Каталог :: Экономика

Контрольная: Інституціоналізм в українській економічній думці

                   Міністерство освіти і науки України                   
          Львівський національний університет імені Івана Франка          
                      Інститут післядипломної освіти                      
                    

Фінінсово-економічний факультет

КОНТРОЛЬНА РОБОТА з навчальної дисципліни: Економіка України студента гр. ФЕФ-305-з Рожкової О.В. Львів 2004 П Л А Н : ІНСТИТУЦІОНАЛІЗМ В УКРАЇНСЬКІЙ ЕКОНОМІЧНІЙ ДУМЦІ 1. Національні особливості формування і розвитку інституціоналізму; 1. Національні особливості формування і розвитку інституціоналізму Особливості інституціоналізму в українській економнній думці пояснюються специфічними умовами її розвитку. Вектор цього розвитку задавався колоніальним станом укранських земель у складі чужих імперських держав. У тому зв’язку економічна теорія інституціоналізму зазнавала відповідшх трансформацій, вона служила засобом економічної самооборони населення. Незважаючи на ці конкретні завдання, українська еюномічна думка містить цінності інституціоналізму загальношві-лізаційного значення. У тому зв'язку достатньо зіслатись на праці представників Київської школи в політекономії, в яких доволі чітко окреслені поняття, якими оперує інституціщалізм. Ще рельєфніше сформульовано положення інститудіоналізму в науковій спадщині всесвітньовідомого українсмого вченого М.Туган-Барановського, який до з'ясування екогомі-чних процесів щедро залучав соціологію, психологію, культуру, історію тощо, тобто ті компоненти, що знаходятьа в теоретичному арсеналі інституціоналізму. Теорія і практика інституціоналізму в Україні були пов’язані з кооперативним рухом у якому в умовах імперських режимів українство знаходило можливості для самореатзщії. Через те у цій ділянці інституціоналізм має визначні постаті та теоретико-організаційні надбання. Яскравою постаттю в українському кооперативному русі був М. Левитсьський, який народився 25 березня 1859 р. у с.Хмільник Канівського повіту на Київщині в родині свяценика. У 1863 р. батьки перебралися в село Федвар на Херсон­щині. До 1875 р. М. Левитський вчився у місті Златополі Чигиринського повіту, закінчив гімназію в м.Біла на Холмшші. Вже у вищих гімназійних класах він разом з товаришами винаймив будинок і заклав свою першу артільбурсу. Після закінчення гімназії МЛевитський вивчав медцину в Московському університеті, але за участь в народницькому русі відсидів місяць у тюрмі, був відрахований з університеу з "вовчим білетом". Відправлений адміністративним порядком на село до родини, однак все ж не скорився і завдяки доброзичли­вості ректора, відомого вченого-економіста Г.Цехановецького, став студентом юридичного факультету Харківського університету. Після закінчення університету М.Левитський мав змогу зали­шитися тут для підготовки до професорського звання, але пове­рнувся в село, ставши спочатку завідувачем господарства вели­кого маєтку в Ананіївському повіті, працював статистиком під керівництвом О.Русова при подвірному переписі Олександріїв-ського повіту. Скоро М.Левитський переїхав до Єлисавета і по­чав адвокатську практику. Завдяки цим переміщенням він пі­знавав селянське життя, потреби сільського господарства, Це сприяло тому, що М.Левитський зайнявся кооперативною справою. Ще в Олександріївській земській управі він склав проект організації гуртового обробітку землі в повіті, на здійснення якого земство виділило асигнування. За цим проектом 1887 року се­ляни спільно обробили понад 2000 десятин землі. У 1894р. МЛевитський заснував хліборобську артіль в с.Федвари. Це була, по суті, перша хліборобська артіль, що функціонувала на під­ставі складених письмових угод, правно оформлених у нотаря. М.Левитський вважав, що "кооперація є найліпше і най­краще виявлення людського генія в межах соціально-економі­чного будівництва". Він закликав дрібних селянських влас­ників до добровільної гуртової господарки, яка б не допуска­ла навіть тіні примусу. На таких засадах артільний рух під гаслами М.Левитського з Херсонщини поширився на Катери-нославщину, Полтавщину, Чернігівщину, Канівщину, Донеч­чину і навіть на російські терени. Згідно з поглядами М.Левитського, хліборобська артіль бу­дувалася на таких засадах: 1. вся наша земля на всіх наділах наших, а також орендо­вана, об'єднується разом в єдине ціле і передається до неподі­льного та спільного володіння та користування всієї артілі; 2. усе рухоме та нерухоме майно, різні будівлі і т.д. належать нероздільно і перебувають у спільному користуванні всієї артілі; 3. кожне суспільство живе окремо і влаштовує своє хатнє життя як само хоче; 4. урожай весь обов'язково звозиться в один двір;урожай після виплати артільних боргів, податків і т.ін. поділяється поміж усіма учасниками за кількістю робітних душ без різниці статі (причому хлопці 14-17 років і дівчата 13-16 років отримують половину належного дорослим учасникам); 5. щоб наше артільне діло йшло добре, всі повинні жити в злагоді, любові та згоді, як брати і як подобає дійсним християнам; ми не повинні ані лаятися, ані сваритися, ані п'янствувати..." Як видно з оригінальної і докладної артільної умови, М. Левитський хотів з артілі створити зародок нової господар­ської і моральної організації. Такі намагання робили суспільні реформатори в країнах Європи і Америки. Найхиткішими ар­тільні засади М.Левитського були в тому, що вони не враховували багатовікового побутування українських селян, вже сам характер землеробських занять яких породжував приватновла­сницькі інтереси і мотивації до праці. Власне це й ствердила спеціальна комісія Вільного економічного товариства. "Всі завоювання соціального прогресу, - писав він, - по суті, здобуті не стільки економічними факторами, скільки си­лами моральними і ... перемагав зрештою не той, хто був силь­ніший економічно, а той, хто був сильніший морально". М.Левитський розглядав економічний розвиток із позицій ево­люціонізму, бо "історія жодних різких кроків не знає", відзна­чав демократично-республіканський дух українського народу, який прагне створити "вільний устрій життя без пана і хлопа". Він звинувачував марксистів у зловживанні теорією, радив не керуватися "німецькими шаблонами", а виявити справжню твор­чість, поклавши її у "фундамент майбутньої будови". Керуючись цим, М.Левитський склав низку проектів про організацію землеробських і ремісничих артілей, споживчих, кре­дитних і кооперативних об'єднань, створення артільних лавок і кас різних типів, тимчасових складів товарів, виставок сіль­ськогосподарських знарядь, товариств сприяння артілям і т.п. М.Левитський відзначав "індивідуалізм" і "незалежну гор­дість" українського характеру, але недостатньо це враховував у своїх реформаторських намаганнях. Він помер 1936 року. До визначних економістів-кооператорів належить і Сергій Бородаєвський. Він народився 1870 року в Охтирці на Харків­щині, закінчив юридичний факультет Харківського університе' ту. Від 1896 року працював у відділі дрібного кредиту держав­ного банку і одночасно секретарем Санкт-Петербурзького Від­ділу Московського Комітету для сільських кооперативів, а від­так - старшим ревізором в Управлінні дрібного кредиту, був членом центрального комітету цієї установи. Свої службові відпустки С.Бородаєвський використовував на подорожі за кор­дон, там він відвідував кооперативні організації, брав участь в кооперативних з'їздах, мав контакти з видатними кооперато­рами світу, став членом Міжнародного Кооперативного Союзу. С.Бородаєвський не обмежувався кооперативно-чиновни­цькою діяльністю, а займався творчою роботою в галузі теорії та історії кооперативного руху, читав лекції на Вищих Комер­ційних Курсах і в Політехнічному інституті в Петербурзі, 1910 року зайняв посаду віце-директора департаменту Мініс­терства торгівлі й промисловості. До жовтневого перевороту 1917 р. учений написав низку праць з кооперації. Особливо популярною стала його книжка "Збірник про дрібний кре­дит", в якій розглядалися суть, закони, організація і діловодс­тво ощадно-позичкових і кредитних товариств. Вона витри­мала шість видань тиражем ЗО тисяч примірників. Опинившись після поразки українських визвольних зма­гань в еміграції, С.Бородаєвський читав лекції про коопера­цію в Міжнародній Академії в Брюсселі та в Сорбонні (1921-1922), в 1923 р. був обраний професором Української Госпо­дарської Академії в Подєбрадах і Українського Технічно-Гос- подарського інституту, професором Українського Вільного Університету в Празі. С.Бородаєвський належить до перших членів Інституту для Кооперативних Студій, що його засну­вав видатний теоретик і організатор кооперації француз III.Жід. Одним із найважливіших монографічних досліджень С.Бородаєвського є "Історія кооперації", в якій узагальнено порівняльний матеріал з понад 40 країн світу. Вона належить до піонерних досліджень такого типу не тільки в українській, але й в світовій кооперативній літературі. "Ця праця перш за все, звичайно, мала на увазі дати студентам Економічно-Коо-перативного відділу Української Господарської Академії в Чехословаччині, а також студентам інших високих шкіл до­кладний підручник з історії кооперації, але одночасно, пише автор, - вона може бути корисною для всіх, хто цікавиться кооперацією теоретично, чи практично; хто хотів би просту­діювати суть різних кооперативних організацій у різних краї­нах і поступовий хід їх розвитку" Це означає, що не можна тлумачити зміст "Історії коопе­рації" С.Бородаєвського звужено, як збірку історико-кооперативних фактів, бо в ній відображено теоретичні погляди авто­ра на основі узагальнення великого міжнародного досвіду роз­витку кооперативного руху. "Перш ніж перейти до викладів з історії кооперації, - зазначає С.Бородаєвський, - необхідно докладно встановити поняття того економічного явища, яке ми будемо досліджувати в історичній перспективі, треба до­кладно сказати, що ми розуміємо під кооперацією, який круг явищ ми залучаємо до цього поняття."3 Вказавши на похо­дження поняття кооперації, учений відзначив, що кооперація - це така форма співробітництва, яка "шляхом об'єднання окремих осіб стремить поліпшити умови існування населен­ня та ступнево усунути негативні явища сучасного економіч­ного ладу".' 1 Найсильнішою рисою кооперації, на думку дослі­дника її історії, є принцип справедливості2ості, що йносить кооперація в суспільно-економічні відносини. З теоретичного і практичного погляду, в тому числі й сьогодення, важливим є зіставлення кооперації, соціалізму й комунізму, знаходження спільного й відмінного між ними. "Соціалізм, - відзначав С.Бородаєвський, - полишає для інди­відуальності дуже обмежене поле діяльності. Кооперація ж дає своїм членам значні межі свободи для індивідуальних роз­починань. Соціалізм не визнає приватної власності на знаря­ддя продукції. Кооперація визнає приватну власність на такі знаряддя і лише стремить до пом'якшення негативних наслід­ків, що з цього виникають..." Ще більшою є різниця між кооперацією і комунізмом. "Ко­мунізм не визнає грошей, виключає прибутки, не допускає найманої праці і посесій. Кооперація ж працює в умовах гро­шового господарства. Вона припускає прибутки (лише не над­мірні), вона мириться з найманою працею й посесіями, вжи­ваючи всіх заходів до нівелювання їх негативних боків".6 І далі: "Комунізм існує своєю силою; кооперація міцна силою переконання. Комунізм - це примусовий союз, кооперація-це вільне об'єднання, що стійко оберігає свою незалежність від органів влади."7 Нарешті, робив висновок учений, соціа­лізм і комунізм прихильники атеїзму і оголошують релігії жорстоку війну, бо вона гальмує розпалювання в колах пролета­ріату непримиренну ненависть до заможних верств та праг­нення скинути владу капіталістів. Основна відмінність кооперації від соціалізму і комунізму полягає у методах досягнення мети. Соціалізм і комунізм, за­значав С.Бородаєвський, перебувають "в суперечності зі сво-бодолюбивою людською природою", не рахуючись з почуттям індивідуалізму, притаманного людині, виявляються здатними "зруйнувати блага країни, створені упродовж віків"; комунізм "здібний загубити мільйони людей; цілком знизити продук­тивність праці,- але не може дати наслідків хоч яких-небудь для поліпшення матеріальних і духовних умов життя насе­лення, в розумінні приближення його до щастя на землі". С.Бородаєвський твердив, що "тільки кооперація з її по­шаною людської особи, з її захопленням альтруїзмом, з її пра­гненням уперто й систематично боротися проти болячок су­часного капіталістичного устрою... здібна змінити цей устрій у найліпший спосіб. Тільки кооперація в стані перетворити умови людського існування на більш сприяючі, ясніші і при­ємніші для всіх." В особі С.Бородаєвського українська кооперативна дум­ка має видатного теоретика й організатора, який тільки протя­гом І92І-І942 рр. опублікував понад 500 фахових статей у 22 країнах світу- "від Розаріо до Сайгону"- у 85 виданнях коопе­ративної преси: українських, болгарських, чеських, сербських, польських, румунських, німецьких, французьких, швейцарсь­ких, бельгійських, англійських, іспанських, італійських, латвій­ських, аргентинських, китайських та ін. У багатьох з цих ви­дань було вміщено життєписи про видатного українського вче­ного, а за працю "Народногосподарські проблеми і мир" С.Бородаєвський отримав нагороду на міжнародному науково­му конкурсі. Помер С.Бородаєвський 1942 року у Празі. Помітне місце серед інституціоналістів-кооператорів посі­дає Б.Мартос, який народився 20 травня 1879 року на Полта­вщині. В 1897 році він закінчив класичну гімназію у Лубнах, а в 1908- математичний факультет Харківського університету. Значний вплив на Б.Мартоса мав М.Левитський. Сприяла його зацікавленням і діяльність Кооперативної Комісії при Полтавському Сільськогосподарському Товаристві, яке очо­лював О.Русов. Інакше кажучи, кооперативні погляди Б.Мартоса формували різні обставини. Розглядаючи чинники розвитку кооперації, вчений на пер­ше місце поставив працю. "Головним чинником людської куль­тури, - твердив він, - слід визнати працю". 10 Далі йде ініціати­ва, здатність до об'єднання, добровільність, жертовність. Коо­перативний рух - це " боротьба за самостійне економічне ста­новище, за визволення од залежності економічної, за усунення визиску в дорозі обміну..."11 Б.Мартос писав: "Кооператив є добровільне, на принципі рівності і самодопомоги засноване об'єднання людей, з метою поліпшити свій добробут шляхом ведення на спільний рахунок підприємства, яке має збільшува­ти трудовий заробіток учасників, або зменшувати їхні видатки на споживання, відповідно до використання ними цього під­приємства, а не по кількості вкладеного капіталу". Б.Мартос розробив свою класифікацію кооперативів, до­кладно описав кожну кооперативну форму, спираючись на український і зарубіжний матеріал. В Україні, на його думку, найпоширенішими видами кооперації буди кредитові, споживчі й сільськогосподарські товариства та їхні союзи. Вчений роз­глянув також статут "кооперативів, права і обов'язки членів, інші статутно- організаційні питання кооперативного руху. З'ясування цих проблем не втратило свого практичного зна­чення досі. Підсумовуючи свої дослідження, Б.Мартос дає цінні пора­ди, спрямовані на організацію кооперації. Особливу увагу він звертає на кадрове забезпечення з погляду фаховості і моральних засад. Для розвитку кооперації, - писав учений, -потрібні досвідчені керівники та добре підібраний фаховий персонал. "...В першу чергу керівник кооперативної устано­ви, - зазначав Б.Мартос, - повинен бути людиною поряд­ною. Розум, досвід та енергія людини нечесної принесуть коопераційне користь, а тільки шкоду, тому в першу чергу потрібні люди непідкупні, що для них матеріальні блага не грали б у житті першої ролі, і то однаково, чи справа йде про які-небудь дрібні вигоди, чи про якусь велику користь. Ко­жен працівник, будучи найталановитішим, повинен пам'ята­ти, що не кооперація існує для нього, а він для кооперації. Такий принцип відповідає сутності кооперації. Як видно, кооперативна теорія і практика цінувала на­самперед фундаментальні моральні засади людини, госпо­дарські, національні й культурні традиції. Це були ті ознаки, які відрізняли кооперацію від господарських систем капіталізму і державницького соціалізму. "Теорія кооперації" Б.Мартоса - помітне явище в науці про кооперацію. Напередодні Другої світової війни Б.Мартос брав участь у міжнародних кооперативних конгресах, був членом укра­їнського економічного товариства в Подєбрадах, Вільної Ака­демії у Празі, Міжнародного інституту для Кооперативних Студій в Парижі. Він чимало доброго зробив для розвитку кооперації в Чехословаччині. Після Другої світової війни Б.Мартос був ректором Україн­ської Економічної Високої Школи у Мюнхені, в 1904 р. очо­лив Українську Секцію Інституту для вивчення історії і куль­тури СРСР. Восени 1958 року вчений переїхав до США, де співпрацював в УВАН, НТШ, в Українському Технічному Інституті в Нью-Йорку. Помер Б.Мартос на 99-му році жит­тя 19 вересня 1977 року в Ірвінгтоні. Теоретиком і організатором кооперації був Юліян Павликовський, який народився 20 липня 1888 року в селі Си-нькові Радехівського повіту на Львівщині. Ю.Павликовський вчився на юридичному факультеті Львівського університету, який закінчив 1910 року і за порадою своїх наставників по­глиблював економічні знання, закінчивши як стипендіат то­вариства "Сільський господар" Високу Школу Хліборобської Культури у Відні. У Відні український слухач зацікавився агрономією і біо­логією, мав намір виїхати до Голландії для продовження сту­дій і підготовки до академічної кар'єри. Ю.Павликовський найбільше цікавився політичною економією, зокрема в інтер­претації професора К.Гофмайстра, який належав до молодшої історичної школи. За власним зізнанням, він зачитувався працями вчених Німеччини й Австрії, згуртованих у Союз соціальної політики на чолі з Г.Шмоллером (1838-1917). Учені-економісти цієї школи протиставляли свої ідеї абстрактним економічним теоріям лі­берального індивідуалізму, марксистського детермінізму і де­яким висновкам психолого-математичної школи. Вони шукали позитивних фактів розвитку суспільно-економічних стосунків, еволюційних стремлінь до поступу і нового соціального ладу. Український учений був обізнаний також і з американською інституційною економічною школою, яка вважала, що кожній нації притаманні історично сформовані суспільно-економічні інституції й традиції, з якими потрібно рахуватися, модернізу­ючи господарську систему. Ю.Павликовському імпонували теорії "Кембріджської школи". Він не раз посилався на А.Маршалла (1842-1924), який високо цінував реальну науко­ву допомогу суспільному прогресові. На теоретичні засади цих наукових шкіл Ю.Павликовський спирався у своїй практичній діяльності, спрямованій на відбудову й активізацію господарського життя на західноук­раїнських землях. Список використанної літератури: 1. Злупко С.М. Основи історії економічної теорії. Львів. С. 589 2. Витанович І. Історія українського кооперативного руху. Нью-Йорк. 1964. С.106; 3. Бородаєвський С.В. Історія кооперації. Прага, 1925. С. 3; 4. Мартос Борис. Теорія кооперації. регенсбург; Берхтесгаден, 1947. С.1