Каталог :: Экономика

Диплом: Конкурентоспособность производства зерна озимой пшеницы

Міністерство аграрної політики України
                            ДЕРЖАВНА АГРАРНА АКАДЕМІЯ                            
                       Факультет економіки та менеджменту                       
                               Кафедра маркетингу                               
                                                    "Допущено до захисту"
                                               “ ___” ___________ 2004р. 
                    ВИПУСКНА  (БАКАЛАВРСЬКА)  РОБОТА                     
на тему: КОНКУРЕНТОЗДАТНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ
за напрямом         0502 "Менеджмент"
зі спеціальності    8.050201 "Менеджмент організацій"
     

Виконавець роботи

___________

(підпис, дата)

Науковий керівник

___________

(підпис, дата)

Консультанти:

з охорони праці

з екології

___________

___________

ПОЛТАВА-2004

ЗМІСТ

Стор.

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ КАТЕГОРІЇ КОНКУРЕНТОЗДАТНІСТЬ
1.1.Сутність категорії конкурентоздатність аграрного виробництва

1.2.

Методологічні аспекти визначення економічної ефективності та конкурентоздатності аграрного виробництва
1.3.

Оцінка кон’юнктури зернового ринку України

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА СТАНУ ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ ЙОГО КОНКУРЕНТОЗДАТНОСТІ

2.1.

Організаційно- економічна характеристика АФ “Шишаки”
2.2.Статистичний аналіз динаміки основних результативних показників виробництва зерна
2.3.Факторний та дисперсійний аналіз ефективності виробництва зерна в господарствах району
2.4.Удосконалення технології виробництва зерна основних зернових культур
2.5.Удосконалення структури посівних площ, сівозмін
РОЗДІЛ 3. ОХОРОНА ПРАЦІ
РОЗДІЛ 4. ЕКОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Серед базової сільськогосподарської продукції, яка гарантує продовольчу безпеку України, особливе місце займає зерно. Це обумовлюється винятково важливим його значенням безпосередньо для виготовлення високопоживних продуктів харчування. Зерно хлібних злакових культур характеризується значним вмістом висококалорійних органічних речо­вин, зокрема вуглеводів, білків, жирів, а також вітамінів, ферментативних сполук, міне­ральних речовин, що робить його незамінною сировиною хлібобулочної, кондитерської та круп'яної промисловості для виробництва цінних високо смакових продуктів спожи­вання. Зерно - це насамперед хліб, а хлібові як основному продукту харчування населен­ня у більшості країн світу немає альтернативи. Водночас зернове виробництво слугує потужним джерелом розвитку продуктивного тваринництва, зокрема виробництва м'яса, молока, яєць. Із зерна виготовляють спирт, пиво, медичні препарати, ряд інших цінних видів продукції. Відходи зернового господарства широко використовуються у різних га­лузях промисловості, будівництві, при виготовленні органічних добрив, у поповненні паливного балансу країни тощо. Майже на усіх історичних етапах розвитку суспільства зерно було і нині залишається важливим джерелом багатства України як і значної частини інших країн світу. Адже зер­но належить до найпоширеніших товарів внутрішнього і світового ринку сільськогоспо­дарської продукції. Зернова галузь завжди була високоприбутковим виробництвом. Переваги у розвитку виробництва зерна озимої пшениці перед іншими зерновими зу­мовлюються рядом факторів. Нині пшениця забезпечує продуктами харчування дві тре­тини людства. Основний продукт, що виготовляється із зерна пшениці - це висококало­рійний з добрими смаковими якостями хліб, пів кілограма якого поповнює більше поло­вини потреби добового раціону людини в білках, вуглеводах, вітамінах, мінеральних та інших харчових речовинах. У пшениці досягнуто найкращого поєднання вмісту білків та вуглеводнів. Пшеничне борошно є незамінним продуктом для виготовлення макаронних і кондитерських виробів. Вже багато віків пшениця займає одне з перших місць серед про­довольчих культур у світі. До того ж, озима пшениця має економічні й організаційно- технологічні переваги над ярими зерновими. Сутність їх полягає полягає насамперед у більш тривалому вегетаційному періоді вирощування озимої пшениці, який здійснюється у два етапи - осінній і весняно-літній. Це має важливе значення, з одного боку, для біль­шого нагромадження вегетативної і репродуктивної маси рослин, внаслідок чого озима пшениця за біологічними властивостями характеризується вищою урожайністю порівня­но з іншими зерновими, а з другого - створення сприятливих умов для пом'якшення пі­кових періодів виконання ряду польових робіт. Зокрема, це стосується підготовки грунту до сівби та здійснення її в осінній період, що значно знижує організаційно-технічну на­пругу при проведенні весняних робіт, хоча в окремі роки озимі посіви страждають від вимерзання, що призводить до додаткових витрат на їх пересівання. Економічна реформа на селі набула характеру незворотного процесу. Колективні сільськогосподарські підприємства трансформуються у нові організаційно- правові струк­тури на основі приватної власності. Однак системна криза, яка протягом останніх років охопила всі галузі агропромисло­вого виробництва, призвела до суттєвого погіршення виробничої і соціальної ситуації на селі. Внаслідок не комплексного підходу до здійснення аграрної реформи, порушення еквівалентного обміну між промисловістю і сільським господарством, штучного відриву кредитно-фінансової системи від аграрної сфери економіки сталої тенденції на скорочення виробництва сільськогосподарської продукції, посилення руйнування потенціалу агропромислових товаровиробників, зниження їх платоспроможні що погіршилось матеріально-технічне забезпечення сільського господарства, виродження генетичного потенціалу рослинницьких і тваринницьких майже призупинився інвестиційний процес, практично не провадиться оновлю шинно-технологічного парку. Ситуація, що склалася у сільськогосподарському виробництві, вимагає вжиття складних організаційно-економічних і техніко-технологічних заходів як на державному так і на господарському рівні, спрямованих насамперед на відновлення і розвиток конкурентоспроможного зернового виробництва з урахуванням регіональних особливостей держави. У зв'язку з цим необхідно концептуально визначити стратегічні напрями розвитку зернового господарства у сучасних умовах переходу до ринкової економіки. Те з основних завдань полягає у забезпеченні раціонального поєднання розвитку рослинницьких і тваринницьких галузей, для чого слід переорієнтувати структуру виробництва, продовольчого і кормового зерна у напрямі значного збільшення у зерновому балансі країни виробництва частки зерна фуражних культур, насамперед за рахунок кукурудзи, ячменю. Отже, відродження системи насінництва зернових набуває досить важливого значення у відновленні розвитку конкурентоспроможного виробництва зерна в Україні. Метою бакалаврської роботи є вивчення шляхів підвищення конкурентноздатності виробництва зерна озимої пшениці на матеріалах типового аграрного підприємства Шишацького району – АФ “Шишаки”. В процесі написання роботи використані такі методи дослідження як монографічний, розрахунково-конструктивний, статистичні та математичні методи та методи математичного моделювання. В бакалаврській роботі використані дані річної звітності об’єкту дослідження за період з 2000-2003 років, статистична звітність, законодавчі та нормативні акти та власні спостереження автора. РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ КАТЕГОРІЇ КОНКУРЕНТОЗДАТНІСТЬ 1.1. Сутність категорії конкурентоздатність аграрного виробництва Конкуренція - це форма взаємодії суб'єктів ринку, економічна бороть­ба. Результати конкуренції, позитивні чи негативні, залежать від умов, в яких вона протікає, від її характеру: вільна, обмежена, олігопольна чи монополістична. Один з фундаторів економічної теорії, А. Сміт визначив, що конкуруючі індивіди, діючи лише для власної вигоди, одночасно спрямовуються нена­че "невидимою рукою" на задоволення економічних інтересів суспільства. Після А. Сміта багато економістів розвивали тезу, згідно якої конкуренція визнавалася благом для суспільства, рушієм прогресивного розвитку економіки. Безперечно, конкуренція вигідна покупцям, оскільки вона означає нижчі ціни, вищу якість продукції чи ліпше обслуговування споживачів. Але одночасно вона визначає і дії конкуруючих суб'єктів на шкоду один одному: переможець отримує змогу на­далі здійснювати відтворення продукту, а переможений повинен його скоротити або припинити. Цим часто визначається не раціональне використання ресурсів економіки: ресурси витрачені на непродану продукцію, втрачають корисність. Саме цим визначено еволюцію досконалої (повної) конкуренції в недосконалу (негативну), тобто в регульовану державами взаємодію суб'єктів ринку. На ранніх етапах підприємництва процвітала хаотична (вільна) конку­ренція без державного втручання. Вона відрізнялась жорсткими та безжалісними методами - від цінових війн до підпалів приміщень фірм-конкурентів. У цій кон­куренції підприємці, маючи єдину мету якомога скоріше розбагатіти, йшли на все, щоб отримати максимальний прибуток. Це створювало передумови надвиробництва, різкого непередбачуваного падіння цін та величезної кількості банк­рутства. Після періоду жорсткої (хаотичної) конкуренції та цінових війн економічна боротьба суб'єктів ринку (початок XX століття) почала набувати регульованого ха­рактеру, тобто державного впливу з метою коригування цін, формування певної якості продуктів, організації виробництва і управління, а не лише максимальної збільшення маси прибутку. З сучасного розуміння конкурентоспроможності витікає, що вона є здатністю підприємства діяти в умовах ринкових відносин, отримуючи прибуток, достатній для науково-технічного вдосконалення виробництва, стимулювання працівників і підтримки якості продукції на високу рівні, мається на увазі, що конкурентоспроможність виробництва в основному зводиться до конкурентоспроможності продукції, залежно від якісних і вартісних характеристиками, які забезпечують максимальне задоволення конкретної потреби споживача, найвищий відносно нього корисний ефект. Зазначені параметри сут­ності конкурентоспроможності нерозривно пов'язані із своєчасним використанням досягнень науково-технічного прогресу, основою якого є інтенсифікація виробництва. З огляду на це, взаємовплив конкурентоспроможності й інтенсифіка­ції виробництва є безперечним: конкурентоспроможність визначає надходження прибутку завдяки інтенсифікації, а інтенсифікація - використання частини цього прибутку для подальшого розвитку виробництва і зміцнення його конкуренто­спроможності. Зростання конкурентоспроможності відбувається завдяки зниженню індивідуальних витрат та підвищенню якості продукції. Обидва зазначені аспек­ти заслуговують уваги у процесі виявлення резервів забезпечення ринкової та фінансової стабільності підприємств. На жаль, ще не є загальновизнаним, що істинний шлях до формуван­ня справжнього ринкового середовища лежить через надвиробництво продукції (а не через першочергове формування інфраструктури ринку), за якої видатки “не підпирають” ціни, а, отже, створюються умови отримання діючих середніх рин­кових цін. Тому постала загальна потреба формування потужного механізму мотивації високоефективної праці на підприємствах і створення ринкового середо­вища шляхом оптимізованого надвиробництва товарів. Необхідно усвідомити, що основні макроекономічні регулятори - ціноутворення, оподаткування, кредитна політика тощо, повинні виконувати головну функцію - вимушувати підприємс­тва шукати внутрішні резерви конкурентноспроможного господарювання, пов'я­зати їх з переорієнтацією з власного збагачення за рахунок споживачів на виробничу діяльність шляхом здійснення відповідної податкової і законодавчої політики. Для самостійних підприємств повинні бути створені такі економічні умови, які примусили б їх повернутися до потреб споживачів. Такі умови мо­же створити лише ринок. Інакше настане повний крах економіки. Ринок просто “проситься” у господарське життя, пробиває собі дорогу навіть при “слабких” грошах та розширеній практиці натурообміну. Не здійснити необхідних за­ходів до розвитку ринку через конкурентоздатність -значить постави­ти заслін на шляху оздоровлення економіки, загубити паростки господарської ініціативи підприємців. Важливішим аспектом забезпечення конкурентоспромо­жності аграрної продукції є підвищення її якості. Підвищення якості не виклю­чає, а передбачає уважний аналіз обсягів витрат, кількості вироблених товарів, інших напрямків виробничо-збутової діяльності. Саме це визначає використання поняття “всебічне управління якістю” і підкреслює, що господарське управління -це всеохоплюючий процес, ядром якого є якість продукції. Ефективність виробництва - це складне і багатогранне яви­ще. Сільськогосподарське виробництво вимагає органічного по­єднання і взаємодії чотирьох факторів — робочої сили, основних засобів, предметів праці і землі. В процесі виробництва здійсню­ється виробниче споживання вказаних ресурсів з метою отри­мання певних споживних вартостей, спроможних задовольнити відповідні потреби людей. Отже, будь-яке виробництво передба­чає витрати ресурсів і одержання певних результатів. Але на од­накову кількість витрачених ресурсів підприємства можуть одер­жувати далеко не однакові за величиною результати. В такому випадку кажуть, що підприємства ведуть виробництво з різною ефективністю (рис. 1.1).

Робоча сила + основні засоби + предмети праці + земля

Виробництво

Результати

виробництва

Р

Ефективність

виробництва

Рис. 1.1. Формування ефективності виробництва Ефективність - це економічна категорія, що відображає співвідношення між одержаними результатами і витраченими на їх досягнення ресурсами, причому при вимірюванні ефективності ресурси можуть бути представлені або в певному обсязі за їх первісною (переоціненою) вартістю (застосовувані ресурси), або частиною їх вартості у формі виробничих витрат (виробниче спожиті ресурси). Якщо при цьому врахувати, що результати ви­робництва не лише є різноманітними, але й можуть бути пред­ставлені в різних формах: вартісній, натуральній, соціальній, то стає очевидною необхідність в ідентифікації категорії ефектив­ності відповідно до тих аспектів діяльності підприємства, які важ­ливо проаналізувати й оцінити. Враховуючи специфіку сільсько­господарського виробництва, доцільно розрізняти такі види ефек­тивності: технологічну, економічну і соціальну. Технологічна ефективність — це результат взаємодії факто­рів виробництва, що характеризує досягнуту продуктивність жи­вих організмів, які використовуються в сільському господарстві як засоби виробництва. В рослинництві показниками технологіч­ної ефективності є врожайність культур з одиниці посівної площі та основні параметри якості рослинницької продукції (вміст цук­ру в цукрових буряках, олії — в насінні соняшнику, білка — в зер­ні тощо). Як бачимо, за результат діяльності підприємств бере­ться валове виробництво певного виду продукції і цей результат зіставляється з ресурсом - - посівною площею культури. Щоб врахувати якість продукції, можна визначити біологічний вихід цукру, олії, білка тощо на гектар посівної площі, помноживши врожайність культури з гектара на відсоток вмісту відповідної органічної речовини (коефіцієнт). Економічна ефективність - це таке співвідношення між ресурсами і результатами виробництва, за якого отримують вар­тісні показники ефективності виробництва. При цьому можливі три варіанти вказаного співвідношення: 1) ресурси і результати виражені у вартісній формі; 2) ресурси — у вартісній, а результа­ти — у натуральній формі; 3) ресурси — у натуральній, а резуль­тати - у вартісній формі. Вимірювальну систему економічної ефективності сільськогосподарського виробництва доцільно бу­дувати таким чином, щоб вона була здатна повністю розкривати дві взаємопов'язані і взаємо доповнюючи результативні сторони діяльності аграрних підприємств — раціональність використання ними землі через показники загального ефекту, приведені до одиниці площі сільськогосподарських угідь, і економічність ви­робництва, показники якої розкривали б, якою ціною одержано цей ефект. З огляду на сказане для оцінки ефективності діяльнос­ті аграрних підприємств слід широко використовувати показники ефективності використання авансованого капіталу, показники собівартості продукції і продуктивності праці, фондовіддачі виробничих фондів. 1.2. Методологічні аспекти визначення економічної ефективності та конкурентоздатності аграрного виробництва Для визначення економічної ефективності виробни­цтва в цілому по сільськогосподарських підприємствах використовується система показників, які доцільно об­числювати в такій послідовності: вартість валової продукції (грн.) на 1 га сільські господарських угідь, на середньорічного працівника, на 1 люд.-год, на 100 грн. виробничих витрат, на 1000 грн. основних виробничих фондів і оборотних засобів; розмір валового і чистого доходу та прибутку на 1 га сільськогосподарських угідь, на середньорічного праців­ника, на 1 люд.-год, на 100 грн. витрат виробництва, на 1000 грн. виробничих фондів; рівень рентабельності й норма прибутку сільськогос­подарського виробництва. Показники економічної ефективності сільськогоспо­дарського виробництва визначають і порівнюють за окремі роки або в середньому за 3—5 років. Вони ха­рактеризують ефективність використання землі як основ­ного засобу виробництва, рівень продуктивності праці, тобто ефективність використання трудових ресурсів, фондовіддачу і фондомісткість продукції, окупність ви­робничих витрат, рівень рентабельності виробництва. Визначення економічної ефективності виробництва окремих видів продукції рослинництва і тваринництва здійснюють на основі системи показників, які враховують відповідні особливості цих галузей. Для порівняння економічної ефективності виробництва окремих видів продукції тваринництва використовують таку систему показників: виробництво валової продукції (грн.) з роз­рахунку на 1 середньорічну фізичну або умовну голову, на одного середньорічного працівника, на 1 люд.-год, на 1 ц кормових одиниць, на 100 грн. вартості кормів, на 100 грн. виробничих витрат; валовий і чистий доход та прибуток на 1 голову, на одного середньорічного пра­цівника, на 1 люд.-год, на 100 грн. виробничих витрат; рівень рентабельності виробництва. При визначенні і порівнянні ефективності галузей тваринництва в цілому всі види продуктивної худоби і птиці перераховуються на умовне поголів'я за коефіцієн­тами: корови — 1,0, інше поголів'я великої рогатої ху­доби — 0,6, свині — 0,3, вівці —0,1 і птиця — 0,02. Важливою економічною категорією, яка властива діяльності підприємств на принципах господарського розрахунку, є рентабельність. Вона означає доходність, прибутковість підприємства. У процесі госпрозрахунко­вої діяльності господарства мають відшкодувати свої витрати виручкою від реалізації продукції і одержати прибуток. Тому рентабельність — показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, який свідчить про те, що господарство від своєї діяльності одержує прибуток. У результаті господарської діяльності підприємства одержують чистий доход, що є частиною вартості про­дукції після вирахування витрат на її виробництво. Чистий доход, створений у сільському господарстві, по­діляється на централізований доход держави і доход підприємства. Маса створеного в сільському господар­стві чистого доходу, що реалізується підприємством і набуває форми прибутку, визначає його госпрозрахун­кову рентабельність. Прибуток господарств — це реалізована частина їхнього чистого доходу. Тому маса прибутку сільсько­господарських підприємств не повністю відображує їх вклад у створення чистого доходу суспільства. У сіль­ському господарстві величина прибутку підприємства залежить від кількості і якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості і фактичних цін реа­лізації [10 с. 61]. Характеризуючи рентабельність виробництва окре­мих видів продукції, галузей і господарств у цілому, недостатньо визначити величину прибутку. Необхідно зі­ставити її з виробничими витратами за допомогою таких показників, як рівень рентабельності і норма прибутку. Рівень рентабельності визначається з відношення прибутку до повної собівартості реалізованої продукції і виражається у відсотках. Він показує величину при­бутку на 1 крб. витрат виробництва і характеризує ефек­тивність- їх використання у поточному році. При цьому кожний відсоток рентабельності відповідає отриманню однієї копійки прибутку з розрахунку на карбованець виробничих витрат. Рівень рентабельності визначається в цілому по господарству — це сукупний рівень рентабельності. Дані річного звіту господарства дають змогу визначити також рівень рентабельності виробництва певного виду продук­ції, окремої культури або галузі. Рентабельність характеризує також ефективність спо­житих засобів виробництва, що включають суму річної амортизації основних фондів і вартість використаних у господарстві матеріальних оборотних засобів. Сільсько­господарські підприємства мають багато різноманітних засобів виробництва, які тією чи іншою мірою викори­стовуються в господарстві. Для визначення економічної ефективності основних і оборотних фондів використову­ють такий показник, як норма прибутку. Норма прибутку визначається з відношення прибутку до середньорічної вартості основних і оборотних фондів і виражається у відсотках. Цей показник визначається по господарству в цілому і показує величину прибутку, що припадає на 1 грн. основних і оборотних фондів. Практично в різних господарствах часто досягають однакового рівня рентабельності при виробництві одно­йменної продукції, але мають різні показники норми прибутку. Це свідчить про те, що основні і оборотні фонди господарств використовуються у виробництві з різною ефективністю. Рентабельність сільськогосподарських підприємств визначається співвідношенням рівня собівартості і фак­тичних цін реалізації товарної продукції рослинництва і тваринництва. Основну масу продукції господарства реалізують державі і за рахунок цього одержують понад 90 % грошових надходжень. Тому рентабельність вироб­ництва в господарствах значною мірою залежить від рівня закупівельних цін на продукцію. Сільськогоспо­дарські підприємства можуть здійснювати розширене відтворення тоді, коли рівень закупівельних цін дає змо­гу не тільки відшкодувати витрати на виробництво і реалізацію продукції, а й створити необхідні нагрома­дження. У більшості сільськогосподарських підприємств України сформувалися головні галузі виробництва, які визначають їх економіку, фінансові результати і мож­ливості нагромадження. Високий рівень рентабельності цих галузей забезпечує оптимальну рентабельність сіль­ськогосподарського підприємства в цілому. Досягнення потрібного рівня рентабельності зумов­лює об'єктивну необхідність створення противитратного механізму як складової частини економічного механізму господарювання, який має встановити насамперед за­лежність оплати праці від розмірів госпрозрахункового доходу господарства [ 10 с. 70]. Один із напрямів підвищення економічної ефектив­ності сільського господарства — впровадження комплекс­ної механізації і автоматизації виробництва в усіх галу­зях рослинництва і тваринництва і переведення їх на індустріальну основу. Вирішення цієї проблеми сприяє насамперед підвищенню продуктивності праці в сільсь­когосподарському виробництві, що є основним якісним фактором його економічного і соціального розвитку. Матеріальною основою підвищення економічної ефек­тивності сільськогосподарського виробництва, зокрема зростання продуктивності праці, є впровадження досяг­нень науково-технічного прогресу, яке включає вдоско­налення, раціональне поєднання і взаємодію всіх еле­ментів праці — знарядь і предметів праці та робочої сили. З підвищенням технічної озброєності і рівня механізації виробничих процесів, з поліпшенням організації виробництва затрати живої праці на одиницю земельної площі і голову худоби скорочуються. Зростання продук­тивності праці, а отже, й ефективності виробництва на 70—75% зумовлюється досягненнями технічного прогре­су, частка організаційних факторів становить 25—30 %. Одним із напрямів підвищення ефективності сільсь­когосподарського виробництва е поєднання різноманіт­них форм власності та видів господарювання, форм організації праці. Впровадження принципів орендного підряду і оренди створює умови, які можуть повернути селянинові становище господаря на землі, заінтересова­ного в ефективному її використанні. Орендний підряд як форма господарського розрахунку повніше розкри­ває потенціал колективних сільськогосподарських під­приємств, які досягають при цьому значно кращих результатів при менших затратах праці і коштів на оди­ницю продукції [ 11, с. 75]. Сучасна аграрна політика спрямована на підвищення економічної ефективності сільськогосподарського вироб­ництва на основі вдосконалення економічних відносин між галузями в системі агропромислового комплексу. Це передбачає насамперед створення системи цін на про­дукцію агропромислового комплексу, яка б орієнтувала всі його ланки на високі кінцеві результати і створюва­ла умови для роботи сільськогосподарських та перероби них підприємств на принципах господарського розрахун­ку і самофінансування [ 14, с.51]. Докорінне перетворення економічних відносин в агро­промисловому секторі має узгоджуватися з комплексом заходів щодо застосування досягнень науково- технічно­го прогресу, соціальної перебудови села, поліпшення умов праці та побуту сільських трудівників. 1.3. Оцінка кон’юнктури зернового ринку України Обсяги пропозиції зерна в 2002/2003 маркетинговому році формуватимуться, в основному, на базі власного виробництва поточного року та знижених до 2,6 млн т перехідних запасів. Імпортні закупки в розмірі 80 тис. т ( 0,3 % від загальної пропозиції) вирішального значення, як і раніше, не матимуть. Основним фактором, який визначатиме обсяги виробництва зерна у 2002/2003 маркетинговому році, стануть зміни площі до збирання - очікується збільшення на 0,9 млн га, хоч урожайність порівняно із минулим роком не зросте. Площі озимих культур з урахуванням загибелі біля 400 тис. га складатимуть до збирання 7,1 млн га, з них 5,9 млн га пшениці. Площу ярих зернових частково скоригували небувалі приморозки, за яких в окремих центральних областях температура на поверхні грунту знижувалась до мінус 10-11 оС. За даними Укргідрометцентру в Полтавській області приморозками пошкоджено 14 % посівів кукурудзи, 5 % ячменю, 25 % раннього засіву гречки; в Сумській області загинули 20 % ярової пшениці, майже повністю - сходи гречки та кукурудзи; в Чернігівській області пошкоджено більше 2 % зернових і зернобобових; в Кіровоградській - біля 5 тис. га гороху та 6 тис. га кукурудзи. Однак посіви ярих відновлені і їх розмір очікується на рівні попереднього року - 6,4 млн га, хоча при запізнілих строках посіву може знизитись рівень урожайності. Ранньовесняне потепління, висока сума ефективних температур та вологозабезпеченість прискорили вегетацію основних сільськогосподарських культур (випередження середньорічних агротехнічних строків на 4-8 днів), створили в цілому нормальні передумови для закладки урожаю у більшості регіонів України. В той же час в Донецькій, Луганській, Кіровоградській, Харківській областях запаси вологи в метровому шарі грунту менші минулорічних. Однак за пізнішим прогнозом урожайність зернових культур очікується на рівні 20,0 ц/га, оскільки в багатьох регіонах стався запал зерна. На урожай впливатиме і той факт, що внесення добрив під зернові культури не збільшилося, а весняним підживленням внаслідок нестачі хімікатів забезпечено лише дві третини площ озимини. Очікуване валове виробництво зернових і зернобобових культур у порівнянні з 2001/99 р., відображене в табл. 1.1. Згідно прогнозу валовий збір має бути більшим від попереднього на 1,0 млн т, хоч середня урожайність зернових культур очікується нижчою на 0,8 ц/га; в тому числі пшениці - на 2,3 ц/га. Фуражних культур буде зібрано на 0,8 млн т більше, головним чином за рахунок збільшення площі на 329 тис. га, збільшення валу досягатиметься переважно за рахунок збільшення виробництва кукурудзи майже на 1,1 млн т. Таблиця 1.1. * Валове виробництво зерна в 2002/2003 та 2001/2002 маркетингових роках (всі категорії господарств)
2002/2003 рр. на 1.07.03 р. (прогноз) 2001/2002 рр. (фактично)
Культури Площа до збирання, Урожай-ність,

Валовий збір,

тис. т

Площа до збирання, Урожай-ність, Валовий збір,
тис. га ц/гана 1.07.

було

на 1.06.

тис. га ц/га* тис. т
Зернові всього

13680

20,0

27365

29542

12756

20,8

26471

Продовольчі

7718

21,7

16785

18760

7123

23,5

16733

Озима пшениця

5890

24,5

14430

16379

5408

26,9

14570

Яра пшениця

258

16,5

426

452

233

15,7

366

Всього пшениць

6148

24,2

14856

16831

5641

26,5

14936

Жито озиме

640

18,0

1157

1157

700

16,2

1136

Просо

340

10,2

354

354

266

9,3

248

Гречка

568

6,2

352

352

495

6,9

341

Рис

22

30,0

66

66

21

34,6

72

Фуражні

5962

17,7

10580

10782

5633

17,3

9738

Ячмінь озимий

315

26,0

817

837

216

22,1

477

Ячмінь ярий

3080

15,9

4887

4887

3345

16,1

5393

Всього ячменю

3395

16,8

5704

5724

3561

16,5

5870

Овес

578

14,2

818

818

550

13,5

741

Кукурудза

1324

24,5

3244

3426

908

25,3

2301

Зернобобові всього

640

12,2

781

781

576

13,4

772

Інші

25

13,2

33

33

38

14,2

54

* за даними Міністерства аграрної політики України Потенційна пропозиція зернової продукції на внутрішньому ринку буде достатньою для забезпечення потреб, тому немає підстав оцінювати ситуацію як критичну. Близьке до прогнозованого виробництво зерна Україна вже мала: 1999 р. - 24,6 млн т, 2001 р. - 26,5 млн т, в тому числі збір пшениці складав, відповідно, 13,3 та 14,6 млн т. Структури валового збору минулого року і цьогорічна за питомою вагою культур досить близькі: пшениця - 56,4 та 54,3 %, жито - 4,3-4,2 % і зернобобові 2,9 %; на 3,2 % збільшується частка кукурудзи, на 1,4 % зменшується частка ячменю

Рис. 1.1. Структура виробництва зернових у 2001/02 та 2002/03 роках в Україні Очікується зібрати 14,9 млн т пшениці на рівні валового обсягу в 2001 році. З урахуванням перехідних запасів пропозиція такого зерна складатиме біля 17 млн т. З них за мінусом природних втрат (400 тис. т) та з урахуванням високої традиційної для цього продукту товарності може бути запропоновано на ринок 13 млн т зерна пшениці. Основними постачальниками зерна на внутрішній ринок залишатимуться крупні сільськогосподарські підприємства, частка яких складає 85 % його виробництва. Найбільш значні товарні ресурси зерна очікуються в Одеській, Вінницькій, Дніпропетровській, Полтавській Херсонській, Черкаській областях. Імпорт, як і в попередні роки, буде обмеженим, не перевищуватиме 80 тис. тонн і, головним чином, це буде насіння зернових. Загальна пропозиція зерна дорівнюватиме у 2002/2003 р. 30,0 млн т., що на 10 % менше минулорічного рівня (табл. 1.2). Таблиця 1.2. Баланс ринкового попиту і пропозиції зерна, тис. т
Маркетингові роки
Показники 1999/00 2000/01 2001/02 2002/03 (прогноз) 2002/03 до 2001/02, %
Загальна пропозиція

30014

37491

33384

30005

89,9

в тому числі:
· початкові запаси

5221

1930

6823

2560

37,5

· виробництво

24571

35472

26471

27365

103,4

· імпорт

222

89

90

80

88,9

Загальний попит

28084

30668

30824

28255

91,7

в тому числі:
Внутрішній попит

26281

29190

26224

24455

93,3

з нього на:
· продовольство

8416

8420

8400

8150

97,0

· корми

12200

13700

11850

10900

92,0

· насіння

4528

4250

4380

4035

92,1

· промислову переробку

400

1050

800

550

68,8

Втрати

737

1770

794

820

103,3

Експорт

1803

1478

4600

3800

82,6

Запаси на кінець року

1930

6823

2560

1750

68,4

Відношення кінцевих запасів до загального використання

0,07

0,22

0,08

0,06

х

Загальний попит на зерно продовольчої та непродовольчої груп прогнозується як очікувана сума внутрішнього попиту та можливого експорту такої продукції. За розрахунками він досягне 28,3 млн т зерна. Внутрішній попит складається з попиту на зерно для продовольчих цілей і промпереробки (на спирт, пиво, крохмаль), для фуражу, у якості посівного матеріалу, включаючи страховий фонд. Попит на зерно продовольчого призначення, визначений у обсягах 8,1 млн т, відбиває потреби суспільства, виходячи з чисельності населення та середньодушового споживання хліба і хлібопродуктів (в перерахунку на борошно і зерно). В розрахунках прийнято, що середньорічна кількість населення на кінець прогнозованого маркетингового року складе 49,5 млн чоловік, за умови, що залишається тенденція до зменшення кількості населення на 350-400 тис. чол. в рік, а річне середньодушове споживання складатиме не менше 125 кг. Останнє залежить від рівня реальних доходів населення, які зменшилися на 4,7 % за 2001 р. і продовжуватимуть зменшуватися протягом 2002/2003 р. Найбільший обсяг зерна – 11,0 млн т буде використано господарствами всіх форм власності для фуражних цілей, тобто ці витрати порівняно з 2001/99 р. зменшаться на 1 млн т (8 %). З них 7 млн т надійде за рахунок фуражних культур, а 3,9 млн т - за рахунок гірших за якістю продовольчих культур (пшениця, круп’ яні). Суттєвих змін у попиті комбікормових заводів на фуражне зерно не очікується. Витрати зерна для переробки на спирт можуть зменшитися, з причини затоварення спиртових заводів готовою продукцією та втрати зарубіжних ринків збуту. Стримуючим фактором виступає також зростання цін на зерносировину. Проте, зниження акцизного збору на спирт і введення мінімальних цін на горілку стимулюватимуть попит на продукцію спиртової промисловості, яка може закупити біля 350 тис. т зерна. Пивоварні та крохмалопаточні заводи споживають біля 200 тис. т зерна, в т.ч. ячменю пивоварного - 180 тис. тонн. Загальний обсяг зерна, що може бути використаний в майбутньому році для промпереробки складе близько 550 тис. т. Насіннєві фонди зерна, зменшаться на 8 % проти попереднього року, коли була найбільша за останній час площа пересіву ярих. В цілому внутрішній попит на зерно може скласти в 2002/2003 році близько 25 млн т зерна, що менше минулорічного на 1,7 млн т. Попит на основну зернову культуру – пшеницю сформується слідуючим чином: на продовольчі цілі - 7,2 млн т, на насіння - 1,6 млн т, для промпереробки на спирт - 400 тис. т, на експорт - біля 3,5 млн т. Експорт зерна. З другої половини 2001/99 р. в Україні відмічається значне пожвавлення експорту українського зерна: в 2000/98 маркетинговому році обсяги експортованої зернопродукції складали 1,5 млн т, в 2001/99 (попередньо) - 4,6 млн т. Сприяли цьому поліпшення якості пшениці та падіння доларового курсу гривні, що зробило експорт зерна більш привабливим. На 2002/00 р. прогнозується експорт у розмірі не менше 3,8 млн т. Провідними експортерами зерна в Україні виступають члени Зернової асоціації та спільні підприємства. Вони мають непогано відлагоджену експедиційну службу, матеріально-інформаційне забезпечення, мають достатні обігові кошти, тому забирають на себе 90 % експортованого з України зерна, формують експортну ціну. В експорті до 75 % займає пшениця. Вона вивозиться переважно морським транспортом в країни Азії (36 %), з них в Ізраїль і Корею - біля 30 %. Біля третини зерна відвантажується в європейські країни: Англію, Угорщину, Швейцарію, Польщу, стільки ж закуповують країни південноамериканського континенту. До країн колишнього СРСР (в основному Білорусь, Грузія, Туркменистан та Росія) експортується близько 4 % пшениці. Продовжує мати місце неконтрольований вивіз зерна, борошна, круп у приграничні райони Росії. Однак він збережеться в межах не більше 300-400 тис. тонн. На другому місці стоїть експорт ячменю та кукурудзи, обсяги яких майже однакові, по 500-600 тис. т. Ячмінь в основному закуповують Ізраїль, Кіпр, Туреччина, Алжир, а кукурудзу - Білорусь, країни Азії та Балтії. Можна прогнозувати, що напрямки експорту певною мірою стабілізувалися і збережуться в 2002/2003 маркетинговому році з можливим зменшенням обсягів на 7-8 % порівняно з минулорічним періодом. На рис. 1.2, 1.2а наведена динаміка цін світового ринку на основні зернові культури за 2001 та 2002 роки. Рух цін на вітчизняному зерновому ринку відбувається під певним впливом руху цін світового ринку, в першу чергу світових цін на пшеницю та кукурудзу. Цінова ситуація на провідних біржах Європи, США, в країнах Азії характеризується усталеною тенденцією до загального пониження, хоча зберігаються нетривалі сезонні ” сполохи” . Так сталося, що дефіцит попиту на зерно, який склався в Росії на кінець попереднього маркетингового року в розмірі біля 4,7 млн т погашено закупівлями пшениці із США і Європейського співтовариства без особливих цінових зрушень. Знизилась імпортна активність Китаю і Тайваню. В стабілізації та подальшому зниженні світових цін на зерно певну роль відіграло призупинення фінансової кризи в Росії та країнах азіатського регіону, очікування відносно непоганого урожаю зернових в країнах - традиційних експортерах.
2002
2003

Рис. 1.2. Світові ціни провідних зернових культур, грн/т

2002
2003
Рис. 1.2а. Світові ціни провідних зернових культур, дол.США/т Згідно прогнозів виробництво зернових культур в Європі в сезон 2002/2003 року очікується на рівні 195-199 млн т проти минулорічних 205 млн т, тобто із зменшенням на 3-5 %, яке на фоні достатніх світових запасів продовольчого зерна навряд чи призведе до суттєвого зростання цін. На внутрішньому ринку України протягом 2001/99 р. відбулося 10%-ве зниження середньої ціни на зерно проти попереднього маркетингового року. У табл. 1.3 представлені ціни товаровиробників по різних каналах збуту за два останні календарні роки. По окремих культурах (ячменю, житу) зниження досягло 20 %. Таблиця 1.3. Ціни продажу зернових культур в розрізі каналів збуту (господарства суспільного сектору), грн за 1 т

Серед

ня ціна

Спів

відно-

шен-ня цін

в тому числі:
Культури заготі-вельним організа-ціям за прямими зв’ яз-ками спо-жив-коопе-рації населен-ню, через си-стему громад-ського харчу-вання та в оплату праці на ринку через власні мага-зини, ларки за бар-терними уго-дами зарубіж-ним країнам
2001 рік (на 1.01.2002 р.)
Зернові всього

154,2

1,0

173,1

152,4

131,4

157,7

162,4

195,9

пшениця

158,0

1,02

178,6

147,1

135,8

157,8

165,1

189,4

жито

165,7

1,07

173,8

157,2

164,0

161,7

158,7

х

ячмінь

125,7

0,82

119,2

145,8

117,6

132,7

133,0

596,0

кукурудза

140,3

0,91

162,3

102,9

111,4

144,7

151,2

194,7

2000 рік (на 1.01.2001 р.)
Зернові всього

176,1

1,0

216,6

194,9

130,9

176,0

179,8

252,9

пшениця

177,8

1,01

213,6

201,6

132,6

176,8

180,7

213,7

жито

206,6

1,17

223,3

210,3

160,8

191,8

189,3

х

ячмінь

155,1

0,88

204,5

171,7

122,9

159,3

168,0

211,8

кукурудза

159,4

0,91

266,3

159,2

116,7

162,7

165,1

302,9

Крім зовнішнього впливу, відміченого вище, такі зміни цін обумовлені рядом причин внутрішнього характеру: · заготівельні організації знизили на третину ціну пшениці ІІІ класу, яка надходила від виробників в рахунок погашення вартості наданих їм авансом матеріально-технічних засобів (з 270 грн без ПДВ ціна пшениці впала до 220 грн з ПДВ). Вказана позиція суттєво вплинула на формування цін пшениці, реалізованої за іншими каналами, та цін на зерно інших культур; · в умовах дефіциту ресурсів посилюється груповий монополістичний тиск з боку власників пального, засобів захисту рослин, мінеральних добрив, а неплатоспроможність господарств змушує їх до укладання бартерних угод, за якими ціни формуються здебільшого не на конкурентних засадах; · залишаються високими тарифи на маркетингові послуги (зберігання, транспортування, сертифікація зерна) при формуванні партій зернопродукції на експорт, тому трейдери і інші посередники захищають свій зиск, гранично знижуючи ціну попиту на зерно. Відстеження руху цін на зерно на внутрішньому позабіржовому ринку показує, що під кінець 2001/99 маркетингового року напередодні нового урожаю мало місце суттєве зростання середньої ціни по більшості каналів збуту (табл. 1.4). Наприклад, в лютому 2002 р. середня ціна зернових складала 162,4 грн за тонну, в березні - 178, то в квітні - 199,2 грн. Ціна реалізації зерна на ринках населених пунктів та через власні магазини зросла в квітні, порівняно з січнем, на 20 % (32,1 грн), проданого за бартерними угодами - на 28,4 % (48,2 грн), продано зарубіжним країнам - на 22 % (15,8 грн). Зростання цін стимулювало активність внутрішнього ринку, вона була вищою порівняно з таким же періодом попереднього року: протягом січня-квітня 2001 р. сільгосппідприємствами було реалізовано 925 тис. т зерна, тоді як в 2002 році - 1169 тис. тонн, тобто приріст склав 26 %. Сезонне зростання цін на зерно в останні місяці 2001/99 р. відмічалося також на біржовому ринку (табл. 1.5). Таке явище може спостерігатися до липня 2002 р. включно, в зв’ язку з тим, що залишкові запаси зерна значно зменшилися і на початок нового маркетингового року досягатимуть мінімальної кількості (1,6-2,0 млн т). Попит в цей період значно переважатиме пропозицію. Таблиця 1.4. Ціни зернових по каналах реалізації в 2001, 2002 рр, гривень за тонну

Термін реалізації

Серед-ня

ціна всіх продаж

в тому числі:
заготорганіза-ціям, включаю-чи продаж за прямими зв’ язками споживчій кооперації

населенню

(в рахунок оплати праці, на громадське харчування)

на ринках

(через магазини, ларки і т. ін.)

за бартерними угодами зарубіжним країнам
2001 рік
Липень 168,6 187,5 143,4 161,4 176,1 169,0
Серпень 157,4 181,8 145,3 135,6 160,9 163,9 174,2
Вересень 149,2 172,1 205,4 130,6 151,2 159,2 251,4
Жовтень 146,4 173,6 149,6 118,6 161,3 154,6 221,5
Листопад 159,2 170,3 183,2 150,5 155,1 160,5 240,7
Грудень 146,4 163,9 122,3 145,0 154,2 173,4
2002 рік
Січень 157,2 172,6 200,0 137,2 160,2 169,7 261,8
Лютий 162,4 188,7 - 136,4 166,5 176,3 214,4
Березень 178,3 197,8 142,7 180,6 193,0 315,5
Квітень 199,2 180,9 128,5 165,9 192,3 217,9 318,7
Середня за січень-квітень 174,3 185,0 х 145,6 174,9 189,2 277,6
Таблиця 1.5. Рух біржових цін на зернові культури (торгівля Спот (EXW), грн за 1 т включаючи ПДВ
Пшениця 3 кл. Пшениця 4 кл. Пшениця 5 кл.

Жито

гр. А

Кукурудза Ячмінь фуражний
2001 рік
Липень

202

200

115

Серпень

184

107

185

125

72

Вересень

191

108

95

Жовтень

190

135

Листопад

211

153

134

155

Грудень

205

163

140

154

154

134

2002 рік
Січень

220

129

139

130

Лютий

216

200

128

120

155

Березень

240

227

145

120

140

Квітень

240

215

147

Травень

х

245

174

151

199

В умовах нового маркетингового року факторами відчутного впливу на цінову кон’юнктуру можуть стати: · визначення Кабінетом Міністрів України розрахункової ціни пшениці ІІІ класу для відшкодування податку за землю (на рівні 290 грн/т); · наявність попередньо укладених бартерних угод за зниженими цінами на зерно на рівні минулорічних (45-50 дол. США); · закупівля великих обсягів зерна комерційними фірмами за готівку для подальшого вивозу за кордон (бажали б закупити пшеницю фуражну в ціні 60-65 дол. США, а фуражного ячменю 60-63 дол. (СРТ порт Чорного моря). Динаміка середніх цін на зерно приведена на рис. 1.3. Ситуація докорінно може змінитися від впливом дефіциту пально-мастильних матеріалів та різкого неконтрольованого подорожчання їх на час збирання урожаю, а також можливого недобору зерна від дії несприятливої погоди. Попит на пшеницю підтримуватиметься, по-перше, недостатніми валовим збором, перехідними залишками та активізацією експорту, по-друге, необхідністю погашення заборгованості за отримані виробниками ресурси.
2002
2003
Рис. 1.3. Динаміка середніх цін на зернові по каналах реалізації в 2001/02 та прогноз на 2003 рік То ж, на відміну від попередніх років ціна пшениці та інших зернових, які надходять від урожаю 2002 року, може зростати навіть в серпні-вересні. Виробники зерна змушені в такий спосіб хоч частково врівноважувати ціни на зерно з непомірно високими цінами пально-мастильних матеріалів. На рівень цін зернопродукції впливатиме також доларовий курс гривні: його падіння зумовить підвищення цін на зерно. Можна очікувати, що ціна пшениці ІІІ класу піднімається до 300-350 грн/т не лише на позабіржовому ринку, а й на біржах. Зберігатиметься сезонність руху цін з урахуванням перехідних запасів зерна, очікуваних видів на майбутній врожай озимини, прогнозів щодо ярих зернових культур врожаю 2003 року. Залишається регіональна відмінність цін: вищі ціни на зерно зокрема на пшеницю, відмічають в західному регіоні - вони варіюють порівняно з південними та центральними регіонами в межах до 30 і більше процентів. Причиною такої різниці виступає також і ринковий попит, який більше виражений в центральних та південних областях - основних постачальниках товарного зерна. Виробники мають орієнтуватися на вибір каналів збуту зерна в першу чергу за його ціною. В табл. 1.6 наведена питома вага обсягів провідних зернових культур за каналами збуту. Таблиця 1.6. Питома вага позабіржових каналів реалізації зернових культур, 2001/02, 2000/99 маркетингові роки
Канали збуту Зернові всього
123
2001/02 2000/99
Всього реалізовано
тис. тонн

13920,7

17914,2

%

100,0

100,0

в тому числі:
· заготівельним організаціям, включаючи продаж за прямими договорами, тис. т

2149,3

4300,1

%

15,4

24,0

Продовження таблиці 1.6.
123
· споживкооперації, тис. тонн

6,5

15,7

%

-

0,1

· населенню в рахунок оплати праці та громадське харчування, тис. тонн

4007,9

4572,2

%

28,8

25,5

· на ринку, через власні магазини, ларки, палатки, тис. тонн

3170,4

3676,4

%

22,8

20,5

· за бартерними угодами, тис.тонн

4559,7

5336,4

%

32,8

29,8

· зарубіжним країнам, тис. тонн

27,0

12,6

%

0,2

0,1

Провідними каналами продажу зерна на внутрішньому ринку в 2000, 2001 р. виступають бартерні угоди, на які припадає біля третини всього реалізованого господарствами зерна 28,7-33,3 %, майже стільки пшениці (27,6-33,3 %), та біля 30 % ячменю (28,3-29,2). Порівняно великі обсяги зерна господарства продають на ринках, через власні магазини, безпосередньо з господарств чи із складів ХПП, де воно перебуває на тимчасовому зберіганні. В межах 4 млн т зерна щороку продається населенню в рахунок оплати праці, з яких пшениця становить понад 2 млн т, ячмінь - біля 1 млн тонн. Питома вага заготівельних організацій в загальному обсязі реалізованого зерна скоротилася з 25,6 % в 2000 р. до 15,0 % в 2001 р., пшениці, відповідно, з 29,3 % до 17 %, ячменю з 13,4 % до 7,5 %. На внутрішній ринок пропонується також зерно інших культур (круп’ яні, зернобобові, кукурудза), але сумарна частка їх складала лише 18 %, тоді як пшениця і ячмінь займають 82 % загального обсягу продаж. Очікуване зменшення пропозиції зерна в прогнозованому році порівняно з минулорічним на 4 % (32,1 млн т проти 33,4 млн т) та інші обставини можуть привести до певних змін в наповненні різних каналів внутрішнього ринку цього продукту. Зокрема, дещо меншою стане частка зерна, реалізованого за бартерними угодами, в зв’язку із внесенням господарствами, починаючи з 2002 року, зерна в рахунок пенсійного фонду та соцстраху, що може складали 1,5-2,0 млн тонн. Питома вага заготівельних організацій збільшиться з урахуванням погашення виробниками заборгованості перед державою, що склалася за попередні роки. Біржовий ринок зернових культур залишався маломістким: протягом 2001/99 року тут продано зерна всього 144,5 тис. т (1 % загальної реалізації), в І кварталі 2002 року 23 тис. т, другому – 14,2 тис. тонн. В новому маркетинговому році можна очікувати певного пожвавлення біржової торгівлі зерном, якщо біржі більш активно здійснюватимуть маркетингові операції, налагоджуватимуть зв’язки з безпосередніми виробниками зерна. Рівень біржових цін також має підвищуватись відповідно зміни цін на інших каналах реалізації зерна. РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА СТАНУ ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ ЙОГО КОНКУРЕНТОЗДАТНОСТІ 2.1. Організаційно- економічна характеристика АФ “Шишаки” 2.2. Економіко-математичний аналіз динаміки основних показників, які характеризують результативність виробництва зерна Для оцінки рівня конкурентоспроможності виробництва озимої пшениці необхідно здійснити всебічний аналіз процесу виробництва і збуту, аналіз показників ефективності виробництва. Але перед здійсненням такого аналізу важливим напрямом дослідження є вивчення динаміки валових зборів та основних факторів, що впливають на ьцей показник - рівня урожайності та посівних площ. Посівними площами є площі сільськогосподарських угідь, засіяні певними видами сільськогосподарських культур. Структура посівних площ залежить від загальної площі сільськогосподарських угідь, від потреб господарств в певній сільськогосподарській продукції, від наявності насіннєвого матеріалу та можливості його придбання при нестачі, від потреб тваринницької галузі в продукції рослинництва. Отже, розглянемо склад і структуру посівних площ зернових і зернобобових культур в АФ «Шишаки». В структурі посівних площ зернових і зернобобових основну частку займає площа озимої пшениці - 800 га у 2002 році. Порівнюючи із середньорайонним показником, це на 387 га більше. Аналіз даних таблиці 2.6 свідчить про те, що у господарстві спостерігається тенденція до збільшення посівної площі озимої пшениці за три останні роки, особливо в 2002 році, коли частка її в структурі зернових та зернобобових досягла рівня 45,9%. Це говорить про те, що вирощування озимої пшениці є в господарстві провідною галуззю, але виробництво її досить ризиковим видом діяльності через велику залежність збереженості її посівів від зимового температурного режиму. В умовах, несприятливих природно-кліматичних умов посіви озимої пшениці можуть гинути. Це відбувається через різке танення снігу та замерзання води, коли утворюється льодова кірка; через відсутність достатнього покриву посівів снігом. На стан збереження посіву озимих після зимування впливає і такий організаційно - технологічний захід як снігозатримання. Таблиця 2.6 Динаміка складу і структури посівних площ зернових і зернобобових в АФ «Шишаки», 2000-2002 рр

Культури

2000р.

2001р.

2002р.

2002р.

у % до

2000 р.

Сере-дня по райо-нуЗміна по ра- йону від АФ «Шишаки»

Га

%

га

%

га%
Зернові- всього166480,8162279,0139980,284,1865,5-533,5
в т.ч.: озимі зернові 86041,855927,285348,999,2582,3-270,7

з них:

озима пшениця

77837,837918,580045,9102,8413-387,0
озиме жито824,018011,1533,064,669,4+16,4
ярі зернові80439,0106351,854631,367,9383,3-162,7
з них: яра пшениця22611,024511,91337,658,837,9-95,1
ярий ячмінь32015,553025,826515,282,8293,7+28,7
Овес401,9623,0281,670,04,5-23,2
Просо803,9964,7402,350,029,0-11,0
Гречка1386,71306,3804,658,018,3-61,7
Зернобобві27513,429514,320511,874,554,6-150,4
в т.ч.: горох26612,924511,918510,669,530,0-125,0
Кукурудза на зерно1205,81356,51408,0116,7102,6-37,4
Всього зернові і зернобобові20591002052100174410084,71021,2-722,8
Наступним етапом аналізу валового збору озимої пшениці є аналіз досягнутого рівня її урожайності. Урожайність - це середній розмір продукції рослинництва з одиниці посівної площі, тобто з 1 га. Рівень урожайності відображує вплив природно - кліматичних умов і якість господарської діяльності сільськогосподарського підприємства. Аналізуючи урожайність зернових в АФ «Шишаки», бачимо, що по більшості культур вона вища за середньорайонний рівень, зокрема по зернових і зернобобових в цілому, озимій пшениці, ярій пшениці, ярому ячменю, просу, гречці. Щоб краще абстрагуватися від випадкового коливання рівнів динамічного ряду (в даному лослідженні - рівня урожайності), застосуємо аналітичне вирівнювання способом найменших квадратів. Суть його полягає в знаходженні такої математичної лінії, ординати точок якої були б найближчі до фактичних значень ряду динаміки. Це означає, що сума квадратів відхилень вирівняних рівнів від фактичних повинна бути мінімальною: ∑(y-y*t)=min (2.1) У даному дослідженні найбільш доцільною для вирівнювання є пряма лінія, рівняння якої має такий вигляд: y*t=a0 + a1*t , (2.2) де y*t - вирівняні рівні ряду динаміки; a0- вирівняний рівень урожайності при умові, що t=0, тобто в році, який передує початку досліджуваного періоду; a1 - середній щорічний приріст (зниження) урожайності; t- порядковий номер року. Невідомі параметри визначимо способом найменших квадратів, розв'язуючи систему нормальних рівнянь: (2.3) , (2.4) де у - фактичні рівні ряду динаміки ( в даному дослідженні – урожайність зернових і зернобобових); n- кількість років. Потрібні для розв'язку дані обчислимо в таблиці 2.7. Важливим завданням аналізу рівнів ряду динаміки є кількісна характеристика і аналіз стійкості виробництва продукціїї. Чим менше коливання рівнів ряду, тим стійкіше розвиавється певне явище. Варіацію рівнів, зумовлену випадковими індивідуальними особливостями окремих періодів (дат), охарактеризуємо за допомогою відхилення фактичного рівня урожайності від вирівняного. Основною причиною її коливання є кліматичні та погодні умови. За методом вирівнювання динамічного ряду урожайності здійснимо аналіз динаміки урожайності озимої пшениці в господарстві - АФ «Шишаки». Використовуючи дані таблиці 2.8, визначимо показники варіації урожайності озимої пшениці в досліджуваному господарстві за три останні роки і міру коливання урожайності. За даними таблиці 2.8 складемо систему рівнянь: 91,2 = 3*а + 6*а 199,1 =6*а + 14*а Таблиця 2.8 Вихідні дані для вирівнювання ряду динаміки урожайності озимої пшениці за рівнянням прямої лінії на основі даних АФ «Шишаки», 2000-2002рр.
Рікуt

t

y*t

y*t

y-y*t

(y-y*t)

200018,31118,321,98-3,6813,54
200137,92475,830,407,556,25
200235,039105,538,82-3,8214,59
Разом91,2614199,191,200,0084,38
30,4 = а + 2*а 33,18 = а+ 2,33* а Від другого рівняння віднімемо перше: 2.78 = 0.33*a a = 8.42 Обчислимо значення параметра а: а= 33,18 - 2,33*8,42 = 13,56. Це означає, що у 2001 році, тобто році, що передує досліджуваному періоду, вирівняна урожайність озимої пшениці становила 13,56 ц/га, а середній щорічний приріст урожайності - 8,42 ц/га. Отже, у *t = 13,56 + 8,42*t. = 84,38 / 3 = 28,13 = 5,3 ц/га. Відносну міру коливання урожайності характеризує коефіцієнт варіації, в даному випадку він дорівнює: U = (5,3 / 30,4)*100% = 17,4%. Отже, щорічні випадкові коливання врожайності озимої пшениці в АФ «Шишаки» в середньому становлять 5,3 ц/га (або 17,4%). Це свідчить проте, що не зважаючи на несприятливі часом погодно-кліматичні умови, озима пшениця в господарстві мала досить високу стійкість урожайності. Здійснивши аналітичну характеристику ряду динаміки урожайності зерна озимої пшениці в АФ «Шишаки», можемо зробити висновок про те, що середня урожайність її за три останні роки становила 30,4 ц/га, тоді як по району - 22,6 ц/га. Темпи росту свідчать про підвищення рівня урожайності у 2001 році порівняно із 2000 роком на 19,6 ц/га (або на107,1%), а у 2002 році порівняно з 2000 роком - 91,3%. Важливим при аналізі процесу виробництва зерна є визначення коефіцієнта його якості як відношення рівня урожайності у вазі після доробки (заліковій вазі) до урожайності в початково-оприбуткованій вазі. Динаміка якості зерна по кожному сільськогосподарському підприємству Великобогачанського району показує, що якість зернових в цілому по району у 2002 році підвищилась до рівня 98% (або на 1,4%) порівняно з рівнем 2000 року. Така ж тенденція спостерігається і щодо чистоти зерна озимої пшениці. Її якість у минулому році склала 97,4%, що на 3,9% більше за рівень 2000 року. Заключним етапом аналізу виробництва зерна є аналіз валового збору, досягнутого за три останні роки. Щодо обсягу виробництва зерна зернових і зернобобових, озимої пшениці зокрема, в АФ «Шишаки», то вони значно вищі за середньорайонний показник, так як і показник виробництва зерна на 100 га ріллі. Щодо обсягу виробництва зерна зернових і зернобобових, озимої пшениці зокрема, в АФ «Шишаки», то вони значно вищі за середньорайонний показник, так як і показник виробництва зерна на 100 га ріллі. Отже, зростання валового збору як зернових ,так і озимої пшениці зокрема, в 2002 році пояснюється біль сприятливими порівняно із 2000 роком природно - кліматичними умовами, що склалися в районі. Завдяки цьому зросла урожайність. Щодо стану виробництва зерна і його динаміки в АФ «Шишаки», то спостерігається та ж тенденція, що і в цілому по району. Так, у 2002 році порівняно із 2000 роком частка зерна озимої пшениці в структурі зернових зросла від 15,5% до 48,9%. Отже, основними фактороутворюючими показниками, що здійснюють прямий вплив на валове виробництво сільськогосподарської продукції рослинного походження є посівна площа та рівень урожайності сільськогосподарських культур. Саме на оптимізацію структури їх посівів та підвищення урожайності повинна бути спрямована виробнича діяльність сільськогосподарських формувань. При цьому ключовими факторами їх успіху в досліджуваній галузі є можливість якнайширшого застосування науково-технічних досягнень світових та вітчизняних науковців в аграрній сфері, які б давали змогу в повній мірі та з найбільшою ефективністю використовувати ресурсний потенціал сільськогосподарських підприємств (земельні ресурси, трудові, енергетичні, матеріально-технічні та ін.), який на даному етапі їх існування досить неефективно використовується. Для більш обширного аналізу ефективності та конкурентоспроможності зернової галузі в підприємстві здійснимо оцінку показників економічної ефективності з метою виявлення певних закономірностей їх розвитку, оцінки основних факторів та можливості подальшого прогнозування розвитку зерновиробництва. 2.3. Факторний та дисперсійний аналіз ефективності виробництва зерна в підприємстві Проблема підвищення ефективності агропромислового виробництва є визначальним фактором економічного та соціального розвитку суспільства. Економічна ефективність виробництва - це співвідношення між масою затрат минулої та знову приєднаної живої праці та масою продуктів, одержаною за допомогою цих затрат. Разом з тим ефективність є формою відображення мети виробництва. Вона вказує на кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, віддачу сукупних витрат. Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання певної кількості продукції, прибутку з гектара землі, від голови худоби з розрахунку на одиницю праці та сукупних витрат виробництва. Таблиця 2.10. Економічна ефективність виробництва зерна озимої пшениці на підприємстві, 2000-2002рр.
Показники2000р.2001р.2002р.
По районуПо АФ «Шишаки»Зміна рівня району від рівня АФ «Шишаки»
Одержано зерна,ц в розрахунку на:
1 людино-годину0,1370,2620,2850,303+0,148
1грн виробничих витрат136,67814,0547,68625,6-77,92
100 грн основних засобів0,0570,490,531,68-1,15
Одержано валової продукції, тис. грн (у порівняних цінах 2000р.)2005,310978,210840,61213,5Ч
на 1 га посіву озиомї пшениці0,341,281,311,52-0,21
на 1 грн виробничих витрат, грн2,511,711,992,11-0,12
на 1 людино-годину,грн5,9411,3612,3513,12-0,77
Собівартість 1 ц зерна, грн17,3025,3221,8220,52+1,3
Ціна реалізації, грн/ц18,030,036,238,2-1,1
Одержано прибутку, тис. грн27,531025,42819,07304,12Ч
на 1га посіву, грн4,7211,9434,1438,0-3,86
на 1 ц зерна, грн0,594,0511,2710,8+0,47
Рівень рентабельності, %3,416,051,649,5+2,1
Отже, як свідчать дані таблиці 2.10, на протязі трьох останніх років найвищою ефективністю вирощування озимої пшениці була в господарствах Шишацького району в 2002 році. Про це свідчить досягнення рівня рентабельності до 51,6%, тоді як в 2000 році він становив лише 3,4%. Цьому сприяло зростання ціни реалізації 1ц зерна пшениці до 36,2 грн. Поряд із підвищенням рівня рентабельності на економічну ефективність позитивно вплинуло підвищення рівня таких показників як виробництво зерна на 1 грн виробничих витрат, продуктивність праці, отримання прибутку на 1 га посівної площі та на 1ц зерна. Для визначення економічної ефективності необхідно не тільки обчислити одержаний результат, а й зіставити його з витратами засобів виробництва і живої праці. Отже, показниками, які відображують економічні ефективність вирощування зернових є матеріальні затрати на 1ц виробленого зерна (затрати на добрива, засоби захисту від шкідників та хвороб, паливо-мастильні та енергетичні ресурси, насіннєвий матеріал), собівартість 1ц продукції, прибуток, рівень рентабельності, товарність зерна. Безпосереднім фактором, який впливає на економічну ефективність виробництва зерна, є продуктивність праці. Продуктивність праці - це здатність конкретної праці створювати певну кількість продукції за одиницю робочого часу. Вона підвищується, якщо збільшується виробництво продукції на одиницю робочого часу або зменшуються затрати праці на одиницю виробленої продукції. Собівартість 1 ц зерна - це показник, який відображає сукупність затрат на її виробництво та реалізацію. Прибуток характеризує рівень доходності від реалізації продукції. Рівень рентабельності відображає співвідношення між прибутком від реалізації продукції та її собівартістю. Досягнутий рівень і темпи підвищення продуктивності праці є важливим показником ефективності виробництва, джерелом зростання реальних доходів і добробуту населення. Підвищення продуктивності праці - одне із основних завдань виробників сільськогосподарської продукції. Попереднім аналізом економічної ефективності та конкурентоспроможності озимої пшениці є аналіз урожайності, затрат праці на 1ц, матеріальних витрат на 1 га посіву та інших економічних показників. Вплив на собівартість продукції затрат праці і урожайності можна виявити за допомогою прямолінійної кореляції. Метод прямолінійної кореляції застосовується, якщо зв’язок між факторною та результативною ознаками близький до прямолінійного, рівняння регресії при цьому буде мати вигляд: У/Х = а0 + а1*x , (2.13) де у - результативна ознака; х - факторна ознака; а0 – параметр рівняння, що показує початок відрахунку, а1 – параметр рівняння, який показує зміну результаивної ознаки на кожну одиницю факторної ознаки. При прямому зв'язку зі збільшенням (або зменшенням) факторної ознаки збільшується (або зменшується) результаивна. Саме такий зв'язок існує між собівартістю та урожайністю. Отже, в господарстві за допомогою розрахунків на ЕОМ виявлено, що: 1) вплив урожайності на собівартість 1 ц зерна озимої пшениці у 2002 році склав 17,7%. При цьому дослідженні кореляційне рівняння має вигляд: У/Х = 19,57 +0,071*х Економічна інтерпретація даного рівняння така: підвищення урожайності на 1% призводить до підвищення собівартості на 7,1 коп, а рівень собівартості, що предує досліджуваному періоду становить 19,57 грн. 2) вплив матеріальних затрат на 1 га посівної площі на собівартість 1ц зерна склав 49,8% . При цьому рівняння регресії має вигляд: У/Х = 15,16 + 0,012*х Економічна інтерпретація цього рівняння така: при збільшенні матеріальних затрат на 1 га посіву на 1% собівартість 1ц зерна підвищується на 1,2 коп. 3) вплив продуктивності праці на собівартість 1ц зерна склав у 2002 році 21,7% . В цьому дослідження рівняння регресії має вигляд: У/Х = 21,88 – 0,016*х Економічна інтерпретація даного кореляційного рівняння така: при підвищенні рівня продуктивності праці на 1% собівартість знижується на 1,6 коп. Такий же вид статистичного аналізу застосуємо і для дослідження в динаміці впливу на собівартість 1ц зерна озимої пшениці продуктивності праці та урожайності в досліджуваному АФ “Шишаки”. При аналізі впливу продуктивності праці виявлено, що кореляційне рівняння має вигляд: У/Х = 11,5 + 0,0032*х Це означає, що при підвищенні продуктивності праці на 1% собівартість знижувалась на 0,3 коп, а вирівняний рівень урожайності, що пердує досліджуваному періоду , тобто в 1999 році, становив11,5 ц/га. При аналізі впливу урожайності на собівартість 1ц зерна виявлено, що кореляційне рівняння має вигляд: У/Х = 8,51+ 0,0036*х Це означає, що при підвищенні урожайності на 1% собівартість збільшувалась на 0,36 коп, а рівень урожайності, що передує досліджуваному періоду (1999 рік) був 8,51 грн. Таким чином, собівартість продукції є узагальнюючим показником виробничо - фінінсової діяльності господарства, яка тісно пов’язана із поняттям витрат виробництва. Собіварітсь об’єднує всі витрати в грошовій формі і показує, в що обходиться кожному виробнику виробництво і збут продукції. Характеризуючи рівень рентабельності виробництва зерна озимої пшениці, необхідно зіставити величину прибутку з величиною виробничих витрат. Рівень рентабельності показує величину прибутку на 1 грн витрат виробництва і характеризує ефективність її використання. При цьому кожен процент рентабельності відповідає отриманню 1 копійки прибутку в розрахунку на 1 грн виробничих витрат. Прибуток – це грошовий вираз чистого доходу. Рівень рентабельності характеризує прибутковість виробництва продукціі. На рівень рентабельності впливає два фактори: ціна і собівартість продукції. Здійснимо аналіз прибутку і рентабельності зерна озимої пшениці в господарствах Великобогачанського району за три останні роки. Проаналізуємо прибутковість виробництва зерна озимої пшениці в АФ “Шишаки”. Таблиця 2.15. Динаміка прибутку і рентабельності в АФ «Шишаки», 2000-2002рр.
Показники2000р.2001р.2002р.Відхилення 2002р. від 2000р.
Реалізовано, ц5118,930333,623576,0+18457,1
Виручка, тис. грн97,261049,54900,60+803,34
Собівартість реалізоваої продукції, тис. грн93,681022,85564,17+470,49
Прибуток (+), збиток (-), тис.грн3,5826,69336,43+332,85
Рівень рентабельності, %3,82,659,6+47,2
Ціна 1ц, грн. 19,034,638,2+19,2
Собівартість 1ц, грн 18,333,7223,93+7,0
Рівень товарності,%84,085,684,2+0,2
Отже, в АФ «Шишаки» спостерігається тенденція до підвищення економічної ефективності виробництва зерна озимої пшениці. Це відбувається в основному за рахунок підвищення ціни реалізації зерна. Але процес виробництва його потребує подальшого удосконалення з метою підвищення рівня прибутковості та рентабельності зернової галузі вцілому і озимої пшениці зокрема. Зернова галузь району потребує змін щодо організації виробничого процесу, матеріальної та моральної зацікавленості працівників, застосування нових сортів пшениці, оптимізації посівних площ, розвитку маркетингово-збутового процесу, спрямованого на пошук вигідних партнерів – постачальників ресурсів та споживачів продукції. 2.4 Удосконалення технології виробництва зерна основних зернових культур Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва визначається рівнем виробництва визначається рівнем освоєння прогресивної технології і організації виробництва на базі комплексної механізації процесів праці, кількістю і якістю внесених у грунт добрив, щільністю поголів’я тварин, тобто витратами на одиницю земельної площі (табл.13). Вона є основою подальшого підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, оскільки в результаті впровадження прогресивної технології і вдосконалення організації праці за порівняно менших ресурсів можна одержати більшу кількість продукції з меншими витратами на її одиницю. Суть інтенсивних технологій полягає в тому, що виробництвопродукції здійснюється на основі новітніх досягнень науково-технічного прогресу при створенні умов для сільськогосподарських культур відповідно до фаз їх росту на основі комплексу факторів в оптимальній пропорції протягом всього вегетаційного періоду з иетою забезпечення рівня програмованого урожаю. Це означає: - розміщення культур у сівозміні після науково обгрунтованих попередників; - висівання стійких проти засухи і полягання, хвороб і шкідників високоврожайних районованих сортів за високої якості посівного матеріалу; - застосування інтегрованих систем боротьби із хворобами, шкідниками і бур’янами; - здійснення виробництва відповідно до наукової системи організації праці; - виконання всіх виробничих процесів відповідно до агротехнічних і організаційно-економічних заходів із залученням висококваліфікованих кадрів. Ресурсозберігаючі технології вирішують складні проб­леми розвитку сільського господарства і одна з них — збільшення врожайності сортів і поліпшення якості про­дукції та охорони грунту, води і атмосфери від забруднення. Незважаючи на високу ефективність технологій вирощування зернових культур, застосування яких дає можливість зберегти десятки тисяч тонн різнома­нітних ресурсів, перехід господарств від звичайних тради­ційних технологій до ресурсозберігаючих необхідний. Великі витрати ресурсів під наступний урожай та й значні залишки їх у грунті негативно впливають на навко­лишнє середовище, порушуючи екологічну рівновагу, в результаті чого дорожчає виробництво, собівартість кінцевої продукції різко зростає, конкурентна здатність таких технологій послаблюється. Господарство втрачає можливість самоокупності, самофінансування, кредитоздатність, внаслідок чого починається виробнича і фінансова криза. На­віть передові господарства з міцною фінансовою основою при необмежених витратах ресурсів швидко перетворюються в слабкі. А головне — зменшується родючість грунту, землеробство не забезпечує навіть планового врожаю. Інтенсифікація в сільськогосподарському виробництві зумовила складну екологічну обстановку в Україні. Еко­логічна ситуація у нас визнана вкрай напруженою, а Придніпров'я, Придністров'я, Донбас, Північний Крим, узбережжя і акваторія Чорного та Азовського морів пере­бувають на грані екологічної кризи. Таке становище склалося внаслідок прорахунків у роз­міщенні та розвитку виробничих сил, вкрай низького рівня розроблених наукою технологій та відсутністю в них протизатратного механізму, що призводить до невиправда­них витрат ресурсів і енергії, забруднення навколишнього середовища. Затратний механізм у технологічних процесах вирощування сільськогосподарських культур порушує на­уково обгрунтоване ведення землеробства, призводить до перевитрат ресурсів під урожай, порушує екологічну рівновагу в природі, забруднює навколишнє середовище, зу­мовлює погіршення агрохімічних, водно-фізичних властиво­стей грунту, його деградацію та зниження родючості, різко підвищує вартість виробництва. Затратний механізм у землеробстві особливо негативно впливає на стан грунтів, оскільки родючість їх сформувалась під впливом двох взає­мопов'язаних факторів: природних властивостей та власти­востей, набутих у процесі сільськогосподарського викорис­тання. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, яка здійснювалась головним чином шляхом хімізації, меліора­ції та механізації, забезпечила підвищення врожаїв сіль­ськогосподарських культур, збільшення валової проекції, значне зменшення частки ручної праці. Поряд з цим, інтенсифікація виробництва, а з нею і ве­ликі витрати ресурсів, зумовили цілий ряд негативних явищ у землеробстві, які, насамперед, призвели до погіршення структури земельних ресурсів, посилення ерозійних проце­сів, зниження родючості грунту в усіх його проявах (втра­ти гумусу, кальцію, агрономічно цінної структури, погір­шення поживного режиму, водно-фізичних властивостей), забруднення агрохімікатами, пестицидами, промисловими викидами тощо. У наші часи, коли ресурси в сільськогоспо­дарському виробництві значно обмежені, жит­тєво необхідною є потреба у створенні методів і процедур автоматизованого проектування ре­сурсозберігаючих технологій. Проте засоби, що використовуються для розв'язання цієї пробле­ми, на мій погляд, не цілком слушні. У практиці наукових досліджень переважають ситуації, ко­ли аспекти мінімізації використання ресурсів вивчаються в польових дослідах на прикладі кожного окремо взятого агрозаходу, у кращому разі — технологічного процесу. Спроби звести одержані в різних дослідах ресурсозберігаючі елементи технологій в єдину систему виняткові, та й за своєю суттю некоректні, бо механічне об'єднання та­ких елементів може і сформує відносно “еконо­мну” технологію, але не дасть змоги досягти найвищої в конкретних умовах продуктивності культури. До того ж, у цьому разі виключається можливість оперативного втручання в техноло­гічний процес у разі зміни ситуації на полі. Пер­шопричиною, є здебільшого ем­піричний підхід до розв'язання проблеми утво­рення оптимальної технології [24]. У провідній галузі сільського господарства – рослинництві – існують значні резерви підвищення енергетичної ефективності виробництва продукції. Однією з причин неефективного використання машинно-тракторного парку з огляду на енерговитрати в “пікові” періоди, коли енергонасичені (і, як правило, енерговитратні) трактори внаслідок нестачі менш потужних вимушено використовуються на технологічних операціях з низьким енергетичним навантаженням. Одним з шляхів усунення зазначеного недоліку є удосконалення розміщення сільськогосподарських культур на полях сівозмін з огляду на транспортний чинник. Слід максимально наблизити посіви до місць споживання і переробки врожаю сільськогосподарських культур[24, с.178]. Щоб зменшити витрати пального на холості переїзди агрегатів, варто застосовувати крупногрупове використання техніки з забезпеченням її охорони в неробочий час та заправкою пальним на місці роботи пересувними заправниками, організувати двозмінне використання технічних засобів. Шляхом зменшення навантаження машинно-тракторного парку в “пікові” періоди є формування структури посівів з огляду на кон’юнктуру продовольчого ринку, наявність технічниз засобів і трудових ресурсів, спеціалізацію сільськогосподарського виробництва[24 с.181]. Зменшення енергоємності виробництва сільськогосподарської продукції може бути забезпечене підвищенням урожайності сільськогосподарських культур, зменшенням кількості технологічних операцій та зниженням їх енергоємності[24 с.183]. В господарстві застосовується така технологія вирощування озимої пшениці. Передпосівний обробіток грунту здійснюється таким чином: лущення стерні на 6- 8 см в два сліди проводиться трактором Т-150К в агрегаті з ЛДГ-15, оранка також проводиться трактором Т-150К з ПЛН-5-3,5. Погрузка мінеральних добрив в подрібнювач проводиться ЮМЗ-6Л і ПА-086; подрібнення мінеральних добрив проводиться Т-25 ИСУ-4. Транспортуються і вносяться мінеральні добрива ЮМЗ-6Л та ІРМГ-4. Культивація на 5-6 см проводиться ЮМЗ-6Л та КПС-4. Сівба з внесенням добрив проводиться трактором Т-74 та ЗСЗ-3,6. Скошування у валки проводиться ЮМЗ-6Л та ЖРС-4,9Л. Підбирає і обмолочує валки комбайн “Дон-1500”. Перевезення зерна проводиться автомобілями ГАЗ-САЗ із БЗБ. Таблиця 3.1. Порівнядьна характеристика використання існуючої та проектованої технології вирощування озимої пшениці в АФ «Шишаки»
Нормативи прямих затрат, грнТехнологія вирощуванняВідхилення (+;-) проекту від існуючої технології
існуючапроектна
На 1 гаНа 1цНа 1 гаНа 1цНа 1 гаНа 1 ц
Затрати праці, люд.-год.27,90,7931,80,6114,075,9
Оплата праці з нарахуваннями70,62,0189,11,7126,284,6
Насіння364,010,4364,07,7100,074,0
Добрива – всього36,241,0346,50,9128,387,4
В т. ч. органічні--15,00,3--
Мінеральні36,241,0331,50,686,958,3
Амортизація113,23,276,63,267,6100,0
Затрати на ремонт49,71,4-1,6-114,3
Засоби захисту рослин--117,72,5--
Затрати на зрошування--153,2---
Інші прямі затрати --76,6---
Всього прямих затрат859,924,51257,1226,7146,2109,0
При запропонованій інтенсивній технології операції проводяться наступним чином: Лущення стерні на 6-8 см в два сліди проводиться Т-150К та ЛДГ-15, безвідвальний обробіток грунту – Т-74, КПГ-2,2+БІГ-3+ЗККШ-6. Транспортуються і вносяться мінеральні добрива ЮМЗ-6 та ІРМГ-4. Культивується грунт на 5-6 см ЮМЗ-6Л та КПС-4. Сівба з внесенням мінеральних добрив проводиться Т-74 та ЗСЗ-3,6. Прикочуються посівип Т-74 та ЗККШ-6А. Підкормка проводиться Т-70С та СЗ-3,6. Скошується озима пшениця у валки ЮМЗ-6Л та ЖРС-4,9Л. Підбираються і обмолочуються валки комбайном “Дон –1500”. Відвезення зерна від комбайна відбувається автомобілями ГАЗ-САЗ та БЗБ. Солома перевозиться ЮМЗ-6Л та 2ПТС- 4М. Скиртується солома МТЗ-80, ПФ-0,5. Первинна очистка зерна проводиться електричним двигуном ОВП-20А. Очищається і сортується насіння електричним двигуном ОС-4,5А. Отже, за інтенсивної технології відносно існуючої в господарстві збільшились затрати праці на 1 га на 14%, оплата праці зросда на 26,2%, витрати на добрива – на 28,3%. Знизились витрати на мінеральні добрива та амортизацію відповідно на 13,1% та 32,4%. При існуючій технології урожайність з 1 га становила 35 ц/га, а при інтенсивній – 47 ц/га основної продукції. 2.5. Удосконалення структури посівних площ, сівозмін Важлива складова частина технології одержання стабільно високих урожаїв пшениці озимої — правильний добір попередників і науково обгрунтоване розміщення сортів з урахуванням І їх біологічних особливостей. В умовах нестійкого вологозабезпечення лише по пару і після І кращих попередників можна надійно одержува­ти дружні сходи озимих і мати стабільно високу урожайність. Пшениця озима порівняно з іншими культурами вибагливіша до попередників. Загальновідомо, що цінність попередників визначається передусім через водний і поживний режими, які створюються в грунті ще до настання оптимальних строків сівби. Запаси продуктивної вологи в грунті на період сівби в свою чергу залежать від попередників. На ріст, розвиток і урожайність озимої пшениці значний вплив має чистота посівів. Найбільша забур'яненість посівів пшениці озимої — після еспарцету і кукурудзи на силос, найменша — після пару і вико-вівса. По чорно­му пару не тільки зменшується забур'яненість посівів, а й значною мірою очищається грунт від життєздатного насіння та вегетативних органів розмноження бур'янів. Забур'яненість посівів озимої пшениці після інших попередників пе­редусім пов'язана з тривалістю періоду від зби­рання попередньої культури до сівби пшениці. Раннє збирання попередника дає змогу кілька разів обробити грунт, знищити вегетуючі бур'я­ни, забезпечити проростання великої кількості їхнього життєздатного насіння, а потім знищити сходи бур'янів наступним обробітком. Отже, попередник є однією з головних пе­редумов у комплексі взаємодіючих факторів, які мають визначальний вплив на польову схо­жість, подальший ріст і розвиток рослин, їх ви­живання, густоту стеблестою, формування еле­ментів продуктивності і, як результат, на рівень урожайності. Розміщення пшениці озимої після кращих попередників значною мірою впливає не тільки на одержання стабільно високої урожайності, а й забезпечує формування високоякісного зерна сильних і цінних пшениць. Виявлено, що пше­ниця по чорному пару і еспарцету має під­вищений вміст білка, клейковини, вищу скло- видність й силу борошна. Дещо нижчі показни­ки після вико-вівса і найнижчі — після кукурудзи на силос. Незаперечно найважливішим фактором підвищення врожайності всіх сільськогосподарських культур та якості продукції є раціональне їх розміщення в сівозмінах з урахуванням біологічних особливостей[30]. Беззмінне вирощування культур і часте повернення їх на попереднє місце сприяють розмноженню збудників хвороб. Внаслідок цього культурні рослини інтенсивно уражуються хворобами, погано ростуть або частково гинуть. Побудуємо економіко-математичну модель оптимізації структури посівних площ в АФ «Шишаки». Згідно проведеної оптимізації потрібно посіяти 336 га озимої пшениці, 45 га ячменю, 143 га гороху, 40 га гречки, 109 га кукурудзи. Така структура посівів буде найбільш оптимальною. Таблиця 3.2. Ефективність проведення оптимізації структури посівів зернових культур в АФ «Шишаки»
Назва культуриПрибуток з 1 га, грнІснуюча структура посівів.гаПрибуток при існуючій структурі посівів, тис. грнОптимізована структура посівів, гаПрибуток з оптимізованої структури посівів, тис. грн
Озима пшениця320356113,92336107,52
Жито2554210,71--
Ячмінь14513820,01446,38
Горох13010613,7814318,59
Гречка4403013,204017,6
Кукурудза на зерно530--10957,77
ВсьогоХ672171,62673207,86
Ефективність проведеної оптимізації становить 21%. Тобто в господарстві доцільно провести оптимізацію посівних площ за вищенаведеною схемою. За біологічними властивостями та агротехнічними особливостями зернові культури, як відомо, різняться між собою, що слугує основою для періодичної зміни їх у полях сівозмін, забезпечуючи при цьому поліпшення поживного і водного режимів[18 с.14]. З метою ефективного використання земельних угідь та біологічних властивостей сільськогосподарських культур запроваджують систему сівозмін – польові на орних землях для вирощування основних сільськогосподарських культур, кормових з короткою ротацією при високому насиченні їх багаторічними та однорічними травами, грунтозахисних або протиерозійних сівозмін, спрямованих на боротьбу з руйнівними процесами наслідків водної та вітровії ерозії грунту. Сукупність природних чинників у зонах створює в основному сприятливі умови для сільськогосподарського виробництва. В зоні Степу розміщуються більш родючі грунти, але тут випадає недостатня кількість атмосферних опадів. У поліській зоні переважає менш продуктивний ґрунтовий покрив, однак значно більша річна кіль­кість атмосферних опадів дозволяє одержувати високі врожаї сільськогосподарських культур. У Пісостепу більш вдало поєднуються ці важливі природні чинники розвитку сільськогосподарського виробництва — родючі грунти і достатня кількість річних атмосферних опадів. До того ж на розвиток рослинницьких галузей позитивно впли­ває характерний для них температурний режим зональних умов. Під впливом грунтово-кліматичних і економічних умов протягом тривалого істори­чного періоду в країні сформувалось регіональне розміщення основних зернових культур і в цповідна структура виробництва зерна о Україні. Слід зазначити, що за­стосуванні1 у широкому соціально-виробничому і статистично- економічному вжитку терміну "зерно" не точно відбиває якісні ознаки його сутності і характер призначен­ня щодо використання кожної зернової культури. Адже "зерно" — це узагальнюю­ча, швидше ботанічна назва, збірне поняття схожої за сукупністю певних характерис­тик'продукції ряду зернових культур. За біологічними і морфологічними ознаками — це генеративний орган злакових культурних рослин, форма біохімічного складу і господарсько-цільового призначенн зернової культури як продукту харчування, що виробляєте ми, тут мак ть місце суттєві відмінності, які зумовлюють ні зернових культур і вирощування окремих видів зегна як І. так і для І І ного цільового використання. При територіальному розміщенні зернових культур важливо враховувати їх біоло­гічні особливості, вимоги до температурних умов, вологи та стану ґрунтового покри­ву щодо забезпечення потреб живлення рослин. Отже, йдеться не про взагалі виро­бництво "зерна" як такого, а про виробництво конкретної зернової культури залеж­но від потреби і кон'юнктури ринку. Суб'єктом зернового ринку завжди виступає не взагалі зерно, а пшениця, жито, ячмінь, кукурудза та інші види зернових культур. До того ж, коли йдеться про зерно окремих злакових культур, то насамперед мається на увазі цільове призначення його виробництва. Зазначені та інші особливості розви­тку зернової галузі, насамперед стосовно характеру і цілей використання зерна, ма­ють бути найповніше враховані при аналізі зернового виробництва і формуванні вну­трішньодержавного та міждержавного ринків. Адже ринок — один з важливих чин­ників, який суттєво впливає на розвиток зернового господарства. Саме зміни, які відбулися з сфері попиту і пропозиції, вносять відповідні корективи до структури посівних площ, валових зборів та регіонального розміщення виробництва зерна. Крім того, визначальними чинниками територіального розміщення зернового вироб­ництва значною мірою слугують національні традиції щодо цільового призначення вирощування зернових культур та використання зерна. Його .вирощування в Україні здійснюється для харчових потреб населення, виробництва тваринницької продукції, промислової переробки для виготовлення спирту, крохмалю, пива, лікувальних пре­паратів, технічних виробів, а також для відтворювального процесу у вигляді насіннє­вого матеріалу. Значна частина зерна, як правило, споживається безпосередньо на місцях, у господарських структурах, не набуваючи товарної форми. Більша ж части­на зібраного урожаю має товарний характер, реалізується за межами підприємств-виробників. На його основі формується внутрішній і зовнішній ринок зерна, який ставить чіткі вимоги щодо якісного складу кожного його виду і характеру призна­чення — продовольчого, фуражного, технічного, насіннєвого. У зв'язку з цим у пла­ново-виробничій та обліково-звітній документації товаровиробників слід відображати окремо рух кожного виду зерна. Таким чином, суттєве підвищення вимог до конкурентоспроможного виробництва і реалізації кожного виду зерна в Україні набуває важливого державного значення, пов'язаного з вирішенням проблеми вдосконалення регіонального розміщення виро­бництва певних злакових культур з урахуванням кон'юнктури ринку та найповнішого використання грунтово-кліматичних і економічних умов їх вирощування. Нині в структурі зернового балансу країни переважає виробництво продовольчої групи культур, серед яких провідне місце займає пшениця, що зумовлюється її висо­кими споживчими якостями як незамінного продукту харчування населення майже всіх континентів світу. Однак значна частина пшениці використовується і на фуражні цілі, оскільки фуражного зерна виробляється поки що менше від потреби. В умовах значного скорочення поголів'я худоби в усіх секторах аграрної еконо­міки і спаду обсягів виробництва м'яса, молока та. іншої продукції при збереженні високої питомої ваги пшениці у структурі зернового балансу з'явились реальні можливості збільшення її товарної частини та нарощування щорічних ресурсів зерна для реалізації на зовнішньому продовольчому ринку. За цих умов об'єктивно виникає необхідність забезпечення виробництва конкурентоспроможного, високоякісного зерна відповідного призначення — для випікання хліба, виготовлення кондитерських) та макаронних виробів, використання на кормові цілі, технічну переробку, створення, насіннєвого фонду тощо. Водночас у процесі пореформеного розвитку сільського господарства і відродження на основі інтенсифікації тваринницьких галузей необхід­но в усіх природно-економічних зонах розвивати вирощування фуражних культур: насамперед ячменю і кукурудзи, для створення повноцінної кормової бази при значному зменшенні використання пшениці на кормові цілі. Аналіз сучасного стану зернового господарства слугує підставою для прогнозованого удосконалення регіонального розміщення виробництва зерна в Україні, серед ; напрямів якого першочергового значення набуває створення організаційно-технологічних і економічних умов нарощування конкурентоспроможного виробництва пшениці, ячменю та кукурудзи. Збільшення виробництва цих видів зернових зумовлюється, з одного боку, господарсько- економічною діяльністю, повнішого викорис­тання її наявного біологічного потенціалу та відповідних природних чинників підви­щення урожайності, а з другого — можливостями розширення обсягів реалізації одержаної продукції як безпосередньо в господарських структурах, так і на внутріш­ньодержавному та міждержавному продовольчому ринках. Одна з важливих умов збільшення виробництва пшениці полягає в забезпеченні в усіх грунтово-кліматичних зонах розміщення її посівів у системах сівозмін на кращих попередниках, якими є, зокрема у степовій зоні, чорний пар, багаторічні трави, куль­тури на зелений корм, зернобобові. В Лісостепу високі і порівняно сталі врожаї зер­на високої якості пшениці забезпечуються при розміщенні її після багато- й одноріч­них трав, кукурудзи на зелений корм і силос, гороху. Інтенсифікація землеробства завжди є пер­шочерговим завданням господарств усіх форм власності. Це стосується й колективних та орендних господарств, власників присадибних і дачних ділянок, оскільки вони в цьому, безпере­чно, заінтересовані. Незаперечне найважливішим фактором підвищення врожайності всіх сільськогосподар­ських культур та якості продукції є раціональне їх розміщення в сівозмінах з урахуванням біо­логічних особливостей. У зв'язку із цим актуальними для госпо­дарств будуть результати наших багаторічних досліджень про вплив чергування посівів різних культур на їх продуктивність. РОЗДІЛ 3 ОХОРОНА ПРАЦІ Постійно зростаючий рівень механізації та інтенсифікація виробничих процесів, ріст енергоозброєності – все це потребує більшої уваги до охорони праці на виробництві. Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно- технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці (ст. 1 Закону України „Про охорону праці”. Згідно ст. 43, 45, 46 Конституції України”... Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від зазначеної законом... Кожен хто працює має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи в нічний час... Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, та в інших випадках, передбачених законом...”). Охорона праці і безпека життєдіяльності в умовах сільськогосподарського виробництва – важливе завдання, вирішення якого забезпечить нормальні умови праці працівникам сільського господарства. Це заходи по подальшому поліпшенню і оздоровленню умов праці, широкому впровадженню сучасних засобів безпеки, усуненню причин, що породжують травматизм, створенню на виробництві необхідних гігієнічних і санітарно-побутових умов. Конституційне право громадян нашої держави на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності відображено у Законі України „Про охорону праці”, прийнятому Верховною Радою України 14 жовтня 1992 року [5]. Охорона праці на виробництві створює такі умови праці, які гарантують повну безпеку життєдіяльності працюючих, при яких максимальна продуктивність праці відповідала б найменшим затратам енергії організму людини, а організм людини не зазнав би шкідливої дії різних факторів. Завдання охорони праці зводиться до того, щоб шляхом здіснення різноманітних міроприємств звести до мінімуму вплив на людину небезпечних і шкідливих факторів, що виникають на робочих місцях, максимально зменшити ймовірність нещасних випадків і захворювань на виробництві. Питанню охорони праці в Україні приділяється велика увага, про що свідчить велика кількість прийнятих законодавчих актів та нормативних документів. В АФ «Шишаки» Великобогачанського району згідно із Законом України „Про охорону праці” від 14.10.92 року та типового положення про службу охорони праці від 15.03.94 року було створено службу охорони праці в особі інженера з охорони праці. Він проводить оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці, разом з керівниками виробничих підрозділів, складає комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та навколишнього середовища, бере участь у розслідуванні нещасних випадків та аварій, контролює дотримання чинного законодавства з питань охорони праці. А також має право представляти підприємство у державних та громадських установах при розгляді питань охорони праці, перевіряти стан безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на об’єктах підприємства, видавати керівникам перевіреного об’єкта обов’язковий для виконання припис, надсилати керівникові підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці. Структура системи управління охороною праці в даному господарстві зображено на рисунку 5.1. У господарстві щорічно приймається договір у якому визначаються заходи, які повинно провести керівництво господарства, а відповідальність за охорону праці в цілому по господарству несе його керівник. В обов’язки головних спеціалістів господарства, керівників підрозділів, які несуть відповідальність по охороні праці на своїх об’єктах, входить забезпечення суворого дотримання Правил, Положень, Інструкцій та законодавчих актів по
Координаційна група (головний інженер, заступники керівників підприємства, начальники цехів, інженер з охорони праці, юрист, інженер з кадрових питань, головні спеціалісти підприємства, голова профкому)
Рис. 5.1 Структура системи управління охороною праці в АФ «Шишаки» Великобогачанського району охороні праці, навчання працівників безпечним прийомам праці, забезпечення працюючих спецодягом, та іншим засобам індивідуального захисту. Головні спеціалісти та керівник господарства один раз на три роки проходять навчання і перевірку знань по питаннях охорони праці. Для попередження травматизму на виробництві для всіх працівників у господарстві проводять інструктаж з охорони праці. У відповідності з Типовим положенням про навчання, інструктажі та перевірку знань з питань охорони праці від 4.04.94 року інструктажі поділяють на: вступний, первинний, повторний, позачерговий, цільовий. Вступний інструктаж з охорони праці проводиться з усіма працівниками, які щойно прийняті на роботу, знаходяться у відрядженні на підприємстві і беруть безпосередню участь у виробничому процесі. Після інструктажу робиться запис у „Журналі реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці”, де робітники становлять підпис про те, що ознайомилися з правилами безпеки. Первинний інструктаж проводиться на робочому місці до початку роботи з новоприйнятим працівником, працівником, який переводиться з одного цеху виробництва до іншого та з тим, який буде виконувати нову для нього роботу. Але не проводиться стажування, а працівник одразу стає до роботи. Це порушення вимог до даного інструктажу. Повторний інструктаж проводиться на робочому місці з усіма працівниками: на роботах з підвищеною небезпекою – 1 раз у квартал, на інших роботах – 1 раз на півріччя. Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або у кабінеті охорони праці при введенні в дію нових нормативних актів, або внесенні змін до діючих, при зміні або модернізації обладнання, при порушенні працівником нормативних актів про охорону праці, що можуть призвести або призвели до травм, на вимогу працівників органу державного нагляду за охороною праці, якщо виявлено незнання працівником безпечних прийомів праці чи нормативних актів про охорону праці, при перерві в роботі виконавця робіт більш ніж на 30 календарних днів – для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт – більше 60 днів. Цільовий інструктаж повинен проводитись з працівниками при виконанні разових робіт, що не пов’язані з безпосередніми обов’язками за фахом, ліквідації аварій, стихійного лиха, проведення робіт, на які оформляється наряд-допуск, екскурсіях на підприємствах. Але цей вид інструктажу не проводиться взагалі. У відповідності з вимогами організації охорони праці у господарстві проводиться трьох-ступеневий оперативний контроль. Перший ступінь контролю проводить керівник первинного підрозділу на початку робочого дня: оглядає робочі місця, перевіряє підготовку працівників до роботи, готовність обладнання, вживає заходи по усуненню виявлених недоліків. Результати перевірки фіксують у журналі першого ступеня контролю, який зберігається у керівника підрозділу. Другий ступінь – проведення контролю один раз в десять днів комісією у складі головного спеціаліста галузі, інженера з охорони праці, уповноваженого з охорони праці, представника технічної служби, яка щомісячно перевіряє стан охорони праці у цеху, галузі. Результати перевірки заносять у журнал другого ступеню контролю. Третій ступінь – один раз на місяць комісія у складі керівника господарства, головного інженера, інженера з охорони праці, голови профспілкового комітету, спеціалістів і уповноважених від трудового колективу, перевіряє стан охорони праці та виробничої санітарії господарства в цілому. Результати роботи оформляють актом. Після цього готується наказ керівника господарства стосовно ліквідації виявлених недоліків та порушень, встановлення винних осіб та усунення недоліків у визначені строки. Планування міроприємств у господарстві відбувається за допомогою розробки таких планів: 1. перспективний план, що розробляється на 5 років – це основний плановий документ по покращенню умов охорони праці, а також санітарно-оздоровчих заходів. Відповідальність за його розробку несе керівник підприємства; 2. поточний план по охороні праці розробляють на рік із врахуванням міроприємств, передбачених комплексним планом. В складанні річного плану беруть участь робітники, спеціалісти, профспілковий актив, керівники підрозділів. План затверджується на загальних зборах; 3. оперативний план міроприємств по охороні праці на період виконання сезонних робіт складають одночасно з робочим планом проведення цих робіт або включають його туди окремим розділом. Кожен план затверджують з головним спеціалістом галузі та інженером по охороні праці. Періодичні плани включають в себе робочий план інженера по охороні праці, план-графік проведення міроприємств, перевірок, навчання та підвищення кваліфікації по охороні праці. Всі ці міроприємств забезпечуються грошовими засобами та матеріальними ресурсами. По кожному пункту міроприємств призначається спеціаліст, відповідальний за його виконання. Через скрутне фінансове становище господарства існує тенденція до зменшення витрат на охорону праці. Фінансування заходів з охорони праці у господарстві здійснюється за рахунок фонду охорони праці. Фонд охорони праці формується за рахунок: частини прибутку, що визначається установчим договором. На підприємстві кошти вказаного фонду використовуються тільки на виконання заходів, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці на виробництві і не можуть використовуватись на інші заходи, безпосередньо не пов’язані з покращенням умов і підвищенням рівня безпеки на виробництві. Розглянемо використання коштів фонду охорони праці на виконання заходів, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог (таблиця 5.1). Таблиця 5.1 Затрати на охорону праці в АФ «Шишаки»
Види затратРоки
200020012002

Всього затрат, грн.

У тому числі:

790064007150
На номенклатурні заходи, передбачені колективним договором595048005300
На засоби індивідуального захисту195018001850
Показник розподілу матеріальних затрат0,750,750,74
Специфіка технологій виробництва тваринницької продукції визначає особливості процесів формування та виникнення виробничих небезпек. Найтиповішими для тваринництва небезпечними факторами, небезпечними умовами і просто небезпеками є: - рухомі машини, механізми та інші окремі деталі; - підвищена вологість, запиленість, та загазованість повітря робочої зони; - підвищена чи понижена температура повітря робочої зони; - електричний струм небезпечних параметрів; - біологічна небезпека; - термічна небезпека; - небезпека падіння на слизькій підлозі, східцях, трапах; - наявність хімічних речовин; - вибухонебезпека; - пожежонебезпека; - нервово-психічні пере навантаження. Персонал, що доглядає тварин, повинен бути проінструктований про засоби особистої гігієни, а також правила поводження з тваринами взагалі і заразнохворими особливо. Перед входом у тваринницьке приміщення, а також між секціями створюють бар’єри, змочені дезрозчином. Працівники тваринництва повинні проходити медичний огляд перед вступом на роботу і потім профілактичні огляди один раз на квартал, а доярки – один раз на місяць. Один – два рази на рік доярки проходять диспансерний медогляд з обстеженням на бруцельоз і туберкульоз. Кожну тваринницьку ферму чи комплекс розташовують від населених пунктів на відстані 300 м. Територія ферми має бути огороджена і оземнена. На кожній фермі обладнують установки для видалення гною, є каналізація із сечозбірниками. А також система вентиляції відповідно до норм технологічного і санітарного проектування. Санвузли на фермах входять до побутових приміщень або обладнують туалети з вигрібними ямами на відстані 25 км від тваринницьких приміщень. Запобігти пожежам у тваринництві, або в разі їх виникнення – швидко обстежити і загасити можна правильним вибором конструкцій і обладнання тваринницьких приміщень за їх вогнестійкістю і здатністю до загорання, поділом тваринницьких приміщень на секції і відсіки, обладнанням у приміщеннях необхідної кількості та потрібних розмірів евакуаційних шляхів і виходів, застосуванням технічних засобів звільнення тварин від прив’язі і відкривання дверей, впровадження проти димного захисту і т.д. Для робітників господарства функціонують душові кімнати, приміщення для зберігання і видачі спецодягу. Для попередження пожеж використовують такі засоби: вогнегасники ОВП-5, ОУБ-3, бочки з водою ємністю 200 л, ящики з піском, укомплектовані совковими лопатами. Крім того, у виробничих приміщеннях висять плакати з технічною документацією, методичною, довідковою літературою, різні схеми по охороні праці. І все ж кожного року є випадки з тимчасовою втратою працездатності через захворювання. Основними причинами захворювань є незадовільне утримання робочих приміщень, робочих місць та неправильне ведення технологічного процесу. В таблиці 5.2 відображено стан виробничого травматизму і захворюваності в АФ «Шишаки». Таблиця 5.2 Показники стану виробничого травматизму та захворюваності в АФ «Шишаки»
Показники Роки
200020012002
Середньоспискова кількість робітників, чол.321307295
Кількість нещасних випадків, в т.ч.---
- з тимчасовою втратою працездатності;---
- з стійкою втратою працездатності;---
- з смертельним випадком---
Кількість захворювань, чол.183165179
Сумарна кількість днів непрацездатності по виробничому травматизму і захворюваності, днів116110011034
Коефіцієнт частоти захворюваності57,053,760,7
Коефіцієнт тяжкості захворюваності6,3446,0675,777
Коефіцієнт втрати часу361,6325,8350,7
Втрата працездатності по травматизму, люд.-днів---
Втрата працездатності по захворюваності, люд.-днів116110011034
Характеризуючи стан виробничого травматизму і захворюваності зазначимо, що на протязі 2000 – 2002 років нещасних випадків в господарстві не було. Втрати від виробничого травматизму та захворюваності розглянемо в наступній таблиці 5.3. Таблиця 5.3 Втрати від виробничого травматизму та захворюваності в АФ «Шишаки»
Види втратРоки
200020012002
1234
А. Втрати ФСС від н/в (з 2001 р.)
1. виплачено по лікарняних листах, грн.:
- по виробничому травматизму
- по проф. захворюванням
2. Виплати по інвалідності, грн.
3. Виплати по смерті потерпілого, грн.
Б. Втрати ФСС з тимчасової втрати працездатності
1. Виплачено по лікарняних листах, грн.:
- по загальних захворюваннях63861091917
В. Втрати підприємства
* Середньорічна зарплата на підприємстві5,56,26,6
1. Виплати по лікарняних листах (5 днів з 2001 р.), грн.
- по виробничому травматизму
- по проф. захворюванню
- по загальним захворюванням51155907
2. Виплати по штрафах, грн.
3. Вартість зіпсованого обладнання та матеріалів, грн.
4. Втрати через недоодержану продукцію, грн. 244592139216136
5. Витрати на розслідування нещасного випадку, грн.
6. Страхові тарифи в ФСС від н/в (з 2001 р.)699,83739,63

Продовження таблиці 5.3

1234
7. Страхові тарифи в ФСС з тимчасовою втратою працездатності121168101475107246
8. Сумарні економічні втрати, грн. 308452759822960
9. Річний економічний ефект66182190
Отже, з даних розрахунків, ми можемо зробити висновки, що в АФ «Шишаки» Великобогачанського району за останні три роки виділяється тенденція зменшення економічних втрат від захворюваності. При визначенні річного економічного ефекту в 2001 році та 2002 році було одержано позитивний економічний ефект, що свідчить про раціональне та ефективне використання коштів фонду охорони праці. Враховуючи проведені дослідження стану охорони праці у господарстві можна внести такі пропозиції: · на кожній виробничій ділянці створити кімнати для відпочинку працівників (відповідальний керівник підрозділу); · провести ремонт, поновити меблі, відновити роботу душових кімнат, що не працюють (відповідальний керівник господарства); · нанести на обладнання та комунікації розпізнавальні обладнання та знаки безпеки (інженер по охороні праці); · перед виїздом, провірити готовність автотранспорту (завідуючий автопарком, бригадир транспортної бригади); · проводити 1 раз в півріччя медичний огляд працівників (організовувати повинен керівник підприємства). РОЗДІЛ 4 ЕКОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА Серед сучасних глобальних світових проблем людства екологічні проблеми посідають чи не найголовніше місце. Охороні навколишнього середовища і раціональному використанню природних ресурсів зараз приділяється особлива увага з боку урядових структур, міжнародної громадськості. На порядок денний виносяться питання забезпечення екологічного безпеки держави. Науково-технічна революція надто ускладнила взаємовідносини суспільства з навколишнім середовищем. Широкомасштабний і до кінця непередбачений вплив людини на всі складові навколишнього середовища вже досяг свого апогею. Зв’язки між різними компонентами біосфери формувалися упродовж тисячоліть. Людина, застосовуючи різноманітні технічні засоби, за значно короткий проміжок часу різко порушила природну рівновагу. Забруднення навколишнього середовища промисловими викидами, його деградація призводить до порушення нормальних умов життя і діяльності людей, існування живих організмів. За останні десятиліття людство почало усвідомлювати, що в світі, де і без того багато злиденності і де стан навколишнього середовища дедалі погіршується, неможливим стає існування здорового суспільства та економіки. Людина порушила цю рівновагу і тепер, виправляючи свої помилки, повинна або повернути минуле, або докорінно переглянути своє ставлення до природо експлуатації і знайти шляхи сталого розвитку економіки та екології. Основу організації управління навколишнім середовищем і раціональним використанням природних ресурсів становить Закон України „Про охорону навколишнього середовища” (1991). Закон містить 72 статті, які об’єднуються в 16 розділів. Завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об’єктів, пов’язаних з історико-культурною спадщиною. З метою проведення ефективної цілеспрямованої діяльності України по організації і координації заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання і відтворення природних ресурсів на перспективу розробляються і приймаються державні, республіканські, міждержавні, регіональні, місцеві та інші територіальні програми. Організація управління охороною навколишнього природного середовища регламентується також розробленими відповідно до цього Закону кодексами: · земельним; · лісовим; · водним; · про надра. Законом „Про охорону атмосферного повітря”, законодавством про охорону та використання рослинного і тваринного світу та іншими юридичними нормами, нормативами і стандартами. Спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього середовища і використання природних ресурсів є Міністерство екології та природних ресурсів України і його органи на місцях (Управління обласних державних адміністрацій). До компетенції Міністерства і його органів на місцях належить: · здійснення комплексного управління в галузі охорони навколишнього середовища, проведення єдиної науково-технічної політики, координація діяльності міністерств, відомств і установ на цій галузі; · державний контроль за використанням і охороною природних ресурсів (земель, надр, повітря, лісів, тваринного світу), а також за додержанням норм екологічної безпеки; · організація моніторингу (спостереження, оцінка, прогноз) навколишнього середовища, створення і забезпечення державної інформаційної системи; · затвердження нормативів, правил, стандартів по використанню природних ресурсів та охороні навколишнього природного середовища; · здійснення державної екологічної експертизи; · складання протоколів та розгляд справ про адміністративні правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання ресурсів; · підготовка та подання щороку Верховній Раді України Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища. До його компетенції входять і інші контрольно-організаційні та правові функції. Відповідно до ресурсного законодавства контроль за станом і раціональним використанням природних ресурсів покладено також і на інші міністерства і відомства в межах їхньої компетенції. Так, на Міністерство аграрної політики України покладено контроль за станом і раціональним використанням земельних ресурсів сільськогосподарського призначення. В розділі 6 Закону розглядається питання про екологічну експертизу. Проведення екологічної експертизи є обов’язковим у процесі законотворчої, інвестиційної, управлінської господарської та іншої діяльності, що впливає на стан навколишнього природного середовища. Екологічна експертиза – це комплексний аналіз технологій, матеріалів, устаткування, техніки, проектів, планів, прогнозів та іншої документації, який проводять висококваліфіковані спеціалісти та експерти з метою визначення відповідності поданих матеріалів чинному законодавству. Метою екологічної експертизи є запобігання негативного впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об’єктах. Основними завданнями екологічної експертизи є: · визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності; · організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об’ємів екологічної експертизи; · встановлення відповідності об’єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, санітарних норм, будівельних норм і правил; · оцінка впливу діяльності об’єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища, здоров’я людей і якість природних ресурсів; · оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров’я людей; · підготовка об’єктивних, всебічно обґрунтованих висновків екологічної експертизи. · Основні принципи екологічної експертизи: · гарантування безпечного для життя і здоров’я людей стану навколишнього природного середовища; · збалансованість екологічних, економічних і соціальних інтересів для врахування громадської думки; · наукова обґрунтованість, незалежність, об’єктивність, комплексність, варіантність, гласність; · екологічна безпека, територіально-галузева доцільність реалізації об’єктів екологічної експертизи; · державне регулювання; · законність. Об’єктами екологічної експертизи є проектна документація на будівництво нових чи реконструкцію діючих підприємств, об’єктів та впровадження нової техніки, технологій, матеріалів, продукції, реалізація яких може призвести до порушення екологічних вимог. Екологічній експертизі можуть підлягати: · екологічні ситуації, що склалися в окремих регіонах; · діючі об’єкти та комплекси, що мають значний негативний вплив на стан навколишнього середовища та здоров’я людей; · технології; · технічні засоби; · проектні рішення та програми розвитку; · продукція. В Україні здійснюється державна, громадська та інші екологічні експертизи. Висновки державної екологічної експертизи є обов’язковими для виконання. Висновки громадської експертизи мають рекомендаційний характер. Граничні строки проведення державної екологічної експертизи мають рекомендаційний характер. Граничні терміни проведення державної екологічної експертизи об’єктів: 1. групами спеціалістів еколого-експертних підрозділів, установами чи органами Міністерства екології та природних ресурсів України – до 54 календарних днів з продовження у разі необхідності до 60 днів, а у виняткових випадках – до 120 днів; 2. подання замовником еколого-експертним органам комплекту документу з обґрунтуванням оцінки впливу на навколишнє природне середовище в такому складі: · паспорт робочого проекту; · загальна пояснювальна записка; · генеральний план; · будівельні рішення; · кошторисна документація. Проектно кошторисна документація обов’язково повинна бути погоджена з органами державного нагляду. Після цього еколого-експертна комісія проводить аналітичне опрацювання матеріалів. В разі необхідності проводить натурні обстеження. Потім узагальнює окремі експертні дослідження і готує висновки екологічної експертизи та подання їх зацікавленим органам. Висновки екологічної експертизи складаються з вступної (протокольної), констатуючої, описової та заключної (оціночно-узагальнюючої) частин. Позитивні висновки державної екологічної експертизи після затвердження їх Міністерством екології та природних ресурсів України (або його органами на місцях) є підставою для відкриття, припинення фінансування проекту, програм чи діяльності. Без позитивних висновків державної екологічної експертизи реалізація проектів чи діяльності забороняється. Еколого-експертна діяльність повинна містити елементи екологічного прогнозування не тільки на проектний період, а і на перспективу у формі науково-обгрунтованого передбачення спрямованого на збереження оптимального режиму екосистеми суспільства – природа. Експерти зобов’язані забезпечувати дотримання в проектах нормативних вимог по очищенню вод, а також промислових і побутових стоків. Захисту атмосфери від шкідливих викидів, утилізації, нейтралізації і вторинному використанні господарсько-побутових і промислових відходів, раціональної розробки корисних копалин і рекультивації земель. Ціллю експертного процесу є на підготовчому етапі виявити і перевірити достовірність і повноту представлених перед планових, проектно-планових і проектно-кошторисних матеріалів, їх відповідність вимогам діючого законодавства. Завдання експертних органів на даному етапі – приділяти велику увагу визначенню ефективності заходів, спрямованих на поліпшення стану природних ресурсів які виконують оздоровчі, охоронні і захисні функції. Обов’язкова вимога – аналіз рішень про можливі прогнозні зміни навколишнього природного середовища при реалізації проектів з врахуванням впливу природних факторів. Об’єктом екологічної експертизи даної роботи є молочно-товарні ферми які знаходяться в АФ «Шишаки» Великобогачанського району. Ферми великої рогатої худоби є забруднювачами водних джерел, як органічними, так і біогенними елементами. У зоні тваринницьких комплексів основними проблемами, які мають екологічне значення є евтрофікація водойм, можливе нагромадження патогенних мікроорганізмів. Забруднення атмосферного повітря сірководнем, аміаком, молекулярним азотом та іншими сполуками. Тваринницькі комплекси забруднюють поверхневі водойми, підземні води і грунт в наслідок цього велика кількість біогенних елементів надходить у ці джерела. При цьому в природних водоймах гнойова рідина викликає масове отруєння водних організмів. У воді різко зростає кількість аміаку і зменшується вміст кисню. Таким чином існує необхідність розробки шляхів утилізації й раціонального використання відходів тваринництва. Тому розпочинати необхідно з правильного розташування ферм. Ферми в АФ «Шишаки» побудовані із врахуванням санітарних норм, дотримується санітарна зона. Територія ферм розташована з підвітряної сторони відносно населених пунктів, огороджена й озеленена. Приміщення ферм не мають примусової вентиляції, в наслідок чого тут нагромаджується аміак та інші сполуки, що негативно впливають як на здоров’я тварин так і на здоров’я робітників ферми. Водозабір проводиться із свердловин. Вода використовується для напування худоби, приготування кормів та миття доїльного обладнання. Відпрацьована вода зливається в спеціальні котловини, які регулярно опорожняються машиною, що приїжджає і вивозить воду з території ферми. На атмосферу суттєво впливає неправильне зберігання і використання без підстилкового гною. При зберіганні його у відкритих ємкостях випаровується і потрапляє в атмосферу аміак, молекулярний азот та інші його сполуки. Утворені газоподібні продукти розпаду зумовлюють неприємний їх запах. Рідкий гній містить значну кількість патогенних організмів, при анаеробному його розкладі утворюються шкідливі гази (сірководень, аміак тощо), а також жирні кислоти, аміни та інші сполуки з неприємним запахом. Тому при відсутності належного контролю за його збереженням і використанням створюється реальна загроза поширення інфекційних хвороб у зоні тваринницьких комплексів. Негативний вплив тваринницьких комплексів на природу в значній мірі знизить або взагалі виключить при використання господарством заходів, які полягають в тому, щоб правильно розміщувати комплекси по відношенню до населених пунктів, мати достатню землеробську площу для використання гною, витримувати обґрунтовані норми навантаження поголів’я худоби на 1 га, використовувати стоки з поливною водою при дощування, застосовувати зелені насадження. Важливу роль повинна відігравати і просторова ізоляція. Дотримання цих заходів допоможе підвищити як економічний так і матеріальний стан господарства. Таким чином, визначаючи в цілому наявне навантаження на природу і негативний вплив стоків тваринницьких підприємств, необхідно відзначити і їх позитивний вплив. Вони як джерело гумусу – основного фактора родючості грунту, впливають на родючість і фізико-хімічні, агро-фізичні й біологічні властивості грунту. Як джерело макро і мікро елементів, вуглекислого газу, гній суттєво поліпшує баланс біогенних елементів у землеробстві, значно підвищує продуктивність сільськогосподарських культур, поліпшує якість урожаю. Взагалі, для покращення екологічного стану увага спеціалістів АФ «Шишаки» повинна бути спрямована на основні питання по охороні навколишнього середовища: · раціональне використання земель, їх охорона, освоєння правильних сівозмін; · здійснення комплексу заходів по захисту сільськогосподарських рослин від шкідників і хвороб; · чітке дотримання встановлених правил по застосуванню пестицидів, які передбачають недопущення попадання отрутохімікатів в сільськогосподарську продукцію, грунт тощо; · запобігання забрудненого природного середовища аміачними водами і гноєм у тваринницьких фермах; · охорона захисних насаджень від пошкоджень отрутохімікатами. ВИСНОВКИ Майже на усіх історичних етапах розвитку суспільства зерно було і нині залишається важливим джерелом багатства України як і значної частини інших країн світу. Адже зер­но належить до найпоширеніших товарів внутрішнього і світового ринку сільськогоспо­дарської продукції. Зернова галузь завжди була високоприбутковим виробництвом. Ситуація, що склалася у сільськогосподарському виробництві, вимагає вжиття складних організаційно-економічних і техніко-технологічних заходів як на державному так і на господарському рівні, спрямованих насамперед на відновлення і розвиток конкурентоспроможного зернового виробництва з урахуванням регіональних особливостей держави. У зв'язку з цим необхідно концептуально визначити стратегічні напрями розвитку зернового господарства у сучасних умовах переходу до ринкової економіки. Попит на зерно продовольчого призначення, визначений у обсягах 8,1 млн т, відбиває потреби суспільства, виходячи з чисельності населення та середньодушового споживання хліба і хлібопродуктів (в перерахунку на борошно і зерно). В розрахунках прийнято, що середньорічна кількість населення на кінець прогнозованого маркетингового року складе 49,5 млн чоловік, за умови, що залишається тенденція до зменшення кількості населення на 350-400 тис. чол. в рік, а річне середньодушове споживання складатиме не менше 125 кг. Останнє залежить від рівня реальних доходів населення, які зменшилися на 4,7 % за 2001 р. і продовжуватимуть зменшуватися протягом 2002/2003 р. Провідними каналами продажу зерна на внутрішньому ринку в 2000, 2001 р. виступають бартерні угоди, на які припадає біля третини всього реалізованого господарствами зерна 28,7-33,3 %, майже стільки пшениці (27,6-33,3 %), та біля 30 % ячменю (28,3-29,2). Порівняно великі обсяги зерна господарства продають на ринках, через власні магазини, безпосередньо з господарств чи із складів ХАФ, де воно перебуває на тимчасовому зберіганні. В межах 4 млн т зерна щороку продається населенню в рахунок оплати праці, з яких пшениця становить понад 2 млн т, ячмінь - біля 1 млн тонн. Питома вага заготівельних організацій в загальному обсязі реалізованого зерна скоротилася з 25,6 % в 2000 р. до 15,0 % в 2001 р., пшениці, відповідно, з 29,3 % до 17 %, ячменю з 13,4 % до 7,5 %. Більш вагома частка в структурі виробленої усіма категоріями господарств району продукції належить сільськогосподарським підприємствам. Спостерігається нарощування ними виробництва рослинницької продукції. Так, в 2002 році порівняно із 2000 роком обсяги продукції рослинництва зросли на 5358,4 тис.грн. (або на 7,5%). В той же час виробництво продукції тваринництва і далі продовжує скорочуватись. С сільськогосподарські виробники змушені це робити через збитковість тваринницької галузі. Особливо це помітно в сільськогосподарських підприємствах району, саме в них виробництво тваринницької продукції зменшилося на 21,1%. Виробництво продукції рослинного походження більш ефективне. Про це свідчить підвищення урожайності зернових культур до 25,1 ц/га або на 11,7 ц/га (на 87,3%), соняшника- до 14,3 ц/га або на 0,2 ц/га (на 1,4%). Проте по інших видах продукції відбулося зниження урожайності , так, урожайність цукрових буряків знизилась до 112,4 ц/га, овоче-баштанних – до 34ц/га. В цілому площа ріллі в обробітку зросла на 2512,3га (на 6,9%) за 3 останні роки. Про зниження ефективності тваринницької галузі в районі свідчить скорочення поголів’я тварин з одночасним зменшенням їх продуктивності. Більш узагальнюючу характеристику діяльності господарств району відображають показники їх господарсько-фінансової діяльності. Їх аналіз, поданий в таблиці 2.3. свідчить про те, що в цілому вони погіршилися. Не дивлячись на сталість площ сільськогосподарських угідь у 2002 році порівняно з 2000 роком і збільшення виробництва валової продукції за цей же період до 33844,1 тис.грн (або на 2358,4 тис.грн), рентабельність виробництва продукції тваринництва залишалась досить низькою і була від’ємною. Спостерігається в господарствах тенденція до підвищення рентабельності рослинницької продукції майже по всіх видах , за винятком овочівництва, яке з року в рік залишається збитковим. Аналіз показників господарсько-фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств Великобогачанського району свідчить про те, що в цілому вони покращилися. Отже, не дивлячись на сталість площ сільськогосподарських угідь у 2002 році порівняно із 2000 роком і збільшення виробництва валової продукції за цей же період до 33844,1 тис.грн. (або на 2358,4 тис.грн.), рентабельність виробництва продукції тваринництва залишалася досить низькою і була від’ємною. Спостерігається в господарствах тенденція до підвищення рентабельності рослинницької продукції майже по всіх видах, за винятком овочівництва, яке з року в рік залишається збитковим. В сільськогосподарських підприємствах за досліджуваний період скоротилася ввартість основних фондів виробництва до 62,2 тис.грн. (або на 2,2 тис. грн), що пояснюється їх поступовим зносом та вибуттям. Зменшується і чисельність працівників, так, у 2002 році вона склала 3567 чоловік, тоді як у 2000 році - 3765 чоловіки, що певній мірі є наслідком тяжких умов праці та низького рівня оплати праці. Так, за 2002 рік рівень середньої заробітної плати 1 працівника склав лише 180 грн 95 коп. Негативним явищем є зростання заборгованості сільськогосподарських підприємств до обласного бюджету та кредиторам, несвоєчасна сплата сільськогосподарського податку. Спостерігається підвищення навантаження площі сільськогосподарських угідь на 1 трактор до 16.4 га (або на 18.9%), навантаження комбайнів на 1 га посіву зернових - до 20-1,3 га (або на 72,2%). В цілому матеріально-технічна база господарств застаріла, значна її частина не знаходиться в експлуатації через застарілість та зношеність. В цілому діяльність сільськогосподарських підприємств на протязі останніх двох років була прибутковою. Отже, діяльність сільськогосподарських підприємств Великобогачанського району в цілому задовільна, але потребує змін з урахуванням вимог ринку до виробництва якісної, недорогої та конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції. За три останні роки спостерігається тенденція до збільшення частки озимих зернових в структурі зернових сільськогосподарських підприємств району до 47,2%, з них посіви озимої пшениці зросли до 8557 га (або на 40,4%). Спостерігається тенденція до збільшення посівних площ гороху до 599 га (або на 33,1%), ярого ячменю - до 5874 га (або на 489,8%), озимого жита - до 1388га (або на 49,7%). В структурі посівних площ зернових і зернобобових ПП «Шишаки» теж основну частку займає площа озимої пшениці - 800 га у 2002 році. Порівнюючи із середньорайонним показником, це на 387 га більше. Аналіз даних таблиці 2.6 свідчить про те, що у господарстві спостерігається тенденція до збільшення посівної площі озимої пшениці за три останні роки, особливо в 2002 році, коли частка її в структурі зернових та зернобобових досягла рівня 45,9%. Це говорить про те, що вирощування озимої пшениці є в господарстві провідною галуззю, але виробництво її досить ризиковим видом діяльності через велику залежність збереженості її посівів від зимового температурного режиму. Аналіз урожайності зернових і зернобобових культур в господарствах району свідчить про те, що найбільш врожайним був 2002 рік, коли урожайність зернових і зернобобових в цілому зросла до рівня 25,1ц/ га (на 87,3%), озимої пшениці - до 30,3 ц/ га (на 283,5%), озимого жита - до 27,6 ц/га (на 196,8%), ярї пшениці - до 20,4 ц/га (на 78,9%), ярого ячменю - до 21,5 ц/га (або на 13,8%), вівса - до 18,8 ц/га (на 15,3%), гороху - до 19,6 ц/га (на 50,8%). Спостерігається зниження урожайності по кукурудзі на зерно, гречці, просу. Не дивлячись на зростання урожайності по більшості культурах, її рівень залишається на досить низькому рівні. Аналізуючи урожайність зернових в АФ «Шишаки», бачимо, що по більшості культур вона вища за середньорайонний рівень, зокрема по зернових і зернобобових в цілому, озимій пшениці, ярій пшениці, ярому ячменю, просу, гречці. Щорічні випадкові коливання врожайності озимої пшениці в АФ «Шишаки» в середньому становлять 5,3 ц/га (або 17,4%). Це свідчить проте, що не зважаючи на несприятливі часом погодно-кліматичні умови, озима пшениця в господарстві мала досить високу стійкість урожайності. Здійснивши аналітичну характеристику ряду динаміки урожайності зерна озимої пшениці в АФ «Шишаки», можемо зробити висновок про те, що середня урожайність її за три останні роки становила 30,4 ц/га, тоді як по району - 22,6 ц/га. Темпи росту свідчать про підвищення рівня урожайності у 2001 році порівняно із 2000 роком на 19,6 ц/га (або на107,1%), а у 2002 році порівняно з 2000 роком - 91,3%. Аналіз валового збору зернових в сільськогосподарських підприємствах Великобогачанського району свідчить про значне збільшення його розміру в 2002 році порівняно із 2000 роком (майже у два рази). Особливо різко (більш як у 5 разів) відбулося збільшення валового збору озимої пшениці. Щодо обсягу виробництва зерна зернових і зернобобових, озимої пшениці зокрема, в АФ «Шишаки», то вони значно вищі за середньорайонний показник, так як і показник виробництва зерна на 100 га ріллі. Зростання валового збору як зернових ,так і озимої пшениці зокрема, в 2002 році пояснюється біль сприятливими порівняно із 2000 роком природно - кліматичними умовами, що склалися в районі. Завдяки цьому зросла урожайність. Щодо стану виробництва зерна і його динаміки в АФ «Шишаки», то спостерігається та ж тенденція, що і в цілому по району. Так, у 2002 році порівняно із 2000 роком частка зерна озимої пшениці в структурі зернових зросла від 15,5% до 48,9%. На протязі трьох останніх років найвищою ефективністю вирощування озимої пшениці була в господарствах Великобогачанського району в 2002 році. Про це свідчить досягнення рівня рентабельності до 51,6%, тоді як в 2000 році він становив лише 3,4%. Цьому сприяло зростання ціни реалізації 1ц зерна пшениці до 36,2 грн. Провівши аналітичне групування за рівнем урожайності, виявлено в сукупності 3 групи: до першої групи ввійшли 7 господарств, до другої-10, до третьої-3 (серед них – АФ «Шишаки»). Аналізуючи дані таблиці 2.12, можемо зробити висновок проте, що найвищою є собівартість в третій групі господарств. Це пояснюється найвищими затратами коштів на 1 га посіву, високими затратами праці – 0,305 люд-год, проте по цій групі найвищим є рівень урожайності. Таке дослідження ще раз доводить про велику міру залежності собівартості продукції, зокрема зерна, від урожайності, матеріальних затрат і затрат праці. В АФ «Шишаки» спостерігається тенденція до підвищення економічної ефективності виробництва зерна озимої пшениці. Це відбувається в основному за рахунок підвищення ціни реалізації зерна. Але процес виробництва його потребує подальшого удосконалення з метою підвищення рівня прибутковості та рентабельності зернової галузі вцілому і озимої пшениці зокрема. За інтенсивної технології відносно існуючої в господарстві збільшились затрати праці на 1 га на 14%, оплата праці зросда на 26,2%, витрати на добрива – на 28,3%. Знизились витрати на мінеральні добрива та амортизацію відповідно на 13,1% та 32,4%. При існуючій технології урожайність з 1 га становила 35 ц/га, а при інтенсивній – 47 ц/га основної продукції. Список літератури 1. Аврамов Г.П. Маркетинг: вопросы и ответы.-М.:Агропромиздат.-1991. 2. Андрусенко Г.О. Основи маркетингу.-К.:Урожай.-1995. 3. Бенвенисте Г. Овладение наукой планирования: создание реально выполнимых планов и политики, которая ведет к переменам.-М.:Прогресс.-1994. 4. Білик В.О. Розвиток ринкових ідносин в аграрній сфері економіки // Економіка АПК –2001-№3 с .78-79 5. Болт Г.Дж. Практическое руководство по управлению сбытом.- М.:Экономика.-1991. 6. Бойко В.І., Ніколаєва З.П. Потенціа галузі і цінова ситуація на рнку зерна в Україні// Економіуа АПК-2001 №12 с.57-58 7. Голубков Е.П. Маркетинговые исследования: теория, методология и практика.-М.:Издательство “Финпресс”.-1998. 8. Гришко В.В.,Рабштина В.М.,Ярошенко С.П. Довідник ринкової термінології. Полтава “Камелот”.- 1999. 9. Дихтль Е., Хермген Х. Практический маркетинг: Учеб. пособие /Пер. с нем. А.М. Макарова; Под ред. И.С. Минко.-М.:Вісш.шк.,1995. 10. Завьялов Л.С., Демидов В.Є. Формула успеха: маркетинг. – Международные отношения.- 1991. 11. Завдський И.С. Менеджмент.-К.:УФУМБ. –1997. 12. Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції”. //Урядовий кур’єр - №119-120.-1996. 29.06. 13. Закон України “Про зовнішньо-економічну діяльність” //Голос України.- 1991 –12.06. №12. 14. Закон України “Про захист прав споживачів”. //Урядовий кур’єр – 15.01.1997. 15. Иванов М.М., Колупаева С.О., Кочетков Г.Б. США: Управление наукой и нововедениями.-М.:Наука.-1990. 16. Кадзума Т. Вечный дух предпринимательства-К.:Укрзакордонвидавсервис.-1992. 17. Технічний паспорт ЗАТ “Соняшник”. 18. Карпич Д. Маркетинг на підприємствах АПК. –К.:Бібліотека газети “Селянська біржа” – 1994. 19. Карлоф Б. Деловая стратегия.- М.:-1991. 20. Котлер Ф. Основи маркетинга.-М.:Прогрес-1990. 21. Котлер Ф. Управление маркетингом.-М.:-1991. 22. Котлер Ф., Армстронг Г. и др. Основы маркетинга: Пер с англ.-2-е европ.изд.-М.; СПб; К.: Издат. дом “Вильямс”, 1998. 23. Котлер Ф. Маркетинг, менеджмент.- СПб: Питер Кот. 1998. 24. Ковалев А.И.,Вадленко В.В. “Основы маркетингового анализа”, книга 2, 1996. 25. Маджаро С. Международный маркетинг.-М.:Международные отношения.-1997. 26. Маркетинг,Теория. Методология, Практика. Сб.Материалов. М.:1977-1987, вып.1-14. 27. Махмудов Х.З., Рабштина В.М. Реклама в системі маркетингу. Теоретичні аспекти.- Полтава – 1997. 28. Мескон М.Х., Альберт М.,Хедуори Ф. Основы менеджмента.-М.: Дело.-1991 29. Ноздрева Р.Б., Цичико Л.И. Маркетинг, как победить на рынке.-М.:Финансы и статистика.-1991. 30. Рабштина В.М., Шугаяно О.Г. Основи маркетингу в АПК.-К.: НМК.-1993. 31. Сантовський О.І. Основи соціальної екології курс лекцій.-К.:МАУП,1997. 32. Современный маркетинг. М.:-1991. 33. Теория потребительского спроса и поведения. –СПб: Экономическая школа – 1993. 34. Устермен Р. Фактор обновления: как сохраняют конкурентоспособность лучшие компании.-М.:Прогресс.-1998. 35. Хейнс О. Экономический образ мышления.-М.: Новости.-1998. 36. Чумаченко Н.Г. Прогнозирование развития экономики региона.-К.:Наукова думка.-1991. 37. Швальбе Х. Практика маркетинга на малых и средних предприятиях.- М.:Республика.-1995.