Каталог :: Литература

Реферат: Карпенко-Карый

                                                                              
     
     
                 Карпенко-Карый (Иван Карпович Тобилевич)                 
                              (1845 - 1907)                              
Майже півтора сторіччя минуло від дня народження видатного українського
драматурга і театрального діяча Івана Тобілевича, широко відомого також під
псевдонімом Карпенко-Карого.Його славне ім’я тісно пов’язане не тільки з
українським театральним ренесансом останньої чверті  XIX століття, а й з
розвитком визвольного руху на Україні, з боротьбою за ідейність та народність
літератури. До мистецьких вершин Карпенко-Карий ішов повільною, але твердою,
впевненою ходою, долаючи численні перешкоди, що одна за одною поставали на
його многотрудному  життєвому  шляху.
Народився майбутній драматург 29 вересня 1845 року в слободі Арсенівці
поблизу Єлисаветграду (нині Кіровоград) в родині збіднілого дворянина. Мати
походила з давнього козацького роду. Початкової грамоти І.Тобілевич навчився,
як тоді водилося, у дяка, а продовжував освіту в бобринецькій трикласній
повітовій школі (1555). Навчання хлопцеві давалося легко, і закінчив він
школу в числі найкращих учнів (1559).
На чотирнадцятому році життя доля кинула хлопця в похмурі кімнати повітових
канцелярій, де молодий писарчук мусив коротати довгі дні над нудною роботою.
Так було в Бобринці, так і в Єлисаветграді, куди І.Тобілевич переїхав разом з
повітовими установами влітку 1865 року. Хоч у новому місті Іван Карпович був
столоначальником повітового, а потім секретарем міської поліції і мав чин
колезького секретаря, чиновницька кар’єра його не приваблювала.
У Єлисаветграді він утворив аматорський гурток, вистави якого мало чим
відрізнялися від вистав професійних труп.
1883 - В альманасі М. Старицького «Рада» опубліковане оповідання
«Новобранець» за підписом Гнат Карий. Звільнений з посади секретаря поліції.
Під псевдонімом Карпенка-Карого стає актором трупи М. Ста­рицького.
1884 - Одружився зі співачкою трупи Старицького Софією Віталіївною Дітковською.
Він був одним із найактивніших діячів місцевого Товариства для поширення
серед народу ремесел і грамотності, клопотався про утворення притулку для
калік і сиріт, був ініціатором утворення безплатної лікарні для бідного люду,
безплатної народної бібліотеки, а наприкінці сімдесятих років близько
зійшовся з передовою інтелігенцією (П.Михалевич, М.Федоровський та ін.), з
якої згодом склався нелегальний гурток однодумців, готових віддати сили за
правду, за свободу рідного народу. Архівні документи свідчать що у будинку
І.Тобілевича на Знаменській вулиці не раз відбувалися зібрання гуртка, на
яких читали заборонену літературу. Ще до розгрому цього гуртка Карпенка-
Карого як людину неблагонадійну було звільнено з посади секретаря
Єлисаветградскої поліції, а згодом вислано на три роки під нагляд поліції за
межі України.
1884  Він оселяється в м. Новочер­каську, живе під наглядом поліції як
політичний засланець. Працює в кузні і в палітурній майстерні. Написав п'єсу
«Бондарівна».
1885  Написані п'єси «Розумний і дурень» та «Наймичка». Переробляє п'єсу «Хто
винен?» на «Безталанну».
1886   Створена комедія «Мартин Боруля». У Херсоні ви­ходить «Збірник
драматичних творів» І. Карпен­ка-Карого.
1887    Одержує дозвіл залишити Новочеркаськ. Переїжджає на хутір Надія біля
Єлисаветграда. Живе під нагля­дом поліції. Займається господарством. Прагне
по­новити свою театральну діяльність. Листується з бра­тами: М. Садовським і
П. Саксаганським.
1888     Гласний поліцейський нагляд за драматургом змінюється негласним.
Дозволено виїзд із хутора Надія. Відновлення акторської діяльності в
україн­ському народному театрі. Виїжджає на гастролі разом з Кропивницьким,
Заньковецькою, Саксаганським, Садовським. Разом із Саксаганським зго­дом
очолює окрему трупу.
1889            Написав комедію «Сто тисяч». 7892      Написав драму
«Батькова казка».
1893            Написав п'єсу-жарт «Паливода XVIII століття».
1895            Написана драма «Лиха іскра поле спалить і сама щезне».
1897            Створив п'єси «Понад Дніпром», «Чумаки». Склав записку до
з'їзду театральних діячів у Москві, яку з трибуни з'їзду виголосив П.
Саксаганський.
1898            Написано статтю «Наталка Полтавка». Сторінки з споминів».
1899            Створив трагедію «Сава Чалий».
1900            Написав комедію «Хазяїн».
1907            Під час гастролей у Москві відвідує Л. М. Толстого, дарує
йому свої твори.
1902            Написав драму «Гандзя». 1903—1904     Написав комедії
«Суєта», «Житейське море».
1907            У другій половині січня в м. Умані востаннє висту­пає на
сцені. Через тяжку хворобу змушений при­пинити роботу в театрі. 31 серпня їде
лікуватись до Берліна.
155 вересня    Помер у Берліні Іван Карпенко-Карий.
1907            Його тіло перевезено на Україну і поховано побли­зу хутора
Надія на кладовищі с. Карлюжино, по­руч з могилою його батька.
1969            У хуторі Надія відкрито літературно-меморіальний музей І.
Карпенка-Карого.
З 1889 року майже до кінця життя Карпенко-Карий був одним із фактичних
керівників, режисером і актором у трупі свого брата П.Саксаганського,
об’їздив з нею десятки великих і малих міст колишньої російської держави і
написав такі шедеври драматургії, як “Сто тисяч”,“Хазяїн”,“Сава
Чалий”,“Суєта”.