Каталог :: Управление

Курсовая: Управління витратами підприємства та їх класифікація

                         Європейський університет                         
                              м. Кривий Ріг                              
                                                                            
                     Кафедра “Економічних дисциплін                     
                                                      (Обліку та аудиту)”
        МЕТА УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ ПІДПРИЄМСТВА ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ        
                         

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Управлінський облік” студентки V курсу групи З0-00 Сторчуес Дмитро Анатольйович Керівник: ст. викладач Шепелюк В.А. м. Кривий Ріг 2004 р. Зміст: Вступ._______________________________________________________ 4 Розділ 1. Витрати підприємства: економічний зміст та класифікація. 1.1. Поняття та необхідність обліку витрат. _____________________ 7 1.2. Класифікація витрат в управлінському обліку. _______________10 1.3. Методи вивчення поведінки витрат.________________________ 20

Розділ 2. Методи обліку витрат на підприємстві.

2.1.Облік витрат та фактори, що впливають на його побудову._____ 23 2.2.Класифікація методів обліку витрат.________________________ 29 2.3. Порядок застосування директ-костингу._____________________37 2.4. Порядок застосування стандарт-косту.______________________ 40 2.5. Порядок застосування нормативного методу._________________44 Розділ 3.Аналіз фінансово-господарської діяльності ВАТ “Техносервіс” 3.1. Характеристика господарської діяльності ВАТ “Техносервіс” ___ 3.2. Аналіз фінансового стану ВАТ “Техносервіс”________________45 3.3. Аналіз витрат ВАТ «Техносервіс»__________________________50 Розділ 4. Підвищення ефективності діяльності підприємства за рахунок зниження витрат. 4.1. Принципи управління витратами __________________________ 53 4.2. Резерви зниження витрат_________________________________ 56 Висновки____________________________________________________ 58 Список використаної літератури_________________________________60 Вступ. На сьогодні управлінський облік – це не лише облік витрат підприємства, а передусім, добре організований аналітичний облік і не лише витрат, а й таких об’єктів як основні засоби, нематеріальні активи, запаси, грошові кошти, кошти в розрахунках, капітал, зобов’язання тощо. Набуваючи нового, більш вагомого значення у сучасній економічній практиці суб’єктів господарювання, управлінський облік не просто реєструє, узагальнює, контролює факти господарського життя, він забезпечує управлінський персонал інформацією про різні аспекти діяльності підприємств, які відображаються у бухгалтерському обліку і безпосередньо впливають на якість управлінських рішень, ефективність системи управління. Такий облік покликаний забезпечити систему управління якісною економічною інформацією. Дані управлінського обліку широко використовуються для потреб внутрішнього менеджменту в процесі прийняття управлінських рішень, для аналізу господарської діяльності та пошуку резервів скорочення витрат. Перехід на новий порядок нормативного регулювання бухгалтерського обліку в зв’язку з розробкою і впровадженням системи Національних стандартів (положень) бухгалтерського обліку спричиняє необхідність використання нового понятійного апарату в управлінському обліку. Цей апарат включає такі основні поняття: Ø об’єкт обліку виробничих витрат – витрати на виробництво, що групуються за різними ознаками з метою визначення собівартості продукції Ø витрати – зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками) Ø витрати майбутніх періодів – витрати, понесені підприємством в звітному періоді, але відносяться по часу їх використання у виробництві до наступних звітних періодів Ø собівартість продукції (робіт, послуг) – грошове вираження витрат підприємства, пов’язаних з виробництвом та збутом продукції, виконанням робіт, наданням послуг. Ø прямі витрати – економічно однорідні витрати, що відносяться на собівартість конкретного виду продукції прямо, безпосередньо у відповідності з обгрунтованими нормами та нормативами Ø непрямі витрати – витрати, що не можуть бути віднесені до певного об’єкту витрат економічно можливим шляхом Ø основні витрати – витрати, безпосередньо пов’язані з технологічним процесом виготовлення продукції, та неминучі при будь-яких умовах та характері виробництва, незалежно від рівня та форм організації управління. Вони поділяються на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати Ø накладні витрати – витрати, не пов’язані безпосередньо з технологічним процесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом певних умов роботи по організації, управлінню та обслуговуванню виробництва Ø витрати періоду – витрати, що не включаються до собівартості продукції та запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені Управлінський облік здійснюють за допомогою різноманітних методів. Метод – методологічний комплекс, тобто сукупність конкретних прийомів і способів пізнання, перетворення або оцінки дійсності. Методом обліку в практичному розумінні є використання різних прийомів обробки отриманих даних, які зафіксовані документально (спостереження, вимірювання, систематизація та реєстраційне узагальнення), сукупність прийомів та способів, що дають змогу обліку виконувати контрольні, аналітичні і управлінські завдання. Основними способами управлінського обліку є елементи методу бухгалтерського обліку: · документування – кількісне і якісне відтворення господарських операцій в момент ії здійснення в установлених формах первинних документів · інвентаризація – співставлення фактичних даних із обліковими і оформлення виявленого відхилення · оцінка – узагальнення об’єктів бухгалтерського обліку, які одержали первісну кількісну характеристику в натуральних вимірниках, грошовому співставленні · калькулювання – групування витрат та визначення собівартості продукції · подвійний запис – взаємозв’язок відображення і контролю кожної операції одночасно на двох рахунках за одною сумою · звітність – одержання системи економічних показників, які всебічно характеризують фінансову діяльність Також до методів управлінського обліку відносять і інші методи: 1. Індексний метод (статистичний), який полягає у застосуванні індексів. Індекс – відносна величина, що характеризує зміну рівня будь-якого суспільного явища у часі, просторі чи порівняно з планом, нормою, стандартом 2. Прийоми економічного аналізу, зокрема, факторний аналіз – методика комплексного і систематичного вивчення та вимірювання впливу факторів на величину результативних показників. 3. Математичні методи, зокрема, кореляційно-регресійний аналіз – побудова та аналіз економіко-математичної моделі у вигляді рівняння кореляційного зв’язку, що виражає залежність результативної ознаки від однієї або кількох ознак-факторів. Також використовується лінійне програмування, спосіб найменших квадратів 4. Використання комп’ютерної техніки. Розділ 1. Витрати підприємства: економічний зміст та класифікація. 1.1. Поняття та необхідність обліку витрат. Процес праці – це поєднання трьох обов’язкових елементів: доцільної діяльності людей (живої праці), предметів та засобів праці. Два останніх елементи є матеріальними умовами праці – засобами виробництва, створеними раніше затраченою (уречевленою) працею. Сукупні витрати живої та уречевленої праці на виробництво продукції складають дійсні витрати виробництва. Вони вимірюються часом, необхідним для виробництва продукції в певних організаційно-технічних та економічних умовах. У такому найбільш абстрактному розумінні витрати виробництва однаково притаманні усім суспільно-економічним формаціям. П(С)БО 1 визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками). Для управління менеджерам потрібні не просто дані про витрати, а інформація про об’єкт витрат – продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат. Важливою умовою успішної діяльності підприємств є досягнення оптимального рівня витрат на виробництво, внаслідок чого зросте конкурентноздатність продукції та стане реальним досягнення довгострокового економічного зростання підприємств. При управлінні підприємством найбільш важливе значення має управління витратами, яке включає контроль і регулювання витрат. Основними передумовами управління витратами є наступні напрями: 1. В управлінні витратами найбільш важливе значення має оперативно отримана інформація про витрати, що дозволяє втручатись у виробничий процес і оптимізувати його. 2. Основним принципом управління витратами є відповідність системи обліку цілям управління. 3. Критерієм точності при обчисленні собівартості продукції повинна бути не повнота включення витрат, а спосіб віднесення витрат на ту чи іншу продукцію. 4. Основна увага повинна приділятись розподілу непрямих витрат та визначенню точної фактичної собівартості та прогнозні розрахунки собівартості, складання обгрунтованих нормативних калькуляцій та організація контролю за їх дотриманням в процесі виробництва. 5. Виявлення відхилень до або під час здійснення виробничого процесу дозволяє менеджерам оперативно втручатись у хід виробництва і попереджувати виробничі витрати, що має велике значення у мобілізації резервів виробництва і підвищенні його ефективності. 6. Управління витратами може бути досягнуто, якщо встановити чіткий взаємозв’язок між величиною витрат і особами, які за них відповідають та їх контролюють. Досягнення цього завдання можливе в умовах обліку витрат за центрами відповідальності. Облік витрат відображає оцінку майбутнього стану витрат і фінансових результатів, дозволяє керівництву вносити коригування. Для збереження і покращення загальної прибутковості підприємства керівництво повинне знати розміри специфічних витрат і прибутків на будь-який момент по окремих видах продукції, по кожному цеху та по інших структурних підрозділах підприємства. Облік витрат дає цю інформацію, допомагає контролювати витрати, встановлюючи критерії ефективності виробництва. Перевірка витрат за кожен тиждень або місяць надає керівництву інформацію про ефективність діяльності підприємства. Вона показує, на якій ділянці потрібно вжити заходів для того, щоб привести витрати у відповідність. Основні переваги обліку витрат полягають у тому, що він точно відображає, де були здійснені витрати і створює передумови для їх скорочення. Облік витрат допомагає керівництву виявляти ті підрозділи, які відповідальні за здійснені витрати. Завданнями обліку витрат є: ü Скорочення витрат шляхом порівняння фактичних витрат з витратами, передбаченими в кошторисі ü Збалансування виробництва по підрозділах, щоб підтримувати рівномірний потік матеріалів ü Забезпечення повних, точних даних про діяльність підприємства ü Розподіл накладних витрат Якість облікових даних про витрати оцінюється адміністрацією підприємства з позиції їх придатності для прийняття управлінських рішень. 1.2. Класифікація витрат в управлінському обліку. Управлінський облік передбачає створення детальної класифікаційної схеми витрат. Керівник або власник підприємства повинен знати, скільки буде коштувати виробництво тієї чи іншої продукції, який прибуток від її реалізації у загальному обсязі прибутку, чи є можливість збільшити або зменшити ціну на цю продукцію і яка ефективність від прийняття управлінського рішення. Для цього необхідно використати економічно обгрунтовану класифікацію витрат. Класифікація витрат – поділ витрат на класи на основі певних загальних ознак об’єктів і закономірних зв’язків між ними. Необхідність в різних класифікаціях витрат, використання різних методів їх збирання і розподілу зростає з ускладненням господарської діяльності підприємства. Вона є передумовою успішної організації планування, обліку, контролю, аналізу та ефективного управління витратами. В основу наведеної нижче класифікації витрат покладено принцип: різні витрати для різних цілей. Виділяють три напрями класифікації витрат: Рис.1.1. Класифікація витрат в системі управлінського обліку. Вичерпані (спожиті) витрати – збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду. Невичерпані (неспожиті) витрати – збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах. Невичерпані витрати відображаються в активі балансу, а вичерпані витрати – у звіті про фінансові результати. На практиці не всі витрати, що відносяться до звітного калькуляційного періоду (вичерпані витрати), безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції. Тому для визначення собівартості продукції або товарів розрізняють витрати, які формують собівартість продукції (товарів), та витрати періоду. Витрати на продукцію – витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції або з придбанням товарів для реалізації. У виробничій сфері до таких витрат належать витрати (сировина і матеріали, заробітна плата виробничих робітників з відрахуваннями від неї, амортизація верстатів), пов’язані з функцією виробництва продукції, що формують її історичну собівартість На торговельному підприємстві витратами на продукцію є чиста вартість придбання товарів для реалізації. Витрати періоду – витрати, що не включаються до собівартості продукції та запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Підприємства, що виготовляють продукцію, до таких витрат відносять витрати на здійснення всіх інших своїх функцій (управління, маркетинг, дослідження, розробка) вартісного ланцюжка. На торговельних підприємствах витратами періоду є витрати обігу. У підприємствах виробничої сфери витрати, які відносяться на собівартість продукції, називають виробничими витратами, а витрати періоду – витратами діяльності. Важливою ознакою витрат як у виробничій, так і у невиробничій сфері є характер їх зв’язку з певним об’єктом: продукцією, підрозділом, проектом. Залежно від характеру цього зв’язку витрати поділяють на прямі та непрямі. Під прямими розуміють такі витрати, які пов’язані з виробництвом одного певного виду продукції. При цьому на підставі первинних документів вони можуть бути прямо віднесені на собівартість відповідної продукції. Прямими витратами називають економічно однорідні витрати, що відносяться на собівартість конкретного виду продукції прямо, безпосередньо у відповідності з обгрунтованими нормами та нормативами. До них відносяться витрати на сировину та основні матеріали, заробітна плата робітників основного виробництва, відрахування на соціальні заходи від заробітної плати робітників тощо. Непрямими витратами називають витрати, які неможливо розрахувати по окремих видах продукції за ознакою прямої приналежності, оскільки вони пов’язані з виготовленням декількох видів продукції або з різними стадіями її обробки. Їх включають до собівартості конкретних видів продукції шляхом розподілу пропорційно до будь-якої умовної бази. До непрямих відносяться витрати на утримання і експлуатацію машин та обладнання, на підготовку та освоєння виробництва, втрати від браку, загальновиробничі, адміністративні та інші виробничі витрати. Отже, непрямі витрати – витрати, що не можуть бути віднесені до певного об’єкту витрат економічно можливим шляхом. Основні витрати – витрати, безпосередньо пов’язані з технологічним процесом виготовлення продукції, та неминучі при будь-яких умовах та характері виробництва, незалежно від рівня та форм організації управління. Вони поділяються на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати. До складу прямих матеріальних витрат відносять сировину і матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, інші матеріальні витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат. До складу прямих витрат на оплату праці включають заробітну плату та інші виплати робітникам, зайнятим на виробництві продукції, виконанням робіт або наданням послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат. Витрати на оплату праці інших категорій виробничого персоналу (майстри, допоміжний персонал) і на заробітну плату робітників, що не може бути прямо віднесена на продукцію (оплата часу простою, додаткові виплати), включають до складу виробничих накладних витрат. До складу інших прямих витрат включають усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація. Накладні витрати – витрати, не пов’язані безпосередньо з технологічним процесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом певних умов роботи по організації, управлінню та обслуговуванню виробництва. Прикладом цих витрат є допоміжні матеріали, заробітна плата обслуговуючого персоналу (непряма), витрати на утримання і ремонт будівель, приміщень, устаткування, амортизація та страхування основних засобів, орендна плата, оплата комунальних послуг. Накладні витрати не можна точно розподілити між конкретною продукцією, так як вони поширюються на всю виробничу продукцію. Тому їх пов’язують з конкретною продукцією наближено, розподіляючи всю суму накладних витрат за період між продукцією на основі прийнятої бази (пропорційно до заробітної плати основних робітників, суми прямих витрат, трудомісткості, завантаження обладнання). Накладні витрати можна поділити на виробничі та невиробничі. До виробничих накладних витрат відносяться загальновиробничі витрати, які розподіляються між продукцією пропорційно до обраної бази. По відношенню до обсягу виробництва виробничі накладні витрати поділяються на змінні, постійні та умовно-змінні. Прикладами змінних виробничих накладних витрат є витрати на допоміжні матеріали, на дрібне оснащення та інструменти, на опалення, освітлення та споживання електроенергії. Розмір цих витрат зростає або зменшується прямо пропорційно до кількості виготовленої продукції. Часитна виробничих накладних витрат, що називаються постійними, залишається практично незмінною протягом звітного періоду незалежно від коливань обсягу випуску продукції. Це, наприклад, страхові внески, орендна плата, заробітна плата майстрів, амортизаційні відрахування на обладнання. До умовно-змінних накладних виробничих витрат варто віднести плату за користуванням телефоном (основна плата плюс плата за міжміські розмови), за комунальні послуги. До невиробничих витрат включають: адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. Для прийняття управлінських рішень вкрай необхідно розрізняти релевантні та нерелевантні витрати. Релевантні витрати – витрати, величина яких може бути змінена внаслідок прийняття рішення. Нерелевантні витрати – витрати, величина яких не залежить від прийняття рішення. Поділ витрат на релевантні (які враховуються при розрахунку) та нерелевантні (які не враховуються при розрахунку) має не менш важливе значення для прийняття правильних управлінських рішень, ніж поділ витрат на постійні та змінні. Релевантні витрати дорівнюють нулю при відмові від існуючого варіанту використання засобів на користь альтернативного, а нерелевантні витрати залишаються незмінними. Отже, тільки релевантні витрати повинні враховуватись при прийнятті рішень. Різницю між витратами, які виникають при прийняття альтернативних рішень, називають диференційними витратами. Розглядаючи різні альтернативні варіанти рішень необхідно враховувати не лише дійсні (реальні), а й можливі витрати (втрати). Дійсні витрати – витрати, які вимагають сплати грошей або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються у бухгалтерських регістрах в міру їх виникнення. Можливі витрати (втрати) – вигода, яка втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитись від альтернативного рішення Можливі витрати не відображають в облікових регістрах і беруть до уваги тільки в разі використання обмежених ресурсів. Маржинальні витрати – витрати на виробництво додаткової одиниці продукції. Середні витрати – загальні витрати на виробництво додаткової групи продукції, поділені на загальну кількість одиниць продукції. Середні витрати на продукцію (АТС) розраховуються наступним чином: АТС = ТС/Q = FC/Q + VC/Q = AFC + AVC, де АТС – середні витрати на виробництво продукції AFC – середні постійні витрати AVC – середні змінні витрати Q – обсяг виробництва Щоб управляти витратами, важливо знати, як вони поводяться, тобто є вони змінними чи постійними щодо певної діяльності. Класифікація витрат на постійні та змінні важлива для прийняття управлінського рішення щодо обсягу виробництва і ціноутворення. Класифікація за типом “поведінки” витрат в залежності від змін обсягів виробництва (або рівня активності компанії) є найбільш важливою для цілей планування і контролю. Зростання або зниження обсягу виробництва викликає відповідне зростання або зниження рівня певних витрат. При цьому інші витрати залишаються незмінними. Змінними (умовно-змінними) називають витрати, загальний розмір яких зростає або зменшується прямо пропорційно до зміни обсягу виробництва. Основними прикладами таких витрат є: прямі витрати матеріалів, прямі витрати праці, частина виробничих накладних витрат, змінні витрати на продаж товарів та послуг. Один з цікавих аспектів поведінки змінних витрат полягає у тому, що змінні витрати залишаються постійними в розрахунку на одиницю продукції. Практика свідчить, що не всі витрати змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності. Напівзмінні витрати – витрати, які змінюються, але не прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є витрати на придбання матеріалів за умови отримання знижки у разі придбання великої партії та витрати часу на одиницю продукції, що поступово скорочуються в міру зростання кваліфікації робітників. Значну частину напівзмінних витрат складають змішані витрати, тобто витрати, які містять елемент як змінних, так і постійних витрат. Типовим прикладом змішаних витрат є плата за телефон, яка включає постійні витрати у вигляді абонентської плати та змінні витрати – плату за тривалість проведених розмов. Постійні (умовно-постійні) витрати – витрати, загальна величина яких залишається незмінною при зміні обсягу діяльності. До них відносяться рентні платежі, амортизаційні відрахування. Щодо поведінки постійних витрат, то постійні витрати на одиницю продукції змінюються обернено пропорційно до зміни обсягу діяльності. Певна частина витрат поводиться як постійні витрати у визначених межах обсягу виробництва, але при перетині визначених точок його зростання також змінюється у бік збільшення. Прикладом є витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу і витрати на утримання та експлуатацію обладнання. Постійні витрати є такими тільки в межах релевантного діапозону діяльності та певного часу. Релевантний діапозон – діапозон діяльності, в межах якого зберігається взаємозв’язок між величиною витрат та їх фактором. В багатьох випадках при досягненні певного рівня діяльності витрати змінюються різко, стрибками. Такі витрати називають напівпостійними або ступінчастими. Напівпостійні витрати – витрати, які змінюються ступінчасто при зміні обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є заробітна плата робітників-ремонтників, за умови, що для обслуговування на кожні 1000 машино-годин роботи обладнання потрібен 1 ремонтник. Таким чином, за короткий період часу витрати можуть бути змінними (напівзмінними) і постійними (напівпостійними). Але за тривалий період усі витрати мають тенденцію до зміни, тобто постійні витрати стають напівпостійними і змінююються ступінчасто. Для контролю діяльності окремих підрозділів та оцінки роботи їх керівників виділяють контрольовані та неконтрольовані витрати. Контрольовані витрати – витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або чинити на них значний вплив. Неконтрольовані витрати – витрати, які менеджер не може контролювати або впливати на них. Класифікація витрат на контрольовані та неконтрольовані лежить в основі системи обліку за центрами відповідальності. За положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку витрати за видами діяльності класифікуються на витрати від звичайної та надзвичайної діяльності. Звичайна діяльність – будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення. Надзвичайна діяльність відбувається нечасто або нерегулярно (стихійне лихо, пожежа, техногенні аварії). Втрати, внаслідок таких подій покриваються за рахунок страхового відшкодування та інших доходів від надзвичайної діяльності. Існують також й інші класифікаційні ознаки: Таблиця 1.1. Визначення категорій витрат

Група

Визначення

Приклад

За періодичністю вкладів

Поточні

Витрати, які виникають у ході фінансово-господарської діяльностіВитрати по утриманню приміщень, будівель, обладнання
ОдночасніВитрати, виникнення яких визначається одиничним випадкомВитрати на аудиторську перевірку
По відношенню до виробничого процесу
ВиробничіВитрати, безпосередньо пов’язані з процесом виробництва готової продукціїВитрати праці і матеріалів. Виробничі накладні витрати
НевиробничіВитрати, які не входять до собівартості товарно-матеріальних запасівВитрати на рекламу, наукові дослідження
За часом розрахунку
ФактичніРеально здійснені витратиВитрати за певний період
ПлановіВизначені витратиВитрати майбутніх періодів
По відношенню до продукції
Загальні (сумарні)Сума витрат, які понесло підприємство у процесі виробництва визначеного виду чи партії продукціїЗагальна собівартість виробленої (реалізованої) продукції
Витрати на одиницюВитрати, які понесло підприємство на виробництво одиниці продукціїСобівартість одиниці продукції
По відношенню до періоду
КороткостроковіВитрати короткострокового періоду, протягом якого фактори виробництва не змінюютьсяОбладнання з тривалим строком служби, чисельність робітників
ДовгостроковіВитрати довгострокового періоду, протягом якого можуть змінитися фактори виробництваЗміни виробничої потужності
1.3. Методи вивчення поведінки витрат. Витрати мають властивість поводитися по-різному. Під поведінкою витрат розуміють характер реагування витрат на зміни в діяльності підприємства. Зміни у складі та величині витрат відбуваються під впливом певних подій та операцій, що мають місце в процесі господарської діяльності. Тому діяльність, що впливає на витрати, називають фактором витрат. Таблиця 1.2. Приклади факторів витрат для різних функцій бізнесу.
Функція бізнесу

Фактори витрат

Дослідження і розробкиКількість проектів, технічна складність проектів
Проектування продукції, послуг і процесівКількість продукції, кількість складових частин продукції
ВиробництвоОбсяг виробництва, кількість переналагоджень обладнання, основна заробітна плата
МаркетингКількість рекламних оголошень, кількість продавців, виручка
ДоставкаКількість замовників, вага вантажів, відстань перевезень
Обслуговування клієнтівКількість замовлень, час обслуговування
УправлінняКількість замовлень, кількість персоналу
Розуміння взаємозв’язку між витратами та певними факторами дозволяє передбачити майбутні релевантні витрати, необхідні для прийняття управлінських рішень. Вивчення поведінки витрат дозволяє зробити оцінку витрат і побудувати їх функцію. Оцінка витрат – процес обчислення поведінки витрат, тобто встановлення кількісного взаємозв’язку між витратами та різними чинниками на підставі дослідження минулої діяльності. Функція витрат – математичний опис взаємозв’язку витрат та їх фактора. У спрощеному вигляді функція витрат може бути описана так: Y = a + bx, де Y – загальні витрати a – загальні постійні витрати b – змінні витрати на одиницю діяльності x – значення фактора (чинника) витрат На практиці витрати, як правило, залежать від декількох факторів витрат, але для побудови функції витрат, здебільшого, обирають один чи два найвпливовіші фактори. Функція витрат полегшує передбачення витрат, тобто прогнозування майбутніх витрат для різних рівнів (умов діяльності) Технологічний аналіз – системний аналіз функцій діяльності задля визначення технологічного взаємозв’язку між витратами ресурсів та результатом діяльності. Такий аналіз потребує детального вивчення всіх операцій, їх доцільності, визначення необхідних операцій, потреби ресурсів та оцінки адекватності їх використання. Це своєрідний функціонально-вартісний аналіз діяльності. Перевагою такого аналізу є те, що він орієнтований на майбутні операції, а не на вивчення минулої діяльності. Проте він потребує значних витрат часу і коштів. Метод аналізу облікових даних передбачає розподіл витрат на змінні та постійні щодо відповідного чинника на підставі даних з рахунків бухгалтерського обліку. Метод аналізу облікових даних досить широко використовується в практиці. Але слід враховувати, що він значною мірою базується на досвіді та інтуїції менеджера і аналізі минулих подій. Через те його недоліком є певна суб’єктивність та можливість суттєвих відмінностей між минулими та майбутніми умовами діяльності. Уникнути зазначених недоліків можна за допомогою серії спостережень взаємозв’язку між фактором витрат та витратами. Метод вищої-нижчої точки передбачає визначення функції витрат на основі припущення, що змінні витрати – різниця між загальними витратами при найвищому та найнижчому рівнях діяльності. Графічне відображення функції витрат дозволяє уникнути ризику помилки, який пов’язаний із застосуванням методу вищої-нижчої точки. При використанні даного методу лінія функції витрат проводиться через вищу та нижчу точки графіка, ігноруючи всі інші точки. Але, якщо всі інші точки не мають тісного взаємозв’язку з вищою та нижчою точками, то функція витрат не відображатиме реальної залежності між витратами та їх фактором. Метод візуального пристосування - графічний підхід до визначення функції витрат, при якому аналітик візуально проводить пряму лінію, беручи до уваги всі точки витрат. Метод візуального пристосування дозволяє уникнути недоліків методу вищої- нижчої точки, але не уникнути суб’єктивності, оскільки результати розрахунків суттєво залежать від кваліфікації аналітика. Розділ 2. Методи обліку витрат на підприємстві. 2.1. Облік витрат та фактори, що впливають на його побудову. До витрат виробничої сфери діяльності відносяться витрати, обумовлені технологією виробництва та які складають основу виготовленої продукції. Вцілому механізм господарювання підприємства визначається ступенем управління витратами. Основні елементи системи управління витратами на виробництво наведено на рис. 2.2.

Прогнозування

Регулювання

Рис. 2.1. Елементи системи управління витратами та їх взаємозв’язок. Вимоги управління визначають окреме вивчення методики визначення витрат виробничої діяльності і необхідність розробки для підприємств системи контролю за собівартістю продуукції виробничих підрозділів на основі розширення аналітичності групувань витрат, що застосовують у обліку. Облік витрат – відображення витрат, що здійснюються на підприємстві протягом певного періоду, пов’язаних з процесами постачання, виробництва і реалізації в розрізах, що формують собівартість готової продукції. Таке відображення забезпечує отримання вичерпаної інформації, необхідної для того, щоб управляти витратами підприємства і оцінювати його діяльність шляхом визначення фінансових результатів. Облік витрат на виробництво необхідно розглядати як сукупність взаємопов’язаних послідовних, організаційних, логічних, розрахункових операцій і процедур формування інформації про витрати. В цьому обліковому процесі здійснюється первинний облік, групування, систематизація інформації, а також калькулювання собівартості продукції. Облік витрат можна вести в будь-якій деталізації. При цьому потрібно, щоб в первинних документах було організовано достатньо кількість ознак групування інформації. В аналітичному обліку підприємства на сьогодні немає перешкод для впровадження всіх виправдань прийомів управлінського обліку, в частині обліку витрат, випуску продукції і калькулюванні собівартості. Децентралізація обліку витрат в підрозділах підприємства (за центрами відповідальності і місцями формування витрат) дає можливість виявити резерви виробництва: винуватців перевитрат, шляхи економії і зниження витрат. Така організація аналітичного обліку витрат забезпечує індивідуальну персональну відповідальність кожної посадової особи і працівника за результати виробництва на своїй ділянці і робочому місці. Як відомо, аналітичний облік витрат організовується відповідно до галузевих методичних рекомендацій по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг). Але навіть в межах однієї галузі кожне підприємство має суттєві особливості в технології і організації виробництва, і це не може не враховуватись в управлінському обліку при організації аналітичного обліку витрат. На побудову обліку виробничих витрат впливає безліч факторів, які доцільно об’єднати в групи: загально-організаційні, обліково-організаційні та технологічні. До загально-організаційних факторів відносяться: ü Вид підприємницької діяльності. Облік витрат виробничих, комерційних підприємств, кредитно-банківських установ значно відрізняється ü Галузь та підгалузь виду діяльності. Кожна галузь діяльності має бути відокремлена в бухгалтерському обліку для визначення по кожній з них фінансового результату ü Форма спеціалізації. Враховуються види виробів, наданих послуг, виконаних робіт. Витрати та доходи обліковуються окремо по кожному виду продукції ü Організаційна побудова. Вона може характеризуватись – цеховою або безцеховою структурою ü Тип виробництва. Може бути індивідуальним, серійним або масовим. Наведені чинники визначають побудову бухгалтерського обліку, тобто системи рахунків, Головної книги, методику їх ведення та складання бухгалтерського балансу і, разом з тим, є вихідними для побудови управлінського обліку. Калькулювання фактичної собівартості продукції складають для порівняння витрат на виробництво та реалізацію за ціною продажу одиниці виробу. Якщо доходи не покривають витрати на виробництво, виникає питання про доцільність виробництва. Для проведення аналізу собівартості недостатньо мати загальну суму витрат, необхідні дані про кожну статтю витрат. Ці дані можна одержати різними спососбами. Вибір способу залежить від організації виробництва на підприємстві. Проте кожний вид діяльності, кожна галузь або підгалузь виду діяльнлості, а також вид продукції визначають відмінності в організації виробництва на підприємстві. Слід зазначити і така чинники побудови обліку витрат: v Методи оцінки об’єктів обліку v Організація внутрішньогосподарських відносин v Методи формування виробничої собівартості продукції v Склад і структура окремих калькуляційних статей, можливість організації їх аналітичних розрізів v Прийнятий варіант методу калькулювання за ознаками повноти (повних або неповних витрат) та періодичності (позамовний або попроцесний). Технологічним фактором виступає технологічний процес виробництва, який можна класифікувати за різними ознаками. За характером одержання продукції господарства, які виготовляють або видобувають продукцію, поділяють на дві великі групи: видобувні (видобуток вугілля, руди, солі) і переробні (машинобудування, приладобудування, хімічна, цукрова, кондитерська промисловість). У видобувних галузях відсутні витрати на сировину та матеріали, оскільки вони є дарами природи. Для них характерною ознакою є відносно короткий цикл виробничого процесу, відсутність незавершеного виробництва, однорідність продукції. У переробних виробництвах здійснюється переробка чи обробка сировини і матеріалів видобутих, вирощених або виготовлених на переробних підприємствах. За характером технології виробництва поділяють на такі, технологічний процес яких може бути перерваний і це не призводить до псування речовин, що переробляються, та на такі, де при перериванні технологічного процесу чи зупинці його на невеликий відрізок часу речовини, що переробляються, починають псуватися і їх подальша переробка стає недоцільною. Тобто від характеру технології залежить чи є виробничий процес перервним або безперервним. Технологічні операції за своім характером можуть бути двох видів: механічні або органічні (хімічні, біологічні). Якщо у виробництвах з механічними операціями продукцію отримують виключно після збору самостійних механічних елементів, деталей, вузлів, комплектів тощо, то його називають механічним.. У цих виробництвах можна відокремлювати в обліку будь-яку ділянку виробництва, оскільки є можливість визначити кількісні та вартісні параметри. Це дає змогу будувати обліковий процес виробництва з поділом на переділи, фази, ділянки аж до окремої операції. Якщо процес виробництва складається із органічних або змішаних операцій, то його називають органічним. У таких виробництвах необхідний ретельний відбір технологічних операцій, на яких можна виміряти кількісні та якісні параметри виробничого процесу і визначити їх відносно напівфабрикату, а також встановити можливість формування собівартості цих напівфабрикатів. У разі відсутності такої можливості облік слід будувати в цілому по виробництву. Характер організації – можливість відокремлювати робочі місця, фази, технології, переділи тощо, що дає змогу відповідно будувати облік процесу виробництва. Відокремлені самостійні технологічні ділянки (робоче місце, фаза, переділ, лінія) на практиці називають центром витрат. У межах цих центрів здійснюють облік витрат. Характер продукції. Результатом виробництва є продукція (робота, послуга). Бухгалтерський управлінський облік повинен надавати інформацію про її кількість, якість, вартість. За цією ознакою, тобто характкром, продукцію групують за: Ø Формою Ø Ступенем готовності Ø Конструкторською та технологічною складністю За формою продукцію поділяють на таку, яка має уречевлену форму (виріб), форму результату роботи (ремонт) або форму послуги (перевезення вантажу). За ступенем готовності розрізняють продукцію готову та неготову – незавершене виробництво (не укомплектовану). За конструкторською та технологічною складністю продукцію поділяють на просту і складну. Готова продукція – продукція, яка повністю відповідає стандартам, технічним, договірним або іншим умовам, прийнята із виробництва на склад, а в окремих випадках на неї може бути оформлено сертифікат або інший документ про якість. При побудові обліку виробничого процесу потрібно чітко розмежовувати такі поняття, як готовий продукт та напівфабрикат (напівпродукт). Готова продукція може бути основною, побічною, супутньою. Основна – продукція, заради виготовлення якої організований даний процес виробництва. Побічна продукція виготовляється спільно з основною в одному технологічному процесі із однієї вихідної сировини і має незначну ціну реалізації. Супутніми є продукти, які обов’язково з’являються в процесі виробництва основної продукції і мають значну ціну реалізації. Крім продукції, у виробничому процесі з’являються й інші елементи речового характеру: відходи, брак тощо. Це вимагає з’ясування уречевленого результату виробничого процесу для організації їх обліку. Слід зазначити, що на побудову обліку виробничого процесу впливає також оцінка продукції. Залежно від того, для чого потрібна оцінка, продукцію оцінюють або за фактичною, або за плановою собівартістю. Обліковою вартістю можуть бути також роздрібні, договірні, оптові ціни реалізації. 2.2. Класифікація методів обліку витрат. Під методом обліку витрат слід розуміти сукупність засобів відображення, групування та систематизації даних про витрати, що забезпечують досягнення визначеної мети, вирішення конкретного завдання. ОБЛІК ВИТРАТ
МЕТОДИ ОБЛІКУ ВИТРАТ
Овал: Фактичної собівартості
Рис.2.2. Методи обліку витрат Важливою рисою систем упралінського обліку є оперативність обліку витрат. Згідно з цим принципом виділяють облік фактичних (для складання звітної калькуляції) і нормативних витрат (передбачає складання нормативної, планової чи кошторисної калькуляції). У межах кожного з цих методів можна здійснювати калькулювання: Ø Позамовне чи попроцесне – за періодичністю складання Ø Повної собівартісті (включаються постійні та змінні, виробничі і невиробничі витрати) чи неповної (обмеженої) собівартості (тобто калькулювання на основі лише змінних витрат) – в залежності від повноти охоплення обліком витрат. Методи обліку витрат на виробництво повинні бути гнучкими, простими у використанні і дозволяти в оперативному порядку отримати необхідну інформацію. При цьому оперативність інформації значно важливіша від точності. Суть методу обліку фактичних витрат полягає у послідовному накопиченні даних про фактичні виробничі витрати без відображення в обліку даних про їх величину за діючими нормами. Цей метод, як правило, є традиційним та найбільш поширеним на вітчизняних підприємствах. Облік фактичних витрат на виробництві будується на наступних принципах: повне та документально оформлене відображення прямих витрат на виробництво в системі рахунків бухгалтерського управлінського обліку; облікова реєстрація їх в період виникнення в процесі виробництва; локалізація витрат за видами виробництв, характером витрат, місцями виникнення, об’єктами обліку та носіями витрат; віднесення фактичних виробничих витрат на об’єкти їх обліку та калькулювання; порівняння фактичних показників з плановими. Застосування цього методу дозволяє визначити фактичну (або “історичну”) собівартість. Проте він має ряд недоліків: виключає можливість оперативного контролю за використанням ресурсів, виявлення та усунення причин перевитрат та недоліків в організації виробництва, порушень технологічних процесів, пошуку та мобілізації внутрішніх виробничих резервів. Самее це визначає обмеженість використання даного варіанту обліку для прийняття управлінських рішень, здійснення оперативного управлінського контролю. Тому найбільш прогресивними виявляються варіанти обліку нормативних витрат, особливо в умовах ринкових відносин та конкуренції. Своєчасний вплив на рівень виробничих витрат і формування собівартості продукції можливий при такій організації і методології обліку, при якій причини змін собівартості, допущення перевитрат і отримання економії засобів розкривається не тільки шляхом наступного вивчення звітних калькуляцій, але й щоденно в самому процесі виконання плану на підставі первинної документації і поточних облікових записів. Таким вимогам відповідає нормативний метод, який застосовується в різних галузях промисловості. 2.3. Порядок застосування директ-костингу. На сьогодні зростає потреба товаровиробників в інформації про витрати на виготовлення виробів та їх реалізацію, не викривлених в результаті розподілу непрямих витрат. Таку інформацію у вигляді даних про калькулювання собівартості продукції на основі змінних витрат надає система управлінського обліку директ-костинг, яка вперше почала застосовуватись на початку 50-х років на промислових підприємствах США. Директ-костинг (калькулювання змінних витрат) – система обчислення собівартості тільки на основі прямих (змінних) виробничих витрат. Метод директ-костинг базується на тому, що всі витрати поділяються на прямі та непрямі. Прямі витрати безпосередньо відносяться на той чи інший вид виробу. Непрямі витрати є накладними по відношенню до виробу. Сформулюємо основні ознаки директ-костингу: Ø Собівартість калькулюється тільки на основі прямих змінних вирбничих витрат; решта витрат – постійних виробничих і невиробничих покривається за рахунок загального доходу фірми Ø Управлінський і фінансовий облік інтегровані Ø В процесі калькулювання визначається маржинальний дохід Виробнича собівартість виготовленої та реалізованої продукції формується лише зі змінних виробничих витрат, що знаходяться у прямій залежності вд технологічного процесу та організації виробництва. За способом віднесення на собівартість продукції вони в основному є прямими, тому легко піддаються нормуванню на одиницю продукції, що випускається. За змінними витратами оцінюються також залишки готової продукції на складах на початок і кінець звітного періоду, а також незавершене виробництво. Постійні витрати не пов’язані безпосередньо з виробничим процесом і тому не включаються до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг). Ці витрати збираються на окремому рахунку і по закінченні звітного періоду повністю (без розподілу за видами продукції) списуються на зменшення прибутку від реалізації продукції, що отримана в даному звітному періоді. Інтеграція управлінського і фінансового обліку полягає в тому, що записи на рахунках управлінського і фінансового обліку об’єднуються в загальну систему, тому всі внутрішні операції управлінського обліку відображаються в Головній книзі. Внутрішні звіти про виробничі витрати і звіти про прибутки та збитки регулярно надаються керівництву у вигляді залежності “витрати-обсяг- прибуток”. Інтеграцію управлінського обліку іноді називають моністичною системою. Проте, ця система має певні недоліки: по-перше, характер і мета управлінського та фінансового обліку настільки різні, що об’єднувати їх недоцільно, адже в основу їх поділу покладено збереження комерційної таємниці; по-друге, моністична система ведення обліку більш об’ємна і складна, що обумовлено кількістю статей, пов’язаних з внутрішніми операціями. Звісно, що ці недоліки роблять всю систему дорогою, а також негнучкою, непрактичною. В Плані рахунків України облік витрат та результатів передбачає застосування на практиці основної ідеї директ-костингу – розподіл загальних витрат за ознакою їх взаємозв’язку з виробництвом і калькулювання на цій основі неповної (обмеженої) собівартості за носіями витрат. Всі витрати звітного періоду в українському Плані рахунків поділені на виробничі, обумовлені здійсненням виробничого процесу, і періодичні, більше пов’язані з тривалістю звітного періоду. Прямі виробничі витрати обліковуються по дебету рахунку 23 “Виробництво”, непрямі виробничі витрати – по дебету рахунку 91 “Загальновиробничі витрати” з кредиту рахунків виробничих тиа фінансових ресурсів. В кінці звітного періоду в розрахунок собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг), крім прямих виробничих витрат, включаються й непрямі виробничі витрати, які обліковувались протягом звітного періоду на рахунку 91 “Загальновиробничі витрати”, що відображається записом по дебету рахунків 23 “Виробництво” і кредиту рахунку 91 “Загальновиробничі витрати”. Періодичні ж витрати, які збиралися на рахунках 92 “Адміністративні витрати”, 93 “Витрати на збут”, 94 “Інші операційні витрати” та ін. за цим варіантом не включаються до собівартості об’єктів калькулювання, а списуються в кінці звітного періоду на рахунок 79 “Фінансові результати”. Для забезпечення аналітичних розрахунків необхідно вести окремий облік змінних та постійних витрат з підрахунком маржинального доходу за виробами. Маржинальний дохід (брутто-прибуток) – різниця між доходом від реалізації продукції та змінними витратами. На підприємстві, при використанні системи директ-костинг, розраховується маржинальний дохід як по виробах, так і по підприємству в цілому. Він дозволяє краще обліковувати вироби з високою рентабельністю, щоб переходити в основному на їх випуск, оскільки різниця між ціною продажу та сумою змінних витрат не зникає в результаті списання постійних непрямих витрат на собівартість конкретних виробів. За рахунок скорочення статей собівартості спрощується її нормування, облік, контроль, покращується облік та контроль умовно-постійних, накладних витрат, оскільки їх сума за даний конкретний період висвітлюється в звіті про прибутки та збитки окремим рядком, що наглядно демонструє їх вплив на величину прибутку підприємства. З маржинального доходу покриваються загальні постійні витрати (в тому числі комерційні та адміністративні). Маржинальний дохід відображає внесок сегменту (продукту, підрозділу тощо) у покриття постійних витрат та формування прибутку, тому його можна розрахувати за формулою: Маржинальний дохід = Постійні витрати + Прибуток Система директ-костингу дозволяє здійснювати оперативний контроль за постійними витратами, ніж це можливо при системі повного розподілу витрат, оскільки в процесі контролю за собівартістю продукції використовуються стандартні витрати або гнучкі бюджети. Система директ-костингу має ряд переваг перед системою повного розподілу витрат, основні з яких наступні: · Маржинальний дохід, отриманий з її допомогою характеризує суму покриття по конкретних видах продукції, що дає можливість відібрати вироби з найбільшою рентабельністю та впроваджувати їх у виробництво · Сприяє спрощенню нормування, обліку та контролю за рахунок скорочення статей витрат · Підкреслюється вплив постійних витрат на прибуток, оскільки загальна сума цих витрат за даний період відображається у звіті про прибутки та збитки · Дані про собівартість, обсяг, прибутки, необхідні для цілей планування прибутку, завжди можна отримати з регулярної звітності. · Прибуток за певний період не змінюється під впливом постійних накладних витрат при зміні залишків запасів · Звіти про витрати виробництва і доходи, складені за системою директ- костингу, більшою мірою відповідають інтересам керівництва фірми, ніж ті, які складені за системою розподілу витрат між виробами · Директ-костинг об’єднує такі ефективні засоби контролю, як стандарт- кост і гнучкі бюджети · На основі даних обліку сум покриття можливо приймати різноманітні оперативні рішення по управлінню підприємством: для досягнення ефективної політики цін, для визначення меж, до яких можливо зменшувати ціни залежно від ринкових чинників; з метою оптимізації асортименту випуску продукції; для встановлення доцільності прийняття додаткового замовлення за цінами нижче звичайних; для визначення оптимального розміру партії або серії деталей; з метою оптимізації завантаження виробничих потужностей · Орієнтує облік на кінцевий результат, що досягається шляхом розрахунку сум покриття (маржинального прибутку) за кожним напрямом діяльності і в цілому по підприємству · Дозволяє визначити суми покриття в розрізі груп виробів, центрів вдповідальності, покупців, зон реалізації Проте система директ-костинг не позбавлена певних недоліків: · Основні труднощі полягають у відокремленні постійних витрат. Значна частина напівзмінних витрат може розподілятись по-різному залежно від методу, який використовується, а це, в свою чергу, буде позначатися на результатах · Для потреб довгострокового планування та інших потреб управління необхідно паралельно розподіляти постійні накладні витрати в позасистемному порядку · При переході від системи повного розподілу витрат до системи директ- костингу виникають серйозні проблеми у визначенні суми податку на прибуток · Аналогічні труднощі виникають і в питаннях оцінки запасів при складанні звітів для власників акцій. 2.4. Порядок застосування стандарт-косту. Стандарт-кост є самостійним методом калькулювання собівартості одиниці продукції, в основі якого лежить облік стандартних витрат. Стандарт-кост – зазделегідь визначені або передбачені кошторисами витрати на виробництво одного виробу або декількох виробів одного виду протягом звітного і попереднього періоду, з якими порівнюють фактичну собівартість. Зміст системи стандарт-кост полягає в тому, що обліковуються лише те, що повинно відбутись, а не те, що відбулося; враховується не реальне, а належне, і обгрунтовано відображаються відхилення, які виникли. В основі лежить чітке тверде запровадження норм витрат матеріалів, ернергії, робочого часу, праці, заробітної плати та інших витрат, пов’язаних з виготовленням будь-якої продукції або напівфабрикатів. В основі системи стандарт-кост лежить попереднє (до початку виробничого процесу) нормування витрат за статтями витрат: ü Основні матерали. Стандарти на матеріали встановлюються в переважній більшості виходячи або з рівня цін, які дають на моменти розробки стандартів, або з визначення середніх цін, які будуть переважати протягом періоду використання норм ü Оплата праці основних виробничих робітників. Стандарти ставок заробітної плати по операціях технологічного процесу часто є середніми розцінками. Найбільш придатною для практичного застосування в системі стандарт-кост є оплата всіх виробничих операцій за відрядною формою. ü Виробничі накладні витрати (заробітна плата допоміжних робітників, допоміжні матеріали, орендна плата, амортизація обладнання). У зв’язку з тим, що накладні витрати охоплюють багато окремих статей, стандарти накладних витрат подаються в грошовій оцінці без зазначення кількісних норм. ü Комерційні витрати (витрати на збут, реалізацію продукції). Відхилення між дійсними і передбачуваними витратами, що виникають у кожному звітному періоді, протягом року накопичуються і повністю списуються на фінансові результати. Стандарт-кост – система оперативного управління і контролю за ходом виробничого процесу і витратами на виробництво, а також система аналізу причин, в силу яких утворилася різниця між стандартною та фактичною собівартістю продукції та прибутком від її реалізації. Переваги системи стандарт-кост полягає в наступному: 1. використовується для прийняття рішень. 2. на підставі встановлених стандартів можна зазделегідь визначити суму очікуваних витрат на виробництво і реалізацію виробів, обчислити собівартість одиниці виробу для визначення цін, а також скласти звіт про прибутки та збитки. При цій системі керівництво підприємства отримує інформацію про величину відхилень від нормативів і про причини їх виникнення. 3. менш складна техніка ведення обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції, оскільки картки стандартної собівартості друкуються зазделегідь із зазначенням нормативної величини виробничих витрат. Картка нормативної собівартості виробу показує всі повні витрати на його виготовлення, що виключає повторне обчислення виробничих витрат по операціях або замовленнях. 4. система стандарт-кост може використовуватись для оцінки виконання встановленого замовлення. 5. при правильній організації стандарт-косту потрібен менший бухгалтерський штат, ніж при обліку минулих витрат, тому що в межах цієї системи облік ведеться за принципом виключення, тобто враховується лише відхилення від стандартів. Система стандарт-кост має і недоліки. Важко скласти стандарти згідно з технологічною картою виробництва. Зміна цін, викликана конкурентною боротьбою за ринки збуту товарів, інфляцією ускладнює обчислення незавершеного виробництва і вартості залишків готових виробів на складі. Крім того, не на всі виробничі витрати можна встановлювати стандарти, що зумовлює іноді послаблення контролю за ними на місцях. При виконанні підприємством великої кількості різних за характером і типом замовлень за порівняно короткий час обчислювати стандарт на кожне замовлення незручно. В таких випадках замість науково встановлених стандартів на кожен виріб зазстосовується середня вартість, яка є базою для визначення цін на виріб. 2.5. Порядок застосування нормативного методу. Своєчасний вплив на рівень виробничих витрат і формування собівартості продукції можливий при такій організації і методології обліку, при якій причини змін собівартості, допущення перевитрат і економія засобів розкривається не тільки шляхом наступного вивчення звітних калькуляцій, але й щоденно в самому процесі виконання плану на підставі первинної документації і поточних облікових записів. Таким вимогам відповідає нормативний метод, який застосовується в різних галузях промисловості. Важливими завданнями нормативного обліку є своєчасне попередження нераціонального використання ресурсів підприємства, оперативний аналіз витрат на виробництво, який дозволяє розкривати нараховані при плануванні і в практичній роботі резерви, визначати результати госпрозрахункової діяльності підрозділів підприємства, що беруть участь у виробничому процесі (цехів, ділянок). Основними прнципами системи нормативного обліку є : · нормування витрат і обов’язкове складання нормативних калькуляцій по кожному виробу. У нормативній калькуляції, як засобу обліку, планування, контролю, знаходить відображення вже досягнутий рівень впровадження у виробництво прогресивних норм і організаційних заходів; · систематичне виявлення відхилень фактичних витрат від поточних норм витрат матеріалів і заробітної плати; · постійний та своєчасний облік зміни норм та визначення впливу цих змін на собівартість продукції; · попередній контроль витрат на овнові первинних документів та фіксації відхилень від норм в момент їх виникнення з одночасним виявленням їх складу, місця виникнення, винуватців та причин для глибшого дослідження можливостей впливу на їх величину; · завчасне складання калькуляції нормативної собівартості та її аналіз з метою виявлення резервів зниження собівартості в період підготовки виробництва Нормативний метод обліку витрат виробництва дозволяє своєчасно виявляти і встановлювати причини відхилення фактичних витрат від діючих норм основних витрат і кошторисів витрат на обслуговування виробництва і управління. При нормативному методі повинен здійснюватись систематичний облік змін діючих норм. Цей облік ведеться на підставі повідомлень про зміни норм і використовується для уточнення нормативних калькуляцій. Характерним для системи нормативного обліку є своєчасне оновлення нормативів в результаті здійснених заходів з технічного розвитку та удосконалення організації виробництва. Саме тому організація нормативного обліку, перш за все, пов’язана з необхідністю розробки прогресивних, техніко обгрунтованих норм витрат матеріалів, праці та заробітної плати на одиницю продукції та її складових частин. Важливим і обов’язковим моментом організації нормативного методу є систематичний облік в процесі виробництва відхилень від норм витрат, встановених на початок місяця, по матеріалах, заробітній платі робітників та нормативних витрат: Відхилення від норм витрат матеріалів за рахунок цін представляють собою різницю між фактичною і стандартною ціною, помножену на фактичну кількість витрачених на виробництво матеріалів. Стандарт на матеріали може грунтуватись на середніх, поточних або очікуваних цінах. Якщо матеріали придбані за ціною, що не перевищує стандартну, то відхилення буде від’ємним. Відхилення по матеріалах за рахунок цін виникає у випадку недостачі поставок, виконання термінових замовлень, витрат, що перевищують фактичні. Відхилення по матеріалах за рахунок їх використання виникає у випадку неекономного їх витрачення в процесі виробництва і обчислюється множенням стандартної ціни на різницю між фактичною і стандартною кількістю матеріалів. Відхилення якості матеріалів від встановленого стандарту відбуваються у випадку придбання неякісних матеріалів, браку, неточності інженерних рішень, використання несправного інструменту, природного убутку тощо. Відхилення по заробітній платі за рахунок тарифів представляє собою різницю між фактичним і стандартним тарифом, помножену на фактичну кількість відпрацьованих годин. Відхилення по продуктивності праці визначається як різниця нормативного часу в годинах, затраченого на фактичний випуск продукції, і фактичного часу в годинах, відпрацьованого за період, що розглядається, помножений на нормативну годинну ставку заробітної плати. Сукупні відхилення за змінними накладними витратами – це різниця між нормативними змінними накладними витратами, віднесеними на продукцію, і фактичними змінними витратами. Відхилення змінних накладних витрат по витратах розраховується як різниця між кошторисними скоригованими накладними витратами для фактичного часу праці робітників основного виробництва і фактичними зміннними накладними витратами. Відхилення змінних накладних витрат за ефективністю розраховується як різниця між випуском продукції в нормо-годинах і фактичним часом праці за період, що розглядається, помножена на нормативну ставку накладних витрат. Відхилення за постійними накладнимим витратами розраховується як різниця між кошторисними і постійними накладними витратами. Нормативний метод має як переваги так і недоліки. Переваги нормативного методу полягають в тому, що з’являється: Þ можливість поточного оперативного обліку витрат шляхом обліку відхилень від норм; Þ відокремлений облік змін норм, тобто контроль за здійсненням режиму економії; Þ укрупнення об’єктів, оскільки нормативні калькуляції складають по всіх видах виробів, а відхилення враховують по групах однорідної продукції, внаслідок чого зменшується число об’єктів калькулювання; Þ охоплення нормативними калькуляціями значної частини витрат; Þ можливість рідше здійснювати інвентарізацію незавершеного виробництва. Недоліком є те, що значна частина відхилень від норм, пов’язаних з використанням сировини і матеріалів на виробництво, виявляється за допомогою інвентаризації вцілому по структурних підрозділах і за весь звітний період. Це призводить до великої кількості неврахованих витрат. Відхилення витрат на управління і обслуговування виявляють без врахування змін обсягів виробництва, а в більшості випадків зовсім не виявляють, а їх фактичну величину розподіляють переважно пропорційно основної заробітної плати робітників, що значно зменшує інформаційну функцію обліку. Розділ 3.Аналіз фінансово-господарської діяльності ВАТ “Техносервіс” 3.1. Характеристика господарської діяльності ВАТ “Техносервіс” Відкрите акціонерне товариство “Техносервіс” засновано у відповідності з рішенням регіонального відділу фонду держмайна України по Дніпропетровській області від 31.08.1995 р. № 12/55 АТ шляхом перетворення державного підприємства Криворізького ремонтно-монтажного комбінату “Техносервіс” у відкрите акціонерне товариство. Юридична адреса – 50025, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Окружна, б.12. Форма власності – колективна власність. Предметом діяльності є: ü виготовлення торгово-технологічного обладнання та товарів народного споживання ü виготовлення електронагрівачів та інших запчастин для ремонтно-експлуатаційних потреб ü виконання художньо-оформлювальних робіт, оформлення вітрин ü ремонт, монтаж та технічне обслуговування холодильного, механічного теплового та іншого обладнання ü надання комерційно-посередницьких послуг ü інша діяльність Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після відшкодування матеріальних та та інших витрат на оплату праці. З балансового прибутку виплачуються відсотки по кредитам банків та по облігаціям, а також вносяться податки та інші платежі у бюджет. Товариство здійснює оперативний та бухгалтерський облік своєї діяльності, а також веде статистичний звіт та надає її в установчому порядку та обсягу органам державної статистики. 3.2. Аналіз фінансового стану ВАТ “Техносервіс”. При аналізі фінансової діяльності підприємства необхідно насамперед визначити основні економічні показники. Аналіз фінансових результатів діяльності включає: 1. Дослідження змін кожного показника за період, що аналізується. 2. Вивчення динаміки зміни показників за ряд звітних періодів (трендовий аналіз). За даними балансу та звіту про фінансові результати можна розрахувати наступні коефіцієнти для аналізу діяльності відкритого акціонерного товариства “Техносервіс” за 2002-2003 рр. Зменшення валюти балансу на кінець 2002 року свідчить про скорочення господарської діяльності підприємства, що призводить до його неплатоспроможності. Табл. 3.1. Аналіз фінансового стану ВАТ “Техносервіс” за 2002 р.
№ з/пНазва показникаМетодика розрахункуНормативне (рекомендоване) значенняЗначення коефіцієнту
На початок рокуНа кінець року
1.

Коефіцієнт покриття

(загальний коефіцієнт ліквідності)

Ф.1 (ряд 260 / ряд 620)>24,784,34
2.Коефіцієнт швидкої ліквідностіФ.1 (ряд 150+ряд 160+ряд 170+ ряд 180+ряд 190+ряд 200+ряд 210+ряд 220+ряд 230+ряд 240+ряд 250) / ряд 620>10,960,59
3.Коефіцієнт абсолютної ліквідностіФ.1 (ряд 220+ряд 230+ряд 240) / ряд 620>0.20,004
4.Коефіцієнт автономіїФ.1 ряд 380 / ряд 280>0.50,850,83
5.Маневреність робочого капіталуФ.1 (ряд 100+ряд 110+ряд 120+ряд 130+ряд 140) / (ряд 260-ряд 620)1,011,12
6.Коефіцієнт свівідношення залученого і власного капіталуФ.1 (ряд 480+ряд 620) / ряд 3800,180,2
7.Рентабельність продукціїФ.2 ряд 050 / ряд 0400,56
8.Рентабельність продажу (реалізації)Ф.2 ряд 050 / ряд 0350,36
9.Коефіцієнт зносу основних засобівФ.1 ояд 032 / ояд 0310,50,52
10.Коефіцієнт придатності основних засобівФ.1 ряд 030 / ряд 0310,50,48
11.Коефіцієнт оборотності оборотних засобівФ.2 ряд 035 / Ф.1 (ряд 260 гр.3+ряд 260 гр.4) х 0,50,37
12.Коефіцієнт оборотності виробничих запасівФ.2 ряд 035 / Ф.1 (ряд 100+ряд 110+ряд 120+ ряд 130+ряд 140) х 0,50,89
13.Тривалість обороту виробничих запасівКіл.дн / коефіцієнт оборотності виробничих запасів404
Аналізуючи дані, наведені в таблиці можна зробити наступні висновки. Коефіцієнти ліквідності визначають рівень платоспроможності підприємства. Всі показники ліквідності протягом звітного періоду зменшилися, тобто навіть при умові своєчасного проведення розрахунків з дебіторами, платоспроможність підприємства погіршується. Однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства є його незалежність від зовнішніх джерел фінансування. З цією метою обчислюється коефіцієнт фінансової незалежності (автономії) як відношення загальної суми власних коштів до підсумку балансу. Згідно таблиці ми бачимо, що підприємство є фінансово незалежним у 2002 р., тобто воно здатне зробити усі платежі за рахунок власних засобів. Маневреність робочого капіталу характеризує частку запасів у його загальній сумі, тобто визначається відношенням величини запасів до розміру робочого капіталу. Зростання товарних запасів у 2002 р. призводить до залучення довгострокових кредитів, що у свою чергу, може негативно вплинути, враховуючи високі кредитні ставки, на платоспроможність підприємства. Коефіцієнт співвідношення власних та залучених засобів визначає, чи може підприємство залучати до господарського обороту залучений капітал. У 2002 р. ми бачимо, що власних засобів недостатньо для покриття чужих джерел. Про стан використання основних засобів свідчать коефіцієнти зносу та придатності основних засобів, які зросли лише на 2%, отже вартість придатних засобів складає 48% загальної вартості основних засобів. Показником, що впливає на фінансові процеси та стан господарських суб’єктів є коефіцієнт оборотності оборотних засобів. Він характеризує швидкість руху оборотних засобів, тобто оборотні засоби за звітний період зробили 37 оборотів. Табл.3.2. Аналіз фінансового стану ВАТ “Техносервіс” за 2003 р.
№ з/пНазва показникаМетодика розрахункуНормативне (рекомендоване) значенняЗначення коефіцієнту
На початок рокуНа кінець року
1.

Коефіцієнт покриття

(загальний коефіцієнт ліквідності)

Ф.1 (ряд 260 / ряд 620)>24,341,37
2.Коефіцієнт швидкої ліквідностіФ.1 (ряд 150+ряд 160+ряд 170+ ряд 180+ряд 190+ряд 200+ряд 210+ряд 220+ряд 230+ряд 240+ряд 250) / ряд 620>10,590,13
3.Коефіцієнт абсолютної ліквідностіФ.1 (ряд 220+ряд 230+ряд 240) / ряд 620>0.20,001
4.Коефіцієнт автономіїФ.1 ряд 380 / ряд 280>0.50,830,72
5.Маневреність робочого капіталуФ.1 (ряд 100+ряд 110+ряд 120+ряд 130+ряд 140) / (ряд 260-ряд 620)1,123,35
6.Коефіцієнт свівідношення залученого і власного капіталуФ.1 (ряд 480+ряд 620) / ряд 3800,20,4
7.Коефіцієнт зносу основних засобівФ.1 ояд 032 / ояд 0310,520,43
8.Коефіцієнт придатності основних засобівФ.1 ряд 030 / ряд 0310,480,57
9.Коефіцієнт оборотності оборотних засобівФ.2 ряд 035 / Ф.1 (ряд 260 гр.3+ряд 260 гр.4) х 0,50,22
10.Коефіцієнт оборотності виробничих запасівФ.2 ряд 035 / Ф.1 (ряд 100+ряд 110+ряд 120+ ряд 130+ряд 140) х 0,50,52
11.Тривалість обороту виробничих запасівКіл.дн / коефіцієнт оборотності виробничих запасів692
Аналізуючи дані, наведені в таблиці можна зробити наступні висновки. Всі показники ліквідності протягом звітного періоду також зменшилися, тобто навіть при умові своєчасного проведення розрахунків з дебіторами, платоспроможність підприємства знову погіршується. Згідно таблиці ми бачимо, що навіть при зменшенні коефіцієнту автономії на 0,11% підприємство залишається фінансово незалежним у 2003 р., тобто воно здатне зробити усі платежі за рахунок власних засобів. Зростання товарних запасів у 2003 р. на 2,23% також призводить до залучення довгострокових кредитів, що у свою чергу, негативно впливає, враховуючи високі кредитні ставки, на платоспроможність підприємства. Коефіцієнт співвідношення власних та залучених засобів визначає, чи може підприємство залучати до господарського обороту залучений капітал. У 2003 р. ми бачимо, що власних засобів недостатньо для покриття чужих джерел, хоча вони і зросли на 0,2% у порівнянні з 2002 р. Про стан використання основних засобів свідчать коефіцієнти зносу та придатності основних засобів, які зменшилися лише на 0,09%, отже вартість придатних засобів складає 57% загальної вартості основних засобів. Коефіцієнт оборотності оборотних засобів характеризує швидкість руху оборотних засобів, тобто оборотні засоби за звітний період зробили 22 оборота, що на 15 оборотів менше, ніж у 2002 р. 3.3. Аналіз витрат ВАТ “Техносервіс” Згідно Ф.2 “Звіт про фінансові результати” можна провести аналіз витрат виробництва на підприємстві. У порівнянні з 2001 р. у 2002 р. витрати виробництва зменшилися: ¨ Адміністративні на 66 тис.грн ¨ Витрати на збут на 5,4 тис.грн ¨ Інші операційні витрати на 3,8 тис.грн Також проведемо аналіз витрат на виробництво по елементам операційних витрат. Табл. 3.3. Аналіз витрат на виробництво ВАТ “Техносервіс” у 2002 р.
ПоказникНа початок рокуНа кінець звітного періодуВідхилення
сума, тис.грн% до загальної сумисума, тис.грн% до загальної сумиСума, тис.грн% до загальної суми
Витрати на виробництво:1195,71001019,5100-176,2
Матеріальні витрати587,849,2430,342,2-157,5-7
Амортизація ОЗ226,218,9193,219-330,1
Витрати на оплату праці229,219,222522-4,22,8
Відрахування на соціальні заходи86,47,287,48,611,4
Інші витрати66,15,583,68,217,52,7
По даним таблиці ми бачимо, що загальні витрати на виробництво зменшилися протягом періоду на 176,2 тис.грн. за рахунок зменшення матеріальних витрат на 157,5 тис.грн та на 7%; амортизації основних засобів на 33 тис.грн та збільшення на 0,1%; витрат на оплату праці на 4,2 тис.грн та збільшення на 2,8%. В той же час збільшилися відрахування на соціальні заходи на 1 тис.грн та на 1,4% та інші витрати на 17,5 тис.грн і 2,7%. На жаль, зменшення витрат не призвело до зростання прибутку, насамперед через зростання собівартості реалізованої продукції, хоча і зріс обсяг реалізованої продукції. У 2003 р. у порівнянні з 2002 р. загальні витрати виробництва збільшилися: ¨ Адміністративні на 311,2 тис.грн ¨ Витрати на збут на 3,6 тис.грн ¨ Інші операційні витрати на 306,2 тис.грн Аналіз витрат на виробництво по елементам операційних витрат проведемо у таблиці: Табл. 3.4. Аналіз витрат на виробництво ВАТ “Техносервіс” у 2003 р.
ПоказникНа початок рокуНа кінець звітного періодуВідхилення
сума, тис.грн% до загальної сумисума, тис.грн% до загальної сумиСума, тис.грн% до загальної суми
Витрати на виробництво:1019,51001247,7100228,2
Матеріальні витрати430,342,2288,823,2-141,5-19
Амортизація ОЗ193,219192,715,4-0,5-3,6
Витрати на оплату праці2252234427,61195,6
Відрахування на соціальні заходи87,48,6117,89,430,40,8
Інші витрати83,68,2304,424,4220,816,2
По даним таблиці ми бачимо, що загальні витрати на виробництво збільшилися протягом періоду на 228,2 тис.грн. за рахунок зменшення матеріальних витрат на 141,5 тис.грн та на 19%; амортизації основних засобів на 0,5 тис.грн та на 3,6%. В той же час збільшилися витрати на оплату праці на 119 тис.грн. та на 5,6%; відрахування на соціальні заходи на 30,4 тис.грн та на 0,8% та інші витрати на 220,8 тис.грн і 16,2%. Збільшення витрат виникло насамперед через різкий зрост інших операційних витрат та відрахувань на соціальні заходи, але в той же час зменшилась собівартість реалізованої продукції, що допомогло трохи зменшити збитки від діяльності. Розділ 4. Підвищення ефективності діяльності підприємства за рахунок зниження витрат. 4.1. Принципи управління витратами. Підприємницький успіх значною мірою залежить від того, наскільки правильно здійснена необхідна техніко-економічна і фінансова оцінка на стадії планування, прийняття управлінського рішення. На невеликих підприємствах, як правило, одна й та ж особа (власник або менеджер) здійснює управління господарською діяльністю і приймає важливі рішення. Але в разі зростання масштабів підприємства (реорганізації, злиття) та ускладнення його структури виникає необхідність розподілити повноваження з прийняття рішень між різними рівнями управління. Одним з головних завдань апарату управління на сьогодні є створення такої системи управління витратами виробництва, яка б давала можливість керувати витратами на всіх етапах виробничого циклу; відповідала б критеріям єдності підходів на різних рівнях управлінської діяльності (прогнозування, планування, обліку, калькулювання, аналізу використаних можливостей та оцінки), дозволяла встановлювати залежність параметрів зниження витрат виробництва і зростання якості продукції та її обсягів. Система управління витратами буде ефективною лише в тому випадку, якщо будуть враховані особливості кожного промислового підприємства, охолені всі процеси, що здійснюються підприємством та буде побудована у відповідності до принципів управління. В практиці підприємств, що працюють в умовах ринку, розрізняють наступні підходи до побудови аналітичних рахунків управлінського обліку: ü за центрами виникнення витрат ü за центрами відповідальності ü за центрами рентабельності Дуже важливим в управлінському обліку є організація обліку за центрами відповідальності за витратами і центрами відповідальності. Це проводиться з метою контролю за витратами за місцем їх виникнення для оцінки зусиль, прикладених для отримання прибутку як основної умови діяльності організації. Побудова обліку витрат відповідно до організаційної структури дозволяє пов’язати діяльність кожного підрозділу з відповідальністю окремих осіб (робітників, бригадирів, майстрів, керівників дільнмць), оцінити результати діяльності кожного підрозділу та визначити їх внесок у загальні результати діяльності підприємства. Центри виникнення витрат – окремі структурні підрозділи підприємства, в яких можна організувати нормування, планування та облік витрат виробництва з метою спостереження, контролю та управління витратами виробничих ресурсів, а також оцінки їх використання. Система обліку, в якій передбачається складання звітів за даними порівняння кошторисних (стандартних) показників з фактичними, називають облік за центрами відповідальності. Центр відповідальності – групування витрат, яке дозволяє поєднувати в одному обліковому процесі місця виникнення витрат (виробництво, цех, дільницю, бригаду) з відповідальністю їх керівників. Система обліку за центрами відповідальності: дозволяє оперативно контролювати витрати і результати на різних рівнях організації і оцінювати діяльність окремих менеджерів і підрозділів на підставі проведення первинного аналізу. Центр рентабельності – різновид центрів відповідальності, в яких дохід є грошовим вираженням виготовленої продукції; витрати – грошове вираження використаних ресурсів, а прибуток – різниця між доходом та витратами. Для потреб управлінського обліку в структурі бухгалтерії доцільно виділити: ü відділ підготовки спеціальних даних для прийняття проблемно-орієнтованих рішень ü відділ поточного планування і контролю, що включає групу аналізу. Основні принципи управління витратами вироблені практикою і зводяться до наступного: ¨ системний підхід до управління витратами ¨ єдність методів, які практикуються на різних рівнях управління витратами ¨ управління витратами на всіх стадіях життєвого циклу виробу – від створення до реалізації ¨ органічне поєднання зниження витрат з високою якістю продукції (робіт. послуг) ¨ недопущення поднормових витрат ¨ широке впровадження ефективних методів зниження витрат ¨ удосконалення інформаційного забезпечення про рівень витрат ¨ підвищення зацікавленості виробничих підрозділів підприємства до зниження витрат. 4.2. Резерви зниження витрат. Контроль за витратами на управління є досить важливим. В сукупних витратах вони в деяких галузях займають 20-30%, тому зниження цих витрат дає економічний ефект. На підприємствах повинен систематично здійснюватись попередній і поточний контроль за дотриманнями цехами, відділами і службами кошторисів витрат на утримання та експлуатацію обладнання, загальновиробничих та адміністративних витрат. Метою такого контролю є дотримання затверджених норм витрат і лімітів споживання матеріалів, палива, енергії, інструментів та інших засобів праці; лімітів споживання і вартості різного роду робіт та послуг (ремонт основних засобів, послуги транспорту), заробітної плати обслуговуючого персоналу. Для контролю за витратами на утримання та експлуатацію обладнання доцільно розробляти нормативи витрат на ремонт і експлуатацію набільш важливих груп обладнання, і обліковувати їх фактичну величину з тим, щоб виявляти відхилення від встановлених нормативів. Контроль за дотриманням кошторисів загальновиробничих витрат – одна з найважливіших функцій бухгалтерії підприємства. Такий контроль повинен забезпечити дотримання цехами норм та лімітів споживання матеріалів, палива, енергії, дотримання встановлених штатів і ставок заробітної плати цехового персоналу. Особлива увага приділяється витратам невиробничого характеру – оплата простою з вини цеху працівника, вартості матеріальних цінностей, зіпсованих при зберіганні в цехових коморах, нестачі матеріальних цінностей і незавершеного виробництва. При обліку цих витрат встановлюються причини, винуватці та розробляються заходи запобігання подібним випадкам у майбутньому. Зниження витрат на виробництво продукції – складний процес, що вимагає від трудового колективу дотримання запланованих витрат трудових, матеріальних та енергитичних ресурсів, ефективного використання обладнання, пошуку резервів економії ресурсів. Зниження витрат виробництва на підприємстві досягають в результаті: ¨ застосування ресурсозберігаючої технології, що забезпечує економію матеріалів та енергії, вивільнення робітників ¨ чіткого дотримання технологічної дисципліни, що призводить до скорочення втрат від браку ¨ використання технологічного обладнання, особливо такого, що дорого коштує в економічно ефективних сферах та режимах ¨ збалансованлї експлуатації виробничих потужностей, що призводить до скорочення вартості основних засобів, незавершеного виробництва та запасів продукції ¨ розробки оптимальної стратегії технічного розвитку підприємства, що забезпечує раціональний рівень витрат на створення технічного потенціалу підприємства ¨ підвищення організаційного рівня виробництва, що призводить до скорочення втрат робочого часу, тривалості виробничого циклу і, як наслідок, зниження собіваротсті продукції та величини оборотних засобів підприємства ¨ запровадження ефективних систем внутрішньовиробничих економічних відносин, що сприяють економії всіх видів ресурсів, підвищенню якості продукції ¨ раціоналізація організаційної структури системи управління виробництвом а значить, скорочення витрат на управління, підвищення його ефективності. Висновки П(С)БО 1 визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками). Для збереження і покращення загальної прибутковості підприємства керівництво повинне знати розміри специфічних витрат і прибутків на будь-який момент по окремих видах продукції, по кожному цеху та по інших структурних підрозділах підприємства. Облік витрат дає цю інформацію, допомагає контролювати витрати, встановлюючи критерії ефективності виробництва. Необхідність в різних класифікаціях витрат, використання різних методів їх збирання і розподілу зростає з ускладненням господарської діяльності підприємства. Вона є передумовою успішної організації планування, обліку, контролю, аналізу та ефективного управління витратами. На побудову обліку виробничих витрат впливає безліч факторів, які доцільно об’єднати в групи: загально-організаційні, обліково-організаційні та технологічні. Під методом обліку витрат слід розуміти сукупність засобів відображення, групування та систематизації даних про витрати, що забезпечують досягнення визначеної мети, вирішення конкретного завдання. Виділяють облік фактичних (для складання звітної калькуляції) і нормативних витрат (передбачає складання нормативної, планової чи кошторисної калькуляції). На сьогодні зростає потреба товаровиробників в інформації про витрати на виготовлення виробів та їх реалізацію, не викривлених в результаті розподілу непрямих витрат. Таку інформацію у вигляді даних про калькулювання собівартості продукції на основі змінних витрат надає система управлінського обліку директ-костинг. Стандарт-кост – система оперативного управління і контролю за ходом виробничого процесу і витратами на виробництво, а також система аналізу причин, в силу яких утворилася різниця між стандартною та фактичною собівартістю продукції та прибутком від її реалізації. Своєчасний вплив на рівень виробничих витрат і формування собівартості продукції можливий при такій організації і методології обліку, при якій причини змін собівартості, допущення перевитрат і економія засобів розкривається не тільки шляхом наступного вивчення звітних калькуляцій, але й щоденно в самому процесі виконання плану на підставі первинної документації і поточних облікових записів. Таким вимогам відповідає нормативний метод, який застосовується в різних галузях промисловості. Одним з головних завдань апарату управління на сьогодні є створення такої системи управління витратами виробництва, яка б давала можливість керувати витратами на всіх етапах виробничого циклу; відповідала б критеріям єдності підходів на різних рівнях управлінської діяльності (прогнозування, планування, обліку, калькулювання, аналізу використаних можливостей та оцінки), дозволяла встановлювати залежність параметрів зниження витрат виробництва і зростання якості продукції та її обсягів. Зниження витрат на виробництво продукції – складний процес, що вимагає від трудового колективу дотримання запланованих витрат трудових, матеріальних та енергитичних ресурсів, ефективного використання обладнання, пошуку резервів економії ресурсів. Список використаної літератури. 1. Шеремет А. Д., Сайфулін Р. С. Фінанси підприємства – М., ИНФРА – М, 1997 р. 2. Фінанси підприємства. Учбовий посібник. Під ред. Бурковського В. В. – Дніпропетровськ: Пороги, 1998 р. 3. Фінанси підприємства: Підручник. За ред. Поддєрьогіна А. М. – К.: КНЕУ, 1998 р. 4. Василик О. Д., Павлюк К. В. Державні фінанси України – К.: НІОС, 2002 р. 5. Малишкін О. І. “Податковий облік: ситуації та рішення”- К.: Лібра, 1999 р. 6. Завгородній В. П. “Податки та податковий контроль в Україні” – К.: А.С.К.. 2001 р. 7. Панасик В. М., Ковальчук Є. К., Бобрівець С. В., “Податковий облік” – Тернопіль: Карт-бланш, 2002 р. 8. Указ Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” 9. Журнал “Фінанси” № 11, 2002 р 10. Журнал “Фінанси” № 5, 2002 р. 11. Журнал “Фінанси” № 1, 2002 р. 12. Журнал “Фінанси” № 8, 2003 р. 13. Бутинець Ф.Ф., Давидюк Т.В., Малюга Н.М., Чижевська Л.В. «Бухгалтерський управлінський облік» - Житомир: ПП «Рута», 2002