Каталог :: Банковское дело

Курсовая: Кредитування банками підприємств та забезпеченння кредитів

                                  Вступ.                                  
Наприкінці 80-х років Україна опинилася в стані глибокої соціальне -
політичної кризи: країна, яка має великий виробничий та природний потенціал
наблизилася до економічного краху. Життя наполягало на переході від існуючої
десятиріччями тоталітарної економіки до нової економічної системи, яка б
враховувала передовий досвід зарубіжних країн та національні особливості
країни.
Зрозуміло, що не здійснюючи реформ, Україна не мала б змоги вийти з цього
глухого кута хоч на крок.
На початку 90-х років, а саме із проголошенням незалежності України 24 серпня
1991 року, почався важкий шлях реформ.
Перш за все потрібно було здійснити корінну перебудову банківської системи,
тому що її роль в економіці країни можна порівнювати лише з кровоносною та
нервовою системою організму людини.
Другою необхідною умовою переходу до ринкової економіки стало реформування
відносин власності, що дало поштовх до розвитку приватного сектору економіки,
а саме малого та середнього бізнесу.
Справа в тому, що значення малого та середнього бізнесу в економіці дуже
велике. Без цієї сфери ринкова економіка ні функціонувати ні розвиватися не
буде. Становлення та розвиток цієї сфери є одною з головних проблем
економічної політики в умовах переходу від адміністративне - командної
економіки до нормально функціонуючої ринкової.
Отже сфера малого та середнього бізнесу в ринковій економіці є ведучим
сектором, який визначає темпи -економічного росту, структуру та якість
валового національного продукту.
Беззаперечно те, що для розвитку малого та середнього бізнесу необхідні
вільні грошові кошти, які повинні бути спрямовані в найбільш привабливі сфери
бізнесу. Але за сучасних умов не легко відшукати такі ресурси підприємствам
будь-якої галузі.
Таким чином можна стверджувати, що застосування кредиту є необхідним
елементом процесу функціонування ринкової економіки, а також чи не єдиним
джерелом вирішення проблеми забезпечення стабільної, ритмічної роботи
підприємств різних галузей народного господарства.
Зважаючи на це, на нашу думку, не потрібно доводити актуальність теми
"Кредитування банками підприємств та забезпечення
кредитів". Тим більше, що кредит потрібен вже існуючому підприємству.
Дана робота присвячена проблемі функціонування кредиту в ринковій економіці,
а саме проблемі кредитування банками підприємств та організацій за сучасних
умов.
Об'єктом  дослідження   виступають   кредитні   відносини. Суб'єктами є
банківські установи з одного боку та підприємства і організації з іншого, які
в свою чергу приймають безпосередню участь в процесі надання та отримання
кредитних ресурсів.
Ціллю даної роботи є дослідження процесу надання кредитів банками
господарюючим суб'єктам, а саме аналіз макроекономічної ситуації, яка
склалась в сфері кредитування за останні роки; також виявлення недоліків ( на
основі аналізу роботи Глухівської філії АППБ "Аваль", зокрема кредитного
відділу і ВАТ "Онікс") та пропозицій щодо їх усунення або запобіганню.
Особлива увага приділяється забезпеченню кредитів - як головній умові надання
позики.
В роботі висвітлена сутність кредитування підприємств, включаючи необхідність
і принципи, правове регулювання кредитної діяльності банків тощо.
На конкретному прикладі Глухівської філії Акціонерного поштово-пенсійного
банку "Аваль" були розглянуті взаємовідносини підприємств з банками,
включаючи порядок кредитування підприємств та організацій установою банку,
оцінку кредитоспроможності позичальника та методи забезпечення кредитів.
Наприкінці аналізу були визначені проблеми вдосконалення практики
кредитування підприємств та зниження ризику неповернення кредитів. Поряд з -
цим були висловлені пропозиції щодо усунення перешкод які стоять непомірно
великим бар'єром в діяльності господарюючих суб'єктів і таким чином
ускладнюють процес отримання кредитів.
Але за сучасних умов пріоритетним шляхом подолання перешкод в діяльності
підприємств є посилення ролі кредитних відносин як засобу стимулювання
розвитку виробництва.
Посилення ролі кредитних відносин як засобу стимулювання розвитку виробництва
проявляється в різних аспектах. Кредит є обов'язковою умовою розширеного
відтворення, важливою складовою діяльності державних, акціонерних, та малих
підприємств, надійним інструментом, який опосередковує процес виробництва і
реалізації продукції. Кредит сприяє технічному прогресу, стає джерелом
капітальних   вкладень,   виступає   інструментом   стимулювання виробництва.
Кредит сприяє зміцненню господарської діяльності підприємств, так як він є
необхідною умовою кругообігу виробничих фондів і фондів обігу. В умовах
розширеного відтворення, дає можливість безперервно здійснювати процес обігу
і, отже сприяє виробництву і реалізації продукції.
Завдяки   кредитним   відносинам   відпадає   необхідність обов'язкового
накопичення власних коштів і відбувається більш швидке залучення ресурсів в
господарський оборот за рахунок економії часу при закупівлі сировини,
матеріалів, таке інше. Таким чином сприяючи безперервності відтворювального
процесу на підприємстві, кредит поряд з тим є фактором його прискорення.
Звісно, кредит не може прямо вплинути на скорочення часу виробництва товарів,
так як він має свої об'єктивні межі, обумовлені факторами неекономічного
характеру, зокрема технологією виробництва. Його вплив на прискорення процесу
відтворення реалізується за рахунок скорочення часу, що витрачається на зміну
функціональних форм продукту, що в кінцевому випадку збільшує швидкість
обороту фондів.
Крім того кредит, в силу своїх стимуляційних характеристик виступає в якості
фактора прискорення відтворювального процесу. Необхідність повернення взятих
в тимчасове користування коштів примушує підприємство приймати заходи до
підвищення ефективності виробництва і, отже, прискорення відтворювального
процесу.
Ступінь впливу кредиту на швидкість обороту фондів більш помітна в сфері
обігу, де залучення в оборот кредитних ресурсів дозволяє прискорити платежі і
тим самим прямо впливає на скорочення часу обороту.
Банківському кредиту також належить особлива роль у впливі на економічні
процеси. Відомо, що особливість банківської діяльності полягає в тому, що при
наданні банківських послуг прибуток не створюється - він формується за
рахунок прибутку клієнтів, які користуються послугами банку. Це стимулює
банки направляти кредитні ресурси на фінансування найбільш рентабельних
галузей і підприємств або високоефективних проектів. В протилежному випадку
існує великий ризик ні тільки не до отримати очікуваний прибуток, але й
втратити частину власних коштів. В результаті банківський кредит реально
сприяє структурній перебудові економіки.
Більш того, банківський кредит на сьогоднішній день виступає як фактор
децентралізації управління економіки. Основним інструментом регулюючого
впливу банку на діяльність господарюючого суб'єкта виступає його капітал.
Банк встановлює об'єми і умови надання і погашення позик, застосовуючи у
випадку порушення кредитного
договору різні економічні санкції або відмовляє в продовженні процесу надання
кредиту. Якщо мають місце серйозні порушення платіжної дисципліни, банк може
застосувати дії, які прямо регулюють чи контролюють господарську діяльність
позичальника. Таким чином, система банківського кредитування прямо впливає на
формування пропорцій виробництва, так як видача кредитів сприяє розвитку тих
чи інших виробництв.
Не менш важливим моментом є забезпечення виконання умов кредитної угоди. Для
цього підприємству необхідно ефективно використовувати отримані в кредит
кошти, вдаватись до зусиль по прискоренню їх обертання.
В той же час не слід переоцінювати стимулюючу роль кредиту. Хоча кредитні
відносини об'єктивно створюють передумови для підвищення ефективності
господарської діяльності підприємств. Реалізація цих передумов в конкретній
кредитній угоді залежить від багатьох факторів і не тільки економічного
характеру, які залежать як від підприємств так і від загально економічних
чинників. Функціонування підприємств в ринкових умовах на принципах
самофінансування означає, що розширення в принципі повинно здійснюватись в
основному за рахунок внутрішніх джерел підприємств - прибутку та
амортизаційних відрахувань. Проте самофінансування має об'єктивні межі, які,
з одного боку, обумовлені обмеженістю внутрішніх джерел фінансування. Потреба
в грошових ресурсах у підприємств зростає і вони не в змозі задовольнити її
тільки за рахунок власних коштів. Без кредиту, ріст інвестицій обмежувався би
можливостями індивідуального кругообігу, а також системою бюджетного
фінансування, що склалася. З іншого боку, принцип самофінансування не завжди
узгоджується з вимогами ефективності та економічності виробництва.
При ринковому господарстві, в умовах конкуренції кредитних закладів, які
пропонують широкий спектр послуг в сфері кредитування, кредит є відносно
легкодоступним і надійним джерелом грошових ресурсів. В деяких випадках
отримання грошових коштів в кредит для підприємств нерідко вигідніше за
накопичення чи витрачання власних ресурсів.
Таким чином, кредит виступає важливим джерелом формування основних та
оборотних коштів підприємств та організацій. В останні роки з розвитком
ринкових відносин ця роль зростає, так як скорочується питома вага бюджетних
асигнувань на цілі розвитку виробництва, що обумовлено об'єктивними
причинами.
           Розділ 1. Сутність кредитування підприємств.           
                1.1. Необхідність і принципи кредитування.                
Значення кредиту для нормального функціонування економіки будь-якої країни
важко переоцінити. В останні роки він все більше використовується і в Україні
- як відомо саме кредит приносить банкам найбільший доход. За сучасних умов
кредит набув своїх специфічних рис, забезпечує раціональне використання
грошових ресурсів і виступає як фактор прискорення процесу розширеного
відтворення, регулятор грошового обігу, тобто змінює готівковий оборот в
обігу на безготівковий.
Кредит,    безперечно,    необхідний    вже    існуючому товаровиробникові.
Однак ще більшою мірою він потрібен тому, хто тільки прагне організувати своє
виробництво, але не має для цього стартового капіталу. Для того щоб отримати
кредит, необхідно, щоб той, хто має вільні кошти довіряв тому, кому вони
потрібні. Звідси і походить термін "кредит", який виник від латинського слова
"сгесіо", означає вірити або приймати на віру. З часом мінялися економічні
умови господарювання і відповідно трансформувався зміст терміну "кредит". За
сучасних умов кредит означає систему грошових відносин, що пов'язана з
тимчасовим перерозподілом власних грошових потоків підприємств, організацій та
населення. Ще можна дати таке визначення кредиту - це форма руху
позичкового капіталу, тобто грошового капіталу, який надається в позичку. 
Інакше кажучи кредит - це економічні відносини в процесі яких
відбувається перерозподіл грошових ресурсів між тими суб'єктами господарювання,
які мають їх надлишок, і тими, хто прагне їх отримати для здіснення своєї
виробничої діяльності.
Необхідність використання підприємствами кредиту зумовлена тим, що надходження
коштів підприємству   і його платежі не збігаються як за часом, так і за сумою.
Таким чином виникнення і функціонування кредиту пов'язане з необхідністю
забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням
коштів у одних підприємствах і появою потреби в них у інших. Але це не є єдиною
причиною появи кредитних взаємовідносин. У теперішній час кредитні відносини
виникають за умови наявності будь-якої фінансової операції яка так чи інакше
пов'язана із заборгованістю того чи іншого суб'єкту які приймають
участь у цій операції. Для забезпечення всього процесу відтворення необхідно,
щоб підприємства
мали необхідні оборотні кошти, які вони використовують для придбання
оборотних виробничих фондів. Потім ці кошти переходять у наступну стадію і
перетворюються у незавершене виробництво. Далі -готова продукція. Готова
продукція, в свою чергу, є товаром який призначений для продажу і відповідно
реалізується на ринку. Після цього етапу виручка від реалізації зараховується
на рахунок підприємства. Тобто має місце рух вартості фондів, що являє собою
послідовний безперервний її перехід із однієї функціональної форми в іншу.
Цьому процесу об'єктивно властива нерівномірність, обумовлена індивідуальним
характером кругообігу і обороту фондів на кожному підприємстві   внаслідок
відмінностей   організаційно-технічних характеристик   виробництва   і
реалізації   продукції.   Тобто нерівномірність  виникає  внаслідок  часової
розбіжності  між вивільненням коштів із обороту та авансуванням їх в оборот.
Частіше за все такі розбіжності зумовлені специфікою підприємств - сезонністю
виробництва. В певні періоди має місце зростання виробничих витрат порівняно
із надходженням коштів від реалізації продукції на розрахунковий рахунок
підприємства. Отже виникає потреба в залученні додаткових коштів.
Підприємство мусить брати кредит, тому що саме він слугує тим механізмом
акумуляції фінансових ресурсів який дозволяє вирішити це протиріччя. Це
можуть бути банківські кредити, кошти інших кредиторів або комерційний
кредит. Також мають місце такі випадки коли збільшується вихід готової
продукції та починають поступати кошти від реалізації продукції, частина з
яких може використовуватися на інші потреби. Таким чином можна зробити
висновок, що об'єктивною економічною основою функціонування кредиту є саме
такі розбіжності в потребі у коштах для підприємств сезонного   виробництва.
Кредит   дозволяє   підприємству   не розосереджувати свої фінансові ресурси
на придбання   запасів сировини й матеріалів, та позитивно впливає на
кругообіг коштів підприємства, що в свою чергу дозволяє йому працювати
ритмічно й мати прибуток від своєї діяльності.
Неодмінно економічною передумовою існування кредиту є функціонування
виробників на засадах комерційного розрахунку. Кредитні відносини не можуть
виникнути, якщо авансовані у виробництво кошти не приймають участі в
кругообігу, або коли господарюючий суб'єкт, який має намір їм скористатися,
не має постійного доходу (не може покрити витрати кредитора за користування
його коштами).
Не менш важливою умовою виникнення кредитних відносин є співпадіння
економічних інтересів кредитора і позичальника. Кредитор
повинен бути в рівній мірі зацікавлений в видачі кредиту, як і позичальник в
його отриманні. Справа в тому, що кредитні відносини не можуть виникнути з
того, що у кредитора є вільні грошові кошти, а у позичальника їх немає.
Кредитор і позичальник повинні дійти згоди за певними економічними
параметрами кредиту. Насамперед це:
1. Забезпечення кредиту;
2. Строк кредитування;
3. Величина відсоткової ставки за користування кредитом;
4. Фінансові санкції за порушення умов користування кредитом;
5. Інше.
Отже, економічні відносини між сторонами кредитної угоди виникають під час
одержання позички, користування нею та її повернення. В цих відносинах як
правило приймають участь не менш як дві особи:
• Позичальник - той, хто зацікавлений в одержанні позички;
• Кредитор - той, хто надає кошти в користування. В даному випадку
позичальником коштів виступає підприємство, що діє на принципах
самоокупності, - це може бути державне підприємство, акціонерне товариство,
приватна фірма, що відчуває недостатність власних коштів. Разом з тим одного
бажання отримати кредит недостатньо для участі в кредитних відносинах в
якості позичальника. Підприємство - позичальник повинно надати юридичні і
економічні гарантії повернення позикових коштів по закінченню строку
кредитної угоди. Потрібно також відмітити, що позичальник не є власником
коштів які він позичив, а лише реалізує право тимчасового володіння ними. З
цієї причини він також набуває обов'язків щодо повернення кредиту, а також
сплати за його користування позикового відсотку. Для того щоб виконати це
зобов'язання він повинен таким чином організувати своє виробництво, щоб
повернути позичені кошти за рахунок їх     вивільнення внаслідок ефективного
використання кредиту у встановлені кредитною угодою строки.
     Об'єктивна   необхідність   кредиту   для   забезпечення
неперервності виробництва підприємства-позичальника і збереження кредитором
права власності на позикові кошти передбачає економічну залежність підприємства
від банку. На сучасному етапі розвитку економіки ця залежність носить стійкий
постійний характер і визначає необхідність безумовного виконання підприємством
своїх зобов'язань по поверненню кредиту та сплаті відсотка. В іншому випадку
воно не буде бажаним клієнтом та партнером для банку і тому звісно, буде
відчувати брак необхідних грошових коштів. Але ця залежність в той же час не
означає що місце підприємства в кредитній угоді менш
      1.2. Правове регулювання кредитування підприємств на Україні.      
Кредитні відносини, які виникають в процесі надання грошових коштів
кредитором позичальнику в тимчасове користування, обумовлюють виникнення
права у кредитора вимагати своєчасного повернення кредиту від користувача із
сплатою позичкового відсотку, а у позичальника виникають обов'язки щодо
своєчасного повернення кредиту у повному обсязі. Ці юридично-правові
відносини потребують чіткого законодавчого регулювання .
Головним документом, який визначає банківську діяльність як правомірну,
регулює та регламентує її є Закон України "Про банки і банківську
діяльність", який був введений в дію Постановою Верховної Ради №873-12 від
20.03.91 року і на даний час має багато змін і доповнень.
Цей Закон визначає правові основи банків, порядок створення і основні
принципи їх діяльності згідно з Декларацією про державний суверенітет України
та Законом України  "Про  економічну самостійність Української РСР". Він
також визначає перелік операцій які можуть здійснювати банки. Банки виконують
багато операції, і серед них операції по залученню і розміщенню грошових
вкладів та кредитів. Це говорить про те, що з законодавчої точки зору банк є
юридичною особою яка економічно самостійна і повністю незалежна від
виконавчих та розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з їх
оперативною діяльністю, та яка виконує певні операції (зокрема операції
кредитування) з метою виконання своєї діяльності.
Не менш важливим документом, що регламентує сферу кредитних відносин, є
Положення Національного банку України "Про кредитування", затверджене
постановою Правління НБУ №246 від 28 вересня 1995 року. Дане постанова
визначає термін "кредиту", суб'єктів кредитних відносин, а також правові
основи надання, використання і повернення кредитів. Постанова також визначає
форми кредитів, які підприємство має право отримувати:
     1. Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм
власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором.
Основними із них є: забезпеченість, повернення, терміновість, платність та
цільова направленість.
Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти
банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені
кошти юридичних та фізичних осіб на
депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти,
одержані від випуску цінних паперів.
Кредитні операції здійснюються банками у межах кредитних ресурсів.
     2. Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, яка визначає відносини
з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між
двома суб'єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при
комерційному кредиті регулюють свої господарчі відносини і можуть створювати
платіжні засоби у вигляді векселів - зобов'язань боржника сплатити кредитору
зазначену суму у визначений термін.
Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані
роботи, надані послуги щодо яких продавцем надається відстрочка платежу. У
разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя інших угод про
надання кредиту не укладається. Погашення комерційного кредиту може
здійснюватися шляхом:
- сплати боржником за векселем;
- передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі
(крім банків та інших кредитних установ);
- переоформлення комерційного кредиту на банківський. У разі оформлення
комерційного кредиту не за допомогою векселя, погашення такого кредиту
здійснюється на умовах, передбачених договором сторін.
     3. Лізинговий кредит - це відносини між юридичними особами, які виникають
у разі оренди майна і супроводжується укладанням лізингової угоди. Лізинг є
формою майнового кредиту.
Об'єктом лізингу є різне рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби,
обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система
телекомунікацій та ін.) майно.
Суб'єктами лізингу можуть бути лізингодавець (суб'єкт господарювання, що є
власником об'єкта лізингу і здає його в оренду), користувач (суб'єкт, що
домовляється з лізингодавцем на оренду про набуття права володіння та
розпорядження об'єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах),
виробник (підприємство,
•    •           •    •       ^*                                       
                                   •      • й                                   
організація та інші субєкти господарювання, які здійснюють виробництво або
реалізацію товарно-матеріальних цінностей).
     4. Іпотечний кредит - це особливий вид економічних відносин з приводу
надання кредитів під заставу нерухомого майна.
Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні
компанії, а також комерційні банки.
Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які
мають у власності об'єкти іпотеки, або мають поручителів, які надають під
заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника.
Предметом   іпотеки   при   наданні   кредиту   доцільно використовувати:
житлові будинки, квартири, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні
ділянки, що є власністю позичальника, і не є об'єктом застави за іншою
угодою.
     5. Бланковий кредит може надавати комерційний банк тільки в межах наявних
власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення - тільки під
зобов'язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки
надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і
перевірений авторитет у банківських колах.
     6. Консорціумний кредит може надаватися позичальнику банківським
консорціумом такими способами:
а) шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим
наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності;
б) шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою
банків. Кредитування здійснюється в залежності від потреби в кредиті;
в) шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за
рахунок залучення інших банків для участі в ко'нсорціумній операції.
Положення "Про кредитування" визначає види банківських кредитів, що можуть
надаватися підприємствам:
Кредити, які надаються банками, поділяються:
     1. За строками користування:
1) короткострокові - до 1 року, можуть отримувати підприємства у разі
фінансових труднощів, які виникають у зв'язку з витратами виробництва та
обігу.
2) середньострокові - до 3 років, надаються підприємствам на поточні витрати,
оплату обладнання та фінансування капітальних вкладень.
3) довгострокові - понад 3 років, можуть надаватись для формування основних
фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на
реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове
будівництво, на приватизацію та інше.
Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не
передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання
(зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з
позичкового рахунку позичальника) до повного
погашення кредиту та відсотків за його користування.
     2. За забезпеченням:
1) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);
2) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);
3) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);
4) незабезпечені (бланкові).
     3. За ступенем ризику:
1) стандартні кредити;
2) кредити з підвищеним ризиком;
     4. За методами надання:
1) у разовому порядку;
2) відповідно до відкритої кредитної лінії;
3) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із
стягненням комісії за зобов'язання).
     5. За строками погашення:
1)водночас;
2) у розстрочку;
3) достроково (за вимогою кредитора, або за заявою позичальника);
4) з регресією платежів;
5) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).
,   Також необхідним законодавчим актом, який також регулює кредитні
відносини, є Закон України "Про заставу", який був введений в дію Постановою
ВР N 2655-12 від 02.10.92 року.
Цей закон регулює відносини застави, які виникають внаслідок надання кредиту
банком - підприємству, та визначає предмет застави, порядок застави,
суб'єктів, форму та зміст договору застави, а також права та обов'язки
сторін, порядок припинення застави, та порядок реалізації застави.
Законом передбачаються такі види застави:
• Іпотека - це застава землі, нерухомого майна, при якій
земля та (або) майно, що становить предмет застави, залишається у
заставодавця або третьої особи.
• Заклад - застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет
застави,  передається  заставодавцем  у  володіння заставодержателя.
• Застава майнових прав.
• Застава   цінних   паперів   -   здійснюється   передачею   їх
заставодержателю в депозитне володіння.
В розвинутих країнах зобов'язання підприємств перед банком забезпечуються
також у вигляді гарантій (поручительств), переуступки, переуступки
дебіторської заборгованості, шляхом забезпеченням товарними запасами,
забезпеченням шляховими документами, рухомим та нерухомим майном, цінними
паперами, а також дорогоцінними металами. Але треба враховувати ще і те, що
банк висуває певні вимоги до забезпечення:
1. Забезпечення повинно бути якомога більш ліквідним.
2. Стабільність цін на заставлене майно.
3. Здатність до тривалого зберігання.
4. Мінімальні витрати по зберіганню та реалізації заставленого майна. Країни
із розвиненою ринковою економікою дуже часто схиляються, в своїй банківській
практиці, до застосування наступних форм забезпечення кредитів: гарантія,
переуступка (цесія), переуступка дебіторської заборгованості, забезпечення у
вигляді товарних запасів, забезпечення шляховими документами, забезпечення
рухомим та не рухомим майном, цінними паперами, а також дорогоцінними
металами.
     Гарантія являє собою зобов'язання третьої особи погасити борг
позичальника у випадку його неплатоспроможності. Найбільш розповсюдженою  є
банківська  гарантія.  Строк  дії  гарантії встановлюється як правило на 10-15
днів більше строку погашення кредиту,  повернення  якого  забезпечується
гарантією.  Якщо позичальник по закінченню строку користування кредитом не має
коштів на розрахунковому рахунку, неповернутий кредит стягується в безспірному
порядку з рахунка гаранта.
     Переуступка (цесія) на користь банку вимог і рахунків позичальника
до третьої особи означає передачу прав банку щодо зміни напрямку виручки на
погашення кредиту при настанні строків його повернення. Цесія проводиться на
основі укладеної між банком і позичальником угоди, в якій визначається сума
вимог і рахунків, що потребують переуступки та інші умови. Якщо підприємство
має розрахунковий рахунок в цьому банку, тоді угоду про переуступку можна не
укладати, а обумовити цю угоду в кредитній угоді.
     Переуступка дебіторської заборгованості складається з передачі
банку рахунків, що підлягають сплаті за поставлені підприємством товари,
виконані роботи, надані послуги. При цьому підприємство може як повідомляти
своїх дебіторів про переуступку вимог, так може і не робити цього.
     Забезпечення у вигляді товарних запасів. При цій формі як застава
виступають партії сировини, матеріалів, готової продукції.
        І.З.Стан кредитування та забезпечення кредитів на Україні.        
Кредит за своєю економічною природою є важливим стимулом ефективного
господарювання. В умовах раціональної організації економічної системи
відбувається приплив кредиту до підприємств із високими показниками розвитку,
які забезпечують найбільшу віддачу коштів, отриманих у позику, і навпаки,
відбувається відплив кредиту з підприємств із низьким рівнем прибутковості.
Отже, згідно з об'єктивними законами ринку банківський кредит має сприяти
вільному перетіканню капіталів в економіці, забезпечуючи тим самим розвиток
найефективніших галузей господарства.
Водночас треба зазначити, що за період реформування господарського механізму
в Україні, яке супроводжувалося значним спадом виробництва і ділової
активності, суттєво знизилася роль банківського кредиту у забезпеченні
виробничого сектора необхідними грошовими ресурсами. Про це свідчить незначна
частка позик банків у валовому внутрішньому продукті країни (таблиця 1).
Таблиця 1.*
     Частка банківських кредитів у валовому внутрішньому продукті України (млн.
                                   грн.).                                   
     
Період1996р.1997 р.1998р.
Обсяг валового внутрішнього продукту81519.093365.0103869.0
Кредити, надані комерційними банками суб'єктам господарювання5452.07295.08855.0
Питома вага банківських кредитних вкладень у ВВП, %6,77,88,5
Звідси робимо висновок, що за останні роки темпи кредитування комерційними банками суб'єктів господарювання суттєво сповільнилися. Станом на 01.02.1997 р. залишки заборгованості за кредитами складали 5,09 млрд. грн., тоді як на кінець 1996 р. вони складали 5,45 млрд. грн. В 1992 р. у порівнянні з 1991 р. обсяги кредитування зросли у 28 разів, у 1995 р. - тільки на 164%, а в 1996 р. -лише на 33%. При цьому за останні роки значно збільшилася частка * Джерело: Бюлетень Національного банку України.-грудень 1998 р. кредитів у іноземній валюті - з 9,4% у 1994 р. до 2в3% у січні 1997 р., а частка довгострокових кредитів знизилася з 12,8% у 1991 р., стрімко падаючи до 2.6% у 1993 р., до 11,1% у 1996 р. (таблиця 2). Таблиця 2.* Обсяги і структура кредитів, наданих комерційними банками суб'єктам господарювання в 1991-1998 рр.
РокиУсьогов тому числі
У валютіЗа терміном
Національ­нійІноземнійкороткостр.Довгостр.
Залишки заборгованості на кінець періоду, млн. грн.
1991 р.0,970,97-0,850,12
1992р.27243261
1993 р.4063852139611
1994 р.155811993591381176
1995 р.4113302910843678435
1996р.5452410213504885607
1997р.7295519521006522773
1998 р.88555102375272211633
Питома вага у загальному обсязі, %
1991 р.100100-87,212,8
1992 р.10090,69,495,44,6
1993 р.10094,85,297,42,6
1994 р.10077,023,088,711,3
1995 р.10073,626,489,410,6
1996р.10075,224,888,911,1
1997р.10071,228,889,410,6
1998р.10057,642,481,618,4
Значні зміни в структурі як короткотермінового, так і довготермінового кредитування відображають реальні труднощі перехідного періоду до ринкових відносин. За останні два роки частка кредитів у матеріальне виробництво скоротилася на 6,3 процентних пункти, тоді як кредити для збільшення розрахунків збільшилися на 7,9 * Джерело: Бюлетень Національного банку України.-грудень 1998 р. процентного пункту. Найбільшими позичальниками комерційних банків поки що залишаються державні підприємства і організації. На них у січні 1997 р. припадало близько 60% усіх кредитів, але якщо порівняти цей показник з рівнем 1995 р., то можна зробити висновок про зміни на користь недержавного сектора і домашніх господарств, частка яких за останніх два роки зросла на 3 процентних пункти. Виключно важливого значення для підйому виробництва в останні роки набуває проблема стимулювання довгострокового кредитування. На початку 1997 р. залишки заборгованості за довгостроковими кредитами комерційних банків складали близько 450 млн. грн., в т. ч. понад 59% - власні кошти банків, що, безумовно, є позитивною тенденцією і свідченням того, що банківській капітал починає сприяти стимулюванню розвитку промислового капіталу. У зв'язку з цілою низькою чинників макро - та мікроекономічного характеру розгортання коротко - та довгострокового кредитування об'єктів господарської діяльності в останні роки було гіпертрофованим, а тому, в свою чергу, негативно вплинуло на перебіг деяких економічних подій і явищ. Стрімке наростання обсягів кредитування в 1992-1994 рр. на фоні запровадженої НБУ політики "дешевих грошей" призвело до швидкого підвищення облікової ставки в 1992 р. на рівні 80%, у 1993 р. - до 190, а в 1994 р. - до 225,9% ( у середньорічному розрахунку). Це в свою чергу зумовило стрімке зростання процентних ставок комерційних банків. Слід зазначити, що на фоні такого розбалансування фінансово-кредитної системи політика багатьох комерційних банків не була виваженою: більшість із них намагалися одержати максимальний прибуток, орієнтуючись, фактично, на один вид активних операцій - кредитування, причому в досить агресивній формі. Але спробуємо проаналізувати ту ситуацію в кредитній сфері, яка склалась у 1998 року. Треба зазначити, що із всієї суми загальних кредитних вкладень банківської системи в національній та іноземній валюті 45,4% становлять кредити Національного банку України, решта - кредитні вкладення комерційних банків, станом на 01.01.99 року. Особливу увагу треба звернути на стан кредитної заборгованості в національній валюті, тобто який обсяг кредитних ресурсів знаходиться в тимчасовому користуванні позичальників, 58,6% - становили кредитні вкладення комерційних банків. Заборгованість за кредитами, направленими комерційними банками суб'єктам господарювання, за станом на 01.01.99 року становила 9,2 млрд. грн., у тому числі в національній валюті - 5 млрд. грн. Звідси можна зробити простий висновок - найактивнішими кредиторами в Україні залишаються комерційні банки. Провідне місце, щодо кредитування суб'єктів господарювання, займають банки Київської області та м. Києва. У цієї групи кредиторів заборгованість за кредитами на початок жовтня досягнула майже 4 млрд. грн., або 43,5% від її загальної суми. Це наочно засвідчує наступна діаграма. 100% ' Досить великі позики надавали також банки Дніпропетровської і Донецької областей, залишки заборгованості за кредитами яких становили відповідно 1,2 і 0,63 млрд. грн., або 12,8 і 6,8% від їх загального обсягу. Це наочно ілюструє наступна діаграма ( діаграма 2). "'Джерело: Бюлетень Національного банку України.-1999.-№1.-с. 15. У структурі кредитного портфелю комерційних банків найбільшу питому вагу становила заборгованість за кредитами господарств колективної форми власності, яка дорівнювала 6,4 млрд. грн., або 70%. Заборгованість за кредитами господарств з приватною формою власності становила 1,2 млрд. грн., або 13,3% від загального її обсягу, із них 919 млн. грн. - у національній валюті. З початку року частка кредитів наданих приватному сектору, підвищилася на 8,6 процентного пункту. За станом на початок січня 1999 року в загальному обсязі заборгованості за кредитами, наданими суб'єктам підприємницької діяльності з державною формою власності, припадало 15,5%, або 1,4 млрд. грн., та спостерігається тенденція до зниження цих показників. Це свідчить про те, що на сьогоднішній день для комерційних банків пріоритетним є кредитування підприємств недержавної форми власності (діаграма 3). Виходячи з вище наведених даних не можна сказати, що стан кредитування, в порівнянні з минулими роками, значно покращився, хоча і є певні доброякісні зрушення. Але доцільно також зазначити, що не можна позитивно розцінювати тенденцію до зростання банківських кредитних вкладень в економіку при збереженні загального скорочення обсягів виробництва. Особливо негативним аспектом цієї тенденції є порівняно незначна частка кредитів, наданих безпосередньо суб'єктам господарювання (таблиця 3). Таблиця 3.* Динаміка обсягів кредитних вкладень банків України (млн. грн.).

Показники

1995р.

1996р.

1997р.

1998р.

Кредити,надані

банками, усього

8471

11263

13158

16640

Темпи зростання, %

285

133

117

12.3-

Кредити, надані КБ

суб'єктам

4078

5452

7295

8855

господарювання,

усього

Темпи зростання, %

262

134

134

121

Питома вага

кредитів, наданих

суб'єктам

господарювання у

48,1

48,4

55,4

54,6

загальному обсязі

кредитування,%

Щоб такої ситуації уникнути в майбутньому, потрібно сформувати міцні кредитні відносини між суб'єктами господарювання та комерційними банками, а необхідною вимогою цього є науково обгрунтована розробка механізму кредитування. Цей механізм на даному етапі розвитку банківської системи доцільно вважати сформованим, але кожен його етап в умовах економічної невизначеності набуває своїх специфічних рис. На нашу думку слід звернути найбільшу увагу: Перш за все на забезпечення банківського кредиту. У практиці банківської системи України розповсюджені такі форми забезпечення *Джерело: Бюлетень Національного банку України.-1998.-№12.-с.74. кредитних угод: застава майна, гарантія переведення на користь банку вимог і рахунків позичальника третій особі, страхування відповідальності позичальника перед банком за непогашення та ризику неповернення кредиту. Тобто створити дійовий механізм застави майна та її реалізації. По-друге, треба розвивати кредитування, яке базується на вексельному обігу (основа комерційного кредиту) та запроваджувати їх найефективніші форми. По-третє, треба стимулювати довгострокове кредитування господарюючих суб'єктів, бо саме з ним ми маємо проблему. Адже саме довгострокове кредитування є основою здорової ринкової економіки. По-четверте, треба подолати кризу неплатежів у народному господарстві. 2.3. Оцінка кредитоспроможності позичальника, методи забезпечення кредитів. За сучасних умов, надання банками позик суб'єктам господарювання носить ризиковий характер. Причина цього полягає в низькому професійному рівні менеджменту комерційних банків, зокрема у відсутності науково-обгрунтованих методів оцінки кредитоспроможності позичальника, а також у відсутності спеціалістів, компетентних у підготовці та прийнятті рішень щодо кредитування. Треба відмітити, що поняття кредитоспроможності тісно пов'язане із основними рисами кредиту як економічної категорії. Цей зв'язок можна помітити розглядаючи принципи кредитування, а саме принципи повернення та терміновості. Кредитор, надаючи позичальнику у тимчасове користування кредитні ресурси розраховує на їх повернення у заздалегідь обумовлені строки. Таким чином кредитор виявляє певну довіру до позичальника, а це говорить про те, що він повинен бути впевнений у том, що той виконає свої зобов'язання які передбачені кредитною угодою. У зв'язку з цим банк повинен здійснити попередню фінансову оцінку позичальника з точки зору можливості та доцільності надання йому кредиту, а також визначити ймовірність його своєчасного погашення у відповідності з умовами кредитного договору. Результат цієї оцінки - характеризує » кредитоспроможність клієнту банку. Кредитоспроможність - це наявність передумов для одержання позичальником кредиту та спроможність його повернути у визначений строк. Кредитоспроможність - спроможність позичальника виконати свої зобов'язання по позичках у встановлені строки. Отже, оцінка кредитоспроможності - це механізм визначення факторів, які задовольняють або перешкоджають виконанню базових умов кредитної угоди, та характеризують можливість, або навпаки, не можливість позичальника вчасно розрахуватись по прийнятим на себе зобов'язанням, які виникли у зв'язку із отриманням кредитних ресурсів у тимчасове користування. Головною метою аналізу кредитоспроможності клієнта є: ^ визначення ризику, який банк може взяти на себе; ^ обсягів капіталу, що перебувають під ризиком; ^ розробка заходів щодо запобігання та усунення ризику. Всебічна оцінка фінансової стійкості позичальника та врахування можливих ризиків за кредитними операціями дають змогу комерційному банку більш ефективно здійснювати управління кредитними ресурсами та одержувати стабільні прибутки. В основі оцінки кредитоспроможності клієнта, що проводиться в зарубіжних країнах, лежить сукупність конкретних показників, які менеджери кредитного відділу "банку' можуть "розрахувати ° або ""ж зробити щодо них запит у фінансовій службі позичальника. Це, перш за все, коефіцієнт ліквідності, коефіцієнт покриття, коефіцієнт залучень, 'йтаюйвдйж- обо^отаості. капітале та тоз^У1'^0®0^1 основної діяльності позичальника. Але розрахунок абсолютних чи відносних значень вказаних показників не завжди дає змогу чітко відповісти на поставлене запитання, особливо за нинішніх умов ведення господарства, оскільки треба зважити на перспективи розвитку та зростання конкретного підприємства. Тому менеджери банку повинні провести оцінювання стану та напрямків використання основних виробничих фондів, трудових ресурсів, характеру та якості виробленої продукції, перспектив її збуту, особливо якості керівництва-позичальника тощо. Існує багато методик оцінки кредитоспроможності позичальника, такі як: "5 си", "САМРАКІ", всі вони мають багато спільного. В сучасних умовах дуже важливо з'ясувати, чи дійсно ці методики дозволяють якісно оцінити фінансовий стан позичальника та прийняти рішення про надання кредиту. Тому, на нашу думку, доцільно провести оцінку кредитоспроможності клієнта банку за одною із методик, а потім > порівняти отриманий результат із результатом більш детального аналізу фінансово-господарського стану підприємства. Практична оцінка кредитоспроможності клієнта банком здійснюється шляхом розрахунків відповідних показників, які визначені постановою НБУ №323 від 29.09.97 року. Аналіз ВАТ "Онікс", за цією методикою треба розпочати з дослідження ділової активності позичальника, використовуючи при цьому такі джерела визначення цих показників як "Баланс підприємства", "Звіт про фінансові результати". Треба відмітити, що баланс був складений станом на 01.10.98 року, а це визначає дві основні дати на яких буде грунтуватися проведення нашого дослідження - 01.01.98 року та 01.10.98 року, тобто буде проведений аналіз роботи підприємства за останні 10 місяців. Отже ділова активність позичальника визначається: Валюта балансу = сума по А балансу на кінець звітного періоду -сума по А балансу на початок звітного періоду Показник валюти балансу свідчить про ріст або занепад ділової активності позичальника. Зменшення валюти балансу, або її незмінність на протязі ряду років говорить про зменшення інтенсивності роботи підприємства-позичальника. Висновок про зміну валюти балансу можна зробити виконав наступні обчислення, використовуючи при цьому "Баланс підприємства": Валюта балансу = 6030,6 - 6096,1 = - 65,5 маємо негативне значення, яке говорить про те, що є ризик неповернення кредиту. Рентабельність активів = "Балансовий прибуток" / Актив балансу Даний показник показує наскільки вдало підприємство розміщує свої кошти, тобто чи дає така схема використання ресурсів підприємству відповідний прибуток, який дозволяє йому працювати ритмічно. Рентабельність активів = 401,5 / ((6096,1 + 6030,6)72) = 0,0662 Таке значення показника свідчить про добре розміщення активів підприємством, тобто рентабельність складає 6,62%. Основним критерієм оцінки фінансового стану позичальника є його платоспроможність та ліквідність балансу. Коефіцієнт загальної ліквідності = // розділ А -витрати майбутніх періодів + ПІ розділ А / П розділ П - позики не погашені в строк + ПІ розділ П Даний коефіцієнт характеризує: наскільки обсяг поточних зобов'язань по кредитам та розрахункам можна погасити за рахунок всіх мобілізованих оборотних активів. Коефіцієнт загальної ліквідності (на початок року) = 1225,1 +630,4 / 1588,1 = 1,17 Коефіцієнт загальної ліквідності (на кінець періоду) = 1051,6- 24,3 + 511,0/1449,6=1,06 Порівнюючи ці два коефіцієнта ми бачимо, що на кінець звітного періоду коефіцієнт зменшився на 0,11, хоча оптимальне значення показника повинно коливатися в межах від 2 - 2,5. Цю тенденцію ілюструє наступна діаграма. Коефіцієнт абсолютної ліквідності = Каса + р/р + Короткострокові вкладення /І розділ П Цей коефіцієнт характеризує: наскільки короткострокові зобов'язання можуть бути миттєво погашені високоліквідними грошовими коштами та цінними паперами. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (на початок року) = 43,1 + 13,7 / 4508 = 0,012 Коефіцієнт абсолютної ліквідності (на кінець періоду) = 25,4 + 29,5 / 4581=0,011 Теоретичне значення цього коефіцієнту складає не менше ніж 0,2, а це означає, що позичальник не може в повному обсязі погасити короткотермінові зобов'язання високоліквідними грошовими коштами та цінними паперами. В першому випадку підприємство може погасити свої короткострокові зобов'язання високоліквідними активами лише на 1,2%, в другому випадку на 1,1%. Ми бачимо, що цей показник зменшився, що показує наступна діаграма. Діаграма 8. Коефіцієнт автономії == II розділ П + ПІ розділ П/Ірозділ П Цей коефіцієнт є одним і найважливіших показників фінансового стану позичальника, який характеризує ступінь залежності клієнта від позикових коштів, тобто показує розмір залучених коштів на одну гривню власних коштів. Оптимальне значення коефіцієнта повинно бути менше 1. Значення цього коефіцієнту можна отримати провівши наступні розрахунки: Коефіцієнт автономії (на початок року) = 1588,1 / 4508,0 = 0,352 Коефіцієнт автономії (на кінець періоду) = 1449,6 / 4581,0 = 0,316 Діаграма 9. Отже, на кінець звітного періоду ми спостерігаємо незначну зміну коефіцієнту в кращій бік на 0,036. Це свідчить про те, що залежність підприємства від залучених коштів становить лише 35,2% на початок періоду і 31,6% на кінець періоду. Помітне покращання цих показників свідчить про добрий фінансовий стан підприємства, адже залежність від залучених коштів дуже незначна. Коефіцієнт маневреності == (І розділ П - І розділ А) /І розділ П Цей коефіцієнт характеризує ступень мобільності використання власних коштів. Коефіцієнт маневреності(на початок року) = 4508,0 - 4240,6 / 4508,0 = 0,059 Коефіцієнт маневреності(на кінець періоду) = 4581,0 - 4468,0 /4581,0 -0,024 Теоретичне значення цього коефіцієнту не повинно бути менше ніж 0,5. Отримані результати характеризують підприємство як таке, що не досить ефективно використовує власні кошти, тим більше, що значення цього показника на кінець звітного періоду зменшилося. Таку ситуацію ілюструє нижче наведена гістограма. Діаграма 10. Для визначення фінансової стійкості вираховується коефіцієнт фінансової стабільності, який характеризує співвідношення власних та позикових коштів. Коефіцієнт фінансової стабільності = 1 розділ П / ( розрахунки з кредиторами за товари, роботи і послуги строк сплати яких не настав + ПІ розділ П) Коефіцієнт фінансової стабільності ( на початок року) = 4508,0 / (700,5+1588,1)= 1,969 Коефіцієнт фінансової стабільності ( на кінець періоду) = 4581,0 / (527,2+1449,6) =2,317 Перевищення власних коштів над позиковими вказує на те, що підприємство має достатній рівень фінансової стійкості і відносно незалежне від зовнішніх фінансових джерел. Нормативне значення коефіцієнту повинно бути більше 1, тобто ми маємо позитивну оцінку. Діаграма 11. На підставі проведеного аналізу можна зробити висновок, що фінансове становище позичальника добре. Якщо враховувати репутацію підприємства, а також ліквідне забезпечення за кредитом то на нашу думку йому можна надати кредит. Але для впевнення втім, що наше рішення прийнято вірно - доцільно провести оцінку фінансово-господарського стану позичальника. Для проведення аналізу фінансово-господарського стану клієнта будемо використовувати методику Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій. Основним завданням проведення аналізу є оцінка результатів господарської діяльності за поточний рік, виявлення факторів, які позитивно чи негативно впливають на кінцеві показники роботи підприємства, прийняття рішення про визнання структури балансу задовільною або незадовільною, а підприємства - платоспроможним чи неплатоспроможним. Інформаційним забезпеченням дослідження будуть виступати такі самі джерела інформації. Аналіз динаміки валюти балансу абсолютно відповідає зробленому раніше. Вивчення джерел власних коштів підприємства дає змогу визначити ступінь фінансової незалежності від зовнішніх джерел, саме це і характеризує коефіцієнт автономії. Коефіцієнт автономії = І розділ П/ Баланс А Коефіцієнт автономії (на початок року) = 4508,0 / 6096,1 = 0,739 Коефіцієнт автономії (на кінець періоду) = 4581,0 / 6030,6 = 0,759 Практикою встановлено, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суму власних джерел фінансування, тобто критичне значення коефіцієнту автономії 0,5. Чим більше значення коефіцієнту, тим кращий фінансовий стан підприємства. В нашому випадку ми спостерігаємо зменшення залежності від зовнішніх джерел, а також маємо невелике але дуже важливе покращання цього коефіцієнту на 0,02. Для визначення фінансової стійкості вираховується коефіцієнт фінансової стабільності, який характеризує співвідношення власних та позикових коштів. Коефіцієнт фінансової стабільності = І розділ П / (розрахунки з кредиторами за товари, роботи і послуги, строк сплати яких не настав + ПІ розділ П) Коефіцієнт фінансової стабільності^ на початок року) = 4508,0 / (700,5 +1588,0)-1,969 Коефіцієнт фінансової стабільності^ на кінець періоду) =4581,0 / (572,2 + 1449,6) = 2,317 Нормативне значення коефіцієнту повинно бути більшим 1, що говорить про перевищення власних коштів над позиковими, та вказує нате, що підприємство має достатній рівень фінансової стійкості. Далі проаналізуємо структуру Кт заборгованості. Аналізу підлягають дані III розділу пасиву балансу "Розрахунки та інші короткострокові пасиви". Говорячи про кредиторську заборгованість доцільно зазначити, що вона є дуже важливим показником, який характеризує діяльність підприємства а також має ряд важливих властивостей: ^ нав'язанність економічних відносин, тобто виникнення кредиторської заборгованості зазвичай прибуткове для одних і збиткове для інших господарюючих суб'єктів; ^ кредиторська заборгованість має властивість заміщувати власні оборотні кошти підприємства; ^ кредиторська заборгованість володіє властивістю "виштовхувати" з господарського обороту банківський кредит ( ця властивість бере свої витоки виходячи з дешевизни кредиторської заборгованості порівняно з банківським кредитом); / кредиторська заборгованість характеризується дуже швидкою розповсюдженістю від підприємства до підприємства по ланцюгу взаємопов'язаних платежів, що викликає необхідність заліку взаємних вимог; ^ сприяє трансформації безготівкових розрахунків, зокрема відбувається зміна способів платежів. Отже, розглядаючи структуру Кт заборгованості треба звернути увагу на наступні статті балансу (додаток 1), наведені в таблиці, яка приведена нижче. Таблиця 8. Кредиторська заборгованість ВАТ "Онікс" станом на 01.01.98 р. (вихідні дані надані ГФ АППБ "Аваль").
Статті балансуНа початок рокуНа кінець звітного періоду

відхилен

ЦЯ

1234
Короткострокові кредити банків300,0260,0-40,0

Розрахунки з кредиторами:

За товари, роботи, послуги строк сплати яких не настав700,5527,2-173,3
12'54
3 бюджетом39,289,6+50,4
По страхуванню45,345,5+0,2
По оплаті праці110,486,9-23,5
3 іншими кредиторами48,944,4-4,5
Всього1588,11432,6-155,5
За короткостроковими кредитами банків ми бачимо заборгованість на початок року 300000 грн., відхилення за цією статтею складає 40000 грн., тобто має місце остаточна сума заборгованості -260000 грн. Це свідчить про постійний брак коштів у підприємства на забезпечення поточної діяльності, а також про неможливість вивільнення ресурсів. Але, якщо дивитися на цю ситуацію з іншого боку, то можна сказати, що це позитивна тенденція, тому що ми бачимо як підприємство виконує свої зобов'язання за короткостроковими кредитами - відбувається процес погашення відсотків за раніше отриманими кредитами. Щодо розрахунків з кредиторами, то особливу увагу до себе привертає стаття балансу, де відображені розрахунки з кредиторами за товари, роботи та послуги строк сплати яких не настав. Ми бачимо, що за цією статтею Кт заборгованість за звітний період зменшилась на 173300 грн. Це, безумовно, є позитивним зрушенням, тому що підприємство знаходить можливість розраховуватися по своїм боргам, хоча цей процес є не досить швидким. Також маємо прострочену кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги не сплачені в строк. Аналізуючи цю статтю спостерігаємо негативне відхилення. Тобто сума заборгованості за цією статтею збільшилася на 35200 грн. В господарському обороті прострочена кредиторська заборгованість постійно взаємодіє із строковою кредиторською заборгованістю. Саме в такому поєднанні кредиторська заборгованість в повній мірі відображається в створених за її рахунок товарно-матеріальних цінностях, грошових коштах на розрахунковому, валютному рахунках та в інших активах. Також маємо збільшення кредиторської заборгованості по розрахункам з бюджетом, по страхуванню. Але в загальному підсумку кредиторська заборгованість зменшилася на 155500 грн. і склала на кінець звітного періоду 1432600 грн. Аналізуючи структуру активів підприємства необхідно приділити увагу власним оборотним засобам. Власні оборотні засоби ще називають робочим капіталом. Робочий капітал являє собою різницю між оборотними активами підприємства та його короткостроковими зобов'язаннями. Тобто робочий капітал є тією частиною оборотних активів, яка фінансується за рахунок власних коштів та довгострокових зобов'язань. Наявність робочого капіталу свідчить про те, що підприємство здатне сплатити свої власні поточні борги. Робочий капітал = їїрозділ А +111розділ А - Ш розділ П Робочий капітал ( на початок року) = 1225,1 + 630,4 - 1588,1 = 267,4 Робочий капітал ( на кінець періоду )= 1051,6+511,0- 1449,6= 113 На підставі проведених розрахунків можна стверджувати, що розмір робочого капіталу за 10 місяців звітного періоду зменшився більш як в два рази. Це дуже негативна тенденція, тому що основним і постійним джерелом збільшення власних оборотних коштів є прибуток. Можна припустити, що величина робочого капіталу зменшилась за рахунок зміни структури активів, структури джерел коштів, а як результат цих негативних процесів - зменшився прибуток. Так як робочий капітал зменшився, то необхідно з'ясувати як це вплинуло на його маневреність. Маневреність робочого капіталу характеризує частку запасів у його загальній сумі. •• Маневреність капіталу = II розділ А /П розділ А + Ш розділ А -Ш розділ П Маневреність капіталу (на початок року) = 1225,1 / 1225,1 + 630,4 -1588,1=4,6 Маневреність капіталу ( на кінець періоду) = 1051,6 / 1051,6 + 511,0 -1449,6 = 9,3 Виходячи із розрахунків ми бачимо що частка запасів в загальній сумі робочого капіталу зросла. Це обумовлено зменшенням суми робочого капіталу підприємства, що знайшло своє відображення в розрахунку показника робочого капіталу. Зростання товарних запасів характерно в умовах нестабільної економічної ситуації. Можливі декілька варіантів розвитку подій: 1. Продукція накопичилась на складі і не може бути швидко реалізована. Це можна пояснити специфікою роботи підприємства, а також неможливістю швидкого перетворення товарів в грошові кошти в наслідок, наприклад, дії фактору передоплати. 2. Немає ринку збуту продукції, що призводить до залучення кредитів банківських установ. За допомогою аналізу кредиторської заборгованості підприємства, а саме статті пасиву балансу "Кредити банків" ми визначили обсяг заборгованості за кредитами, що знаходить своє підтвердження в розрахунку показника маневреності капіталу. Таким чином, враховуючи високі відсоткові ставки за кредитами, можна зробити висновок, що все це може вплинути на ступінь платоспроможності підприємства. Важливим показником платоспроможності є коефіцієнт покриття. Він визначається співвідношенням усіх поточних активів ( за вирахуванням витрат майбутніх періодів) до короткострокових зобов'язань і характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення своїх боргів протягом року. Коефіцієнт покриття = IIрозділ А + ПІ розділ А /III розділ П Коефіцієнт покриття (на початок року) = 1225,1 + 630,4 / 1588,1 = 1,17 Коефіцієнт покриття( на кінець періоду) = 1051,6 + 511,0 / 1449,6 = 1,08 Коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних коштів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов'язань. Критичне значення коефіцієнту == 1. При значенні коефіцієнту меншим за 1 - підприємство має неліквідний баланс. Якщо значення коефіцієнту знаходиться в межах від 1-1,5, в нашому випадку, то це свідчить про здатність підприємства своєчасно ліквідувати свої борги, а також говорить про наявність ліквідного балансу. Вивчаючи ліквідність підприємства використовуючи цю методику слід також застосувати коефіцієнт абсолютної ліквідності, який характеризує негайну готовність підприємства ліквідувати короткострокову заборгованість. 2.3. Оцінка кредитоспроможності позичальника, методи заоезнечення крсдиив. Коефіцієнт абсолютної ліквідності = (короткострокові фінансові вкладення + каса + р/р + в/р +інші грошові кошти) / III розділ П Коефіцієнт абсолютної ліквідності ( на початок року) = 43,1 +13,7 +141,0/1588,1=0,124 Коефіцієнт абсолютної ліквідності ( на кінець періоду) = 25,4 + 29,5 + 69,4/1449,6=0,085 Значення цього коефіцієнту рахується достатнім, якщо воно знаходиться в межах від 0,2 - 0,35. Але так як отримане значення на початок року менше ніж 0,2, а на кінець періоду воно зменшилося ще на 0,039. Тобто, на початок звітного періоду підприємство мало можливість погасити свою короткострокову заборгованість на 12,4%, а на кінець звітного періоду лише на ї,У/о. Таким чиним мижлиш^гь погашення заборгованості на протязі всього звітного періоду зменшилась 3,9%. Безумовно це є негативним явищем в роботі підприємства, але вона пояснюється результатами аналізу кредиторської заборгованості підприємства. Тобто ми наочно бачимо, що підприємство не може в повній мірі погасити свою наявну короткострокову заборгованість. Наприкінці нашого аналізу доцільно звести отримані показники до єдиної форми і здійснити остаточну оцінку підприємства за кожною методикою. На нашу думку такий крок дозволить зробити дійсно відповідаючи реальним умовам достовірні висновки, зокрема визначити, чи дійсно підприємство є здатним відповідати по своїм ^ЦииО /ЮСІ-ГиП/ІІУІ» 1 '"Гі^іїіт і.^ґ^^і.^і.-с^-хх^^.^^^хл^л-к^^^гу-^х'у^-. ^ --х-.'-г-і/^тй<-»_^тг '-»•*"» ^^т т'т-'т.г Г-»тт/^ТТГ\Т>Т/'ТЛ^ щодо доцільності застосування цих методик. Тобто визначити яка із застосованих методик більш ефективна при визначенні кредитоспроможності підприємства в сучасних умовах., враховуючи специфіку діяльності господарюючих суб'єктів. Отже наведені нижче порівняльні таблиці за двома методиками, які застосовувались в процесі оцінки кредитоспроможності підприємства, ілюструють нам результати нашого дослідження. Таблиця 9. Загальна методика оцінки кредитоспроможності підприємства банком.
ПоказникиНа початок рокуНа кінець періодуВідхиленняРейтинг
Валюта балансу6096,16030,6-65,5Негативно
Рентабельність активів-0,066-Позитивно
Коефіцієнт загальної ліквідності1,171,06-0,11Не менше 0,2 Негативно
Коефіцієнт абсолютної ліквідності0,0120,011-0,001Не менше 0,2 Негативно
Коефіцієнт автономії0,3520,316+0,036Менше 1 Позитивно
Коефіцієнт маневреності0,0590,024-0,035Не менше 0,5 Негативно
Коефіцієнт фінансової стабільності1,9692,317+0,348Більше 1 Позитивно
Таблиця 10. Методика оцінки фінансового стану підприємств та організацій Агентства з питань запобігання банкрутству.
ПоказникиНа початок рокуНа кінець періодуВідхиленняРейтинг
12345

Валюта

балансу

6096,16030,6-65,5Негативно
Коефіцієнт автономії0,7390,759+0,02Не менше 0,5 Позитивно
Коефіцієнт фінансової стабільності1,9692,265+0,296Більше 1 Позитивно

Робочий

капітал

267,4113-154,4Негативно
12345
Маневреність капіталу4,69,3-4,7Негативно
Коефіцієнт ' покриття1,171,08-0,09

ЇЛЛЇЛЇК- \ •

Позитивно

Коефіцієнт абсолютної ліквідності0,1240,085-0,039Від 0,2 до 0,35 Негативно
Кредиторська заборгованість1588,11432,6155,5Зменшення Позитивно
Розглядаючи першу таблицю даних ми бачимо, що стан підприємства відповідає майже всім основним нормативам, але це зрозуміло, бо якщо всі показники задовольняли нормативним значенням, то підприємство не потребувало би додаткового залучення коштів. Розглядаючи другу таблицю даних, де був проведений більш детальний аналіз, можна висловити думку що підприємство працює більш-менш нормально. Наприклад, коефіцієнт автономії відповідає нормативним значення і навіть перевищує їх, що ілюструє нам гарний фінансовий стан підприємства. Коефіцієнт покриття вказує на те, що підприємство може вчасно погасити свої борги. Коефіцієнт фінансової стабільності також відповідає нормативним вимогам. Тобто власні кошти перевищують позикові. Зважаючи на непрості економічні умови та на те, як важко підприємствам існувати в сучасних умовах можна прийняти рішення про кредитування, але за умови наявності відповідного забезпечення. Цей аспект надання кредиту також підтверджується показниками ліквідності, які не відповідають вимогам загальноприйнятих нормативів. Банк надає позичальнику кредит, якщо останній має документи які засвідчують забезпечення позики. Це може бути договір застави, поручительство, гарантія. Особливу увагу треба приділити вартості матеріальних цінностей які приймаються як забезпечення, можливості реалізації та передачі їх іншим суб'єктам. Гарним забезпеченням рахується майно яке знаходиться в повній власності позичальника. При оцінці забезпечення слід враховувати наступні моменти: • забезпечення повинно характеризуватися вартістю, яка має тенденцію до збільшення, повинно легко реалізовуватися у випадку необхідності, вартість забезпечення повинна перевищувати розміри позики та процентів; • з метою швидкої реалізації можливе зменшення ринкової ціни забезпечення; • при реалізації майна банк витрачає певний час, тобто несе збитки які пов'язані з недоотримання кредитного доходу від даного активу. Як правило, під заставу банк приймає право користування землею, товарно-матеріальні цінності, готову продукцію, або продукцію на переробці, основні виробничі фонди, будинки, квартири, підприємства, а також інше майно позичальника в порядку встановленому законодавством. Майно, яке приймається під заставу повинно бути застрахованим. В якості предмету застави не пропонується приймати майно, яке стане власністю позичальника тільки після підписання кредитної угоди. Також не треба приймати під забезпечення страховий поліс, враховуючи існуючу фінансову нестабільність та велику ймовірність неплатоспроможності страхових компаній. Що ж стосується методик оцінки кредитоспроможності, то тут треба зазначити, що методика оцінки кредитоспроможності позичальника, яка використовується банками дозволяє в певній мірі виявити фактори які впливають на фінансовий стан підприємства, та дослідити їх. Але використання останньої методики оцінки фінансового стану, на нашу думку, є більш доцільним, тому що вона дозволяє зробити розгорнуту оцінку фінансово- господарського стану підприємства, зокрема дослідити взаємозв'язок між базовими показниками, які характеризують діяльність підприємства та дати більш чіткий та достовірний висновок щодо кредитоспроможності позичальника.