Каталог :: Экономика

Курсовая: Інфляція і її соціально-економічні наслідки

     

МІЖРЕГІОНАЛЬНА

АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

Бачурін Іван Вікторович

КУРСОВА РОБОТА За темою: Інфляція і її соціально-економічні наслідки. шифр групи: Ф2 – 10 – 2000 Б1УБ (4,5 з) спеціальність: «Менеджмент»
Дніпропетровськ 2001 р. Анотація Курсова робота містить 35 аркушів на тему: «Інфляція і її соціально- економічні наслідки». Ціль написання роботи полягає в тому, щоб визначити, що таке інфляція, її властивості, причини виникнення, вплив її на економічні процеси, а так само можливості керування нею. Робота містить шістьох глав, три малюнки й одну таблицю. Першим розділом є вступ, у якому описані мета і завдання роботи. У другому розділі порозумівається поняття інфляції, причини її виникнення. Третій розділ описує форми виявлення інфляції, факторні форми та типи інфляції. Четверта описує соціально-економічні наслідки інфляції і шляху виходу з кризових ситуацій. В п'ятому розділі розповідається про виникнення інфляції, її наслідках і антиінфляційну політику уряду на прикладі України, розглядаються деякі питання, пов’язані із стримуванням інфляційних процесів в економці, а саме: питання державного регулювання й контролю за цінами та антиінфляційного підходу до оподаткування. Шоста глава це висновки зроблені з цієї роботи. Сьома глава це список літератури яка була використана при написанні роботи. ПЛАН КУРСОВОЇ РОБОТИ за темою: «Інфляція і її соціально-економічні наслідки» 1. Вступ ..................................................................4 2. ІНФЛЯЦІЯ: 1.1. Поняття інфляція .........................................................5 1.2. Причини інфляції .........................................................6 3. Види інфляції: 3.1. Форми виявлення інфляції .................................................8 3.2. Факторні форми ...........................................................9 3.3. Типи інфляції ...........................................................12 4. наслідки інфляції: 4.1. Соцiально-економiчнi наслідки інфляції ..................................13 4.2. Антиінфляційна політика держави .........................................18 4.2.1. Методи антиінфляційного оподаткування ...............................18 4.2.2. Скорочення податків у світі «концепція пропозиції» ..................20 4.2.3. Регулювання цін в умовах інфляційної нестабільності .................21 4.2.4. Максимальній рівень ціни ............................................22 5. Приклади: 5.1. Причини інфляційних процесів в Україні 1991 – 1998 рр. ..................23 5.1.1. Загальна характеристика факторів виникнення інфляції ................23 5.1.2. «Шок пропозиції» та залежність від зовнішніх енергоносіїв ......... 25 5.1.3. Невиважена грошова емісія ...........................................26 5.1.4. Перехід від експансійної до рестрикційної політики ..................27 5.1.5. Доларизація економіки та валютна політика ...........................29 5.1.6. Інші інфляційні фактори .............................................30 5.2. Антиінфляційна політика України. ........................................30 6. ВИСНОВКи ..............................................................33 7. Список використанної літератури 1. Вступ Інфляція, інфляція, інфляція..... В останнє десятиліття це слово зривається з тисяч, мільйонів вуст щодня. Але ж зовсім небагато часу пройшло з тих пір, коли в нашій країні офіційною наукою й пропагандою заперечувалася сама можливість інфляції. Насправді у світі майже немає країн, де б у другій половині XX в. не існувала інфляція. Вона як би прийшла на зміну колишньої хвороби ринкової економіки, що стала явно слабшати, – циклічним кризам. Інфляція була характерна для грошового обігу: Росії – з 1769 до 1895 р. (за винятком періоду 1843 – 1853 р.); США – у період війни за незалежність 1775 – 1783 р. і громадянської війни 1861 – 1865 р.; Англії – під час війни з Наполеоном на початку XIX в.; Франції – у період Французької революції 1789 – 1791 р.. Особливо високих темпів, інфляція досягла в Німеччині після першої світової війни, коли восени 1923 р. грошова маса у звертанні досягала 496 квінтильйонів марок, а грошова одиниця знецінилася в трильйон раз. Була вона й у СРСР, але в схованій формі. Через хронічний дефіцит, гроші утрачали свою значимість, навіть при стабільних цінах. Приведені історичні приклади доводять, що інфляція не є породженням сучасності, а мала місце й у минулому. Тепер інфляція стала явної, її масштаби наростають. Ми читаємо про неї в газетах і журналах, дивимося про неї передачі по телебаченню, і, звичайно, ж чуємо про неї на вулиці, у тролейбусах і трамваях, автобусах. Про неї говорять, з нею борються, її бояться. Сучасної інфляції властивий ряд відмінних рис: якщо раніш інфляція носила локальний характер, то зараз – повсюдний, всеохоплюючий; якщо раніш вона охоплювала більший і менший період, тобто мала періодичний характер, то зараз – хронічний; сучасна інфляція є під впливом не тільки грошових, але і не грошових факторів. Саме тому, що тема ця настільки популярна в наші дні, я зупинився на ній як на предметі свого скромного дослідження. Я хотів би усвідомити собі, що це за феномен; які його корені; чи настільки він небезпечний для економіки, як говорять, і якщо так, то чому і як із ним бореться держава. Я хотів би відзначити, що мої прагнення були спрямовані на те, щоб установити, як усе це буває звичайно. 2. ІНФЛЯЦІЯ 2.1. Поняття інфляції Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Вважається що її поява пов’язана з виникненням паперових грошей, з функціонуванням яких вона нерозривно пов’язана. Термін інфляція (від лат. Inflatio – надування) вперше почав вживатися в Північній Америці в період громадянської війни 1861 – 1865 рр. І означав процес збільшення паперово – грошового обігу. В ХІХ столітті цей термін вживається також в Англії і в Франції. Широкого розповсюдження в економічній літературі поняття інфляції одержало в ХХ столітті відразу після першої світової війни. На початок 90-х років ХХ сторіччя не було жодної постсоціалістичної країни, яка б не відчула руйнівного впливу інфляції. У класичній економічній теорії інфляція трактується як частина теорії грошей. Вона є процесом підвищення загального рівня цін та зниження купівельної спроможності грошей. Дж. М. Кейнс вперше проаналізував інфляцію як елемент макроекономічної теорії. Мілітаризм, змінивши кейнсіанській теорії у 80-х роках вже не просто включає проблеми інфляції в макроекономічну теорію. Проблеми інфляції стають найважливішою складовою частиною останньої. «Під інфляцією, – пише М. Фрідмен, – я розумію стійке та безперервне зростання цін, що завжди і всюди виступає як грошовий феномен, викликаний надмірною масою грошей по відношенню до випуску продукції». Це положення переконує в тому, що причини інфляції – у сфері обігу. А тому допускається обмеження впливу держави в процеси суспільного відтворення. На противагу цьому в кейнсіанських теоріях під інфляцією розуміється надмірний попит, причини якого – як на стороні пропозиції, так і попиту: «В разі якщо пропозиція грошей у порівнянні з пропозицією товарів для купівлі збільшилася, має місце інфляція». З середини 60-х років у світовій економічній науці формується новий напрям у дослідженні інфляцій. Його представники виходять з необхідності комплексного аналізу явищ грошової сфери, що враховують загальні зміни в економіці 2-ї половини ХХ століття. Згідно з цим підходом, найважливішою рисою сучасних інфляційних процесів є тісне переплетіння грошових та загальноекономічних факторів росту цін. Звідси випливає, що незалежно від того, які причини є початковими імпульсами, будь-яке підвищення цін викликає необхідність підвищення обсягів грошової маси, і навпаки. Іншими словами, зростання останнього часто виступає вже не як причина росту цін, а як його похідна. Грошові та загальноекономічні фактори в цьому процесі змінюють місцями причини та наслідки інфляції. Тому всіляке зростання рівня цін викликає підсилення інфляції і стає тим самим інфляційним. Згідно з цією теорією, інфляція, особливо в умовах перехідної економіки, зумовлюється багатьма процесами, що відбуваються у сфері грошового обігу та безпосередньо в суспільному виробництві. Де б не розпочалася дія інфляційних факторів – чи у виробництві, чи у сфері державних фінансів, чи у, власне, грошово кредитній сфері – інфляційне зростання цін супроводжується збільшенням грошової маси. Спочатку воно відбувається в активному обігу за рахунок зменшення нагромаджень, а потім зростає загальна маса грошей. Переповнення каналів обігу грошовою масою знецінює грошову одиницю, що є найхарактернішою ознакою інфляції в її класичному вигляді. Інфляція – це процес зростання загального рівня цін в країні в наслідок порушення закону грошового обігу. Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення, гроші «дешевіють», а ціни набувають тенденції до зростання. Інфляція є тонке соціально-економічне явище, породжене диспропорціями виробництва в різних сферах ринкового господарства. Одночасно інфляція – одна із найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки практично всіх країн світу. 2.2. Причини інфляції Причини, перш за все необхідно шукати в деформації грошового обігу. Так, інфляція виникає, коли центральний банк країни проводить невірну грошову політику, випускаючи в обіг незабезпечену товаром масу грошей. Припустимо, що економічна система знаходиться у станi рівноваги й експерти розраховують на таку стабільність у майбутньому. Але, виходячи із політичних міркувань, наприклад, в зв’язку з наближенням президентських виборів, уряд, щоб догодити виборцям, вирішує збільшити виплати з державного бюджету, знизити податки й негайно розпочати реалізацію проектів для створення нових робочих місць. Зрозуміло, що зростання реального обсягу виробництва й скорочення безробіття, досягнуте адмiнiстрацiєю президента, зробить неабиякий вплив на результати виборів. Отже, складається проект нереально розширеного державного бюджету на рік виборів. Як тільки ці плани почнуть реалізовуватись, економічна система вийде із стану рівноваги. Дійсно, спочатку реальний обсяг виробництва зросте, безробіття скоротиться, а підвищення рівня цін при цьому буде незначне. Але, вже у наступному році зарплата, ціни на ресурси й фактори виробництва почнуть інтенсивно зростати. По мiрi того, як фірми будуть пристосовувати свої очікування до нових умов, зростуть не тільки ціни на товари та послуги, але й відбудеться скорочення обсягів виробництва, супроводжуване зростанням безробіття. Інший варіант виникнення інфляції може бути викликаний державними замами в Центральному банку. При достатньо низьких темпах інфляції, наслідки можуть виявитись важкими. На приклад, держава позичає певну суму в Центральному банку, зобов’язавшись повернути її через рік з відсотками та виконує своє зобов’язання. Проте одразу ж звертається в Центральний банк за новим кредитом. Подібна політика продовжується з року в рік, і хоча гроші час від часу повертаються в Центральний банк, кредитна емісія очевидна. Виникає інфляція і при активних процесах мілітаризації в державі, при високому рівні монополізації ринків, під впливом зовнішніх факторів (ростом світових цін). Чим би не була спровокована інфляція, вона знецінює доходи бюджету й супроводжується його дефіцитом. Крім бюджетного дефіциту інфляція обов’язково супроводжується нерівномірним зростанням цін й, звідси, порушенням господарчих зв’язків, гонкою цін між окремими галузями економіки й хвильоподiбним поширенням зростання цін по районах держави й галузям. Незалежно від стану грошової сфери товарні ціни можуть підніматися в наслідок змін в динаміці виробничої праці, циклічних і сезонних коливань, структурних зрушень в динаміці виробництва, монополізації ринка, державного регулювання економіки, введення нових податків, зміна кон’єктури ринку, дія зовнішньо економічних зв’язків, стихійних лих і т.д. Отже ріст цін викликається різними причинами. Але не всякий ріст цін – інфляція. Серед вище згаданих причин росту цін важливо виділити справді інфляційні. Так ріст цін, пов’язаний з циклічними коливаннями кон’єктури, не можна назвати інфляційним. По мірі проходження різних фаз циклу (особливо в його «класичній» формі характерній для ХІХ – початку ХХ століття) буде мінятися і динаміка цін. Їх підвищення в період буму і змінюється їх падінням в фазах кризи й депресії і знову ростом в фазі пожвавлення. Підвищення продуктивності праці, при інших незмінних умовах, повинно привести до зниження цін. Інша справа – якщо підвищення продуктивності праці супроводжується випереджуючим це підвищення ростом заробітної плати. Таке явище називається інфляцією витрат. Стихійні лиха не можуть бути причиною інфляційного росту цін. Так, якщо в результаті повені в якій-небудь місцевості зруйновані дома, то, очевидно зростуть ціни на будівельні матеріали. Це буде стимулювати виробників будівельних матеріалів розширити пропозицію своєї продукції і по мірі насичення ринка ціни почнуть падати. Що ж можна віднести до дійсно інфляційних причин росту цін? Назвемо найважливіші із них. По-перше, це диспропорційність, або незбалансованість державних витрат і доходів, що проявляється в дефіциті держбюджету. Якщо цей дефіцит фінансується за рахунок активного використання «друкарського верстата» це призводить до збільшення маси грошей в обігу, а відповідно і до інфляції. По-друге, інфляційне зростання цін може відбуватись, якщо фінансування інвестицій проводиться аналогічними методами. Особливо інфляційно небезпечними є інвестиції, пов’язані з мілітаризацією економіки. Так, непродуктивне використання національного доходу на воєнні цілі означає не тільки втрату національного багатства. Одночасно військові витрати створюють додатковий платоспроможний попит, що веде до збільшення грошової маси без відповідного товарного покриття, збільшення військових витрат є однією з головних причин хронічних дефіцитів державного бюджету і збільшення державного боргу в багатьох країнах, для покриття якого держава збільшує грошову масу. По-третє, з зростанням «відкритості» економіки тої чи іншої країни, все більшим втягуванням її в мирогосподарські зв’язки збільшують небезпечність «імпортованої» інфляції. По-четверте, інфляція набуває самопідтримуючий характер в результаті інфляційних очікувань. Багато вчених країн Заходу і нашої країни особливо виділяють цей фактор, що подолання інфляційних очікувань населення і виробників – найважливіше (якщо не головне) завдання антиінфляційної політики У станi інфляційної нестабільності орієнтація лише на регулювання з боку співвідношення «попит-пропозицiя» може призвести до затяжних криз з повільним періодом стабiлiзацii i оздоровлення економіки. Про це свідчить досвід розвитку капіталістичних країн часів вільної конкуренції. 3. Види інфляції 3.1. Форми виявлення інфляції За формами виявлення розрізняють: Þ подавлену (приховану) інфляцію, – коли знецінення грошей відбувається без відкритого росту цін. Ціни утримуються на фіксованому рівні за допомогою адміністративних заходів. Якщо попит перевищує товарообіг в 2 рази, це означає, що рівень отоварення грошової одиниці не перевищує 50 %, тобто вона знецінюється. Така інфляція є незмінною супутницею планової економіки (в колишньому СРСР в кінці 80-х товарне забезпечення кожного карбованця отриманої зарплати коливалося в межах 40 – 60 коп., а в 1991 р. товарна конвертованість знизилася до 28 коп.). Основною формою вияву такої інфляції є загострення дефіциту, коли купівельна спроможність грошей падає у зв’язку з неможливістю придбати потрібні товари. Іншою формою подавленої інфляції є приховане підвищення цін, що виявляється в погіршенні якості товару при незмінній ціні, «вимиванні» товарів дешевого асотрименту, продажі старих товарів під новою маркировкою і відповідно за більш високими цінами. Прихована інфляція також проявляється в наявності незадовільненого попиту, представленого вимушеними заощадженнями, що утворилися через те, що покупці не можуть знайти необхідні товари. Офіційно регульовані ціни прориваються на «чорному» ринку. Динаміка цих цін і є відносним вираженням прихованої інфляції. Тому приховану інфляцію часто називають адміністративною, народжену адміністративними цінами. Þ відкриту інфляцію, – що виявляється безпосередньо в рості цін.

3.2. Факторні форми

За факторними формами інфляції, теорія грошей розрізняє багато її видів, серед яких ключове місце належить інфляції попиту й iнфляцiї витрат: Þ Інфляцію попиту, (рис. 1) викликає надлишок грошей, доходів й попиту. Вона спостерігається, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, підносячи ціни, щоб зрівноважити пропозицію i попит.

Покупці конкурують за обмежену пропозицію товарів, що призводить до зростання цін. У разі збільшення сукупного попиту рiвень цiн не змiниться, бо буде вiдповiдно зростати й обсяг виробництва, тобто iнфляцiя поки що буде вiдсутня. Це пояснюється тим, що існує велика кількість не залучених у виробництво трудових i матеріальних ресурсів, якi ще можна залучити за існуючих на них цін. Поступово зростання попиту підштовхує розвиток сукупної пропозиції. Для цього стану економіки притаманне повніше використання ресурсів, а тому їх запаси поступово скорочуються i вони стають дорожчими. Починасться зростання цiн, тобто iнфляцiя. Інфляцію, що виникає таким чином, називають «передчасною», тому що вона починається до появи повної зайнятості i повного використання виробничих потужностей у країни. Подальше зростання сукупного попиту підштовхує сукупну пропозицію до потенційно можливого обсягу виробництва, національний продукт досягає свого максимуму, i тому подальше збільшення сукупного попиту зумовлює інфляцію, яку називають вже «чистою» на відміну від «передчасної». Слід зазначити, що покриття дефiциту державного бюджету за рахунок кредитно- грошовоi емiсii с одним з найважливiших чинникiв iнфляцiї попиту, оскiльки зростання пропозицii грошей збiльшус сукупний попит на товари та послуги, який, у свою чергу, пiдвищус рiвень цiн. Þ інфляція витрат, (рис. 2) – спостерігається в тому випадку, коли збільшуються витрати на одиницю продукції, тобто середні витрати за даного обсягу виробництва, коли ціни зростають через збільшення витрат виробництва.

Зрослі ціни вимагають нового збільшення витрат при купівлі необхідних виробничих ресурсів, що знову «штовхає» ціни вгору там, де ці ресурси застосовуються. Інфляційні стрибки цін в результаті посилюють один одного, їх зростання стає, по суті, самопідтримуючим, при чому із зростаючими темпами. Два найважливіших джерела, що живлять інфляцію витрат, – це зростання номінальної заробітної плати і цін на сировину та енергію. Надмірне зростання заробітної плати, як правило, породжує інфляцію, тому профспілки, що вимагають постійного підвищення оплати праці, для працівників своєї галузі, повинні рахуватись із загальним економічним станом країни, середнім рівнем заробітної плати. Зростання витрат виробництва, що обертається накручуванням цін, веде до раптового, не передбачуваного, зростання цін на сировинні ресурси, а особливо – на енергоносії, що в повній мірі відчула на собі економіка молодої незалежної України. Найстрашніше в інфляції витрат те, що вона породжує інфляційну психологію. Це явище виникає тоді, коли в масовій свідомості людей існує впевненість, що інфляція буде наростати і на далі. При цьому працівники починають вимагати підвищення заробітної плати «під майбутнє зростання цін», а підприємці завчасно закладають у ціну своїх товарів очікуване зростання витрат на сировину, енергію, робочу силу і кредит. Ці види інфляції існують тільки при відкритому її становищі – тобто при відносно вільному ринку. При «прихованій» інфляції ріст цін на товари і послуги може не спостерігатись, а знецінення грошей може виражатись в дефіциті пропозиції. Також інфляція може бути: Þ збалансованою і незбалансованою. При збалансованій інфляції ціни піднімаються відносно помірно і одночасно на більшість товарів і послуг. В цьому випадку по результатах середньорічного росту цін піднімається процентна ставка державного банку і таким чином ситуація стає рівносильна стабільним цінам. У випадку незбалансованої інфляції ціни на різні товари і послуги піднімаються неодночасно і по-різному на кожний тип товару. Þ очікувана і неочікувана. Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на який-небудь період часу і вона як правило є прямим результатом діянь влади. В якості прикладу можна навести лібералізацію цін в Росії в 1992 році і відповідний прогноз росту цін напередодні – в грудні 1991 році. Неочікувана інфляція характеризується неочікуваним стрибком цін, що негативно відбивається на податковій системі і грошовому обігу. У випадку присутності у населення інфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що само по собі створює труднощі в економіці і змінює реальну картину суспільного попиту, що веде до збою в прогностичних тенденціях в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшують інфляційні очікування, які будуть збільшувати ріст цін. Але у випадку коли раптовий стрибок цін відбувається в економіці на зараженій інфляційними очікуваннями, то виникає так званий «ефект Пігу» – різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. В наслідок зниження попиту виробник змушений знизити ціну, все повертається в становище рівноваги. 3.3. Типи інфляції Рівень інфляції вимірюється через індекс цін:
Де, I даний – індекс цін даного року. I даний – індекс цін попереднього року. Зростання індексу цін визначає рівень інфляції, а зменшення його – рівень дефляції. Темп інфляції є темпом зміни загального рівня цін i показує ступінь знецінення грошей. Процес зменшення темпів інфляції отримав назву дезiнфляцiя. Протилежним до інфляції поняттям є дефляція, яка має місце тоді, коли загальний рівень цін падає. Дефляція траплялася вкрай рідко в кінці ХХ ст. Підтримувана дефляція, коли ціни постійно падають протягом декількох років, як правило, асоціюється з періодами глибокої депресії. Інфляція має різні ступені тяжкості. Згідно з цим економічна наука виділяє такі три ii види: Þ помірна інфляція, – характеризується повільним зростанням цін. Така інфляція дозволяє ефективно коректувати ціни відповідно до умов виробництва і попиту. При цьому щорічний темп інфляції виморюється як правило однозначним числом. Помірна інфляція с типовою сьогодні для більшості економічно розвинутих країн. Þ галопуюча інфляція, – при цьому виді інфляції ціни зростають від 20 до 200 % в рік, є вже серйозною проблемою для економіки, хоча ріст цін ще не важко передбачити і включити в параметри контрактів і угод. Þ гіперінфляція, – цей різновид інфляції має місце, коли ціни зростають на тисячу, мільйон чи мільярд процентів за рік. Аналіз виявляє декілька характерних рис гiперiнфляцiї. По-перше, реальний попит на гроші, вимірюваний як відношення запасу грошей до рівня цін, падає дуже різко. По-друге, відносні ціни стають дуже нестабільними. За нормальних умов зарплатня робітника майже не змінюється (менш ніж на 1 % в місяць). В умовах гiперiнфляцiї реальна заробітна платня може знижуватись в середньому на третину протягом одного місяця. Дуже відчутним с вплив гiперiнфляцiї на розподіл багатства. Знецінення грошей руйнує заощадження населення, підриваючи економічну свободу суспільства. Ці інтенсивні коливання у відносних цінах i реальній зарплатні, збіднення населення ілюструють головну втрату від інфляції. На щастя, гiперiнфляцiя трапляється досить рідко. Вона має місце переважно під час війни чи в періоди, що йдуть за війнами i революціями. Гiперiнфляцiя сучасного періоду характерна для країн, що здійснювали революційний перехід від соціалізму до ринкової економіки. 4. наслідки інфляції 4.1. Соцiально-економiчнi наслідки інфляції Наслідки інфляції різноманітні, суперечливі і полягають у наступному: По–перше, вона приводить до перерозподілу національного доходу і багатства між різними групами суспільства, економічними і соціальними інститутами довільним та не піддающимся прогнозуванню образом. Кошти перерозподіляються від приватного сектора (фірми, домогосподарства) до держави. Дефіцит державного бюджету, що є одним з факторів інфляції, покривається через інфляційний податок. Його сплачують усі власники реальних грошових залишків. Сплачується він автоматично, оскільки грошовий капітал знецінюється під час інфляції. Інфляційний податок показує зниження вартості реальних грошових залишків. Інший канал перерозподілу доходів на користь держави виникає з монопольного права друкувати гроші. Різниця між сумою номіналів додатково випущених банкнот і витратами на їхнє друкування називається сеньйоражем. Він дорівнює кількості реальних ресурсів, що може одержати держава на надруковані гроші. Сеньйораж дорівнює інфляційному податку, коли населення підтримує постійною реальну вартість своїх грошових залишків. Особи, що мають фіксовані доходи, несуть утрати від інфляції в результаті зниження реальних доходів. Групи, що одержують індексовані доходи, захищені від інфляції настільки, наскільки система індексації доходів дозволяє їм зберегти реальний заробіток. Продавці товарів і ресурсів, що займають монопольне положення на ринку, можуть збільшити свій реальний доход. Зрозуміло, що чим неочікуваніше, швидше і не збалансованіше по відношенню друг до друга ростуть ціни, тим краще для одних і гірше для інших. Приміром, якщо колективний договір вже укладений на 5 років вперед і, причому, без належного урахування можливості різкого росту цін (а таке трапляється), то робітники можуть програти, якщо ціни раптом різко, зненацька і незбалансована зростуть. Постраждає і підприємець, якщо, у свою чергу, ціни саме на його товар виростуть менше в порівнянні з цінами інших, тобто незбалансовано. Інший же підприємець виграє за умови, що його ціни виросли відносно швидше і т.д. Власники реальних активів (нерухомості, антикваріату, витворів мистецтва, коштовностей і т.п.) найбільш захищені від інфляції, оскільки ріст цін на ці товари обганяє загальний рівень інфляції в країні. При незмінній процентній ставці в результаті несподіваної інфляції завжди програють кредитори і виграють позичальники. Це виникає через вiдмiнностi у активах i пасивах, якими володіють люди. Для індивіда, що отримав позику i мас вносити по ній щорічний (або щомісячний) платіж згідно зі ставкою проценту, інфляція фактично є моментом позитивним. Наприклад, позичено 100000 грн. для купівлі будинку i щорічні платежі по закладній становлять 10000 грн. У разі підвищення цін у 2 рази, тобто наявності інфляції, платежі по закладній ніяк не зміняться i будуть становити тi ж самі 10000 грн. за рік, хоча кількість благ, що можна придбати на цю суму зменшиться вдвічі[1]. Боржник при цьому тільки виграє, оскільки реальний процент за використання капіталу зменшився наполовину. В цілому непередбачена інфляція перерозподіляє багатство від кредиторів до боржників, а непередбачене зниження темпів інфляції дає протилежний ефект. Інфляція c головним чинником, що впливає на відсоткові ставки, оскільки під її дією змінюється купівельна спроможність грошових одиниць i зменшується реальна прибутковість інвестицій. Намагаючись зменшити втрати, банки підвищують ставку позичкового відсотка. Це у свою чергу зменшує обсяг інвестицій у виробництво. Збереження такої ситуації в довгостроковому аспекті приведе до скорочення реального обсягу ВНП і прискоренню інфляції. При прогресивній системі оподатковування інфляція сприяє підвищеному вилученню засобів у домогосподарств. Оскільки інфляція приводить до знецінення нагромаджень у грошовій формі, то здійснюється перерозподіл накопичених доходів від старих до молодих членів суспільства. По–друге, високі темпи інфляції і різкі зміни структури цін ускладнюють планування (особливо довгострокове) фірм і домогосподарств. У результаті збільшується невизначеність і ризик ведення бізнесу. Платою за це є ріст процентної ставки і прибутку. Інвестиції починають носити короткостроковий характер, знижується частка капітального будівництва в загальному обсязі інвестицій і підвищується питома вага спекулятивних операцій. У майбутньому це може привести до зниження добробуту нації і зайнятості. Нестабільність і недостатність економічної інформації, що заважають складанню бізнес-планів. Ціни є головний індикатор ринкової економіки. Цінова інформація – головна для бізнесу. У ході ж інфляції ціни постійно міняються, продавці і покупці товарів усі частіше помиляються у виборі оптимальної ціни. Падає впевненість у майбутніх доходах, населення втрачає економічні стимули, знижується активність бізнесу. Яскраву аналогію проводить П. Самуэльсон: припустимо, що ваш телефонний номер щороку росте (назвемо це «інфляція телефонного номера»). Представте, які незручності заподіяв би вам подібний ріст номерів найважливіших для вас телефонних абонентів, посилений стрибкоподібною і непередбаченою зміною номера телефону самої довідкової служби. Отже, непередбаченими стрибками міняються потрібні вам телефони, так до того ж ще міняється по невідомих законах телефон довідкової служби АТС. У такий же спосіб, у силу відсутності якісної інформації про ціни, підсилюється дезорієнтація суб'єктів ринкового господарства, знижується ефективність розміщення економічних ресурсів. У підприємств зростають витрати, зв'язані з потребою адаптуватися до постійних змін, заздалегідь готуватися до безлічі сценаріїв економіки завтрашнього дня. По–третє, зменшується політична стабільність суспільства, зростає соціальна напруженість. Висока інфляція сприяє переходу до нової структури суспільства. Наслідок інфляції позначається через податкову систему. У такій ситуації прогресивне оподатковування в міру росту інфляції автоматично всі частіше зараховує різні соціальні групи і види бізнесу в усі більш заможні чи дохідні, не розбираючи: чи зріс доход чи реально тільки номінально. Це дозволяє уряду збирати зростаючу суму податків навіть без прийняття нових податкових законів і ставок. Відношення бізнесу і населення до уряду, природно, погіршується. Про небезпеку подібної схованої державної конфіскації коштів писав ще Дж. Койне в 30-х роках XX століття. Природно, що промислово розвиті країни Заходу проводять індексацію податкових законів з урахуванням темпу інфляції. Подібна індексація, на жаль, мало ефективна, тому що в силу незбалансованого росту цін відбувається перерозподіл багатства, підсилюється відрив номінального значення доходу від реального, причому в різних груп бізнесу і населення по-різному, у різний час і з різною швидкістю. Єдина індексація не може уловити подібних нюансів, вона оцінює всі доходи переважно формально, по номіналі. Для США, приміром, отриманий банкірами (1984 р.) 10 % доход на авансований капітал (процентна ставка) не є реальний доход, а лише плата за інфляцію. Темп росту цін у 1984 р. був саме близько 10 %. Податкова система цього не може гнучко врахувати. По–четверте, відносно більш високі темпи росту цін у «відкритому» секторі економіки приводять до зниження конкурентноздатності національних товарів. Результатом буде збільшення імпорту і зменшення експорту, ріст безробіття і руйнування товаровиробників. По–п'яте, зростає попит на більш стабільну іноземну валюту. Збільшуються витік капіталів за кордон, спекуляції на валютному ринку, що у свою чергу прискорює ріст цін. По–шосте, знижується реальна вартість заощаджень, накопичених у грошовій формі, підвищується попит на реальні активи. У результаті ціни на ці товари ростуть швидше, ніж змінюється загальний рівень цін. Прискорення інфляції підстьобує ріст попиту в економіці, приводить до утечі від грошей. Фірмам і домогосподарствам приходиться здійснювати додаткові витрати на покупку реальних активів. По–сьоме, змінюється структура, і зменшуються реальні доходи державного бюджету. Можливості держави для проведення експансіоністської фіскальної і монетарної політики звужуються. Зростають бюджетний дефіцит і державний борг. Запускається механізм їхнього відтворення. Часто уряди не змінюють реальної вартості своїх програм, що фактично скорочуються, коли ціни зростають. Це відбувається частково тому, що більшість трансфертних програм не індексовані в залежності від зростання рівня цін. Деякі види державних закупок можуть «проходити» по статтях бюджету у номінальному розмирі. Такий стан речей призводить до того, що номінальні витрати будуть менш за необхідні при зростанні рівня цін, так що реальні витрати будуть зменшуватись. Iншi наслідки: зростають цiни на товари та послуги, що купує держава у рамках соціальних програм. Тоді, наприклад, урядові витрати на медицину можуть зменшуватись у реальному вираженні, якщо уряд є неспроможним збільшувати бюджет відповідно до зростання витрат на медичне обслуговування. У регульованих державою галузях інколи виявляється, що прохання підвищення ціни товарів переглядаються рідше і довше, ніж у приватному секторі. В умовах інфляції кожне підвищення своїх цін держпідприємства змушені обґрунтовувати, одержувати на цей дозвіл усіх вищестоящих організацій. Це довго і неефективно. В умовах щомісячний різкий, несподіваний і стрибкоподібний рости інфляції подібний механізм навіть технічно важко-здійснимо. У підсумку наростає дисбаланс приватного і суспільного секторів, держава утрачає свій економічний потенціал впливу на ринок. По–восьме, в економіці, що функціонує в умовах неповної зайнятості, помірна інфляція, незначно скорочуючи реальні доходи населення, змушує його більше і краще працювати. У результаті повзуча інфляція є одночасно «платою» за економічний ріст і стимулом для нього. Дефляція, навпроти, приводить до зниження зайнятості і завантаження виробничих потужностей. Окрім перерозподілу доходів інфляція впливає на економіку через загальний обсяг виробництва. Такий вплив справляється на рівень обсягу виробництва в цілому. Тут слід зауважити, що безпосереднього зв’язку між цінами i обсягом виробництва немає. Збільшення сукупного попиту збільшує i ціни, i обсяг виробництва. Проте потрясіння в пропозиції, переміщуючи вгору криву сукупної пропозиції, підвищать ціни i зменшать обсяг виробництва. В–дев'ятих, в умовах стагфляції високий рівень інфляції сполучається з великим безробіттям. Значна інфляція не дає можливості збільшити зайнятість. Залежність між інфляційним ростом цін і скороченням безробіття була виведена в 1958 році англійським економістом А. Филлипсом. Використовуючи дані статистики Великобританії за 1861 – 1956 р. він побудував криву, що відбиває зворотну залежність між зміною ставок заробітної плати і рівнем безробіття. Теоретичну базу під розрахунки А. Филлипса підвів економіст Р. Липси. Надалі американські економісти П. Самуэльсон і Р. Солоу модифікували криву Филлипса, замінивши ставки заробітної плати на темпи росту товарних цін. Р U де P - темп росту товарних цін; U - рівень безробіття. Відзначимо заздалегідь, що залежність зниження (стабілізації) інфляції ціною росту безробіття лежить в основі багатьох державних антиінфляційних програм (США, Великобританія, Польща, Угорщина і, схоже, СНД). В–десятих, відбувається різноспрямований рух відносних цін і обсягів виробництва різних товарів. Відповідно до теорії «прискорення інфляції» на довгострокових тимчасових інтервалах підвищення темпів інфляції щорічно допомагає підтримувати реальний обсяг виробництва вище свого природного рівня. Як бачимо, інфляція є дуже небезпечною для економіки, порушуючи макроекономічну стабільність. Тому антиінфляційна державна політика займає одне з головних місць серед засобів державного регулювання економіки. Ключовий момент сучасної інфляції розвинутих економічних систем полягає в тому, що вона розвивається як інерційна, i зупинити її надзвичайно важко. Тобто інфляція має властивість залишатися стабільною, поки економічна ситуація не змусить ii підвищитись або впасти. 4.2. Антиінфляційна політика держави Світовий досвід виробив дві головні концепції антиінфляційних заходів, що спираються на кредитно-грошову i фіскальну політику. Це заходи: або безкомпромісної боротьби з інфляцією, або адаптації, пристосування до життя в умовах інфляційної нестабільності. Перший метод реалізується шляхом змін у системі оподаткування (як правило підвищення податків) та введенням жорсткого державного контролю цін та зарплати. Другий – це індексація доходів, застосування механізму коректування процентних ставок відповідно до темпів інфляції та ін. До того ж необхідною є повна адаптація усіх економічних інституцій до функціонування в умовах інфляції. Адаптаційна політика має свої недоліки: кошти на компенсаційні надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врешті-решт через податки, або робити грошову емісію, що знову призведе до зростання інфляції. Як правило, в умовах боротьби з iнфляцiсю цi методи використовуються комплексно, що дає більш виражений ефект, i дозволяє пом’якшити труднощі, припадаючи на долю економіки країни. 4.2.1. Методи антиінфляційного оподаткування В процесі стримування інфляції податки відіграють двоїсту роль. Скорочуючи доходи, що виступають як джерела витрат для споживачів, високі податки носять антиінфляційний характер. Однак, податки можуть також збільшувати витрати виробництва, підвищуючи через це рівень цін на товари. Розглянемо тi спотворення в оподаткуванні, якi викличе неочікувана інфляція, тобто випадок, коли цей елемент економічної системи країни до дій в умовах інфляції не пристосований. У разі, якщо податкова система країни має труднощі з адаптацією до інфляційних процесів, виникають такі складні проблеми: § По-перше, із зростанням рівня цін частка податкових виплат у загальному обсязі реальних доходів збільшується, породжуючи, таким чином, ефект прогресивного зростання податків. Якщо б податки знаходилися у постійній пропорції до номінальних доходів незалежно від розміру останніх, у цьому не було б ніякої проблеми, оскільки в такому разі люди сплачували б однаковий, не залежний від рівня цін відсоток своїх доходів у вигляді податків. Але, оскільки, норма оподаткування при використанні його прогресивної форми має тенденцію зростати разом з рівнем номінальних доходів, то інфляція, призводячи до збільшення номінальних доходів, тим самим збільшує й частку податків у складі реальних доходів. § По-друге, із оподаткуванням капіталу. Це дуже складна проблема, оскільки зростання капіталу, пов’язане з приростом ринкової вартості активів, реагує на інфляцію більш оперативно, ніж реальні прибутки на цей капітал. Жодній країні не вдалося досягти суттєвого успіху у нейтралізації наслідків впливу інфляції на оподаткування капіталу. Деякі фахівці у сфері податків навіть вважають, що найбільша шкода від інфляції полягає саме у тому, що вона збільшує фактичне оподаткування капіталу. Подібна проблема оподаткування виникає й по відношенню до доходів у вигляді вiтсоткiв на капітал. Візьмемо простий приклад. Припустимо, що інфляція збільшується з 5 до 10 % й вiтсотковi ставки зростають разом з інфляцією в пропорції один до одного, як це й припускається залежністю Фiшера. Із збільшенням номінальної вiтсотковоi ставки на 5 пунктів реальна відсоткова ставка до сплати податків не зманюється. Але, якщо номінальний доход на відсотки оподатковується в розмирі, скажімо, 28 %, то уряд забирає у вигляді податку 1,4 відсоткового пункту, з сукупних п’яти пунктів інфляційної надбавки, скорочуючи, таким чином, реальну суму доходів по процентах після сплати податків, що отримують кредитори. У цьому разі кредитор фактично несе збитки в наслідок дії інфляції, тоді як уряд мас зиск. Такі умови дестимулюють кредиторів, що й є одним з негативних ефектів інфляції. Слід відмітити, що теоретично можливим є більш швидке зростання відсоткової ставки до сплати податків ніж збільшення інфляції, що зберігає реальну відсоткову ставку постійною. Як бачимо, навіть очікувана інфляція викликає втрати в економіці, якщо інститути влади адаптовані до неї не повністю. Подібні втрати стають особливо істотними в умовах контролю ставки банківського проценту, неадекватного оподаткування доходів й прогресивного зростання податкових ставок, що збільшують податкові платежі. Під адекватним оподаткуванням в умовах інфляції, мається на увазі такий метод затягування податків, за якого не оподатковується інфляційний компонент приросту активів. Розглянутий вище негативний вплив інфляції на податкову систему, змусив багато країн «індексувати» податкові закони, щоб запобігти збільшенню податків, яке спричиняється інфляцією. Так було проiндексовано у 80-х роках частину податкового кодексу США. Використання «стримуючої» податково-бюджетної політики є одним із шляхів усунення загрози інфляції. Державний бюджет на наступний рік може бути складений таким чином, щоб скорочення обсягу державних закупок й замовлень поєднувалося із збільшенням чистих податків, компенсуючи очікуване пожвавлення сукупного попиту у приватному секторі економіки. Правильне поєднання: скорочення обсягу державних замовлень, трансфертних виплат та підвищення податків втримає сукупний попит у бажаному положенні, а економічну систему, в станi стабільності. Політика податкового регулювання доходів (TIP) орієнтована на використання податків i створення у фірм та робітників стимулів не піднімати ціни й зарплату. TIP – це система, при якій за допомогою податкової системи фірми й зайняті на них робітники заохочуються або наказуються в залежності від зростання рівня цін й зарплати. Розглянемо ціновий різновид TIP. Фірмам повідомляється, що рівень сплачуваних їми податків залежить від зростання цін на їх продукцію. Наприклад, підвищення цін до 5 % не викликає ніяких штрафних санкцій, за кожний наступний відсотковий пункт уряд збільшує ставку оподаткування. Податкова ставка може збільшуватись, скажімо на 2 пункти (з 25 до 27 %) за кожний відсоток приросту цін на продукцію фірми. За умов реалізації такої політики підвищення цін коштуватиме фірмам надто дорого. Отже, в них з’являється стимул не допускати значного збільшення цін. Зростання цін по всіх фірмах, таким чином, буде меншим, й темпи інфляції скоротяться. Подібний механізм може бути реалізований й у відношенні зарплати. Згідно з вищесказаним, фахівцями пропонується ввести до схеми розрахунку основного податку антиінфляційний коефіцієнт. Його призначення – забезпечити зацікавленість товаровиробника у вiдповiдностi темпів зростання товарної i грошової маси, зниженні існуючих темпів інфляції на внутрішньому ринку. Оскільки ціни в окремих періодах також можуть зманюватися, то для цілей планування, обліку i контролю виробничо-пiдприємницькоi діяльності зручніше вести розрахунок за обсягами реалізації продукції у вартісному вираженні (виручкою). Для більш дійового i предметного управління процесом товарного насичення ринку доцільно оцінювати не тільки загальну інфляцію, а й інфляцію по окремих товарних групах. У разі ж помітної ii вiдмiнностi по регіонах є доцільною i регіональна диференціація цього показника. Отже, антиінфляційний коефіцієнт виконує функції стабiлiзацiї економіки. Причому на відміну від такого стихійного регулятора, як співвідношення «попит-пропозицiя», який реагує i на вплив випадкових чи уявних факторів, антиінфляційний коефіцієнт забезпечує більш тривалий i сталий характер регулювання діяльності товаровиробників. Це зумовлено наявністю у структурі цього коефіцієнта такого показника, як індекс інфляції, що характеризує стан економічної системи в цілому. Отже, можна зробити висновок, що на практиці існує дуже тісний взаємозв’язок між оподаткуванням та контролем цін i цим користуються уряди, коли ставлять собі за мету поставити у невигідне становище тих господарюючих суб’єктів, якi надто інтенсивно піднімають ціни на товари та послуги. Таке корегування цін державою за допомогою податкової системи відноситься до непрямих методів контролю за цінами. 4.2.2. Скорочення податків у світі «концепція пропозиції» Як відомо, будь-яке втручання в функціонування економіки, що затримує пересування кривої сукупного попиту вгору або змушує її зсуватися вниз відносно кривої сукупної пропозиції буде стримувати темпи інфляції. Аналогічного ефекту можна було б досягти, якщо б було можливо вплинути на сукупну пропозицію. Такий підхід до економічної практики став відомим як «концепція пропозиції». Основне питання полягає в тому, яким чином здійснити бажане збільшення природного рівня реального обсягу виробництва. Прибічники «концепції пропозиції» як один із способів досягнення цього результату розглядають зміни у податковій політиці. Вони звернули увагу на те, що на протязі 70-х років відбулося припинення зростання природного рівня реального обсягу виробництва у США. Головною причиною такого стану речей, на думку прихильників «концепції пропозиції», стала діюча в США податкова система. Вона ніяким чином не сприяла розвитку процесів накопичення та інвестування, а також зацікавленості у високопродуктивній праці. Інфляція ще більш посилила проблему. Не тільки корпорації i дуже заможні люди страждали від високих податків. Поєднана дія інфляції, прогресивного податку на доход вводила звичайних робітників, що отримують зарплату, в групи, що оподатковуються за більш високою ставкою. Основою економічної програми прибічників «концепції пропозиції» стала детально обміркована послідовність дій по зменшенню ставок оподаткування. По-перше, мав бути знижений податок на доход громадян, що посилило б трудову мотивацію робітників. По-друге, планувалося реформувати систему податків на доходи від приросту капіталу та ввести різноманітні податкові стимули (пільги для підприємств, що збільшують обсяги виробництва) – це стимулювало б накопичення та інвестиції. По-третє, практика індексації мала розповсюдитись на всю податкову систему для того, щоб ставки податків не підштовхувались інфляцією. 4.2.3. Регулювання цін в умовах інфляційної нестабільності Надзвичайно важливу роль грає державний контроль над цінами, особливо в умовах кризису економіки i виходу з нього. Під контролем над цінами розуміють будь-яку послідовність цілого ряду заходів – від помірних обмежень, до примусового встановлення верхніх границь зростання цін, що проводяться у рамках економічної політики. Одним з підходів є перевірений у світовій практиці метод тимчасового заморожування цін й надалі їх часткового перегляду. Він полягає у заборонені підвищувати ціни вище визначеного рівня, без спеціального на те дозволу. За граничний рівень цін може бути прийнятий той, що існував на протязі базового періоду перед «заморожуванням». При цьому підвищення цін вважається: ü допустимим, – якщо, наприклад, воно було пов’язано з ростом цін на імпортні вироби (тобто коли збільшення витрат неможливо контролювати); ü недопустимим, – якщо, його причиною стало невиправдане підвищення зарплати, що стимулювало підприємців самим обмежувати зростання заробітної плати. Заморожування цін дозволяє долати iнфляцiйнi очікування населення, господарюючих суб’єктів, кредитної системи, внести деяке заспокоєння в економіку. В ролі альтернативи прямому державному регулюванню цін іноді розглядаються картельні згоди про ціни, якi можуть зіграти позитивну роль, якщо однією з сторін, що беруть в них участь буде Уряд, що забезпечує загальну узгодженість цін. 4.2.4. Максимальній рівень ціни Максимальній рівень ціни – являє собою законодавчо встановлену максимальну ціну, яку продавцю дозволяється запрошувати за свій товар або послугу. В широких масштабах максимальні рiвнi цін, або загальний контроль за цінами, застосовуються для обмеження інфляційних процесів в економіці. Причому, встановлення обмеження ціни має сенс тільки при умові, що нова ціна буде нижчою за рівноважну. Якi ж будуть наслідки введення цього обмеження? Спроможність вільного ринку нормувати споживання буде паралізована. Існування обмеження цін створює стійкий дефіцит даних товарів. Оскільки введення цінового обмеження призводить до виникнення стійкого дефіциту даної продукції, уряду приходиться приймати на себе піклування про нормування її для споживачів в інтересах досягнення більш справедливого розподілу. Це здійснюється, наприклад, шляхом введення карткової системи. Однак використання карткової системи не вирішує іншої проблеми. Дійсно з’являється велика кількість покупців, що прагнуть купити товар по цiнi, що перевищує встановлений максимум. I, звичайно, для продавців вигідніше реалізувати його по більш високій цiнi. Тому, не дивлячись на значне посилення бюрократичного апарату, що супроводжує, як правило, введення контролю за цінами, нелегальні «чорнi ринки» – ринки, на яких товари купуються й продаються по цінах, вищих за встановлені межі – отримують широке поширення. Проблеми у реалізації політики контролю за цінами можна також пояснити значними адмiнicтративними складнощами її проведення. До органів контролю постійно пред’являються вимоги зробити виключення для тих чи інших видів товарів або який-небудь галузі. Поступово, по мipi подальшого відхилення цін від стану рівноваги й посилення дефіциту, тиск на контролюючи органи з вимогами надати пільги зростає, й, в кiнцi-кiнцiв, це надзвичайно ускладнює контроль. Інша проблема полягає у тому, що уряд може спробувати зберегти ціновий контроль в силі вже після завершення проміжного періоду й початку нового підйому. В цей період контроль такого роду може виявитись некорисним й лише погіршити ситуацію. Хоча політика державного регулювання цін несе значний позитивний ефект i має особливе значення в кризові періоди, її реалізація може призвести до дуже небажаних наслідків. У короткостроковому плані пряме регулювання цін сприятиме стабiлiзацiї національної економіки. Так, у державі можуть значно знизитись темпи зростання оптових й роздрібних цін i це призведе до гальмування інфляційних процесів. Але вже у найближчі роки виявляться негативні наслідки централізованої моделі регулювання. «Заморожування» цін i заробітної плати обмежить міжгалузевий перелив капіталів, буде гальмувати інвестиційну політику, знизить рівень ділової активності, стримуватиме зростання доходів. Як приклад можна навести спроби уряду США ввести пряме регулювання внутрiшньоамериканських цін на енергоносії, якi, відбиваючи зростання імпортних цін на нафту, нафтопродукти та природний газ, зростали у 1974 – 1981 роках дуже високими темпами, стимулюючи розкручування інфляційної спіралі в країні. «Заморожування» внутрішніх оптових цін на нафту, нафтопродукти й природний газ, стримуючи на перший погляд розвиток інфляційних тенденцій, призвело до ряду негативних наслідків в американській економіці. Нестача інвестицій в енергетичне господарство, відсутність зацікавленості у видобувних корпорацій щодо розробки нових родовищ нафти й природного газу, через контроль над рівнем внутрішніх цін, призвели до того, що чистий імпорт нафти до США, незважаючи на зростання світових цін, продовжував аж до 1981 року збільшуватися високими темпами. Р. Рейган, якого підтримував великий бізнес, ставши президентом, відразу ж відмінив контроль над внутрішніми цінами на нафту й нафтопродукти (у січні 1981 р.). «Контроль над цінами стримував виробництво, стимулював споживання, пригнічував технологічні досягнення й робив США більш залежними від енергетичного імпорту», – так коментував Р. Рейган своє рішення. За оцінками спецiалiстiв, тільки в результаті відміни контролю над цінами чистий імпорт нафти у США в 1983 р. скоротився на 54 % порівняно з 1980 р. 5. Приклади 5.1. Причини інфляційних процесів в Україні 1991 – 1998 рр. Нас цікавить специфіка інфляційних процесів в перехідній економіці, чому і буде присвячено наступний розділ роботи. Так, ми детально зупинимось на розгляді та аналізі чинників інфляції в українській державі, оскільки ці процеси є досить показовими для перехідних економік. 5.1.1. Загальна характеристика факторів виникнення інфляції в Україні Як свідчать дані таблиці 1, інфляційні процеси протягом 1991 – 1993 рр. набули в Україні найвищих темпів серед інших пострадянських держав. Пояснити це можливо не лише станом структурної розбалансованості економіки, нераціональним співвідношенням галузей, продукуючих на виробничий та споживчий ринки. Інфляційні процеси в Україні були спричинені їх багатофакторним характером, об’єктивними негараздами перехідної економіки, в томі числі значною мірою залежністю від зовнішнього енергопостачання. Таблиця 1. Індекс споживчих цін країн СНД, 1991 —1994 рр, у % до попереднього року.

Країни

1991

1992

1993

1994

Азербайджан212103912131880
Білорусь199107112902321
Казахстан179161517581977
Киргизстан21011891294378
Молдова21412091284586
Росія2002609940303
Таджикистан21310072236339
Туркменістан21387017312814
Узбекистан19751513321650
Україна390210010260501
За даними Кабінету Міністрів України у 1994 – 1995 рр. інфляція в Україні приблизно на 86 % визначалась збільшенням обсягів грошової маси і швидкіс­тю її обігу та на 14 % – зниженням обсягів виробництва... Насправді цей вплив є більш багатобічним і глибоким. Він діє також через співвідношення попиту і пропозиції, експорту й імпорту, валютний курс тощо. Серед чинників та факторів інфляції в українській економіці слід назвати наступні: · невиважена первинна емісія; · структурні перекоси у матеріальному виробництві та ціновій політиці; · затратність економіки та непродуктивні витрати окремих виробництв; · значна руйнація товаропродукуючої сфери та неефективність безготівкової системи розрахунків; · від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі та неконтрольований експорт; · доларизація економіки. Швидке поглиблення інфляції від прихованої до гіперінфляції протягом 1991 – 1993 рр., було зумовлено, з одного боку, вкрай незадовіль­ною структурою виробництва, його низькою ефективністю, падінням темпів росту, а потім і абсолютних обсягів виробництва, а з іншого – нарощуванням дефіциту державного бюджету із зменшенням надходження доходів та збере­женням на попередньому рівні або зростанні державних витрат. Результатом цього стала безперервна емісія, а річні темпи інфляції становили: · у 1992 році – 1308,0 %; · у 1993 році – 4834,9 %; · у 1994 році – 992,0 %; · у 1995 році – 253,5 % Безперечно, вищезгадані, зростаючий попит та витрати виробництва, є чинниками інфляції в Україні. Пороте цікаво подивитись яким саме чином і на яких часових проміжках впливали вони на розвиток інфляційних процесів. Подивимося на розвиток української економіки протягом 1991 – 1995 років через призму класичних чинників інфляції. Найбільш високі темпи інфляції в Україні припадають на 1993 р., коли ціни зросли за рік у 102,6 разів при середньомісячному рівні інфляції 47,1 % (типова гіперінфляція). Треба одразу ж зазначити, що погляди різних економістів на проблему розвитку та причин інфляції в Україні не однозначні. Одні основною причиною інфляційних процесів 1991 – 1993 рр. називають дію зовнішніх факторів, зокрема різке зростання цін на енергоносії (з 1991 по 1994 рр. ціни на нафту зросли у 146 тис. разів, на газ – у 64,2 тис. раза. Внутрішні українські ціни на вугілля за цей період зросли в 90,7 тис. разів). Відповідно вони вважають, що початковою для нашої економіки була інфляція витрат, бо періодичне випереджаюче підвищення цін на енергоносії було імпульсом для загального зростання цін та інфляції. Підвищення підприємствами цін на власну продукцію з метою покриття зростаючих витрат давало поштовх для подальшого розвитку інфляційних процесів. Незважаючи на зростаючу грошову емісію, виникла нестача оборотних засобів підприємств для розрахунків зі своїми постачальниками («криза неплатежів» – за даними СБРР за 1992 р. неплатежі в Україні становили 40 % загального ВВП) та видачі заробітної платні. Склалася типова кумулятивна інфляційна спіраль «зарплата – ціни»: ріст цін веде до збільшення витрат, що вимагало збільшення грошової маси і нового витка росту цін. Таким чином прослідковувалось переплетіння інфляції витрат та попиту. 5.1.2 «Шок пропозиції» та залежність від зовнішніх енергоносіїв Серед факторів інфляції в Україні неможливо не назвати «шок пропозиції» – різке зростання світових цін, зокрема на енергоносії, сировину, комплектуючі. Україна як країна з гіпертрофованою економічною системою (надмірна частка базових галузей, незначна частка виробництва, що безпосередньо працює на споживчий ринок, і відповідно залежність від постачання паливних та сировинних матеріалів), що пережила тяжкі процеси політичної та суспільної трансформації, пала жертвою різкого коливання цін на енергоносії. Порушення постачання енергоносіїв в Україну, її енергозалежність від зовнішніх надходжень нафти та газу, передусім, з Росії та Туркменістану призвели до зростання цін на енергоресурси на внутрішньому ринку та до зростання зовнішньої заборгованості. Так, станом на 1 січня 1994 року кредиторами України були 11 республік колишнього СРСР. При цьому заборгованість перед Росією становила 79,3 % і була найбільшою. Проти 1993 року значно зріс борг Туркменістану. Станом на 1 жовтня 1995 року кредиторська заборгованість України переважала заборгованість дебіторів на 22,6 трлн. крб. Заборгованість перед Росією становила 87,7 % (перед Туркме­ністаном – 10,6 %) і залишалась знову ж таки найбільшою серед інших креди­торів. Станом на 1 жовтня 1995 року основними статтями імпорту України були газ, нафта та продукти її переробки, паливо мінеральне, їх питома вага становила 54,8 % від загального обсягу імпорту, у тому числі газ природний- 31,9 %. Залежність України від зовнішнього постачання енергоносіїв підвищується внаслідок поглиблення дефіциту власних енергетичних ресурсів. В Україні станом на 1 жовтня 1995 року зниження виробництва основних паливно- енергетичних ресурсів проти відповідного періоду 1994 року становило: · електроенергії – 8,0 %; · нафти, включаючи газ конденсат – 5,8 %; · вугілля – 7,7 %. 5.1.3 Невиважена грошова емісія Інфляція попиту генерується шляхом швидшого зростання по­питу над пропозицією. Факторами інфляції попиту можуть бути: підвищення виробничого і споживчого попиту внаслідок збільшання обсягів державного фінансування виробництва, соціальних видатків; заробітної плати. Все це призводить до підвищення сукупного попиту в економіці. Якщо у відповідь не відбудеться підвищення пропозиції, то зростання попиту компенсується підвищенням рівня цін. Рівень інфляції зросте. Додаткова емісія з боку держави веде до утворення так зв. «інфляційного розриву» (М. Фрідмен): якщо в економіку викидається певна сума грошей, не забезпечених товаром, то цей розрив компенсується ростом цін і відповідно посиленням інфляції. За повідомленням Міністерства статистики України, «емісія грошей за 1993 рік збільшилася у 25 разів і становила 123 трлн. карбованців, у тому числі за четвертий квартал – 7,5 трлн. крб., а лише за грудень – 3,8 трлн. крб». Збільшення суми незабезпеченних товарною масою грошей в українській еко­номіці було пов’язане з покриттям готівкового попиту, бюджетними дотаціями, кредитуванням виробників та споживачів (включаючи і явних банкрутів). Тільки у першому кварталі 1993 р. для підтримки АПК було надано майже 1 трлн. крб. пільгових кредитів та 3 трлн. крб. фінансової допомоги. Протягом 1993 р. монетарна маса збільшилась 3 26 до 47,2 трлн. крб., тобто у 1,8 разів. Авторитет українських купоно-карбованців, випущених на початку 1992р. замість російського рубля, було підірвано. Адже в 1992 р. після введення в обіг купоно-карбованця його неофіційний курс до російського рубля стано­вив 1 : 10. Це було зумовлено тим, що в обігу була мала кількість карбованців, їх висока купівельна спроможність сприяла нагромадженню останніх. За січень- лютий 1993 року в обіг було випущено 43,0 млрд, крб. За той же період до кас банків надійшло лише 21,0 млрд. крб. Виникла потреба у готівкових гро­шах для сплати заробітної плати, пенсій, стипендій. Це питання було вирішено шляхом додаткової еміси грошей. Грошові емісії в українській економіці 1992 – 1993 рр. були інфляційним фактором ще й тому, що сприяли падінню валютного курсу національної гро­шової одиниці відносно іноземних валют. Це, у свою чергу, призвело до того що український карбованець не виконував класичних грошових функцій. Більш сильна іноземна валюта витісняла національні гроші. В економіці панували бартерні операції. 5.1.4 Перехід від експансійної до рестрикційної політики Гіпервисокі темпи інфляції у 1993 році, яка супроводжувалася падінням об­сягів виробництва, товарообороту, капітальних вкладень, погіршенням стану державних фінансів тощо, призвели до кризи грошово-кредитної системи Ук­раїни. Виконуючи функції Центрального банку держави Національний банк Ук­раїни має спрямовувати свої дії на регулювання обсягів грошової маси в обігу, сталості національної валюти, обсягів кредитування, рівня процентних ставок. Саме ці моменти становлять суть грошово-кредитного регулювання макроекономічного стану держави. До 1993 р. держава керувалася експансивною фіскальною політикою (політика підвищення сукупного попиту шляхом збільшення державних витрат та зменшення чистого обсягу податкових надходжень), що включала: пряме державне регулювання цін на вугілля, газ, електроенергію, контроль за формуванням цін на нафтопродукти, що реалізовувались на території України; підтримку АПК шляхом пільгових тарифів на електроенергію, пальне, газ; жорстке встановлення граничних рівнів рентабельності та торгівельних надбавок на продукти харчування та ліки; встановлення транспортних тарифів на перевезення продовольчих товарів, преси, ін. зниження цін та тарифів на ряд товарів та послуг для населення (паливо, житлово-комунальні послуги, тощо) за рахунок державних дотацій. Надмірний рівень інфляції у 1993 р. змусив уряд та НБУ докорінно змінити свою політику. Грошово-кредитну політику було змінено з експансійної на жорстку рестрикційну. У 1994 році монетарна політика НБУ будувалася, орієнтуючись на приборкання інфляції. Ще наприкінці 1993 року було запроваджено ряд заходів по стримуванню зростання грошової маси в обігу. Якщо у IV кварталі 1993 року середньомісячні темпи інфляції становили 66,4 %, то в І кварталі 1994 року темпи інфляції було знижено до 12,4 %, а в II кварталі — до 5,0 %. У 1995 році темпи інфляції продовжували знижуватися з 21,2 % у січні до 4,6 % у серпні з традиційним для України осіннім підвищенням у вересні до 14,1 % та 9,1 % у жовтні. За десять місяців 1995 року індекс інфляції склав 253,5 %. При цьому продовольчі товари подорожчали у 2,2 раза або 218,1 %, непродовольчі товари — у 3 раза або 203,6 %. Платні послуги зросли у 5,5 раза або 549,8 %. Зниження темпів інфляції створило підставу до зменшення облікової ставки НБУ, що теж є одним з інструментів грошово-кредитної політики. Незважаючи на те, що вже в січні 1994 року рівень інфляції істотно знизився (з 90,8 % у грудні 1993 року, до 19,2 % в січні 1994 року), НБУ утримував облікову ставку на рівні 20,0 % на місяць з середини 1993 року. Починаючи з січня 1994 року, рівень позичкового процента набув позитивного значення, яке зберігалося до жовтня 1994 року. Нарешті, з лютого 1994 року позитивного значення набув і рівень депозитного процента, що стимулювало прискорене зростання депозитних вкладів: за перші три квартали вони зросли більш як у 4,3 раза. За умов рестрикційної кредитної політики це призвело до випереджаючого зростання залишків вільних коштів комерційних банків на кореспондентських рахунках в НБУ: за три квартали вони зросли приблизно в 20 разів. Політика дорогих грошей сприяла нагромадженню населенням грошей, зменшенню швидкості їх обігу. Беручи до уваги позитивні результати впроваджуваної політики, слід визнати, що вона мала тактичний характер. Рестриктивна політика або політи­ка стримання, яка базується на заходах по скороченню видатків бюджету, обмеженню грошової емісії та позичкового процента, здатна стримати «пікові на­вантаження» темпів інфляції, її впровадження дозволило досягнути зовнішньо­го зменшення темпів інфляції, проте її глибинні причини не було ліквідовано. Саме тому подальше додержання жорсткої монетарної політики призвело до ряду негативних наслідків. У комерційних банків виникли серйозні проблеми з розміщенням залучених та власних фінансових ресурсів. І, що цікаво, чим більші обсяги фінансових ре­сурсів мав банк, тим істотніші проблеми він мав з їх розміщенням. Якщо до цього часу банки обслуговували, головним чином, посередницько-торгові структури під високі відсотки і на короткий термін часу, то тепер у банків наявні масиви фінансових ресурсів стали вищими, ніж потреби їх клієнтів. За цих умов потрібна була переорієнтація на промисловість та інвестиційні програми. Але внаслідок їх низької ефективності, занепаду виробництва, суцільних непла­тежів та заборгованості в економіці цей варіант був недо­ступний. Вільні, але дорогі гроші не знай­шли свого повного застосування. В умовах подвійного запасу ліквідності бан­ківської системи вона потрапила в кризовий стан. Платіжна криза загрожувала банкрутством підприємствам України. Ці негативні процеси протягом 1995 року призвели до появи пропозицій подальшого здійснення понад встановлених Національним банком України лімітів, додаткової грошово-кредитної емісії. Жорстка монетарна політика сприяла ліквідації певних проявів інфляції. Але, на жаль, вона не лише не ліквідувала, а й сприяла активізації такого інфляційного чинника, як спад виробництва і посилення стагфляції – інфляційного процесу, який супроводжується падінням обсягів виробництва. Падіння обсягів виробництва зберігалося на підприємствах усіх провідних галузей. Найбільшим воно залишалося в легкій промисловості, промисловості будівельних матеріалів та машинобудуванні і металообробці. Отже, можна зробити висновок, що просте обмеження грошової маси хоча и гальмує динаміку цін, але водно­час гнітить виробництво, не дозволяє розірвати ланцюг боргових зобов’язань. В українській економіці склалася парадоксальна ситуація, коди поряд з інфля­цією виник реальний дефіцит грошей, тобто дефляція. Розвивалася «платіжна криза». Саме тому держава має здійснити перехід до прямої бюджетної підтримки зкремих виробництв, які відповідають приорітетам її структурної політики і які взмозі за такої підтримки вийти на рівень ефективного господарювання. 5.1.5 Доларизація економіки та валютна політика Ще однією проблемою, що провокує інфляцію в нашій державі, стало паралельне обертання разом з національною валютою сильної іноземної, точніше долара. Аналіз структури грошової маси свідчить про зростання питомої ваги іноземної валюти. Станом на 01. 08. 1994 року питома вага національної валюти становила 86,5 %, іноземної валюти – 13,5 %. Станом на 01. 01. 1995 р. відповідно – 68,6 % і 31,4 %. Вплив іноземної валюти тим сильніший, чим інтенсивніший темп падіння валютного курсу. У подібних умовах іноземна вільноконвертована валюта і далі залишається одним з найпривабливіших засобів зберігання грошей. Адже, незважаючи на зменшення темпів інфляції, валютний курс продовжує зростати. За даними Міністерства статистики України, протягом 1995 року постійно зростає обсяг витрат населення на купівлю іноземної валюти: · перший квартал – 16,80 трлн. крб.; · другий квартал – 32,86 трлн. крб.; · третій квартал – 59,60 трлн. крб.; · за дев’ять місяців 1995 року – 109,30 трлн. крб. Паралельно продовжували збільшуватися суми коштів, розміщених на рахунках у банках за межами України. Якщо станом на 01. 01. 1995 р. залишок зазначених валютних коштів становив 23573,9 тис. дол. США, то на 01. 07. 1995 р. ці суми зросли до 62297,1 тис. дол. США. Підвищення попиту на вільноконвертовану валюту сприяє зростанню валютних курсів, підвищенню інфляційних очікувань, викликає недовіру до національних грошей. А це, з одного боку, знову ж таки, є одним з факторів інфляційних процесів, а з іншого, свідчить, що в Україні серед факторів інфляції можна назвати також інфляційні адаптивні очікування – процес залежності рівня пропозиції від очікуваного рівня цін на фактори виробництва, який грунтується на попередньому інфляційному досвіді. Треба також зазначити, що рівень валютного курсу національної грошової одиниці до іноземних валют може виступати як у вигляді інфляційного, так і антиінфляційного фактора. Низький курс національної валюти здорожчує імпорт та зздешевлює за межами країни експорт товарів. Це призводить до зростання цін на імпортовані товари. Тому є пряма залежність між інфляційними процесами та обсягом чистого експорту (різниця між експортом та імпортом). Низький валютний курс здорожчує імпорт і здешевлює експорт. Таким чином, за умов зниження валютного курсу національної грошової одиниці обсяг чистого експорту зростає. За умов стрімкого падіння валютного курсу національної валюти об’єктивно необхідним було запровадження адміністративного регулювання валютного курсу українського карбованця та призупинення валюти біржових торгів. Оправданим є і часткове державне регулювання валютного курсу – захід, який викликає особливо гострі дискусії. В умовах стабільної розвинутої економіки обмінні курси безперечно повинні обумовлюватися співвідношенням попиту і пропозиції. Але економіка України потребує тимчасового протекціоністського захисту. Слід зазначити, що існування значного розриву між регульованим офіційним курсом і комерційним негативно впливає на обсяги експорту, сприяє залишенню валютної виручки від експорту на рахунках іноземних банків. 5.1.6. Інші інфляційні фактори Економісти виділяють й інші фактори, що провокують інфляцію. Наприклад, пропонуючи зменшення дефіциту бюджету за рахунок скорочення дер­жавних видатків, слід враховувати, що зниження бюджетних витрат не зумо­влює відповідного прямого зменшення грошової маси та інфляції. Скорочення дотацій сприяє збільшенню витрат підприємств і населення. Внаслідок цього підвищуються оптові ціни (на вугілля, метали тощо). А це, в свою чергу, поси­лює тиск у напрямі підвищення виробничих витрат. Державні витрати повинні обгрунтовано скорочуватися по всьому ланцюгу відтворювання у всіх ланках економіки. Вкрай важливо нарощувати надход­ження доходів завдяки більш повному обліку і оподатковуванню господар­ських операцій та шляхом зростання виробництва і реалізації продукції. Пара­лельно з цим доцільно залучати якомога більше неінфляційних ресурсів фінан­сування бюджетного дефіциту, насамперед, за рахунок випуску декількох різновидів державних цінних паперів. Фактором інфляції є також підвищення цін на продукцію економіч­них суб’єктів у відповідь на збільшення ставок податків, що рівнозначно збільшенню витрат виробництва, про які ми говорили вище. 5.2. Антиінфляційна політика України у 1992 – 1996 рр. Період 1992 – 1994 рр. характеризується надзвичайно високим рівнем інфляції, повальним зростанням цін, послабленням контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств. За даними Світового банку, рівень інфляції в Україні в другій половині 1993 р. був найвищим у сваті. Якщо в 1992 р. її рівень зріс у 21 раз, то за 1993 р. – у 103 рази. I хоча в 1994 р. рівень інфляції дещо знизився, однак сталося це не в результаті проведення комплексних реформ i якісних змін у системі державних фінансів та запровадження цінової лiбералiзацiї, а через відстрочення бюджетних виплат i небувале зростання заборгованості бюджету. Отже, у 1992 – 1994 рр. в Україні проводилася помилкова економічна політика, що фактично мала не антиінфляційний, а проiнфляцiйний вплив на економічну систему країни. При цьому уряд застосовував в основному два антиінфляційних заходи: § обмеження фондів споживання підприємств; § регулювання цін. Адміністративний контроль цін було введено Указом президента «Про заходи щодо стримування темпів зростання цін». Згідно з ним підприємства всіх форм власності могли підвищувати оптові ціни на продукцію тільки у разі зростання витрат на виробництво, яке не залежить від їхньої господарської діяльності. Цим же Указом вводилося обмеження розміру надбавки для торговельних i постачальницько-збутових підприємств у розмирі не більше 55 % від ціни виробника. Але, як свідчать наслідки, ці заходи спрацювали недостатньо ефективно. Насамперед, ціни тоді вже досить надійно вийшли з-під державного контролю, i знову підпорядкувати їх системі жорсткого державного контролю було дуже важко. Щодо обмеження фондів споживання, то це мало б сенс тоді, коли було б що обмежувати. Серед найбільш негативних наслідків того періоду слід відмітити: ¨ серйозне порушення виробничої та фінансової систем функціонування економіки; ¨ пiдiрвання схильності до заощадження практично у всіх економічних агентів; ¨ руйнування на цій основі системи забезпечення відтворюючих процесів в економіці; ¨ надмірну диференціацію населення, окремих галузей й регіонів за рівнем доходів. Під впливом інфляції обсяги номінальних грошових доходів населення зростали, а його реальні доходи, у зв’язку з випереджаючим підвищенням роздрібних цін на товари та послуги, навпаки зменшувалися. Методи індексації доходів не забезпечували компенсації втрат від гiперiнфляцiї. Тільки у 1993 р. при зростанні цін на рік більш ніж у 100 разів реальна зарплата зменшилася на 52 %. Ефект від запровадження урядом пільг на оподаткування доходів громадян стосовно малозабезпечених, багатодітних, чорнобильців, ветеранів та ін. теж був мінімальним, оскільки самі оподатковувані доходи населення були мазерні i не встигали за зростанням цін. Дилема, що постала перед українським урядом, полягала в тому, яким чином, скорочуючи темпи інфляції, не посилити стагнації виробництва. Але вона не була вирішена належним чином. Відновити економіку за умов надмірних податків, якi пригнічують виробництво, звужують базу оподаткування i примушують платників приховувати свої доходи, неможливо. Слід відмітити хоча б такий факт: до введення податку на прибуток підприємств з 1993 року, стягався податок на доход підприємств. При цьому підприємства, за існування спеціального податку на фонд зарплати, були змушені фактично двічі сплачувати його, оскільки фонд зарплати є складовою частиною доходу. Політика посилення державного контролю й регулювання (стримування цін, завищений обмінний курс, дуже високі податки) призвела до формування потужного тіньового сектору економіки в Україні. За відсутності ефективного контролю за формуванням доходів, більшість зусиль держави були сконцентровані на скорочуватиму державному секторі. В результаті на фоні втрати державою значної частини доходів, якi можна було б отримати шляхом проведення податкової розумної політики, основний тягар недофінансування лягла на сектор, який поки-що був основою існування самої держави. Через недосконалість нашої податкової системи спад валового продукту в Україні й за 1996 рік склав біля 10 %, а у галузях машинобудування й легкої промисловості досягає 20 %. Отже, завдання подальшого реформування економіки, що стоять перед Україною, можуть бути вирішені тільки за умов реалізації послідовної політики фінансової стабiлiзацiї, та відновлення накопичень населення. Без цього забезпечити стійке економічне зростання на базі відродження інвестиційної активності й поступовий підйом життєвого рівня є неможливим. Сучасний період є найважливішою фазою реформ. Останнім часом у цьому напрямі зроблено ряд кроків i найважливішим з них є введення у вересні цього року національної валюти – гривні. Це дало змогу в значній мiрi стабілізувати грошовий обіг в країні. 6. ВИСНОВКи В даний час інфляція – один із самих хворобливих і небезпечних процесів, що негативно впливають на фінанси, грошову й економічну систему в цілому. Інфляція означає не тільки зниження купівельної спроможності грошей, вона підриває можливості господарського регулювання, зводить нанівець зусилля по проведенню структурних перетворень, відновленню порушених пропорцій. За своїм характером, інтенсивності, проявам інфляція буває дуже різної, хоча і позначається одним терміном. Інфляційні процеси не можуть розглядатися як прямий результат тільки визначеної політики, політики розширення грошової емісії чи дефіцитного регулювання виробництва, тому що ріст цін виявляється неминучим результатом глибинних процесів в економіці, об'єктивним наслідком наростання диспропорцій між попитом та пропозицією, виробництвом предметів споживання і засобів виробництва, нагромадженням і споживанням і т.д. У підсумку процес інфляції – у різних його проявах – носить не випадковий характер, а дуже стійкий. До негативних наслідків інфляційних процесів відносяться зниження реальних доходів населення, знецінення заощаджень населення, втрата у виробників зацікавленості в створенні якісних товарів, обмеження продажу сільськогосподарських продуктів у місті сільськими виробниками в силу падіння зацікавленості, у чеканні підвищення цін на продовольство, погіршення умов життя переважно в представників соціальних груп із твердими доходами (пенсіонерів, службовців, студентів, доходи яких формуються за рахунок держбюджету). У країнах з розвитою ринковою економікою інфляція може розглядатися як невід'ємний елемент господарського механізму. Однак вона не представляє серйозної погрози, оскільки там відпрацьовані і достатно широко використовуються методи обмеження і регулювання інфляційних процесів. В останні роки в США, Японії, країнах Західної Європи переважає тенденція уповільнення темпів інфляції. На відміну від Заходу в Україні й інших країнах, що здійснюють перетворення господарського механізму, інфляційний процес розгортається, як правило, у зростаючих темпах. Це дуже незвичайний, специфічний тип інфляції, що погано піддається стримуванню і регулюванню. Інфляцію підтримують інфляційні чекання, порушення народногосподарської збалансованості (дефіцит держбюджету, негативне сальдо зовнішньоторговельного балансу, що росте зовнішня заборгованість, зайва грошова маса в звертанні). Керування інфляцією представляє найважливішу проблему грошово-кредитної й у цілому економічної політики. Необхідно враховувати при цьому багатоскладовий, багатофакторний характер інфляції. У її основі лежать не тільки монетарні, але й інші фактори. При всій значимості скорочення державних витрат, поступового стиску грошової емісії потрібно проведення широкого комплексу антиінфляційних заходів. Серед них – стабілізація і стимулювання виробництва, удосконалювання податкової системи, створення ринкової інфраструктури, підвищення відповідальності підприємств за результати господарської діяльності, зміна обмінного курсу гривні, проведення визначених заходів для регулювання цін і доходів. Нормалізація грошового обігу і протидія інфляції вимагають вивірених, гнучких рішень, наполегливо і цілеспрямовано проведених у життя. 7. Список використанної літератури: 1. «Законодательство Украины» – Compact Disk, 2000 г. 2. «Большая Энциклопедия Кирилла и Мефодия» – Compact Disk, 2000 г. 3. «Государственное регулирование и контроль цен в капиталистических странах. Финансы и статистика» – Чувилин Е. Д., Дмитриева В. Г., М., 1991. 4. «Економіка перехідного періоду» – Радаєва В. А., Бузгаліна И. В., М., 1995. 5. «Економікс» – Кемпбелл Р. Макконнел, Стенлі Л. Брю, Киев, 1993. 6. «Инфляция и кризис: пути выхода» – Амосов А., Москва, 1992. 7. «Инфляция! Деньги, работа, и политики» – Рабарн Вильямс, Москва, 1990. 8. «Курс общей экономической теории» – Тарасевич Л. С., Киев, 1996. 9. «Макроекономiка» – Савченко А. Г., Пухтасвич Г. О., Київ, 1997. 10. «Макроэкономика» – Долан Э., Санкт-Петербург, 1994. 11. «Основи економічної теорії» – Гальчинський А., Єщенко П., Палкін Ю., Киев, 1995. 12. «Политическая экономия» – ред. Ожерельева О. И., Улюкаева А. В., Фаминского И. П., Москва, 1994. 13. «Политическая экономия» – Радаев В. В., Москва, 1992. 14. «Русско-украинский словарь» – Ганич Д. И., Олейник И. С., Киев, 1979. 15. «Современный экономический словарь» – Райзберг Б. А., Лозовский Л. Ш., Стародубцева Е. Б., Москва, 1998. 16. «Учебник по основам экономической теории (экономика)» – Камаев В. Д., Москва, 1994. 17. «Экономика» – Булатов А. С., Москва, 1999. 18. «Экономика» – Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р., Москва, 1993. 19. «Экономикс: принципы, проблемы, политика» – Макконелл Р.К., Брю Л.С. Москва, 1995. 20. «До питання антиiнфляцiйного оподаткування i регулювання цiн в умовах ринкових вiдносин» – Тимофєєв В. С., «Економіка Украiни», № 1, с.37 – 45, Київ, 1993. 21. «Инфляция издержек и финансовая стабилизация» – Афанасьев М., Витте О., «Вопросы экономики», № 3, Москва, 1995г. 22. «Макроэкономическая стабилизация в Украине: итоги и проблемы первого года» – Пинзенык В., «Вопросы экономики», № 2, с.88-97, Киев, 1996. 23. «Основні чинники та фактори інфляції в Україні» – Ковальчук Т., Коваль М., «Фінанси України», № 10, Киев, 1998.
[1] Якщо інфляція триває досить довго, то у ринкових процентних ставках поступово передбачається поправка на інфляцію. Скажімо, початково в економіці була 3 %-на ставка та стабільні ціни, i передбачається зростання цін на 9 % за рік. Тоді за закладні платитимуть 12 %, а не 3 %. Номінальна ставка 12 % відбиває реальну процентну ставку 3 % плюс інфляційну надбавку 9 %. Перерозподілу доходу та багатства немає, коли процентні ставки відрегульовані.