Каталог :: Экономика

Курсовая: Організація нормування праці

                                 1.Вступ                                 
Праця являє собою доцільну діяльність людей, ціллю якої є створення
матеріальних і духовних благ.  Затрати праці на створення цих цінностей
повинні мати кількісну оцінку, тому, що в масштабі суспільства дістають
визнання тільки ті з них, що відповідають суспільно необхідному часу, тобто
часу, необхідному на виготовлення даного виробу при суспільно нормальних
умовах виробництва при середньому рівні цілісності й інтенсивності праці.
Безпосередньо на рівні підприємств суспільно необхідний час виступає як
необхідний час - робочий час що необхідний для виготовлення одиниці продукції
в конкретних організаційно-технічних умовах даного підприємства робітниками
відповідної кваліфікації при нормальній інтенсивності праці.
Ці умови на підприємствах різноманітні, тому різняться і необхідні затрати
часу, рівень яких може бути вище або нижче суспільно необхідних затрат.
Відповідно будуть різноманітними і фактичні витрати.
Нормування праці це визначення її необхідних затрат на виготовлення одиниці
продукції в конкретних організаційно технічних умовах.  Ціллю нормування
праці є найбільш точне визначення необхідних затрат, а відповідно і
результатів праці і їх відбиток у нормах праці.
В діяльності працівника (від робітника до менеджера першого рівня) важливу
роль відіграють норми праці. Успіх на ринку неможливий без усвідомлення що
нормування праці є складовою менеджменту і соціально-трудових відносин.
Узгодження трудової діяльності людей неможливе без встановлення необхідних
витрат і результатів праці.
Норми праці узгоджують виробничий процес та інтереси працівників
підприємства. Норми є основою планування і регулювання роботи кожного
підрозділу підприємства, організації оплати праці персоналу, обліку витрат на
продукцію, управління продуктивністю праці і соціально-трудовими відносинами.
Не існує такої діяльності підприємства де б не використовувались норми праці.
Вони необхідні як на малих так і на великих підприємствах.
Норми праці необхідні в усякій сфері діяльності людини: промисловості,
торгівлі, сфері обслуговування, банках і т.д.
Ціллю даного курсового проекту є висвітлити суть нормування праці на
підприємстві, показати методи і прийоми що використовуються для досягнення
даної мети, а також вказати шляхи підвищення продуктивності праці на
підприємстві.
                          2.Теоритичний розділ.                          
   Суть нормування праці та його роль у сучасних умовах господарювання   
Нормування праці – це вид діяльності з управління виробництвом, пов'язаний з
визначенням необхідних затрат праці і її результатів, контролем за мірою
праці.
Нормування праці – складова організації праці і виробництва. Воно є важливою
ланкою технологічної й організаційної підготовки виробництва, оперативного
управління ним, невід”ємною частиною менеджменту і соціально – трудових
відносин.
Норми праці є основою системи планування роботи підприємства та його
підрозділів, організації оплати праці персоналу, обліку затрат на продукцію,
управління соціально – трудовими відносинами тощо.
Організовуючи працю, слід визначити, яка її кількість потрібна для виконання
кожної конкретної роботи і якою має бути її якість. Норми праці є основою для
визначення пропорцій розвитку галузей, визначення виробничих потужностей.
На кожному підприємстві норми праці використовуються під час здійснення
планово – організаційних розрахунків, внутрішньозаводського й цехового
оперативного планування. За допомогою норм складаються бізнес – плани
підприємств, плануються обсяги виробництва цехів і дільниць, розраховується
завантаження устаткування й робочих місць. На основі норм праці
встановлюються завдання з підвищення продуктивності праці, визначають потребу
в кадрах, розробляють календарно – планові нормативи тощо. За допомогою
нормування узгоджується взаємодія цехів, бригад і відділів підприємства,
досягається синхронізація роботи на різних робочих місцях, виробничих
дільницях, забезпечується рівномірність і ритмічність  виробничого процесу.
Норми трудових затрат потрібні для організації праці не тільки робітників –
відрядників, а й робітників – погодинників, спеціалістів, службовців.
Визначають їх для кожної категорії працюючих. Норми праці є складовим
елементом організації заробітної праці, оскільки виконання норм є умовою
отримання заробітку, відповідного тарифу або складу, установленого для даного
працівника.
Норми праці на підприємстві можуть використовуватися для визначення
трудомісткості окремих видів продукції і відповідних затрат праці для
виконання виробничої програми. Отже, нормування праці є засобом визначення як
міри праці для виконання тієї чи іншої конкретної роботи, так і міри
винагороди за працю залежно від її кількості та якості.
В умовах розвитку ринкових відносин, поглиблення економічної самостійності
підприємств нормування праці набуває великого значення як засіб скорочення
затрат живої праці, зниження собівартості продукції, підвищення
продуктивності праці тощо.
Мета нормування праці в нових умовах господарювання полягає в тому, щоб на
основі зростання технічної озброєності та удосконалення організації
виробництва і праці, поліпшення її умов скоротити затрати на випуск
продукції, підвищити продуктивність, що, у свою чергу, сприятиме розширенню
виробництва і зростанню реальних доходів працівників.
У нашій країні не приділяється належної уваги виборові, підготуванню і
підвищенню кваліфікації працівників.  Деякою мірою це пов'язано зі складність
переходу до ринкових відносин.  Постійні зміни попиту і пропозиції товарів і
послуг і самої робочої сили потребують її великої рухливості, мобільності, у
тому числі фахової і кваліфікаційної.  Від якісного складу кадрів в
організації багато в чому будуть залежати і результати їхньої роботи.
Під час нормування праці виробничий процес поділяється на операції та їх
елементи:
     Виробнича операція — це частина виробничого процесу, що
виконується стосовно певного предмета праці одним робітником або групою
робітників на одному робочому місці. Елементами операції є: установка,
технологічний і допоміжний переходи, позиція. Установка — це одноразове
закріплення оброблюваної заготовки або деталі. Позиція характеризується
фіксованим положенням предмета праці, де він підлягає технологічному впливу
устаткування. Перехід — це частина операції, що характеризується незмінністю
установки та позиції, режиму роботи устаткування та інструменту.
Під час виконання виробничої операції працівник застосовує певні трудові
прийоми, дії, рухи.
     Трудовий рух — це одноразове переміщення робочого органу людини —
руки, ноги, корпуса тощо (наприклад, протягнути руку до інструмента, взяти
інструмент).
     Трудова дія — сукупність трудових рухів, що виконуються без
перерви одним або кількома робочими органами людини за незмінних предметів і
засобів праці (наприклад, взяти деталь ).
     Трудовий прийом — сукупність трудових дій, що виконуються за
незмінних предметів і засобів праці і становлять технологічно завершену частину
операції (наприклад, установка заготовки в пристосування).
Отже, сукупність прийомів, об'єднаних з урахуванням технологічної
послідовності або спільності факторів, що впливають на час виконання завдання
(наприклад, установка деталі в пристосування і зняття її після оброблення),
утворюють комплекс трудових прийомів.
Залежно від особливостей виробництва об'єктами нормування можуть бути: обсяг
роботи за певний період часу — годину, зміну, місяць (наприклад, на
видобувних та апаратурних процесах, допоміжних роботах на промислових
підприємствах); зона обслуговування (для багатоверстатників у текстильній
промисловості, на обробних процесах з багатоверстатним обслуговуванням у
машинобудуванні); чисельність персоналу (обслуговування потужних
технологічних, енергетичних, транспортних систем тощо).
Для розрахунку норм праці потрібна чітка класифікація затрат часу.
Класифікацію затрат часу можна здійснювати щодо працівника, роботи
устаткування, тривалості виробничого процесу.
     Структура змінного робочого часу (Тзр) являє собою співвідношення
часу роботи та часу перерв, або нормованого і ненормованого робочого часу. Час
роботи (Тр) — це час, протягом якого працівник здійснює трудовий процес на
своєму робочому місці протягом зміни. Він складається із часу продуктивної
роботи (Трп) і часу непродуктивної роботи (Трн).
До непродуктивної роботи належить усунення або виправлення браку,
що виник з вини самого працівника, виконання роботи для власних потреб тощо.
     Продуктивна робота характеризується виконанням обов'язків,
передбачених регламентом (прямих і суміщуваних). Вона включає
підготовчо-завершальну та оперативну роботу й обслуговування робочого місця.
Під час підготовчо-завершальної роботи виконуються певні завдання на початку
та наприкінці зміни, такі як одержання змінного завдання та нарядів;
ознайомлення із завданням, виробничий інструктаж, одержання і повернення
робочих креслень, технологічних карт, інструментів, пристроїв; одержання,
огляд і здавання матеріалів, заготовок, деталей і вузлів; налагоджування
обладнання, встановлення пристроїв та інструментів на початку зміни та зняття
їх наприкінці зміни; випробування обладнання та оброблення пробних деталей;
здавання готової продукції або роботи.
     Оперативна робота — це безпосереднє виконання змінного завдання.
Час. витрачений на неї (Топ), складається з часу виконання основних прийомів
(То) і допоміжних (Тд).
Виконуючи основні прийоми (основний час), працівник здійснює перетворення
предметів праці.
Допоміжні прийоми (допоміжний час) полягають у таких діях: працівник
установлює предмет праці на верстат або стіл для оброблення, знімає його
звідти; управляє обладнанням та здійснює переходи, пов'язані з виконанням
завдання; вимірює предмети праці тощо.
Час обслуговування робочого місця (Тоб) складається з часу організаційного
обслуговування (Торг) та часу технічного обслуговування (Ттех). Час
організаційного обслуговування використовується для огляду робочого місця та
його впорядкування, розкладання інструменту на початку зміни та прибирання
наприкінці її, чищення та змащування обладнання. Час технічного
обслуговування використовується на догляд обладнання у процесі виконання
певної конкретної роботи, зокрема підналадка обладнання, заміна зношеного
інструменту тощо.
     Таблиця1. Основні позначення (індекси) затрат робочого часу
     

Найменування видів витрат часу

Індекси

Підготовчо-завершальнийПЗ
ОперативнийОП
Продовження таблиці 1
ОсновнийО
ДопоміжнийД
На обслуговування робочого місцяОБ
На технічне обслуговуванняТЕХ
На організаційне обслуговуванняОРГ
На відпочинок та особисті потребиВОП
На непродуктивну роботуТРИ
На перерви у роботіП
На регламентовані перерви з організаційно-технічних причинПР
На нерегламентовані перервиПН
Час перерв, що спричинені порушенням нормального перебігу виробничого процесуПНТ
Час перерв, спричинених порушенням трудової дисципліниПТД
Затрати робочого часу поділяються на нормовані і ненормовані. До нормованих належать необхідні для даних конкретних умов затрати основного і допоміжного часу, часу обслуговування робочого місця, на відпочинок та особисті потреби, регламентовані перерви з організаційно-технічних причин, підготовчо-завершальний час. Сумарна величина цих затрат часу на одиницю продукції є штучно-калькуляційним часом ( tШК ), t ШК = tО + tД + tОБ + tВОП + tПР + tПЗ, де tО — основний час; tД — допоміжний час; tОБ — час обслуговування робочого місця; tВОП — час на відпочинок та особисті потреби; tПР — час нормованих перерв з організаційно-технічних причин; tПЗ — підготовчо-завершальний час на одиницю продукції. Досліджуючи трудові процеси, важливо визначити фактичні затрати часу на виконання окремих елементів операції, а також структуру затрат часу протягом робочої зміни або її частини. Визначення фактичних затрат часу на виконання елементів операцій потрібне для розроблення нормативів часу, вибору найраціональніших методів праці, аналізу якості норм і нормативів тощо. Під час визначення нормативів часу на обслуговування робочого місця і підготовчо-завершального часу, а також для оцінки ефективності використання робочого часу використовуються дані про структуру затрат робочого часу. Найпоширенішими на підприємствах методами дослідження трудових процесів є: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж. При цьому фактичні затрати часу вимірюються за допомогою секундомірів, хронометрів, годинників, хронографів. Усі методи дослідження затрат робочого часу складаються з таких основних етапів: • підготовка до спостереження; • проведення спостереження; • оброблення даних; • аналіз результатів і підготовка пропозицій щодо удосконалення організації праці. За допомогою хронометражу визначається тривалість елементів операцій, що повторюються. Виділяють три способи проведення хронометражу: безперервний (за поточним часом), вибірковий і цикловий. За безперервного способу всі елементи певної операції досліджуються відповідно до послідовності їх виконання. Відбірковий спосіб хронометражу застосовується для вивчення окремих елементів операції незалежно від послідовності їх виконання. Цикловий спосіб — для дослідження тих елементів операції, що мають незначну тривалість (3—5 сек.). Залежно від об'єкта спостереження розрізняють такі фотографії: • фотографія використання часу працівників (індивідуальна, групова, самофотографія); • фотографія часу роботи устаткування; • фотографія виробничого процесу. За індивідуальної фотографії спостерігач визначає використання часу одним працівником протягом робочої зміни або іншого періоду часу. У тих випадках, коли робота виконується кількома робітниками, зокрема за бригадної організації праці, здійснюється групова фотографія робочого часу. Самофотографію здійснює сам працівник, який фіксує величину втрат робочого часу, а також причини їх виникнення. Це сприяє залученню всіх працівників до активної участі у виявленні й усуненні втрат робочого часу. Фотографія часу використання устаткування — це спостереження за його роботою і перервами в ній з метою одержання даних для обгрунтування затрат часу на обслуговування (одним робітником або кількома). Фотографія виробничого процесу — це одночасне вивчення затрат робочого часу виконавців, часу використання устаткування і режимів його роботи. Спостереження може виконуватися двома спостерігачами: один спостерігає за робітниками, другий — за устаткуванням, тобто двостороннє спостереження. Залежно від способу проведення й оброблення спостережень розрізняють два методи проведення фотографії робочого часу: метод безпосередніх замірів і метод моментних спостережень. Метод безпосередніх замірів полягає в безпосередній реєстрації тривалості затрат часу за елементами операції, що спостерігається. За допомогою методу моментних спостережень фіксується стан робочих місць, що спостерігаються. При цьому структура затрат часу установлюється залежно від кількості моментів, коли спостерігалися відповідні стани. Також важливу роль у нормуванні праці в сучасних умовах господарювання відіграє робочий час: Робочий час є загальною мірою кількості праці. Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого — фізичними і психофізіологічними можливостями людини. Поліпшення використання робочого часу є одним з основних шляхів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від співвідношення екстенсивного та інтенсивного факторів розвитку виробництва. Згідно з Кодексом законів про працю України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. на тиждень. Підприємства й організації, укладаючи колективний договір, можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу. У разі шкідливих умов праці передбачається зменшення загальної норми робочого часу, вона не може перевищувати 36 год. на тиждень. Законодавством також установлюється скорочена тривалість робочого часу для працівників віком від 16 до 18 років — 36 год. на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 год. на тиждень. Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок власних коштів підприємств і організацій для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда. Для працівників здебільшого установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. За п'ятиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, організації з додержанням установленої законодавством тривалості робочого тижня. На тих підприємствах і в організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, установлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. За шестиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 год. за тижневої норми 40 год., 6 год. — за тижневої норми 36 год. і 4 год. — за тижневої норми 24 год. П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень установлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів. Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби, що береться до уваги передусім у змінному та добовому режимах. риунок10_1 Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок. Добовий режим праці та відпочинку включає кількість змін за добу, час відновлення працездатності між змінами. Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змін. Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток. Режим праці та відпочинку регулюється ст. 50—65 та 66—84 (глави 4 та 5) Кодексу законів про працю України (1995). 3.Проектний розділ Вдосконалення організації нормування праці. Ефективність роботи по організації нормуванню праці на підприємстві багато в чому залежить від якості розроблюваних планів і організації їх виконання. Для оцінки рівня організації і нормування праці на підприємстві слід планувати і аналізувати наступні показники: - Питому вагу чисельності робітників, праця яких нормується по міжгалузевих, галузевих і інших прогресивних нормативах; - Охоплення технологічних і трудових процесів нормами затрат праці; - Величину зниження затрат праці на виробництво (в процентах до всього об'єму затрат праці) за рахунок покращення нормування, підвищення якості норм; - Коефіцієнт корисного використання робочого часу і коефіцієнт використання виробничої потужності ділянки, цеху підприємства; - Степінь освоєння проектної трудомісткості і проектної продуктивності праці; - Частку приросту продуктивності праці за рахунок перевищення норм виробітку (часу) в загальному прирості продуктивності праці. Для забезпечення систематичного вдосконалення організації і нормування праці на підприємстві необхідно здійснювати планомірну роботу і планувати на п'ятирічку і по рокам наступні напрямки: нормативно-дослідну роботу по розробці нормативів праці; зниження трудомісткості продукції і робіт по розробці і обслуговуванню виробництва; аналіз діючих норм затрат праці і їх перегляд; вивчення використання робочого часу (фотографія робочого часу, хронометраж і ін.); вивчення передового досвіду і поширення найбільш раціональних форм і прийомів роботи; підготовку і підвищення кваліфікації спеціалістів по організації і нормуванню праці. На підприємствах постійно ведеться робота по забезпеченню росту продуктивності праці як головного джерела підвищення ефективності виробництва і важливого показника всієї системи трудових показників. Велике значення надається вивченню і розрахункам трудомісткості виробництва продукції. Для планування на підприємстві встановлюють планову нормативну, фактичну трудомісткість. Співставлення фактичної і нормативної трудомісткості дозволяє виявити резерви її зниження. Показник нормативної трудомісткості застосовується для розрахунків заробітної плати, собівартості і оптової ціни. В залежності від категорії персоналу, праця котрого враховується при визначенні трудомісткості, розрізняють технологічні, комплексну, виробничу і повну заводську трудомісткість. Технологічна трудомісткість визначається по кожній виробничій операції, деталі, вузлу і виробу по нормам часу робітників відрядників основного виробництва. Комплексна трудомісткість розраховується як сума технологічної трудомісткості і затрат праці робітників-відрядників допоміжного виробництва і всіх робітників-погодонників основних і допоміжних цехів, які визначаються прямо або не прямо пропорційно технологічній трудомісткості кожного виду продукції. Виробнича трудомісткість включає комплексну трудомісткість з додаванням затрат праці, пов'язаних з обслуговуванням процесу виробництва і створенням необхідних умов для його нормального функціонування. Ці затрати праці визначаються на кожну одиницю продукції за принципом пропорційного розподілу з врахуванням комплексної трудомісткості і об'ємів виробництва на одиницю продукції. По підприємству, цехам, ділянкам і бригадам розраховують, планують, аналізують зниження трудомісткості Тр в результаті впровадження відповідних оргтехміроприємств: а) зниження норми часу Тр=(Нб-Нплп)QКд, де Нб і Нпл – норми часу до і після впровадження міроприємства, нормо-год; Q – об'єм виробництва продукції, шт.; Кд – коефіцієнт терміну дії міроприємства; б) збільшення норм обслуговування Тр=(1/Ноб-1/Нопл)ФплКд, де Ноб і Нопл – норми часу до і після впровадження міроприємства; Фпл – плановий фонд робочого часу, год.; в) зменшення нормативної чисельності робітників Тр=(Чб-Чпл)ФплКд, де Чб і Чпл – нормативна чисельність робітників до і після впровадження міроприємств. Планова технологічна трудомісткість Тр.пл визначається за формулою: Тр.пл=(Т'р.пл.Q-Тр)/Q де Т'р.пл – технологічна трудомісткість виробу на початок планового періоду, нормо-год. Планова трудомісткість обслуговування Тобс по кожному виду робіт на одиницю основної продукції встановлюється, виходячи з трудомісткості обслуговування на одиницю основної продукції – в базисному і плановому періодах з врахуванням коефіцієнта зміни трудомісткості Кт по даному виду робіт: Тобс=QбТр.плКт/Qпл, де Qб і Qпл – об'єм одиниці основної продукції; Тр.пл – технологічна трудомісткість виробу на початок планового періоду, нормо-год. Науково обгрунтовані розрахунки трудомісткості продукції дають можливість виявити, врахувати і аналізувати динаміку продуктивності праці, виявити резерви її підвищення як по підприємству в цілому, так і по окремим видам продукції, технологічним станом її виробництва. Показник трудомісткості продукції прямо пов'язаний з якісним рівнем нормування праці. Як трудомісткість, так і виробіток залежать від одних і тих же факторів – підвищення технічного рівня виробництва, росту фондоозброєності і енергоозброєності праці, її раціоналізації, скорочення простоїв і інших витрат робочого часу, підвищення кваліфікації кадрів. Для виявлення шляхів зниження трудомісткості виготовлення виробів доцільно використовувати функціонально-вартісний аналіз (ФВА), мікроелементні нормативи і методи математичного моделювання з метою оптимальної організації трудових процесів. ФВА дозволяє мінімізувати трудові затрати на виготовлення виробів. Використання економіко-математичних методів і ЕОМ розкриває можливості вирішувати такі задачі, як оптимізація варіантів розподілу і кооперації праці, організація і обслуговування робочих місць, розрахунок норм часу і норм обслуговування. Завжди необхідно враховувати взаємозв’язок витрат на різні ресурси. Наприклад, скорочення трудомісткості продукції може бути досягнуте шляхом автоматизації обладнання, підвищення якості інструментів, що пов’язане з додатковими витратами. Тому норми праці повинні встановлюватися такими, які відповідали б мінімуму сумарних витрат на всі виробничі ресурси. Мінімізація витрат здійснюється в межах спричинених технічними, психофізичними, соціальними та іншими факторами. З розвитком виробництва розширюється склад норм праці, посилюється взаємозв’язок функцій нормування і організації виробництва. Для прикладу, з появою можливостей обслуговування одним працівником декілька одиниць обладнання стало необхідним нормувати співвідношення між кількістю обладнання і чисельністю працівників. З переходом на колективні форми організації праці стало необхідним нормувати чисельність бригад та структуру персоналу бригад. Сьогодні підприємствами використовується система норм праці, що відображує різні сторони трудової діяльності. Найбільш поширено застосовуються норми часу, виробітку, обслуговування, чисельності, керованості, нормовані завдання. Важливим елементом організації праці на підприємстві є вдосконалення планування, організації і обслуговування робочих місць з метою створення на кожному з них необхідних умов для високопродуктивної праці. Робоче місце — це зона трудової діяльності робітника, або групи робітників, оснащена всім необхідним для успішного здійснення роботи. Водночас це первинна ланка виробничої структури підприємства, яка може функціонувати відносно самостійно. Організація робочого місця — це система заходів щодо його планування, оснащення засобами і предметами праці, розміщення в певному порядку, обслуговування й атестації. Планування робочого місця передбачає раціональне розміщення у просторі матеріальних елементів виробництва, зокрема устаткування, технологічного та організаційного оснащення, а також робітника. Робоче місце має робочу, основну і допоміжну зони. В основній зоні, яка обмежена досяжністю рук людини в горизонтальній і вертикальній площинах, розміщуються засоби праці, що постійно використовуються в роботі. У допоміжній зоні розміщуються предмети, котрі застосовуються рідко. Велике значення має раціональне технологічне й організаційне оснащення робочих місць, що передбачає забезпечення їх основним технологічним устаткуванням, технологічним і організаційним оснащенням (інструментом, пристроями, допоміжними матеріалами, запасними частинами та устаткуванням для їх зберігання і розміщення, а також засобами сигналізації, освітлювальною апаратурою, робочими меблями, тарою тощо). Оснащення робочих місць масових професій може здійснюватися за типовими проектами, в яких ураховані необхідні рекомендації щодо оснащення і планування робочих місць даного виду. Використання типових проектів сприяє впровадженню досягнень науки і передового досвіду в процесі організації робочих місць, знижує трудомісткість роботи, дозволяє підвищити рівень організації трудових процесів. Робочі місця класифікують за такими параметрами, як професія та кількість виконавців, ступінь спеціалізації, рівень механізації, кількість устаткування, характер розміщення в просторі. Залежно від кількості виконавців розрізняють індивідуальні та колективні робочі місця. Індивідуальне робоче місце призначене для роботи одного працівника протягом зміни. Колективне робоче місце призначене для здійснення процесу праці одночасно кількома робітниками (бригадою). Залежно від кількості устаткування розрізняють одноверстатні та багатоверстатні робочі місця. Останні характеризуються тим, що робітник у певній послідовності здійснює виробничий процес на кількох одиницях технологічного устаткування. За ступенем спеціалізації розрізняють універсальні та спеціалізовані робочі місця, а за ступенем механізації — робочі місця з ручними, машинно-ручними, машинними, автоматизованими й апаратурними трудовими процесами. Робочі місця за характером розміщення в просторі бувають стаціонарними (робоче місце токаря, коваля, вагранника) і рухомі (робоче місце водія, машиніста крана). Велике значення в організації праці має обслуговування робочих місць, тобто забезпечення їх протягом робочої зміни сировиною, матеріалами, заготівками, транспортними засобами, послугами ремонтного характеру тощо. Обслуговування робочих місць здійснюється за такими функціями: • енергетична — забезпечення робочих місць електроенергією, стисненим повітрям, парою, водою, а також опалення виробничих приміщень; • транспортно-складська — доставка предметів праці до робочого місця, вивезення готової продукції і відходів виробництва, зберігання, облік і видача матеріалів, сировини та інших цінностей; • підготовчо-технологічна — розподіл робіт за робочими місцями; комплектування технічної документації; підготовка інструменту та допоміжних матеріалів; інструктаж виконавців щодо передових методів праці; • інструментальна — зберігання, застосування, комплектування і видача на робочі місця всіх видів інструменту, пристроїв, технологічного оснащення; • налагоджувальна — налагодження і регулювання технологічного устаткування; • міжремонтна — профілактичне обслуговування; • контрольна — контроль якості сировини, напівфабрикатів і готових виробів; • облікова — облік бракованої продукції та аналіз причин браку, профілактичні заходи для підвищення якості продукції та ін. Всі ці функції мають виконуватися безперебійно і в певних організаційних формах, таких як стандартне, планово-попереджувальне, чергове обслуговування робочих місць. Для забезпечення збалансованості між кількістю робочих місць і наявними трудовими ресурсами, раціональнішого використання резервів виробничого потенціалу та підвищення продуктивності праці застосовують атестацію і паспортизацію робочих місць. Подальше вдосконалення нормування праці передбачає: · максимальне охоплення нормами праці різних видів робіт з обслуговування виробництва та управління ним; · широке впровадження технічно обґрунтованих норм, тобто розроблення норм виробітку, часу, обслуговування з урахуванням можливостей сучасної техніки й технології виробництва, передових методів праці тощо; · підвищення не тільки технічної, а й економічної та фізіологічної обґрунтованості норм. Якщо технічне обґрунтування полягає у виявленні виробничих можливостей робочих місць, то економічне – у виборі найдоцільнішого варіанта виконання роботи, а фізіологічне – у виборі раціональних форм поділу і кооперації праці, визначення правильного чергування робочого навантаження і відпочинку тощо; · поліпшення якості нормування на основі науково – технічних рекомендацій; · широке застосування методів прямого нормування, що дає змогу визначати трудоміскість робіт і нормованих завдань, установлювати оптимальне завантаження працівників, ширше використовувати прогресивні форми матеріального стимулювання; · формування єдиної системи нормування праці, в основі якої мають бути норми й нормативи, що охоплюють весь комплекс технологічних процесів; · створення автоматизованих робочих місць для нормувальників; · комп'ютеризація проектування технологічної та організаційної документації, а також норм затрат часу; · підвищення кваліфікаційного рівня нормувальників. Визначення проценту виконання і встановлення норми виробітку і норми часу. Таблиця2 Тон=36с

Номер

елементу

Елемент операціїТривалість елементу операції,сек.,при виконанні
1-м робітником2-м робітником
1Взяти пачку частинок спинки сорочки,покласти на стіл розв”язати8,46,3
2Скласти дві частини спинки сорочки,підкласти під лапку машини6,86,6
3Зшити шов спинки сорочки21,820,6
4Вийняти з-під лавки11
5Перевірити якість скласти,зв”язати й відкласти пачку1,61,5
Таблиця3. Затрати часу на виконання роботи
Назва затрати часуПоточний час
Годинихвилини
Початок роботи7-0000
Підготовка робочого місця7-088
Робота7-2012
Виправлення браку7-222
Простій через відсутність матеріалу7-253
Робота7-40 15
Розмова з товаришем 7-45 5
Робота8-1025
Регулювання машини8-122
Робота8-2311
Заміна шпулі8-241
Робота8-4218
Обрив нитки8-431
Робота8-474
Простій з вини робітника8-492
Робота8-556
Обрив нитки8-561
робота9-037
Розмова з товаришем9-052
Заміна шпулі9-061
робота10-0054
Фіззарядка10-1010
Робота10-4737
Заміна шпулі10-481
Робота11-0012
Обідня перерва11-3030
Робота11-4010
Виправляння браку11-455
робота12-3752
Прибирання робочого місця12-403
Робота13-0020
Простій через відсутність матеріалу13-1010
Регламентована перерва13-2212
Робота13-4523
Обрив нитки13-461
Робота14-1024
Виправлення браку14-155
Робота15-2712
Прибирання робочого місця15-303
Визначення % виконання і освоєння норм виробітку. Робітник 2 за місяць обробив 12500 одиниць продукції. Протягом місяця (20 робочих днів) мали місце 5 годин через помилку машини,та не вихід на роботу через хворобу-3 дні. Р=342 Прм=8 1зБ=12 Простій через відсутність матеріалу=13 Розн=7 Рм=2 ЗШ=3 Он=3 Простій з вени робітника=2 Обід =30 Ф=10 Регламентована перерва=12 Прм=3 447 хв. Таблиця4. Баланс РВ.
Найменування затрат часуТактОТМ

+/-

Т

Хв.

Рац.

хв.

баланс

%

хвилини%
1

Норма часу

Топ

Тнзо

Тотч

342

19

22

76,5

4,2

4,9

Додерж.

Норм реж.від поч.

+60

+1

+3

402

20

25

89,9

4,5

5,6

Сума38,385,6447100

22

2

Не норм. Час

Тпр

Тпотп

Тпвр

12

13

39

2,8

2,9

8,7

Підвищ

Хв.

Зам.

-12

-13

-39

Сума6414,4-64447100
Всього447100%
Вф=12500 од. Тов=20дн. Т хвороб=3дн. Тв.прост.=5год. Тотр=Тяв-Тхвор.-Тго-Туп+Тл Визначення норму виробітку: НВ=Тсм-(Тнзо-Тотч) = 28800-(250-25) =725од/зш Тон 36 Визначення норму часу: Нч=Тзм/НВзм=28800/725=39,7с. Тнзо+Тотч=Нч-Точ Тнзо+Тотч=39,7-36=3,7с. Визначення проценту виконання: Р ф ПП=Точ-Точ Топ * 100 ПП=402-342 342 *100=17,5% Квн= сума(Вф*Нвр) 12500/39,7 342 *100= (20-3)8)3600 *100= 101,4% Косв=сума(Вф*Нвр) Тор *100 Тор=Тотр-Тв*прост= 489600-5*3600= 471600с. Косв=12500*39,7 471600 *100= 105,2% Після впроваджених заходів: -норма виробітку становить 725од/шт. -норма часу становить 3,7 сек. -процент виконання роботи становить 105,2 4.Аналітичний розділ Аналіз стану нормування праці на підприемстві. Проекти організації праці та відповідні норми обираються за технічними, організаційними, економічними, фінансовими, психофізіологічними та соціальними факторами. Технічні фактори - параметри технологічного процесу, обладнання інструменту, пристосувань, технічні вимоги до якості продукції і інше. Організаційня фактори - характаристики системи обслуговування обладнання і робочих місць т.п. Економічні фактори - характеристики обсягів продукції, витрат ресурсів, показники продуктивності, стан ринків праці та ресурсів, можливості розширення виробництва та ін. Фінансові фактори - склад і розміри основного та обігового капіталу, отримання кредитів, податкові ставки, тарифи з оплати праці т. ін. Психофізіологічні фактори - характаризують вплив трудового процесу на організм робітників: витрати їх енергії, ступінь втомлення і т.д. Соціальні фактори - характеризують змістовність праці, її урізноманітнення, наявність в ній творчих елементів, характер взаємовідносин в трудових колективах і т.п. Суть процесу обґрунтування норм праці полягає у виборі оптимального значення норми та характеристик, що визначають трудові та технологічні процеси. Вибір найкращого варіанту норм праці здійснюється на основі критерію оптимальності з врахуванням системи обмежень. За критерій оптимальності приймають показник, який за результатами конкретного вирішення може приймати найбільше (найменше) значення. Система обмежень - це область допустимих значень норм праці, в межах якої має бути відповідність особливостям і обсягам продукції, що випускається і продається підприємством, параметрам застосовуваних предметів і засобів праці, психофізіологічним особливостям працюючого індивіда, та соціальним особливостям трудового процесу. Всі обмеження в завданнях розрахунку норм праці поділяють на чотири групи: 1. ті, що визначають необхідні виробничі результати (виробничу програму); 2. ті, що пов'язані з участю людини в трудовому процесі і характеризують допустимі санітарно-гігієнічні, психофізіологічні, соціальні, правові умови праці; 3. ті, що обумовлені технічними характеристиками предметів і засобів праці, котрі (обмеження) визначають технологічний процес, який забезпечує якість та нормальну роботу обладнання; 4. ті, що визначають організаційно-технічні умови виробництва (кількість одиниць обладнання, чисельність працюючих за групами, запаси предметів праці на різних стадіях виробництва та збуту і т.д.). Обмеження повинні ґрунтуватися на сучасних даних технічних, біологічних, економічних та інших наук і періодично переглядатися. Критерієм оптимальності для більшості задач нормування праці виступає мінімум сукупних витрат живої та уречевленої праці. Допустимими є такі варіанти праці та її організації, при яких виконуються обмеження за необхідним виробничим результатом; санітарно-гігієнічними, психофізіологічними та соціальними умовами праці працівників; режимами технологічних процесів та організаційними характеристиками виробництва. Оптимальними є такі з допустимих варіантів норм праці та її організації, при котрих досягається мінімум сумарних витрат, які необхідні для отримання заданого виробничого результату. Кожне завдання з визначення норм праці чи визначальних для цих норм варіантів технологічного і трудового процесів полягає в тому, щоб віднайти норми праці і варіант її організації при яких зберігаються обмеження за необхідним виробничим (комерційним) результатом, допустимими умовами праці, допустимими режимами технологічного процесу, обсягами наявних виробничих ресурсів та досягається мінімум витрат на прийняту програму випуску продукції (робіт, послуг).

Перегляд норм і оцінка їх якості.

Необхідність перегляду норм обумовлена наступними факторами: · змінами організаційно-технічних і санітарно-гігієнічних умов виробництва; · ростом кваліфікації робочих; · наявністю помилок в нормах, що були розроблені свого часу. Співвідношення цих факторів залежить від стадії освоєння виробництва, його масштабів, рівня механізації і автоматизації технологічних і трудових процесів. До показників, що характеризують стан нормування праці на підприємстві відносяться: · середній коефіцієнт (процент) виконання норм працівниками та їх розподіл за цим показником; · частка працівників, праця яких нормується; · загальна кількість застосовуваних норм; · питома вага технічно (науково) обґрунтованих норм в застосовуваних нормах; · частка норм, розрахованих за міжгалузевими та галузевими нормативами; · частота перегляду норм; · економія від зниження трудомісткості продукції як результату удосконалення нормування праці. Подальший розвиток нормування праці можливий за наступними напрямками: · індивідуалізація норм - дозволяє більш повно використовувати людський потенціал підприємства, потребує ретельних досліджень колективу; · нормування інтенсивності праці та ступеню використання робочого часу - разом з витратами часу на виконання одиниці продукції (чи всього обсягу) всякий процес праці характерний також витратами фізичної і нервової енергії працівників. Ці витрати ще не стали об'єктом нормування; · комп'ютеризація розрахунків норм і нормативів - дозволяє суттєво скоротити трудомісткість розрахунків та підвищити їх обґрунтованість, деталізувати та поглиблювати нормувальний процес; · організаційно-економічні передумови якості норм - зміна норм може відбуватися і при незмінній технічній базі за умови зросту навичок працівників. Необхідна система нормативних періодів перегляду норм. Якість норм суттєво залежить і від організації оплати праці. З метою забезпечення стабільності коефіцієнта виконання норм необхідно своєчасно переглядати тарифні ставки та використовувати систему надбавок за зниження трудомісткості продукції і ріст ефективності виробництва. 5.Висновок В результаті проведених досліджень та обробки отриманих даних ми вивчили процес нормування часу на швейному підприємстві. В цілому щодо праці працівника зауважень майже немає, і в цьому напрямку резерви винайти не можна. Але значні можливості для підвишення продуктивності праці є в організаційному плані. Оскільки значна частина робочого часу робітника йде на виконання допоміжних операцій. Якщо надати працівнику можливість виконувати лише свою основну роботу, то можна досягти збільшення продуктивності праці. Тому основною пропозицією після виконання даного курсового проекту є виділення одного додаткового працівника для виконання допоміжних функцій інших працівників зміни. Цю роботу можна виконувати почергово, що дасть можливість ще й дещо змінювати монотонну роботу, якою являється підготовчий процес. 6.СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ. 1. Фролов Е.А. Проектування загального менеджменту на промисловому підприємстві. 1997 2. Веснін В. Р. Основи менеджменту. 1997 3. Эмерсон Г. Дванадцать принципів продуктивності. 1997 4. Кондратова И. Г. Основи управлінського обліку. 1998 р.