Каталог :: Международное частное право

Контрольная: Міжнародна охорона інтелектуальної власності

Міжнародна охорона інтелектуальної власності
Контрольна робота
ПЛАН
1.     Принципи охорони прав авторів за Бернською Конвенцією про охорону
літературних та художніх творів...................С.3
2.     Особливості захисту товарних знаків за Паризькою конвенцією про
охорону промислової власності........................С.5
3.     Необхідність запровадження Міжнародної патентної класифікації та
завдання, які за її допомогою стає можливим вирішити................С.7
4.     Права, що охороняються за Женевською конвенцією про охорону інтересів
виробників фонограм від незаконого відтворення їх форм..........С.9
     СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................С.11
     1. Принципи охорони прав авторів за Бернською Конвенцією про охорону
                      літературних та художніх творів.                      
На 15 січня 2001 рік в ній беруть участь 147 держав світу. Вона була
багаторазово переглянута,  найбільше визнання отримав Паризький акт 1949 р.
Україна приєдналась до Паризького акту 25 жовтня 1995 р.
Преамбула Бернської конвенції формулює її мету: «охороняти настільки
ефективно й одноманітно, наскільки це можливо, права авторів на їх
літературні і художні твори».
Конвенція заснована на трьох принципах: «національного режиму», відповідно до
якого твори, створені в одній із країн - членів Союзу, повинні одержувати у
всіх інших країнах-членах таку ж охорону, яку ці країни надають своїм власним
громадянам; «автоматичної охорони», відповідно до якого національний режим не
залежить від будь – яких формальних умов (тобто охорона надається автоматично
і не обумовлюється формальними умовами реєстрації, депонування і т. д., що
протягом тривалого часу було причиною неприєднання до Конвенції Сполучених
Штатів Америки); і принцип «незалежності охорони», відповідно до якого
володіння наданими правами і їхнім здійсненням не залежить від існування
охорони в країні походження твору.
У статті 2 міститься відкритий список охоронюваних творів, що включає всі
твори в галузі літератури, науки і мистецтва, яким би способом і в якій би
формі вони ні були виражені. Нарівні з оригінальними твором також
охороняються похідні твори, тобто твори, засновані на інших раніше існуючих
творах (наприклад, переклади, переробки, музичні аранжування, переробки
літературного чи художнього твору).
Охорона деяких творів є факультативною. Так, кожна країна, що приєдналася до
Бернської конвенції, сама вирішує, на якому рівні вона бажає забезпечити
охорону офіційних текстів законодавчого, судового й адміністративного
характеру; творів прикладного мистецтва; лекцій; звертань і інших вимовлених
привселюдно; і творів народної творчості.
Передбачається охорона як випущених, так і не випущених у світ творів, якщо
їхні автори є громадянами однієї з країн — членів  Союзу чи мають там
звичайне місце проживання. У тому випадку, якщо вони не є громадянами
держави-члена і не мають там звичайного місця проживання, вони повинні
спочатку випустити свої твори у світ в  члені одночасно в державі-члені і у
країні, що не приєдналася до Конвенції.
Конвенція містить кілька положень матеріального характеру, що прямо надають
авторам визначені виключні права:
• право на переклад;
• право на відтворення будь-яким способом і в будь-якій формі;
• право на публічне виконання драматичних, музично-драматичних і музичних
творів;
• право на передачу в  ефір чи публічне повідомлення засобами бездротового чи
дротового зв'язку, за допомогою  гучномовця чи будь-якого іншого апарата
такого роду;
• право на публічне читання;
• право на переробки, аранжування й інші зміни творів; і
• право на кінематографічну переробку і відтворення творів.
Так називане «право пайової участі», передбачене в статті 14 ter (інакше
відоме як право проходження), є факультативним і застосовується тільки якщо
це допускається законодавством Країни, громадянином якої є автор.
Також передбачені випадки «вільного використання творів»: відтворення у
визначених особливих випадках (якщо це не буде необґрунтовано порушувати
права автора); цитати з творів і використання творів як ілюстративний
матеріал з метою навчання; відтворення статей у  газетах чи журналах з
поточних подій; запису короткострокового користування.
У відповідності зі статтею 7 загальний термін охорони, передбачений
Конвенцією, складає увесь час життя автора і 50 років після його смерті. Для
кінематографічних творів термін охорони минає після 50 років після того, як
твір за згодою автора було зроблено доступним для загального кола громадян,
або якщо цього не було зроблено, після 50 років після створення твору.
     2.     Особливості захисту товарних знаків за Паризькою конвенцією про
                       охорону промислової власності.                       
Бурхливий розвиток економіки, насичення ринку різноманітними товарами
вітчизняного виробництва, а також товарами іноземного виробництва призводить
до зростання попиту на товарний знак. Для більш вдалого ведення господарської
діяльності підприємці повинні розрізняти один одного тобто за товарними
знаками, а також виходити на міжнародний ринок якщо це продукція є дійсно
якісною і безпечно. Тому однією із умов успішного ведення бізнесу за кордоном
є міжнародна реєстрація товарного знаку.
Як ми знаємо, майже всі країни з високим рівням економіки прийняли закони про
охорону прав на товарні знаки. Проте, ці закони носять національний характер,
враховують свої традиції і звичаї – іншими словами вони різняться істотними
відмінностями. Але основним положенням цих законів є те, що вони носять
територіальний характер, тобто надають захист товарним знакам лише в межах
тієї країни яка видала на них охоронний документ.
Виникає потреба шукати правові засоби охорони прав на товарні знаки і поза
межами країни яка видала охоронний документ. Отже, для одержання правової
охорони за кордоном на будь – які об’єкти промислової власності на нього
потрібно одержати національний охоронний документ в цій країні.
Якщо особа бажає отримати охорону в інших країнах, то їй потрібно в кожній
конкретній іноземній країни отримувати охоронний документ. Це дуже важка,
тривала, складна і дорога процедура. Для вирішення цієї та інших проблем з
права промислової власності була прийнята Паризька конвенція з охорони
промислової власності від 20 березня 1883 року. Головною метою цієї
конвенції є охорона промислової власності в тому числі і товарних знаків. На
2001 рік в цій Конвенції беруть участь 160 країн. Конвенція неодноразово
переглядалась. Найбільше визнання отримав Стокгольмський Акт, набув чинності
26 березня 1970 року.
Дата набуття чинності для України 25 грудня 1991 року.
Вона відкрита для всіх держав. Положення Конвенції поділяються на три основні
групи: національний режим; право пріоритету; загальні правила. Стосовно
національного режиму Конвенція передбачає, що охорону товарних знаків в
кожній з країн – учасниць Конвенції здійснюється відповідно до національного
законодавства цієї країни. Іноземним власникам товарних знаків надається така
ж сама охорона як і власним громадянам.  Правова охорона, що надається
Конвенцією, поширюється також на громадян держав, які не приєдналися до
Конвенції.
Національний режим, відповідно до Конвенції надається на основі принципу, так
званої, формальної взаємності, яка полягає в тому, що держави взаємно
забезпечують не рівність конкретних права, а взаємно забезпечують рівність
іноземців в правах з місцевими громадянами. Іноземці отримують ті ж самі
права, які надаються власним громадянам.
Для товарних знаків принципове значення має абз. 2 ст. 2 Конвенції,
відповідно до якого, ніякі умови про місце проживання чи наявність
підприємства в країні, в якій подана заявка на товарний знак, не можуть бути
поставлені в якості передумови для надання правової охорони заявнику –
іноземцю.
Конвенція зазначає про збереження товарного знаку в первісному вигляді.
Оскільки, в різних країнах були різні вимоги до форми товарного знаку, це
призводило до непорозумінь при реєстрації знаків в інших країнах. Таким
чином, економічні умови міжнародної торгівлі вимагали певної уніфікації умов
реєстрації товарних знаків. Цим був зумовлений принцип конвенційної охорони
товарних знаків в незмінному вигляді “таким, яким він є” (telle quelle).
Стаття 6 Конвенції зазначає: “Кожний товарний знак, належним чином
зареєстрований в країні походження, може бути заявленим в інших країнах Союзу
і охороняється таким, яким він є”.
Конвенційний пріоритет товарного знаку (абз. 1 ст. 4). Здобутком Конвенції є
визначення конвенційного пріоритету. Він полягає в тому, що особа, яка подала
заявку на реєстрацію товарного знаку в одній із країн Союзу, користується
пріоритетом і в інших країнах Союзу, тобто ця особа має переважне право на
реєстрацію свого товарного знаку протягом 6-ти місяців і в інших країнах
Союзу.
Підставою для використання права пріоритету є належним чином оформлена
заявка, що вже подана в одній із країн - членів Союзу. Важливою перевагою
цього положення є також і те, що заявник не зобов’язаний подавати заявку на
товарний знак одночасно в усі країни, в яких він бажає одержати його правову
охорону.
Конвенційним положенням є й незалежність національної реєстрації товарного
знаку. Як тільки реєстрація здійснюється  в одній із держав-учасниць Союзу,
вона стає незалежною від можливої реєстрації знаку в будь-якій країні,
включаючи країну походження. Отже, припинення чинності або анулювання
реєстрації знаку в одній із країн – членів Союзу не впливає на дійсність
реєстрації знаку в інших країнах-членах Союзу.
Конвенція накладає на держави – учасниці Союзу обов’язок відмовляти в
реєстрації і забороняти використання знаку, який є відтворенням, імітацією
або перекладом іншого знаку, що здатне викликати плутанину зі знаком, який
вже зареєстровано.
Кожна держава зобов’язана відмовляти в реєстрації і забороняти використання
знаків, які містять державні емблеми, офіційні знаки, клейма контролю і
гарантії без відповідного дозволу. Ці положення поширюються також на герби,
прапори, емблеми, скорочені і повні найменування міжнародних, міжурядових
організацій.
Охорона товарних знаків має поширюватись і на колективні знаки.
     3.     Необхідність запровадження Міжнародної патентної класифікації та
            завдання, які за її допомогою стає можливим вирішити.            
Відомствам з промислової власності, яким приходиться мати справи з величезним
числом патентних документів, давно стало очевидно, що для раціонального
ведення діловодства і для підтримки пошукових рубрикаторів необхідно
використовувати деяку класифікацію. Уперше національна класифікаційна система
була прийнята в 1831 р. у патентному відомстві США, потім у 1877 р. — у
патентному відомстві Німеччини й у 1880 р. — у відомстві Великобританії.
Вихідна система простої реєстрації патентних заявок була поступово замінена
системою експертизи патентних заявок, в ході якої заявки порівнювалися з
існуючими національними патентними документами.
Наступним кроком з'явилося включення в процес експертизи патентних заявок
розгляду так називаного «загального стану техніки» в даній галузі, тобто
включення також документів, опублікованих іншими країнами. Для цілей
експертизи цього типу відомства з промисловій власності були зобов'язані
проводити пошук серед величезного числа документів, присвячених конкретній
тематиці. Однак довгий час класифікаційні системи різних країн істотно
розрізнялися між собою.
Одним із засобів подолання цієї проблеми було створення таблиць відповідності
між двома різними класифікаційними системами, іншими словами, розробка таких
таблиць, що для кожної рубрики  однієї національної класифікації приводили
відповідну рубрику іншої національної системи. Однак внаслідок різних
принципів класифікування, що лежать в основі кожної системи, національні
класифікації були настільки різними, що цінність таких таблиць була низькою.
Більш того, довелося б встановлювати різні таблиці відповідностей для
національної системи класифікації кожної іншої країни, що становила інтерес.
Тому цей метод не давав прийнятного рішення.
Потреба в єдиній міжнародній класифікаційній системі для вирішення цих питань
ставала усе більш і більш очевидною. Багато років міжнародного
співробітництва, починаючи з 1956 р., під егідою Ради Європи і Всесвітньої
організації інтелектуальної власності привели до того, що в 1971 р. було
укладено Страсбургзьку угоду про Міжнародну патентну класифікацію (МПК). У
нього були внесені виправлення в 1979 р. Угода звичайна іменується скорочено
Угодою про МПК.
Угода відкрита для держав — учасників Паризької конвенції. Ратифікаційні
грамоти чи акти про приєднання повинні здаватися на збереження генеральному
директору ВОИС. Угодою засновується Міжнародна патентна класифікація (МПК),
що підрозділяє всю область техніки на вісьмох основних розділів, 20
підрозділів, 118 класів, 624 підкласу і понад 67 тисяч груп (з який приблизно
10% — «основні групи», а інші — «підгрупи»). Кожній рубриці привласнений
символ, що складається з арабських цифр і букв латинського алфавіту.
Відповідний символ вказується на кожному патентному документі (опублікованих
патентних заявках і виданих патентах), кількість яких за останні десять років
щорічно досягало порядку одного мільйона. Відповідний символ проставляється
національним чи регіональним патентним відомством, що публікує патентний
документ.
За станом на 15 січня 2001 р. учасниками цієї Угоди були наступні 47 держав:
Австралія, Австрія,, Бєларусь, Бельгія, Болгарія, Бразилія, Гвінея,
Німеччина, Греція, Данія, Єгипет, Ізраїль, Ірландія, Іспанія, Італія, Канада,
Китай, Куба, Киргизстан, Люксембург, Малаві, Мексика, Монако, Нідерланди,
Норвегія, Польща, Португалія, Республіка Корея, Республіка Молдова, Російська
Федерація, Румунія, Словаччина, З'єднане Королівство Великобританії і
Північної Ірландії, Сполучені Штати Америки, Суринам, Таджикистан, Тринідад і
Тобаго, Туреччина, Уругвай, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чеська Республіка,
Швеція, Швейцарія, Естонія і Японія.58
Першими до Угоди в 1975 р. приєдналися Австралія, Австрія, Бразилія,
Німеччина, Данія, Єгипет, Ізраїль, Ірландія, Іспанія, Нідерланди, Норвегія,
З'єднане Королівство Великобританії і Північної Ірландії, Сполучені Штати
Америки, Суринам, Франція, Швеція і Швейцарія. Останніми до Угоди в 2000—2001
р. приєдналися Болгарія, Мексика, Хорватія й Уругвай. СРСР приєднався до
Угоди 3 жовтня 1976 р.
4. Права, що охороняються за Женевською конвенцією про охорону інтересів
виробників фонограм від незаконого відтворення їх форм.
Прийнята 26 жовтня 1971 року. В ній беруть участь 70 держав. Щоб прийняти
участь в Конвенції потрібно бути:
                            ·             членом ООН;                            
·             або спеціалізованої установи ООН.
Охорона за Конвенцією здійснюється шляхом надання національного режиму тільки
за ознакою громадянства.
Захист надається тільки від виготовлення дублікатів фонограм без згоди
виробників, тобто:
-                   незаконе тиражування;
-                   заборона ввозу дублікатів, тиражування здійснюється з
комерційною метою;
-                   від розповсюдження таких дублікатів
Існують три міханізми захисту:
¨     національне законодавство;
¨     спеціальне законодавство в галузі суміжних прав;
¨     законодавство про недобросовісну конкуренцію;
¨     кримінальне законодавство