковий консультант) та перекладач Н.Г. Золотарьова. Керівництво українською делегацією було доручене першому заступнику начальника ДВГРС вугільної промисловості Ю.В. Клименко. Велику увагу приділяли навчанню й підготовці команди до правил проведення міжнародних змагань, бо ці правила значно відрізняються від наших. В незвичайних умовах потрібно було працювати всій команді. В міжнародних змаганнях гірничорятувальників, що розпочалися 23.09.99р., приймали участь команди США, Канади, Польші, Росії й України. В якості спостерігачів прибули делегації з Китая, Південної Африки, Японії, Мексики, Німеччини. Члени судійської комісії познайомили команди-учасників міжнародних змагань з умовами та правилдами їхнього проведення. Завдання включало в себе наступні пункти: - послідовна розвідка всіх гірних виробок шахти; - виявлення та налдання допомоги постраждалим; - ліквідація небезпечних місць на шляху відділення (задимлення, загазованість, вогнище пожежі, затоплення). Розподілення зайнятих місць у змаганнях визначалося по найменьшій кількості штрафних очків, що нараховувалися за помилки під час роботи з картою гірничих виробок, за письмовий екзамен, за своєчасне прибуття на об’єкти, за перевищення загального часу виконання завдання. В результаті проведенних змагань українська команда гірничорятувальників зайняла друге місце. Це дуже високий результат, якщо зауважити, що наша команда вперше приймає участь у змаганнях такого рівня, він свідчить про високий рівень підготовки наших гірночорятувальників. 3 ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ СТРУКТУР ГІРНИЧОРЯТУВАЛЬНИХ СЛУЖБ РІЗНИХ КРАЇН 3.1 Австралия Гірничорятувальна служба Австралії має наступну структуру:
Малюнок 3.1 - Структура гірничорятувальної служби Австралії На малюнку видно, що гірничорятувальний відділ кожної шахти мпідпорядкований гірничорятувальна станції. Гірничорятувальний відділ складається з 5-8 добровольців. Отряди гірничорятувальників організовані за регіональним признаком і мають добровільні підрозділи на кожному підприємстві. 3.2 Болгарія Початок функціонування гірничорятувальної служби Болгарії відноситься до 1928 р., коли перші 10-12 гірничорятувальників м. Пернік мали в своєму розпоряджені лише 1 комплект апаратури германської фірми “Dreger”. В кінці 30-х років гірничорятувальна служба м. Пернік володіла вже 16 дихальними апаратами “Dreger”, 3 апаратами штучного дихання “Dreger”, стаціонарною інгаляційною установкою, вимірними пристроями та іншим устаткуванням. В 1949 р. гірничорятувальне обладнання було поновлено в значній мірі. В 1956 р. був прийнятий новий Статут гірничорятувальної служби.

Начальник служби

механіка по обслугову ванню дихальних апаратів
слюсарі по настройці пристроїв газового захисту
врачі-хірурги
старші рятівники
Водії санітарного й аварійного транспорту
Малюнок 3.2 – Структура гірничорятувальної служби Болгарії. Тепер особистий склад служби складається з начальника та його заступника, механіка по обслуговуванню дихальними апаратів, слюсарів по настройці та догляду за пристроями автоматичного газового захисту, врачей-хірургів, старших рятівників, водіїв санітарного й аварійного транспорту. Функціонують також 2 філії служби – на копалищі “Ів. Русев” та на шахті “Антрацит”. Структурна схема наведена на малюнку 3.2. Гірничорятувальна служба Болгарії приймає участь в діяльності Об’єднаної гірничорятувальної служби країн – членів СЕВ, - це накладає високу відповідальність та передбачає перспективи подальшого розвитку матеріально- технічної й учбово-тренувальної бази. 3.3Велика Британія Для проведення рятівних робіт в шахтах Великої Британії існує нецентралізована служба, що охоплює 6 небезпечних районів. Ці райони мають 12 родовищ, які об’єднує Національна рада по вугіллю. Кожний район має до 6 рятівних станцій. На малюнку 3.3 показані зв’язки між станціями, вугільними районами та Національною радою по вугіллю. Вугільні райони
. 25 рятівних станцій Малюнок 3.3 - Структура гірничорятувальної служби Великої Британії Згідно зі схемою, що наведена на малюнку 3.3, розрізняють станції двох типів: - ті, що укомплектовані чотирма офіцерами з постійним складом із 14 гірничорятувальників; - ті, що складаються з чотирьох офіцерів і двох бригадирів, що проводять інструктування людей, яких періодично залучають до рятівних робіт. Всього існує 13 станцій першого і 12 станцій другого типу, що включають близько 2,5 тисяч чоловік, які періодично ліквідують аварії та їх наслідки. 3.4 Німеччина В Німеччині діють 5 головних гірничорятувальних станцій, розмір та оснащення яких відповідає особливостям районів, які вони обслуговують. Це: – станція Рурського басейну в Есені – станція Саарського басейну в Фридрихстале – станція Ахенського округа в Ахені – станція в Клаусталь-Целерфельді – станція вХоєнпайсенберзі Найбільшою з них є Головна гірничорятувальна станція в Есені. Загальна структура гірничорятувальної служби Німеччини наведена на малюнку 3.4.
Головне управління державного Гірничого нагляду

. . 24 гірничорятувальні отряди 11 отрядів протихімічного захисту Малюнок 3.4 – Структура гірничорятувальної служби Німеччини 3.5 Китай

Міністерство вугільної промисловості

_________________________

Головне управління безпеки

Гірничорятувальні центри Групи гірничорятувальників . . Малюнок 3.5. – Структура гірничорятувальної служби в Кітаї Згідно зі структурою гірничорятувальної служби, що наведена на малюнку 3.5, Міністерству вугільної промисловості Китая підпорядковані гірничорятувальні центри, які знаходяться в кожному вугільному басейні. Ці центри об’єднують групи гірничорятувальників, які розташовані в кожному невеликому басейні чи на кожній шахті. До складу групи належать: керівник групи, техніки та робочі (респіраторщики). Всього у вугільній галузі Китая налічується 15000 гірничорятувальників, 4300 техників і керівників, а також 10700 робочих. 3.6 Сполучені штати Америки Вугільна промисловість США є великим виробником вугілля, обсяг добутку в теперешній перід складає 1млрд. 100тисяч тон за рік. Рівень зайнятості скоротився при цьому з 230 тис. чол. до 110 тис. чол.. Вугільна промисловість США не є єдиним цілим. Кілька тисяч шахт, розрізів, збагачувальних фабрик, ремонтних майстерень належать більш, ніж 3 000 приватним компаніям, що є або самостійними, або входять до складу великих межгалузевих концернів на правах дочерніх компаній. Найбільші вугледобувні шахти це – Вайомінг, Західна Вірджинія, Кентуккі, Пенсильванія. Потенціал вугільної промисловості США визначається великими ресурсами вугілля, що знаходяться на території 38 штатів від Атлантичного до Тихоокеанського узбережжя. Оскільки у вугільній промисловості США діють, в основному, приватні компанії, пряме централізоване державне управління відсутнє. В той же час інтереси підприємств вугільної промисловості у взаємовідносинах з федеральним урядом представляють: Національна вугільна асоціація й Амеріканський гірничий конгрес. Державна гірничорятувальна служба США складається з двох груп гірничорятувальників, 17 центральних гірничорятувальних станцій або так званих “Станцій безпеки”, що знаходяться в основних вугільних басейнах країни, в тому числі й на Алясці. До прибуття персоналу цих станцій на шахту проведення робіт щодо рятування людей, яких застигла аварія, проводять добровільні гірничорятувальники із складу робочих та нагляду (3-7 чол. на контрактній основі), що є на кожній шахті. Під час аварії гірничорятувальники збираються на командному пункті, отримують оперативне завдання й спускаються у шахту. Вони так само, як і професіонали, проходять однодневну перепідготовку, в цей день компанія вимлачує їм середній заробіток. Центральні гірничорятувальні станції знаходяться у віданні Управління по спостеріганню за здійсненням закона по техніці безпеки в гірничий промисловості, яке залишається в рамках міністерства внутрішніх справ. Гірничорятувальна станція оснащена 10-12 ізолюючими респіраторами зі строком захисної дії 2 години, що допущені для використання Гірничим бюро США. Оснащення станції розраховано на те, щоб у випадку необхідності мати напоготові дві команди респіраторщиків-добровольців по 5-6 чоловік в кожній. Ці команди проводять тренування раз на місяць. 4 АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ ПОКАЗНИКІВ Згідно із звітом про фінансові результати за 1999 рік (див. Додаток 4 “Звіт про фінансові результати”), виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) склала 1473,4 тис. грн., інші операційні доходи склали 2,5 тис. грн.: складаються з доходів від реалізації цінних паперів 0,9 тис. грн. та доходів від здачі окремого майна в аренду 1,6 тис. грн. Отриманий прибуток був використаний наступним чином: 0,5 тис. грн. були заплачені в якості налогу та 2 тис. грн. були спрямовані на виробничий розвиток. Згідно з підсумками роботи за 1999 р. було внесено платежів до бюджету на суму 697,8 тис. грн. За рахунок коштів держбюджету України були спрямовано на утримання ОВГРО грошові кошти на суму 5110,4 тис. грн. Витрати склали 5113,6 тис. грн. Дебіторська заборгованість станом на 01.01.200 р. складає 610,9 тис. грн., в тому числі прострочена – 362 тис. грн. У порівнянні з 1998 роком дебіторська заборгованість зменшилася еа 56,5 тис. грн. Кредиторська заборгованість складає 271 тис. грн., в тому числі неоплачена в строк – 39,1 тис. грн. Порівнянно з попереднім роком кредиторська заборгованість збільшилася на 139,4 тис. грн. Це виникло за рахунок заборгованності із заробітньої платні за грудень 1999 року за аварійні роботи, що складає 63,7 тис. грн.; а також за рахунокзбільшення матеріальних цінностей по центропоставкам, що станом на 01.01.2000 р. складали 108,8 тис. грн. Як видно з таблиці 5.1, що бюджетно фінансування в 2000 року скоротилося на 2 % порівнянно з попереднім роком, в той же час скоротилися і позабюджетні надходження. Це зумовлене насампеерд низькою платіжеспроможність шахт- споживачів профілактичних послуг ОВГРО, яка призводить до заборгованності по цим виплатам. Чисельність працівників у 2000 році скоротилася на 6 чоловік. За рахунок зносу залишкова вартість основних фондів теж зменшилася на 16%. 7 рядок показує виробіток на одного працюючого на роботах неаварійного характеру (профілактичних), який розраховується як відношення значень 2 та 3 рядка. Таблиця 5.1 - Основні показники роботи ОВГРО

Показники

1999

2000

2000 по відношенню до 1999

1.Бюджетні надходження5110,450130,98

2. Позабюджетні надходження за договірні роботи629,7547,50,87

3.Чисельність працівників (чол.)6916850,99

4. Середньо-річна вартість основних фондів (тис. грн.)4264,33164,50,74

5. Видатки бюджетних коштів (тис. грн.)5114,65109,50,99

6. Видатки позабюджетних коштів (тис. грн.)1227,8545,80,44

7. Виробіток на одного працюючого по договірним роботам (тис.грн.)0,910,7990,88

8. Прибуток від реалізації послуг (тис. грн.)-598,11,7

В результаті діяльності в 1999 року організація отримала збитки від договірної діяльності в розмірі 629,7 - 1227,8 = -598,1 тис. грн. В 2000 році прибуток складав 547,5 - 545,8 = 1,7 тис. грн. Аналіз балансу (додаток 5) на 1 січня 2000 р. показує, що сума фінансових ресурсів, що знаходилися у розпорядженні підприємства зменшилися за 1999 р. на 4,6 тис. грн. (було отримано 4086,6 – 5647,7 = - 1561,1 ) або на 27,64%, що свідчить про значне зменшення фінансової потужності підприємства. На кінець року підприємство зменшило заборгованість перед бюджетом з 61,6 до 28,3 тис. грн., але в той же час заборгованість з оплати праці значно зросла - на 64,6 тис. грн. Але взагалі зобов’язання організації зменшилися на суму 39,3 тис. грн. (415,7 – 376,4). Це говорить про порівняну стабільність діяльності ОВГРО. 6 ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ Змінення соціально-економічної формації, перехід до ринкових відносин, коли на перше місце вийшли такі економічні категорії як витрати, ціна та прибуток, вимагають зачинення тих вугільних шахт, які не можуть конкурувати з іншими підприємствами галузі із-за високої собівартості своєї продукції. Основними критеріями зачинення вугільних підприємств були визначені наступні: - відробка промислових запасів вугілля або їх обмеженність - низькі техніко-економічні показники, що викликають значне збільшення собівартості видобуття вугілля упорівняно з цінами на нього на внутрішньому ринку; - складні гірничо-геологічні умови видобуття вугілля. У зв’язку з особливостями технології робіт на шахтах, що зачиняють, треба чекати змін рівня проявлення техногенної небезпеки по напрямках: - зростання ендогенної небезпеки із-за зміни режиму провітрювання, екзогенної пожежної небезпеки із-за збільшення обсягу вогневих робіт під час демонтажа обладнання; - загазування виробок, особливо тупікових, за рахунок скорочування вентіляційних струмків; - вибухів газу та вугільного пилу в зв’язку з можливим загазуванням гірничих виробок і додатковими джерелами іскроутворення (демонтажні та вогневі роботи); - обвалення порід під час витягнення секцій механізованого укріплення в очісних забоях; - затоплення окремих виробок та горизонтів із-за нерегулюємого надходження підземних вод при порушенні їх рівня, що встановився. Все це дозволяє припустити, що в наступні роки завантаженність оперативних підрозділів гірничорятувальної служби на ліквідації аварій не знизиться, но придбає певні нові особливості. Разом з тим реструктурізація вугільної прмисловості вимагатиме й певної реорганізації в структурі ДВГРС. Її доцільно здійснити в два етапи: 1.Перший етап (підготовчий) зі збереженням існуючої дислокації та диспозиції, з уточненням додаткових завдань і обсягів робот на шахтах, що зачиняються. 2.Другий етап – уточнення функцій і задач ДВГРС, виходячи із змін, що відбулися у вугільній галузі, і можливого розширення діяльності структурних підрозділів в теріторіальному та галузевому аспектах. Кординальна зміна структури організації в найближчі роки недоцільна, але певні зміни просто необхідні. Вони можуть бути зведені до трьох варіантів: 1. Збереження існуючої структури та функцій ДВГРС, але дислокація та чисельність підрозділів встановлюється, виходячи із змін обсягу робіт і кількості шахт, які знаходяться на обслуговуванні. Визначається можливе розширення зони обслуговування за рахунок підприємств інших галузей в межах ліквідації надзвичайних ситуацій. 2. Зміна структури та дислокації підрозділів ДВГРС з обов’язковим урахуванням змін обсягів аварійно-рятувальних і технічних робіт, кількості вугільних підприємств, які обслуговуються, при збереженні існуючої системи організації гірничорятувальної служби. 3. Принципіальна зміна структури й організації гірничорятувальної служби з урахуванням світового досвіду. Запроваджується двоступенева структура – безпосереднє проведення аварійно-рятувальних робіт здійснюється рятувальними командами шахт, для надання методичної допомоги в їх підготовці та тренуванні, ліквідації складних та розвинутих пожеж з використанням спеціальної техніки й обладнання створюються теріторіальні (обласні) гірничорятувальні центри (штаби). Їх основні функції мають включати: - визначення стратегії та тактики проведення робіт при рятуванні людей, що опинилися в шахті під час аварії, ліквідації аварій техногенного характеру та розроблення заходів, які б забезпечили в шахтах умови запобігання аварійних ситуацій, успішну ліквідацію виникаючих аварій на ранніх стадіях; - розроблення оперативно-тактичних планів щодо проведення аварійно- рятувальних робіт в екстремальних ситуаціях та підготовка членів гірничорятувальних команд шахт до таких дій; - вирішення організаційних питань щодо забезпечення нормативними, методичними та довідковими матеріалами гірничорятувальних команд вугільних підприємств; - посилення групи керівництва аварійно-рятувальних робіт на шахті фахівцями центра (штаба); - участь професіональних фахівців гірничорятувальників в безпосередньому проведенні при використанні спеціалізованного обладнання й техніки. На мою думку, в ситуації, що склалася на теперешній момент у вугільній промисловості України та матиме місце у перспективі, найдоцільніше використовувати перший вид реорганізації служби. ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА Незважаючи на значне зниження видобування вугілля та кількості діючих виробок, аварійність на шахтах Донбасу залишається високою. Вона зумовлена як об’єктивними, так і суб’єктивними причинами, що характерні для кризового стану вугільної промисловості України. Державна воєнізована гірничорятувальна служба зберегла свою боєготовність на достатньо високому рівні в умовах незадовільного матеріально-технічного забезпечення. Гірничорятувальники України неодноразово проявляли свої найкращі якості, приймаючи участь в ліквідації складних аварій на підприємствах інших галузей промисловості, а також в ліквідації наслідків стихійних лих в інших країнах. Дев’яносторічна історія гірничорятувальної служби свідчить, що генеральним напрямком її розвитку було створення складної цілісної структури, що включає оперативну та профілактичну діяльність, наукові дослідження, промисловий випуск виробів гірничорятувального призначення й підготовку особистого складу для виконання робіт в екстремальних умовах по рятуванню людей, наданню їм медичної допомоги, по ліквідації аварій та їх наслідків. 3 1991 року підрозділами ДВГРС було ліквідовано близько 1000 аварій, що виникли на шахтах Донецької та Луганської областей. Основними їх видами були пожежі (943), обвалення (207), раптові виброси вугілля, породи та газу (36), загазованність виробок (76), вибухи метано-повітряної суміші (27). На ліквідацію аварій було витрачено близько 900 тис. чол.-годин роботи гірничорятувальників у дихальних апаратах. Організація не стоїть на місці та намагається встигти за вимогам часу. Постійно проводиться обмін досвідом з гірничорятувальниками з інших країн. Наприклад, в 2001 році організацію відвідали делегації з Польщі, Білорусі та Чехії. Вони поділилися цінними знаннями та надбаннями з приводу організації гасіння пожеж в шахтах, продемонстрували сучасне обладнання для рятівних та профілактичних робіт. В 1999 році команда донецьких гірничорятувальників зайняла друге місце у міжнародних змаганнях у Сполучених штатах Америки. Для поповнення матеріально-технічної бази організацією закуповується сучасне обладнання іноземного виробництва (голандської фірми “Холматро” та німецької “Drager”) та розробляються та виготовляються вітчізняні пристрої та установки. За останні роки організація придбала нові транспортні засоби, удосконалюються й засоби зв’язку (вищий командний склад використовує мобільний зв’язок). В умовах крайньої нестачі державного фінансування досліджувана організація знаходить можливості й кошти для виживання й розвитку. Реструктурізація вугільної галузі, що проводиться в Україні, повинна створювати умови для збереження й удосконалення єдиного життєздатного комплексу гірничорятувальної служби Мінвуглепрома Украіни. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 1. Сборник нормативных документов по организации управления и оплате труда. Киев-1999. 2. Положение об установлении надбавок за высокие достижения в труде руководителям, специалистам и служащим ОВГРО ГВГСС Украины от 28.01.99. 3. Положення про порядок надання особам воєнізованного складу ДВГРС компенсації для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива від 14.01.00. 4. Положение о денежном довольствии личного состава Государственной военизированной горноспасательной службы в угольной промішленности Украины от 27.12 99. 5. Положение о вещевом довольствии личного состава Государственной военизированной горноспасательной службы в угольной промішленности Украины от 21.04.99. 6. Положение о прохождении службы в ГВГСС (проект от 04.07.00). 7. Положение об Оперативном военизированном горноспасательном отряде ВГСЧ Донбасса Госуглепрома Украины от 12.11.91. 8. Производственные работы в горноспасательной службе. С.Н. Смоланов, Л. И. Кукоба, В.Д. Михайловский. Уголь Украины, декабрь 2000. 9. Менеджмент в экономике переходного периода. Донецк, 1997. 212 с. 10. Журнал “Уголь Украины», №2, 1999, стр. 32 11. Журнал “Уголь Украины», №1, 1999, стр. 43 12. Журнал “Уголь Украины», №9, 1997, стр.14, 18-19, 25-26 13. Журнал “Уголь Украины», №4, 2000, стр. 40-43 14. М.Н.Судиловский, М.В.Колышенко, Ф.Ф.Эйнер Предупреждение и ликвидация аварий в шахтах ФРГ. –М.: Недра, 1988. – 144 с.: ил. 15. А.Ю.Саховалер. Экономика и перспективы развития угольной промышленности стран Европейского экономического сообщества:- Обзор/ЦНИЭИуголь.-М., 1984. 16. Экономика и хозрасчет предприятий ТЭК. – Межотраслевой информационный бюллетень.-Выпуск 3, 1991 г. 17. Положение об организации горноспасательной службы Германии/Перевод.- Глюкауф Фэрлаг Гмбх.- Эссен, 1989.-31 с.

МІНІСТЕРСТВО ПАЛИВА ТА ЕНЕРГЕТИКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА ВОЄНІЗОВАНА ГІРНИЧОРЯТУВАЛЬНА СЛУЖБА

У ВУГІЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

ЦЕНТРАЛЬНИЙ ШТАБ 340048, м. Донецьк, вул. Артема, 157 Тел. 55-42-36 Р/с 25001000004001 в АКБ "НАДРА" м. Киев, МФО 322584, код ОКПО 20335814 _________________ № _____________ на № _________ от ________ ______г. Запит цінових пропозицій Центральний Штаб Державної воєнізованої гірничорятувальної служби у вугільній промисловості (замовник ) має намір здійснити закупівлю наступних товарів за державні кошти:

Найменування товару

Кількість

Рукавиці бавовняні

1630 пар

Закупівля буде проводитися з застосуванням процедури запиту цінових пропозицій, згідно з статею 32 Закону України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”. Запрошуємо Вас прийняти участь у процедурі закупівлі зазначених товарів.

Основні вимоги до цінових пропозицій

1.Форма надання цінових пропозицій:
Найменування товаруОдиницяі виміруКількістьЦіна за одиницю , в т.р. з НДС

Загальна ціна

в т.р. з НДС

У ціновій пропозиції необхідно зазначити умови розрахунків (по факту поставки або передплата) та умови поставки ( на склад замовника). 2.Порядок подання цінових пропозицій: · Подається тільки одна цінова пропозиція, яка не може бути в подальшому змінена. · Цінова пропозиція надається у письмовій формі , за підписом уповноваженої особи у запечатоному конверті на українській або російській мові у термін до 19.12.2000р до 10 години . · На конверті повинна зазначатися повна назва підприємства, його повна юридична адреса (місцезнаходження). · Термін дії цінової пропозиції на протязі місяця з дня надання її ЦШ ДВГРС .

Цінова пропозиція надається ЦШ ДВГРС за адресою

83048, м. Донецьк, вул. Артема, 157

Центральний штаб Державної воєнізованої гірничорятувальної служби у вугільній промисловості. Відповідальний за проведення закупівлі : Желязко Віктор Зинович

Телефон: 55 – 45 - 93

Місце отримання цінових пропозицій:

83048, м. Донеьк, вул. Артема, 157

Центральний штаб Державної воєнізованої гірничорятувальної служби у вугільній промисловості. Кабінет № 37, 2 поверх. 3. Порядок розкриття цінових пропозицій: Місце і час розкриття цінових пропозицій:

83048, м. Донецьк, вул. Артема, 157

Центральний штаб Державної воєнізованої гірничорятувальної служби у вугільній промисловості. Розкриття цінових пропозицій буде проводитися тендерним комітетом 27.12.2000р. о 10 годині . У розкритті цінових пропозицій мають право приймати участь всі запрошені виконавці або їх уповноважені представники ( при наявності належним чином оформленої довіреності). Результати розкриття цінових пропозицій оформлюються протоколом, з яким ознайомлюються всі присутні виконавці або їх уповноважені представники. Замовник укладає договір про закупівлю з тим виконавцем-переможцем, який подав пропозицію з найнижчою ціною, що задовольняє замовника.

Заступник голови

тендерного комітета Желязко В.З.