Каталог :: Административное право

Контрольная: Забезпечення законності в державному управлінні

                                  Зміст:                                  
     Вступ. 2
     1. Поняття законності і дисципліни в державному управлінні. 3
     2. Контроль та його види: 5
     3. Нагляд та його види. 9
     4 Звернення громадян. 12
     Висновок. 15
     Використана література: 16
                                                                              
      

Вступ.

Для того, щоб зрозуміти, яким само чином здійснюється забезпечення законності та дисципліни в органах державного управління слід дати поняття того, що розуміється під законністю як принципом державного управління, що таке державна дисципліна та які існують гарантії її забезпечення, співвідношення законності і дисципліни, які існують види контролю в державному управлінні, перерахувати форми реагування прокурора на порушення законності, визначити які є види звернень громадян та їх роль у забезпеченні законності.

1. Поняття законності і дисципліни в державному управлінні.

У загальнотеоретичному розумінні законність розглядається як специфічний державно-правовий режим, за допомогою якого забезпечується загальнообов’язковість юридичних норм у суспільстві і державі. Її суть полягає в обов'язковості виконання приписів правового характеру. Матеріальний зміст законності - у сукупності правил, обов'язків, дозволянь, заборон, гарантій законності, що регламентується державою. Вони створюють стан, при якому суспільне життя, всі види державної діяльності підпорядковані неухильній дії права. Законністю досягається узгодженість дій, організованість і порядок, тобто дисципліна в загально -державному масштабі. Державна дисципліна виражається у забезпеченні законності у сферах державне - управлінській, виробничій, планово - фінансовій, трудовій та у галузях інших відносин. Під дисципліною в державному управлінні слід розумі ти свідоме дотримання всіма органами виконавчої влади, державними службовцями установленого державного порядку діяльності, точне, повне і неухильне виконання ними своїх функціональних обов'язків, наказів і розпоряджень компетентних посадових осіб. Законність в державному управлінні з одного боку передбачає наявність законів, що виражають волю народу, а з другого, означає одноманітне розуміння, застосування, безумовне і точне виконання законів та підзаконних правових актів усіма державними органами, посадовими особами, громадянами, громадськими формуваннями. Це вимагає від всіх суб’єктів управлінських відносин діяти відповідно до законів і зобов’язує виявляти ініціативу для забезпечення виконання закону. У сфері функціонування виконавчої влади законність ґрунтується на таких принципах: - загальнообов’язковість законів для всіх без винятку органів, посадових осіб та громадян; - єдності законності - однозначного розуміння і застосування законів на всій території держави; - неприпустимості протиставлення законності і доцільності. Законність у діяльності апарату органів державного управління означає що рішення, які приймаються державним органом, не повинні протиречити чинному законодавству; не можуть виходити за межі його повноважень і можуть прийматись тільки з питань, що віднесені до його компетенції; повинні прийматись у передбачених нормативними актами порядку та формах; усі взаємовідносини державних органів з недержавними структурами, громадянами та їх об’єднаннями будуються на основі взаємних прав і обов’язків, які визначені на законних підставах. Послідовна і точна реалізація законності не передбачає наявність відповідної системи її гарантій. Дана система вбирає в себе загальні умови законності та спеціальні юридичні або організаційно - правові засоби забезпечення законності. До загальних належать: а) політичні; б) економічні; в) організаційні; г) ідеологічні. До спеціальних юридичних засобів належать: А) організаційно - структурні формування - система державних органів та позадержавних структур в обов’язки яких входить підтримання належного рівня законності; б) організаційно - правові методи - це напрямки діяльності організаційно - структурних формувань та використовувані ними прийоми і способи забезпечення законності. До них належать: 1. контроль; 2. нагляд; 3. звернення до державних органів з питань забезпечення законності із заявами, пропозиціями, клопотаннями та скаргами.

2. Контроль та його види:

Контроль - органічна частина, функція управління. Звідси випливає, що складовою частиною діяльності органів державної виконавчої влади є організація та застосування контролю. Його сутність полягає в обліку та перевірці суб’єктом контролю того як підконтрольний об’єкт виконує свої обов’язки і реалізує свою компетенцію. Іншими словами контроль являє собою діяльність щодо перевірки фактичного стану справ на підконтрольному об’єкті, виявлення недоліків, помилок, зловживань, їх усунення, а також притягнення до відповідальності винних осіб. Контрольну діяльність умовно можна поділити на такі етапи (стадії): 1) визначення змісту контролю та конкретних строків контрольних заходів; 2) залучення до контролю фахівців з певних галузей знань, представників громадськості; З) аналіз підсумків контролю та прийняття відповідних рішень за його висновками; 4) вибір шляхів, форми та методи реалізації прийнятих рішень. Таким чином, контроль передбачає не тільки виявлення порушень закону, але і їх усунення. Саме ця якість перш за все характеризує контроль як спосіб забезпечення законності. Під час здійснення контрольної діяльності стан справ на підконтрольному об’єкті оцінюється не тільки з точки зору законності, а і з точки зору доцільності. Перевірка виконання прийнятих рішень за своїм змістом вужча за контроль і полягає у фактичній оцінці виконання підконтрольним об’єктом конкретного рішення вищестоящого суб’єкта контролю. Що стосується вимог до рішень, то вони мають бути конкретними, своєчасно доведеними до виконавців та роз’яснені їм. Суб’єкти контролю повинні надавати виконавцям практичну допомогу в реалізації рішень, аналізувати хід їх виконання. Вимоги, що висуваються до контролю: І) підзаконність; 2) систематичність; З) своєчасність; 4) всебічність; 5) об’єктивність; б) гласність; 7) дієвість; Види контролю: А) залежно від суб’єкта що здійснює контроль: 1) парламентський; 2) президентський; 3) урядовий; 4). контроль з боку органів центральної виконавчої влади; 5) контроль з боку органів державної виконавчої влади; 6) судовий; 7) контроль з боку органів місцевого самоврядування; 8) громадський. Б) залежно від обсягу компетенції суб’єкта контролю: загальний; відомчий; надвідомчий. В) залежно управлінської стадії: попередній; поточний; наступний. Г) залежно від спрямованості: зовнішній; внутрішній. Зупинимося більш детально на видах контролю залежно від суб’єкта, що здійснює контроль. 1. Парламентський контроль. Його здійснює Верховна Рада України. Відповідно до Конституції України вона здійснює контроль за: виконанням державного бюджету; діяльністю Уряду; використанням іноземних позик не передбачених бюджетом; додержанням прав і свобод громадян; Для реалізації контрольних повноважень Верховна Рада використовує Рахункову Палату і Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, які є постійно діючими структурами. Крім постійно діючих структур Верховної Ради можуть бути створені і тимчасові. Так, згідно із ст. 89 Конституції, Верховна Рада створює тимчасові слідчі комісії, а відповідно до ст. 42 Закону "Про надзвичайний стан" Верховна Рада контролює стан дотримання цього спеціального режиму. 2. Президентський контроль. Президент як голова держави контролює додержання законності у сфері функціонування виконавчої влади. Відповідно до ст. 102 Конституції України він має право відміняти акти України і АРК, є гарантом забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Для здійснення контрольних функцій при Президенті України, діє його адміністрація, яка в своїй структурі має контрольне управління, функціональним призначенням якої є контроль за виконанням законів, указів, розпоряджень Президента органами виконавчої влади та їх посадовими особами. 3. Урядовий контроль. Відповідно до ст. 113 Конституції Кабінет Міністрів реалізує свої контрольні повноваження шляхом: втілення в життя фінансової, цінової, грошової, кредитної та податкової політики; вжиття заходів щодо забезпечення обороноздатності й безпеки держави; забезпечення зовнішньо економічної і митної справи; безпосереднього керівництва роботою Міністрів, комітетів та інших органів державної виконавчої влади. За результатами такої діяльності Кабінет Міністрів видає постанову та розпорядження. 4. Контроль з боку центральних органів державної виконавчої влади. Даний вид контролю здійснюється міністерствами, комітетами, відомствами. Правовою основою їх контрольної діяльності є Положення про те чи інше міністерство, комітет / напр. Положення "Про МВС України" /; "Загальне Положення про міністерство, інший орган державної виконавчої влади України", затверджене Указом Президента України від 12.03.96р., Закон України / напр. "Про державну контрольне - ревізійну службу в Україні" /. Здійснюваний ними контроль може мати як відомчий так і надвідомчий характер. Відомчий контроль - здійснюють всі центральні органи державної виконавчої влади, їх структурними підрозділами відносно підлеглих їм органів, підприємств, установ і організацій. Основними завданнями відомчого контролю є здійснення контролю за виконанням планових завдань, економічним використанням матеріальних і фінансових ресурсів, збереження державної власності, правильності постановки бухгалтерського обліку, станом контрольне - ревізійної роботи, а також припинення фактів безгосподарності та розтрати. Організація і здійснення відомчого контролю за діяльністю підконтрольних об’єктів в системі МВС України покладено на Міністерство внутрішніх справ України, яке відповідно до п 2, 3. Положення про нього, забезпечує законність у діяльності працівників і військовослужбовців системи МВС, організує виконання актів законодавства України і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією Надвідомчий контроль - здійснюється з метою забезпечення одноманітного вирішення комплексних задач, стосовно ряду галузей управління. На відміну від відомчого контролю, надвідомчий здійснюється суб’єктами контрольної діяльності стосовно непідпорядкованих їм організаційно структур. Провідною формую надвідомчого контролю є контрольне - ревізійна діяльність, яка здійснюється Державною контрольне - ревізійною службою України, яка діє при Міністерстві фінансів і йому ж підпорядковується. Дана служба має своїми завданнями здійснення державного контролю за витрачанням коштів, матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку, звітності. Контрольне ревізійна діяльність здійснюється у формах ревізій і перевірок. Ревізія - це документальний контроль фінансове - господарчої діяльності, за наслідками якого складається акт. Перевірка - обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово - господарчої діяльності, за результатами яких складається довідка або доповідна записка. Органи державної контрольно - ревізійної служби в Україні відповідно до ст. 234 КпАП України мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням законодавства з фінансових питань (ст. 164 КпАП України ). Контроль з боку місцевих органів державної виконавчої влади здійснюється, в першу чергу, державними адміністраціями областей, районів, міст Києва та Севастополя. Їх контрольні неповноваження визначені в ст. 16 Закону України від 09.04.1999р. "Про місцеві державні адміністрації". Відповідно до вказаного Закону місцеві державні адміністрації здійснюють на відповідних територіях державний контроль за: збереженням і раціональним використанням державного майна; станом фінансової дисципліни, обліку і звітності, виконанням державних контрактів і зобов'язань перед бюджетом, належним і своєчасним відшкодуванням збитків, завданих державі, та інш. Згідно із ст. 25 Закону місцева державна адміністрація наділена повноваженнями в області забезпечення законності і правопорядку, прав і свобод громадян, до яких зокрема, належать: забезпечення виконання Конституції України і законів України, рішень Конституційного Суду, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади; забезпечення виконання законодавства про національні меньшинства і міграцію, про свободу думки і слова, свободу світогляду і віросповідання; забезпечення здійснення заходів щодо охорони громадського порядку, громадської безпеки, боротьби із злочинністю та інш. Судовий контроль. Контроль з боку органів судової влади - це заснована на законі діяльність судів щодо перевірки правомірності актів і дій органів управління, їх посадових осіб із застосуванням, в разі необхідності, правових санкцій. Система органів судової влади, які наділені контрольними функціями складають: А). Конституційний Суд України; Б). суди загальної юрисдикції; В). господарчі суди. Зміст контрольної діяльності перерахованих судів полягає у правовій оцінці, яку дав суд, діям і рішенням органів державного управління та їх посадових осіб, а в разі виявлення порушень закону - вжиття відповідних заходів і притягнення винних до відповідальності. Конституційний Суд України здійснює контрольні функції під час розгляду справ відносно конституційності актів державного управління, що видаються Кабінетом Міністрів України, при розгляді конституційних подань та звернень. Під час здійснення судочинства з кримінальних, цивільних та адміністративних справ, суду загальної юрисдикції водночас дають оцінку Громадський контроль - це діяльність громадських організацій, органів самоорганізації населення, трудових колективів щодо виявлення порушень законності у сфері здійснення виконавчої влади. Даний вид контролю відрізняється від всіх попередніх відсутністю державне - владного змісту в контрольній діяльності суб’єктів громадського контролю. Їх рішення, що приймається за результатами перевірок носять, як правило, рекомендаційний характер.

3. Нагляд та його види.

Нагляд за додержанням законності в сфері державного управління здійснюється у формі адміністративного нагляду та нагляду прокуратури. Адміністративний нагляд - це особливий вид контрольної діяльності, який здійснюється спеціальними державними структурами з метою спостереження за дотриманням органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами спеціальних правил і норм передбачених нормативними актами Суб’єктами адміністративного нагляду є інспекції та міліція. Інспекції умовно можна поділити на дві групи: 1) надвідомчі інспекції (податкова, ДАІ, Держпожежнагляд та інш). 2) відомчі інспекції, які здійснюють свої функції тільки в межах того чи іншого відомства (інспекція польотів цивільної авіації, військова інспекція безпеки дорожнього руху, інспекція гірничого технагляду, котлонагляду, інспекція особового складу та інш). Правове становище державних інспекцій закріплено у відповідних положеннях про них, затверджених Кабінетом Міністрів України. До повноважень державних інспекцій належить: - розробка правил і норм, виконання яких є обов’язковим для піднаглядних об’єктів, - організація і здійснення нагляду - одержання та витребування необхідних матеріалів /документів/; обслідування на місцях; здійснення дозвільних функцій; давання експертних оцінок, обов'язкових приписів і вказівок. - Застосування заходів державного примусу, зокрема притягнення до адміністративної відповідальності за відповідними статтями КпАП України. Адміністративний нагляд міліції - це систематичний нагляд за дотриманням посадовими особами і громадянами правил і норм, що регулюють громадський порядок і громадську безпеку. Метою адміннагляду міліції є: А - попередження і припинення порушень правил і норм; Б - виявлення порушників і притягнення їх до відповідальності (кримінальної і адміністративної). Адміністративний нагляд міліції поділяється на загальний і спеціальний. 1) Загальний адміннагляд - це нагляд, за дотриманням загальнообов’язкових правил і норм (правил перебування іноземців в Україні, правил дозвільної та паспортної системи). 2) Спеціальний адміністративний нагляд міліції - це нагляд за поведінкою певної категорії громадян, які звільнені з місць позбавлення волі, з метою запобігання вчинене злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них. Категорії осіб, якими може бути встановлений адміністративний нагляд передбачені Законом України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" від 1 грудня 1994р. Даний вид нагляду встановлюється у всіх випадках судом терміном від 1 до 2 - х років. Особи, за якими встановлено адміннагляд повинні додержуватись певних правил, передбачених Законом, до них можуть бути застосовані обмеження. За порушення правил і обмежень адміністративного нагляду настає адміністративна і кримінальна відповідальність. Нагляд прокуратури є наступною формою нагляду, як способу забезпечення законності у державному управлінні. Здійснюючи нагляд, прокурор наділений певними повноваженнями (ст. 20 Закону), а саме: витребовувати для перевірки відповідності закону рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти; вимагати проведення перевірок, ревізій діяльності підконтрольних органів; залучати спеціалістів для проведення експертиз; викликати посадових осіб і громадян та вимагати від них пояснень з приводу порушень закону. Формами реагування на порушення закону є: 1) протест прокурора (ст. 21 Закону ); 2) припис прокурора (ст. 22 Закону ); 3) подання прокурора (ст. 23 Закону ); 4) постанова прокурора (ст. 24 Закону ). Протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або вищестоящого органу. У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушення права. Наслідками принесення протесту є зупинення дії опротестованого акта. Протест підлягає обов’язковому розгляду протягом 10 днів з дня його надходження і протягом також строку повідомляється прокурору про наслідки його розгляду. Письмовий припис про усунення очевидних порушень закону вноситься прокурором (його заступником) органу чи посадовій особі, які допустили порушення або у вищестоящий орган. Письмовий припис вноситься у випадках, коли порушення закону носять очевидний характер і можуть завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуто. Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокурору. Припис може бути оскаржений вищестоящому прокурору, який протягом 10 днів розглядає скаргу і вносить остаточне рішення. Подання з вимогами усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, вноситься прокурором (його заступником) у державний орган, громадську організацію або посадовій особі, які наділені повноваженнями усунути порушення закону, і підлягає невідкладному розгляду. Не пізніше як у місячний строк має бути вжито відповідних заходів до усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, і про наслідки повідомлено прокурору. Постанова прокурора про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи виноситься у разі порушення закону посадовою особою або громадянином. Постанова прокурора про дисциплінарне провадження, або провадження про адміністративне правопорушення підлягає розгляду повноважною посадовою особою або відповідним органом у 10-ти денний строк після її надходження. Відповідно до ст. 25 Закону у протесті, наданні, приписі або постанові прокурора обов'язково зазначається, ким і яке положення закону порушено, в чому полягає порушення та що і в який строк посадова особа або орган мають вжити до його усунення.

4 Звернення громадян.

Одним із дієвих засобів забезпечення законності є право громадян на звернення до органів держави з питань забезпечення законності. Дане право закріплено у ст. 40. Конституції України, в якій сказано, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні звернення або особисто звертатись до органів державної влади, органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк. У розвиток конституційних положень 2.10.1996р. був прийнятий Законом України "Про звернення громадян"; Указ Президента України "Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення" від 19.03.1997р. та Інструкція з діловодства за зверненнями громадян. Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції / зауваження /, заяви / клопотання / і скарги. А) Пропозиція / зауваження / - звернення громадян, де висловлюється нарада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя. Б) Заява / клопотання / - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією чи чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих Рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. В) Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і законних інтересів громадян, порушених діями / бездіяльністю /, рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, об'єднань громадян, підприємств, посадових осіб. Рішення, дії / бездіяльність /, які можуть бути оскаржені: - в разі порушення ними прав і законних інтересів чи свобод громадянина; - які створюють перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; - в разі незаконного покладення на громадянина яких – не будь обов’язків або незаконного притягнення до відповідальності. Вимоги до звернень: ]/ направляються до компетентних органів; 2/ у зверненні вказується прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. З/ форма звернення може бути як письмовою так і усною; 4/ письмове звернення повинно бути підписано заявником із зазначенням дати. Якщо звернення громадян оформлене без дотримання перерахованих вимог, повертаються заявником з відповідними роз'ясненнями не пізніше як через 10 днів від дня його надходження. Звернення, оформлені належним чином і надані в установленому порядку, підлягають обов’язковому прийняттю та розгляду. Письмова звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором, а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визначається анонімним і розгляду не підлягає. До кожного виду звернень встановлено особистий порядок розгляду і форм реагування. Пропозиції / зауваження / розглядаються обов'язково, а громадяни повідомляються про результати їх розгляду. Заяви / клопотання / повинні бути: об’єктивно і своєчасно розглянуті; факти, викладені в них, перевіреними; рішення повинно прийматись відповідно до чинного законодавства; повинно бути забезпечено їх виконання і громадяни повідомляються про наслідки їх розгляду. Скарга подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду, а в разі відсутності такого органу безпосередньо до суду. До скарги додаються наявні у громадянина рішення або копії рішень, які приймались за його зверненнями раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду скарги, які після її розгляду повертаються громадянину. Термін подання скарги становить 1 рік з моменту прийняття рішення, що оскаржувалось, але не пізніше 1 місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням. Скарги, подані з порушенням зазначеного терміну, не розглядаються. Права громадянина при розгляді заяви чи скарги; - особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у їх перевірці; - знайомитися з матеріалами перевірки; - подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органам, який розглядає заяву чи скаргу; - бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; - користуватися послугами адвоката; - одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; - висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; - вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень. Строки розгляду звернень громадян: 1/. 1 місяць від дня находження. 2/. 15 днів, якщо не потребують додаткового вивчення; 3/. 45 днів - якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо. Подання громадянином звернення, яке містить наклеп і образи, дискредитацію органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та їхніх посадових осіб, керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі та інших дій, тягнуть за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Висновок.

Таким чином, розглянувши ці питання можна дійти висновку, що діяльність державних органів управління підлягають ретельному контролю по здійсненню ними своїх функцій не тільки зі сторони держави, але й громадян. Держава забезпечую законність прийнятих рішень шляхом контролю зі сторони Верховної Ради України, Президента України, Судових органів, Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади. Контроль за додержанням законності здійснюється не тільки за горизонтальним принципом, але й за вертикальним. Відомчий контроль забезпечує законність у підпорядкованих структурах, Над відомчий – у не підпорядкованих. Такий принцип забезпечує більш ретельний контроль за додержанням законодавства. Важливим інструментом контролю за законністю є здійснення адміністративного нагляду та звернення громадян до органів державного управління з клопотаннями і зауваженнями. Комплексний підхід до контролю за діяльністю є демократичним, здатним регулювати діяльність різних органів, та забезпечувати законність, захист прав та свобод громадян.

Використана література:

- Конституція України: Прийнята на п'ятий сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р. //Відомості Верховної Ради України /далі - ВВР/ - 1996 №30. ст.141. - Закон України "Про прокуратуру" від 5.11.1991р. //ВВР-1992№4.ст.14. - Закон України "Про статус суддів" від 15.12.92р. //ВВР-1993.№8.ст.56. - Закон України "Про державну контрольне - ревізійну службу в Україні" від 26.01.1993р. // ВВР - 1993 № 29. ст. 308. - Закон України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" від 01.12.1994р. // ВВР - 1994 № 52 ст. 455. - Закон України "Про звернення громадян" від 02.10.1996р. //ВВР-1996. №47. ст.256. - Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997р. //ВВР- 1997 №24. ст. 170. - Коваль Л.В. Адміністративне право України: Курс лекцій - К. 1998. - Колпаков В.К. Адміністративне право України. - К. Юрінком Інтер. 1999. - Кодекс України про адміністративні правопорушення - Правила дорожнього руху України /введені в дію з 1 травня 1994 р./ із змінами та доповненнями;