Каталог :: Финансы

Диплом: Фінансова санація та стабілізація діяльності підприємства

                                      ЗМІСТ                                      
     

ВСТУП

4

РОЗДІЛ 1. ФІНАНСОВА САНАЦІЯ. ЇЇ СУТНІСТЬ ТА ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ

1.1. Фінансова криза на підприємстві. Економічний зміст та причини виникнення 6
1.2. Економічна сутність санації підприємств10
1.3. Менеджмент фінансової санації16

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ САНАЦІЙНОГО АУДИТУ НА ПІДПРИЄМСТВІ

2.1. Сутність та основні завдання санаційного аудиту19
2.2. Аналіз виробничої та фінансової сфери ДВАТ „Шахта ім. М.І. Калініна” ДХК „Донвугілля”23
2.3. Аналіз причин кризи та сильних і слабких сторін підприємства49
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ СТАБІЛІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ПО ВИХОДУ З КРИЗИ
3.1. Збільшення вхідних грошових потоків52
3.2. Зменшення вихідних грошових потоків58
3.3. Залучення інвестицій з метою стабілізації діяльності ДВАТ „Шахта ім. М.І. Калініна” ДХК „Донвугілля”62

ВИСНОВКИ

65

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

68

ДОДАТКИ

ВСТУП Актуальність теми. У процесі становлення ринкових відносин в Україні, питання пов’язані з санацією підприємства мають важливе практичне значення. В умовах, коли майже всі ланки фінансової системи опинилися в кризі, з’явилась необхідність проведення санації підприємств з метою виведення їх з глибокої кризи. В даний час кожен суб'єкт, незалежно від виду основної діяльності і форми власності підприємства повинний реально оцінювати к власний фінансовий стан, так і фінансовий стан потенційних партнерів чи контрагентів. Недостатній фінансовий стан підприємства є причиною його неплатоспроможності, погіршення фінансової стійкості, які приводять до незапланованих втрат і не досягнення необхідного фінансового результату чи навіть банкротства. Виходячи з цього питання дослідження фінансових засад проведення санації та стабілізації діяльності підприємства є важливим дляя забезпечення його подальшої роботи в ринкових умовах. Мета і задачі роботи. Метою випускної роботи є проведення аналізу фінансових результатів ЗАТ “Чумак” на основі використання основних методів санаційного аудиту з урахуванням досвіду розвитку вітчизняних і зарубіжних суб’єктів господарської діяльності, а також розробити напрямки стабілізації діяльності підприємства . До основних задач дослідження відносяться: 1)Аналіз виробничої сфери підприємства; 2)Аналіз фінансової сфери підприємства; 3)Аналіз причин кризи та сильних і слабких сторін підприємства; 4)Розробка заходів по збільшенню вхідних грошових потоків; 5)Аналіз можливих напрямків по зменшенню вихідних грошових потоків; 6)Пошук шляхів залучення інвестицій. Методи дослідження. До основних методів аналізу, що використовується в роботі, відносяться внутрішній та зовнішній аналіз, використана розроблена система показників, які відображають фінансовий стан та його динаміку. Проводився структурний та динамічний аналіз показників підприємства. Структура роботи. Виходячи з мети і задач дослідження структура роботи включає три розділи. Перший розділ присвячений фінансовим засадам проведення санації та стабілізації діяльності підприємства. Другий розділ присвячено організації та порядку проведення санаційного аудиту на підприємстві, аналізу його господарчої та фінансової діяльності. В третьому розділі міститься розроблені під час написання роботи напрямки стабілізації діяльності підприємства по виходу з кризи. Характеристика об’єкту дослідження. ДВАТ “Шахта ім. М.І.Калініна” ДПХ “Донвугілля” була введена в експлуатацію у 1961 році. Встановлена видобувна можливість шахти з 1994 року – 600 тис. тон за рік. Шахта розробила пласти К1/5. К2/2, Н7, В., НЮ. У даний час зусилля концентровані на пласті НЮ "Ліванський" Смопніновської світи (потужність пласта 1.2-1.3 м). Усі роботи ведуться на двох горизонтах, які знаходяться від поверхні на глибині 1070 м и 1225 м. Пласти Смопніновської світи небезпечні. Тому шахта віднесена до розряду сверхкатегорной. Загальна довжина горяних виробіток - 76469 м . Схема підготовки пластів - погоризонтна. Система розробки - без перервна. Огляд джерел, використаних в роботі. У роботі використані нормативні документ України, наукові розробки і навчальні посібники, періодична література, а також матеріали, що відбивають господарську і фінансову діяльність підприємства. В роботі використані наукові розробки таких авторів: Терещенко О.О., Бланка І.А., Савицької Г.В., Баканова М.І., Буряка Л.Д., Поддєрьогіна А.М. РОЗДІЛ 1 ФІНАНСОВА САНАЦІЯ. ЇЇ СУТНІСТЬ ТА ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ 1.1. Фінансова криза на підприємстві. Економічний зміст та причини виникнення Заходи, спрямовані на оздоровлення фінансової системи Украї­ни, можуть дати позитивні результати лише за умови санації фі­нансів базової ланки економіки — підприємств промислової галузі. Висока собівартість продукції вітчизняного виробництва та істо­тне зменшення попиту на неї стали головними причинами фінан­сової кризи переважної більшості українських підприємств [40]. В умовах дії ринкових відносин суб'єкти господарювання ма­ють постійно адаптуватися до змін попиту: розширювати асор­тимент, поліпшувати кість, знижувати собівартість та ціни, оптимізувати структуру витрат. Проте вітчизняні підприємства не змогли безболісно перейти від „ринку продавця”, кий дів за адміністративної системи господарювання, до „ринку покупця”. Керівники багатьох суб'єктів господарювання за браком належ­ної кваліфікації (або зумисне) довели свої підприємства до межі банкрутства. Однією з негативних тенденцій, яка є наслідком незадові­льного фінансового стану більшості вітчизняних підприємств, є катастрофічне зростання кредиторської і дебіторської заборго­ваності на підприємствах. Зауважимо, що банкрутство та ліквідація підприємства означають не лише збитки для його акціонерів, кредиторів, вироб­ничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податко­вих надходжень до бюджету, зростання безробіття, що зрештою може стати одним із чинників макроекономічної нестабільності. Істотним є те, що серед підприємств, справи про банкрутство яких перебувають на розгляді, значний відсоток становлять такі, що тимчасово потрапили в скрутне становище. Вартість їхніх ак­тивів набагато вища за кредиторську заборгованість. За умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації ці під­приємства можуть розрахуватися з боргами і продовжити діяльність. Проте через недосконале законодавство, відсутність нале­жного теоретико-методичного забезпечення санації, дефіцит кваліфікованого фінансового менеджменту, брак державної фі­нансової підтримки виробничих структур та з інших суб'єктив­них і об'єктивних причин багато з потенційно життєздатних під­приємств, у тому числі тих, що належать до пріоритетних галузей народного господарства України, стають потенційними банкрутами. У ринковій економіці банкрутство підприємств — нормальне вище. Банкрутство підприємств — це наслідок глибокої фінансової кризи, система заходів щодо управління кою не дала позитивних результатів [40]. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його кері­вництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприєм­стві. На практиці з кризою, к правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенці­алу для успішного функціонування. Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома па­раметрами: 1. джерелами (факторами) виникнення; 2. видом кризи; 3. стадією її розвитку. Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібра­ти найефективніший каталог санаційних заходів. Для вибору найефективніших форм санації, прийняття прави­льних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання. Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на під­приємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що за­лежать від підприємства). Головними екзогенними факторами фінансової кризи с підприємстві можуть бути: ·спад кон'юнктури в економіці в цілому; ·зменшення купівельної спроможності населення; ·значний рівень інфляції; ·нестабільність господарського та податкового законодавства; ·нестабільність фінансового та валютного ринків; ·посилення конкуренції в галузі; ·криза окремої галузі; ·сезонні коливання; ·посилення монополізму на ринку; ·дискримінація підприємства органами влади та управління; ·політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств — постачальників сировині (споживачів продукції); ·конфлікти між засновниками (власниками). Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або недосконало функціонує система ран­нього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства. Можна назвати багато ендогенних факторів фінансової кри­зи. З метою систематизації їх можна згрупувати в перелічені далі блоки. 1. Низька кість менеджменту; 2. Дефіцити в організаційній структурі; 3. Низький рівень кваліфікації персоналу; 4. Недоліки у виробничій сфері; 5. Прорахунки в галузі постачання; 6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції; 7. Прорахунки в інвестиційній політиці; 8. Брак інновацій та раціоналізаторства; 9. Дефіцити у фінансуванні; 10. Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу (планування, аналіз, інформаційне забезпечення, контроль). Загалом усі названі причини кризи досить тісно взаємопов’язані, становлять складний комплекс причинно-наслідкових зв’язків. Безперечно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виокремити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але по суті вони зводяться до щойно перелічених. Типові наслідки впливу зазначених причин і факторів на фі­нансово- господарський стан підприємства такі: ·втрата клієнтів і покупців готової продукції; ·зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу про­дукції; ·неритмічність виробництва, неповне завантаження потуж­ностей; ·підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці; ·збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявність наднормативних: запасів; ·виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів; ·підвищення тиску на ціни; ·істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції. Розрізнюють три види кризи: 1. стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано вироб­ничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху); 2. криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують класний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу); 3. криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності). Між розглядуваними видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв’язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, у свою чергу, приводить до втрати підприємством ліквідності. Зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції призводить, з одного боку, до зниження прибутковості та до збитковості, а з іншого — до зниження рівня ліквідності та платоспроможності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банк­рутство підприємства. Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація: глибини фінансової кризи. Існують Іри фази кризи: 1.фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління); 2.фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації; 3.кризовий стан, кий не сумісний подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації. Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї. 1.2. Економічна сутність санації підприємства Найдійовішим засобом запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. Термін «санація» походить від латинського „sапаrе” — оздоровлення, видужання. Економічний словник тлумачить це поняття к систему заходів, здійснюваних для запобігання банк­рутств промислових, торговельних, банківських монополій, ви­значаючи, що санація може відбуватися злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з потужнішою компанією; ви­пуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капі­талу; збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості в дов­гострокову; повною або частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства [23]. Вважаємо, що наведене в словнику тлумачення цілей санації та механізму її проведення, перелік санаційних заходів не є до­статньо чіткими. Адже попередження банкрутства ще не означає оздоровлення та повного виходу підприємства з фінансової кри­зи. Наведений перелік заходів є неповним і не розкриває принци­пових методологічних підходів до вибору тих чи інших форм са­нації. Деякі з вітчизняних авторів (наприклад, І. А. Бланк) із санаці­єю ототожнюють лише заходи щодо фінансового оздоровлення підприємства, які реалізуються з допомогою сторонніх юридич­них, а також фізичних осіб і спрямованих на попередження оголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації [17]. Із цим не можна погодитись, оскільки мобілізація внутрішніх фінансових резервів є невід'ємною складовою процесу оздоровлення будь-кого підприємства. М.І. Титов у монографії, присвяченій матеріально-правовим та процесуальним аспектам банкрутства, пропонує дати таке за­конодавче визначення санації: санація — це оздоровлення не­спроможного боржника, надання йому фінансової допомоги з бо­ку власника майна, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб (у тому числі зарубіжних), спрямованих на підтримку діяльності боржника і запобігання його банкрутству [41]. Це визначення також тяжіє до розуміння санації к інституту зовнішньої фінансової підтримки боржника. Згідно із Законом України «Про банкрутство» від 1992 р., під санацією розуміється задоволення вимог кредиторів і виконання зобов’язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами, у тому числі кредитором, що добровільно бере на себе задоволення зазначених вимог та виконання відповідних зобов’язань. Отже, згідно з таким підходом санація за своєю право­вою основою є лише інститутом переведення боргу. Проте з цим аж ніяк не можна погодитися. Нова редакція Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», прийнята у 1999 році, розрізняє поняття «санація» та «досудова санація». У цьому документі санація розглядається к система заходів, передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з метою запобігання лікві­дації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково ви­мог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів та капіталу і (або) зміною організаційної та виробничої структури боржника. Досудова санація — система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, здійснюваних власником бор­жника, інвестор, з метою запобігати його ліквідації, вдавшись до реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових за­ходів у межах чинного законодавства до початку порушення справи про банкрутство. Недоліки наведених визначень санації також цілком очевидні [2]. Своє тлумачення поняття «санація» має і Національний банк України: режим фінансової санації — це система не примусових і примусових заходів, спрямованих на збільшення обсягів капіталу до необхідного рівня протягом визначеного періоду з метою відновлення ліквідності та платоспроможності й усунення пору­шень, які призвели комерційний банк до збиткової діяльності або скрутного фінансового стану, а також наслідків цих порушень [11]. У Законі України «Про страхування» ми знаходимо також «оригінальне» тлумачення терміна «санація». Згідно із цим Зако­ном примусова санація страхової компанії передбачає: ·проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, у тому числі обов’язкової аудиторської перевірки; ·встановлення заборони на вільне користування майном стра­ховика та прийняття страхових зобов’язань без дозволу Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю; ·встановлення обов’язкового для виконання графіка здійснення розрахунків зі страхувальниками; ·прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страхо­вика [4].
Із наведеного широкого спектра думок щодо сутності поняття санації можна синтезувати єдине визначення, яке має ввібрати в себе раціональне зерно кожного з наведених варіантів. На нашу думку, таким можна вважати визначення, дане відомими зарубіжними економістами (Н. Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелінг), провідними фахівцями у питаннях виведення підприємств із фінансової кризи: санація — це система фінансо­во-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства-боржника в довго­строковому періоді. Тобто санація — це сукупність усіх мож­ливих заходів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення. Подане визначення втілює комплексний підхід до розглядуваного поняття, є універсальним і всебічно висвітлює економічну сутність санації підприємств. Для повнішого розкриття змісту санації слід конкретизувати види заходів, які проводяться в межах фінансо­вого оздоровлення суб'єктів господарювання. Особливе місце у процесі санації посідають заходи фінансово-економічного характеру, які відбивають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики або на умовах власності; на поворотній або безпо­воротній основі. Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності й платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру. Санаційні заходи організаційно-правового характеру спрямовані на вдосконалення організаційної структури підприємства, організаційно правових форм бізнесу, підвищення кості менеджменту, звільнення підприємства від непродуктивних виробни­чих структур, поліпшення виробничих стосунків між членами трудового колективу тощо. У цьому контексті розрізняють два види санації: 1.Санація зі збереженням існуючого юридичного статусу підприємства-боржника. 2.Санація зі зміною організаційно-правової форми та юридичного статусу санованого підприємства (реорганізація). Виробничо-технічні санаційні заходи пов’язані насамперед з модернізацією та оновленням виробничих фондів, зі зменшенням простоїв та підвищенням ритмічності виробництва, скороченням технологічного часу, поліпшенням кості продукції та зниженням її собівартості, вдосконаленням асортименту продукції, що випускається, пошуком та мобілізацією санаційних резервів у сфері виробництва. Оскільки санація підприємства пов’язана, к правило, зі скороченням зайвого персоналу, велике значення мають санаційні заходи соціального характеру. Особливо це стосується фі­нансового оздоровлення підприємств-гігантів або підприємств-міст. В такому разі звільнення працівників може призвести до соціальної нестабільності в регіоні. Саме тому слід вести помір­ковану політику звільнення у взаємозв’язку із реалізацією соціального плану проекту санації. Тут можуть бути передбачені та­кі заходи, як створення та фінансування системи перепідготовки кадрів, пошук і пропозиція альтернативних робочих місць, до­даткові виплати з безробіття, надання звільненим працівникам позик тощо. На практиці досить часто із санацією ідентифікується поняття «реструктуризація». Реструктуризація суб’єкта господарювання — це проведення організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів, спрямованих на змі­ну його структури, системи управління, форм власності, організаційно- правових форм, які здатні відновити прибут­ковість, конкурентоспроможність та ефективність виробництва. Можна стверджувати, що „санація” є ширшим поняттям, ніж „реструктуризація”. Реструктуризацію доцільно розпочинати на ранніх стадіях кризи. Вона спрямована переважно на подолання причин стратегічної кризи та кризи прибутковості. А санація включає в себе к реструктуризацію (заходи щодо відновлення прибутковості та конкурентоспроможності), так і заходи фінансового характеру (спрямовані на відновлення ліквідності та платоспроможності). В економічній літературі часто згадується концепція швидкого виявлення фінансової кризи та радикальних санаційних дій («Primat des Handelns»). Прихильники цього напрямку (здебільшого економісти-практики) не враховують, що в разі його вибору не залишається часу для досконалого дослідження причин кризи та розробки оптимальної санаційної стратегії. На противагу цим поглядам теоретики додержують думки, що цейтнот у підготовці санаційних заходів — основний фактор майбутніх невдач, оскільки втрачається шанс для розробки імпровізованих та гнучких дій. На методи та форми проведення санації вплинули розвиток економічної теорії; еволюція ролі держави як регулятора ринкової економіки; макроекономічні зміни в країнах колишнього со­ціалістичного блоку та зумовлений цими змінами трансформа­ційний спад; нові підходи до приватизації (реприватизації) підприємств. Вивчаючи теоретичну і практичну базу санації під­приємств, ознайомлюємося з основними проблемами, що становлять предмет досліджень зарубіжних економістів у цій галузі. Предметом дискусій провідних учених Німеччини, США, Вели­кобританії є питання, пов’язані з методами прогнозування банк­рутства підприємств, класифікацією фінансових джерел санації та послідовністю їх мобілізації; змістом контролінгу санації, порядком проведення санаційного аудиту; формами та розмірами державної фінансової підтримки підприємств; санаційними пріо­ритетами; швидкістю фінансового оздоровлення; приватизацій­ними аспектами санації підприємств тощо. 1.3. Менеджмент фінансової санації Процес організації фінансової санації підприємств можна по­дати трьома основними функціональними блоками: 1. Розробка санаційної концепції та плану санації. 2. Проведення санаційного аудиту. 3. Менеджмент санації. Як правило, план санації розробляють за дорученням власни­ків чи керівництва підприємства консалтингові чи аудиторські фірми в тісному взаємозв’язку із внутрішніми службами контролінгу (якщо такі є на підприємстві). У разі, якщо санація здійснюється у ході провадження справи про банкрутство, то розробляти план повинен призначений арбітражним судом керуючий санацією. Санаційний аудит здійснюється аудиторськими компаніями на замовлення потенційних санаторів, кредиторів та інших осіб, які можуть взяти участь у фінансуванні санації. Вирішальне значення для успішного проведення фінансового оздоровлення підприємства є організація ефективного менеджменту санації. Поняття «менеджмент» можна розглядати з трьох сторін: к систему економічного управління, к орган управління (апарат управління), к форму підприємницької діяльності. Менеджмент (англ. management — управління) узагальнено можна визначити к систему економічного управління виробництвом, що включає сукупність принципів, методів, форм і прийомів управління [16]. З позиції фінансового менедж­менту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здій­снювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності [40]. Сутність менеджменту санації можна розглядати у двох аспектах: інституційному та функціональному. З інституційного боку до менеджменту санації можна відне­сти всіх фізичних осіб, які уповноважені власниками суб'єкта господарювання чи силою закону провести фінансову санацію підприємства, тобто здійснювати фактичне управління підприємством на період його оздоровлення. Зауважимо, що досить часто на межу банкрутства підприємство доводить саме невміле чи навмисно неправильне управління. Керівництво підприємства, яке привело його до фінансової кризи, к правило, не в змозі ефективно управляти фінансовою санацією. Звідси випливає необхід­ність заміни керівництва підприємства або передачі повноважень щодо санації третім особам. Загалом до осіб, які можуть бути носіями менеджменту сана­ції, слід віднести контролюючі органи (наприклад департамент банківського нагляду НБУ, страховий нагляд тощо), консультантів, аудиторів, керуючих санацією, які призначаються відповідно до рішення арбітражного суду, представників банківських уста­нов чи інших кредиторів, досвідчених менеджерів, а також колишнє керівництво підприємства. Вирішення питання з призначенням менеджменту санації належить до числа першочергових заходів у рамках фінансового оздоровлення. З функціонального бону менеджмент санації — це система антикризового управління, яка полягає в ефективному викорис­танні фінансового механізму з метою запобігання банкрутству та фінансового оздоровлення підприємства. Функціональні сфери менеджменту санації можна розглядати к окремі фази управлін­ського циклу, причому у процесі санації підприємства такі цикли перманентно повторюються при досягненні окремих стратегічних чи тактичних цілей. До функціональних сфер менеджменту санації слід віднести такі: а) постановка цілей; 6) формування та аналіз проблеми (головна проблема — фінансова криза); в) пошук альтернатив, прогнозування та оцінювання їх реалізації (добір і оцінювання необхідного каталогу санаційних заходів); г) прийняття рішення; д) реалізація (проведення конкретних санаційних заходів); е) контроль; є) аналіз відхилень. Санаційний менеджмент включає: 1. Управління активами: а) оборотними; б) необоротними. 2. Управління капіталом: а) формування фінансової структури капіталу; б) управління формуванням власних фінансових ресурсів; в) управління залученням позикових фінансових ресурсів. 3. Управління інвестиціями. 4. Управління грошовими потоками. 5. Управління фінансовими ризиками та упередження банкрутства [17]. У процесі досягнення головної мети фінансовий менеджмент направлений на вирішення таких основних завдань: 1. Забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів відповідно до завдань розвитку підприємства у майбутньому періоді. 2. Забезпечення найефективнішого використання сформованого обсягу фінансових ресурсів у розрізі основних напрямів, діяльності підприємства. 3. Вдосконалення управління грошовими потоками. 4. Забезпечення максимізації прибутку підприємства з найменшим рівнем фінансового ризику. 5. Забезпечення мінімізації рівня фінансового ризику при очі­куваному рівні прибутку; 6. Забезпечення беззбиткової діяльності підприємства [42]. Важливою складовою організації дієвого менеджменту санації є створення ефективної системи контролінгу, головним завданням кого є визначення стратегічних та тактичних цілей санації та орієнтація процесу управління на досягнення цих цілей. Вирішальним при цьому є створення системи інформаційного забезпечення, планових, аналітичних та контрольних служб. Зауважимо, що не існує єдиних рецептів організації менеджменту санації підприємства. Кожен випадок фінансової кризи потребує індивідуального підходу до управління процесом її подолання. РОЗДІЛ 2 ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ САНАЦІЙНОГО АУДИТУ НА ПІДПРИЄМСТВІ 2.1. Сутність та основні завдання У вітчизняній науково-практичній літературі поняттю «санаційний аудит» досі приділялося дуже мало уваги, оскільки здебільшого економісти не вбачали істотної різниці між звичайним аудитом та аудитом, здійснюваним на підприємствах, що перебу­вають у фінансовій кризі. З прийняттям Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ким передбачена можливість досудової санації, а також санації підприємства і укладання мирової угоди під час провадження справи про банкрутство, питання проведення саме санаційного аудиту підприємств набуває надзвичайної актуальності. Адже рішення санаторів, кредиторів, арбітражного суду щодо застосування процедури санації чи мирової угоди істотно залежить від висновків санаційного аудиту досліджуваного підприємства. Зазначеним Законом передбачено, зокрема, що для з’ясування фінансового стану боржника суддя на підготовчому засіданні суду чи під час розгляду справи про банкрутство може призначити експертизу фінансового стану та наявного в підприємства плану санації. Окрім цього, якщо боржник звернеться до суду із завою про порушення справи про своє банкрутство, на підготовчому засіданні з’ясовуються ознаки його неплатоспроможності. Арбітражний суд в ухвалі щодо порушення справи про банкрутство може зобов’язати боржника пода­ти аудиторський висновок або провести аудит. Якщо в боржника немає для цього коштів, арбітражний суд може призначити аудит за ра­хунок кредитора лише за згодою останнього. У такому разі йдеться, з одного боку, про аудит з метою встановити наявність підстав для порушення справи про банкрутство, а з іншого — про санаційний аудит, що має визначити доцільність санації підприємства. Загалом аудит — це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам [1]. Аудиторські послуги можуть надаватися у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов’язаних з ними експертиз, консультацій з пи­тань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших аспектів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності юридичних і фізичних осіб. Аудит проводиться зовнішніми, незалежними від підприємства орга­нами, найчастіше спеціалізованими аудиторськими фірмами або аудиторами. До основних принципів аудиту належать: 1. цілісність та повнота; 2. об'єктивність; 3. незалежність; 4. конфіденційність; 5. компетентність; 6. документальне оформлення. Ці принципи є основою всіх міжнародних норм аудиту і повністю стосуються й санаційного аудиту. Санаційний аудит є окремим напрямком діяльності аудиторських фірм. Він має свої особливості к щодо методів, так і щодо об'єктів і цілей проведення. Характерним для санаційного ауди­ту є те, що він приводиться на підприємствах, які перебува­ють у фінансовій кризі. Головна його мета — оцінити санацій­ну спроможність підприємства на підставі аналізу фінансово- господарської діяльності та наявної санаційної концепції. Необхідність проведення санаційного аудиту зумовлена тим, що користувачам потрібна інформація про фінансовий стан суб'єкта господарювання та реальність санаційної концепції. Замовниками санаційного аудиту підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, можуть бути: · нинішні та потенційні власники корпоративних прав підпри­ємства (якщо приймається рішення про збільшення статутного капіталу); · андеррайтери (якщо вирішується питання про викуп ними корпоративних прав нової емісії); · позикодавець, наприклад банківський консорціум (якщо вирішується питання про надання санаційного кредиту); · саме підприємство (якщо воно виходить з пропозицією про укладання мирової угоди та проведення санації під час провадження справи про банкрутство); · потенційний санатор (якщо вирішується питання про сана­цію підприємства реорганізацією); · державні органи (якщо вирішується питання про надання підприємству державної санаційної підтримки). Зовнішнім замовникам аудиту потрібна обґрунтована інформація, яка має підтвердити, що: 1) дані про фінансово-майновий стан боржника є достовірними і повними; 2) план санації є реалістичним; 3) вибрано найраціональніший із можливих варіантів розвитку підприємства. Вони доручають аудиторові провести економіко-правову експертизу наявної санаційної концепції та зробити висновки про доцільність вкладанню коштів в об'єкт санації Висновок спеціаліста потрібний і тому, що користувачі не мають доступу до відпові­дних джерел інформації та спеціальних знань для її оцінювання. Санаційний аудит можна розглядати к один з інструментів зменшення до певного рівня інформаційного ризику для інвесто­рів, кредиторів та інших осіб, які мають намір узяти участь у фінансовій санації підприємства [40]. Санаційний аудит проводять зовнішні аудитори в тісній спів­праці з внутрішніми службами підприємства, особливо з відділом контролінгу. Особи, які здійснюють санаційний аудит, мають бути не лише висококваліфікованими економістами, а й розумітися на галузевих особливостях діяльності того чи іншого підприємства. У правовому та економічному плані аудитор має бути повністю незалежним к від підприємства, котре він перевіряє, так і від замовника аудиторського висновку (кредиторів та інвесторів). Загалом санаційний аудит складається з таких етапів: 1) ідентифікація даних; 2) експертиза; 3) висновки; 4) вироблення рекомендацій. Ідентифікація даних — це збір інформації, на підставі якої можна судити про справжнє становище підприємства. Під екс­пертизою розуміється всебічний аналітичний процес, спрямований на здобуття об'єктивних висновків про поточний і перспек­тивний стан об'єкта аудиту. Дані експертизи, наявні докази та їх комплексний аналіз створюють підґрунтя для висновків про са­наційну спроможність підприємства та рекомендацій щодо вдосконалення санаційної концепції. Розробка санаційної концепції не є безпосереднім завданням са­наційного аудиту. Як уже зазначалося, готують санаційну концепцію або внутрішні аналітичні служби підприємства, або сторонні особи: консалтингові фірми, професійні керуючі санацією т. ін., хоча іноді аудитори беруть активну участь у розробці плану санації. Зауважимо, що санаційний аудит не слід ототожнювати з при­чинно-наслідковим аналізом фінансового стану підприємства, кий здійснюється під час розробки плану санації і є складовою частиною класичної моделі санації. Незважаючи на те, що в обох випадках використовуються одні й ті самі методи аналізу, а також на схожість цілей, між причинно-наслідковим аналізом та санаційним аудитом існує принципова різниця: у першому випадку йдеться про складову процесу розробки плану санації, у другому — про перевірку досто­вірності та реальності наведених у плані санації даних. 2.2.Аналіз виробничо-господарської та фінансової сфер підприємництва Важливим елементом санаційного аудиту є аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства щодо відповідності фак­тичного стану тим даним, які відбиті в плані санації. У процесі аналізу виявляються також сильні та слабкі сторони виробничої сфери підприємства з метою виробити рекомендації щодо їх мо­білізації чи усунення. Аналізуючи виробничо-господарську діяльність, аудитор ви­конує таку роботу: 1.Вивчає загальну виробничу структуру підприємства; 2.Оцінює рівень існуючої технології виробництва; 3.Аналізує витрати на виробництво; 4.Аналізує рух основних фондів та амортизаційних відрахувань; 5.Оцінює показники праці. Методика проведення аналізу виробничо-господарської діяльності наведена в постанові Кабінету Міністрів України „Про порядок проведення санації державних підприємств” від 08.02.94 [12]. Згідно з цією методикою під час вивчення загальної виробничої структури підприємст­ва вирішуються такі завдання: ·досліджуються основні техніко-економічні показники структурних підрозділів (обсяги виробництва, чисельність, основні фонди, фонд оплати праці тощо); ·визначається кількість та місцезнаходження окремих структурних підрозділів, у тому числі допоміжних і обслуговуючих, оптимальність їх розташування, а також стан будівель і споруд; ·проводиться експертиза доцільності утворення окремих під­розділів у ході майбутньої реструктуризації; ·визначаються основні види продукції, обсяги їх випуску та реалізації за попередній і звітний роки, а також прогнозні показ­ники на наступні роки для кожного структурного підрозділу та для підприємства в цілому. У 1990 році шахтою було добуто 876.5 тис. тонн вугілля при чисельності трудящих 5226 чол. і кількості очисних забоїв 10. У 1996 році видобуток знизився до 162.8 тис. тонн при чисельності трудящих 2210 чол. і середньорічній кількості очисних вибоїв - 3.2. У 1996 році відбулася зміна керівного складу шахти, у 1997 році видобуток зріс і склав 218.8 тис. тонн при чисельності трудящих 1519 чол. і кількості очисних вибоїв - 2. У 1998 році добуто 290 тис. тонн, у 1999 році - 330.7 тис. тонн. Видобуток вугілля вдалося збільшити за рахунок знайдення внутрішніх резервів виробництва і зміцнення дисципліни праці. Дані для проведення аналізу виконання плану по виробництву продукції ми будемо брати зі звітів про собівартість готової вугільної продукції за 1997 - 2002 роки (форма №10-п)(додатки Р-Х). Таблиця 2.1 Випуск готової продукції
199719981999200020012002
ПФ%ПФ%ПФ%ПФ%ПФ%ПФ%
Готова вугільна продукція177000218163123,3235000287769122,5260000330575127,1289000290190100,4382000412604108496000520387104,9
Рядове вугілля споживачам177000215622121,8235000283912120,8260000330446127,1289000289618100,2382000412604108,0496000519348104,7
Товарна вугільна продукція177000218163123,3235000287769122,5260000330575127,1289000290190100,4382000412604108,0496000520387104,9
Для зручності проведення аналізу і подальшої обробки значень, необхідні значення показників представимо у виді таблиці (таблиця 2.1). Як ми бачимо в таблиці 2.1 за аналізований період спостерігається перевиконання плану по виробництву готової продукції. Це може бути викликано однієї з наступних причин: 1. На даному підприємстві постійно вишукуються шляхи (резерви) збільшення виробництва продукції, проводяться заходи щодо збільшення продуктивності праці; 2. Керівництво шахти постійно недооцінює можливості виробничого потенціалу підприємства; 3. Керівництво підприємства навмисне занижує плановані показники роботи підприємства, щоб наприкінці року одержати перевиконання плану по виробництву продукції і з кращої сторони показати себе перед компанією вищої ланки. Третій пункт є більш теоретичним , і не має під собою ні яких вагомих аргументів, тому що в умовах переходу економіки країни від соціалізму до ринкової економіки необхідність таких дій відпала сама собою. У зв’язку з високим професіоналізмом працівників шахти другий пункт виглядає не дуже переконливо, тому що на даному підприємстві працюють висококласні фахівці вугільної галузі, що мають величезний досвід роботи на даному підприємстві. Таким чином можна сміло затверджувати , що перевиконання плану по виробництву продукції досягнуто шляхом постійних пошуків нереалізованих резервів, підвищення мотивації робітників , збільшення продуктивності праці тощо. Обсяг росту випуску чистої продукції доцільно представити у вигляді таблиці (таблиця 2.2).

Таблиця 2.2

Обсяг росту випуску чистої продукції

199719981999200020012002
Ф+/-Ф+/-Ф+/-Ф+/-Ф+/-Ф+/-
Готова вугільна продукці218163411632877696960633057542806290190- 40385412604122414520387107783
Як ми бачимо з таблиці тільки один раз (у 2000 році) була порушена динаміка виробництва продукції. Це було зв’язано з багатьма к внутрішніми, так і зовнішніми факторами, серед яких можна виділити наступні: 1. Заборона на ведення бартерних операцій; 2. Зниження рівня держпідтримки; 3. Перехід на нові, більш глибокі, а отже і більш витратні місця праці. Реалізація продукції складає 100% виробництва , що є для підприємства гарним фактом, тому що вугільна продукція не може довгий час зберігається на складі через небезпеку самозаймання. Однак вугілля в Донецькому регіоні, де розташована шахта користується постійним попитом і проблем з його реалізацією шахта не має. Основні конкуренти шахти в даному регіоні - це шахта ім. А.М. Горького п/о "Донецкуголь" і шахти ГХК "Макеевуголь". Користувач коксового концентрату - коксохімічні заводи Донецької області . З цього числа варто виділити Авдеевский КХЗ. кий має можливість власного збагачення рядових видів вугілля і тому зацікавлений у їх придбанні. На основі статистичної інформації з даних Державного комітету статистики України ми можемо проаналізувати синхронність випуску готової продукції підприємством і динамікові виробництва в цілому по вугільній галузі, а також визначити яка частина загального виробництва вугілля по галузі було зроблено (добуте) на підприємстві яке ми аналізуємо (таблиця 2.3).

Таблиця 2.3

Питома вага видобутку підприємства в загальному обсязі виробництва вугілля

1997

1998

1999

2000

2001

2002

Виробництво по Україні, млн.т

57

58,6

59,5

62,8

62,4

61,7

Виробництво по підприємству

0,21816

0,28776

0,33057

0,29019

0,41260

0,5204

Питома вага

0,38%

0,49%

0,56%

0,46%

0,66%

0,84%

З таблиці можна зробити декілька висновків: 1. Питома вага видобутку підприємства в загальному обсязі виробництва вугілля постійно збільшується; 2. Виробництво вугілля на Україні починаючи з 2000 року постійно падає; 3. 2000 рік для підприємства був дуже кризовий. Оцінка рівня існуючої технології виробництва проводиться в таких аспектах: а) наявність сучасних передових технологій; б) використання «ноу-хау» та власних інноваційних розробок; в) застосування автоматизованих систем управління. Шахта в даний час провітрюється двома вентиляторними установками головного провітрювання ОЦ-5 (скіповий ствол - продуктивність 10522 мз/хв., депресія -100 мм водного стовпа), ВЦД 47-У (східний ствол - продуктивність 11739 м3/хв. депресія 530 мм водного стовпа). На шахті виробляється дегазація розроблювальних шарів. У роботі знаходиться 1 вакуум насосна установка ЖВН-50, у резерві ще три установки ЖВН-50, одна установка ЖВН-50 у ремонті. Загальна довжина дегазаційних трубопроводів -13,98 км. Шахта забезпечується стисненим повітрям поршневим компресором 5М-100/8. Довжина пневмомережі шахти - 20 км. Відкачка води на поверхню виробляється чотирма центральними водовідливами, розташованими на обрію 1200,1070,758,229 м, насосними агрегатами ЦНС-300/240 і ЦНС-300/600. ЦНС-300/360. ЦНС-300/480. У процесі аудиту звертається також увага на циклічність тех­нологічних процесів, їх безперервність, повторне використання продуктів переробки (відходів), наявність науково-обґрунтованих норм виготовлення продукції, серійність виробництва. При аналізі витрат на виробництво вивчається ефективність планування собівартості та здійснюється факторний аналіз відхилень факту від плану. На підставі первинних бухгалтерським документів визначається сума витрат у собівартості продукції, які не пов’язані з виробничо-господарською діяльністю. При цьому аналізується фактична (у нату­ральному та вартісному виразі) наявність сировини, матеріалів, палива, купованих напівфабрикатів, інших товарно-матеріальних цінностей, які не стосуються виробництва продукції. На цій ос­нові розроблюються рекомендації щодо їх подальшого використання, зокрема продажу. Аналіз витрат та собівартості продукції доцільніше почати з аналізу виконання плану по собівартості. Для здійснення даної мети побудуємо таблицю і занесемо в неї необхідні для аналізу дані зі звіту про собівартість продукції (таблиця 2.4). Ґрунтуючись на даних приведеній вище таблиці можна з упевненістю зробити наступні висновки : 1. У більшості випадків спостерігається перевиконання плану собівартості продукції; 2. Перевиконання плану по рядку "повна собівартість" знижується рік за роком; 3. Деякі пункти перевиконуються в кілька разів , а іноді й у десятки разів , що свідчить або про нераціональне планування, або про зміни в структурі собівартості під впливом зовнішніх факторів. Таблиця 2.4 Аналіз виконання плану з собівартості вугілля

Елемент витрат

199719981999200020012002
ПФ % П Ф % П Ф % П Ф % П Ф % П Ф %
Матеріальні витрати18,7442,12224,7626,6044,86168,628,9746,90161,8931,1356,30180,8538,7950,50130,230,5235,90117,6
Оплата праці32,3921,9967,8926,2820,8679,3828,8520,3470,5028,1523,8984,8726,9725,1493,2131,7324,8978,44
Соціальні заходи12,058,2168,139,857,7878,9810,817,5770,0310,568,6381,7212,8211,3688,6115,9211,6673,24
Амортизація1,729,01523,845,426,42118,45,406,96128,895,127,15139,6514,3516,51115,111,8818,46155,39
Інші витрати0,8220,1624595,1618,32355,15,3116,66313,751,352,82208,92,092,36112,921,872,12113,37
Виробнича собівартість65,72101,49154,4373,3198,24134,0179,3498,43124,0676,3198,79129,2295,02105,80111,3491,9293,03101,21
Позавиробничі витрати0,611,90311,481,091,23112,841,202,29190,838,7318,09207,228,929,00100,95,956,35106,72
Повна собівартість66,33103,39155,8774,4099,47133,7080,5499,72123,8185,04116,88137,44103,94114,87110,5297,8799,38101,54
Аналіз собівартості по елементах витрат ми проведемо для 1997 - 2002 року і порівняємо їхній між собою Побудуємо аналітичну таблицю, у яку занесемо необхідні дані і розраховані показники (таблиця 2.5). Таблиця 2.5 Аналіз собівартості за елементами витрат
Елемент19972002
витратФактичноПитома вагаФактичноПитома вага
Матеріальні витрати42,1240,74%35,936,12%
Оплата праці21,9921,27%24,8925,05%
Соціальні заходи8,217,94%11,6611,73%
Амортизація9,018,71%18,4618,58%
Інші витрати20,1619,50%2,122,13%
Виробнича собівартість101,4998,16%93,0398,16%
Позавиробничі витрати1,91,84%6,356,39%
З огляду на значення таблиці 2.5 можна зробити наступні висновки : 1. Структура собівартості в 1997 і 2002 роках різна; 2. ДО 2002 року відбулася зміна витрат на матеріали (вони зменшилися); 3. Збільшилося фінансування таких статей к оплата праці, соціальні заходи, амортизації, позавиробничі витрати. Вище перераховані аналітичні висновки свідчить про поліпшення оплати праці на підприємстві, закупівлю нового високотехнологічного устаткування. Аналіз основних фондів та амортизаційних виходить з того, що балансова вартість окремих майнових активів майже ніколи не дорівнює їх реальній ринковій ціні. Аудитор звертає увагу на основні фонди, які було придбано, реалізовано, ліквідовано або здано в оренду протягом останніх періодів. Показники завантаженості основних фондів, зносу, матеріало- та енергомісткості, прогресивності тех­нологічних процесів порівнюються з аналогічними показниками діяльності підприємств, що працюють у відповідній галузі най­успішніше. Слід перевірити правильність проведення та відбиття у звіт­ності таких опера дій, пов’язаних з рухом основних фондів: ·індексація основних фондів; ·надходження та реалізація; ·ліквідація та інші види вибуття; ·ремонт та амортизація; ·інвентаризація. Майновий стан підприємства оцінюється на підставі дослідження таких показників: коефіцієнт зносу основних фондів; ко­ефіцієнт оновлення; коефіцієнт вибуття; частка активної частини основних фондів у структурі основних фондів. Таблиця 2.6 Розрахунок коефіцієнта зносу основних засобів
До 1999 року