Каталог :: Международное публичное право

Шпора: Международное право

СПИСОК ВОПРОСОВ

1. Поняття міжнародного права. 2. Україна і міжнародне право. 3. Форма, джерела міжнародного права. 4. Суб'єкти міжнародного права. 5. Об'єкт міжнародного права. 6. Функції міжнародного права. 7. Юридичне обов'язкові норми міжнародного права. 8. Кодификація міжнародного права. 9. Система і структура міжнародного права. 10.Поняття норми міжнародного права. 11. Норми «м'якого» права. Їхнє значення для розвитку сучасного міжнародного права. 12 . Класифікація норм міжнародного права. 13. Імперативні та диспозитивні норми міжнародного права. 14.Програмні і рекомендовані норми міжнародного права. 15.Цілі міжнародного права. 16. Принципи міжнародного права. 17. Звичайні норми міжнародного права. 18. Договірні норми міжнародного права. 19.Взаємозв'язок звичайних і договірних норм міжнародного права. 20.Міжнародна ввічливість. 21.Поняття міжнародно-правового регулювання. 22.Механізм міжнародно-правового регулювання. 23. Міжнародний правопорядок. 24.Міжнародно-правова відповідальність. 25.Поняття застосування норм міжнародного права. 26.Тлумачення норм міжнародного права. 27.Правила і способи тлумачення норм міжнародного права. 28.Тлумачення норм міжнародного права судами. 29. Суб'єктивна і об'єктивна сфери дії міжнародного права. 30. Територіальна сфера застосування норм міжнародного права. 31 .Розмежування сфер застосування міжнародного і національного права. 32. Міжнародне право і екстериторіальна дія національного права. 33. Співвідношення міжнародного і національного права. Значення проблеми. 34.Міжнародне право про взаємодію з національним. 35. Національне право про взаємодію з міжнародним. 36.Конституція України і міжнародне право. 37-Принцип незастосування сили в міжнародному праві. 38.Принцип мирного вирішення спорів. 39.Принцип поваги прав людини. 40. Принцип суверенної рівності. 41 .Принцип невтручання. 42.Принцип територіальної цілісності. 43.Принцип непорушності кордонів. 44.Принцип рівноправ'я та самовизначення народів. 45.Принцип співробітництва. 46.Принцип добросовісного виконання взятих на себе міжнародно-правових обов'язків. 47.Міжнародна правосуб'єктність держав. 48.Поняття держави в міжнародному праві. 49.Основні права і обов'язки держави. 50.Юрисдикція держави. 51 .Імунітет держав. 52.Прості і складні держави. 53.Міжнародне визнання держав. 54.Визнання урядів. 55.Правонаступництво держав. 56.Правонаступництво у відношенні договорів, 57.Зміни в державній владі і договори. 58.Правонаступництво у відношенні державної власності. 59.Правонаступництво у відношенні державних архівів. 60.Правонаступництво у відношенні державних б'оргів. 61.Територіальне верховенство держав. Поняття та значення. 62.Державна територія. 63. Державні кордони. 64.Міжнародні ріки. 65.Поняття та правове регулювання громадянства. 66.Право на дипломатичний захист, 67.Громадянство і правонаступництво у відношенні територій. 68.Апатриди. Поняття та правове регулювання статусу. 69.Біпатриди. Поняття та правове регулювання статусу. 70.Іноземці. Поняття та правове регулювання статусу. 71. Право притулку. 72.Права людини як галузь міжнародного права. 73.Норми про права людини. 74.Система органів зовнішніх зносин. 75.Початок і кінець дипломатичного представництва. 76. Спеціальні місії. 77. Функції дипломатичного представництва. 78. Дипломатичні привілеї і імунітети. 79. Дипломатичне право міжнародних організацій. 80. Консульських відносин. 81. Організація консульських установ. 82.Консульські функції. 83.Консульські привілеї та імунітети. 84.Поняття права міжнародних договорів. 85. Сторони в міжнародних договорах. 86.Право на участь в міжнародних договорах. 87.Стадії укладання договорів. 88.Повноваження при підписанні міжнародних договорів. 89.Ратифікація, затвердження, приєднання , міжнародних договорів. 90. Застереження до міжнародних договорів. 91. Депозитарій міжнародних договорів. 92.Вступ договорів в силу. 93.Форми договорів. 94.Дія договорів. 95.Порядок перегляду міжнародних договорів. 96.Недійсність договорів. 97.Призупинення і зупинення дії договорів. Міжнародні конференції. 98.Постійні міжнародні органи. 99.Поняття і види міжнародних організацій. 100.Правосуб'єктність міжнародних організацій. 101.Функції міжнародних організацій. 102.Членство в міжнародних організаціях. 103.Органи міжнародних організацій. 104.Генеральна Асамблея 00Н. 105.Рада Безпеки 00Н. 106.Головні органи 00Н. 107.СНД. Цілі і принципи. 108.Основні напрями діяльності СНД. 109.Організація з безпеки та співробітництва в Європі. 110.Міжнародні організації в Європі. 111.Поняття спору та ситуації в міжнародному праві. 112.Механізм вирішення міжнародних спорів 00Н. 113.Механізм вирішення міжнародних спорів ОБСЄ. 114.Мирні засоби вирішення спорів. 115.Територіальне море. 116.Виключна економічна зона. 117.Свобода польотів в міжнародному повітряному праві. 118.Поняття міжнародного економічного права. 119.Цілі і принципи міжнародного економічного права. 120.Держава в міжнародних економічних відносинах. 121.Відповідальність держав і приватних осіб за порушення норм міжнародного економічного права. 122.Транснаціональні корпорації як учасники міжнародних економічних відносин. 123. Вирішення міжнародних економічних спорів. 124. Міжнародне торгове право. 125. Міжнародні торгові організації. 126.Уніфікація норм, які регулюють торгові зв'язки. 127.Міжнародне фінансове право. 128.Міжнародне інвестиційне право. 129.Поняття міжнародного кримінального права. 130.Склад злочину в міжнародному кримінальному праві. 131.Міжнародні військові трибунали. 132.Поняття міжнародного гуманітарного права. 133.Захист жертв війни. 134.Нейтралітет держав при веденні військових дій. 135.Міжнародно-правова концепція України. 1.Поняття міжнародного права. МП - це самостійний нормативний комплекс, що являє собою сукупність юридичних норм, які створюються спільно суб’єктами МП з метою врегулювання їх взаємовідносин. Основні ознаки МП: МП – це сукупність норм і принципів Ці норми створюються шляхом фіксованої (договір) або мовчазно вираженої (звичай) угоди між суб’єктами МП Ці норми признаються суб’єктами МП в якості юридично обов’язкових Реалізація норм МП забезпеч. примусом, форми, характер і межі якого визначаються в міждержавних угодах. Сучасне МП не є однорідним за своїм соціальним змістом. У ньому відображені як ідеї демократії так і прогресивний вплив національних правових систем ряду держав. 2.Україна і МП. Україна іде шляхом суверенного розвитку в напрямку демократії та побудови ефективних ринкових відносин. Саме сьогодні МП відіграє важливу роль у М правовому регулюванні, воно посідає значне місце у правовій системі України, нормативній співдружності міжнародних договорів та національних законодавств. МП виконує ряд функцій: Регулююча (розробка правил поведінки між суб’єктами МП) Координуюча і охоронна. 3.Форми, джерела МП. Для МП джерела – це форма вираження міжнародно-правової норми. Джерела сучасного МП містяться в ст.38 Статуту міжнародного суду ООН 26.06.45 р. Відповідно до цього документа до джерел МП належать : 1. міжнародні конвенції ,як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, точно визначені державами, що сперечаються. 2. міжнародний звичай як доказ загальної практики. Визнаної в якості правової норми. 3. загальні принципи права, визнані цивілізованими націями. 4. судові рішення і доктрини, найбільш кваліфікованих фахівців з публічного права різних націй у якості допоміжного засобу для визнання правових норм. 5. акти МО і конференції Для того щоб бути джерелом МП повинні виконуватись наступне: Не заперечувати принципам МП Розповсюджуватись на ці держави, якими були прийняті. 4.Суб’єкти МП. Суб’єкт - це учасник Мвідносин, що врегульований нормами МП, який володіє юридичною незалежністю і спроможністю самостійно здійснювати права і обов’язки . Суб’єкти бувають: 1.Основні = первинні (держава, Нації та народи що борються) 2. похідні = вторинні (МО, Державоподібні утворення) І .Держава (характер.: населення, територія, суверенна влада). ІІ Державоподібні утворення (Ватикан не має самостійного статусу) ІІІ. Нації та народи що борються за суверенність держави. Ще одне розмежування суб’єктів: Суб’єкти правостворюючі (держави і міжнародні організації) Правозастасовуючі (всі суб’єкти МП). 5. Об’єкт МП. Об’єктами МП є все те, з приводу чого суб’єкти МП вступають у правові відносини на основі принципів і норм МП. Таким чином, у коло об’єктів МП входять конкретні матеріальні і нематеріальні блага, що не належать винятково до внутрішньої компетенції держави і можуть виходити за межі державної території. Слід мати на увазі, тільки держави вправ вступати у будь-які правовідносини, котрі вони вважають необхідними і вигідними для себе. Єдине обмеження для держав – пряма заборона якогось об’єкта МП (продаж жінок і дітей, вирішення спорів між державами за допомогою оголошення війни і т.д.).У якості об’єктів МП можуть виступати: територія і міжнародний простір, дії, стимулювання від дій. 6.Функції МП. Функції МП- це основні напрями, його впливу на відносини, які виступають предметом МП регулювання. Головною соціальною функцією є посилення існуючої системи МВ шляхом підтримки в ній належного характеру. Головна юридична функція - це правове регулювання міждержавних відносин. Обидві функції стабілізуючі. - Протидія існуванню та появі нових інститутів та відносин які протирічать цілям та принципам МП - Розширення та поглиблення зв’язків між державами - Інформаційно виховна тобто передача досвіду мирного регулювання. 7. Юридично обов’язкові норми МП. Юридично обов’язковими нормами є Імперативні (до них належать основні принципи МП, тобто такі норми від яких держави не можуть відступати навіть за взаємною згодою, і договір, що суперечить таким нормам, є юридично неспроможним ) Диспозитивні (до них належать норми ,які дозволяють відступи від них, за взаємною згодою сторін, при цьому ці відступи не повинні торкатися третіх держав ) 8.Кодифікація МП. Під кодифікацією МП розуміється систематизація міжнародно-правових норм, здійснювана суб’єктами МП. Таким чином сучасна кодифікація МП здійснюється шляхом: Установлення точного змісту і точного формулювання вже існуючих і діючих принципів і норм МП в певній сфері відносин між державами. Зміни або перегляду застарілих норм. Розробки нових принципів і норм з урахуванням НТП. Закріплення в узгодженому вигляді всіх цих принципів і норм у єдиному міжнародно-правовому акті, конвенції, договорів, угоді. Кодифікація МП у науковій літературі зустрічається як офіційна (реалізується у формі міжнародних договорів) і неофіційна (доктринальна, або кодифікація почата окремими юристами). Практичною діяльністю з кодифікації МП в рамках ООН займається комісія МП. 9.Система і структура МП. Міжнародна система охоплює міжнародні організації , різноманітні обмеження держав, нації і народи , що борються за незалежність. МС включає не тільки зазначені суб’єкти, а і відносини між ними, міжнародно- правові і соціальні норми. Але поряд з цим є універсальні і функціональні системи, такі я система міжнародних економічних відносин. Характерні риси МП, як особлива система права 1.додержання норм МП після їх створення, забезпечується державним примусом 2.МП слугує своєрідним масштабом можливої і неможливої поведінки держав у МВ. 3.для МП характерним є те, що вона має свій специфічний предмет регулювання (відносини між суб’єктами МП) 4.суб’єктами МП на відміну від внутрішньодержавного права є суверенні держави, міжнародні організації, державоподібні утворення. 5.МП характерний свій спосіб творення норм. 10. Поняття норми МП. Норми МП – створено угодою суб’єктів, формально визначене правило яке встановлюється для суб’єктів права, яке обов’язково повинно забезпечуватися юридичним механізмом. Норма – це исходний пункт ,а не єдине правило. Види de jure (офіційно визнане правило), de facto ( теж саме правило, але з урахуванням особливості їх проведення), м’яке право (це норма яка взаємодії з правовими нормами виконує те, що останні не можуть зробити). 11. Норми “м’якого” права .Їхнє значення для розвитку сучасного МП. М’яке право - це норма яка взаємодії з правовими нормами виконує те, що останні не можуть зробити. М’яке право застосовується для позначення і закріплення не правових міжнародних норм. Вони відіграють роль передвісника твердого права. Тому слід зазначити значну роль міжнародних норм м’якого права особливо в діяльності міжнародних органів і організацій котрі з їхньою допомогою здійснюють правове регулювання, що виходить за рамки їх компетенції, тим самим розширюючи межі правового регулювання міжнародних відносин, і впливаючи на прогресивний розвиток МП. 12. Класифікація норм МП. І За змістом і місцем в системі МП: Цілі (що реалізують в рамках нормативної системи МП) Принципи (що встановлюють основи міжнародного правопорядку, миру і співробітництва) Норми (загальнообов’язкове правило поведінки) a) Основні (регулюють найважливіші суспільні відносини між суб’єктами МП) b) Підпорядковані (конкретизують і доповнюють основні норми) ІІ За способом створення і формою існування (за джерелами): - Договірні - Звичаєві ІІІ За сферою дії: Універсальні (регулюють відносини між усіма державами членами світового співтовариства) Партикулярні : a) Регіональні (закріплені в угодах між державами визначених геогр. регіонів) b) Субрегіональні (закріплені в угодах між групою держав у середини геогр. регіону) ІV За юридичною силою: - Імперативні - Диспозитивні V За змістом правил поведінки - Матеріальні (містять правила і обов’язки сторін) - Процесуальні (норми, що регламентують діяльність міжнародних правозастосовних органів (міжнар суд, Рада безпеки ООН) ). VІ За своєю роллю в механізмі міжнародно правового регулювання : - Регулятивні (норми представляють суб’єктам права на вчинення передбачених у них позитивних дій) - Охоронні (виконують захисну функцію міжнародного правопорядку від порушень і встановлюють заходи і санкції стосовно порушників). 13. Імперативні і диспозитивні норми МП. Імперативні (до них належать основні принципи МП, тобто такі норми від яких держави не можуть відступати навіть за взаємною згодою, і договір, що суперечить таким нормам, є юридично неспроможним ) Диспозитивні (до них належать норми ,які дозволяють відступи від них, за взаємною згодою сторін, при цьому ці відступи не повинні торкатися третіх держав ) 15. Цілі МП. Розуміються як цілі що реалізуються в рамках нормативної системи МП. Головною соціально-політичною метою міжнародної нормативної системи є підтримка існуючої системи міжнародних відносин. 16. Принципи МП. Jus cogens це загально визнанні норми вищого порядку. Ці принципи поширюються на всіх суб’єктів, відхилення не допустимі. Основні принципи закріплені в ст.1 та 2 статуту ООН а також в декларації “ про принципи МП”, які стосуються державних відносин і співробітництва між державами відповідно до статуту ООН (70р.) 1. суверенна рівність держав 2. добросовісне виконання міжнародних зобов’язань 3. невтручання у внутрішні справи 4. рівноправність і самовизначенність народів 5. територіальна цілісність держав 6. незастосування сили або погрози сили 7. мирне врегулювання спорів 8. непорушність кордонів 9. повага прав людини 10. співробітництво держав. 17. Звичайні норми МП. Норми що виникли в результаті кілька разового і тривалого застосування суб’єктами МП певних правил поведінки, але такі, що не знайшли свого закріплення в міжнародних договорах. Як правило процес встановлення звичаю просліджується з трудом, час його формування може бути зазначений лише приблизно. Ця обставина дуже ускладнює застосування звичаю при вирішенні спорів і розбіжностей, що виникають між суб’єктами МП. Факт існування конкретного договору тобто писаної норми може бути підтверджений посилання на текст документа. Доказом же існування звичаєвої норми слугує виняткова практика держав або, у крайньому випадку, наявність яких несуть непрямих ознак, наприклад використання переваг що витікають з існування звичаю або включення звичаю у внутрішнє законодавство якоїсь держави або ряду держав. Звичай не підлягає тлумаченню до нього звичайно не може бути заявлене застереження що завжди робиться в писемній формі. Звичай завжди йде слідом за практикою лише фіксуючи її. Навпаки писана норма в ряді випадків сама створює практику установлюючи правила обов’язкової поведінки держави нових галузях співробітництва або вносячи зміни в попередні норми. 18. Договірні норми МП. Це норми що є продуктом угоди суб’єктом МП які містяться в міжнародних договорах. В даний час міжнародні договори посідають основне місце в системі джерел МП через такі причини: - процес створення договірної норми в хронологічному плані коротше процесу створення звичаєвих норм - процедуру укладання, виконання і денонсації договорів детально розроблена і закріплена в кодифікованих міжнародно-правових актах - договірна форма надає більше можливостей для узгодження воль суб’єктів, ніж яка-небудь інша Договір завжди виникає з активних дій держав направлених на досягнення саме такого результату, як писана норма. Договір має чітко виражений у часі процес створення. Писана норам підлягає тлумаченню у випадку виникнення неясностей або ускладнень при її застосуванні. Тільки з писаною нормою пов’язаний такий прогресивний інститут сучасного МП як кодифікація. 19.Взаємозв’язок звичайних та договірних норм МП. Договір і звичай мають ряд спільних рис, що характеризують їх як джерела однієї правової системи: - договір і звичай утворюються в результаті взаємних дії держав або інших суб’єктів МП і мають спільну юридичну основу - угода суб’єктів, що їх створюють - обидва джерела містять правила поведінки, що носять обов’язковий характер, тобто зв’язують волі суб’єктів, що їх створили. Це означає, що жодна держава або інший суб’єкт міжнародних правовідносин не може довільно відмовитися від взятих на себе зобов’язань - не дотримання або порушення як договору так і звичаю веде до однакових правових наслідків: до припинення їхньої дії, виникнення яких несуть вимог про задоволення претензій, що випливають із не виконання договору або звичаю - обидва джерела підпорядковані дії загальних принципів права наявність змішаних норм свідчить на користь тези про те що ці джерела не конфліктують один з одним а навпаки доповнюють і взаємодіють. 20. Міжнародна ввічливість. Виступає в якості не правової категорії і є особливим джерелом МП. Її розцінюють, як акт доброї волі (дружелюбності, добросусідства, підкресленої поваги, скасування формальностей, надання пільг, привілеїв і послуг іноземним державам і їхнім громадянам не в силу вимог міжнародно-правових норм, а з доброї волі держави), щодо дотримується у взаємному спілкуванні держав. Особливість цього джерела обумовлена тим, що воно найбільш близьке до звичаїв, але з цією відмітністю, що всіма членами міжнародного співтовариства міжнародна ввічливість не признається звичаєвим правом, але відмова від додержання її засуджується. Водночас припинення тих або інших актів міжнародної ввічливості не обов’язково є недружелюбною дією і не може слугувати підставою для виникнення міжнародної відповідальності. Тому міжнародну ввічливість можна, скоріше, віднести до норм М моралі. 21.Поняття міжнародно-правового регулювання. МП відрізняється від всіх інших правових систем предметами і методами парового регулювання, об’єктом та суб’єктом права а також нормотворення і забезпечення виконання розпоряджень міжнародно-правових норм. Об’єктами регулювання виступають відносини між діючими особами міжнародної системи. Сама міжнародна система відрізняється від внутрішньодержавної по суб’єкту і характеру зв’язків між ними. Міжнародні відносини – це взаємодія суб’єктів, яка направлена на задоволення їх потреб та забезпечення інтересів. Предмет регулювання: питання, які по свої суті є міжнародними і не можуть належати до внутрішньої компетенції країн; питання, які хоча не пов’язані з загально людськими інтересами, але можуть бути вирішенні діяльністю двох або більше держав; питання, регулювання яких належить до компетенції національного права, але з метою їх вирішення - доцільно регулювання міжнародними актами. 22. Механізм міжнародно-правового регулювання. МП відрізняється від всіх інших правових систем предметами і методами парового регулювання, об’єктом та суб’єктом права а також нормотворення і забезпечення виконання розпоряджень міжнародно-правових норм. Об’єктами регулювання виступають відносини між діючими особами міжнародної системи. Сама міжнародна система відрізняється від внутрішньодержавної по суб’єкту і характеру зв’язків між ними. Міжнародні відносини – це взаємодія суб’єктів, яка направлена на задоволення їх потреб та забезпечення інтересів. Предмет регулювання: питання, які по свої суті є міжнародними і не можуть належати до внутрішньої компетенції країн; питання, які хоча не пов’язані з загально людськими інтересами, але можуть бути вирішенні діяльністю двох або більше держав; питання, регулювання яких належить до компетенції національного права, але з метою їх вирішення - доцільно регулювання міжнародними актами. 23. Міжнародний правопорядок. Це правила поведінки, що у результаті кілька разового повторення протягом тривалого часу набуло мовчазного визнання суб’єктів МП і виконуються ними в їх міжнар практиці в якості звичайної міжнарод-правової практики. Протягом тривалого часу звичай відігравав дуже важливу роль у розвитку МП і був його головним джерелом. В умовах відсутності договірних норм з найважливіших питань взаємовідносин держав на міжнародній арені ці питання регулювалися міжнародними звичаєвими нормами. Після початку активних кодифікаційних процесів у сучасному МП, роль міжнар порядку значно знизилася, проте й у сучасний період багато міжнар порядків збереглося в дипломатичному і консульському праві, міжнарод морск праві. 24.Міжнародно-правова відповідальність.(МПВ) МПВ – це юридичний обв’язок суб’єкта-правопорушника ліквідувати наслідки шкоди, заподіяної іншому суб’єкту МП невиконання або неналежним виконання розпоряджень норм МП. Суб’єктами МПВ можуть бути тільки держави. Фізичні і самост юридичні особи не несуть такої відповідальності за звичайні правопорушення, оскільки в цих випадках відповід є цивільно-правовою. Підстави МПВ бувають: - Юридичні(міжнародно-правові зобов’язання суб’єктів, відповідно до яких те або інше діяння вважається М правопорушенням) - Фактичні (діяння або бездіяльність суб’єкта МП що порушують М правові зобов’язання) - Процесуальні (процедура розгляду справ про правопорушення і порядок притягання винних суб’єктів до відповідальності). 25. Поняття застосування норм МП. Застосування норм права – це форма їх реалізації, здійснювана державою в особі своїх органів щодо конкретних випадків міжнародних відносин. Наприклад, у ст.4 Віденської конвенції “про право М дог-в” зазначається: “без шкоди для застосування будь-яких норм, викладених у тій конвенції під дію яких підпадали б договори на підставі МП, незалежно від конвенції, вона застосовується тільки до договорів, укладених державами після набрання неї сили щодо цих держав.” Застосування норм права є однією з чотирьох форм імплементації(реалізації) норм МП. 26. Тлумачення норм МП. Тлумачення – пояснення змісту норм. Задачі: а)спосіб усунення неточностей, які допущенні при створенні норм; б) уточнення змісту норми в умовах, які постійно змінються. Підходи: а) об’єктивістський (встановлення значення тексту); б)суб’єктивістський (виявлення волі сторін); в) функціоналістський (встановлення цілі норми) Засоби: - основні (текст угоди) - додаткові (підготовчі матеріали) Види: Аутентічне (тлумачення, яке здійснюється сторонами угоди) Міжнар органи та організації в т.ч. судові тлумачення, яке здійснюється такими органами а також дер-ю назив офіційним: - нормативне (загальний зміст норми у всіх випадках її застосування) - казуальне (до конкретного випадку) неофіційні (здійснюються не державними органами). 27. Правила і способи тлумачення норм МП.

Загальне правило тлумачення

1. Договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об'єкта і цілей договору. 2. Договір повинен тлумачися єдино (тобто потребує, щоб норма розумілася єдино у всіх випадках, і застосовувалась однаково до всіх субєктів ). 3. Ефективність (результат тлумачення вели до досегнення цілі і норм і робили їх діючими) Результатом тлумачення не може бути односторонне обмеження прав. Способи тлумачення: - Граматичний - Логічний - Спеціально юридичний - Систематичний - Історичний 28.Тлумачення норм МПсудами. Тлумачення – уточнення , пояснення змісту договору. 1). Суди застосовують текстуальне тлумачення. 2 ). Суди застосовують договір, як частину правової системи. Текстуальне тлумачення – бачення головного в встановленні значення тексту. Вважають, що воля сторін знайшла своє відображення в тексті. 29.Суб”єктивна і об”єктивна сфера дії МП. Сфера дії МП – область застосування міжнародних правових засобів .Сфери бувають: -суб”єктивні; -об”єктивні; -територіальні. Суб”єктивні визначають кругом суб”єкта, на який розповсюджується дія МП (що, хто). Об”єктивні визначають круг відносин, що регулюються (кого, що регулюють). 30.Територіальна сфера застосування норм МП. Сфера дії МП – область застосування міжнародних правових засобів. Сфери бувають: суб”єктивні, об”єктивні, територіальні. Територіальні бувають: сухопутні, повітряні, космічні, водні. МП діє повсюди, де є міжнародні відносини. 32. МП і єкстратериторіальна дія національного права. Єкстратериторіальна дія національного права – це виходячі за рамки державної території дії національного права. Державна територія в рамках кордону – це співвідношення сухопутної, водної, повітряної території (до 100-110 км. верх; 12 морських миль по морю). При переміщенні фізичної особи в сферу дії іншої правової системи, особа не може лишитися своїх прав. Права повинні бути признані. Основна задача: -воно має значення для здійснення державою норм МП за рамками своєї території; - норми права регулюються в між/пакті про права людини ; -конституцією і законами; - колезійними нормами МП. Національне право при єстртатериторіальній дії починають регулюватися МП. Поняття єкстратериторальної дії зв”язано з юристдикцією, які витікають із суверенітета держави і означають його законодавчу, судову, адміністративну владу на дану територію. По сфері дії розрізняють слідуючи юристдикції: - територіальну; єкстратериторіальну; По характеру влади: законодавчу, виконавчу, судову. По об”єму: повну, обмежену. При повній – держава предписує певну поведінку і забезпечує реалізацію своїх предписаній(всіма доступним засобами) без обмеження (міліція, суд). При обмеженій – держава предписує певну поведінку і обмежує в використанні засобів по його реалізації. З точки зору дії права розрізняють: предписуючу юристдикцію-у держави є влада робити своє право обов”язковим для всіх юрид. і фізич. осіб, що знаходяться на його території; судова юристдикція все підпорядковується рішенню суду; повну юристдикцію держава здійснює в рамках своєї території. Єкстратериторіальна юристдикція , де держава вправі зобов”язати своїх громадян виконувати його закони і в тому випадку , якщо останні знаходяться поза його територією. Судова юристдикція- здійснюється державою поза його територією тільки в випадку виключення. Юристдикція примушення - здійснюється тоді коли суб”єкт повертається на його територію, вступає в повну юристдикцію держави. Існує 2 принципа регулювання дії єктратериторіального права:1). іноземне право діє в рамках, які визначені місцевим законодавством і в співвідношенні з між. зобов”язаннями держави; 2).не підлягає застосування іноземного законодавства, який протидіє основам місцевого права, навіть якщо колізійні норми останнього відсилають до нього. 33.Співвідношення міжнародного і національного права. Значення проблеми. Відомо три основні концепції: моністична, що виходить з примату внутрішньодержавного права; моністична , що грунтується на приматі МП; дуалістична концепція, що розглядає внутрішньодержавне право , як два різні правопорядки. Дуалістична модель стверджує, якщо норми МП створюються у результаті міжнар спілкування суб”єктами МП, то національне право міститься у конституціях держав, на основі яких складається права і обов”язки особи. Дуалістична модель розглядає ці дві системи права, як незалежні одна від одної; Моністична концепція –це обидві системи права тісно переплітаються. Hard law; Soft law; Договір, Міжнар ввічливість. 34.Міжнародне право про взаємодію з національним. Згідно з моністичною концепцією МП і нац право тісно переплітаються. Взаємодія МП і національного права розглянемо у таких етапах і рівнях: )1. Міжнародне і національне право творення; 2).Структурно- функціональні зв”язки норм МП і внутрішнього права, де слід виділтит такі основні підсистеми зв”язків: внутрішньодержавні відносини зв”язків; міждержавні відносини зв”язків; зв”язки внутрішньодержавних і міждержавних відносин; зв”язки міжнародне право – міждержавні відносини; зв”язки норм міжнародного і внутрішньодержавного права. 3). Зв”язки між нар і внутрішньодержавних правовідносин; Це зв”язки між суб”єктами між і нац відносин, права суб”єктів у між та у внут-держ правовідносинах; 4). Взаємодія механізмів правового регулювання на стадії реалізації прав та обов”язків. 5).Узгодження між і внут-держав права на різних етапах правотворення і реалізації. Наприклад: свою регулюючу функцію МП без внутдерж права не могло б здійснити, порядок укладання договорів регулюється, як МП так і внутрідеж правом. 35.Національне право про взаємодію з міжнародним. Засади взаємодії національного права і міжнародного права визначають насамперед конституційним правом і правом зовнішніх зносин кожної держави. Порівняльний аналіз конституційного права і практики його застосування підтверджує , що дія національного права непридатна для регулювання між відносин , і навпаки. У процесі взаємодії нац і МП первинним є вплив нац права. Зміст норм нац права впливає на зміст норм між права. Такий вплив називається матеріальним. Вплив норм нац права на здійснення норм МП, що стосується порядку вироблення норм МП називається процесуальним. При взаємодії “національне – міжнародне право” застосовується загальне правило: чим прогресивніший суспільний лад держави, тим значніший вплив його конституційних принципів і зовнішньої політики на розвиток МП. 36. Конституція України і МП. Конситуційне право відіграє головну роль у взаємодії нац і між права. Норми конституційного права України умовно поділяють на групи, такі як: 1). Забезпечення прав людини й основних свобод; 2). Регулювання взаємодії з МП; 3). Розробка і реалізація концепції зовнішніх зносин держави. Конституційне право України встановлює, що права людини визначаються відповідно до міжнародних правових норм. Наприклад: в ст. 24 Конституції України зазначається, що громадяни мають рівні права і свободи, рівність прав жінки і чоловіка. А рівність прав жінки і чоловіка відповідає суті між. Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації жінок. Ст. 9 Конст. України, якою визначається, що чинні міжнародні договори є частиною нац. законодавства України. Ст. 92 Конст України визначає: основи зовнішніх зносин, зовнішньоекономічну діяльність, встановлення дипломатичних рангів і т.д. Ст. 106 Конституції України, де зокрема Президент України: 1). представляє державу в міжнародних відносинах; 2). призначає та звільняє глав дипломатичних представництв; 3).приймає рішення про громадянство в Україні та призупинення прийняття до громадянства України. 37.Принип незастосув сили в МП. Першим міжнар дог., щозабороняє агресивну війну, став Паризький дог. 27серп.1928р. про відмову від війни як знаряддя нац політики. Найповніше цей принцип розглянуто в Деклар про посилення ефективності принципу відмови від погрози силою або її застосув в міжн віднос., прийнятої резолюцією Ген. Асс. ООН 87р. Цей принцип означає, що держ і ін суб`єкти міжн права повинні утримуватись від погроз або застосув сили проти територіал недоторк або політич незалежності будь-як держави. Також забороняється заохочування і сприяння ін держ до застосування сили. Суб`єкти міжн права повинні утримуватись від організації, підбурювання або участі в напіввоєнних, терорист або підривних діях, від всіх форм втручання або погроз проти ін держ., від пропаганди агресивних війн. 38.Принцип мирного виріш спорів Цей принцип займає одне з найважливіших місць в системі прнципів МП. Цей принцип розвивався паралелно з принципом незастосування сили. Вперше принцип був закріплений в актах Гаагзьких конференцій миру 1899 і 1907р. Однак лише після прийняття статуту ООН, цей принцип став нормативно- закрвпл в МП, став загальновизнаним і загальнообов`язковим. Цей принцип передбачає, що всі спори між державами повинні розв`язуватись винятково мирними засобами, незалежно від походження і характеру цих спорів. В статуті ООН зазначено перелік засобів, пов`язаних з мирним розв`яз спорів (шляхом переговорів, обстеження, посередництва, примирення, арбітражу, судового розгляду та ін.) 39.Принцип поваги прав людини. Реальне міжнар співробіт в цій сфері пов`язане з створенням ООН, в статуті якого зазначається, що захист прав і свобод нерозривно пов`язаний з підтрим міжнар миру та безпеки, з встановленням дружніх відносин між народами. В 1948р була прийнята Декларайія прав людини, а в1963р- Міжнар конференц про ліквідацію усіх форм расової дискримінації. Цей принцип також відображався в ряді регіонал міжнар –правов актах. Цей принцим вказує на те, що права людини неможливі без держави і не можуть існувати поза неї. Кожна людина користується правами і свободами, що зазначені в конституції і з-ах держ. Законодавство будь- якої держави визначає правове становище, обсяг прав та обов`язків усіх осіб, які перебув на її терр (громадян даної держ., іноземців, апатридів). 40.Принцип суверен рівності Фактично, цей принцип є основою існування ООН.. Суверенна рівність являє собою поєднання принципів поважання суверенітету та рівноправності держав. Суверенітет має на увазі верховенство і незалежність влади; це повнота законодав, виконав і судової влади держ на її терр, а т.ж. незалежність у зовніш справах. Єдине, чим може бути обмежений суверенітет- права людини і народу. Тобто принцип суверен рівн має на увазі поважання народом верховної державної влади, незалежно здійснюваної відповідно до нац і міжнар права. А також розкриває такі елементи: держ юридично рівні; кожна держ зобов`язана поважати правосуб`єктність ін держ.; теритоальна цілісність і політ незалежність держ недоторкані; кожна держ має право вибору і розвитку свої політ., соц., ек. і культур системи. 41.Принцип невтручання Статут ООН забороняє втручання у справи, які стосуються внутріш компетенції будь-як держ. Дотримання зазначеного принципу виключає можливість використ тиску, ек санцій, введення ембарго та ін обмежень стосовно тієї чи ін держ. Але цей принцип дуже часто порушується з боку окремих держ. Принцип невтручання також забороняє будь-яке збройне втручання у внутрішні або зовніш справи, щоє внутрішньою компетенцією держ.; забороняється будь-який примус для підкорення своїм власним інтересам; держ повинні утримуватись від надання прямої або опосередкованої допомоги терорист діял., спрямованій на насильницьке повалення режиму ін держ. 42.Принцип територ цілісності Цей принцип зводиться до заборони насильницького захоплення або зміни належності інозем територій, а також до заборони протиправного використ інозем територій або заподіяння їм значних збитків. Прешим багатосторон міжнар дог, у якому був закріплний принцип- Статут Лігі Нац Першим універсальним док, що нормативно закрипив принцип – Статут ООН. Принцип територ цілісн передбачає повагу територ цілісн кожної держ.; зобов`язання утримув від будь-яких дій, несумісних з цілями і принципами Статуту ООН; утримуватись від перетворення території одна одної на об`єкт воєнної окупації або застосув сили на порушення МП. 43.Принцип непорушності держ кордонів Цей принцип є одним із нових принципів сучасного МП. Він закріплений у Заключному акті Наради з безпеки і співроб в Євр 1серп 1975р. Суть цього принципу зводиться до міжнар.- правов визнання існуючих кордонів європей держав і до відмови від зазізань на ці кордони. В Заключному акті НБСЄ зазначено, що держави- учасниці розглядають як непорушні всі кордони одна одної, як і кордони всіх держ в Євр., і тому вони утримуватимуться від зазіхань на ці кордони. 44.Принцип рівноправ та самовизнач нар.Цей принцип визначає, що кожний народ має право самостійно виріш всі питання свого внутріш розв і міжнар відносин. Нормативний зміст закріплено в Статуті ООН ООН має на меті розвивати дружні відносини між націями на основі поважання цього принципу. Резолюція Ген.Асс. ООн від 14.12 60р проголошено необхідністьпокласти край колоніалізму в усіх його фомах. Міжнар пакт про права люд 19.12.66р проголошує, що всі держ повинні заохочув здійснення права на самовизнач і шанувати це право. Отже, цей принцип вказує на те, що всі народи мають право в умовах повної свободи визначати свій вн і зовн політичний статус без втручання ззовні і здійснювати на свій розсуд свій політ., ек., соц і культур розвиток. 45.Принцип співробіт-ва. Цей принцип є основою побудови і розв міжн віднос. Без додержання цього принципу неможливінормальні міжн віднос., особливо в ек сфері. Цьому принципу присвячений розділ Деклар 70р. “Обов`язки держ., які співроб-ть одна з одною відповідно до статуту”, де сакзано, що держ зобов`язани співроб-ть одна з одною незалежно від відмінностей їх політ., ек. і соц систем, у різних галузях міжн відносин з метою підтрим міжн миру, безпеки і сприяння міжн ек стабільності та прогресу, загальному добробуті народів. Отже, цей принцип має на меті, що держ повинні: підтримув міжнар мир і безпеку; сприяти міжнар ек стабіс-ті і прогресу, загальному добробуту народів; забезпечити звільнення від дискриміноції. 46.Принцип добросовіс викон міжн.- правов зобов`язань Цей принцип іноді розглядають як принцип поваги міжнар зобов`язань. Він вказує на те, що якщо не буде поваги до вже існуючих міжнар зобов`яз.,то мало надії на їх належне виконання. Цей принцип був закріплений у Заключному акті загальноєвроп наради. Значення цього принципу зростає в зв`язку з тим, що в міжнар віднос практично відсутні органи, які б вживали заходи щодо примусового виконання міжнар зобов`язань. Сумлінне ставлення держави до виконання своїх зобов`яз відіграє вирішальну роль при укладанні довгострок дог та угод. Згідно цього принципу держ зобов`язана сумлінно виконув свої зобов`язання за Статутом ООН, загальновизнаними правилами та нормами МП, міжнар договорами. При здійсненні своїх суверен прав, держ повинні забезпечити узгодження їх законів, адмін правил, практики і політ зі своїми зобов`язаннями за МП. 47.Міжнар правосуб`єктність держ Суверенні держ є основними суб`єктами МП. Маючи суверенну владе, держ створюють і застосовують міжн.- правові норми. Держ, як суб`єкт МП, є союзом людей, об`єднаних на одній терит і під однією верховною владою спільністю свого права і своїх інтересів. Міжнар правосуб`єктність держ також пов`язується з участю у діяльності міжн організ-й, із підтримкою взаємовигідних зв`язків з ін держ-ми. Держ активно займаються питаннями зовнішньоек діял, намагаються частіше виступати як суб`єкти МП, використ-чи різні форм міжнар співроб-ва. Незалежно від того, хто є конкретним учасником міжн ек віднос., які межі їх компетенції- в усіх випадках єдиним суб`єктом цих відносин є держ. Саме вона наділена всім обсягом правоздатності. Вона несе відповідал за виконан зобов`язань які випливають з міжн дог-ів. (за винятком, коли юр особою в віднос постає ін орган, що діє від свого імені). На правосуб`єктніст держ суттєво вплив правова самостій і незалеж. В правовому розумінні держ рівні за юр самостійністю і незалежністю. Юр рівність держ як суб`єктів МП значить, що ніхто з них не може нав`язувати іншому свою волю, обов`язки без його згоди. Окрім мирного виріш спорів на держ покладаються такі обов`язки як: утримув від надання доп іншій держ., яка не виконує обов`язку утримуватись від загрози силою або в застосув проти територіал недоторк-ті або політ незалеж-ті ін держ або ін чином, несумісним з МП чи проти якої ООН застосовує заходи попередження чи примусу; поважати права людини і т.д. 48.Поняття держ в МП Вважається, що абсолютного суверенітету держави сьогодні не існує. Взаємозалежність держ посилюється в залежності від інтенсивності міжнародного співроб-ва. На правосуб`єктніст держ суттєво вплив правова самостій і незалеж. В правовому розумінні держ рівні за юр самостійністю і незалежністю. Юр рівність держ як суб`єктів МП значить, що ніхто з них не може нав`язувати іншому свою волю, обов`язки без його згоди. Держ такий суб`єкт МП, якому властиво: нас., терит., уряд і можливість вступати в відносини з ін держ. Міжнар- правов співроб-во стверджує рівність держ як суб`єктів МП, незалежно від розмірів її терит чи населення. Держ відмовляються від певних союзів, не бажають вступати в окремі правовіднос і тим самим зменьшують обсяг своїх суб`єктивних прав і обов`язків за МП. Держ можуть в односторон порядку визначати свій правов статус. Закон-во багатьох федеративних держ визнає за членами федерації право зовніш відносин. Деякі члени федерації взагалі не мають право вільного виходу в міждерж сферу. Окрім мирного виріш спорів на держ покладаються такі обов`язки як: утримув від надання доп іншій держ., яка не виконує обов`язку утримуватись від загрози силою або в застосув проти територіал недоторк-ті або політ незалеж-ті ін держ або ін чином, несумісним з МП чи проти якої ООН застосовує заходи попередження чи примусу; поважати права людини і т.д. Держ не має влади над світоглядом людини, її переконаннями, не можуть претендувати на безмежні права в екон сфері, не можуть відмовитись виключно від усіх принципів і норм МП, які створювались до утворення держ і т.д. 49.Основні права та обов’язки держави. Можно выделить следующие основные права государств: право на независимость и свободное осуществление всех своих законных прав, на осуществление юрисдикции над своей территорией и над всеми лицами и вещами, находящимися в ее пределах, с соблюдением признанных международным правом иммунитетов, равноправие с другими государствами, право на индивидуальную или коллективную самооборону против вооруженного нападения. К основным обязанностям можно отнести следующие: воздерживаться от вмешательства во внутренние и внешние дела других государств; воздерживаться от разжигания междоусобицы на территории другого государства; уважать права человека; устанавливать на своей территории такие условия, которые бы не угрожали международному миру; решать свои споры с другими государствами мирными средствами; воздерживаться от угрозы силой или ее применения против территориальной неприкосновенности или политической независимости другого государства или иным образом, несовместимым с международным правом; воздерживаться от оказания помощи другому государству, нарушающему предыдущую обязанность или против которого ООН принимает меры предупреждения или принуждения; воздерживаться от признания территориальных приобретений другого государства, действующего в нарушение обязательства неприменения силы; добросовестно выполнять свои международные обязательства. 50.Юрисдикція держ Юрисдикция- вытекает из суверенитета гос-ва и означает закон-ную, судеб и админ власть на данной терр. По сфере децствия различ такие юрисд: териториальная и экстериториал.; по х-ру власти : законодат., исполнит., судеб.; по обьему : полная, ограничен. При полной- власть гос-ва предписівает определ поведение и обеспечивает реализацию своих предписания всеми средствами без ограничений. При ограниченой- гос-во предписыв свое повед и ограничевает в исполнении средств по ее реализации. С точки зрения действия права различеют предписыв юрисд (гос имеет власть делать свое право обязательным для всех физ и юр лиц, наход-ся на его терр.). Судебная юрисд означает подчинению реш суда. Юрисд принуждающая- у гос есть определенный мех-м принужденияфиз и юр лиц. Полную юрис гос осущ в пределах своей терр, а ограниченную- в отнош своих физ и юр лиц за рубежем. Экстротеритор юрисд- предписывающее гос вправе обязать своих граждан соблюдать з-ны, если они покинули его терр. Судеб юрис осущ-ся гос-ом вне его терр только в исключит случае. Юрисд принуждения- осущ-ся только тогда, когда субьект вступает в сферу полной юрисдикции гос-ва. Гос-во имеет терр-ное верховенство. Иносьран гос млжет действовать на терр даного гос лишь в пределах нац права. Гос не может требовать от своих граждан и организ-й, наход-ся за рубежем, совершение действий, запрещенных нац. правом. 51.Імунітет держ В МП імунітет держ розгляд-ся як принцип, відповідно до якого держ або її органам не може бути пред`явлений позов в суді інозем держ. Незалежно в які відносини держ вступає на міжнар арені, ці відносини регул-ся принципом імунітету держ. Під ним розуміють непідлеглість однієї суверен держ дії закон-ва іншої держ і непоширення на одну держ., її органи юрисдикції ін держ. В основі цього принципу лежить суверенітет держ., їх суверенна рівність, незалежність одна від одної. Жодна держ не може здійснювати свої владні функції відносно ін держ, її органів і власності.Підлеглість однієї держ юрисдикції суду ін держ можлива тільки при наявності відповідної попередьої згоди держави, яка може бути виражена шляхом укладання міжн дог. Наявність імунітету в держ не означ., що їм наділені і відповідні господар організації 52.Прості і складні держ Держ як суб`єкт МП по формі свого устрою може бути: проста (унітарні) і складна (союзи). Унітарні держ приймають участь в міжн відносинах як єдине велику політ.- правове утворення. До складних держ належать федерації які складаються з терит одиниць, яуі мають свою законодав і виконав владу, але вона обмежена. На терит такої держ діють загальні федеральні органи влади. Більшість федерацій не визнають правосуб`єктність Суб`єкти федерації можуть розглядати договори тільки зі згоди Федерації. Існують такі об`єднання як конфедерація (об`єднання суверен держ). Ціль-співпраця для досягнення певних цілей, що фіксуються в угоді конфедерації. Конфедерація- це тимчасова угода. Всі члени конфедер можуть бути членами МП. 53.Визнання держав Институт признания гос.- совокуп межн.- правов норм, которые регулир отнош., связанные с выходом на межн арену новых субьектов. В теории МП есть 2 точки зрения на признание гос: конститутивная и декларативная теории. До серед. 20 века господствовала констит теор. Суть ее в том, что предварительным условием сущ юр прав гос-ва есть полит акт ее признания др гос-ми. Т.е. признание играет решающее знач. Согласно декларатив теор правовые последствия признания имеют ограниченый х-ер, т.к. признание- это только декларация или подтверждение сущ-щего правового и фактического положения. Сейчас главенствует промежут позиция «теор лаутерпахта», соглас которой субьектом МП явл лишь гос, которое в полной мере отвечает понятию гос-ва. В соответст с современ МП, сущ-щие гос не имеют права наделять кач-ми МП-субьектности новое огс. Признание есть актом, в котором выраж намерение признающего вступить в стабил отнош с призн-мой стороной. В результ признания созд-ся юр., ек ы др условия для сношения стран. Есть 3 формы признания гос-ва: 1.de jure- носит окончательный х-ер и после него наступает весь комплекс юр последствий; ведет к установлению дипломат отнош и возможности заключать межн дог во всех сферах. 2.de facto- обьем юр последствий уже; ведет к установлению консул отнош, но чаще лишь к установл торг связей между гос.; соглашения , которые заключаются, имеют ек и админ х-ер. 3. od hoc- вступление с гос в разовые отнош при официал непризнании (кратковремен контракты по некотор вопросам); часто сопровождается заявлением о том, что гос, вступающее в отнош., не признает другое. 54. Визнання урядів Возникает, когда новое правит-во приходит к власти неконституц путем. МП считает представителем гос-ва в межн ек отнош-ях то правит-во, которое эфектив и самостоят осущ власть на терр данного гос. Признание нового правит означ., что призн-щее гос рассматривает его единым представителем данного гос в межн общении.Есть два вида признания гос: 1. де-факто,которое означ., что сторона которая признает соглашается с фактом сущест-ия такого правит-ва и может вступить с ним в контакт по определен вопросам. Этот вид признания прав-ва часто обьясняется сомнениями относит эфектив и жизнеспособ признаваемого правит. 2. Де-юре., которое выраж готовность вступ с этим правит-м в дипломатич отнош во всей полноте. Если гос или правит-во пришли к власти в результ нарушения норм МП, тогда они не считаются сущ-щими, пока не будут признаны. В большинстве случаев, даже насильств приход к власти не явл наруш норм МП, т.к. не сущ нормы МП, которая запрещает прийти к власти если они способны. Непризнанее рав-ва может иметь 2 правовые аспекты: 1. Непризн правит-ва из-за невозможности рассматривать его как прав-ва с точки зрения его независимость; 2. Непризн прав-ва из-зи нежелания гос, которая воздержив-ся от признания.ю иметь нормальные отношения с этим гос. В современ юр системе институт признания прав исполняет 3 функци: 1.уверение, что только режимы, которые получили признание, признаются как правительства определенных гос.; 2.гарантии новым прав-ам, что ихний статус будет уважаться; 3. Информации судам, правительств-ым учреждениям и гражданам гос-ва, которая признается, что определенный режим действительно есть прав-ом данного гос-ва. 55. Правонаступництво держ. Правоприемство- переход с учетом осн принципов МП и норм о правоприем определенных прав и обязан одного гос к др. Изначально правоприем регул-ось обычными нормами права. В современ период все эти нормы были кодифецированы. 1978г- Венская конв «О правопр гос в отношении дог.», 1983г.- Венская конв «О правопр в отнош гос собствености, архивов и долгов». Субьектами правопр есть: распад, слияние, отделен части терр., возник нового гос на месте колониал владения, при возникнов нового субьекта МП всвязи с изменен соц.-ек и полит строя гос.- предшественника. Обьектами правопр есть: 1. Права и обяз., вытекоющ из дог гос.- предшественника; 2.гос собственность; 3. Гос архивы; 4. Гос долги. Основой правопр явл юр факт возникнов нового гос. Централ вопросом о правопр есть вопрос об обьеме прав и обязан., котор переход от гос.- предшест к гос.- приемнику. Сущ-вует несколько теорий правопр.: 1. «теор универсал правопр.»- гос.- приемник полностью наследует межн личность гос.- предш. 2. «доктрина тождественности»- все межн права и обяз старого гос переходят к наследнику,. Если личность гос остается одной и той же. 3. «негатив теор»- тождественность в МП отсутствует. Как разновид этой теор.- «теор tabula rasa»- гос начинает свои договор отношения с чистого листа. 56.Правонаступ у віднош договорів правонаступ у віднош дог регул-ся Венською конв про правонаступ держ стосовно дог від 23 серп 1978р. За конвенцією є 3 випадки правонаступ держ: 1. Утвор нових незалеж держ на терит, що є об`єктом правонаступ держав; 2.об`єднання кількох держ в одну або поділ держ на кілька самостій держ; 3. Передача за погодженням частини терит однієї держави іншій. Щодо №1- в конвенції закріплено подож про правонаступ для конкрет випадку, коли нова незалеж держ не зобов`язана зберігати в силі якийсь дог або ставати його учасн лише тому, що в момент правонаступ держав цей дог був у силі стосовно терит., що є об`єктом правонаступ держав. Це полож називають принципом tabula rasa (гос начинает свои договор отношения с чистого листа.) Водночая нові держ можуть встановити свій статус учасника будь- якого багатосторон дог, що в момент правонаступ був у силі стосовно терит, що є об`єктом правонаступ. №2- якщо 2 або кілька держ об`єднуються і тим самим утвор одну держ.- спадкоємицю, будь- який дог, що залиш чинним в момент правонаступ держ стосовно будь- якої з них, продовжує залиш таким стосовно цієї держ.- спадкоємиці. Винятки: 1. Держ.- спадкоєм та ін держ.- учасниця домовились про інше; 2. Із дог видно або ін способом встановлено, що застосув цього дог щодо держ.- спадкоємиці несумісне з об`єктом і цілями дог. №3- якщо частина терит держ, або будь- яка терит, за міжнар віднос якої держ відповідає і яка не є частиною її терит., стає частиною терит ін держ.:1. Дог колиш держ втрачають чинність стосовно терит., що є об`єктом правонаступ держав, із моменту правонаступ; 2. Дог держ.- спадкоєм набир чинності стосовно терит., що є об`єктом правонаступ держ., з моменту правонаступ держ, крім випадків, коли з дог видно або ін способом встановлено, що застосув цього дог до даної терит було б несуміснє з об`єктом і цілями цього дог або докорінно змінило би умови його дії. 58.Правонаступ-цтво у віднош. держ. влас-ті Держ вл-ть держави-попередника – майно, права та інтереси, які на момент прав-цтва держав належали цій держ. Відповідно до В.Конв¢83 перехід держ вл-ті держави-попередника тягне за собою виникнення права у держ-наступника. Перехід виникає з моменту правонас-ва. Перехід – без компенсації. Перехід не торкається прав і майна третьої держави, яке в момент переходу знах на тер попередника. Обов¢язком попередника є зберіг-я від пошкодження майна яке перех до наступника. При переході частини території до наст-ка нерух. держ вл-ть,що знах на цій тер – перех до наступника. Рухома перех до наст-ка якщо вона пов¢язана з ді-тю попер-ка на цій тер.При виникн-ні на даній тер нової незал держ до неї перех майно, що знах на цій тер і за її межами. 59.Правонаступ-цтво у віднош держ архівів. Держ архіви – сук-ть док-тів будь-якої давнини і змісту, утворених чи придбаних держ-попередником у ході її ді-ті, які належ їй згідно з її внутр правом і зберігалися як архіви.Від.Конв.¢83. Перехід архівів тягне за собою виникн-я прав на них у дер-наступника. Перехід архівів відбув без компенсації. Датою переходу архівів до наступника є момент правонаступ-ва держав. Перехід не торкається архівів третьої держави, які на момент правонаст-ва знах на тер попер-ника. Дер-попередник зобов¢язана зберігати від пошкодження чи знищення архіви, що переходять. Коли передається частина тер-ії, перехід архівів від попередника до наступника регулюється угодою між ними. Якщо угода відсутня, то наступнику передається частина архівів, яка з метою нормального управління тер-єю(що є об¢єктом правонас-ва)повинна знах в розпорядженні держави, якій передається тер-ія. Передаються також архіви, що мають відношення гол чином до тер, що є об¢єктом правонаст-ва. 60.Правонаступ-цтво у віднош. держ боргів. Держ борг – будь-яке фін зобов¢яз держави-попередника відносно іншої держави, МО чи ін суб¢єкта МП, що виникло у відповідності з МП. Від. Конв¢83. Перехід держ боргів попередника тягне за собою припинення зобов¢язань держави-попередн. і виникнення зобов¢язань наступника. Датою переходу д.боргів є момент правонаст-ва держав. Правонаст-во держав не торкається прав іобов¢язків кредиторів. Коли частина тер-ії держави передається ін державі, перехід д.борга від попередника до наступника регул-ся угодою між ними. В разі відсутності угоди д.борг переходить до наступ-ка у справедливій частці з урахуванням майна, прав та інтересів, які переходять до наступника у зв¢язку з даним д.боргом. Такий перехід відбувається і в разі, коли держава розділяється і припиняє своє існування і його частини утворюють дві чи кілька держав-наступників.Коли держава-наступник є новою незалежною державою, то до нього не переходить ніякий д.борг попередника (якщо немає іншої домовленності). Якщо кілька держав об¢єднуються і створюють одну державу-наступника, то до неї переходить д.борг попередника. 61. Територіальне верховенство держав. Поняття та значення. В состав государственной территории входят суша и воды с находящимися под ними недрами и лежащее над сушей и водами воздушное пространство, пределы которых определяются государственной границей. Сухопутной территорией государства является вся суша в пределах его границ. Водную территорию государства составляют внутренние (национальные) воды и территориальное море. В пределах своей территории государство осуществляет верховенство, которое называется териториальным и является составной частью суверенитета государств. Верховенство государства означает, что власть данного государства является высшей властью по отношению ко всем лицам и организациям, находящимся в пределах его территории, и, кроме того, на территории государства исключается деятельность публичной власти другого государства. Териториальноем верховенство включает в себя, естественно, и юрисдикцию государства, то есть права судебных и административных органов по рассмотрению и разрешению всех дел на данной территории в соответствии с компетенцией этих органов. Понятие территориального верховенства гораздо шире понятия юрисдикции, поскольку оно выражает всю полноту государственной власти во всех ее конституционных формах 62. Державна територія До державних належать території, що перебувають під суверенітетом будь-якої держави. Держ тер-я – частина земн кулі, яка належить певній державі і в межах якої вона здійснює своє тертор. верховенство. Вона склад з сухопутної, морської і повітр тер-ії. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та ін прир рес, що знах в межах тер-ії є об¢єктами права вл-ті.Як об¢єкт права власності державна територія може бути предметом купівлі-продажу, дарування, оренди. До сухопут тер належ вся суша в межах держ кордонів. . Сухопут тер-я включ всю сушу, незалежно від місця знаходж окремих її частин. До її складу вход також надра суші на технічно доступну глибину (глиб не обмеж). До водн тер – внутр води і тер море. Внутр води: моря, повністю оточені сушею однієї держави, води озер, рік, каналів та ін водойм, береги яких належ одній держ. Тер море – морський пояс, що примикає до сухопут тер держави. Кожна держава може встанов ширину свого тер моря(небільше 12 м.міль), котра відмір. від вихідних ліній. До повітр тер-ії – стовп повітря певної висоти над сухопутною і морськ тер-ю держави. Верхн межа пов тер-100-110км. Умовна держ тер – тер дипломат предст-тв, торг, військ суден, пов суден, косм апаратів, які несуть прапор. 63. Держ кордони. Держ кордон – лінія і вертикальна поверхня, що прох по цій лінії, що зазначає кордони території держави. Це лінія, яка встановлює межі сухопут або водн тер-ї держави. Держ кордон визнач межі тер верховенства держави, тобто повної та виняткової її влади в межах тер-ії. Лінія держ кордону встановл в рез домовленості між суміжними державами, тобто шляхом укладання м\н угод. Кордони також можуть бути встановл в рез видання внутрішньодерж акта(пр. СРСР). Розрізн сухопутні, водні, повітр кордони. За способом встановлення розрізн кордони, які пров по меридіанах і паралелях(астроном), по місцевості з врахуваням її рел¢єфу(орограф), нанесенням прям ліній(геометр). Сухопутн кордон встановл: На суші – по хар точках і лініях рельєфу чи по ясно видимих орієнтирах. На морі – по зовн межі тер моря. На судноплавн річках – по серед гол фарватеру чи тальвегу ріки. На несудноплавн – по середин. На озерах-по прямій лінії, яка з¢єдн виходи кордону до берегів озера. Спочатку держ кордон опис в м\н договорі з вказівкою точних координат на карті(делімітація). Потім відбув демаркація – перенесення кордону на місцевість із встановл ясно видимих прикорд знаків. 64. Міжнародні ріки. Це ріки, які протікають по тер кількох держав і використ в інтересах інтенсивного торгового судноплавства: Дунай,Рейн(Європ), Нігер, Конго(Афр.). Кожна держава здійсн суверенітет над тією частиною ріки, яка знах в його межах. Прибрежні держави здійснюють регламентацію плавання м\н річками. Ця регламентація – з метою зберіг суверенітету прибрежн держави над частиною ріки і для відшкодування збитків з підтримання русла у судноплавному стані (Конв про режим судноплавства по Дунаю¢48). Дунай відритий для вільного торг судноплавства всіх кр світу. Плавання військових кораб всіх непридунайських кр забороняється. МП регулює не тільки судноплавство, а й ін ді-сть на м\н ріках: гідротехнічне буд-цтво, викор водн рес і забруднення вод. Цією ді-стю прибрежні держави не мають заподіювати шкоду навігації на ріках, створ незручності ін державам. Всі роботи, які можуть призвести до фіз зміни місцевості на тер-ії ін держави або можуть принести їй суттєву шкоду мають проводитися на підставі угод. Запог забрудненню. 65. Поняття та правове регулювання громадянства. Поняття гр-тво хар-зує взаємовідносини між людиною і державою. Під гр-твом розуміють стійкий правовий зв¢язок між людиною і державою, де присутні взаємні права і обов¢язки. Гром-нин має виконувати з-ни держави і зберігати їй вірність; держава має поважати людину, забезпеч дотримування її невід¢ємних прав і свобод, захищати її. Кожна людина має право на гр-тво. Ніхто не може бути позбавлений гр-тва довільно. Гр-во не може надаватися без згоди особи. Джерелами МП в сфері гр-тва є основоположні акти про права людини. Насамперед до них належить Статут ООН. А також Заг декларація прав люд.(1948). Тут вперше проголошено широке коло прав і свобод людини, які підлягають заг визнанню і повазі. М\н пакт про екон, соц і культ права і М\н пакт про громад і політ права. Вони розроблялися в органах ООН, прийн в 1966. Два способи набуття гр-ва:1)при народженні 2)після народж: натуралізація-вступ у гр-во, реінтеграція-відновл, оптація-набуття гр-ва у зв¢язку з тер змінами, трансферт-автоматична зміна гр-ва, репатріація-поверн у кр. Питання втрати гр-тва – внутр право. 66. Право на дипломатичний захист. Гол задача держави по відношенню до своїх гр-дян в МП – захист їх за кордоном. Держава має право на здійсн такого захисту. Диплом захист має місце, коли: 1)діями держави нанесений збиток іноземному гр-нину 2)ці дії протирічать МП 3)використання звичайних заходів захисту не дає позит рез. Збиток може бути нанесен і прив особами, але, якщо держ не застосувала відповідні заходи захисту, то збиток – нанесений державою. Частіше диплом захист здійс-ся диплом представництвами і конс установами, іноді МЗС і урядом. В ост час диплом захист надають не тільки гр-нам, але і особам, що постійно проживають на тер даної держ. 68.Апатриди. Поняття та правове регул-ня статусу. А.-це особи, які не мають гр-тва. Конв про статус апатридів – 1954. Стан, коли особа не розглядається гр-нином якої-небудь держ., може виникнути з різн причин. Напр., при виході з гр-тва з метою отрим гр-тва ін держ, яке надається через 5-10рр.; в рез народження від батьків, які не мають гр-тва; при позбавленні гр-тва тощо. Вважають, що правов статус апатридів наближ до статусу іноземців у даній державі. Але Конв¢54 у ряді випадків закликає держави надавати апатридам такого ж статусу, як і власним гр-нам. Це стосується свободи релігії, захисту інтелект вл-сті, права на судовий захист тощо. 69.Біпатриди. Поняття та правове регул-ня статусу. Б. – особи, які перебувають у гр-тві більш як однієї держави. Цей стан ще наз багатогромадянством. Двогромадянство – з-за незбіжності способів набуття гр- тва, коли, напр., особа набуває гр-тва за місцем народж(право грунту) і за гр-твом батьків (право крові). Іноді це можливо в рез натуралізації (у післявоєн період). Подвійне гр-тво може виникнути на підставі м\н договору. Іноді виникає проблема, яка полягає у тому, що гр-нин однієї з держав не має права посилатися на те, що він є в цій країні іноземцем, оск має гр-тво ін держави. На це посилаються при ухиленні від армії, при притягненні до кримінальної відпов-сті. В З-ні Укр “про гр-тво” сказано, що за особою, яка є гр-нином Укр, не визнається належність до гр-тва іноз держави. 70. Іноземці. Поняття та правове регул-ня статусу. Іноземець – особа, яка прожив на тер даної держави, не є її гр-нином, але має достатньо доказів належності до гр-тва ін держави. До цих доказів віднос паспорт або ін законне посвідчення, яке не втратило придатності. До іноземців прирівн і осіб без гр-тва. Режим іноземців визначається не тільки внутр законод-вом, але і нормами МП, у т.ч. і двосторонн договорами держав. Суч МП негативно ставиться до будь-яких форм дискрим-ії іноземців, і держави негайно вжив відповідних заходів до тих, хто обмежує права їх гр-дян. Правов стан іноземців подвійний. З одного боку вони – громадяни своєї держави і залиш під її юрисдикцією. З ін боку вони мають підкорятися з-нам кр перебування і підпадають під юрисдикцію приймаюч держави. Іноземець має право на дипломат захист своєї кр. Сьогодні в м\н відносинах поширеними є режим найбільш сприяння і нац режим. Перший – це коли гр-нам даної держави в кр перебування надаються такі ж права, якими користуються на її тер гр-ни країни, з якою кр перебування підтрим найбільш дружні віднос. Нац реж – зрівнювання іноземців з правов статусом власних гр-дян(за деякими винятками). Іноземцям не надано прав обирати і бути обраним в органи влади, служити в збр силах та ін. 71. Право притулку “Притулок” – піклування, яке надає держава особі, котра шукає такого піклування. Право притулку реаліз шляхом надання права в¢їзду на тер даної держави і законного там перебування. Особа, яка отримала притулок, за своїм статусом прирівн до іноземця. Відмінність – у тому, що її час перебування необмежений; той, хто отримав притулок не може бути висланий із країни і не може бути виданий ін державі. Притулок надається тим, хто не скоїв звичайних чи м\н злочинів. Надання притулку регламентоване нормами МП і внутр-державн права. До МП актів належ Заг декларація прав люд, 1948; Деклар ООН про тер притулок, 1967; Деклар Ради Європи про тер притулок¢77. Право притулку надається будь-якій особі, яка має обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за ознакою раси, віросповідання, політ переконань. Надання притулку є мирним актом і не вважається недружнім актом. Розрізн тер і дипломат притулок. 72. Права людини як галузь МП Сьогодні в світі спостерігаємо зростаючу самосвідомість особистості, усвідомлення цінності людського буття, у людей розвив почуття солідарності. Перші спроби позбавитись від несправедливого ставлення до людини – у 19 ст.(м\н-правові акти проти рабства і невільництва): Берлінськ Ген акт 1885 тощо. Конв щодо рабства(Жен.¢26). Бурхливий розвиток м\н правотворчості в сфері захисту прав і свобод люд – після закінч 2св війни(Статут ООН, Заг. Декларац. прав люд.-1948, ін). До осн м\н-правов актів належ також М\н пакт про економ, соц і культ права; М\н пакт про громад і політ права(1966). Це значно вплинуло і на внутр закон-тво і на розв гуманітарн правотворчості у всьому світі. Права і свободи розгляд як принципи загальн МП, обов¢язкові для заг визнання і виконання. Масові порушення прав люд – м\н злочини. Сьогодні всі м\н норми в сфері прав і свобод особистості наз м\н стандартами. 73. Норми про права людини. Все більша частина норм МП формується під впливом найб передових поглядів суч людства. Розвивається солідарності у людей, зрост самосвідомість особистості. Звідси – турбота про права і свободи люд незалежно від держ кордонів. До осн м\н-правових док-тів, що стос прав людини, віднос: Статут ООН, Заг Деклар прав люд(1948), М\н пакт про екон, соц, і культ права і М\н пакт про грома дянські і політ права(1966), Конв про політ права жінки (1953), Конв про ліквідац всіх форм расової дискримінац (1966), Конв про права дитини(1989) та ін. Норми в сфері прав люд, з одн боку, зобов¢язують держ забезпечити людині закріплені у них права, зін боку, надають людині право вимагати від держави виконання іі м\н зобов¢язань.У наш час усі м\н норми в сфері прав і свобод людини наз м\н стандарта ми. Це свідчить про те, що такі норми є прикладами для кожної держави при встановленні відповідних норм внутр законодавства. Фун-ї стандартів: 1)визначення переліку прав і свобод, що віднос до категорії основних і обов¢язк для всіх держ; 2)формулюв гол рис змісту кожного з цих прав 3)фіксув умов користування правами і свободами 4) встановл зобов¢язань держав по гарантуванню прав. 74. Система органів зовнішніх зносин Органи зовнішніх зносин підрозділяються на внутр-держ і зарубіжні. До внутрішньодерж зараховують: главу держави, парламент, уряд, відомство закордон справ, деякі ін органи. Зовнішньополіт функції глави держави залеж від форми правління. В Україні зовнішньополітичною функц глави держави є представлення держави в м\н відносинах. Президент керує зовн-політ дія-стю, веде м\н переговори, уклад м\н договори Укр, призначає і звільн глав дипломатичн представництв Укр та ін. парламент Укр визнач основи внутр і зовн пол-ки держ, дає згоду на обов¢язковість і денонсацію м\н договорів Укр та ін. МЗС Укр розробл заг стратегію зовн пол-ки Укр, реаліз зовн-політ курс Укр, здійсн захист прав і інтересів громадян Укр за кордоном, забезпеч дипломат і консул відносини Укр з ін державами. До зарубіжних органів зовн зносин належ дипломат., консул., торгівельні представництва. Диплом пред-ство – політ пред-ство держави. Ф-ції: представл державу, що акредитує в кр перебування, захист інтересів держави та її гр- дян, переговори з урядом кр перебування та ін. 75.Початок і кінець дипломатичного представництва. Дипломат пред-ство є політ пред-вом держави. Перш, ніж призначити главу пред-ва, слід запитати агреман - згоду уряду приймаючої держави на призначення даної особи(в письмовій чи усній формі). Держава, що акредитує не має права вимагати мотивів відмови. Дипломат редставник, що отримав агреман – персона грата, а який не отримав – персона нон грата. На ін співробітників дипл пред-ства отримання агремана не потрібне(достатньо отримати візу). Виключення – військові аташе. Після офіц призначення главі вручається вірча грамота і відзивна грамота його попередника. З цього моменту- поч викон своїх обов¢язків. Місія дипл пред-ва припиняється з відкликанням дипл пред-ника (або в разі його смерті). Ф-ції припиняються також за повідомленням держави перебування, що вона відмовл визнавати дипломат агента співробітником представництва(без пояснення причин). Таке повідомл-ня є рез-татом: втруч у внутр справи держави, висловлювання неповажливі щодо держ перебування, ін. Місія закінчується також з розривом дипломат відносин і у разі припинення існування держави, що акредитує. 76. Спеціальні місії. Конвенц про спец місії 1969. Спец місія – тимчасова місія, яка направлена однією державою в ін для спільного розгляду певних питань чи виконання певних завдань. Після виконання цих завдань діяльність місії припиняється. Склад спец місії: дипломат персонал, адм-технічний персонал і обслуговуюч перс. Для формування спец місії держава, що посилає має повідомити приймаючу кр про чисельність і членів місії. Приймаюча кр має право відмовити в прийнятті будь-якого члена місії без пояснення причин. Члени спец місій мають привілеї та імунітети(як дипломат пред-ства). Ф-ії спец місій поч з встановлення офіц контакту з МЗС приймаючої держави. Закінчення ф-цій: виконання завдань; за згодою заінтересованих сторін; із закінченням терміну її ді-ті, ін. Спец місія може діяти на тер третьої держави. 78. Дипломатичні привілеї та імунітети. Це сукупність особливих пільг, прав і переваг, наданим інозем.дипломатич. представництвам, їх персоналу та іншим особам, що корист.мн. правом захисту на тер-рії держави перебування. Імунітет – необхідна гарантія нормального здійснення дипломатом своїх ф-цій. (особиста недоторканість, недоторканість службовиз та житлових помешкань і майна, вилучення з-під юрисдикції місцевих органів влади та інш.) ільги та привілеї- (звільнення від мита, різних зборів, право на прапор, правон на носіння форми, на старшинство і т.п.) – це чинники. Що сприяють дипломатичній роботі та полегшують її. 79. Дипломатичне право мн. орг-цій. Охоплює відносини держав з ООН та інш. універсальними мн.організаціями. Регулюються ВК (1975) але вона ще не набрала чинності. Розглядає такі питання: - представництва та місії при МО. Його ф-ціями є: забезпечення представництва як такого; підтримання зв”язку між сторонами; введення переговорів; З”ясування здійснюванною діяльності в орг-ції; забезпечення участі держави, що посилає у діяльності орг-ції; захист інтересів орг-ції; сприяння здійсненню цілей і принципів орг-ції. Делегації і спостерегачі держав в органах МО і на конференціях. Делегації- це тимчасовий закордоноий орган зовнішніх зносин держави, сформований для виконання певних, чітко окреслених завдань у ході роботи мн.конференції. який припиняє існування після завершення своєї місії. Вони наділені ознаками: представницький х-р; тимчасовий х-р; конкретно-цільовий х-р.Делегація скл. З одного або кількох представників держави. Що посилає. У складі може бути дипломатичний, адм.-технічний і обсл.персонал. Невід”ємною вимогою є - обов”язкове повідомлення її керівних органів про склад (посади, звання, старшинство) , її прибуття, Це робиться зазделегідь, для того щоб надати членам делегації відповідні привілеї та імунітети. Привілеї та імунітети предс.держав – корист.тим ж привілеямита імунітетами що і дипл. 80. Консульські відносин и. Консульство-це установа, яка входить до системи органів зовн.зносин держави і представляє її на визначеній угодою тер-рії держави перебування, здійсн.на ній захист прав та інтересів своєї Д.. її громадян. Юр.осіб. Джерела регул.: це мн.договори і мн.правові звичаї, а також національне право держав. ВК про консульські зносини (1967) і Факультативні протоколи до неї. 81. Орг-ція консульських установ. Консульство-це установа, яка входить до системи органів зовн.зносин держави і представляє її на визначеній угодою тер-рії держави перебування, здійсн.на ній захист прав та інтересів своєї Д.. її громадян. Юр.осіб. Джерела регул.: це мн.договори і мн.правові звичаї, а також національне право держав. ВК про консульські зносини (1967) і Факультативні протоколи до неї. Набрала чинності (1967). К.установа може бути відкрита на тер-рії держави перебування тільки за згодої цієї Д. Функ-ть не в масштабі Д. А в межех консульського округу – району відведенного для виконання консульських ф-цій. Глави к.у. поділяють на генеральні консули; консули, віце-консули, консульські –агенти. Регул.нормами як мн.і нац.права Д.яка представляє. 82. Консульські функції. І категорія – захист інтересів Д. Її громадян, юр.осіб, сприяння розвитку дружніх, торгівельних відносин , економіч. Науков. Культурн.відносин . ІІ категорія – видача паспортів і проїзних док-тів, надання допомоги і сприяння громадянами, юр.особам.; виконання обов”язків натаріуса; представництво або забезп. належного предст.Д. ; здійсн.прав нагляду і інспекції суден, що належ. 83. Консульські привілеї та імунітети. Розподілені ВК (1963) на дві групи. І група – надання державою всіх можливостей для виконання ф-цій консульства. (Сприяння у придбанні або одержані іншим шляхом приміщень і помешкань для представників, можливість користуватися прапором і гербом у державі перебування з урахуванням законів, правил і звичаїв останьої. К.приміщення недоторкані.Предмети обстановки і майно Конс.установа також засоби пересування користуються імунітетом від будь-якої реквізиції. Приміщення звільняються від всіх податків, зборів і мита. Конс.архіви і документи недоторкані, незалежно від місця їх перебування. Всі працівники мають право вільного пересування. ІІ група - обов”язок держави перебування з повагою відноситися до посадових осіб з повагою, і вживати всіх заходів для запобігання будь-яким посяганням на їх особу, свободу та гідність. Конс.працівники не підлягають арешту, ні ув”язненню. Вони мають імунитет від юрисдикції судових дій. Водночас ВК обов”язує всіх осіб виконувати закони та правила країни перебуваня. 84. Поняття права мн.договорів. это отрасль мн.п. которая определяет порядок заключения, действия и прекращения действия мн.договоров. Источники права мн.договоров: (кодифицированные): ВК (1969) «О праве мн.договоров»; ВК(1986) «Оправе мн.договоров между мн.организациями». 85. Сторони в мн.договорах. Сторона-участник соглашения. Стороны соглашений –это государства в целом. Субъекты федерации-не участники соглашения. В зависимости от участников разл.договора: - межгосударственные – (от имени гос-ва на наивысшем уровне); межправительственные – между правительствами; межведомственные – от имени ведомств. 86. Право на участь в мн. договорах. Право на участие в мн.договоах имеют все. Абсолютным правом на участие имеют только заинтересованные гос-ва. (дела которго явл. основным предметом договорного соглашения). Если при договорн.регулировании участники не участв. в договоре – то такой д.не действ. Непосредственно заинтересов.гос-ва – законные права и интересы к-рых имею непоср. отношение к предмету договора. Право на участие сущ.независимо от признания гос-в или правительств. Незакон.режим устанавл. в гос-ве в нарушении права народа на самоопределение. Отсутствие дипломатич. Или консульских отношений не явл.препятствием для разрыва отношений. Мн.соглашения обязывают только уч-ков.Стороны вправе изменять условия соглашения без согласия третьих сторон, к-рые пользуются вытекающими из него правами. Кодифицированные договора имеют универсальный х-р. В закрытом соглашении участв. только гос-ва принимающие участие в его подписании. В полузакрытых – могут присоед и др.гос-ва но с согласия уч-ков.( “римский договор о созд.ЕС” (1957); соглашения в рамках СНГ). 87. Стадії укдадання договорів. 1. Принятие текста. Только в результате согласия всех уч-ков. Если договор универсален необх –2/3. Принятие текста не может наложить юр. обязательства. Установление аутентичности текста (подписание полное или предвартельное – либо текст, либо закл.акт.). 2.Подписание – окончательное прияние текста.и согласие на его обязательность. В подписанный договор изменения не вносятся. Подписание может быть полным, окончательным или предварительным. Распостр.- предварительное подписание –парафированным подписанием (нельзя вносить изменения). Подписанное соглашение имеет моральную основу для того чтоб предоставить договор на ратификацию. 3. Ратификация – и утверждение присоединения. Ратификация – акт подтверждения соглашения высшими законодат.органами гос-ва. Порядок ратификации –в соотв.с внутр.законодательством. на основе актов ратификац., глава гос-ва подписывает ратификац.грамоту. процесс ратиф. считают завершенным после обмена грамотами, а вслучае многостор.соглашения после сдачи грамот на хранение. 4.Утверждение и принятие – процедуры вараж.согласие на обязательность соглашения. Которая не подлежит ратификации. Утверждение осущ.широким кругом гос.органов (президентом и правительством). 5.Присоединение – акт согласия на обязательность соглашения, заключенного др.гос-вами. Акт присоединения выдается теми же органами что и ратификация. 88. Повноваження при підписанні мн. договорів. Для подписания любому гос-ву необх. полномочия. Глава гос-ва, правительства, министр иностр.дел обладают такими полномочиями -exoficio, в силу занимаемого положения. Все иные должны иметь эти полномочия. При подготовке 2-х стороннего соглашения произв.обмен полномочиями. Участие в заключении договора без полномочий не влечет за собой правовых последствий. 89.Ратифікація, затвердження, приєднання мн.договорів. Ратификация – и утверждение присоединения. Ратификация – акт подтверждения соглашения высшими законодат.органами гос-ва. Порядок ратификации –в соотв.с внутр.законодательством. на основе актов ратификац., глава гос-ва подписывает ратификац.грамоту. процесс ратиф. считают завершенным после обмена грамотами, а вслучае многостор.соглашения после сдачи грамот на хранение. Утверждение и принятие – процедуры выраж.согласие на обязательность соглашения. Которая не подлежит ратификации. Утверждение осущ.широким кругом гос.органов (президентом и правительством). Присоединение – акт согласия на обязательность соглашения, заключенного др.гос-вами. Акт присоединения выдается теми же органами что и ратификация. 90. Зостереження до мн.договорів. Вопрос оговорок был и остается одним из самых противоречивых и сложных в современном международном праве. Как отмечается в Первом докладе А. Пелле о праве и практике, касающейся оговорок к международным договорам, представленном на рассмотрение Комиссии международного права, противоречия в подходах, существующих в отношении оговорок, удалось преодолеть лишь благодаря компромиссным решениям, строящимся на двусмысленности или тщательно рассчитанном молчании. Будучи результатом согласования позиций по спорным вопросам, Венская конвенция (о оговорках 1969г) (способствовала дальнейшей кодификации и прогрессивному развитию правового регулирования оговорок. Следует отметить, что многие ее положения приобрели характер обычных норм и действуют в таком качестве для тех государств, которые не являются участниками этой Конвенции. Вопросами оговорок с 1993 г. занимается Комиссия международного права а также Asian-African Legal Consultative Committee (AALCC) и The Council of Europes Committee of Legal Advisers on Public International Law (CAHDI), которые образовали группу специалистов по вопросу оговорок к международным договорам. Оговорка определяется в статье 2(Венской конвенции об оговорках), пункт 1(d), Конвенции как "одностороннее заявление в любой формулировке и под любым наименованием, сделанное государством при подписании, ратификации, принятии или утверждении договора или присоединении к нему, посредством которого оно желает исключить или изменить юридическое действие2 определенных положений договора в их применении к данному договору". Указанное определение является бесспорным достижением Венской конвенции, способствуя формированию единого понимания оговорки вопреки многочисленным попыткам различных авторов дать свое определение. Понятие оговорки, как оно дано в Конвенции, получило признание современной доктрины, "однозначно закрепилось в судебной практике, несмотря на редкость прецедентов, и, судя по всему, на него опираются государства и международные организации в своей практике в отношении оговорок"3. Данное определение следует рассматривать как отправную точку в любом исследовании по вопросам оговорок. 91. Депозитарій мн.договорів. определяется соглашением договарив.сторон, в его качестве выступает гос-во, прав-во, мн.орг-ция, или ее гл.должностное лицо. Ф-ции депозитария носит мн.х-р и должны осуществл. беспрекословно. Они состоят в: хранении подлинника соглашения, подготовке и рассылке копий документа, в получении и хранении иных документов относящ. К данному соглашению, регистрация соглашения. 92. Вступ договорів в силу. Только с того момента, которое указ.в мн.соглашении, не требующем ратификации или утверждения, договор вступает в силу после его подписания. Договор может применятся временно. Для этого необх.дополн.соглашения. Решение о временном применении примен-ся теми же органами, что принимают решение о его подписании. 93. Форми договорів. формы и наименования международных договоров: договор, соглашение, конвенция, пакт, протокол, и др. 94. Дія договорів. Только с того момента, которое указ.в мн.соглашении, не требующем ратификации или утверждения, договор вступает в силу после его подписания. Договор может применятся временно. Для этого необх.дополн.соглашения. Решение о временном применении примен-ся теми же органами, что принимают решение.Прекращение может иметь место только на основании мн.договора. В большинстве случаев прекращается в результате его исполнения или истечения срока. 95. Порядок перегляду мн.договорів. При пересмотре договора применяются те же правила что и при заключении. Предложения про изменение доводятся до сведения всех участников договра. Соглашение о поправках не связывает участников договора, если они его не приняли. Если гос-во становится стороной соглашения после поправок, то для него текст пересматрив. 96. Недійсність договорів. Недействительность может быть относительной (делает договор оспаримым – основание, для признания такой недейств. явл.-ошибка, обман, подкуп). Абсолютной – означает ничтожность соглашения с самого начала. Основание явл. противоречие нормам jus cognes; принуждение – представителя гос-ва –делает недейст.соглашение только в том случае если угроза силы или ее применение противоречит принципам мн.права. 97. Міжнародні конференції. Межд.конференция временный орган участвующих гос-в, призванный обсуждать поставленные перед ним вопросы и принимать согласованные решения. Правда, сейчас немало совещаний, которые являются “полупостоянными”, будучи созываемыми на регулярной основе. Конференции принимают кодификационные конвенции (например, Венская конференция о дипломатических сношениях 1961г., Конференция по морскому праву.) Растет число и значение совещаний, в том числе и на высмшем уровне. В качестве примера можно привести ежегодные встечи “Большой семерки” промышленно развитых стран.Основная цель этих встеч – решение глобальных экономических проблем. Совещания с немногими участниками ограничиваются выбором председателя и создвнием секретариата. Конференции с широким участием имеют довольно сложную организационную структуру: председатель, комитеты, подкомитеты, рабочие группы, секретариат. Основные организационные вопросы решает ген.комитет, состоящий из председателя конференции и председателей комитетов. На совещаниях органиченного состава решения принимаются единогласно. На широких конференциях процедурные вопросы решаются простым большинством “присутствующих и участвующих в голосовании”. Это значит, что отсутствующие и воздержавшиеся в расчет не принимаются. Решения встреч ограниченного состава обычно оформляются в совместном заявлении или коммюнике. Более широкие конференции принимают заключительные акты, содержащие итоги работы и тексты принятых решений. Эти акты подписываются участниками. Юридически обязательной силой обладают лишь решения, оформленные в виде договора. 98. Постійні міжнародні органи. Постоянные международные органы – органы взаимодействия гос-в, обладающие ограниченной компетенцией и упрощенной организационной структурой. Они могут носить различные наименования, например Совет гос-в Балтийского моря, Черноморское экономическое сотрудничество, Центральная комиссия судоходства на реке Рейн, Дунайская комиссия. Основой таких органов служит договор между гос-ми, которые являются их членами. Организационная структура может быть достаточно развитой, приближающейся к организации. Совет гос-в Балтийского моря имеет совет министров ин.дел, комитет высших должностных лиц, комиссара по правам человека, рабочие группы. У других органов она более проста, например, Дунайская комиссия состоит из самой комиссии и секретариата. Правосубъектность таких органов обычно осуществляется в соответствии с правом страны пребывания, решения не носят юридически обязательного характера. Им передано право принимать рекомендации. Порой соглашения предусматривают порядок вступления рекомендаций в силу. Известны соглашения, предусматривающие обязательный характер резолюций, даже принятых большинством голосов членов комиссии. Речь, разумеется, идет о специальных областях сотрудничества. 99. Поняття та види міжнародних організацій. Междун.организация – орг-я, учрежденная договором гос-в-членов, придавших ей статус международной орг-и. Орг-и носят самые разные наименования: орг-я, фонд, банк, союз, агенство, центр. Полномочия орг-и закреплены ее уставом. Правовой основой орг-и являются “правила организации”. Учредительные акты явл.договорами, но договорами особого рода. Преждле всего это относится к Уставу ООН, согласно которому в случае противоречия ему других обязательств гос-в –членов преимущественную силу имеют обязательства по Уставу. Виды организаций можно определить по ряду критериев. В зависимости от круга членов различают организации всеобщие или ограниченного состава. Всеобщие или уневерсальные потенциально рвссичитаны на участие всехз гос-в, хотя сегодня даже в ООН некоторые страны по разхным причинам не участвуют(ВТО, ЮНИДР, МБРР, ВПС). Орг-и ограниченного состава могут быть региональными, т.е. открытыми только для гос-в определенного географического района (СНГ, ОАЕ, ЛАГ, СЕ). В орг-и экономического сотрудничества и развития участвуют только промышленно развитые страны. Отраслевые организации включают гос-ва, для которых основным источником доходов является експорт определенного продукта: нефть, кофе и другие. В зависимости от характера компетенуии орг-и делятся на обладающие общей компетенцией(ООН) и специальной компитенции (ЮНИДО, ЮНЕСКО). 100. Правосуб”єктність міжнародних організацій. Межд.правосубъектность орг-и носит специальный характер и определяется ее функциями. Как и другие субъекты, орг-я обязана выполнять нормы межд.права и несет ответственность за их нарушение. Правосубъектность орг-и включает право заключать межд.договоры с гос-ми и другими межд.орг-ми, например, о статусе своих помещений, об иммунитетах, о взаимодействии с родственными орг-зми. В Венской конвенции о праве договоров с участием орг-й 1986г. говорится: «Правосубъектность межд.орг-и заключать договоры регулируется правилами этой орг-и.». Орг-и участвуют в признании гос-в и правительств. Юридически это прерогатива гос-в. Но прием в орг-ю – прямой путь к признанию и порой имеет даже-большее значение, чем признание со стороны отдельных гос-в. Орг-и обычно создаются при помощи межд.договоров. Ликвидируются орг-и также по соглашению членов. В связи с ликвидацией орг-и возникоет вопрос о правоприемстве. ( Лига Наций – ООН (1946г.)). 101. Функції міжнародних організацій. Выделяют (по В.Марковецкому) три основных функции межд.орг-и: регулирующие, контрольные, оперативные. Регулирующая фун-я является сегодня наиболее важной. Она состоит в принятии решений, определяющих цели, принципы, правила поведения гос-в-членов. Такого рода решения обладают лишь морально-политической обязательной силой. Резолюции орг-и непосредственно не создают межд.норм, но оказывают серьезное влияние как на правотворческий, так и на правоприменительный процесс. Многие принципы и нормы межд.права были первоначально сформулированы в резолюциях.Весьма существенны фун-и легитимации и делегитимации. Первая состоит в подтверждении значения нормы, что усиливает ее эфективность. Вторая – в признании нормы не отвечающей требованиям жизни. Достаточно указать на резолюции ООН, осуществившие делегитимацию целого комплекса обычных и договорных норм, лежавших в основе колониальной системе. Контрольные фун-и состоят в осуществелении контроля за соответствием поведения гос-в нормам межд.права, а также резолюциям. В этих целях орг-и вправе собирать и анализировать соответствующую информацию, обсуждать ее и выражать свое мнение в резолюциях. Международный пакт о гражданских и политических правах 1966г. Обязывает участников представлять отчеты о выполнении ими положений Пакта Комитету по правам человека. Серьезные меры контроля, включая инспекцию, предусмотрены Уставом Междун.агенства по атомной энергии (МАГАТЭ). Оперативные фун-и заключаются в достижении целей собственными средствами орг-и. В подавляющем большинстве случаев орг-я воздействует на реальность через суверенные гос-ва-членов. Вместе с тем, постепенно растет роль и непосредственной деятельности. Орг-и оказывают эконом., научно-техн.и другую помощь, предоставляют консультационные услуги. Значительное развитие получили операции ООН по поддержанию мира. 102. Членство в міжнародних організаціях. Характерная черта межд. орг-й состоит в том, что их членами являются только суверенные гос-ва, именно гос-ва, а не их органы, несмотря на то, что такие орг-и зачастую именуют межправительственными. Не могут быть членами межд. Орг-и части гос-ва. Все члены равноправно участыуют в раюоте органов орг-и и несут ответственность за ее деятельность. Они делают взносы в бюджет орг-и. Существует статус наблюдателя. Он предоставляется гос-вам-нечленам или гос-вам-членам, которые не вошли в состав органа орг-и (Швейцария была представлена наблюдателем на многих сессиях Ген.Ассамблеи ООН). Членство прекращается с ликвидацией орг-и или самого гос-ва-члена. Членство не переходит в порядке правоприемства (Россия заняла место ССР не как правоприемник, а как гос-во-продолжатель СССР). Членство может быть прекращено в результате выхода из орг-и, что предусмотрено уставами многих орг-й (Несмотря на то, что Устав ООН также не предусматривает возможности выхода, Индонезия в 1965г. вышла из орг-и в одностороннем порядке. После решения возобновить членство в ООН, она не подверглась процедуре приема, и ее членство было восстановлено). Уставы многих орг-й предусматривают возможность исключения из числа членов. 103. Органи міжнародних організацій. Для осуществления своих фун-й орг-и обладают соответсвующим механизмом. Его основу составляют органы орг-и. Орг-и обладают высшим органом, в котором представлены все члены. Называется он по-разному: ассамблея, 1 конференция, конгресс и др. “Ген.Ассамблея” буквально означает “общее собрание”. В уневерсальных орг-х эти органы многочисленны и призваны принимать решения лишь по основным вопросам. Собираются они периодически, Ген.Ассамблея ООН работает ежегодно (сентябрь-декабрь), может созываться на чрезвычайные сессии. Для подготовки резолюций пленарного органа создаются комиссии и комитеты общего состава, работающие во время сессии высшего органа. Ген.Ассамблея ООН принимает резолюции, подготовленные ее шестью комитетами, может создавать вспомогательные органы. Пленарный орган избирает органы ограниченного состава, в числе которых основной исполнительный орган и органы по органы по главным направлениям деятельности орг-и. В некоторых орг-х существуют парламентские органы. В случаях, когда гос-ва передают осуществление части своих властных полномочий межд.орг-м, нац-е парламенты утрачивают контроль за этим. (Только Европейский парламент в рамках Европ.сообществ обладает существенными правами. Он может отправить в отставку исполнительный орган –Комиссию Сообществ и принимает участие в принятии бюджета). Особое место занимают судебные органы. Различные их виды могут решать споры между гос-ми, проверять правомерность решений орг-и и осуществлять административную юрисдикцию в отношении персонала. Большинство орг-й не создают своих судебных органов и не считают нужным судебный контроль за правомерностью своих решений. По делам, связанным с персоналом, универсальные орг-и используют админ.суд ООН. В Европ.сообществах принадлежит важная роль в контроле правомерности таких решений. Все орг-и имеют секретариат, который выполняет большую работу по обслуживанию орг-и. Возглавляется он главным админ.лицом (ген.секретарем или ген.директором), которое избирается высшим органом на определенный срок. 110. Міжнародні організації в Європі. ОБСЕ. Организация по безопасности и сотрудничеству в Европе. Явл.межправительств. регион. Орг-й в смысле Главы VIII Устава ООН. Учредит. актами Орг-и явл. Хельсинск. Заключ.акт Совещания по безопасн. и сторудн. в Европе 1975г.; Хартия для Новой Европы и Дополн. документ к ней, принятые в Париже в 1990г.; Декларация «Вызов времени перемен» и пакет решений по структуре и основным направлениям деятельности СБСЕ и др. В 1994г. СБСЕ преобразовано в ОБСЕ. Основные цели: содействие улучшению взаимных целей, а также создание условий по обеспечению длительного мира, поддержка разрядки межд. Напряженности; признание неделимости европейской безопасности, а также взаимной заинтересованности в разситии сотрудничества между гос-ми-членами; обеспечение соблюдения прав человека, экономического и социального прогресса и благосостояния всех народов. Важную роль в работе Орг-и играет Совет министров. Текущей деятельностью ОБСЕ руководит Действующий Председатель, который в случае необходимости может использовать институт “тройки” (предшедствующий, действующий и последующий Председатели), а также специальные целевые группы своих личных представителей. В Вене (Австрия) работает Секретприат ОБСЕ, обслуживающий Совет министров и Постоянный совет. Возглавляет Секретариат Ген.Секретарь, который назначается Советом министров сроком на 3 года. Важные и ответственные функции в рамках ОБСЕ принадлежат Верховному комиссару поделам нацинальных меньшинств. С 1994г. в Киеве работает Миссия ОБСЕ. Однеой из главных целей Миссии явл. Содействие ослаблению напряженности между центральными органами власти Украины и рускоязычным населением Крыма. Совет Европы. Одна из старейших региональных межправит.организаций. Создан в 1949г. десятью западноевропейскими гос-ми. В настоящее время объединяет 41 европейское гос-во. Устав СЕ явл. Учредит. документом орг-и. Цели СЕ: защита прав человека и парламентской демократии и обеспечение принципа верховенства права; принятие европейских соглашений, которые должны стандартизировать деятельность гос-в –членов в социальной и правовой областях; содействие осознанию и развитию европейской культурной самобытности. СЕ имеет три главных органа: Комитет Министров (исполн.орган), состоящий из мин-в ин.дел или их замистителей; Парламентскую Асамблею (совещательно-представительный орган), кот. Состоит из 281 члена. Конкретными достижениями в деят-ти СЕ явл. Сотни принятых рекомендаций для гос-в-членов по важным вопросам жизни общества и около 160 европейских конвенций и договоров. Наибольшую известность среди этих документов получила конвенция по защите прав человека и основных свобод 1950г. Деятельность СЕ охватывает практически все сферы жизни общества –права человека, соц. И эконом. Вопросы, образование, культуру, спорт и другие. Тесно сотрудничает с ООН и ОБСЕ. Европейский союз (ЕС). Был образован в соответствии с Договором о Европейском Союзе, подписанным главами гос-в и правительств 12 гос-в – членов Европ. Сообщества в Маастрихте (Нидерланды) в 1992г., который вступил в силу с 1 ноября 1993г. Со временем присоединились еще три гос-ва. На 1 января 1998 г. членами ЕС являлись 15 гос-в: Австрия, Бельгия, Великобритания, Германия, Греция, Дания, Ирландия, Испания, Италия, Люксембург, Нидерланды, Португалия, Финляндия, Франция, Швеция. Украина имеет намерение в перспективе стать членом ЕС. В 1994г. между Украиной и ЕС подписано Соглашение о партнерстве и сотрудничестве. Цели: образование тесного союза народов Европы; Содействие сбалансированному и длительному экономическому прогрессу, особенно посредством создания пространства без внутренних границ, усиление социального и экономического взаимодействия, образования экономического и валютного союза и создания в перспективе эдиной валюты, утверждение собственной идентичности в межд.сфере, особенно путем проведения совместной внешней политики и пол-ки в области безопасности, а в перспективе и совместной оборонной политики, сохранение и приумножение общего достояния. В стуктуру ЕС входят следующие органы: Европейский Совет; Европейский Парламент; Совет ЕС; Европейская Комиссия; Европейский Суд. ЕС имеет свой флаг и гимн. Организация Североатлантического договора (НАТО). Военно-политический союз западных гос-в. Был создан в 1949г. на основе подписания и ратификации Североатлантического договора («Вашингтонского договора»). Западноевропейский союз (ЗЕС). Явл.военно-полит.объединением ряда гос-в Западной Европы. В 1948г. Бельгия, Великобрит., Люксембург, Нидерланды, Франция подписали Договор ор совместной обороне и укреплении эконом. И культурных связей. Центральноевропейская инициатива (ЦЕИ) была создана в 1989г. группой гос-в Центр. И Восточн. Европы с целью налаживания многостороннего сотрудничества в политической и социально-экономичаской сферах и обеспечения тем самым стабильности и безопасности в регионе. 111. Поняття спору та ситуації в міжнародному праві. Государства порой в одностороннем порядке пытаются решить тот или иной международный вопрос (о линии прохождения границы, территориальную проблему и пр.). Подобное поведение может привести к ситуации, угрожающей международному миру и безопасности. Международный спор, в отличие от ситуации, характеризуется наличием выявленных и сформулированных разногласий государств в отношении предмета спора. При этом гос-ва свои претензии обосновывают законными интересами и нормами международного права. Нельзя признать наличие международного спора, если одно гос-во предъявляет претензии к другому, которое не принимает их или соглашается с претензиями частично. Международный Суд ООН отмечал, что «односторонние притязания не образуют спора». Для любого международного спора характерно наличие разногласий по вопросу факта или нормы права, конфликта юридических взглядов или интересов между двумя субъектами междун. Права. Ни одна статья Устава ООН не дают определения понятий «спор» и «ситуация» Устав ООН указывает лишь на то, что ситуации и споры могут быть двух видов: 1) угрожающими межд.миру и безопасности; 2) не несущими такой угрозы. 112. Механізм вирішення міжнародних спорів в ООН. Одной из отличительных черт современного международного права является наличие в нем принципа мирного разрешения международных споров В ООН проблемой мирного разрешения споров занимаются прежде всего три главных органа: Ген. Асамблея, Совет Безопасности и Международный Суд. Согласно ст. 11,12,14 и 35 Устава ООН Ген. Асамблея может принимать резолюции по мирному разрешению межд.споров, если они не переданы на рассмотрение Совета Безопасности ООН. Совет Безопасности ООН обладает наиболее широкими полномочиями по мирному разрешению межд.споров в сооттветствии с положениями Главы VI Устава ООН. Его резолюции носят рекомендательный характер для спорящих сторон. Ген.Секретарь имеет право доводить до сведения Совета Безопасности информацию по любым вопросам, которые, по его мнению, могут представлять угрозу миру и безопасности. Например, в 1962г. Ген. Секретарь ООН У Тан оказал добрые услуги и посредничество с целью мирного разрешения Карибского кризиса, грозившего перерасти в ядерный конфликт. Совет Безопасности уполномочен рекомендовать надлежащую процедуру или методы урегулирования спора. До передачи какого-либо спора в Совет Безопасности согласно ст.33 Устава ООН стороны, участвующие в нем, должны прежде всего стараться разрешить спор путем переговоров, обследования, посредничества, примирения, арбитража, судебного разбирательства, обращения к региональным оглашениям или иными мирными средствами. 113. Механізм вирішення міжнародних спорів ОБСЕ. Одним из важнейших принципов деятельности ОБСЕ, зафиксированном в Декларации принципов Хельсинского заключительного акта СБСЕ 1975г., является принцип мирного разрешения споров. ОБСЕ в своем распоряжении имеет две подкрепляющие друг друга формы деятельности в этой области: 1) принятие совместных пол.решений по правилу консенсуса; 2) прямые действия с использованием согласованных механизмов, применяемых ограниченным числом гос-в-участн. Имеющиеся в настоящее время механизмы используются в отношении событий в военной области («Венский механизм по необычной военной деят-ти»); человеческого измерения («Московский механизм»); серьозных чрезвычайных ситуаций («Берлинский механизм»). Функционирование данных механизмов основано на поэтапном подходе. На первом этапе выясняется ситация путем проведения консультаций между непосредственно заинтересовыавнными гос-ми, после чего назначаются встечи в рамках ОБСЕ в целом с возможным использованием процедур установления фактов. С 1994г. действует Конвенция по примирению и арбитражу 1992г. По положениям Конвенции в Женеве создается Суд пор примирению и арбитражу. Суд образуют примирительные комисси и арбитражные трибуналы, а точнее, мировые посредники и арбитры. Примирительная комиссия и Арбитражный трибунал создаются для каждого спора. В состав Комиссии входят мировые посредники, выбираемые из списка, составлямого гос-ми – участниками Конвенции. Каждое гос-во-участник назначает двух мировых посредников, из которых по крайней мере один должен быть гражданином этого гос-ва. Мир.посредники назнач. на 6-летний срок с возможн. Назначения на новый срок. И еще одного одного арбитра и одного его заместителя, которые могут быть его гражданами или гражданами других гос-в –членов ОБСЕ. Фамилии мировых посредников и арбитров сообщаются Секретарю, который включает их в список , передаваемый в Секретариат ОБСЕ для направления гос-м –членам организации. Административное рукодство Суда осуществляют Президиум, состоящий из Предведателя, Вице-председателя и трех членов, избираемых из мировых посредников и арбитров. ОБСЕ также может использовать процедуры «директивного примирения», с помощью которых Совет министров или Руководящий совет (ранее КСДЛ) вправе директивно указать спорящим гос-м на необходимость достичь примирения. 114. Мирні засоби вирішення спорів. Одной из отличительных черт современного международного права является наличие в нем принципа мирного разрешения международных споров. История формирования принципа мирного разрешения межд.споров началась с Гаагских конференций мира 1899 и 1907 гг., инициированных Россией. В Уставе ООН выделены следующие виды межд.споров: споры, продолжение которых могло бы угрожать поддержанию мира и безопасности (ст. 33,36,37); любые споры(ст.34,35,38); споры юридического характера (ст.36); местные споры (ст.52). Совет Безопасности уполномочен рекомендовать надлежащую процедуру или методы урегулирования спора. До передачи какого-либо спора в Совет Безопасности согласно ст.33 Устава ООН стороны, участвующие в нем, должны прежде всего стараться разрешить спор путем переговоров, обследования, посредничества, примирения, арбитража, судебного разбирательства, обращения к региональным оглашениям или иными мирными средствами. В последнее время все большее распространение получает такая форма переговоров, как консультации. В ряде двусторонних и многосторонних соглашений консультации предусмотрены как обязательное средство устранения разногласий (ГАТТ 1947; Конвенция ООН по морскому праву 1982; Соглашение о политических куонсультациях между Бразилией и США 1976г.; Хартия об особом партнерстве между Украиной и НАТО 1997г.). Междун. следственные и согласительные комиссии призваны содействовать мирному разрешению международных споров путем выяснения вопросов факта в случае, если межд. Споры не затрагивают ни чести, ни существ. Интересов сторон. Стороны создают такую комиссию на основе спец.соглаш-я. (После образования ООН для содействия в урегулир-ии споров учреждались бельгийско-датская 1952г.; французско-швей царская 1954г.; итало-греческая 1956г.; англо-датская 1961г.) . В 1995 г. Ген.Асамблея ООН приняла Типовой согласительный регламент для урегулирования споров между гос-ми. В соответствии со ст.1 Типовой согласит. Регламент применяется лишь в тех случаях, когда гос-ва в письменной форме явно договорились о его применении. Спорящие стороны на различных стадиях примирения могут просить Ген.секретаря ООН оказать им помощь в реализации процедуры примирения, а Председателя Межд.Суда ООН – в формир-и состава Комисси по примирению. Регламентом установлено, что результаты работы Комисси по примирению носит рекомендательный характер. Добрые услуги и посредничество в мирн. разреш-и межд. спора заключается в участии третьей стороны в споре для его успешного разрешения. Международные арбитражныен и судебные процедуры являются наиболее распространенными в межд.практике. В соотв. Гаагск. Конв. 1907 для облегчения обращения к арбитражной процедуре была создана Постоянная Палата Третейского Суда (ППТС). Наиболее известными международными судебными учрежд. явл. Международный Суд ООН, Европейский Суд по правам человека, Суд Европейского Союза, Международный трибунал по морскому праву. 117. Свобода польотів в міжнародному повітряному праві. Згідно додаткової угоди до Чиказької конвенції 1944 року проголошується “свобода повітря”. Але термін “свобода повітря” є не вдалим, адже по суті передбачає комерційні права, дед-ви можуть надавати іншим дер-м: права та транзитний політ без посадки на території держави, яка надає це право. право транзитного польту з посадками, але не в комерційних цілях (без висадки пасажирів, розвантаження літака, посадка для заправки паливом). право привозити в іноземну державу пасажирів, вантажів та пошту, яку було взято на борт в державі реєстрації повітряного судна. право вивозити з іноземної держави пасажирів, вантажів та пошту на території держави реєстрації повітряного судна. право висадки на території іноземної держави пасажирів, вантажів та пошту, а також брати на борт на території тої держави для перевезення з будь-яких третіх країн або в будь-які треті країни. право на здійснення перевезень між третіми країнами через власну територію. право здійснення перевезень між третіми країнами без польту над власною країною. право привозити в іноземну державу пасажирів, вантажів та пошту, яку було взято на борт в державі реєстрації повітряного судна. 118. Понятие м/эконом.права .М/экон.право-отрасль м/п,принципы и нормы,корт.регулир.междунар.эконом.отношения.В рамках мэп осущ.госуд.стратег.эконгом.безопасности-она исходит из необходимости эффект.реализации преимуществ м/разделения труда,устойчивости развития страны в услов.ее интреграции в миров.хоз.связи.Оснон.задача-активное влияние на происходящ.в мире процессы,что затрагивают нац.интересы Укр.Сущ.право эконом.могущества-организация права,а не большой семерки.Источники-Декларация ООН об установлении нового эконом.порядка и Хртия эконом.прав и обязанностей гос-ва.Основная масса эконом.связей осущ.физ.и юр.лицами.Такая деятельность регулир.и внутр.правом и опосредствована междунар.Праворазвитие-концепция гос-в с развивающейся эконом.Суть-уровнять статус гос-ва со статусом физ.и юр.лиц это кас.торговых и инвестиционых отношений.МЭП охватывает-торговые,финансовые,транспортные,инвестиционные,предоставление технологий,таможенные отношения. 119.Цели и принципы м/эконом. права(МЭП). В соотв.с Уставом ООН цели МЭП: содейств.эконом.и соц.прогресу;созд.условий стабильности и благополучия;повышение уровня жизни;обеспечен.полной зайнятости населения в условиях эконом.и соц.пронгреса.Принципы делятся на общие:суверенного равенства-все народы имеют право выбир.свою эконом систему и осущ.эконом.политику;запрещение силы и угрозы силой,и иные формы вмешательства,кот.направл.против эконом.основ гос-ва;запрещено применение эконом.мер любого хар-ра с целью добиться подчинения себе другого гос-ва или получить от него какие-бы то нибыло преимущества;гос-ва обязаны сотрдничать друг с другом с целью содейств.эконом.стабильности и прогреса.Специальные принципы: принцип всеучастия;суверенитета гос-ва над своими природными ресурсами и всей эконом.деятельности;принцип преференциального режима для развивающ.стран(благоприятн.условия предоставл.гос-ом одному эконом.объединен.или соединен.странам.);международной социальной справедливости;принцип свободного доступа к морю для стран,кот не имеют выхода.Кроме преференц.режима сущ-благоприятный режим(прдоставл.одним гос-вом другому или его гражданам,основн.сфера-торго.отношения.Национальный режим:в отношен.общих прав и в отношении спец.эконом.прав(неуравнивание статуса иностр.с местными гражданами в эконом.деятельности,это ставит под угрозу нац.экономику.Специальный режим-иностранцам предоставл.права спец.оговоренные в Законе. 120. Гос-во в МЭО. Гос-ву в эконом.области принадлежит суверенное право.Ему необходимо эффеективно взаимод.с другим гос-вами.активное использован.м/эконом.связей тянет за собой использование МЭП.В Хартии эконом.прав и обязанностей гос-ва сформиров.основн полдожение относит.роли и места гос-ва:каждое гос-во имеет и должно свободно осущ.полный посточн.контроль над эконом.деятельностью.Основной принцип,что регулир.м/отношения-взаимная и справедливая выгода.ВК закрепила за дипломат.представит-ми ф-ю развития отношений в области экономики.Основное значение для развития эконом.связей имеет институт дипломат.защиты своих граждан.Развитие опасных пр-в:пр-во ядерной энергии;космич.деятельность;химич.пр-во;транспорт. 121.Ответственность в МЭП. Развитие опасных пр-в:пр-во ядерной энергии;космич.деятельность;химич.пр- во;транспорт. Встал вопрос об эконом.ответственности гос-ва за вредные последствия законной деятельности.Такая отв-ть наступает даже тогда,когда такого рода деят.осущ частными лицами.Програма Кимис.ООН по м/п 1969г.Виды: К о гражд.от-ти за ущерб от загрязнения моря нефтью.Значит.отв-ть гос-в предусмотрена на случай ущерба от ядерного пр-ва.От-ть предусмотрена на случай ущерба,кот.причин.космич.деят-ю14978г.Пострад.сторона может:обратиться с иском в нац.суд;предъявить претензии непосредствено виновному.М/соглашения и зак-во гос-в предусматр.возможн.освобождение от отв-ти если нарушение нормы янет за собой моральное обоснование.Обычно м/соглаш.устанавл.пределы компенсации.Осовн.док-т сущ.К к К о железнодорожных перевозках пассажиров и багажа.там сумма четко регламентирована. 123.Разрешение м/э споров. Споры между физ.и юр.лицами разных стран относ.к нац юрисдикции.Они могут рассматр.судами гос-в либо м/комерческими арбитражами. м/комерческий арбитраж утверждается по нац.праву и руководств.нац правом своей деят- ти.Бывает:Арбитражный Суд МТП Париж,Лондонский М/Третейский Суд,Американский Арбитражн.Асоциационный;Арбитражный институт стокгольмской Торговой Палаты.Ф- ии МЭП:унификация процесуальных норм;создание м/правовых основ для признания и принудит.исполнения решения арбитражн.органов 1 гос-ва на територ.других;создан.спец.м/центров по рассмотр.комерч.споров;правовое регулирован.деятельн.арбитражн.органов.Основн.Европ.К о внешнеторговом арбитраже 1961г.Женева.она открыта.Источники:Типовый з-н о м/комерческом арбитраже ЮНСИТРАЛ;Арбитраный регламент эконом.Комисси ООН для Европы;Правила м/комерч.Арбитража эконом.Комиссии ООН для Азии и Дальнего Востока 1966г;Комиссия о признании и приведении в исполнении арбитражн.решений 1958г.В ней участв.90 гос-в;Вашингтонская К о разрешении инвестиц.споров между гос-ми и ин.лицами 1965г.Центр действ.при МБРР. 124.М/торговое право. Торговое право принципы и нормы,кот.регулир.межгосударств.торговые отношения.Потребность в нормативном регулировании удовлетвор.за счет складывающ.в практике обычае негосуд.хар-ра.Они то и составляли ядро торгового права.Каждое гос-во имеет право участвовать в междунар.торговле.Ниодно гос-во не должно подвергаться дискриминации.Гос-ва обязаны содействовать развитию м/торговли товарами.Торговые договоры устанавлив.общий правовой режим торговли:договор о дружбе,торговле и мореплавании, о торговле и навигации и др.Всилу своего хар-ра торговые договоры заключ.от имени глав гос-в и подлежат ратификации.Они служат основой для заключения более конкретных межправит.соглашений.В составе посольств учрежд.торговые представительства.Для содействия реализации договора создана Совместная Комиссия.Определен порядок разрешения споров.В развитие торговых договоров заключ.межправит.соглашения о торговле и эконом.сотрудничестве.Согллашение о товарообороте устанавл.контингенты товаров,кот.составляют товарооборот.Зачастую такие соглашения содержат постановления о платежах.Клиринговые соглашения опр.порядок взаимн.расчетов путем зачета встречных требований и обязательств,возникающ.во внешн.торговле,без превода ин.валюты. 125.М/торговые организации. Для объеденения усилий государств по эконом.восстановлению Европы был создан комплекс м/организаций:МВФ,МБРР,1947 ГАТТ-это соглашение легло в основу многостороннего регулирования торговли и тем самым в основу МТП.На Уругвайском раунде основными явл.соглашения об учреждении ВТО вместо ГАТТ, о таможенный тарифах,о торговле товарами.услугами,об относящ.к торговле правах интелект.собственности.Цели ВТО указаны в Уставе- содейств.эконом.сотруднич.гос-вв интересах повышения жизненного уровня путем обеспечения полной зайнятости,роста пр-ва и торгового обмена товрами и услугами.оптимального использования источников сырья с целью обеспечения долгосрочного развития,защиты и сохранения окружающей среды.Одна из главных ф-й-служить местом подготовки новых соглашений в области торговли и МЭО.Из этого следует,что сфера деятельности ВТО выходит за рамки торговли и касается эконом.отношений вцелом.Кроме того сущ.ог-ии ЮНКТАД Конференция ООН по торговле и развитию 1964г.ОПЕК-организац.стран экспортеров нефти. 126.Унификация норм,регулирующих торговые связи. М/торговые связи осущ.восновном физ и юр.лицами деят.кот.регулир.нац правом.Унификация-создание при помощи м/договоров единообразных норм,подлежащих восприятию правом гос-в и таким путем обеспеч.преодоление различий в регулирован.м/торговых связей.В ней участв.как гос-ва, так и в растущеймере организаци.К старейшим относ.Гаагская К по м/частному праву.Основн.сфера ее деят.-унификация коллизионного права.включая нормы решающие коллизии права в области м/т.1926г.сущ.межправит.организ.Межд.институт по унификации частного права(УНИДРУА).Он заним.унификац.различн.отраслей матер.частного права,в т.ч.и относящ к торговле.Значит деят.МТП,а также ВК о договорах м/купли- продажи товаров 1980г.,кот занимает центр.место в системе упомянутых актов.Последние не должны ей противоречить. 127.М/финансовое право. Совокупность м/правовых принципов и норм,регулир.межгосуд.валютно-финансовые отношения.В основе лежит принцип согласно кот.все госва имеют право полностью и эффективно участв.в м/процессе.принятия решений для урегулирован.мировых финансовых и вал.пр-м.Основн.регулирован.осущ.двусторонним договорами.Нормы содерж.в договорах об эконом.сотрудничестве общего хар-ра.Гос-ва создают спе.м/организации.Главная роль принадлежит уставам этих орг-й и заключаемые в их рамки соглашения,а ткже таким неправовым актам (мягкое право),как резолюции организаций.Центр.положение занимает МВФ 1945г.МБРР,МФК,МАР,МАИГ.Цели МВФ-поощрение сотруднич.в области вал.политики,сед.сбалансирован.росту мировой торговли.поддержание стабильности валют и упорядочение вал.отношений между гос-ми,предоставление средств для ликвидации несбалансированности платежных балансов стран- членов.МБРР цели-сод.реконструкции и развитию гос-в-членов путем капиталовложений на пр-е цели.поощрение частных и ин.инвестиций,стимулирование сбалансированного роста м/торговли,поддержка сбалансированного платежного баланса.Различ.отношения.суб-ми котор.выступ.гос-ва или межгос-организации, и отношения между частными лицами.Источники-ЖК об унификации права,относящ.к векселям 1930г.к чекам 1931г.К ООН о м/переводных векселях и м/простых векселях 1988г..Оттавские К 1988г о м/финансовом лизингеи м/факторинге. 128.М/инвестиционное право. Совокупность м/правовых принципов и норм,регулир.отношения гос-в по поводу капиталовложений.Основной принцип сформулированв Хартии эконом.прав и обязанностях гос-в:каждое гос-во имеет право регулиров.и контролиров.ин.инвестиции в пределах действия своей нац.юрисдицциисогласно соим законам и в сооотв.со своими нац целями и первоочередными задачами.Ни одно гос-во не должно принуждаться к предоставлению льготного режима ин.инвестициям.Заключен ряд многосторон.договоров,содерж.положения об инвестициях,Североамерик.соглашен.о свободной торговле (НАФТА),Энергтическая хартия и др.МБ и МВФ в 1992г.издали сорник,содерж примерные общие положения соотв.законов и договоров.Большинство законов и договоров предусматр.возможность рассмотрен.споров между ин.инвестором и принимающим гос-м в беспристрасном арбитраже. 129.Понятие м/криминального права. Совокупность принципов и норм.кот.регулир.сотрудничество гос-в в борьбе с преступностью.МУП вперые упомин.в 6-м протоколе 6-го комитета ГАООН.Характерные черты находят свое отражение в статутах м/воен.трибуналов.Определ:составы преступления, порядок организации трибунала;порядок проведения зседания.Источники:Резолюция СБ ООН,именно он определ состав преступл;юрисдикция трибуналов;их организация.Статуты м/военных трибуналов.Главные источники-договор и обычай. 130.Состав преступления. Основные составы м/преступлений определены статутами м/военных трибуналов,кот.были учреждены после 2-й Мировой войны и резолюц ГА ООН 46-48гг.3 групы преступлений:Преступления против мира -планирование,подготовка,развитие,ведение агрессивной войны,нарушение м/соглашений развязывание войны.Военные преступления-нарушени законов и обычаев войны-убийства.истязания,угон гражд.населения,оккупирован.территорий для принудит.работ.,убийство истязание уоенопленных или лиц,кот наход.в море.убийство заложников.бесцельное разрушение городов и деревень. Преступления против человечества-убийство,истребление,парабощение,ссылки и другие жестокости в отношении граждан по полит рассовим или религиозн.мотивам.Перечень дополнен статутами трибуналов для Югославии и Руанды-изнасилование,терроремт.деяния.заключение в тюрьмы и др. 131.М/военные трибуналы. М/уголовные суды или трибуналы призваны служить гарантией реализации норм м/п.Сущ 4-м/трибунала для Югославии,По Руанды, Токийский и Нюрмберский.Трибунал сост.из камер-2-судебные,1-аппеляционная,прокурора и секретаря.Кажд.судебная камера сост.из 3 судей, а аппеляцион.из 5 судей.Прокурор самост.орган назнач.СБ по предоставлению Генсека ООН.Обвинит акт вынос.судебными камерами.Единым приемлемым наказанием-тюремное заключение и конфискация имущества.Деят м/трибуналов не должна препятсв.деят нац содов в отношен.соотв.преступлений. 132.Понятие м/гуманитарного права. Гуманит.право-совокупность принципов и норм,кот.регулируют поведение воюющих сторон и защищают права и интересы в период военных действий.Объект регулирования-отношения,складывающиеся между субъектами м/п в ходе вооруж.конфликтов.Источники-ЖК о защите раненых и больных во время войны 1846г.Петербургская декларация об отмене употребления взрывчатых и зажигательных пуль1868г.;13 ГК о законах и обычаях войны 1899 и 1907г.ЖК о защите жертв войны 1949г.В 1977г.ЖК 1949г.были приняты два Доп.протокола.Протокол-1кас.защиты жертв м/вооруженных конфликтов,Протокол-2 защита жертв вооруженных конфликтов немеждународного хар-ра.Важную роль играют Уставы М/военных трибуналов в Нюрберге и Токио1945г.иК о неприменимости срока давности к военным преступлениям и преступл.против человечества 1968г.Также в развитии законов и обычаев ведения войны активно уч-т м/о-ЛигаНаций, ООН,МККК,Лига обществКрасногоКреста,ИнститутМ/п. 133. Защита жертв войны. В 1863г.был учрежден Международный КОМИТЕТ Красного Креста(МККК). По инициативе Комитета в 1864г.была принята ЖК об улучшении участи паненых в войне на суше-1 межд-правовой акт по защите жертв войны.1899;1907-Гаагская К о защите жертв вооруженных конфликтов.Центр.место занимают ЖК о защите жертв войны 1949г. Защита раненых и больных в сухопутной войне-1-ЖК об улучш.участи раненых и больных в действ.армиях 1949г.и Доп.протокол-1-1977г.К категории раненых и больных относ.всех участников вооруженных конфликтов-как военных, так и гражданских, кот нужд.в медицинской помощи.Указ.лица в случае их ранения или болезни должны польз.защитой при любых обстояят.Любая сторона во власти кот.они окажутся должна обеспеч.им гуманное обращ.и уход без какой-либо дискриминации.Запрещ.посяга-во на их жизнь и личность.запрещ.добивать или истреблять их,провод.над ними биолог.опыты преднамер.оставл.их без медиц.помощи или ухода.Воюющ.стороны должны зарегистр.раненых.больных и умерших неприят.стороны и сообщить сведения о них в Справочное Бюро по военнопленным.Погибшие должны быть достозахоронены, а информ.передана в Справочн.Бюро в МККК. Санитарным и мед.фрмированиям воюющ.стороны обязаны обеспечить покровит.и охрану.Защите пренадл.все объекты,кот имеют отлич.знак в виде красного креста на белом поле,красного полумесяца, красного льва и солнца.Воюющ.стороны могут могут создавать на своей территор.или на оккупирован.территор.санитарные зоны. Защита раненых и потерп.кораблекрушение во время войны на море-2-я ЖК 1949г. И Доп.протокол 1 1977г.аналогично первому.любое военное судно воюющей стороны может потребовать передачи раненых, больн.и потерпевш.кораблекрушение наход.на судах любого типа неприятеля, если воен.судно может обеспечить надлежащ.условия для необходим.мед.ухода.Военно-госпитальные суда ни при каких условиях не могут быть подвергнуты нападению или захвату, но должны всегда пользоваться уважением и защитой при условии,что их названия и хар-ки были сообщены воюющим сторонам за 10 дней до их использования.Торговые суда,превращенные в госпитальные не могут исп.для других целей в течении всей войны.Тоже самое касается и медперсонала.Военнопленные-3-я ЖК 1949г.и Доп.протокол 1 1977г.Военнопленными явл.комбатанты воюющих сторон.Вон-е наход.во власти неприятельского гос-ва.Любой незаконный акт запрещ.и расматр.как нарушен.права вооруж.конфликтов.Военнопленные полностью сохраняют свою гражд.правоспособность.Недопускаются пытки,допрос провод.на понятном им языке.Интернированые(заключение)в-е согут быть размещены только в помещениях на суше с соблюдением гигиены.Трудоспособных в-х можно исп.в качестве раб силы за опред.плату.Разрешена переписка,посылки.Они подчин.законам гос-ва держих в плену.3-е гос-во может быть назначено наблюдателем.Кажд.гос-во учрежд.Справочное Бюро.После окончания воен.действий они освобожд.и репартируются.В соотв.с нормами права вооружен.конфликтов поощр.создан.санит.зон.1-я ЖК 1949г.-Проэкт соглашен.о сан.зонах.Можна заключать соглашен.о созд.демилитаризованных зон. 134. Нейтралитет гос-ва во время вен.действий. Гос-во отказыв.участв.в вооруж.конфликтах.и оказывать помощь воюющ.странам в силу своего нейтрального статуса.Нейтралитет во время войны бывает 2 видов:постоянный(любая война),временный(в отношении конкр.войны),о чем гос-во офиц.заявляэт.Нормы м/п регламентируют права и обязанности нейтральн.гос-в и воюющих сторон в отношен.них в случае вооружен.конфликта.Дан.нормы закреплены в ГаагскихК 1907г.:о правах и обязанностях нейтр.гос-в и лиц в случае сухопутной войны и гос-в в случае морской войны.Основн.положение этих норм сводится к тому,что территор.нейтральн.гос-ва не может превращ.в теарт воен.действий.Запрещ.оказание помощи воюющ.гос-ам оружием и дргими воен.материалами со стороны нейтралього гос-ва.В случае покушение на статус нейтр.гос-ва оно может исп.в/с для защиты своего нейтралитета.Провоз больных и раненых допуск.Граждане нейтральных гос-в могут в качестве добровольцев сражаться на стороне воюющ.гос-ва.При этом они становятся комбатантами и теряют статус нейтрального лица.Вюющ.гос-м запрещ.производить воен.действия в территор.водах нейтрального гос-ва.Но воюющ.стороны могут использ.т/в и порты нейтр.гос-ва на определ.условиях,одинаковых для всех воюющ.гос-в.Время пребывания воюющ.судов в т/в нейтр.гос-ва ограничено.Торговые судаимеют право свободно посещать воды нейтр.гос-в.Режим нейтралитета охватывает борьбу воюющ.сторон с военной контрабандой:абсолютная(перевозка материалов исключительно военного предназначения;относительная(условная-перевозка предметов двойного назначения могут исп.как в мирн.так и военн.целях,медикаменты не явл.контрабандой.Нейтралитет в воздушной войне не регламентир.конвенционными нормами.Общие правила нейтралитета,установленные в законах и обычаях войны,примен.также и к воздушной войне. Нет: 14. Програмні і рекомендовані норми МП. 31.Розмежування сфер застосування МП. 57. Зміни в державній владі і договори. 67.Громадянство і правонаступництво у відношенні території. 77.Фукції дипломатичного представництва 104. Генеральна Асамблея ООН. 105. Рада Безпеки ООН. 106. Головні органи ООН. 107. СНД. Цілі та Принципи. 108. Основні напрямки діяльності СНД. 109. Організація з безпеки та співробітництва в Європі. 115. Територіальне море. 116. Виключна економічна зона. 122.ТНК 135. Міжнародно-правова концепція МП. Алфавитный список данных вопросов по МЕЖД. ПРАВУ Апатриди. Поняття та правове регулювання статусу. 68 Біпатриди. Поняття та правове регулювання статусу. 69 Взаємозв'язок звичайних і договірних норм міжнародного права. 19 Визнання урядів. 54 Виключна економічна зона. 116 Вирішення міжнародних економічних спорів. 123 Відповідальність держав і приватних осіб за порушеннянорм міжнародного економічного права. 121 Вступ договорів в силу. 92 Генеральна Асамблея 00Н. 104 Головні органи 00Н. 106 Громадянство і правонаступництво у відношенні територій. 67 Депозитарій міжнародних договорів.91 Держава в міжнародних економічних відносинах. 120 Державна територія. 62 Державні кордони. 63 Дипломатичне право міжнародних організацій. 79 Дипломатичні привілеї і імунітети. 78 Дія договорів. 94 Договірні норми міжнародного права. 18 Застереження до міжнародних договорів. 90 Захист жертв війни. 133 Звичайні норми міжнародного права. 17 Зміни в державній владі і договори. 57 Імперативні та диспозитивні норми міжнародного права. 13 Імунітет держав. 51 Іноземці. Поняття та правове регулювання статусу. 70 Класифікація норм міжнародного права. 12 Кодификація міжнародного права. 8 Конституція України і міжнародне право. 36 Консульських відносин. 80 Консульські привілеї та імунітети. 83 Консульські функції. 82 Механізм вирішення міжнародних спорів 00Н. 112 Механізм вирішення міжнародних спорів ОБСЄ. 113 Механізм міжнародно-правового регулювання. 22 Мирні засоби вирішення спорів. 114 Міжнародна ввічливість. 20 Міжнародна правосуб'єктність держав. 47 Міжнародне визнання держав. 53 Міжнародне інвестиційне право. 128 Міжнародне право і екстериторіальна дія національного права. 32 Міжнародне право про взаємодію з національним. 34 Міжнародне торгове право. 124 Міжнародне фінансове право. 127 Міжнародний правопорядок. 23 Міжнародні військові трибунали.131 Міжнародні організації в Європі. 110 Міжнародні ріки. 64 Міжнародні торгові організації. 125 Міжнародно-правова відповідальність. 24 Міжнародно-правова концепція України. 135 Національне право про взаємодію з міжнародним. 35 Недійсність договорів. 96 Нейтралітет держав при веденні військових дій. 134 Норми «м'якого» права. Їхнє значення для розвитку сучасного міжнародного права. 11 Норми про права людини. 73 Об'єкт міжнародного права. 5 Органи міжнародних організацій. 103 Організація з безпеки та співробітництва в Європі. 109 Організація консульських установ. 81 Основні напрями діяльності СНД. 108 Основні права і обов'язки держави. 49 Повноваження при підписанні міжнародних договорів. 88 Поняття держави в міжнародному праві. 48 Поняття застосування норм міжнародного права. 25 Поняття і види міжнародних організацій. 99 Поняття міжнародного гуманітарного права. 132 Поняття міжнародного економічного права. 118 Поняття міжнародного кримінального права. 129 Поняття міжнародного права. 1 Поняття міжнародно-правового регулювання. 21 Поняття норми міжнародного права. 10 Поняття права міжнародних договорів. 84 Поняття спору та ситуації в міжнародному праві. 111 Поняття та правове регулювання громадянства. 65 Порядок перегляду міжнародних договорів. 95 Постійні міжнародні органи. 98 Початок і кінець дипломатичного представництва. 75 Права людини як галузь міжнародного права. 72 Правила і способи тлумачення норм міжнародного права.27 Право на дипломатичний захист. 66 Право на участь в міжнародних договорах. 86 Право притулку. 71 Правонаступництво держав. 55 Правонаступництво у відношенні державних архівів. 59 Правонаступництво у відношенні державних боргів. 60 Правонаступництво у відношенні державної власності. 58 Правонаступництво у відношенні договорів. 56 Правосуб'єктність міжнародних організацій. 100 Призупинення і зупинення дії договорів. Міжнародні конференції.97 Принцип добросовісного виконання взятих на себе міжнародно-правових обов'язків.46 Принцип мирного вирішення спорів. 38 Принцип невтручання. 41 Принцип незастосування сили в міжнародному праві. 37 Принцип непорушності кордонів. 43 Принцип поваги прав людини. 39 Принцип рівноправ'я та самовизначення народів. 44 Принцип співробітництва. 45 Принцип суверенної рівності. 40 Принцип територіальної цілісності. 42 Принципи міжнародного права. 16 Програмні і рекомендовані норми міжнародного права. 14 Прості і складні держави. 52 Рада Безпеки 00Н. 105 Ратифікація, затвердження, приєднання , міжнародних договорів. 89 Розмежування сфер застосування міжнародного і національного права. 31 Свобода польотів в міжнародному повітряному праві. 117 Система і структура міжнародного права. 9 Система органів зовнішніх зносин. 74 Склад злочину в міжнародному кримінальному праві. 130 СНД. Цілі і принципи. 107 Спеціальні місії. 76 Співвідношення міжнародного і національного права. Значення проблеми. 33 Стадії укладання договорів. 87 Сторони в міжнародних договорах. 85 Суб'єкти міжнародного права. 4 Суб'єктивна і об'єктивна сфери дії міжнародного права. 29 Територіальна сфера застосування норм міжнародного права.30 Територіальне верховенство держав. Поняття та значення. 61 Територіальне море. 115 Тлумачення норм міжнародного права судами. 28 Тлумачення норм міжнародного права. 26 Транснаціональні корпорації як учасники міжнародних економічних відносин. 122 Україна і міжнародне право. 2 Уніфікація норм, які регулюють торгові зв'язки. 126 Форма, джерела міжнародного права. 3 Форми договорів. 93 Функції дипломатичного представництва. 77 Функції міжнародних організацій. 101 Функції міжнародного права. 6 Цілі і принципи міжнародного економічного права. 119 Цілі міжнародного права. 15 Членство в міжнародних організаціях. 102 Юридичне обов'язкові норми міжнародного права. 7 Юрисдикція держави. 50