Каталог :: Финансы

Курсовая: Видатки бюджету України

Вступ

Бюджетна система є провідною ланкою державних фінансів. Держава використовує бюджет як інструмент реалізації своєї соціально-економічної політики, адже він відображає складну систему перерозподільних відносин у суспільстві, охоплює практично кожну юридичну та фізичну особу. Крім того бюджет є тим інструментом за допомогою якого здійснюється регулювання економічних процесів. Тому питанням, що стосуються видаткової частини державного бюджету України приділяється дедалі більше уваги. Це зумовлено тим, Світовий досвід переконує, що з розвитком ринкових відносин роль держави в розподільних процесах має зростати, і бюджет у цьому плані є найдосконалішим засобом для здійснення державою вказаної функції. У більшості розвинутих країн світу через бюджет перерозподіляється від 30 до 50% валового внутрішнього продукту. Із визначенням України самостійною ринковою орієнтованою державою з усією важливістю постають проблеми створення і функціонування власної бюджетної системи, що передбачають: - виділення ланок бюджетної системи; - наповнення бюджетів, розподіл податків і зборів між окремими бюджетами; - напрямки використання коштів окремих бюджетів; - питання збалансованості бюджетів; - внутрішньо бюджетні відносини. В умовах переходу до ринкових відносин кошти державного бюджету України повинні перш за все скеровуватися на фінансування структурної перебудови економіки, комплексних цільових програм, нарощування науково-технічних програм, прискорення соціального розвитку і соціального захисту населення. В умовах розбудови Української держави у належних обсягах є об’єктивно необхідним процесом. В умовах реформування економіки України, пов’язаної з функціонуванням різних форм власності, виникає потреба перегляду характеру і змісту бюджетних відносин. На сьогоднішній день виникають труднощі як із формуванням централізованого фонду коштів держави, так і з його використанням. Ці труднощі зумовлені недосконалістю законодавства України, традиційними, застарілими підходами організації бюджетних відносин. У такій ситуації командно-адміністративні методи управління повністю не вдалося усунути, а нові перебувають на стадії становлення. Зумовлено це повільним процесом реформування системи власності, що докорінно впливає на зміст розподільного і перерозподільного процесів в Україні. Метою курсової роботи являється дослідження видаткової частини державного бюджету, зокрема факторів, що на неї впливають, визначити шляхи покращення ефективності видаткової частини державного бюджету України. Відпрацювати рекомендації щодо наповнення бюджету та використання коштів. Предметом курсової роботи є дослідження взаємовідносин, які складаються під час формування і реалізації державного бюджету України, зокрема його видаткової частини. Суб’єктом дослідження і аналізу є проведення бюджетної політики держави, а об’єктом відносини при формуванні і розподілі фондів грошових коштів. Під час дослідження даної теми я ставила завдання: 1) визначити суть, значення державного бюджету; 2) здійснити огляд макроекономічних показників, зокрема тих , що стосуються видаткової частини бюджету, а також визначити проблеми, що виникають при формуванні видаткової частини бюджету; 3) запропонувати заходи, які можуть підвищити ефективність видаткової частини державного бюджету і бюджетної системи України в цілому. У курсовій роботі була зроблена спроба дати відповідь на ряд запитань, зокрема: як впливають видатки на функціонування національної економіки; їх вплив на подальший розвиток держави; внести пропозиції які можна використати для покращення політики. Перший розділ даної курсової роботи розкриває суть, значення державного бюджету, та основні питання, що стосуються видатків У другому розділі здійснюється аналіз видаткової частини державного бюджету України. Третій розділ вивчає основні пропозиції щодо покращення ефективності видаткової частини бюджету України. При написанні курсової роботи були використані законодавчо-нормативні акти України, що регламентують проведення бюджетної політики, закони України, фінансово-економічна література а також статистичні показники періодичної літератури, а саме журналів “Фінанси України”, “Економіка України”.

Розділ 1

Теоретичні основи побудови бюджету. 1.1 Поняття бюджету, його види та особливості формування в сучасних умовах. В кожній країні основу державних фінансів складає бюджет, а точніше – бюджетна система, яка включає державні бюджети та бюджети відповідних адміністративних одиниць. Але бюджет не одразу став невід’ємним атрибутом держави. Цьому передувала тривала еволюція товарно-грошових відносин, вироблення системи збирання і витрачання державних доходів, яка б задовольняла більшу частину суспільства, забезпечувала виконання державою таких життєво важливих функцій, як захист від посягань інших держав, фінансування соціально-економічного розвитку країни тощо. Усе це у відносно дієздатному варіанті було сформовано протягом XIX ст. Бюджетні відносини почали виділятись в окрему ланку фінансових, коли ускладнився процес перерозподілу частини суспільного продукту й управління цим процесом стало складнішим. Завершення цього процесу відбулося на початку XX ст. [1] Бюджетна система сукупність бюджетів різних видів і рівнів, що знаходяться у певному взаємозв’язку. Бюджетна система України складається з Державного бюджет України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів. Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, складає зведений бюджет, який використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічним і соціальним розвитком України. У відповідності до дійсних в Україні законодавчих актів, в основу функціонування бюджетної системи закладені два важливих принципи. Перший – розподіл компетенції між рівнями бюджету. Це робить можливим органам державної влади будь-якого рівня оперувати коштами для здійснення соціально- економічних заходів. Другий принцип – забезпечення єдиної правової бази, єдиної форми бюджетної документації, при пред’явленні необхідної статистичної та бюджетної інформації. Бюджет держави є складним і багатогранним явищем у суспільстві. Його розглядають з трьох сторін: - за економічним змістом; - за формою прояву; - за матеріальним змістом. Ø За економічним змістом бюджет являє собою сукупність грошових відносин між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого боку, з приводу формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. Основним джерелом формування бюджету є ВВП. Він є важливим чинником збільшення доходів бюджету. При цьому за умови стабільних пропорцій його розподілу, зростають доходи всіх суб’єктів розподільних відносин , у тому числі і держави. Специфічними ознаками бюджетних відносин є: 1. Перерозподільний характер – бюджет виконує функції перерозподілу ВВП між галузями, регіонами, соціальними верствами населення, перерозподіл у часі при використанні державних позик. 2. Всеохоплюючий характер - бюджетні відносини охоплюють абсолютно всіх – кожного громадянина, кожне підприємство, кожну державну структуру. При цьому, як правило, бюджетні відносини мають двосторонній характер – платежі до бюджету та асигнування з нього. 3. Законодавче регулювання - здійснюється за трьома напрямами: - загальним Законом України ”Про бюджетну систему”; - законами, що регламентують надходження доходів і фінансування видатків; - прийняттям щорічного закону (рішення) про бюджет на наступний бюджетний рік. Роль і місце бюджету в суспільстві визначається фінансовою моделлю країни. З точки зору послідовності розподілу ВВП існують два варіанти: - в умовах ринкової економіки; - у межах адміністративної економіки. У ринковій економіці створений ВВП спочатку розподіляється між його виробниками. Робітники і службовці отримують заробітну плату, підприємці – прибуток. Після цього здійснюється формування бюджету шляхом оподаткування доходів юридичних і фізичних осіб. При адміністративній економіці держава спочатку централізує в бюджеті необхідну частину ВВП, а залишок розподіляється між його виробниками. За рівнем централізації ВВП в бюджеті умовно виділяють три моделі: - американська (25- 30%); - західноєвропейська (30 – 40%); - скандинавська (50 – 60%).(2.1) Ø За формою прояву бюджет є основним фінансовим планом, в якому відображається діяльність держави та місцевих органів влади і управління. Як фінансовий план бюджет являє собою баланс доходів і видатків. Водночас це не просто розпис доходів і видатків держави – це віддзеркалення її економічної і соціальної, міжнародної та оборонної, а головне фінансової політики. Ø За матеріальним змістом бюджет являє собою централізований грошовий фонд держави. Обсяг бюджету – це річна сума коштів, що проходять через цей фонд. Він перебуває у постійному русі: практично щоденно до нього надходять кошти і здійснюється фінансування видатків. Формування доходів бюджету здійснюється за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел на основі використання різноманітних методів. Внутрішніми джерелами є вироблений у країні ВВП та національне багатство. Зовнішні джерела – це надходження доходів до бюджету на основі перерозподілу доходів і фінансових ресурсів. [2] Видатки Державного бюджету це витрати держави на загальнодержавному рівні, які необхідні для виконання державою її функцій. Ці витрати виражають економічні відносини, на основі яких здійснюється використання централізованих коштів за напрямами, визначеними законом. Напрями використання бюджетних видатків обумовлюються цілою низкою факторів, основними з яких є: • необхідність утримання державних установ; • рівень розвитку регіонів держави; • зв'язки видатків із загального державного бюджету з видатками з місцевих бюджетів; • форми надання бюджетних коштів; • інші фактори, які можуть мати вагоме значення залежно від конкретної економічної і політичної ситуації в державі. [3 стр.368] Склад видатків бюджету визначається функціями держави та характером її фінансової діяльності: - функції: видатки 1) управлінська державне управління судова влада і прокуратура фінансові і митні органи міжнародні відносини правоохоронні органи 2) оборона національна оборона 3) соціальна соціальний захист соціальне забезпечення соціальна сфера 4) економічна економічна діяльність держави фундаментальні дослідження - фінансова діяльність обслуговування державного боргу. У ст. 87 Бюджетного кодексу перелічені державні програми, які мають фінансуватися з Державного бюджету. До видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на: 1) державне управління: • законодавчу владу; • виконавчу владу; • Президента України; 2) судову владу; 3) міжнародну діяльність; 4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науко' во-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення; 5) національну оборону; 6) правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави; 7) освіту: • спеціалізовані школи (у тому числі школи-інтернати), засновані на державній формі власності; • загальноосвітні школи соціальної реабілітації; 8) охорону здоров'я; 9) соціальний захист та соціальне забезпечення: 10) культуру і мистецтво; 11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств; 12) фізичну культуру і спорт; 13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки; 14) програми реставрації пам'яток архітектури державного зна­чення; 15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики; 16) державні інвестиційні проекти; 17) державні програми щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха; 18) створення та поповнення державних запасів і резервів; 19) обслуговування державного боргу; 20) проведення виборів та референдумів;[4 ст.87] У Державному бюджеті обов'язково передбачається резервний фонд бюджету. Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету. Порядок використання коштів із резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України. Резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету. Кабінет Міністрів України щомісячно звітує перед Верховною Радою України про витрачання коштів резервного фонду бюджету. Видатки бюджету здійснюються через бюджетне фінансування. Під бюджетним фінансуванням розуміють певну систему надання коштів підприємствам, установам і організаціям на виконання заходів, передбачених бюджетом. Бюджетне фінансування базується на відповідних принципах. Принципи бюджетного фінансування: 1. Цільовий характер бюджетних асигнувань. Бюджетні асигнування мають використовуватися виключно за призначенням. Для установ доводяться спеціальні кошториси, де вказуються конкретні напрями використання бюджетних коштів. 2. Отримання максимального ефекту при мінімумі витрат. Це досягається при оптимальному фінансуванні завдань як економічного, так і соціального розвитку держави та зворотного притоку коштів від вирішення цих завдань. 3. Безповоротність бюджетних асигнувань. 4. Безоплатність бюджетних асигнувань. За користування бюджетними коштами, які передбачені затвердженими в установленому законодавством порядку, або кошторисом установа чи організація не сплачує будь-яких процентів. Застосовують такі форми бюджетного фінансування: 1. Фінансування за системою "нетто-бюджет". Ця форма характеризується наданням бюджетних коштів на досить обмежений перелік витрат, який затверджений у бюджеті. 2. Фінансування за системою "брутто-бюджет". Застосовується для підприємств, установ, які повністю фінансуються з бюджету. За цією формою фінансування бюджетні асигнування виділяються на всі види витрат, які забезпечують як поточну діяльність, так і розширене виробництво, залежно від специфіки підприємства, установи. Методи бюджетного фінансування: 1. Пряме бюджетне фінансування. Сутність цього методу полягає в наданні бюджетних асигнувань, які забезпечуються відповідними джерелами надходжень. 2. Трансферти. У разі незабезпеченості необхідних витрат відпо­відними джерелами надходжень або недостатності цих джерел на регіональному рівні використовуються дотації та субвенції. 3. Бюджетні позики. Вони займають проміжне положення між безповоротним бюджетним фінансуванням і позиками комерційних банків. Відмінність від бюджетного безповоротного фінансування полягає в тому, що цей вид позик надається з умовою повернення, але або взагалі без процентів, або за пільгові проценти, які набагато нижчі від процентів, які застосовують комерційні банки. Надання цього виду позик здійснюється на основі розпорядження Кабінету Міністрів України. При складанні бюджету на рік обов’язково використовується метод нормування видатків. Нормування видатківце визначення обсягу витрат на розрахункову планову одиницю, яка характеризує обсяг діяльності відповідної бюджетної установи, наприклад, на один клас в школі, на одну дитину або діто-день у дошкільній дитячій установі. Метод нормування видатків є основним при розрахунку видатків на поточне утримання бюджетних установ і дає змогу порівняти потреби однотипних бюджетних установ та організацій. Нормування видатків передбачає однакове задоволення потреб споріднених установ і здійснення принципу цільового використання грошових коштів, які надаються їм із бюджету. Водночас, цей метод розрахунку видатків дає можливість здійснювати контроль за виконанням єдиного кошторису доходів і видатків. Сума видатків бюджетної установи за допомогою нормативного методу розрахунку визначається як добуток розрахункових одиниць на норму видатків. Число розрахункових одиниць визначається на підставі даних з мережі і контингенту бюджетних установ. Мережа бюджетних установ і їхній контингент встановлюються міністерствами та відділами держадміністрацій і затверджуються станом на кінець року. [5 стр.198] Для визначення суми видатків за нормативного методу розрахунку треба знати норму видатків на розрахункову одиницю. Норма видатків — це величина затрат на планову розрахункову одиницю (наприклад, на один клас, одного вихованця, на один квадратний метр площі). Залежно від того, в яких одиницях вимірювання відображаються норми, вирізняють дві основні групи норм: матеріальні і фінансові. Матеріальні норми визначають затрати матеріальних ресурсів на розрахункову одиницю в натуральному виразі. Наприклад, склад і якість продуктів харчування на одну дитину в дитячому садку, на одне ліжко в лікарні, норма видатків па­лива з розрахунку на один метр кубічний приміщення. Матеріальні норми диференціюються за видами бюджетних установ. Фінансові норми - це грошовий вираз матеріальної норми, виходячи із діючих державних цін. Фінансова норма також диференціюється за видами затрат. Розглядаючи фінансову норму, необхідно виділити поняття - бюджетна норма. Якщо фінансова норма відображає усю суму грошових затрат на розрахункову одиницю, то бюджетна норма відображає ту частку видатків, яка покривається за рахунок бюджетних коштів. Залежно від методу побудови фінансові норми поділяються на індивідуальні, комбіновані й укрупнені. Індивідуальні норми відображають затрати за окремим ви­дом видатків на розрахункову одиницю. Наприклад, норма харчування на 1 учня, вихованця тощо. Ці норми застосовуються переважно при складанні індивідуальних кошторисів доходів і видатків. Комбіновані норми — показують суму затрат в цілому за видом видатків на розрахункову одиницю. Наприклад, норма всіх видатків за видом «оплата комунальних послуг та енергоносіїв» — на 1 клас в школі. Ця норма відображає загальну суму видатків на оплату теплопостачання, водопостачання та водовідведення, оплату електроенергії та природного газу. Комбіновані норми застосовуються при зведеному плануванні. Укрупнені норми відображають усю суму затрат на розрахункову одиницю. Наприклад, норма видатків на один клас у школі, одного вихованця в школі-інтернаті або на одну установу. Укрупнені норми застосовуються переважно при плануванні видатків щодо масових соціально-культурних установ з невеликим обсягом роботи. Комбіновані й укрупнені норми широко застосовуються на першому етапі складання бюджету. Разом з тим вони використовуються і при складанні зведених розрахунків по однорідних бюджетних установах. Норми видатків поділяються також на обов'язкові і розрахункові. До обов'язкових належать норми, величина яких встановлюється, як правило, урядом, і вона суворо обов'язкова при складанні і виконанні єдиних кошторисів доходів і видатків бюджетних установ. До обов'язкових норм належать, зокрема, норми видатків на продукти харчування, медикаменти та перев'язувальні матеріали, видатки на відрядження. Розрахункові норми як середні норми видатків на розрахункову одиницю встановлюються відомствами за згодою з фінансовими органами, наприклад видатки — код 1165 — оплата інших видів енергії — вугілля, дров, на один клас у школі, на одне ліжко в лікарні. При визначенні рівня розрахункових норм враховуються умови діяльності бюджетної установи. На­приклад, норми видатків на вугілля, дрова встановлюються з урахуванням тривалості опалювального сезону в конкретній місцевості. На основі розрахункових норм визначається середній розмір окремих видів видатків за бюджетними установами. 1.2. Класифікація видатків бюджету. Для більш детального з’ясування ролі бюджетних видатків в економічному житті суспільства, їх класифікують за певними ознаками. В теорії і практиці фінансів існує декілька ознак класифікації видатків. 1) За економічним змістом: - Видатки на розвиток - пов'язані з капітальними затратами на розвиток виробництва. Вони включають в себе капіталовкладення за рахунок бюджету в різні галузі народного господарства, інвестиційні субсидії і довгострокові бюджетні кредити державам і приватним підприємствам. - Поточні видатки - пов'язані з забезпеченням поточної діяльності. Вони включають витрати на державне споживання ( утримання економічної і соціальної інфраструктури, закупки товарів та послуг військового характеру, поточні витрати державних закладів); поточні субсидії державним та приватним підприємствам, транспортні платежі, виплату відсотків по державному боргу та інші витрати. - Кредитування з вирахуванням погашення. До цієї категорії належать платежі усіх рівнів, у результаті яких у них з'являються фінансові вимоги до інших економічних одиниць, що передбачають обов'язкове повернення коштів. Юридичне значення поділу видатків на поточні та капітальні полягає у тому, що за наявності бюджетного дефіциту першочергово фінансуватимуться поточні видатки. Формування та класифікація видатків бюджету за економічним змістом, та функціональними ознакою дає змогу державі спрямовувати кошти, отримані в першу чергу від сплати податків, на конкретно визначені цілі. Такий підхід дає можливість здійснювати всебічний облік і аналіз витрачання бюджетних коштів за цільовим спрямуванням та інформувати суспіль­ство щодо здійснених витрат, у тому числі на соціальну сферу. 2) За фондами фінансових ресурсів: - Загальний фонд - видатки, пов'язані з фінансуванням діючої мережі установ, закладів, соціальних програм. - Спеціальний фонд - видатки, пов'язані з окремими заходами, програмами. 3) За роллю в суспільному виробництві: - Розвиток матеріального виробництва – фінансування виробничих галузей народного господарства – промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту. - Розвиток нематеріальної сфери – фінансування науки, культури. Соціального захисту населення. 4) За цільовим призначенням: Класифікація витрат за цільовим призначенням створює умови для раціонального використання бюджетних коштів, є необхідною базою для здійснення ефективного контролю за використанням бюджетних асигнувань. - зарплата та нарахування на зарплату - господарські витрати - поточний та капітальний ремонт - дотації, тощо 5) За територіальною ознакою: - Загальнодержавний рівень - Автономна Республіка Крим, місто Київ, місто Севастопіль - Регіональний рівень 6) За суспільним призначенням (функціональна): - Наука і освіта - Обороноздатність країни - Соціально-культурні заходи - Управління зовнішньо-економічною діяльністю - Обслуговування державного боргу - Створення матеріальних резервів та резервного фонду - Програми охорони навколишнього середовища - Утримання органів державної влади Функціональна класифікація дає змогу відстежувати й аналізувати динаміку зміни державних видатків різного функціонального призначення та прогнозувати наступні видатки. Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації, як розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення відповідно загальних функцій держави, АРК, органів місцевого самоврядування; підрозділи та групи, в яких конкретизується спрямування бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави. Наприклад, розділом функціональної класифікації є Освіта (0900), підрозділом — вища освіта (0940), групами — вищі навчальні заклади І та II рівнів акредитації (0941) та вищі навчальні заклади III та ІУ рівнів акредитації (0942). [6 стр.131] 1.3. Нормативна база формування бюджету. Формування бюджету, а також регламентація доходів та видатків здійснюється згідно з бюджетним законодавством України: 1) Конституція України 2) Бюджетний кодекс України 3) Закон про Державний бюджет на поточний рік 4) Інші закони, що регулю­ють бюджетні відносини; нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України; нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади; рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування. Конституцією України (ст. 95) визначено загальні засади формування бюджетної системи України, побудовані на справедливому і неупередженому розподілі суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно Закон про Державний бюджет України визначає будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Таким чином, Конституція обмежує фінансові ресурси, якими може оперувати Уряд протягом бюджетного періоду для забезпечення державної політики. Принципом бюджету визначається його збалансованість; регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені. На виконання завдань та положень Конституції України був розроблений і 21 червня 2001 р. прийнятий Бюджетний кодекс України. Кодекс встановив верховенство бюджетного законодавства, оскільки всі нормативно-правові акти мають застосовуватися у частині, що не суперечить йому та Закону про Державний бюджет України (ст. 4). Визначено структуру та принципи бюджетної системи, дано поняття бюджетного процесу та встановлено компетенцію його учасників. У новому аспекті висвітлено міжбюджетні відносини, у тому числі розмежування доходів і видатків між бюджетами різних рівнів. Крім виправлення численних недоліків і заповнення прогалин старого Закону «Про бюджетну систему України» (прийнятий ще у 1991 р.), завданням Бюджетного кодексу стало сприяння швидшому просуванню України шляхом фіскальної децентралізації. У цьому плані новий Бюджетний кодекс орієнтується та спирається на два важливі законодавчі акти — Конституцію України та Закон України «Про місцеве самоврядування», в яких передбачено поступове ослаблення чималої фіскальної влади, зосередженої на обласному та районному рівнях, та створення міцних бюджетів на рівні міст, сіл і селищ, здатних ухвалювати власні видаткові рішення та фінан­сувати їх переважно з власних джерел доходів. Водночас у законодавстві не було детального механізму практичної реалізації спільної програми фіскальної децентралізації. Оскільки легше децентралізувати видатки, ніж джерела доходів, місцеві бюджети для збалансування у багатьох країнах спираються на трансферти з бюджетів вищого рівня. Відтепер законодавством передбачено перехід до нормативного планування бюджетів самоврядування, тобто при визначенні централізованих надходжень до місцевих бюджетів точкою відліку є норматив «бюджетної забезпеченості жителів», а не стосунки розподільників з губернаторами. Кодекс орієнтований на формування регіональних бюджетів на формульній, а не на суб'єктивній основі: на базі нормативів бюджетного забезпечення розраховуватиметься необхідний обсяг витрат того чи іншого регіону.[5] Водночас Кодекс не ставить за мету досягти цілковитої бюджетної децентралізації, оскільки це суперечитиме загальним принципам державності та суверенітету, закладеним у Конституції України. Згідно з Кодексом місцеві бюджети містять бюджети місцевого самоврядування (бюджети власне територіальних громад) та районні, обласні бюджети і бюджет Автономної Республіки Крим. Говорячи про інші джерела бюджетного права, слід звернути увагу на бюджетну резолюцію, що приймається у вигляді постанови Верховної Ради України, відображає основні напрями бюджетної політики на планований рік та є програмою, на яку уряд має орієнтуватися, складаючи проект Закону про Державний бюджет. У межах компетенції, визначеної Конституцією України, Бюджетним кодексом та чинним законодавством, уряд та органи центральної виконавчої влади здійснюють поточне нормативно-правове регулювання бюджетною діяльністю. Визначальне місце у цьому процесі відведено органами системи Міністерства фінансів та Державного казначейства. У сфері бюджетних відносин помітне місце належить бюджетним документам, що регламентують виконання бюджету за доходною та видатковою частинами. Бюджетні документи поділяються на планові (проекти бюджетів, розписи відповідних бюджетів, кошториси бю­джетних установ тощо), оперативні (доручення фінансових органів на перерахування коштів з місцевих бюджетів на реєстраційні рахунки головних розпорядників бюджетних коштів тощо) та звітні (звіти бюджетних установ, фінансових та кредитних організацій про виконання бюджетів). Отже, бюджетне законодавство України побудоване за принципами, визначеними у статтях 8, 95 та 143 Конституції України, що полягають у верховенстві закону та незалежності окремих ланок бюджетної системи країни, що будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Видатки Державного бюджету регламентуються відповідними законодавчими та нормативними актами — Бюджетним кодексом, Законом про Державний бюджет на поточний рік, Бюджетною класифікацією, іншими юридичними актами органів влади.

Розділ 2

Фінансування державних функцій та програм 2.1. Видатки бюджету на економічну діяльність. На перехідному етапі економіки України важливою є роль бюджетного фінансування. Бюджетні видатки повинні спрямовуватись насамперед на стабілізацію економіки, створення необхідного ринкового середовища, підтримання пріоритетних і базових галузей економіки. Видатки бюджету на економічну діяльність здійснюються через такі форми фінансування: - капіталовкладення - операційні витрати - кредити і дотації Капіталовкладення можуть здійснюватись за двома напрямками: 1) у відомчому розрізі 2) згідно з інвестиційними проектами. Включення інвестиційних проектів у бюджетне фінансування має здійснюватись на конкурсній основі у такий спосіб: на підставі певних критеріїв (термін окупності, рентабельність, економічна ефективність, соціальна значущість проекту) проводиться тендер серед потенційних виконавців того чи іншого проекту. В основі механізму виділення коштів на капіталовкладення лежать потреби у забезпеченні певних темпів зростання. Таблиця 1. Видатки бюджету на розвиток економіки за 1997-2002рр. (млн. грн.)

Видатки зведеного бюджету на розвиток економіки

1997 р.1998 р.1999 р.2000 р.2001 р.2002 р.
Усього

4423,6

5669

5820,5

6668,9

7301,8

6262,3

Промис-ть, енергетика, будівництво

3322,4

3409,4

3842,9

2473,3

С/г, лісове/г, рибальство, мисливство

607,6

885,7

1094,8

1377,6

Транспорт, зв’язок, телекомунікації,

Інформатика, дорожнє господарство

1739

1891,2

1789,8

1816,7

Інші послуги пов’язані з екон діял-тю

482,6

574,3

594,7

Питома вага у загал сумі видатків, %

12,9

18,1

16,7

12,7

14,3

10,4

Проаналізувавши данні наведені у таблиці можна зробити висновок, що витрати на розвиток економіки в останні роки зменшуються. Це об’єктивний процес, оскільки на зміну адміністративним методам приходять економічні, коли розширення і розвиток галузей економіки здійснюється за рахунок коштів підприємницьких структур. Однак, навіть враховуючи цей факт, виділених коштів не вистачає для оптимального фінансування економіки. Сутність проблеми полягає в тому, що, по-перше, є галузі, які без державної допомоги в умовах ринку не мають достатніх фінансових можливостей для розвитку, але вони суттєво впливають на загальний стан розвитку економіки держави. Це передусім паливно-енергетичний, агропромисловий, металургійний комплекси. По-друге, в ринкових умовах тільки при державній підтримці можуть розвиватися наукоємні та технологічно складні виробництва. По-третє, в Україні ще залишається значна кількість підприємств сфери матеріального виробництва, які потребують фінансової підтримки. Необхідність існування державного сектора економіки і бюджетного фінансування виробництва є незаперечною, про що свідчить досвід розвинутих країн світу. Однак обсяг державної власності в Україні повинен відповідати оптимальним межам, які визначаються специфікою певного історичного етапу розвитку суспільства, станом економіки, завданнями, які вирішує держава, та її фінансовими можливостями. Основні напрямки розвитку економіки визначаються Кабінетом Міністрів України, установами Академії наук України. Оскільки на зовнішньому ринку діє жорстка конкуренція, держава повинна підтримувати експортні галузі. На найближчу перспективу пріоритетними галузями народного господарства є енергетика, суднобудування, літакобудування, металургія, сільське господарство. Важливим напрямом вкладення бюджетних коштів є конверсія оборонного комплексу і створення нових видів продукції широкого вжитку. За цим напрямом фінансується ряд науково-технічних цільових комплексних програм підготовки та освоєння цивільної продукції. Крім бюджетних коштів на ці цілі залучаються ресурси підприємств і кредити банків. Відповідно до Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України" з бюджету використову­ються кошти на землевпорядкування, експлуатацію і утримання зрошувальних і осушувальних систем, утримання ветеринарної мережі та інших бюджетних установ агропромислового комплексу. За рахунок бюджету фінансуються заходи з поліпшення родючості та рекультивації земель, розвитку племінної справи, ведення лісового господарства, формування фонду підтримки фермерських господарств, проведення земельної реформи тощо. У сільськогосподарському виробництві з бюджету фінансується ряд цільових програм, у тому числі з розвитку племінного тваринництва і захисту рослин, селекції елітного насіння, відтворення рибних запасів, розвитку соціально-культурної сфери у сільській місцевості тощо. 2.2 Видатки бюджету на соціальний захист населення і соціальну сферу. Видатки на соціальну сферу займають чільне місце в системі видатків бюджету. Це пов’язано насамперед з тим, що галузі соціальної сфери активно впливають на збільшення обсягу ВВП, прискорення науково-технічного прогресу, зростання продуктивності праці, підвищення кваліфікації робочої сили і є одним з важливих факторів зростання ефективності виробництва. Однак функціонування галузей соціальної сфери багато в чому залежить від удосконалення фінансових відносин в них, які складаються в процесі руху різноманітних за джерелами, призначенням, порядком формування та використання фондів фінансових ресурсів. Структура цих відносин досить різноманітна. Вона включає відносини підприємств, організацій, установ та галузей з бюджетом, внутрішньо- та міжгалузеві відносини, відносини з населенням. Соціальна сфера більшою частиною фінансується з місцевих бюджетів, лише загальнодержавні заходи, програми, установи фінансуються з державного бюджету. Таке розмежування видатків є досить розумним і виправданим, оскільки міські органи влади краще розуміються на проблемах підконтрольних їм територіям. Витрати на соціально-культурні заходи визначаються за допомогою економічних нормативів та фінансових норм. Економічні нормативи, що регулюють фінансові відносини в соціальній сфері, мають відображати можливості держави щодо задоволення потреб регіону чи установи в фінансових ресурсах для реалізації завдань поточних та перспективних планів соціального розвитку. Крім того, нормативи мають виражати оптимальне співвідношення інтересів у розподілі фінансових ресурсів держави і населення окремих регіонів. Такими нормативами можуть стати розміри бюджетних асигнувань на відповідний показник, передбачений програмою для цієї території чи установи. Зазначені нормативи встановлює Кабінет Міністрів України, як правило, на 5—10 років. Вони можуть визначатися на одного жителя, одного учня, одну установу тощо. Нормативи є вихідною величиною, яка відображає гарантію держави для задоволення потреб соціального забезпечення. Витрати на зазначені цілі можуть збільшуватися за рахунок доходів, які отримує установа, або за рахунок додаткових джерел, вишуканих місцевими Радами народних депутатів. Важливою умовою поліпшення планування витрат на утримання установ соціальної сфери є розробка фінансових норм витрат за їхніми статтями. Використання таких норм дозволяє орієнтувати роботу таких закладів на досягнення кінцевих результатів: навчання дітей, підготовку спеціалістів, надання допомоги хворим. Крім того використання таких норм збільшує самостійність закладів на використання бюджетних коштів і збільшує їх зацікавленість в раціональному і законному використанні ресурсів. Бюджетні норми можуть змінюватись під впливом багатьох факторів. Збільшення норм пов’язано з зростанням зарплати, зміною цін та тарифів, з появою додаткових можливостей по фінансуванню видатків в місцевих бюджетах. Щоб мати більш реальну картину фінансування соціальної сфери, розглянемо видатки із зведеного бюджету. Таблиця 2. Видатки на фінансування соціальної сфери за 1997-2002рр. (млн. грн.)
Видатки зведеного бюджету на соціально-культурні заходи 1997 р.,1998 р.1999 р.2000 р.2001 р.2002 р.
Усього

15949,3

13094,2

13455,4

19060,5

25519,6

33868,7

Освіта

5033,7

4564,2

4719,5

7085,5

9449,3

12269

Наука

582,9

319,7

294,9

Охорона здоров'я

3955,9

3632

3808,7

4888,2

6156,3

7537,9

Фізична культура

167,4

140,2

204,3

253,3

300,2

352,1

Соціальний захист населення

5607,7

4227

4147,1

5985,2

8121,8

12643,9

Культура і мистецтво

482,1

387,5

97,7

634

819,5

804,7

Засоби масової інформації

116,3

143,3

67,5

214,3

257,8

252,8

Питома вага у заг сумі видатків,%

46,5

42

38,6

39,6

46

56,1

В Україні законодавством передбачено такі статті видатків у соціальній сфері: 1) освіта: • спеціалізовані школи (у тому числі школи-інтернати), засновані на державній формі власності; • загальноосвітні школи соціальної реабілітації; 2) охорона здоров'я; 3) соціальний захист та соціальне забезпечення: • державні спеціальні пенсійні програми (пенсії військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їх сімей, пенсії військовослужбовцям та особам керівного і рядового складу органів внутрішніх справ, пенсії, призначені за іншими пенсійними програмами); • державні програми соціальної допомоги (грошова допомога біженцям; компенсації на медикаменти; програма протезування; програми і заходи щодо соціального захисту інвалідів, у тому числі програми і заходи Фонду України соціального захисту інвалідів; відшкодування збитків, заподіяних громадянам; заходи, пов'язані з поверненням в Україну кримськотатарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України; щорічна разова грошова допомога ветеранам Великої Вітчизняної війни); • державну підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських; • державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї; • державну підтримку молодіжних громадських організацій, на виконання загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї; • державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян; 4) культура і мистецтво; 5) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств; 6) фізична культура і спорт; Проаналізуємо данні наведені у таблиці. Видатки зведеного бюджету України за 1998 рік знизились на 9,1% у порівнянні з попереднім роком, що у номінальному виражені становило 3117,1 млн.грн. при тому що ВВП зросло на 9,8%. Відсоток виконання видаткової частини в цьому ж році, в порівнянні з 1997, впав на 11,1 % В 1999 році видатки знов зросли, а в 2000 ріці видатки зведеного бюджету України були профінансовані в сумі 48148,6 млн. грн., що перевищує відповідний показник 1999 року на 16953 млн. грн., або 54,3%. І виконання видатків державного бюджету до річного плану становивило 98% значно більше за аналогічний показник у 1999 році (87,3%). Як ми бачимо загальна сума видатків на соціальну сферу у 1998 скоротилась на суму 2855,1 млн. грн., що відповідає зменшенню цих видатків на 4,3% ВВП, або 4,5% від загальної суми видатків порівняно з попереднім роком. Хоча в наступному 1999 році видатки на соціально-культурні заходи у номінальному виразі у гривнях мали незначне зростання (361,2 млн. грн.), їхня частка у ВВП скоротилася на 2,2% ВВП, що відповідає зменшенню їх рівня у загальній сумі видатків з 42,0% до 38,6%. Але починаючи з 2000 року, їх сума починає зростати як у номінальному виразі так і у співвідношені до ВВП. І в 2002 році частка видатків на соціальну сферу становила 15,3%, що на 2,6% більше ніж у 1998 році але на 1,7% менша ніж у 1997 році. Середній рівень, на якому були профінансовані видатки державного бюджету порівняно з планом у 1999 році, становив 87,3%. При цьому видатки по розділам культури і мистецтва були профінансовані лише на 35,8%, фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу — на 56,4% що значно нижче за середній рівень по державному бюджету. У структурі видатків на соціально-культурні заходи провідне місце посідають видатки на освіту, охорону здоров'я й соціальний захист населення. Більшу питому вагу серед них мають видатки на соціальний захист населення. В середньому в період із 1997 по 1999 роки на них припадало 33,3%, що відповідає 4,9% ВВП. Видатки за цим напрямом із 1997 по 1999 зменшилися не лише у відносних показниках, а й у грошовому виразі (на 1460,6 млн. грн. порівняно з 1996 роком). Але починаючи з 2000 року спостерігається збільшення цих видатків. І в 2002 році видатки на соціальний захист населення дорівнюють 5,7 % від ВВП, що на 2,5 % більше ніж у 1999 році. З 2000 року має місце збільшення видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення. У порівнянні з відповідним показником 1999 року вони зросли на 1838,1 млн. грн. (приблизно у 2 рази). Така ж динаміка спостерігалась в 2001 році (зросли на 2136,6 млн. грн.) та 2002 (зросли на 4522,1 млн. грн.). Річне виконання плану за цією групою видатків становло 104,6% у 2000році, а у 1999 році лише 89,6%. [7] Такаж динаміка спостерігається і по видаткам на освіту, які з 1998 по 2001 рік мають більшу частку у структурпі видатків. Загалом, стан фінансування видатків на освіту поліпшився. З державного бюджету вони були профінансовані на суму 7085,5 млн. грн. в 2000 році, що становить 106,3% плану проти 84,3% за 1999 рік. Обсяг фінансування освіти з державного бюджету у 2000 році перевищив фінансування цієї галузі в 1999 році у 2 рази. Видатки на охорону здоров'я мають трохи іншу динаміку. Середній рівень фінансування у період із 1997 по 2000 роки становив 11,7% від загальної суми видатків зведеного бюджету України. за цей період, питома ваги видатків на охорону здоров'я у ВВП зменшилась 4,2% до 2,7%. В 2002 році частка цих видатків вже становила 3,4%,що в номільному виразі склало 7537,9 мдн. грн.. Видатки на цю галузь із державного бюджету в 2000 році збільшилися порівняно з відповідним показником 1999 року на 1079,5 млн. грн. (у 1,9 разу), і становили 4888,2 млн. грн.. Незважаючи на таке помітне зростання обсягу бюджетного фінансування видатків на охорону здоров'я, рівень їхнього виконання все ж таки не досяг запланованого і становив 96,9%, хоча порівняно з 1999 роком помітний прогрес. Аналогічний показник за 1999 рік становив лише 61,8% до річного плану. З метою поліпшення ситуації у соціальній сфері у травні 2000 року Президентом України був виданий Указ, яким схвалено Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року. Основна мета цього документа — створення умов для формування і реалізації соціальної політики на основі визначеної стратегії економічного розвитку та фінансової стабілізації в Україні, забезпечення права кожного громадянина на гідний життєвий рівень. Важливим моментом у реалізації соціальної політики держави повинно стати визначення і встановлення державних мінімальних стандартів, які мають зафіксувати ту межу, нижче якої не повинні бути показники обсягу та якості соціальних послуг і гарантій, що надаються державою населенню. 2.3. Видатки бюджету на управління. Відповідно до конституції України наша держава має чітко структуровані гілки влади – законодавчу, виконавчу і судову. Витрати на законодавчу гілку влади передбачають фінансування діяльності Верховної Ради та її структурних підрозділів. Витрати на виконавчу гілку влади включають фінансування Адміністрації Президента України, Кабінету міністрів, міністерств, відомств, їхніх структурних підрозділів. Витрати на судову гілку влади – це фінансування Конституційног Суду. Верховного Суду та їхніх структурних підрозділів. Розмір витрат на управління визначають за кошторисом по кожному міністерству, відомству, Кабінету Міністрів, Верховній Раді, апарату Президента тощо. В кошт­рисі передбачають витрати за окремими статтями, в тому числі на заробітну плату управлінського апарату, відрахування на соціальне страхування, відрядження, витрати на придбання обладнання та інвентарю для управлінських цілей, ремонт адміністративних приміщень тощо. Витрати за кошторисами обґрунтовуються відповідними розрахунками. Основними показниками для визначення витрат є чисельність працівників, посадові оклади, площа приміщень і норми витрат. Чисельність апарату центральних органів управління встановлюють Верховна Рада, Кабінет Міністрів, а місцевих — місцеві Ради народних депутатів. Контроль за плануванням і витрачанням витрат на управління здійснює Міністерство фінансів України. Всі міністерства і відомства подають йому зведені кошториси своїх витрат для включення до бюджету. Аналогічно місцеві представницькі та виконавчі органи подають свої кошториси для включення до місцевих бюджетів. Фінансові органи перевіряють подані кошториси щодо обгрунтування витрат і дотримання чинного законодавства. При виявленні порушень у кошториси вносять відповідні зміни. В ході виконання бюджету фінансові органи здійснюють перевірки правильності та ефективності використання витрат на управління. Таблиця 3. Видатки на фінансування управління за 1997-2002рр. (млн. грн.)
Видатки зведеного бюджету фінансування управління 1997 р.1998 р.1999 р.2000 р.2001 р.2002 р.
Усього видатків

34312,7

31195,6

34820,9

48148,6

55528

60318,9

Витрати на управління

2974,9

1311,4

2402,3

3384,8

3738,8

8588,8

Питома вага у заг сумі видатків,%

8,7

4,2

6,9

7

6,7

14,2

Питома вага від суми ВВП,%

3,2

1,3

1,9

2

1,9

3,9

В період з 19997 по 2002 роки динаміка витрат на управління була нестабільною – вони то зменшувались, то зростали. Але ці коливання були незначними (у відсотковому відношенні до загальної суми видатків). У 2002 році ці витрати різко зросли. Так витрати на управління збільшилися на 4850 млн. грн.(що на 43,5% більше від витрат 2001 року) у порівнянні з 2001 роком, та на 5631,9 млн. грн. у порівнянні з 1997 році. У відсотковому виразі до загальних витрат збільшення становило 7,5% відносно 2001 року та 5,5% відносно 1997 року. Питома вага фактичних видатків у ВВП також збільшилась. На 2% порівняно 2001 року, та 0,7% порівняно 1997 року. Одним із актуальних питань, що стосуються витрат на управління, є іх скорочення. Так протягом 1999-2000 рр. Була проведена кадрова реформа, результатом якої стало скорочення чисельності державних службовців на 20%. З цією ж метою Кабінетом Міністрів 4 квітня 2001 р. була видана постанова “Про граничні суми витрат на придбання автомобілів, меблів, іншого обладнання та устаткування, мобільних телефонів, комп’ютерів установами та організаціями, які утримуються за рахунок державного та місцевих бюджетів”. Однак не дивлячись на це в 2002 році витрати зросли. З чим це пов’язано? У червні 2001 р. закінчилась дія перехідних положень Конституції щодо судової системи, були ухвалені ряд законів, які започаткували реформу судоустрою. Суди отримали значно ширші повноваження. Були проведенні розрахунки, які показали, що потрібно додатково близько 200 судів з відповідним фінансовим забезпеченням – звідси й збільшення витрат. Крім того додаткових витрат вимагають й інші напрямки реформи судової системи. 2.4. Обслуговування державного боргу. Існування державного боргу на сьогодні є об’єктивно обумовленим явищем для країн з ринковою економікою. В період трансформації економіки питання державного боргу є актуальним і для України. Україні в 1992 році прийнято Закон “Про державний внутрішній борг України”, яким визначено, що державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов’язання уряду України в грошовій формі. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності. Величина боргу характеризує стан економіки і фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60% фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту країни. Держава не несе відповідальності за зобов’язаннями та запозиченнями до місцевих бюджетів. Обслуговування боргу – це комплекс заходів держави з погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. В окремих випадках держава вдається до рефінансування державного боргу, тобто погашення заборгованості шляхом випуску нових позик. Обслуговування державного внутрішнього боргу України здійснює Міністерство фінансів України через банківську систему України шляхом проведення операцій з розміщення облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їхнього погашення і виплати доходу за ними у вигляді процентів в іншій формі. Для фінансування витрат з розміщення, рефінансування, виплати доходу та погашення боргових зобов’язань України у складі Державного бюджету України створюється фонд обслуговування внутрішнього боргу України. До нього зараховують кошти у розмірі 50%, одержаних від приватизації майна державних підприємств. Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10% видатків від загального фонду відповідного місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування боргу. Методами управління державного боргу є: 1) Конверсія – зменшення розміру відсотків, які мають виплачуватись за позиками 2) Консолідація – збільшення строків дії випущеної позики 3) Уніфікація – об’єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики 4) Відстрочення погашення позики Анулювання позики. Таблиця 4. Видатки на обслуговування державного боргу.
Видатки зведеного бюджету на обслуговування державного боргу

1998 р.,

млн. грн.

2000 р.

млн. грн.

2001 р.

млн. грн.

Витрати

1981,6

4568,8

4195.1

Питома вага у заг сумі видатків,%

9,6

12

10,1

Питома вага від суми ВВП,%

2,8

2,69

1,99

Рівень виконання,%

72,6

76,7

69,5

Загальний обсяг державного внутрішнього боргу за 2002 рік становили 17,5 млрд. грн.. Його зростання порівняно з 1998 роком становить понад 70%. Зовнішня заборгованість держави становила 11,9 млрд. доларів США. Порівняно з 1998 роком вона зросла на 25,1%. Видатки на обслуговування державного боргу у 2001 році в порівнянні з 1998 зросли на 2213,5 млн. грн., але зменшились на 373,7 млн. грн. у порівнянні з 2000 роком. Їх частка у загальній сумі видатків також у порівнянні з 1998 роком зросла на 0,7 відсоткових пункти, і зменшилась на 1,9 відсоткових пункти в порівнянні з 2000 роком. Що ж стосується питомої ваги видатків на обслуговування державного боргу у ВВП, то вона постійно зменшується і у 2001 році становила 1,99% - що на 0,81 відсотка менше ніж у 1998 році. Не може не викликати занепокоєння і той факт, що рівень виконання видатків постійно падає. В 2001 році він становив 69,5 % що на 3,1 менше ніж в 1998 році. Але щоб об'єктивно оцінити рівень боргової безпеки України лише на підставі одного показника (відношення зовнішнього боргу до ВВП) неможливо. Треба зауважити, що керуючись міжнародними методами, регулювання зовнішньої заборгованості країни здійснюється з точки зору економічного розвитку держави в співставленні із основними макроекономічними показниками. За методикою Світового банку для визначення обтяжливості зовнішнього боргу та віднесення країни до категорії з високим рівнем зовнішньої заборгованості (країни з надмірною та помірною заборгованістю) або категорії з незначною заборгованістю використовується, як мінімум, чотири ключових показники (одним з яких є валовий борг у відсотках до ВВП), при цьому критерієм віднесення країни до відповідної категорії є перевищення трьома з них критичних рівнів, визначених для відповідної категорії.

Розділ 3

Напрями вдосконалення використання коштів бюджету. Проаналізувавши Зведений бюджет України за 1997-2002 рр., можна побачити, що частка видатків постійно зменшується. Крім того структура бюджету є неефективною і необдуманою. Суттєвим важелем вирішення бюджетних проблем слід розглядати розумні обсяги та структуру державних витрат. Водночас практика переконує, що ряд витрат бюджету, насамперед оборонні, адміністративно- управлінські, мало еластичні по відношенню до падіння виробничого та податкового потенціалів. Особливо чітко простежується тенденція їх зростання в умовах інфляції. Для забезпечення цілеспрямованого впливу державних витрат на економіку раціональна бюджетна політика повинна відображати, з одного боку, специфіку сучасного перехідного етапу, а, з другого — реалізуватися шляхом поступового нарощування арсеналу заходів з регулювання внутрішнього державного попиту, притаманного ринковій економіці. У такому випадку у бюджетній політиці досягається узгодженість з необхідністю стимулювання економічного розвитку і з інтересами економічної безпеки держави. В Україні, як і в будь-якій іншій країні, питання про зменшення затрат бюджету є досить актуальним. Тому положення Бюджетного кодексу України повинні визначити такий регламент прийняття рішень, який би дав змогу забезпечити досягнення ефективних результатів. Стосовно процесу бюджетного планування це означає, що процес розгляду і затвердження бюджету необхідно розбити на два етапи, Перший етап — затвердження ключових параметрів бюджету, до яких входять доходи бюджету, бюджетний дефіцит (в абсолютному вираженні та в процен­тах до ВВП), загальний обсяг витрат державного бюджету, в тому числі — трансферти місцевим бюджетам. Другий етап — затвердження витрат державного бюджету в розрізі розділів функціональної класифікації. Найбільш проблемною ланкою державного бюджету є видатки на соціальну сферу. Це пояснюється тим, що такі установи як школи, інтернати, лікарні не є прибутковими,а витрати на соціальне забезпечення постійно зростають. Але їх все одно не достатньо для оптимального фінансування соціальної сфери. У багатьох випадках, коли ставиться питання про недофінансування державних соціальних зобов'язань, розміри якого свідчать про невідповідність цих зобов'язань реальним фінансовим можливостям держави, точаться розмови щодо необхідності згортання (скорочення) або відміни конкретних соціальних програм. Крім того такі законопроекти не раз розглядались в Верховній Раді. Але така постановка питання не завжди коректна. Так, затримка у виплаті заробітної плати або допомог із безробіття, на дітей не достатня підстава для їх скорочення або зовсім відмови від них. З огляду на це, існують думки, що частину соціальних зобов'язань держави доцільно розглядати як певні орієнтири, які можуть бути повністю досягнуті лише при сприятливому стані економіки. Крім того, на думку деяких учених-дослідників, основні причини виникнення проблеми недофінансування соціальної сфери не в тому, що стало не вистачати коштів. Особливість кризи полягає у тому, що вичерпалися традиційні джерела їх надходження. Що ж робити в цій ситуації. І як оптимізувати затрати бюджету, не скорочуючи пільги і при цьому забезпечувати належне фінансування державному сектору? Одним з варіантів виходу із скрутного становища може бути послідовне впровадження госпрозрахункових форм фінансування установ, зокрема самофінансування. Для цього уже є необхідні економічні передумови, що вимагають відповідних організаційних змін, насамперед у сфері фінансового планування. Сутність питання полягає в тому, що сучасні масштаби та рівень діяльності соціально-культурних установ суттєво змінюють співвідношення джерел фінансування витрат. При переважанні бюджетних асигнувань в структурі фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні цих установ, зростає частка позабюджетних джерел. В останні роки спостерігається зростання асигнувань підприємств та організацій в народну освіту, підготовку кадрів, охорону здоров'я, науку і культуру. Це зумовлено зростанням вимог виробництва до якісних показників діяльності установ цієї сфери. Використовуючи досвід країн із розвинутою ринковою економікою, слід розглядати ще одне джерело фінансового забезпечення фінансової сфери – меценатство, спонсорство. Це досить нове явище в економічному житті України, як благодійність. Її можна трактувати як не комерційну (неприбуткову діяльність організацій і окремих осіб), спрямовану на задоволення потреб соціального розвитку. У більш широкому розумінні благодійність визначається як інвестування соціальної сфери. В умовах кризи основним її джерелом в Україні служать кошти міжнародних благодійних організацій. 16 вересня 1997 року набув чинності Закон України “Про благодійність і благодійницьку діяльність”, який закріпив основні принципи благодійності, напрямки благодійницької діяльності, форми її здійснення, джерела формування коштів благодійницьких організацій. Згідно з новою редакцією Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” суми коштів або вартість майна, які добровільно перераховані (передані) до неприбуткових організацій (у тому числі благодійні внески) зараховуються до складу валових витрат підприємства у розмірі не більш як 4% прибутку, що обкладається податком. Якщо ж підприємство хоче надати допомогу благодійницькій організації понад ці розміри то вона проводиться за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні. В Україні нині зареєстровано 216 благодійних організацій. Їх кошти використовуються на різні соціальні цілі: програми державного значення, виділення стипендій обдарованим дітям для одержання ними освіти, різні спортивні змагання (Олімпійські ігри). Ресурси благодійних організацій в основному спрямовані: на фінансування об’єктів інфраструктури для малозабезпечених прошарків населення. Наступним джерелом фінансового забезпечення соціальної інфраструктури є страхування – пенсійне, медичне , соціальне. Вона розраховане на все зайняте населення держави, оскільки саме воно бере участь у створені страхових фондів. Для забезпечення страхової діяльності повинні застосовуватись основні принципи: обов’язкові страхування для всіх, хто працює, і фінансової участі застрахованих у формуванні страхових фондів; дотримання особливого порядку фінансування страхових фондів, що забезпечують відтворення коштів на страхування; управління діяльності фондів страхування на основі партнерства або паритету. Через систему страхування здійснюється перерозподіл грошових засобів від працездатних до непрацездатних, від тих, хто працює, до безробітних. Використання страхування гарантує матеріальну підтримку на старість, у разі інвалідності, захворювання. Закріплення обов’язковості страхування забезпечити розв’язання проблеми виділення коштів із бюджету на розвиток медицини, зростання рівня соціального, пенсійного забезпечення. Створені позабюджетні фонди (Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування) поповнюється за рахунок страхових платежів. Серед інших джерел пенсійного забезпечення виділяються кошти державного бюджету на цільове фінансування. Відраховуючи внески у вказані фонди, кожен, хто працює, одержить на старість пенсію, будь-які виплати, допомогу у разі страхового випадку. Доцільно за рахунок Фонду соціального страхування проводити заходи з профілактики профзахворювань, оскільки суми для відшкодування потерпілим значно перевищують видатки на лікування у зв’язку з одержаним професійним захворюванням. І останнє джерело – кредитування. У соціальні сфері вони являє собою плату за послуги за рахунок отриманих кредитів. Така практика широко розповсюджена на Заході, особливо так звані студентські позики. Не всі молоді люди, що бажають одержати освіту, можуть відразу власними коштами оплатити своє навчання. Тому доцільно взяти позику в банку. При цьому розробляється особливий порядок видачі кредитів, відсотків, умов повернення, перелік пільг. Постає також проблема при наданні житлової позики. Необхідно упорядкувати систему інвестування житлового будівництва, випуску термінових або безстрокових житлових сертифікатів, акцій. Крім проблеми фінансування соціальної сфери існує також проблема фінансування державного боргу. Існування державного боргу, в принципі, не є виключним та негативним фактором. Більшість країн з розвинутою економікою мають державний борг, проте це не стало причиною дестабілізації їх економіки, так як в них відбувається чіткий контроль над розмірами державних позик, і чітко визначені методи їх покриття. Теперішні фінансові проблеми в Україні багато в чому можна пояснити саме стрімким збільшенням державного боргу, без пошуку джерел його покриття. Як наслідок відбувається прискорення інфляційних процесів, і як результат – посилення нестабільності грошових відносин. Вплив інфляції на бюджетну систему України багатофакторне, тому програма по боротьбі з інфляцією повинна включати комплекс дій, направлений на оздоровлення фінансового стану в країні. Ці дії повинні бути направлені проти тих факторів, які мали місце протягом останніх років. До них відносяться: 1) збільшення грошової маси за рахунок автоматичного збільшення зарплати, незалежно від результатів праці. 2) збільшення безготівкових розрахунків за рахунок кредитування низько рентабельних підприємств 3) збільшення цін на енергоносії, основні види сировини та матеріалів 4) монопольне ціноутворення в умовах монополізації більшості видів промислового виробництва, що призводить до збільшення цін виробника 5) витрати на конверсію підприємств Без зниження рівня інфляції не можуть бути ефективно використані витрати бюджету, направленні на соціальні потреби. Крім того для зменшення витрат можливі також різні процедурні обмеження щодо прийняття бюджетних рішень. Зокрема, законодавчі акти, чинність яких призводить до збільшення державних витрат (наприклад, про підвищення заробітної плати державних службовців, про збільшення пенсій або про додаткові соціальні гарантії), можуть прийматися тільки за наявності в розпорядженні держави відповідних доходгв. Крім того, рішення стосовно державних витрат, змін у податковому законодавстві, державної заборгованості повинні прийматися кваліфікованою більшістю голосів (2/3 депутатів). Ефективним засобом обмеження зростання державних витрат може слугувати встановлення часу дії державних програм. Це означає, що прийняття нових програм допускається тільки із зазначеіі дати їх завершення, а продовження дії програми потребує прийняття спеціального рішення. Проте головним моментом в вдосконаленні фінансів є не стільки зменшення затрат, як збільшення доходів бюджету. Вирішити задачу збільшення доходів держави не можна лише шляхом адміністративного тиску, не створивши при цьому для підприємств ефективних економічних стимулів для сплати податків. Варто скоротити податкові пільги, однак це скорочення не повинне бути механічним. Одержання податкових пільг повинне залежати від корисності і важливості для суспільства того чи іншого виду діяльності. Велика кількість податкових пільг для одних підприємств означає високі податкові ставки для інших, що змушує останніх ховати свої доходи з метою збереження конкурентноздатності. При зменшенні податкових пільг з'явиться можливість цілеспрямовано використовувати видаткову частину бюджету для підтримки деяких пріоритетних напрямків соціально-економічного розвитку суспільства. Одним з напрямків вдосконалення бюджетної системи в умовах ринкової економіки є демократизація формування і використання усієї системи бюджетів. В Україні необхідно створити таку систему формування бюджету. Яка б зацікавила і виробників і органи влади, збільшувати доходи і використовувати їх з найбільшою ефективністю. Саме цій меті служить податкова реформа, яка , на думку влади, призведе до виходу підприємців з тіні та збільшенню доходів бюджету, після введення нової ставки податку. Висновок Таким чином, можна стверджувати, що нова бюджетна політика не змогла наростити свою ефективність через мобілізацію всіх її можливостей та ресурсів і стати джерелом підтримки стратегічних завдань, накреслених у Посланні Прези­дента України до Верховної Ради України. Багато з проблем, характерних для попередніх бюджетів, значною мірою не вирішені і в бюджеті - 2001. У зв'язку з цим бюджетна політика активніше набуває рис знаряддя, що провокує руйнацію економічного по­тенціалу країни. І чим довше вона використовуватиметься як пе­реважний інструмент реалізації фіскальних інтересів, тим оче­видніше проявлятимуться невідповідність між проголошеними стратегічними цілями і неможливістю їх досягнення шляхом тих заходів, що здійснюються на практиці. Консолідований бюджет як головний закон економічного життя країни повинен фіксувати не тільки доходи та витрати, а й усі основні параметри еко­номічного розвитку. За умови підпорядкування бюджетної політики вирішенню проблем бюджетного дефіциту та державно­го боргу вона неминуче перетворюється в джерело економічних протиріч. Необхідна активізація процесів переорієнтації бюджет­ної політики на зростання ефективності вітчизняної економіки і створення умов для розширення внутрішнього платоспроможно­го попиту. Перспективи бюджетної політики як складової фінан­сової політики невіддільні від розвитку єдиної цілісної системи фінансових відносин у напрямку досягнення збалансованості економічних інтересів усіх суб'єктів розширеного відтворення. Для ефективного розв'язання всіх взаємозалежних економічних та соціальних проблем Україна повинна переорієнтуватися на модель, яка передбачає розширення повноважень та відповідальності Уряду. Основним недоліком такої діяльності є те, що бюджетні витрати, пов'язані з вибо­ром стратегії конкурентоспроможності, будуть відчутними відразу після її впровадження, тоді як переваги виявляться лише з часом. Але у кінцевому підсумку така політика зменшить вартість товарів і послуг для споживачів, підвищить шанси України на успіх на світових ринках, забезпечить економічне зростання, зайнятість та добробут, дозволить підвищити життєвий рівень населення. Як видно з вищевикладеного, основною причиною бюджетних проблем є систематичне невиконання дохідної частини бюджету. У результаті держава виявляється не в змозі виконувати узяті на себе зобов'язання. Реальність доходів бюджету залежить багато в чому від правильності прогнозування соціально-економічних процесів на майбутній бюджетний рік. Прорахунки цього прогнозування є однієї з основних причин, що породжують проблеми бюджетного планування. Однак слід зазначити, що навіть максимально правильне планування доходів бюджету не явля­ється достатньою умовою виконання дохідної і видаткової частини бюджету через негативну практику внесення, що має місце, змін у чинне законодавство по податково-бюджетних питаннях 1999 бюджетного року після прийняття Закону України про Державний бюджет на даний рік. Так, цього року через прийняття трьох законів бюджет недоодержить близько 2 млрд грн. Необхідно підкреслити, що незадовільний стан виконання бюджету негативно впливає на економічні процеси в цілому. Невиконання бюджетних зобов'язань приводить до виникнення нових неплатежів, підриваючи тим самим основи ринкового механізму. Бюджетна політика, спрямована на постійне скорочення витрат, без цілеспрямованих дій по збільшенню дохідної частини бюджету може привести до розвалу економіки держави. Причиною проти дії бюджетним витратам у цьому разі може бути негативне ставлення громадян до стягнення податків, яке вважається прямою конфіскацією приватних коштів. На жаль, неможливо зважити вплив усіх різноспрямованих факторів, як визначають вигоди і витрати суспільних благ, і встановити нетто- ефект. Але навіть тоді, коли бюджет можна визнати оптимальним за розміром, він може бути неоптимальним за структурою, тобто в деяких сферах витрати будуть надто високими, а в інших — надто низькими. Питання обмеження державних витрат дуже актуальне і для України.