Каталог :: Финансы

Диплом: Організація безготівкових розрахунків і шляхи їх удосконалення

                            Національний банк України                            
                     Українська академія банківської справи                     
                               Допущена до захисту                               
                           Завідуюча кафедрою фінансів                           
                           ___________ Науменкова С.В.                           
     (підпис)
                           «____»_______________2000р.                           
                             Дипломна робота                             
                      на здобуття освітньо-кваліфікаційного                      
                                рівня спеціаліста                                
               Тема роботи: “Організація безготівкових розрахунків               
                            і шляхи їх удосконалення”                            
Виконав слухач денної форми навчання
група ПФ-92Д спеціальність Фінанси
Величко Віталій Миколайович
Науковий керівник дипломної роботи:
Кандидат економічних наук, доцент
________________     Школьнік І.О.
     (підпис)
«_____»__________________ 2000 р.
Виконавець – випускник
________________      Величко В.М.
     (підпис)
«_____»__________________ 2000 р.
                                   Суми – 2000                                   
     
     
                                  Зміст                                  
Вступ..........................................................................4
Розділ 1. Безготівкові розрахунки і їх роль в господарському обороті
України......................................................................
............. 6
1.1. Зміст грошового обороту...................................................6
1.2. Сфери грошового обороту...................................................8
1.3. Безготівковий грошовий обіг...............................................9
1.3.1. Суть, основи організації та народногосподарське значення безготівкових
розрахунків..................................................................
.................... 9
1.3.2. Поняття системи безготівкових розрахунків..............................11
1.3.3. Принципи організації безготівкових розрахунків....................... 15
1.3.4. Способи безготівкових розрахунків......................................18
1.4. Форми безготівкових розрахунків..........................................21
1.4.1. Розрахунки платіжними дорученнями......................................21
1.4.2. Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями.................... 22
1.4.3. Розрахунки чеками......................................................24
1.4.4. Розрахунки акредитивами................................................27
1.4.5. Розрахунки платіжними вимогами.........................................30
1.4.6. Інкасові доручення (розпорядження).....................................31
Розділ 2. Організація безготівкових розрахунків підприємств України на
прикладі ВАТ “Гумотехніка”.............................. 33
2.1. Економіко – організаційна  характеристика ВАТ “Гумотехніка”           33
2.2. Особливості організації безготівкових розрахунків в ВАТ “Гумотехніка” 46
2.3. Вексель як інструмент безготівкових розрахунків...................... 47
2.3.1. Історія розвитку.......................................................48
2.3.2. Правове забезпечення...................................................49
2.3.3. Види векселів та операції з ними.......................................51
Розділ 3. Шляхи удосконалення безготівкових розрахунків в господарському
обороті України......................................... 58
Висновки......................................................................65
Список використаних джерел................................................... 67
Додатки.......................................................................71
     
      

Вступ

Сьогодні економіка України потребує швидких структурних та технологічних перетворень при одночасному вдосконаленні механізму безготівкових розрахунків, так як сучасний її стан характеризується розладом платіжно–розрахункової системи та платіжною кризою. Своєчасна і повна сплата доставленої продукції, виконаних робіт та наданих послуг, інших боргових зобов’язань є однією з головних передумов та ознак ефективності функціонування економіки в цілому і кожного його суб’єкта окремо. Від стану безготівкових розрахунків, своєчасного і повного надходження від платників коштів залежить стан грошового обігу, ціноутворення, кредитні відносини, фінансовий стан підприємств і, як підсумок, соціальний стан населення. В період економічної кризи порушується система безготівкових розрахунків, збільшується попит на готівку та кредит банків. Крім того, лібералізація цін ускладнила формування кредитних процесів банків, негативно вплинула на проведення безготівкових розрахунків. Таким чином, в сучасних умовах, коли спостерігається зниження рівня платоспроможності підприємств, порушення товарного і грошового обігу, неефективність діючого механізму розрахунків між підприємствами, який не стимулює їх до своєчасного виконання платежів, необхідно не тільки технічно здійснювати розрахункові операції, але і вдосконалювати організацію безготівкових розрахунків. Беручи до уваги вищенаведене, актуальність даної роботи очевидна. Метою дипломної роботи є вивчення організації безготівкових розрахунків і шляхів їх удосконалення. Виходячи з зазначеної мети задачами дипломної роботи є розгляд сутності та принципів безготівкових розрахунків, вивчення документообігу при використанні різних форм безготівкових розрахунків, виявлення шляхів удосконалення безготівкових розрахунків. Об'єктом дослідження даної роботи є ВАТ “Гумотехніка”. Методи, які були використані при роботі на дипломною роботою: статистичний, аналітичний, порівняльний, графічний, економіко-математичний (програмний пакет Microsoft Excel). При написанні дипломної роботи був використаний статистичний, аналітичний матеріал, дані фінансової і бухгалтерської звітності; також використовувалася як періодична література, книги, так і законодавчі, нормативні і інструктивні матеріали, що стосуються даної теми. Розділ 1. Безготівкові розрахунки і їх роль в господарському обороті України

1.1. Зміст грошового обороту

В національній економіці відбувається безперервний кругооборот доходів і продуктів, який опосередковується відповідним оборотом грошей. Грошовий оборот — це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. Грошовий оборот — це сукупність усіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві [31]. У процесі руху доходів і продуктів (товарів і послуг) виникають взаємопов'язані, але протилежні за напрямком товарні і грошові потоки. У розвинутому ринковому господарстві грошовий оборот не може здійснюватися без участі й активної ролі банків. Банки стають необхідними посередниками у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, організаціями, установами та окремими фізичними особами [17]. Банк є найважливішим грошово-кредитним інститутом суспільства, в якому створюються і зберігаються гроші. Гроші проходять через банки в міру здійснення платежів. Побудуємо модель грошового обороту, що описує потік товарів і послуг, якими обмінюються підприємства (фірми) і населення, збалансований контрпотоком грошових платежів, які здійснюються при цьому обміні. Товарні потоки закономірно створюють зустрічний рух грошових коштів — як у національній, так і в іноземній валюті [31]. Базова модель грошового обороту (рис.1.1.) включає в себе: - ринки ресурсів і продуктів; - банки; - суб'єкти народногосподарського обороту — підприємства і населення. Потоки товарів і послуг на цьому малюнку спрямовані за годинниковою стрілкою; потоки грошових платежів — проти годинникової стрілки. У базовій моделі допускається, що всі ресурси належать населенню (хоча насправді йому належить тільки один ресурс — робоча сила). Банк є вихідним і кінцевим пунктом моделі, через який здійснюється кругооборот готівки і безготівкових платежів, тому банки зображені в центрі малюнка. Потоки економічних ресурсів, з одного боку, і грошовий потік доходів та споживчих витрат, з іншого здійснюються одночасно. Будь-які затримки, крім тих, які викликані продажем товарів у кредит, створюють ситуацію неплатежів, що загрожує дезорганізацією народногосподарського обороту [31]. Базова модель грошового обороту дає загальне уявлення про функціонування національної грошової системи. Альтернативою грошового обороту є неефективний бартерний обмін. Криза неплатежів сприяє розширенню прямого безгрошового обміну товарами і послугами [28].

Рис.1.1. Базова модель грошового обороту. Складнішою модель грошового обороту буде тоді, коли в ній враховуватимуться заощадження, інвестиції, фінансові ринки, державний сектор, а також міжнародні економічні зв'язки [31].

1.2. Сфери грошового обороту

Грошовий оборот поділяється на дві взаємопов'язані частини: сферу безготівкового обігу і сферу готівкового обігу. Готівка, як правило, використовується при виплаті заробітної плати, пенсій, стипендій (тобто при утворенні доходів населення), а також при купівлі товарів і послуг у роздрібній торгівлі, розміщенні коштів у банківських внесках тощо (тобто при витрачанні доходів населення). У сфері безготівкового грошового обігу рух грошей здійснюється у вигляді перерахування сум через рахунки в банках. У безготівковій формі здійснюється переважна більшість грошових операцій у народному господарстві: розрахунки між підприємствами (фірмами), деякі види розрахунків підприємств і організацій з населенням (наприклад, перерахування грошових коштів, у тому числі заробітної плати і пенсій, на поточні рахунки, відкриті в установах банків) тощо [11]. Таким чином, за своєю специфікою готівковий обіг призначений для обслуговування споживчого ринку, тоді як фінанси підприємств функціонують у формі безготівкових грошей. Оскільки безготівкова і готівкова грошові сфери обслуговують різні кола народногосподарського обороту, вони мають виконувати різні економічні завдання й працювати по-різному. Безготівковий грошовий обіг має переваги порівняно з обігом готівки: економляться кошти, прискорюється оборот грошей. На підтримку сфери готівкового обігу доводиться витрачати значні кошти на друкування, рахування, сортування, упаковку, інкасацію готівки тощо. Крім того, готівковий обіг вимагає значного штату касирів і контролерів. Торговельні автомати поки що дуже дорогі, і тому, по суті, не використовуються у вітчизняній торговельній мережі [21]. Проблема неплатежів — взаємної неплатоспроможності підприємств (фірм) — є протиприродною для нормального грошового кругообороту. Рух товарів і послуг у народногосподарському обороті нині наштовхується на серйозну перешкоду — нестачу платіжних засобів у покупців [52]. Криза монетарної і фінансової систем вітчизняної економіки призвела до широкого розвитку бартерної (натуральної) сфери народногосподарського обороту. Значна частка матеріально-речового і вартісного обороту нині обслуговується різноманітними видами грошових сурогатів і бартером. Правилом стали дезорганізація розрахунків, затримка майже всіх видів платежів, включно з виплатою заробітної плати, стипендій і пенсій, надходження податків у бюджет тощо [10].

1.3. Безготівковий грошовий обіг

1.3.1. Суть, основи організації та народногосподарське значення безготівкових розрахунків Безготівковий грошовий обіг — це рух грошових коштів без використання готівкових грошових знаків шляхом перерахування сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог. У безготівковому обігу гроші функціонують як засіб платежу, бо є певний проміжок часу між одержанням товарів та оплатою їх. Безготівкові розрахунки — розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу. Безготівкові розрахунки поділяються на міжбанківські та міжгосподарські, які обслуговують, відповідно, відносини між банками та між клієнтами банків. Безготівкові розрахунки є розрахунками (платежами) за продукцію та послуги, що здійснюються двома основними способами: акцептно-інкасовим, коли поставка передує оплаті, та акредетивним, —коли оплата передує відправленню продукції. Акцепт у даному разі виступає як згода на оплату розрахункових документів. Інкасо — це банківська розрахункова операція, завдяки якій банк одержує гроші за дорученням клієнта і зараховує ці гроші на його банківський рахунок на підставі поданих розрахункових документів. Акредитив — це розрахунковий документ, за яким один банк доручає іншому здійснити за рахунок спеціально заброньованих для цього грошових коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені чи надані послуги [46]. Безготівкові розрахунки здійснюються за двома основними грошовими потоками. Це, по-перше, надходження грошових коштів на рахунок; по-друге, витрачання коштів з рахунку [31]. Кризовий стан національної економіки України супроводжується деформаціями механізмів безготівкового грошового обігу. Хронічні, а часто й безнадійні, неплатежі — характерна риса діючої системи безготівкових розрахунків. Основною формою взаємовідносин між постачальниками, виробниками та покупцями продукції все більше стає неефективний натуральний обмін (бартер). Зрозуміло, що при бартері кошти на розрахункові рахунки господарських суб'єктів у банківських установах не надходять. Успішне здійснення економічних реформ неможливе поза становленням впорядкованої, ефективно і синхронно діючої системи безготівкових розрахунків. Велике значення має встановлення ринкових розрахунково-платіжних відносин між господарськими суб'єктами. Суть таких відносин можна передати формулою: "Перш ніж продати продукцію, слід зважити, кому продаєш" [27]. Загальні принципи організації системи безготівкових розрахунків у господарському обороті України визначені в Інструкції №7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України", що затверджена постановою Правління НБУ від 2 серпня 1996 р. № 204 [5]. Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями та установами всіх форм власності, підприємствами без створення юридичної особи і фізичними особами здійснюються у національній валюті України через банк шляхом перерахування коштів з рахунка платника на рахунок одержувача коштів. Кошти з рахунка клієнта списуються за розпорядженням його власника, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене безспірне стягування та безакцентне списання коштів. Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних на рахунку клієнта коштів. Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не допускаються [36]. Господарські суб'єкти самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при укладенні договорів. Установи банків здійснюють контроль за додержанням правил розрахунків, а також за станом розрахунків підприємств. Підприємства (платники та одержувачі коштів) зі свого боку також мають контролювати проведення безготівкових розрахунків. Народногосподарське значення безготівкових розрахунків полягає у прискоренні обігу грошових і фінансових коштів, забезпеченні в максимально короткий час грошової компенсації виробникам — власникам поставленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Прискорення міжгосподарських розрахунків важливе як з мікро-, так і з макроекономічної точок зору [27].

1.3.2. Поняття системи безготівкових розрахунків

Безготівкові розрахунки в своїй цілісній сукупності формують певну систему. Система безготівкових розрахунків є складовою загальної національної грошової системи. В ході становлення ринкових відносин і відповідної трансформації грошової сфери економіки посилюється значення і роль безготівкових розрахунків як важливого самостійного і відособленого об'єкта економічних відносин, а відповідно й окремого предмета дослідження економічної науки [12]. Завдання економічної науки полягає в тому, щоб науково відображаючи й обґрунтовуючи практику безготівкових розрахунків, одночасно впливати на неї, виробляти правильні прикладні рекомендації щодо вдосконалення і раціональної зміни системи безготівкових розрахунків. Одна з актуальних наукових проблем — визначення структурно-функціональних компонентів системи безготівкових розрахунків. Важливо розрізняти такі складові даної системи: — принципи безготівкових розрахунків; — вимоги до організації розрахунків; — форми розрахунків; — розрахункові документи; — способи безготівкових розрахунків; — механізм контролю за станом розрахунків. Взаємозв'язки між структурними компонентами системи безготівкових розрахунків можна зобразити у вигляді схеми (рис.1.2.) [10]. Оскільки безготівкові розрахунки мають вирішальне значення у здійсненні народногосподарського обороту, необхідний контроль за станом розрахунків, законністю проведення грошових операцій, правильним оформленням розрахункових документів та вчасністю їх проходження. Як правило, безготівкові розрахунки поділяють за об'єктом розрахунків, тобто у залежно від призначення платежу, на дві групи: — розрахунки за товарних операцій — платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконані роботи; — розрахунки за нетоварних операцій — сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позичок, страхових сум тощо. В залежності від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють: — внутрідержавні (внутріміські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські — за межами цього пункту); — міждержавні розрахунки (між господарськими суб'єктами, які знаходяться на територіях різних держав) [51]. Рис.1.2. Система безготівкових розрахунків. Безготівкові розрахунки класифікуються також як: — гарантовані, тобто такі, що забезпечують гарантію платежу за рахунок депонування грошових засобів; — негарантовані, тобто такі, за яких платіж не гарантується. Залежно від способу реалізації продукції безготівкові розрахунки можуть бути: — прямі — здійснюються безпосередньо між постачальником і покупцями; — транзитні — здійснюються за наявності проміжних структур (ланок) [40]. У сучасних умовах досить чітко проявились основні проблеми подальшого розвитку системи безготівкових розрахунків у народному господарстві України. Серед них: — оптимізація форм і способів безготівкових розрахунків, їх організації; — вибір найраціональніших у певних економічних умовах форм розрахунків, які б давали найбільший ефект; — проблема оптимізації в широкому розумінні зачіпає всі складові системи безготівкових розрахунків; — інтенсифікація і прискорення розрахунків; — чим швидше обертаються гроші і здійснюються платежі, тим більше можливостей для одержання вищих доходів і прибутків; — неплатежі — це справжній "тромб" кризової економіки; — зекономлені внаслідок прискорення розрахунків кошти можуть додатково спрямовуватися у сферу виробництва; — підвищення самостійності господарських суб'єктів за умови досконалої організації і здійснення безготівкових розрахунків у господарському обороті; — грошова відповідальність підприємств за недоодержання грошових коштів після відправлення товарів чи надання послуг вимагає, щоб ці ж підприємства мали право вільно діяти в сфері безготівкового обігу; — постійний пошук нових механізмів організації безготівкових розрахунків, які б дозволяли на економічній основі подолати кризові явища і процеси в грошовій сфері [51]. Система безготівкових розрахунків має бути найтіснішим чином пов'язана з реальним товарним оборотом. Тільки за такої умови забезпечуватиметься безперебійний кругооборот коштів господарських суб'єктів і, як результат, розвиватиметься та якісно вдосконалюватиметься виробництво. Нормалізація системи безготівкових розрахунків сприятиме становленню нормальних ринкових відносин. Проблема органічного зв'язку системи безготівкових розрахунків з ринковим середовищем, що формуються у вітчизняному народному господарстві, набуває сьогодні особливої актуальності [41].

1.3.3. Принципи організації безготівкових розрахунків

Для створення ефективної системи безготівкових розрахунків принципове значення має правильне визначення її принципів — основних нормативних положень, якими слід керуватися, щоб безготівкові розрахунки максимально сприяли прискоренню народногосподарського обороту. В економічній науці склалося неоднозначне тлумачення принципів безготівкових розрахунків. Загальноприйнятою стала точка зору про виділення загальноекономічних і специфічних властивостей принципів організації безготівкових розрахунків. Специфіка принципів безготівкових розрахунків відображає реальний стан національної економіки (криза, депресія, пожвавлення, піднесення). Безумовно, що принципи організації безготівкових розрахунків на макроекономічному рівні мають розглядатися у взаємозв'язку з особливостями реформування фінансової сфери вітчизняної економіки. На мікроекономічному рівні принципи організації безготівкових розрахунків випливають із специфіки реалізації економічних інтересів трьох суб'єктів сфери безготівкового обігу — платника, одержувача грошових коштів і банку. Принципи безготівкових розрахунків — це вихідні положення, які визначають конкретний економічний зміст способів і форм розрахунків. У міру реальних ринкових змін в економіці змінюються також принципи організації безготівкових розрахунків, виникають і формуються нові принципи. Виділяються такі основні принципи організації безготівкових розрахунків [52]: 1. Грошові кошти всіх господарських суб'єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов'язковому зберіганню на розрахункових, поточних та інших рахунках в установах банків. При кризовому стані економіки недотримання цього принципу призводить до відтоку грошей з легальних каналів грошового обороту і, як наслідок, до посилення "тіньового" характеру економіки. 2. Грошові розрахунки і платежі підприємств (організацій) усіх форм власності здійснюються через установи банків, як правило, в безготівковому порядку за документами, що передбачені правилами проведення цих розрахунків. Готівкові розрахунки характерні лише для невеликих за сумою міжгосподарських платежів і обмежених витрат на внутрігосподарські потреби. В кризовій економіці здійснення розрахунків між господарськими суб'єктами готівкою (а часто й валютою іноземних держав), минаючи установи банків і поза їхнім контролем, посилює нелегальний режим функціонування багатьох підприємств і організацій, призводить до розширення дефіциту реальних "живих" грошових коштів. 3. Розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності і послуги провадяться, як правило, після відпуску продукції або надання послуг. Максимальне наближення моменту проведення платежу до терміну відпуску товарів — необхідна умова забезпечення економічності безготівкових платежів. Проведення оплати товарів і послуг після їх відвантаження (відпускання, надання) без затримки платежу свідчить про високу платоспроможність підприємств і ефективну платіжну та договірну дисципліну в народногосподарському обороті країни. 4. Платежі за товари і послуги з рахунка підприємства здійснюються, як правило, за згодою (акцептом) платника (власника рахунка) після перевірки виконання постачальником договірних умов. У разі порушення умов договору платник може відмовитися від оплати розрахункових документів, про що повідомляє постачальника у порядку і в терміни, передбачені договором. Цей принцип організації безготівкових розрахунків відображає основоположну роль споживача (покупця) в системі ринкових відносин. 5. Безготівкові розрахунки проводяться за рахунок і в межах коштів, що є на рахунку платника, або його права на одержання кредиту (банківського чи комерційного). Якщо на рахунку покупця немає достатніх грошових коштів, платежі не можуть бути здійснені в принципі. "Не постачати, не маючи гарантій оплати" — правило ринкових відносин. Банком відкривається і обслуговується картотека не оплачених вчасно розрахункових документів. Платежі проводяться в міру надходження грошових коштів на рахунок платника. 6. Зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання відповідних грошових сум з рахунка платника. Банк зобов'язаний контролювати ці рахунки, щоб попередити зловживання, що мають місце під час оплати безтоварних документів. Якщо буде встановлено факт подання в банк безтоварних розрахункових документів, то банк зобов'язаний стягнути штраф з підприємства (організації), яке виписало такий документ. 7. Постачальники і покупці (споживачі) мають право вільного вибору форми безготівкових розрахунків і способу платежу, що узгоджується при укладанні договорів поставок або договорів підряду. Банк не втручається у договірні відносини та вибір форм розрахунків і способу платежу. Платники й одержувачі коштів контролюють вчасне проведення розрахунків і претензій, що виникають, розглядають їх у встановленому претензійно-позовному порядку без участі банківських установ. Необхідним є використання найраціональніших форм і способів безготівкових розрахунків у даних фінансово-господарських умовах. Специфіка прояву принципів організації безготівкових розрахунків у вітчизняній економіці виражається нині несприятливими кризовими умовами господарювання. Недотримання принципів організації безготівкових розрахунків призводить до кризи всієї системи розрахунків (платіжної кризи). Наявні принципи розрахунків охоплюють регулюючим впливом усі важливі елементи системи безготівкових розрахунків, і насамперед способи та форми розрахунків [27].

1.3.4. Способи безготівкових розрахунків

Спосіб безготівкових розрахунків у широкому розумінні — це економічно і фінансове обумовлений порядок здійснення грошових відносин між постачальником (продавцем) і платником (покупцем). Способи розрахунків визначаються конкретними умовами виконання господарськими суб'єктами своїх грошових зобов'язань один перед одним. Різні форми економічної організації сфери грошового обороту зумовлюють і різні способи платежу за продукцію. Спосіб платежу у вузькому розумінні характеризує порядок списання коштів з рахунків платників. У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб'єкти використовують два основних способи платежу: — перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок одержувача коштів шляхом відповідних записів щодо них; — зарахування взаємних вимог платника і одержувача коштів [28]. Призначення того чи іншого способу розрахунку полягає в погашенні грошових зобов'язань юридичних і фізичних осіб. Критерії вибору способу платежу пов'язані з вимогами прискорення самих розрахунків, їх терміновості, зниження витрат на проведення платежів, нормалізації кругообороту коштів, забезпечення безперебійного ходу реалізації (продажу) продукції. В умовах платіжної кризи розширюється практика застосування такого неринкового способу розрахунків, як бартерні угоди, тобто взаємні товарообмінні операції з передачею права власності на товари (натуральний обмін) без грошових розрахунків. Бартерні операції — це форми натурального заліку взаємних вимог. У сучасній кризовій економіці України на перший план виходить такий спосіб платежу, як попередня оплата (гроші перераховуються одержувачеві до відвантаження товарів) на відміну від оплати фактично відвантажених товарів і наданих послуг. Спосіб попередньої оплати підкреслює аномальність економічних відносин, що існують у вітчизняній економіці, не дає можливості на ділі оптимізувати економічні інтереси суб'єктів системи безготівкових розрахунків. Порядок попередньої оплати товарно-матеріальних цінностей та послуг застосовується як санкція відносно неплатоспроможних покупців (несправних платників). Нормативними актами (чи договором) передбачаються максимальні терміни від дня отримання оплати (як правило, не пізніше 3-х робочих днів), коли продавець (виробник) повинен відвантажити (вивезти, надати) оплачені товари і послуги покупцеві (замовнику). Використання способу платежу на основі попередньої оплати — це наслідок дисбалансу між товарними і грошовими потоками, монополізму постачальників, нестачі обігових коштів на багатьох підприємствах, зниження платоспроможності. У цих умовах попередня оплата розрахункових документів певним чином дає змогу підтримувати господарський оборот в належному стані. Відзначимо, що в колишній плановій економіці попередня оплата товарно- матеріальних цінностей та послуг заперечувалась; за її проведення до порушників застосовувались досить жорсткі санкції [51]. За своїм економічним змістом попередня оплата є своєрідною формою примусового безплатного кредиту, який одержує постачальник. В умовах платіжної кризи зростає значення способу розрахунків на основі здійснення заліку взаємної заборгованості. Розрахунки, засновані на заліку взаємозаборгованості платників, — це розрахунки, за якими взаємозобов'язання господарських суб'єктів один до одного погашаються в рівновеликих сумах, і лише за різницею здійснюється платіж прямим перерахуванням грошей. Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов'язань між двома платниками або групами платників усіх форм власності однієї та різних галузей народного господарства. При заліку взаємозаборгованості використовуються постійно діючі та разові зарахування вимог. До постійно діючих належать періодичні розрахунки за сальдо зустрічних вимог. Розрахунки за заліком взаємозаборгованості ведуться на основі угоди між підприємствами; строки і порядок розрахунків погоджуються з установами банків, що обслуговують дані підприємства. Таким чином, на основі заліку здійснюється взаємне скасування грошових зобов'язань між господарськими суб'єктами. Залік взаємної заборгованості у міжнародних розрахунках називають клірингом [8]. Заліки надають можливість скоротити взаємну заборгованість господарських суб'єктів і тим самим прискорити розрахунки. Однак їх негативна роль у грошово-фінансових відносинах очевидна. Заліки взаємозаборгованості обмежують оборот реальних грошових коштів, що означає ненадходження відповідної суми податків до бюджету [10].

1.4. Форми безготівкових розрахунків

1.4.1. Розрахунки платіжними дорученнями

Платіжне доручення — це письмове доручення власника рахун­ку перерахувати відповідну суму зі свого рахунку на рахунок отри­мувача коштів [5]. Платіжні доручення застосовуються в розрахунках щодо місце­вих, а також міжміських поставок за товари (роботи, послуги). Вони забезпечують максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей і здійснення платежу, прискорюють обер­тання обігових коштів; запобігають виникненню кредиторської за­боргованості в покупців. Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються також за нетоварними операціями. Це платежі до бюджету, цільових централізованих фондів; платежі кредитним установам, за банківськими позиками. Платіжне доручення банк приймає тільки в межах коштів на роз­рахунковому рахунку, крім доручень на перерахування до бюджету сум податків, зборів, обов'язкових платежів і внесків до державних цільових фондів. Якщо постачальник (отримувач коштів) не має рахунку в банку або розрахунки між постачальником і покупцем платіжним доручен­ням неможливі, підприємство може виконати розрахунок гарантова­ним платіжним дорученням через підприємства зв'язку. Гарантовані платіжні доручення застосовуються за переказу коштів на виплату за­робітної плати робітникам, що заготовляють сільськогосподарську продукцію в населених пунктах, де відсутні банківські установи. Так само переказують окремим громадянам пенсії, заробітну плату, ав­торський гонорар, витрати, пов'язані з відрядженням тощо [15]. Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються за такою схемою (рис. 1.3.).
1 — постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги): 2 — постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію, роботи, послуги: 3 — покупець подає до банку, то його обслуговує, платіжне доручення; 4 — банк покупця списує з його рахунку кошти; 5 — банк покупця повідомляє покупця — власника рахунку про списання коштів: 6 — банк покупця передає електронним зв'язком або надсилає платіжне доручення па відповідну суму до банку постачальника; 7 — банк постачальника (отримувача коштів) зараховує кошти на рахунок постачальника; 8 — банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на розрахунковий рахунок випискою з розрахункового рахунку. Рис.1.3. Розрахунки платіжними дорученнями

1.4.2. Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями

Платіжні вимоги-доручення — це комбінований розрахунко­вий документ, який складається з двох частин. Верхня частина — вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця спла­тити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина — доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати суму грошових коштів з його рахунку на рахунок постачальника [5]. Цей розрахунковий документ заповнює по­стачальник (отримувач коштів) і направляє покупцеві (платнику коштів). Покупець (платник коштів), коли він згоден оплатити товар (роботи, послуги), заповнює нижню частину цього документа і на­правляє його у свій банк (банк, який його обслуговує) для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника. Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовуються переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матері­альні цінності, виконані роботи, надані послуги. Їх не застосовують сто­совно розрахунків претензійного характеру навіть тоді, коли вони випли­вають з реальних відносин щодо поставки товарів і надання послуг. Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями можуть бути з акцептом або без акцепту. Платники мають право повністю відмо­витися від акцепту платіжної вимоги-доручення, коли товари (послуги) не було замовлено; коли товари відвантажено не на пого­джену адресу; коли їх доставлено достроково; коли вони недобро­якісні, некомплектні; коли не погоджено ціну товару. Часткова від­мова від акцепту платіжної вимоги-доручення може бути, коли поряд із замовленими відвантажено і якісь додаткові товари; коли документально встановлено наявність недоброякісної або неукомплектованої частини товарів, у разі завищення цін, арифметичних помилок у товарно-транспортних документах тощо. Основою відмови від акцепту може бути також порушення умов контрактів (угод). Про відмову від акцепту платник зобов'язаний у встановлений строк повідомити банк і постачальника, зазначивши причини відмови. Відмова від акцепту не приймається банком, якщо її недостатньо мотивовано або мотиви суперечать законодавству чи інструкціям банку [41]. Розрахунок за допомогою платіжної вимоги-доручення здійснюється за такою схемою (рис. 1.4.).
1 — постачальник відвантажує продукцію покупцеві; 2 — разом з документами на відван­тажену продукцію постачальник передає платіжну вимогу-доручення на оплату; 3 — покупець передає платіжну вимогу-доручення в банк, який його обслуговує, для переказу коштів; 4 — банк покупця (платника коштів) списує з рахунку покупця кошти; 5 — банк покупця сповіщає випис­кою покупця — власника рахунку про списання коштів з його розрахункового рахунку; 6 — банк покупця направляє в банк постачальника платіжну вимогу-доручення; 7 — банк постачаль­ника зараховує кошти на рахунок постачальника (отримувача коштів); 8 — банк постачальника сповіщає постачальника (власника рахунку) про надходження коштів на рахунок (випискою з розрахункового рахунку). Рис. 1.4. Розрахунок платіжною вимогою-дорученням

1.4.3. Розрахунки чеками

У розрахунках між підприємствами застосовуються розрахункові чеки. Для отримання готівки з рахунків у банківських установах використовуються грошові чеки. Розрахунковий чек — це документ стандартної форми з дору­ченням чекодавця своєму банкові переказати кошти з рахунку чеко­давця на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів) [5]. Розрахун­ковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чек передається платником підприємству — отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарсь­кої операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати. Існує кілька видів розрахункових чеків: акцептовані, не акцепто­вані банком, з лімітованих і нелімітованих книжок. Останні засто­совуються у місцевих розрахунках за отримані товари, надані по­слуги, у постійних розрахунках з транспортними організаціями (оплата фрахту), з підприємствами зв'язку. Грошові чеки застосовуються тільки для отримання підприємст­вами з рахунків у банківських установах готівки для виплати заробі­тної плати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження, на господарські витрати. Платником по чеку завжди є банк або інша кредитна установа. Право чекодавця — звертатися до банку з вимогою щодо оплати че­ка; обов'язок банку — виконати цю вимогу, виходячи з угоди між банком і клієнтом. Відповідно до чекової угоди клієнту дозволяєть­ся використовувати його власні, а також залучені кошти для оплати своїх чеків. Банк сплачує готівкою або безготівковим переказом коштів з рахунку чекодавця на рахунок пред'явника чека. Чек як грошовий документ короткострокової дії не має статусу законного платіжного засобу. Обіг чеків не регулюється законодав­ством, а визначається потребою комерційного обороту. Через це роз­рахунки чеками мають умовний характер: видача боржником чека ще не означає оплати його зобов'язань перед кредитором. Зобов'язання погашається тільки після повної оплати чека банком- платником. Чекова форма розрахунків потребує від банківської установи дотримання відповідних правил: банк зобов'язаний упевнитися в достовірності чека (форма, термін дії, відсутність виправлень, відповідність підпису чекодавця зразкові підпису, який є в банківській установі). Чек може бути оплачений тільки тій особі, яку вказано в ньому (іменний чек), або пред'явнику, коли чек видано на пред'явника. Че­кодавець не тільки несе відповідальність за оплату чека банком-платником, а й зобов'язаний забезпечити цей платіж, заздалегідь на­давши банку необхідні кошти для покриття своїх чеків (кошти на ра­хунку чекодавця чи кредит). За видачу чека без покриття чекодавець несе відповідальність. Банк-платник, підпис якого на чекові відсутній, як правило, не несе відповідальності перед власником чека за його оплату, крім випадків, коли чек банком акцептовано. Розрахунок чеком здійснюється за схемою, наведеною на рис. 1.5.
1 — постачальник передає товар покупцеві; 2 — покупець передає чек постачальнику; 3 — постачальник передає чек у свій банк; 4 — банк постачальника направляє чек для оплати в банк покупця; 5 — банк платника списує кошти з рахунку покупця товару; 6 — банк платни­ка повідомляє платника про списання коштів; 7 — банк платника переказує банку постачаль­ника відповідні кошти; 8 — банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника; 9 — банк постачальника повідомляє постачальника про зарахування коштів на його рахунок. Рис. 1.5. Розрахунок чеком Чекова форма розрахунків має певні переваги перед іншими формами [21]. Це, передовсім, відносна швидкість розрахунків і над­ходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє змен­шенню дебіторської заборгованості. Принциповими недоліками такої форми розрахунків є недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів, не-можли­вість розрахунків чеками на велику суму, складність оформлення чека.

1.4.4. Розрахунки акредитивами

Акредитив — це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товарно- транспортних документів за відван­тажений товар [5]. Акредитив застосовується в розрахунках між постачальниками і покупцями. Документи постачальника оплачуються банком тільки на умовах, передбачених в акредитивній заяві покупця. Коли використовують акредитивну форму розрахунків, оплата документів за відвантажений товар, надані послуги здійснюється або в банківській установі постачальника за рахунок коштів платни­ка, там задепонованих для цієї мети, або в банку платника — так званий гарантований акредитив. Акредитивна форма розрахунку га­рантує платіж постачальнику. Ця форма розрахунків застосовується за наявності угоди між постачальником і платником щодо такої фо­рми розрахунків. Постачальник подає в банк, що його обслуговує, заяву із зазна­ченням умов використання задепонованих коштів (власних або за­лучених). Акредитив відкривається для розрахунків тільки з одним конкретним постачальником. Його не можна використовувати для розрахунків з іншими постачальниками чи для виплати грошей готі­вкою. Чинність акредитива, як правило, не перевищує 15 днів з мо­менту відкриття. Платнику надано право змінювати умови акредитива, достроково відкликати невикористані кошти. Після повідо­млення про відкриття акредитива постачальник відвантажує товар і не пізніше трьох робочих днів після цього подає в установу банку реєстри рахунків і транспортні або інші документи, які підтверджу­ють відвантаження. Коли документи відповідають умовам акреди­тива, кошти того самого дня зараховуються на рахунок постачаль­ника [37]. Існує кілька видів акредитивів. Покритий — це такий акредитив, який передбачає попереднє депонування коштів. У цьому разі банк платника (банк-емітент) списує кошти з розрахункового рахунку платника і переказує ці кошти в банк постачальника (банк-виконавець) на окремий балансовий ра­хунок «Акредитив». Депонування коштів в установі банку постачальника можна здій­снити також і за рахунок кредиту, отриманого платником у банку-емітенті. Проте для кожного конкретного акредитива можна вико­ристати тільки одне джерело платежу, тобто виставляти акредитив частково за рахунок власних коштів, а частково за рахунок кредиту не дозволяється. Непокритий — це акредитив, коли платежі постачальнику гаран­тує банк. У такому разі платник звертається до свого банку з клопо­танням виставити для нього гарантований акредитив. Таке клопо­тання банк-емітент задовольняє тільки стосовно платоспроможних клієнтів і за умови встановлення між клієнтом і банком, який від­криває акредитив, кореспондентських відносин. Відкриваючи гарантований акредитив, банк-емітент дає банку-виконавцю право списувати платежі на користь постачальника-отримувача коштів зі свого кореспондентського рахунку [37]. Відзивний — це акредитив, який може бути змінений або анульо­ваний банком- емітентом на вимогу покупця без попереднього пого­дження з постачальником. Але банк-виконавець повинен оплатити документи, які були виставлені постачальником і прийняті банком, до отримання останнім повідомлення про зміну чи анулювання ак­редитива. Безвідзивний — це акредитив, який не можна змінити або анулю­вати без згоди постачальника, на користь котрого було відкрито ак­редитив. Підставою для відкриття акредитива платником є повідомлення постачальника про готовність до відвантаження товару. Для відкриття акредитива платник подає в банк заяву встановленого зразка з необхі­дними реквізитами (номер договору, згідно з яким відкривається ак­редитив; термін чинності акредитива; рахунок платника і банк, який його обслуговує; документи, згідно з якими здійснюються виплати за акредитивом; строк їх подання; вид акредитива та сума акредитива). Закриття акредитива в банку постачальника здійснюється: - на заяву постачальника щодо відмови від подальшого викорис­тання акредитива до закінчення терміну його чинності; - після закінчення терміну чинності акредитива; - на заяву покупця про відкликання акредитива повністю або част­ково. Акредитив закривається в день отримання повідомлення від банку-емітента [17]. Невикористана сума акредитива повертається банку платника для зарахування на рахунок, з якого депонувалися кошти. Схему здійснення рахунків з використанням акредитивної форми наведено на рис. 1.6.
1 — покупець доручає банку, що його обслуговує, відкрити акредитив: 2 — банк покупця відкриває акредитив; 3 — банк покупця сповіщає покупця про відкриття акредитива; 4 — банк покупця повідомляє банк постачальника про відкриття акредитива постачальнику на конкре­тну суму; 5 — банк постачальника сповіщає постачальника про відкриття акредитива; 6 — відвантаження товару; 7 — покупець повідомляє банк про виконання умови акредитива, тобто дає наказ на розкриття акредитива; 8 — банк покупця переказує банку постачальника суму коштів з акредитива; 9 — банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачаль­ника; 10 — банк постачальника повідомляє про це свого клієнта. Рис. 1.6. Розрахунок з використанням акредитива Акредитивна форма розрахунку дає постачальнику впевненість, що відвантажений товар буде своєчасно оплачено. Для постачальників (отримувачів коштів) акредитивна форма розрахунків надійна, відносно проста і приваблива, оскільки гарантує оплату. Покупцям розрахунки з використанням акредитива не вигідні, бо на певний час кошти вилучаються з обороту, що погіршує фінансове становище підприємств- покупців [51].

1.4.5. Розрахунки платіжними вимогами

Платіжна вимога — розрахунковий документ, за яким кошти списуються з розрахунку без згоди його власника. За допомогою платіжної вимоги здійснюється безспірне стягнення та безакцентне списання коштів [5]. Безакцентне списання коштів — це списання коштів з рахунка платника без його згоди, на підставі документів, поданих банкові одержувачем коштів. Безспірне стягнення та безакцептне списання коштів здійснюється у випадках, передбачених чинним законодавством України. Безспірне стягнення коштів здійснюється через банк списанням коштів з рахунка відповідних підприємств (організацій). При цьому до розрахункового документа додається оригінал виконавчого документа або належним чином оформлений дублікат. Платіжна вимога — це наказ одержувача коштів (постачальника) про переведення йому коштів з рахунка платника. Платіжна вимога із супровідним реєстром подається стягувачем (одержувачем) у банк, в якому він обслуговується. У платіжній вимозі має бути зазначене призначення платежу та відповідна стаття законодавчого акта, якою передбачене право безспірного стягнення та безакцентного списання коштів. Відповідальність за обгрунтованість і правильність внесення даних у розрахункові документи у разі безспірного стягнення та безакцентного списання коштів несе стягувач [12]. Розрахунки платіжними вимогами здійснюються за такою схемою (рис. 1.7.):
1 – одержувач коштів виписує і здає в установу банку, що його обслуговує, платіжну вимогу до платника і реєстр платіжних вимог; 2 – банк одержувача пересилає платіжну вимогу і реєстр банку платника; 3 – банк платника видає платникові платіжну вимогу і повідомляє про платіж; 4 – на основі перевіреної платіжної вимоги установа банку списує зазначену суму з рахунка платника; 5 – з банку платника надходять документи про перерахування коштів у банк одержувача; 6 – банк одержувача зараховує зазначену суму на рахунок одержувача коштів. Рис. 1.7. Розрахунок платіжною вимогою

1.4.6. Інкасові доручення (розпорядження)

Інкасові доручення (розпорядження) застосовуються при одержанні від боржника платежу за виконавчими або прирівняними до них документами, які подав на інкасо стягувач. Інкасове доручення — це розрахунковий документ, який складають фінансові органи, банки, інші підприємства й організації у тих випадках, коли їм надане право безспірного (безперечного) стягування коштів. У рядку "Призначення платежу" інкасового доручення (розпорядження) вказується назва законодавчого акту, яким передбачене право безспірного стягнення коштів (його дата, номер і відповідний пункт), і документ, на підставі якого здійснюється стягнення. Інкасове доручення може складатися на бланку платіжної вимоги, в якому замість найменування "платіжна вимога" зазначається "розпорядження" або "інкасове доручення". У разі, якщо в інкасовому дорученні не зроблено посилання на акт чинного законодавства, банк повинен повернути його без виконання. Відповідальність за достовірність даних інкасового доручення (розпорядження) покладається на стягувача. Документи на безспірне стягування та безакцентне списання коштів приймаються банками незалежно від наявності коштів на рахунках підприємств. Банки виконують ухвали судів, суддів, постанов прокурорів, слідчих прокуратури, внутрішніх справ та Служби безпеки України щодо накладення арешту на кошти юридичних та фізичних осіб. Ухвала суду або постанова прокурора, слідчого надсилається безпосередньо до банку, в якому відкрито рахунок юридичної або фізичної особи, на кошти якої накладений арешт. У разі накладення арешту на кошти на рахунку банком припиняється списання коштів за розпорядженням власника рахунка (в тому числі використання коштів на потреби підприємства та виплату заробітної плати і прирівняних до неї платежів), за винятком платежів до бюджету [51]. Розділ 2. Організація безготівкових розрахунків підприємств України на прикладі ВАТ “Гумотехніка” 2.1. Економіко – організаційна характеристика ВАТ “Гумотехніка” Відкрите акціонерне товариство «Гумотехніка» засновано відповідно до наказу Міністерства промисловості України від 9 березня 1994 року № 29-а в порядку, передбаченому Указом президента України від 15 червня 1993 року «Про корпоратизацію підприємств». Місцезнаходження Товариства: Україна, 244007 м.Суми, вул. Прикордонна, 47. Мета та предмет діяльності Товариства: Метою діяльності Товариства є задоволення потреб споживачів продукцією промислово-технічного призначення, товарів широкого вжитку, послугах науково- технічного, побутового та іншого характеру з метою одержання прибутку. Предметом діяльності Товариства є: 1) виробництво формованих і інформованих гумотехнічних виробів, регенерату, гумового взуття, губчатих виробів, виробництво гумових виробів широкого вжитку та інших виробів з гуми; 2) торгово-закупівельна діяльність, комісійна торгівля, комерційне посередництво; 3) ремонтно-будівельні роботи, ремонт шин і устаткування; 4) виробництво товарів народного споживання та продукції промислово-технічного призначення; 5) виробництво будівельних виробів і конструкцій; 6) виробництво, закупівля, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції, в тому числі закупівля сільськогосподарської продукції у населення за готівкові кошти; 7) оптова та роздрібна торгівля; 8) надання побутових послуг населенню; 9) виробництво продукції харчування, організація роботи пунктів громадського харчування; 10) внутрішні перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, надання транспортно-експедиційннх послуг; 11) науково-технічні розробки по виробництву гумотехнічних виробів. Юридичний статус Товариства: Товариство є юридичною особою. Права та обов'язки юридичної особи Товариство набуває з дня його державної реєстрації. Товариство має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, круглу печатку зі своєю повною назвою, фірмовий знак (символіку), а також інші необхідні реквізити. Статутний фонд: Статутний фонд Товариства становить 513030 грн. Статутний фонд Товариства поділений на 2052120 шт. простих іменних акцій номінальною вартістю – 0,25 грн. кожна. Товариство має право збільшувати або зменшувати розмір статутного фонду. Збільшення статутного фонду здійснюється шляхом : — випуску нових акцій; — збільшення номінальної вартості акцій; — обміну облігацій на акції. Зменшення статутного фонду здійснюється шляхом : — зменшення номінальної вартості акцій ; — зменшення кількості акцій через їх придбання з подальшим апелюванням. Організаційна структура ВАТ “Гумотехніка” показана на рис.2.1. Розглянемо управління ВАТ “Гумотехніка”. Вищим органом управління Товариством є Загальні збори акціонерів. Щороку Товариство проводить Загальні збори акціонерів. Учасниками Загальних зборів є юридичні та фізичні особи, що володіють будь-якими акціями Товариства згідно з випискою із реєстру власників іменних цінних паперів на дату проведення Загальних зборів. Брати участь у Загальних зборах з правом дорадчого голосу можуть члени виконавчого органу Товариства та особи, які запрошені на збори акціонерами, що володіють сукупно більш ніж 10% акцій. Члени Спостережної ради можуть бути присутніми на Загальних зборах. Спостережна рада здійснює контроль за діяльністю Правління Товариства. Спостережна рада складається з п'яти членів, що обираються терміном на 5 років. Спостережна рада має такі повноваження: — рекомендує акціонерам розмір, умови та порядок збільшення або зменшення статутного фонду Товариства; — рекомендує Загальним зборам розмір дивідендів; — затверджує укладання угод Товариства, розмір яких становить від п’ятдесяти до сімдесяти залишкової вартості основних фондів; — затверджує, за поданням Правління Товариства, рішення про здійснення Товариством капіталовкладень, розмір який перевищує десять відсотків річного обігу Товариства за попередній рік; — розглядає та затверджує звіти за кожний квартал поточного року, за минулий рік, які подаються Правлінням Товариства, ревізійною комісією;

Подпись: 36Рис. 2.1. Організаційна структура ВАТ «Гумотехніка» — здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю Товариства; — залучає експертів для аналізу окремих питань, що стосується діяльності Товариства. Спостережна рада надає вищому органу управління Товариства щорічний звіт про свою діяльність. Виконавчим органом Товариства, що здійснює керівництво його поточною діяльністю, є Правління Товариства. Правління діє на підставі положення, затвердженого Загальними зборами. Правління Товариства складається з десяти членів і призначається строком на п'ять років. До складу Правління за посадою входять: — голова Правління (генеральний директор), — перший заступник Голови Правління, — члени Правління До компетенції Правління Товариства належать всі питання діяльності Товариства, за винятком тих, які стосуються компетенції Загальних зборів акціонерів та Спостережної ради Товариства. Правління керує та самостійно розпоряджається всіма справами, майном та коштами Товариства, крім тих, які згідно з чинним законодавством, Статуту та постановами Загальних зборів акціонерів належать до компетенції органів Товариства. Голова Правління здійснює оперативне керівництво діяльністю Товариства та отримує для цього відповідні повноваження. Головним завданням членів Правління та членів Спостережної ради є діяльність з метою збільшення прибутковості Товариства. Ревізійна комісія здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю Товариства. Перевірки фінансово-громадської діяльності Товариства проводяться ревізійною комісією за дорученням Загальних зборів акціонерів, більшості членів Спостережної ради, за власною ініціативою або на вимогу акціонерів, що володіють сукупно не менш ніж десятьма відсотками простих іменних акцій. Ревізійна комісія складається з 3 членів. Члени ревізійної комісії обираються зі складу акціонерів або їхніх уповноважених представників власниками більш ніж п'ятдесяти відсотків простих іменних акцій Товариства. Засідання ревізійної комісії проводяться у разі необхідності. Ревізійна комісія приймає рішення простою більшістю голосів членів комісії. Під час голосування кожен член комісії має один голос. Ревізійна комісія доповідає про результати проведених нею перевірок Загальним зборам акціонерів та Спостережній раді, звітує щодо своєї діяльності за рік на Загальних зборах акціонерів. Ревізійна комісія складає висновок з річних фінансових звітів і бухгалтерських балансів. Без висновку ревізійної комісії Загальні збори акціонерів не мають права затверджувати річний баланс. Ревізійна комісія зобов'язана вимагати позачергового скликання Загальних зборів акціонерів або проведення засідання Спостережної ради Товариства у разі виникнення загрози суттєвим інтересам Товариства, або виявлення зловживань, вчинених посадовими особами Товариства. Голова Правління керує замісниками генерального директора, директорами, помічниками генерального директора та відділами (юридичним та капітального будівництва і технічного переозброєння), котрі теж керують ланцюжками підпорядкованих відділів. Тепер, після розгляду організації ВАТ “Гумотехніка”, спробуємо поглянути на це підприємство “економічним зором” і зробити оцінку його фінансово-майнового стану. Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності, і, тому, на нього впливають усі види діяльності підприємства. Неритмічність виробничих процесів, погіршення якості продукції, труднощі з її реалізацією призводять до зменшення надходження коштів на рахунки підприємства, в результаті чого погіршується його платоспроможність [44]. Стійкий фінансовий стан підприємства формується в процесі всієї його виробничо-господарської діяльності. Тому оцінку фінансового стану можна об’єктивно здійснити не через один, нехай найважливіший, показник, а тільки за допомогою комплексу, системи показників, що детально й всебічно характеризують господарське становище підприємства [51]. Проведемо аналіз фінансового стану ВАТ “Гумотехніка” з застосуванням основних показників: — показники оцінки майнового стану підприємства (коефіцієнт зносу основних засобів, коефіцієнт оновлення основних засобів, коефіцієнт вибуття основних засобів); — показники прибутковості (коефіцієнт прибутковості власного капіталу, коефіцієнт прибутковості активів); — показники ліквідності та платоспроможності (поточний коефіцієнт покриття балансу, коефіцієнт загальної ліквідності балансу, коефіцієнт абсолютної ліквідності, коефіцієнт покриття запасів та витрат); — показники фінансової стійкості та стабільності підприємства (коефіцієнт автономії, коефіцієнт фінансової залежності); — показники рентабельності підприємства (операційна рентабельність продаж, показник рентабельності основних фондів); — показники ділової активності (оборотність власного капіталу, загальне обертання капіталу, фондовіддача та фондомісткість ). Показники, котрі перераховані вище, розраховуємо по даним за 1998 та 1999рр. по формулам, вказаними в таблиці 2.1.; результати розрахунків згрупуємо в ту саму таблицю (табл. 2.1.). Таблиця 2.1. Показники фінансово-майнового стану ВАТ “Гумотехніка”

Показник

Формула

1998

1999

1. Поточний, або загальний коефіцієнт покриттяФ1((А2-р.120 +А3) : П3)0,96330,9919
2. Коефіцієнт загальної (швидкої) ліквідності Ф1((А2+А3- р.80) : П3)0,85270,8761
3. Коефіцієнт абсолютної (оперативної) ліквідностіФ1(А3(рр.250- 290) : П3)0,00000,0000
4. Коефіцієнт покриття запасів та витратФ1((П1-А1- р.490) : А2-0,6110-0,6334
5. Коефіцієнт автономії (незалежності)Ф1(П1 : Валюта балансу (р.330))0,76180,7548
6. Коефіцієнт фінансової залежності

Ф1(Валюта балансу

(р.330) : П1)

1,31271,3249
7. Коефіцієнт прибутковості власного капіталуФ2(р.100-р.200) : Ф1 ((р.495гр.3+р.495гр.4)*0,5)-0,0210-0,0021
8. Операційна рентабельність продажу

Ф2(р.100-р.200) :

Ф2(р.010-р.015-р.020)

-0,1654-0,0117
9. Коефіцієнт прибутковості активівФ2(р.100-р.200) : Ф1 ((р.330гр.3+р.330гр.4)*0,5)-0,0164-0,0016
10. Коефіцієнт продуктивності праціФ2(р.010-р.015-р.020) : Ф3(р.360)5,196611,9367
11. Оборотність власного капіталуФ2(р.010-р.015-р.020) : Ф1 ((р.495гр.3+р.495гр.4)*0,5)0,12690,1783
12. Загальне обертання капіталуФ2(р.010-р.015-р.020) : Ф1(р.330)0,10110,1408
13. Коефіцієнт зносу основних засобівФ1(р.011) :Ф1 ((р.012гр.3+р.012гр.4)*0,5)0,517130,51935
14. Коефіцієнт оновлення основних засобівФ3(р.430гр.4) : Ф3(р.430гр.6)0,006380,00046
15. Коефіцієнт вибуття основних засобівФ3(р.430гр.5) : Ф3(р.430гр.3)0,043460,01797
16. ФондовіддачаФ2(р.010-р.015-р.020) : Ф1 ((р.012гр.3+р.012гр.4)*0,5)0,077400,10247
17. Фондомісткість Ф1((р.012гр.3+р.012гр.4) * 0,5) :Ф2(р.010-р.015-р.020)12,919229,75914
18. Рентабельності основних фондівФ2(р.100) : Ф1(р.010гр.4)–0,02642–0,00255
В процесі розрахунків показників використовуватимемо фактичні дані форм № 1 ("Баланс підприємства", див. додаток А), № 2 ("Звіт про фінансові результати", див. додаток Б) та №3 ("Звіт про фінансово – майновий стан", див. додаток В) за 1998-1999рр. Прокоментуємо значення показників табл.2.1.: Поточний, або загальний коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних засобів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов'язань. Якщо значення коефіцієнта у межах 1,0-1,5, то це свідчить про те, що підприємство своєчасно ліквідує борги. Значення цього показника залежить від щоденної потреби підприємства в вільних грошових коштах. Нормативне значення 2,0-2,5 [9]. На ВАТ “Гумотехніка” коефіцієнт покриття становить 0,9633 за 1998р. і 0,9919 за 1999р. Негативно те, що він менше критичного значення (1,0), а позитивна сторона в тому, що за рік коефіцієнт покриття зріс на 0,0286. Це свідчить про покращення ефективності використання короткострокових кредитів. Коефіцієнт загальної (швидкої) ліквідності показує, скільки грошових одиниць оборотних засобів (за винятком найменш ліквідної їх частини – виробничих запасів) припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов'язань. Значення коефіцієнту загальної ліквідності 0,8527 за 1998р. лежить в межах нормативу (0,8-1,0). За рік цей коефіцієнт зріс до 0,8761. Це означає, що на кожну гривню короткострокових зобов'язань в 1999р. припадає на 0,0234 грн. більше оборотних засобів, ніж в 1998р. Коефіцієнт абсолютної (оперативної) ліквідності характеризує негайну готовність підприємства ліквідувати короткострокову заборгованість і дає змогу визначити, яку частину короткострокової заборгованості підприємство може погасити. Є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства. Нормативне значення 0,2-0,35 [26]. Коефіцієнт абсолютної ліквідності становить 0,0000 за 1998 та 1999рр. Нульове значення цього показника через те, що на підприємстві немає короткострокових фінансових вкладень та інших грошових коштів, тому ВАТ взагалі не зможе ліквідувати короткострокову заборгованість у випадку необхідності. Коефіцієнт покриття запасів та витрат характеризує співвідношення величини стабільних джерел покриття запасів і витрат до суми запасів і витрат. Нормативне значення коефіцієнту 0,6-0,8, якщо ж він нижчий 0,6, то поточний фінансовий стан підприємства вважають недостатньо стійким. На ВАТ значення коефіцієнту становить -0,6110 за 1998р. та -0,6334 за 1999р. Від’ємне значення коефіцієнту покриття запасів зумовлене перевагою суми необоротних активів підприємства над його власним капіталом. Коефіцієнт автономії (незалежності) характеризує частку власності самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих в його діяльність та можливість виконати свої зобов'язання за рахунок використання власних активів, його незалежність від позикових джерел. Чим вище його значення, тим більш фінансово стійким і незалежним є підприємство [44]. Значення коефіцієнту автономії 0,7618 за 1998р., що більше нормативного значення (0,5), але за 1999р. коефіцієнт зменшився до 0,7548. Коефіцієнт фінансової залежності є зворотнім по відношенню до показника фінансової незалежності. Коли його значення наближається до 1 (чи 100%), це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство. На ВАТ коефіцієнт фінансової залежності в межах норми (2,0): 1,3127 за 1998р. та 1,3249 за 1999р. Коефіцієнт прибутковості власного капіталу характеризує ефективність інвестицій у власний капітал. На підприємстві цей коефіцієнт становить - 0,0210 (1998р.). В загалі коефіцієнт прибутковості власного капіталу повинен бути більше нуля. Від’ємне значення пояснюється відсутністю на підприємстві в останні роки прибутку. Слід відзначити, що в 1999р. в порівняні з минулим роком коефіцієнт прибутковості власного капіталу змінився в 10 раз і становить -0,0021. Це стало можливим за рахунок зменшення збитків з 1259 тис. грн. до 115 тис. грн. Операційна рентабельність продажу характеризує суму чистого прибутку на одиницю реалізованої продукції і показує, чи має змогу підприємство отримувати не лише виручку від продажу, але й прибуток. Як вже зазначалося вище, ВАТ “Гумотехніка” на даний час є збитковим підприємством, але в останні два роки воно зменшує свою збитковість і тому збиток в 0,1654 грн. на одиницю реалізованої продукції в 1998р. зменшився до 0,0117грн. в 1999р. Коефіцієнт прибутковості активів характеризує суму чистого прибутку на одиницю вартості активів [9]. Взагалі, коефіцієнти прибутковості на збитковому підприємстві не дуже коректно розраховувати, але за допомогою них можна прослідити динаміку зміни збитковості (прибутковості). На ВАТ за останні два роки цей коефіцієнт зменшився з -0,0164 до -0,0016, що є позитивною тенденцією. Коефіцієнт продуктивності праці характеризує ефективність використання трудових ресурсів. Значення коефіцієнту 5,1966 за 1998р. свідчить про те, що на кожного робітника підприємства припадає 5196,6 грн. виручки від реалізації. Збільшення цього коефіцієнту за рік до 11,9367 сталося за рахунок зменшення середньої чисельності працівників з 1465 (1998р.) до 821 (1999р.) чоловіка та збільшення виручки від реалізації з 7613 тис. грн. (1998р.) до 9800 тис. грн. (1999р.) Оборотність власного капіталу характеризує кількість оборотів власного капіталу за відповідний період [51]. За 1998р. власний капітал обернувся 0,1269 раз. Це дуже низький рівень обертання, що свідчить про неефективне використання власного капіталу. Позитивна тенденція в збільшенні в 1999р. обертання капіталу до 0,1783 раз на рік. Загальне обертання капіталу характеризує кількість оборотів капіталу за відповідний період, і показує, скільки разів за період здійснюється повний цикл виробництва і обігу. Знову ж таки, загальне обертання капіталу вкрай низьке – в 1998р. становить 0,1011 обертів на рік і 0,1408 обертів на рік в 1999р., хоча й просліджується незначне покращення ситуації. Забезпечення підприємства основними фондами і найбільш повне і раціональне їх використання є одним з найважливіших факторів підвищення ефективності виробництва на промислових підприємствах. Проведемо аналіз основних фондів з застосуванням основних показників, які характеризують наявність і використання основних фондів, їх знос. Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних засобів у майні підприємства, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Якщо значення коефіцієнту перевести у відсотки, то отримаємо 51,94% зношених основних засобів у майні ВАТ на початок 2000р., що на 0,23% більше, ніж за попередній рік. Це дуже значна частка, і підприємству необхідно терміново шукати шляхи її зниження. Коефіцієнт оновлення основних засобів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних засобів. Значення 0,00046 показника Ко свідчить про введення 0,05% основних засобів за 1999р. у загальній вартості основних засобів на кінець 1999р. В ВАТ вводиться мала кількість основних засобів, і просліджується чітка тенденція до її зниження: з 0,64% в 98р. до 0,05% в 99р., що вказує на гостру недостачу вільних коштів на підприємстві. Коефіцієнт вибуття показує інтенсивність вибуття тих основних засобів, які або морально застаріли, або зношені й непридатні для подальшого використання [33]. За 1999р. вибуло 1,80% основних засобів у їх загальній вартості на початок періоду, а за 1998р. вибуло 4,35% основних засобів. Зниження коефіцієнту вибуття вказує на поліпшення експлуатації та обслуговування основних засобів. Показник фондовіддачі, рівний 0,10247 в 1999р. вказує на те, що на кожну гривню основних виробничих фондів припадає 0,10 грн. виробленої продукції; в порівнянні з 1998р. показник зріс на 0,03 грн. Значення 9,75914 показника фондомісткості в 99р.свідчить про те, що на кожну гривню виробленої продукції припадає 9,76 грн. основних виробничих фондів. За останній рік показник фондомісткості зменшився на 3,16 грн., що вказує на поступове збільшення ефективності використання основних фондів. Позитивною тенденцією є збільшення показника фондовіддачі і зменшення показника фондомісткості. Значення –0,26% показника рентабельності основних фондів говорить про збитковість підприємства і неефективність використання основних фондів. В таблиці 2.2. вказаний рух основних засобів ВАТ “Гумотехніка”. Таблиця 2.2. Наявність та рух основних засобів в 1998-1999рр. (виписка з форми №3, додаток В)
Кінець 1997р.Надійшло за рік

Вибуло

За рік

Кінець 1998р.Надійшло за рік

Вибуло

За рік

Кінець 1999р.
Основні засоби10022461643569648444173494794
Знос основних засобів50862202748835142659149670
Незавершене будівництво113222561106626658401
З цієї таблиці чітко видно, що в цілому на підприємстві основних засобів вибуває більше, ніж прибуває. Негативний також той факт, що в ВАТ зовсім відсутній приріст незавершеного будівництва – воно тільки зменшується (“проїдається”) замість того, щоб збільшуватися, або, в крайньому випадку, зоставатися сталим. Така ситуація склалася із-за відсутності на підприємстві прибутку (останні роки воно взагалі працює збитково). 2.2. Особливості організації безготівкових розрахунків в ВАТ “Гумотехніка” В ВАТ “Гумотехніка” безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахункових документів: — платіжними дорученнями; — чеками; — векселями. Розрахунки платіжними дорученнями в ВАТ здійснюються: — за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги); — в порядку попередньої оплати; — для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств; — для перерахування сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії, дивіденди) на їх рахунки, відкриті в установах банків; — в інших випадках за згодою сторін. Розрахункові чеки на підприємстві із-зі збитковості останнього і відсутності грошей на поточному рахунку використовуються лише для одержання готівки в касу для видачі заробітної плати. Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями не здійснюється, тому що в минулому по виписаним вимогам-дорученням підприємства-партнери розраховувалися звичайними платіжними дорученнями, і тому такий вид безготівкових розрахунків в ВАТ через недоцільність не використовується. Через відносно високу вартість розрахунки акредитивною форою також відсутні. Не використовуються платіжні вимоги, інкасові доручення (розпорядження). Слід відзначити, що в ВАТ “Гумотехніка” високий рівень бартеризації. Однак, така ситуація присутня не тільки на підприємстві, що досліджується, а й на більшості підприємств України. В цьому і полягає парадокс економіки України: бартерні форми товарного обігу існують паралельно з грошовою, незважаючи на те, що вони низькі і примітивні у порівнянні з нею, однак перевищили грошовий обіг. Економічна сутність бартеру полягає в натуральному обміні одного товару на інший у пропорціях, з якими погоджуються власники товарів. Отже, бартер — це збалансований за вартістю обмін товарами в натуральній формі, що, здійснюється на договірній основі товаровиробниками або власниками товарів. Розширення використання бартерних операцій стримує динаміку ринкових перетворень як на рівні підприємств, так і в масштабі країни. Бартеризація економіки стимулює розвиток корупції, що призводить до подальшого розвитку тіньової економіки [49]. На нашу думку, проведення розрахунків готовою продукцією або сировиною породжує додаткові проблеми: ігнорується важлива функція грошей як універсального засобу обігу, і, як наслідок цього, обмежується кількість торгових операцій; стримується економічний розвиток; суб'єкти господарювання ухиляються від сплати податків, а від цього страждають бюджети всіх рівнів; механізм визначення реальної ціни продукції, без якого неможливо визначити ефективність її виробництва, стає, по суті, недієздатним. Тому, на наш погляд, доцільно було б запровадити на підприємстві хоча б частково, де буде можливим, альтернативу бартерній формі товарного обігу – вексельну форму безготівкових розрахунків.

2.3. Вексель як інструмент безготівкових розрахунків

Вексельна форма розрахунків — це розрахунки між постачаль­ником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з від­строчкою платежу, яка оформлюється векселем. Вексель — це письмове зобов'язання, боргова розписка стандар­тної форми, що дає право її власникові вимагати сплати відповідної суми (визначеної у векселі) від особи, яка видала вексель, у відпові­дний строк і у відповідному місці [5].

2.3.1. Історія розвитку

Вексельний обіг розвивався протягом багатьох сторіч і відрізнявся великою розбіжністю часом навіть в країнах, пов'язаних між собою багатовіковими економічними і культурними традиціями. Довгий час вчені не могли прийти до висновку відносно визначення батьківщини векселя [24]. Однак, у другій половині 18 століття істориками Німеччини були пред’явлені докази, які свідчать про те, що Італія - батьківщина векселя. Вексель виник з обміну. На ярмарках в Італії майстри міняли купцям, прибулим з інших країн, виручені ними на ярмарку гроші та монети на монети їх країн [34]. При цьому вже тоді увійшло в звичай платити не готівкою, а видавати листи, які містили в собі доручення кореспонденту міняйла, що проживає на батьківщині купця, виплачувати по пред'явленню даного листа певну суму грошей. Такий спосіб платежів набув великої популярності. Важливим кроком вперед в історії вексельного обороту була поява індосамента (1600 р.) [18]. Виділимо три етапи історичного розвитку векселя: — італійський (виникнення векселя), — французький (виникнення індосамента), — німецький (створення Загальногерманського Вексельного Статуту) З метою уніфікації вексельного законодавства і усунення колізій вексельних законів було проведено декілька міжнародних конференцій, остання з яких відбулася в 1930 році в Женеві. В результаті її роботи були вироблені три вексельних конвенції: - Конвенція № 358, що встановлює "Однаковий закон про переказний і простий вексель"; - Конвенція № 359, що має на меті рішення деяких колізій законів про переказні та прості векселі; - Конвенція № 360 про гербовий збір по відношенню до переказних і простих векселів. Країни, які приєдналися до першої з вказаних конвенцій (спочатку їх було 25), взяли на себе зобов'язання ввести в дію на своїй території Однаковий закон про переказний та простий вексель [29]. До женевських вексельних конвенцій 25 листопада 1936 року приєднався Радянський Союз, а Постановою ЦВК і РНК СРСР № 104/1341 від 7 серпня 1937 року на території СРСР введено в дію Положення про переказний і простий вексель, який по тексту майже співпадає з Однаковим законом про простий і переказний вексель. Однак на практиці векселя на ринку до 1990 року не використовувалися [35].

2.3.2. Правове забезпечення

Правовою основою вексельного обігу в Україні є законодавчі, нормативні акти, розроблені згідно з положенням Єдиного век­сельного закону, прийнятого Женевською вексельною конвенцією 1930 року. Першим реальним кроком на шляху відродження векселя в Україні було прийняття 18 червня 1991 р. Верховною Радою Украї­ни Закону «Про цінні папери та фондову біржу». У 1992 році Верхо­вна Рада України прийняла Постанову «Про застосування векселів в господарчому обороті України» [51]. Застосування цих двох нормативних актів значно розширило можливості правового регулювання вексельного обігу. Поряд зі створенням нормативної бази, що регулює вексельний обіг, видаються нормативні акти, направлені на розвиток цієї форми розрахунків. Подальшим кроком щодо впровадження векселя, як інструмен­та фінансово- господарської діяльності підприємства став Указ Президента України «Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності» від 14.09.94р. [2]. Цим Указом було запроваджено в господарську діяльність підприємства простий товарний вексель. Його можна було застосову­вати як засіб оформлення взаємної заборгованості суб'єктів підпри­ємницької діяльності. Порядок проведення заліку взаємної заборгованості з викорис­танням векселів включає чотири етапи: — оформлення та облік платіжних документів; — проведення заліку взаємної заборгованості; — вексельне оформлення прострочених заборгованостей; — наступні операції з векселями [25]. Однак окремі питання вексельного обігу в Україні залишаються ще недостатньо визначеними. Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 1995 ро­ку №379 «Про проведення заліку взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України та оформлення простроченої заборгованості векселями» [4] було передбачено прове­дення в червні 1995р. другого взаємозаліку. А в кінці 1995р. та на початку 1996р. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №960 «Про проведення заліку взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України та оформлення простроченої заборгованості векселями» проходив третій залік. Для виконання цієї Постанови НБУ розробив «Порядок проведен­ня заліку взаємної заборгованості з наступним оформленням її ве­кселями», затверджений Правлінням 2 грудня 1995р., який, в ос­новному, регламентував техніку використання векселів. При цьому передбачалося використання під час проведення заліку не лише простих, а й переказних векселів. З метою подальшого розширення сфери обігу векселів 26 липня 1995 року був виданий Указ Президента України «Про розширення сфери обігу векселів», який передбачав скасування обмежень стосовно розміру суми зобов'язань на один вексель [3]. Розмір зобов'язань встановлювався за згодою суб'єктів підприємницької діяльності. Отже, в Україні вже закладено законодавчі основи застосування векселів у розрахунках між постачальниками та покупцями.

2.3.3. Види векселів та операції з ними

За своєю суттю вексель є абстрактним борговим зобов'язанням. Його абстрактність полягає в тім, що він не обумовлений попереднім виконанням будь-яких договірних зобов'язань, як наприклад, акредитив. Боржник зобов'язаний оплатити виданий (акцептований) ним вексель незалежно від виконання або невиконання договірних зобов'язань, пов'язаних з видачею (акцептом) даного векселя. Відтак вексель є самостійним платіжним зобов'язанням [38]. Векселі на основі взаємної довіри суб'єктів ринкових відносин функціонують в обігу як розрахунковий засіб, боргове зобов'язання та як різновид цінних паперів, що має значні переваги над паперовими грішми. Ці особливості накладають специфічний відбиток на сферу обігу векселів у порівнянні з іншими цінними паперами. Зокрема, векселі не знецінюються, в обігу перебувають визначений договором час, скорочують потреби в готівці, зменшують витрати грошового обороту і прискорюють його. Розвиток кредитних інститутів обумовлений можливістю негайного обертання боргових зобов'язань у гроші, що передбачає, в свою чергу, переказ даних зобов'язань третім особам у простій та надійній формі. Вексель, що відповідає саме цим вимогам, є зручним інструментом для руху кредитів [25]. У листі НБУ «Про порядок проведення банками операцій з векселями» підкреслюється, що вексель виступає як засіб оформлення кредиту, наданого в товарній формі продавцем покупцеві у вигляді відстрочки оплати проданих товарів на відповідний термін [6]. Той, хто дає кредит в обмін на вексель, за необхідності може обернути його на гроші, переказуючи вексель як іншим особам, так і банку з умовою надання знижки з номіналу. Той самий вексель у процесі свого обігу здатний погасити цілу низку грошових зобов'язань. Векселі, які застосовуються в господарському обороті як в Україні, так і в міжнародних розрахунках, досить різноманітні. Векселі різняться за емітентом, угодами, які вони обслуговують, суб'єктом, що здійснює оплату, наявністю застави, порядком опла­ти, можливістю передавання іншій особі, місцем платежу, формою пред'явлення та іншими ознаками [19]. Класифікацію векселів за різними ознаками [51] зображено на рис. 2.2. Векселі казначейські — один із видів державних цінних паперів, які випускаються для покриття видатків державного бюджету. Вони можуть бути використані: — для здійснення розрахунків; — для зарахування сплати податків до державного бюджету; — як застава для забезпечення інших платежів та кредитів. Векселедавцем і, відповідно, платником за казначейськими векселями є Головне управління Державного казначейства. Такі векселі видаються на пред'явника зі строком платежу не більше одного року. Приватні векселі емітуються корпораціями, фінансовими групами, комерційними банками. Спеціального забезпечення ці папери не мають. Як гарантія їхньої надійності виступає рейтинг векселедавця, стабільність його фінансового стану та авторитет на ринку цінних паперів. Фінансовий вексель має в своїй основі депозитну природу. Якщо класичний вексель видається за реальної товарної угоди, то фінансо­вий в основному використовується для мобілізації грошових ресурсів [47].

Рис. 2.2. Класифікація векселів Товарний (комерційний) вексель використовується для кредитування торговельних операцій. Він визначає умови погашення векселедавцем-боржником своїх обов'язків перед постачальником-кредитором за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи. Простий (соло-вексель) виписується і підписується боржником (векселедавцем) і є його борговим зобов'язанням оплатити кредитору вказану суму в установлений час. Тобто, оформляючи простий вексель, векселедавець є платником. Підписавши простий вексель, він стає на певний строк боржником особи, вказаної у векселі. Векселедавець бере на себе зобов'язання особисто сплатити за векселем певну суму грошей у точно зафіксований час у майбутньому або в час, визначений власником векселя. Переказний вексель (тратта) виписує та підписує кредитор (трасант). Трасант — особа, що видає тратту, тобто переказує свій платіж на іншу особу. Переказний вексель означає наказ трасату — особі-боржнику векселедавця — сплатити в установлений термін визначену у векселі суму третій особі (ремітенту) або пред'явнику тратти. Ремітент — власник переказного векселя. Ним може бути підприємство або банк, що утримує на свою користь відповідний відсоток від суми платежу — комісійну винагороду за надану банком послугу щодо переказу вказаної у векселі суми у встановлений термін з рахунку векселедавця на рахунок власника векселя [7]. Забезпечений вексель — це вексель, гарантований заставою, яка надається кредиторові, банку або продавцеві доти, доки борг не буде сплачено. Заставою може бути дебіторська заборгованість, това­рні запаси, цінні папери, основні виробничі засоби, обладнання. Векселі на пред'явника — це такі векселі, що оплачуються негайно після прийняття їх дебітором. Вексель, що оплачується в термін, указаний у документі, називається строковим. Доміцільований вексель — це такий вексель, у якому вказано конкретне місце платежу. Доміцілювання простого векселя здійснюється для того, щоб встановити місце та умови опротестування даного векселя. Доміцілювання переказного векселя може інколи підвищити його внутрішню вартість, тому що усуває труднощі, що могли б виникнути при здійсненні платежу в іншому місці [48]. Вексель може існувати в паперовій або безпаперовій формі — як записи на електронних рахунках [43]. Основними суб'єктами економічних відносин при розрахунках векселями є: — векселедавець (трасант, перший набувач векселя); — векселедержатель (ремітент); — платник (трасат) [31]. Розглянемо основні схеми обігу векселів, і почнемо з простого векселя. Простий вексель видається боржником кредитору. Тому для боржника це борговий документ, а для кредитора — доказ відпуску цінностей та забезпечення отри­мання в погоджений термін їхнього грошового еквівалента [51]. Обіг простого векселя здійснюється за схемою, наведеною на рис. 2.3.
1 — векселедавець (покупець) передає вексель; 2 — перший власник векселя (ремітент) пред'являє вексель до акцепту; 3 — векселедавець погашає вексель і передає його ремітенту; 4 — власник векселя (ремітент) вручає погашений вексель векселедавцеві. Рис. 2.3. Простий вексельний обіг Основною відмінністю простого векселя від переказного є те, що при розрахунках за допомогою простого векселя векселедавець і платник є однією особою. Переказний вексель, або трата, містить письмовий наказ векселетримача (трасанта), адресований платникові (трасатові), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний термін. Ремітент — одержувач грошей, який володіє векселем, пред'являє його до оплати трасату і одержує гроші [30]. Обіг переказного векселя розглянемо на прикладі вексельного обороту з перепорученням вексельного права і призначенням особливого платника (рис. 2.4.) [32]:

1 – призначення особливого платника; 2 – видача векселя; 3 – передача права по векселю (індосація); 4 – перепоручення вексельного права (індосамент перепоручення); 5 – пред'явлення векселя до платежу; 6 – погашення векселя; 7 – отримання вексельної суми останнім векселетримачем; 8 – вручення погашеного векселя (з розпискою в отриманні платежу); 9 – вручення погашеного векселя (з розпискою в отриманні платежу). Рис. 2.4. Вексельний оборот з перепорученням вексельного права і призначенням особливого платника. На кінець розглянемо вексельний обіг із опротестуванням векселя і призначенням посередника (рис.2.5.) [51].

1 — видача векселя; 2, 3 — передача права за векселем (індосація); 4 — перепоручитель-ство за векселем (перепоручительний індосамент); 5 — пред'явлення векселя до акцепту (презентація); 6 — підтвердження акцепту; 7 — пред'явлення векселя до платежу; 8 — відмова від платежу за векселем; 9 — опротестування векселя; 10 — нотаріальна вимога щодо сплати за векселем; 11 — відмова від нотаріальної вимоги щодо сплати за векселем; 12 — пов­торне опротестування; 13, 14 — повернення опротестованого векселя; 16 — призначення посередника; 17 — здійснення платежу за векселем; 18 — вручення оплаченого векселя (з роз­пискою в отриманні платежу). Рис. 2.5. Вексельний обіг із опротестуванням векселя і призначенням посередника для задоволення претензій власника векселя Розділ 3. Шляхи удосконалення безготівкових розрахунків в господарському обороті України Кожна з форм безготівкових розрахунків має свої переваги і проблеми. Розрахунки платіжними дорученнями завжди прості, зручні і забезпечують швидке здійснення платежу. Але, вони мають і недолік – не гарантують платіж постачальнику. Щоб подолати цей недолік в банківській практиці використовуються розрахунки акцептованими банком платіжними дорученнями. Також в останній час дуже широко стала використовуватися попередня оплата поставок. Але ці міри вигідні для постачальників і ставлять в тяжкий фінансовий стан платників, так як з обороту завчасно відвертаються обігові кошти [15]. Відносно новою, мало розповсюдженою формою розрахунків є розрахунки платіжними вимогами-дорученнями. Такі розрахунки дозволяють закріпити договірну дисципліну, дозволить ширше упровадити акцепт матеріальних цінностей та визволити установи банків, обслуговуючих постачальника та покупця від формального контролю за правильністю оформлення документів і документообігу. Але вони потребують вдосконалення в напрямку збільшення відповідальності платника, прискорення документообігу, використання фінансових санкцій [23]. Найбільш розповсюдженою формою розрахунків в ринковій економіці є акредитивна форма розрахунків. Це сама безпечна й надійна форма розрахунків, при якій більша доля відповідності лягає на банки. Ця форма розрахунків більш вигідна для постачальника, ніж для покупця, тому що останній несе видатки по відкриттю акредитиву, крім того, сума, на яку відкритий акредитив, вилучається з обороту до виплати по ньому, що негативно відображається на фінансовому стані цього підприємства [37]. В Україні дуже слабо використовуються розрахунки чеками. В таких умовах чек залишається виключно технічним інструментом платежів по банківським рахункам, що визначає обмеженість сфери його використання. Чекова форма забезпечує контроль платника за товарною угодою і дозволяє максимально приблизити платіж до моменту одержання товару, прискорити обіговість коштів в розрахунках. Також чекова форма розрахунків має перевагу – простота розрахунків. Використання цієї форми вигідне як для постачальника, так і для покупця, але для останнього інколи не вигідне, оскільки пов’язане з резервуванням коштів для покриття чеків. Цей недолік можна усунути у випадку надання чекової книжки без попереднього депонування грошей під гарантію банку [10]. Від правильного вибору форми безготівкових розрахунків залежить точність оцінки діяльності підприємства, виконання його планових завдань, своєчасність отримання коштів для безперервного поновлення виробничого процесу, оперативність і правильність утворення відповідних фондів. В безготівковому платіжному обороті усі форми розрахунків за товари засновані на руху обігових коштів на стадії товар – гроші та гроші – товар. І разом з тим, кожна з форм має специфічний обернений вплив на співвідношення вартості товару та обсягу обігових коштів у сфері обігу. Один товарний оборот може залучати в процес своєї реалізації більшу чи меншу масу обігових коштів в залежності від форми безготівкових розрахунків. Тому вибір форм безготівкових розрахунків має велике значення для ефективності використання форм розрахунків, яка визначається співвідношенням часу руху товарів до тривалості відвернення обігових коштів в розрахунки при даній конкретній формі [41]. Ефективність форми розрахунку тим вище, чим більший час відвернення обігових коштів в розрахунки наближається до часу руху товару в локальній сфері обігу між підприємствами. І навпаки, зменшення ефективності форм розрахунків визначається відносним продовженням тривалості вкладення коштів в розрахунки у порівнянні з часом руху товару від виробника до споживача. Підприємства-клієнти банків постійно виказують незадоволеність тим, що платежі у банків дуже довго знаходяться “в дорозі”. Затримка з переказами астрономічних сум приносять банкам гроші, а підприємствам – великі збитки. Раніше платежі проводилися на протязі 2-3 робочих днів, але сьогодні з використанням механізованих систем зв’язку це робиться значно швидше. Безготівковий розрахунок може бути проведений в одному банку на місці з допомогою запису про переказ з одного рахунку на інший. Від дебетування рахунку до запису на кредит проходить не більше одного бухгалтерського дня. Але переказ може зачепити і декілька інститутів, які займаються безготівковими розрахунками. Чим більша відстань між містом відправлення і отримання платежу, тим довший час його проходження [12]. Таким чином, по ефективності використання у господарському обороті форм безготівкових розрахунків можна зробити такі висновки: По-перше, мінімальне відвернення коштів у розрахунки за реалізований товар досягається при розрахунках чеками. Розрахунки чеками за отриманий товар дозволяє різко скоротити обсяг обігових коштів, відвернених в розрахунки як підприємством-постачальником, так і підприємством-покупцем, одночасно збільшується кількість вкладених ресурсів банку. Але в цілому обсяг обігових коштів ресурсів у сфері обігу скорочується. По-друге, в сфері розрахунків безперервно відбувається процес суперечливого, взаємовиконуючого руху обігових коштів постачальників, покупців та ресурсів банку. При інших рівних умовах чим більше обігових коштів постачальників відвертається у товари відвантажені, тим менше обігових коштів покупців притягується у матеріальні цінності в дорозі й тим менше ресурсів банка вкладається у розрахунки. Чим більше банківських ресурсів бере участь у розрахунках, тим менше підприємства, як постачальники, так і покупці, відвертають обігові кошти в сферу обігу. По-третє, вкладення обігових коштів в товари відвантажені і матеріальні цінності в дорозі мають визначену схожість і різницю. Їх схожість визначається тим, що вони функціонують у розрахунках, забезпечуючи процес реалізації товарів. Різниця – не тільки в тому, що товари відгружені показують обігові кошти, вкладені в розрахунки з постачальником, а матеріальні цінності в дорозі – покупцем. В формі “матеріальні цінності в дорозі” обігові кошти відвертаються з сфери виробництва в сферу обігу, і межа цього відвернення чітко обкреслена часом руху товару від постачальника до покупця. Вкладені обігові кошти в розрахунки у формі товарів відвантажених не мають такої межі. По-четверте, випередження в момент акту отримання товару в порівнянні з актом його сплати при акредитивній формі розрахунків супроводжується утворенням такої кредиторської заборгованості, яка вже в мить свого виникнення є заборгованістю на депозитному рахунку акредитивів. В такому випадку кредиторська заборгованість не є джерелом функціонуючих обігових коштів підприємств. Таким чином, введення в безготівковий платіжний оборот найбільш ефективних форм розрахунків, створення умов для росту ефективності діючих форм зменшує масу обігових коштів, які залучаються в обіг. І навпаки, застосування менш ефективних форм веде до необгрунтованого залучення обігових коштів в розрахунки, що супроводжується рядом негативних явищ. Сьогодні промислові підприємці України потрапили у своєрідний циклічний процес: відсутність оборотних засобів не дозволяє модернізувати та розвивати виробництво, щоб випускати продукцію світового рівня, а неконкурентоспроможну продукцію неможливо реалізувати за «живі» гроші, що створює умови для товарообмінних ланцюжків. Бартер, у свою чергу, поглиблює фінансову кризу. Неплатежі підприємств до бюджету та партнерам — одна з характерних властивостей бартерної економіки. Використання натурообміну тягне за собою зростання цін на продукцію, а також збільшення взаємної заборгованості і невиплат у бюджет усіх рівнів. Це призводить до парадоксальної ситуації, коли ціни у посередників істотно нижчі, ніж у виробників. Сьогодні через поширення процесу бартеризації держава зазнає великих втрат. Це — зменшення податкової бази, і, як наслідок, скорочення валютних та бюджетних надходжень, та, зрештою, процвітання тіньової економіки. Нині практично весь бартерний сектор торгівлі «сирий», оскільки переважна більшість його учасників, як правило, не сплачує податків. Окрім того, бартерні угоди настільки заплутані і обтяжені посередницькими операціями, що виробники, які змушені вдаватися до послуг посередників, втрачають на цьому величезні гроші. За оцінками фахівців, промислові підприємства України торік через реалізацію продукції за бартером не отримали кілька мільярдів гривень доходу [49]. Значних втрат зазнав і бюджет. Для поступового викорінення бартеру як неефективної форми розрахунків ми пропонуємо використовувати в розрахунках вексель — просту форму кредитних грошей для оплати товарів та послуг, надання позик, гарантій міжбанківських кредитів. Вагомість векселя у сучасній ринковій економіці досить значна. Цю вагомість надає векселю безспірність оплати за ним. У більшості країн світу з ринковою економікою у разі оголошення фірми- боржника за векселем банкрутом, з реалізації її активів покриваються, в першу чергу, всі вексельні претензії до неї, незалежно від строків платежу за ним. Тому платіж за векселем і має безспірний та першочерговий характер. Чим вищий рівень економії грошей у платіжному обороті, тим він стійкіший, тому при проведенні безготівкових розрахунків шляхом передачі боргів з допомогою векселя досягається економія не тільки грошей, а й часу на проведення розрахунків, знижуються втрати від інфляції, закріплюються господарські зв'язки [27]. Особливого значення у практиці передачі боргів набувають векселі у разі простроченої кредиторської заборгованості, погашенні остаточної частини заборгованості за розрахунками під час заліку взаємозаборгованості. Вексель може забезпечити значно інтенсивнішу систему боротьби з неплатежами та заборгованістю. Крім того, вексель можна застосовувати в міжнародних кредитних відносинах, тому необхідно налагодити функціонування вексельного обігу на основі сучасного міжнародного вексельного права [53]. Як зазначалося вище, на сьогодні промислові підприємці не мають достатньо коштів, щоб розвивати виробництво, а банки вже не надають незабезпечених кредитів. Ми пропонуємо використовувати в такому разі вексель як заставу кредиту банка. Схема таких розрахунків подана на рис.3.1. Для нормального застосування векселів, обліку їх та діяльності судочинства вексельний обіг слід регулювати законами з вексельного законодавства та ратифікувати Женевську угоду з вексельного законодавства. Ці питання має вирішити й узаконити Верховна Рада України. Слід так відрегулювати закон "Про банкрутство", щоб у разі неплатоспроможності підприємства, оголошення його банкрутом усі вексельні претензії покривались, як і в більшості країн світу, в першу чергу.
1 – надання документів для розгляду питання про видачу кредиту, забезпеченого векселем; 2 – видача розписки в отриманні векселя; 3 – юридична і економічна експертиза документів; 4 – повернення векселя (з розпискою заставника), якщо прийняте рішення про відмову у видачі кредиту або про прийняття такого векселя в забезпечення зобов'язань; 5 – укладення договору про видачу кредиту, забезпеченого векселем; 6 – оформлення заставного індосамента векселя; 7 – підписання акту прийому-передачі векселя; 8 – видача кредиту; 9 – неповернення кредиту і (або) процентів по ньому; 10 – звернення стягнення на закладені векселі (через судові органи). Рис. 3.1. Надання кредиту, забезпеченого векселями.

Висновки

Кризисний стан економіки України при переході до ринкових відносин супроводжується руйнуванням взаємних торгових та платіжних відносин між підприємствами. Ситуація, яка склалася в економіці потребує прийняття конструктивних заходів для формування ефективної системи розрахунково-платіжних відносин між підприємствами. Щоб вийти з цієї ситуації, необхідно модернізувати безготівкову систему розрахунків, зробити її більш надійною і різноманітною. В першому розділі розглянуті принципи організації системи безготівкових розрахунків у господарському обороті України, котрі регулюються Інструкцією №7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України". Розглянуті форми системи безготівкових розрахунків, наведені схеми розрахунків по цим формам. В другому розділі подана організаційна характеристика ВАТ “Гумотехніка”, зроблений аналіз його фінансово-майнового стану. Було встановлено, що дане підприємство останні роки збиткове, але виявлене поступове, хоча й не значне поліпшення стану. Запропоновано більш активно запроваджувати в ВАТ “Гумотехніка” вексельну форму розрахунків як засіб зменшення його дебіторської заборгованості. Також були детально розглянуті види векселів та операції з ними. В третьому розділі вказуються шляхи вдосконалення безготівкових розрахунків в господарському обороті України: запровадження відродження системи заліків взаємної заборгованості підприємств, так як становлення в нашій країні розгалуженої системи клірингових палат потребує великих матеріально-технічних і фінансових механізмів; обновлення розрахунків між підприємствами чеками з лімітованих чекових книжок, які гарантують здійснення оплати; більш активне використання акредитивної форми розрахунків як більш цивілізованої в порівнянні з передоплатою, яка витиснула інші форми розрахунків; підприємства повинні вибирати оптимальні форми безготівкових розрахунків; вводити в розрахунки простий та переказний вексель, як найбільш перспективну форму безготівкових розрахунків в даній ситуації. Запропоновані рекомендації можуть сприяти налагодженню цілісного розрахунково–платіжного механізму і покращенню фінансового стану підприємств України.

Список використаних джерел

1. Про банки і банківську діяльність. Закон України від 20 березня 1991 р. №872 – XII. 2. Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності. Указ Президента України від 14.09.94р. 3. Про розширення сфери обігу векселів. Указ Президента України від 26.07.95р. 4. Про проведення заліку взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України та оформлення простроченої заборгованості векселями. Постанова Кабінету Міністрів України від 31 травня 1995 ро­ку №379. 5. Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України. Інструкція №7, затверджена постановою Правління НБУ від 2 серпня 1996 р. № 204. 6. Порядок проведення банками операцій з векселями. Положення, затверджене Правлінням Національного банку України від 25.02.1993 р. 7. Про переказний і простий вексель. Положення, прийняте відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10.09.1992 р. № 528. 8. Андрійчук О. Міжнародний кліринговий центр як альтернативна модель розрахунків // Вісник Національного банку України. – 1998. – №1 – с.30-32. 9. Артеменко В.Г., Беллендир М.В. Финансовый анализ: Учебное пособие. – М.: Дис, 1997. – 128 с. 10. Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. Фінансова діяльність підприємства : Підручник. – К.: Либідь, 1998. – 312 с. 11. Банковское дело / Под ред. проф. В.И. Колесникова и проф. Л.П. Кроливецкой. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 476 с. 12. Банковское дело : Учебник / Под ред. О.И. Лаврушина. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 576 с. 13. Бервено С. Особенности вексельного обращения // Бизнес информ. – 1996.– №14 – с.36-39. 14. Бервено С., Соболев В. Посредники в вексельном обороте // Бизнес информ. - 1996.– №23 – с.51-55. 15. Бухвальд Б. Техника банковского дела. Справочная книга и руководство к изучению банковских и биржевых операций. Пер. с нем. А.Ф. Каган-Шабшай. – М.: АО «ДИС», 1994. – 234 с. 16. Ван Хорн Дж. К. Основы управления финансами. – М.: Перспектива, 1996. – 799 с. 17. Введение в банковское дело: Учебное пособие. – М.: Научная книга, 1996. – 530 с. 18. Вексель – 100 вопросов и ответов : метод. Пособие. – М.: Менлтеп- информ, 1995. – 180 с. 19. Возможности использования векселей в практике хозяйствования в Украине. Материалы к семинару. – К.: Кортеск, 1997. – 400 с. 20. Войтюк Д. Денежные потоки: классификация и влияние на денежную массу и денежную базу // Экономика Украины. – 1999. – №5. – с.15-19. 21. Вступ до банківської справи: Навчальний посібник /Під ред. М.І. Савлука. – К.: Лібра, 1998. – 344 с. 22. Грицин Ю.Н. Проблемы дефицита денег и особенности вексельного кредитования // Финансы. – 1996. – №12. – с.20-22. 23. Деньги, кредит, банки : Учебник / Под ред. О.И. Лаврушина. – М.: финансы и статистика, 1998. – 448 с. 24. Иванов Д.Л. Вексель. – М.: АО«Консалтбанкир», 1994. – 111 с. 25. Івасів Б.С., Івасів І.Б. Проблеми формування ринку векселів в Україні // Фінанси України. – 1997. – №2. – с.15-19. 26. Ковалёв В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчётности. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 512 с. 27. Коробкіна С. Безготівкові розрахунки та шляхи вдосконалення їх // Банківська справа. – 2000. – №1. – с.49-52. 28. Кочетков В.Н. Современная система денежных расчётов. – К.: Либра, 1998. – 192 с. 29. Красько И.Е., Жушман В.П. Справочное пособие по вексельному обороту. – Х.: Консум, 1997. – 76 с. 30. Крисевич С.О. Вексельний обіг в Україні // Вісник Національного банку України. – 1996. – №3 – с.21-23. 31. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг : Навчальний посібник. – К.: Знання, КОО, 1998. – 169 с. 32. Лысенков Ю.М. и др. Вексельное обращение. – К.: ТОО «Задруга», 1996. – 324 с. 33. Лукасевич И.Я. Анализ финансовых операций. Методы, модели, техника вычислений. – М.: Финансы, Юнити, 1998. – 400 с. 34. Макеев А.В., Савенко В.Н. Вексель. Практическое пособие по применению. – М.: Концерн «Банковский деловой центр», 1997. – 240 с. 35. Макеев А.В. Применение векселя в финансово – хозяйственной деятельности. Санкт-Петербург: Университет экономики и финансов, 1995. – 87 с. 36. Маркова О.М. Коммерческие банки и их операции. – М.: Банки и биржи, Юнити, 1996. – 288 с. 37. Моргачев В. Очарование аккредитива //Бизнес. – 1997. – №3. – с.8-10. 38. Мороз Ю.Н. Вексельное дело. – К.: Наукова думка, Лад, 1996. – 471 с. 39. Морозов Ю. Вексельные операции, их характеристика // Бухгалтерия. Налоги. Бизнес. – 1997. – №34. – с.29-31. 40. Основы банковского дела / Под ред. А.Н. Мороза. – К.: Либра, 1994. – 330 с. 41. Павлова Л.Н. Финансы предприятий : Учебник для вузов. – М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998. – 639 с. 42. Проблеми та перспективи розвитку фінансової системи України // Вісник Національного банку України. – 1997. – №11 – с.18-22. 43. Романченко Е. Вексель в электронных системах // Экономика Украины. – 1999. – №6. – с.8-11. 44. Русак Н.А., Русак В.А. Финансовый анализ субъекта хозяйствования: Справ. пособие. – Мн.: Выш. шк., 1997. – 309 с. 45. Савін К. Платіжні картки як сучасний інструмент банківського маркетингу // Банківська справа. – 2000. – №1. – с.40-46. 46. Свистович М. Аккредитив // Бизнес. – 1997. – №5. – с.4-12. 47. Селиванов Д. Финансовый вексель // Бизнес. – 1997. – №11. – с.25-28. 48. Справочник финансиста предприятия. – М.: ИНФРА – М, 1996. – 368 с. 49. Федоренко В. Бартер в економіці України // Економіка. Фінанси. Право. – 2000. – №3. – с.49-52. 50. Финансовый менеджмент: теория и практика: Учебник / Под ред. Е.С. Стояновой. – М.: Перспектива, 1999. – 656 с. 51. Фінанси підриємств : Підручник / Під ред. А.М.Поддєрьогіна. – К.: КНЕУ, 1998. – 368 с. 52. Харченко В.І. Безготівкові розрахунки в господарському обороті України // Вісник Національного банку України. – 1996. – №3 – с.24-26. 53. Яковлев В.И. Некоторые особенности вексельных отношений // Финансы. – 1998. – №2. – с.24-25.

Додатки

Додаток А Додаток Б Додаток В Рецензія на дипломну роботу по спеціальності «Фінанси» слухача Української академії банківської справи Величко Віталія Миколайовича на тему: «Організація безготівкових розрахунків і шляхи їх удосконалення» На даному етапі розвитку ринкових відносин в Україні є сучасними і актуальним дослідження організації безготівкових розрахунків. У даній роботі Величко Віталій Миколайович комплексно розглянув низку питань, пов'язаних з організацією безготівкових розрахунків, розглянув їх на прикладі відкритого акціонерного товариства “Гумотехніка”, а також запропонував шляхи удосконалення розрахунків. У роботі була розглянута організаційна структура ВАТ “Гумотехніка”; також був проведений фінансовий аналіз досліджуваного підприємства за даними бухгалтерської звітності, було запропоновано зменшити відносно високий рівень бартеризації за рахунок використання вексельних форм розрахунків. Дипломна робота була виконана відповідно до представленого плану. При написанні роботи використовувався статистичний і аналітичний матеріал, а також ряд законодавчих і нормативних актів. Робота висвітлена зрозуміло, конкретно. У роботі є недолік - слід було більш стисло подати матеріал першого розділу, який стосується сутності, основ та принципів організації безготівкових розрахунків, та більш детально прокоментувати наведені схеми розрахунків за допомогою векселів Загалом, висловлене зауваження не знижує загальної позитивної оцінки роботи. Потрібно зазначити на основі вищевикладеного, що робота відповідає всім вимогам, що пред'являються до неї, написана на досить високому рівні і заслуговує оцінки «відмінно», а її автор Величко Віталій Миколайович –присвоєння кваліфікації фахівця з спеціальності 7.050104 - "Фінанси". РЕЦЕНЗЕНТ: Комерційний директор ВАТ “Гумотехніка” ___________________ Чепурний В.В. Шановні члени Державної екзаменаційної комісії! До Вашої уваги дипломна робота на тему: “Організація безготівкових розрахунків і шляхи їх удосконалення”. Кризовий стан національної економіки України супроводжується деформаціями механізмів безготівкового грошового обігу. Хронічні, а часто й безнадійні, неплатежі — характерна риса діючої системи безготівкових розрахунків. Основною формою взаємовідносин між постачальниками, виробниками та покупцями продукції все більше стає неефективний натуральний обмін – бартер. Зрозуміло, що при бартері кошти на розрахункові рахунки господарських суб'єктів у банківських установах не надходять. Успішне здійснення економічних реформ неможливе поза становленням впорядкованої, ефективно і синхронно діючої системи безготівкових розрахунків. Нормалізація системи безготівкових розрахунків сприятиме становленню нормальних ринкових відносин. Проблема органічного зв'язку системи безготівкових розрахунків з ринковим середовищем, що формуються у вітчизняному народному господарстві, набуває сьогодні особливої актуальності. Об'єктом дослідження дипломної роботи є Сумське відкрите акціонерне товариство “Гумотехніка”. Метою даної роботи є вивчення організації безготівкових розрахунків і шляхів їх удосконалення. Виходячи з зазначеної мети задачами дипломної роботи є розгляд сутності та принципів безготівкових розрахунків, вивчення документообігу при використанні різних форм розрахунків, а також виявлення шляхів їх удосконалення. Суть безготівкових розрахунків. Безготівкові розрахунки — це грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках у банках, коли кошти списуються з рахунку платника і переказуються на рахунок отримувача коштів. Безготівкові розрахунки у господарському обороті України регулюються Законом України “Про банки і банківську діяльність” та Інструкцією №7 "Про безготівкові розрахунки в господар-ському обороті України", що затверджена постановою Правління НБУ. Безготівкові розрахунки в своїй цілісній сукупності формують певну систему. Система безготівкових розрахунків є складовою загальної національної грошової системи. Одна з актуальних наукових проблем — визначення структурно-функціональних компонентів системи безготівкових розрахунків. Важливо розрізняти такі складові даної системи: принципи безготівкових розрахунків; способи безготівкових розрахунків; форми розрахунків; розрахункові документи; механізм контролю за станом розрахунків. Взаємозв'язки між структурними компонентами системи безготівкових розрахунків можна зобразити у вигляді схеми (рис.1.): У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб'єкти використовують два основних способи платежу: 1. перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок одержувача коштів шляхом відповідних записів щодо них; 2. зарахування взаємних вимог платника і одержувача коштів. Форми безготівкових розрахунків виражають конкретний спосіб існування, внутрішню організацію змісту системи безготівкових розрахунків. Форми безготівкових розрахунків охоплюють сукупність розрахункових документів, порядок їх оформлення та приймання установами банків, відповідний документооборот. У сучасних умовах використовуються наступні основні форми безготівкових розрахунків: - Платіжне доручення - Платіжна вимога-доручення - Розрахунковий чек - Грошові чеки - Акредитив - Платіжна вимога Організацію безготівкових розрахунків ми розглядали на прикладі ВАТ “Гумотехніка”. Відкрите акціонерне товариство «Гумотехніка» засновано відповідно до наказу Міністерства промисловості України від 9 березня 1994 року. Метою діяльності Товариства є одержання прибутку, а також задоволення потреб споживачів продукцією промислово-технічного призначення, товарів широкого вжитку, послугами науково-технічного, побутового та іншого характеру. Предметом діяльності Товариства є виробництво формованих і неформованих гумотехнічних виробів широкого вжитку, науково-технічні розробки по виробництву виробів з гуми, виробництво товарів народного споживання і продукції промислово-технічного призначення та виконання інших робіт та послуг. Статутний фонд Товариства становить 513.030 грн. Статутний фонд Товариства поділений на 2.052.120 шт. простих іменних акцій номінальною вартістю – 0,25 грн. кожна. Товариство має право збільшувати або зменшувати розмір статутного фонду. Для з’ясування фінансово-майнового стану ВАТ “Гумотехніка” була розрахована система показників, що детально й всебічно характеризує господарське становище підприємства. В процесі розрахунків показників використовувалися фактичні дані форм № 1, № 2 і №3 за 1998-99рр. Резуль-тати розрахунків згруповані в таблиці 1. Прокоментуємо деякі коефіцієнти: Так, коефіцієнт загальної ліквідності, який показує, скільки грошових одиниць оборотних засобів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов'язань, дорівнював 0,85 в 1998р., що в межах нормативу (0,8-1,0). За рік цей коефіцієнт зріс до 0,87. Це означає, що на кожну гривню короткострокових зобов'язань в 1999р. припадає на 0,03 грн. більше оборотних засобів, ніж в 1998р. Коефіцієнт фінансової залежності, що є зворотнім коефіцієнтом по відношенню до показника фінансової незалежності також в межах норми (2,0): 1,31 за 1998р. та 1,33 за 1999р. Коефіцієнт прибутковості власного капіталу характеризує ефективність інвестицій у власний капітал. На підприємстві цей коефіцієнт становить -0,02 (1998р.). В загалі коефіцієнт прибутковості власного капіталу повинен бути більше нуля. Від’ємне значення пояснюється відсутністю на підприємстві в останні роки прибутку. Слід відзначити, що в 1999р. в порівняні з минулим роком коефіцієнт прибутковості власного капіталу змінився в 10 раз і становить -0,002. Це стало можливим за рахунок зменшення збитків з 1 мільйон 259 тисяч грн. до 115 тисяч грн. Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних засобів у майні підприємства, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Якщо значення коефіцієнту перевести у відсотки, то отримаємо 52% зношених основних засобів у майні підприємства на початок 2000р., що на 0,23% більше, ніж за попередній рік. Негативний також той факт, що в товаристві зовсім відсутній приріст незавершеного будівництва – воно тільки зменшується замість того, щоб збільшуватися, або, в крайньому випадку, зоставатися сталим. Значення –0,26% показника рентабельності основних фондів говорить про збитковість підприємства і неефективність використання основних фондів. Наведені показники дають нам змогу зробити висновок, що ВАТ “Гумотехніка” збиткове і знаходиться в тяжкому кризовому стані, хоча й прослідковується поступове незначне покращення. Деякою мірою збитковість ВАТ “Гумотехніка” обумовлена не досить ефективною організацією безготівкових розрахунків. На досліджуваному підприємстві використовуються наступні форми розрахункових документів: платіжні доручення; чеки; векселі. Розрахункові чеки на підприємстві із-зі збитковості останнього і відсутності грошей на поточному рахунку використовуються лише для одержання готівки в касу для видачі заробітної плати. Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями не здійснюється, тому що в минулому по виписаним вимогам-дорученням підприємства-партнери розраховувалися звичайними платіжними дорученнями, і тому такий вид безготівкових розрахунків в товаристві через недоцільність не використовується. Через відносно високу вартість розрахунки акредитивною форою також відсутні. Слід відзначити, що в ВАТ “Гумотехніка” високий рівень бартеризації. Однак, така ситуація присутня не тільки на цьому підприємстві – на більшості підприємств України бартерні форми товарного обігу існують паралельно з грошовою, і, незважаючи на те, що вони низькі і примітивні в порівнянні з нею, перевищили грошовий обіг. На нашу думку, проведення розрахунків готовою продукцією або сировиною породжує додаткові проблеми: ігнорується важлива функція грошей як універсального засобу обігу, і, як наслідок цього, обмежується кількість торгових операцій; стримується економічний розвиток; суб'єкти господарювання ухиляються від сплати податків, а від цього страждають бюджети всіх рівнів; механізм визначення реальної ціни продукції, без якого неможливо визначити ефективність її виробництва, стає, по суті, недієздатним. Тому, на наш погляд, доцільно було б запровадити на підприємстві альтернативу бартерній формі товарного обігу – вексельну форму безготівкових розрахунків. Вексельна форма розрахунків — це розрахунки між постачаль­ником і покупцем з від­строчкою платежу, яка оформлюється векселем. Вексель — це письмове зобов'язання, боргова розписка стандар­тної форми, що дає право її власникові вимагати сплати відповідної суми від особи, яка видала вексель, у відпові­дний строк і у відповідному місці. Векселі, які застосовуються в господарському обороті як в Україні, так і в міжнародних розрахунках, досить різноманітні. Простий, або соло-вексель, виписується і підписується боржником (векселедавцем) і є його борговим зобов'язанням оплатити кредитору вказану суму в установлений час. Тобто, оформляючи простий вексель, векселедавець є платником. Підписавши простий вексель, він стає на певний строк боржником особи, вказаної у векселі. Векселедавець бере на себе зобов'язання особисто сплатити за векселем певну суму грошей у точно зафіксований час у майбутньому або в час, визначений власником векселя. Cхема обігу простого векселя на рис.2.: Переказний вексель (тратта) виписує та підписує кредитор (трасант). Трасант — особа, що видає тратту, тобто переказує свій платіж на іншу особу. Переказний вексель означає наказ трасату — особі-боржнику векселедавця — сплатити в установлений термін визначену у векселі суму третій особі (ремітенту), або пред'явнику тратти. Ремітент — власник переказного векселя. Ним може бути підприємство або банк, що утримує на свою користь відповідний відсоток від суми платежу — комісійну винагороду за надану банком послугу щодо переказу вказаної у векселі суми у встановлений термін з рахунку векселедавця на рахунок власника векселя. Обіг переказного векселя розглянемо на прикладі вексельного обороту з перепорученням вексельного права і призначенням особливого платника (рис.3.): На сьогодні промислові підприємці не мають достатньо коштів для розвитку виробництва і створення конкурентноспроможної продукції, а банки вже не надають незабезпечених кредитів. Ми пропонуємо використовувати в такому разі вексель як заставу кредиту банка. Схема таких розрахунків на рис.4.: Таким чином, для поступового викорінення бартеру як неефективної форми розрахунків та отримування виручки від реалізації продукції, а відтак і надходження коштів на поточний рахунок ми пропонуємо використовувати в розрахунках вексель — просту форму кредитних грошей для оплати товарів та послуг, надання позик, гарантій міжбанківських кредитів. Використання векселя дозволить здійснити погашення як простроченої кредиторської заборгованості, так і остаточної частини заборгованості за розрахунками під час заліку взаємозаборгованості. Вексель може забезпечити значно інтенсивнішу систему боротьби з неплатежами та заборгованістю в порівнянні з іншими операціями. Крім того, вексель можна застосовувати в міжнародних кредитних відносинах, тому необхідно налагоджувати функціонування вексельного обігу на основі сучасного міжнародного вексельного права. Доповідь закінчено. Дякую за увагу.

Рис.1. Система безготівкових розрахунків.
Таблиця 1 Показники фінансово-майнового стану ВАТ “Гумотехніка”

Показник

Формула

1998

1999

1. Поточний, або загальний коефіцієнт покриттяФ1((А2-р.120 +А3) : П3)0,96330,9919
2. Коефіцієнт загальної (швидкої) ліквідності Ф1((А2+А3- р.80) : П3)0,85270,8761
3. Коефіцієнт покриття запасів та витратФ1((П1-А1- р.490) : А2-0,6110-0,6334
4. Коефіцієнт автономії (незалежності)Ф1(П1 : Валюта балансу (р.330))0,76180,7548
5. Коефіцієнт фінансової залежності

Ф1(Валюта балансу

(р.330) : П1)

1,31271,3249
6. Коефіцієнт прибутковості власного капіталуФ2(р.100-р.200) : Ф1 ((р.495гр.3+р.495гр.4)*0,5)-0,0210-0,0021
7. Операційна рентабельність продажу

Ф2(р.100-р.200) :

Ф2(р.010-р.015-р.020)

-0,1654-0,0117
8. Коефіцієнт прибутковості активівФ2(р.100-р.200) : Ф1 ((р.330гр.3+р.330гр.4)*0,5)-0,0164-0,0016
9. Коефіцієнт продуктивності праціФ2(р.010-р.015-р.020) : Ф3(р.360)5,196611,9367
10. Оборотність власного капіталуФ2(р.010-р.015-р.020) : Ф1 ((р.495гр.3+р.495гр.4)*0,5)0,12690,1783
11. Загальне обертання капіталуФ2(р.010-р.015-р.020) : Ф1(р.330)0,10110,1408
12. Коефіцієнт зносу основних засобівФ1(р.011) :Ф1 ((р.012гр.3+р.012гр.4)*0,5)0,517130,51935
13. Коефіцієнт оновлення основних засобівФ3(р.430гр.4) : Ф3(р.430гр.6)0,006380,00046
14. Коефіцієнт вибуття основних засобівФ3(р.430гр.5) : Ф3(р.430гр.3)0,043460,01797
15. ФондовіддачаФ2(р.010-р.015-р.020) : Ф1 ((р.012гр.3+р.012гр.4)*0,5)0,077400,10247
16. Фондомісткість Ф1((р.012гр.3+р.012гр.4) * 0,5) :Ф2(р.010-р.015-р.020)12,919229,75914
17. Рентабельності основних фондівФ2(р.100) : Ф1(р.010гр.4)–0,02642–0,00255
1 — векселедавець (покупець) передає вексель; 2 — перший власник векселя (ремітент) пред'являє вексель до акцепту; 3 — векселедавець погашає вексель і передає його ремітенту; 4 — власник векселя (ремітент) вручає погашений вексель векселедавцеві. Рис. 2. Простий вексельний обіг

1 – призначення особливого платника; 2 – видача векселя; 3 – передача права по векселю (індосація); 4 – перепоручення вексельного права (індосамент перепоручення); 5 – пред'явлення векселя до платежу; 6 – погашення векселя; 7 – отримання вексельної суми останнім векселетримачем; 8 – вручення погашеного векселя (з розпискою в отриманні платежу); 9 – вручення погашеного векселя (з розпискою в отриманні платежу). Рис.3. Вексельний обіг з перепорученням вексельного права і призначенням особливого платника.
1 – надання документів для розгляду питання про видачу кредиту, забезпеченого векселем; 2 – видача розписки в отриманні векселя; 3 – юридична і економічна експертиза документів; 4 – повернення векселя (з розпискою заставника), якщо прийняте рішення про відмову у видачі кредиту або про прийняття такого векселя в забезпечення зобов'язань; 5 – укладення договору про видачу кредиту, забезпеченого векселем; 6 – оформлення заставного індосамента векселя; 7 – підписання акту прийому-передачі векселя; 8 – видача кредиту; 9 – неповернення кредиту і (або) процентів по ньому; 10 – звернення стягнення на закладені векселі (через судові органи). Рис.4. Надання кредиту, забезпеченого векселями.