Каталог :: Социология

Реферат: Неформальна економіка: вплив на політичні процеси

                            Національний університет                            
                          "КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ"                          
                                     реферат                                     
                                     з курсу                                     
                              Політична соціологія                              
                             Неформальна економіка:                             
                           Вплив на політичні процеси                           
                                 Курсова робота                                 
                                                                        Виконав:
                                                                  Булаха Дмитро,
                                                        ФСНСТ, 3-ій рік навчання
                                   Київ – 2004                                   
     
      

Зміст

Зміст. 2 Вступ. 3 Розділ 1. Неформальна економіка: поза політикою чи проти політики?. 4 Розділ 2. Неформальна економіка та політичні інститути. 9 Висновки. 12 Використана література. 12

Вступ.

Трансформаційні процеси у колишніх соціалістичних країнах торкнулися всіх соціальних інститутів, і розуміння цих процесів саме у термінах зв’язків між соціальними інститутами, розвитку цих інститутів і самих зв’язків є, ймовірно, найбільш послідовним способом пояснити зміни, свідками яких ми є ось уже понад десятиліття. Тому, розглядаючи в контексті трансформацій таку сферу суспільного життя як неформальна економіка, так чи інакше ми зіткнемося з її на впливом на усі сфери життя і пердовсіи на політику. Одним із найперших завдань, що постають перед дослідниками цих проблем, є з’ясування причин, що розділяють економічні процеси в суспільстві на дві сфери – таку, що підпадає під дію офіційних норм, і ту, що лишається поза її впливом. Виявлення особливостей неформальної економіки, що дозволяють її агентам – або змушують їх – уникати державного контролю і відповідного покарання за порушення офіційних правил є необхідною передумовою будь-якого аналізу цієї сфери суспільних процесів і насамперед внутрішньої політики держави. У свіоїй роботі я намагатимусь в найзагальнішому вигляді обґрунтувати твердження, що серед інших факторів саме поширення масштабів неформальної економіки сприяло згортанню, уповільненню реформ, направлених на побудову ринкової економіки у колишніх соціалістичних країнах – насамперед, через вплив на політичні інститути. У свою чергу поширення неформальної економіки було зумовлене специфікою соціальних мереж, сформованих за часів планової економіки. З іншого боку, дослідження, що стосуються неформальної економіки пов’язані з певними труднощами, зумовленими специфікою сфери. Проблематичним є досить точне кількісне дослідження неформальної економіки, що зумовлене цілим рядом причин – самою природою неформальної економіки, що знаходиться поза полем зору державних облікових установ, численними варіаціями у визначенні точного переліку відносин, які слід зараховувати до неформальної економіки, тощо. Це у свою чергу ускладнює з’ясування і пояснення особливостей функціонування неформальної економіки. На сьогодні через брак емпіричних досліджень досить проблематичним видається порівняння неформальних економік[1] у країнах, що на початку 90-х розпочали реформи, спрямовані на побудову ринкової економіки. Через це деякі положення цієї роботи ґрунтуються на припущенні, що цим країнам притаманні деякі спільні особливості неформальної економіки, зумовлені, як буде вказано нижче, централізованим плановим характером економіки, що існувала в цих країнах. У першій частині своєї роботи я розгляну ті особливості постсоціалістичних суспільств, що уможливлюють усталеність практик неформальної економіки і після цього перейду до аналізу зв’язків неформальної економіки та інших соціальних інститутів, передовсім політики та офіційної економіки і на їх основі спробую сформулювати узагальнюючі висновки.

Розділ 1. Неформальна економіка: поза політикою чи проти політики?

Оцінки обсягу неформальної економіки в постсоціалістичних країнах різняться, що пов’язано як з недостатньою окресленістю поняття, так і складністю вимірювання. Проте експерти і дослідники погоджуються що цей обсяг досить значний, а в деяких країнах навіть досягає обсягів офіційної економіки. Дослідження, здійснене Соціологічним центром Російської Академії Державної служби вказує, що частка населення, яке поєднує роботу в офіційній економіці з тіньовою зайнятістю, збільшилась з 8% у 1990 р. до 41% у 2001 р. (Бойков, 2001). Тіньова зайнятість у Грузії становила 52% працездатного населення (Bernabè, 2002). Тіньова економіка в балканських країнах сягає 40% ВВП (Глинкина, 2001). Численні дослідження, результати яких наводить Сабін Бернабе [Sabine Bernabè], оцінюють обсяги неформальної економіки від 30% до 60% ВВП, причому ця частка більша для країн колишнього СРСР (Bernabè, 2002, 27-28).

Таблиця 1. Обсяг тіньової економіки в перехідних країнах (transition countries) (у відсотках до перерахованого ВВП)[2]

Середній обсяг

1989-90

Середній обсяг

1990-93

Середній обсяг

1994-95

Країни колишнього СРСР
Азербайджан 21,9 (-) 33.8 (41.0) 59.3 (49.1)
Білорусь 15.4 (-) 14.0 (31.7) 19.1 (45.4)
Естонія 19.9 (19-5) 23.9 (35.9) 18.5 (37.0)
Грузія 24.9 (-) 43.6 (50.8) 63.0 (62.1)
Казахстан 17.0 (13.0) 22.2 (29.8) 34.2 (38.2)
Киргистан - (13.9) - (27.1) - (35.7)
Латвія 12.8 (18.4) 24.3 (32,2) 34.8 (43.4)
Литва 11.3 (19.0) 26.0 (38.1) 25.2 (47.0)
Молдова 18.1 (-) 29.1 (-) 37.7 (-)
Росія 14.7 (-)27.0 (36.9) 41.0 (39.2)
Україна 16.3 (-)28.4 (37.5) 47.3 (53.7)
Узбекистан 11.4 03.9) 10.3 (23.3) 8.0 (29.5)
В середньому

16.7

(16.2)

25.7

(34.9)

35.3

(43.6)

Центальна та Східна Європа
Болгарія24.0 (26.1) 26.3 (32.7) 32.7 (35.0)
Хорватія22.81 (-)23.52 (39.0) 28.52 (38.2)
Чехія 6.4 (23.0) 13.4 (28.7) 14.5 (23.2)
Угорщина 27.5 (25.1) 30.7 (30.9) 28.4 (30,5)
Македонія - (-) - (40.4) - (46.5)
Польща 17.7 (27.2) 20.3 (31.8) 13.9 (25.9)
Румунія 18.0 (20,9) 16.0 (29.0) 18.3 (31.3)
Словаччина 6.9 (23.0) 14.2 (30.6) 10.2 (30.2)
Словенія - (26,8) - (28.5) - (24.0)
В середньому

17.6

(17.6)

20.6

(32.4)

20.9

(31.6)

Наведені дані свідчать, що обсяги неформальної економіки в цих країнах зростають (особливо в країнах колишнього СРСР) і значно перевищюють обсяги неформальної економіки для розвинених країн – за періоди 1994-95 та 1996-97 середній обсяг неформальної економіки для країн OECD становить відповідно 16% і 16,9% перерахованого ВВП (Schneider and Enste, 2000, 13) [3]. В чому ж полягає “секрет” такого широкого розповсюдження неформальної економіки? Дослідники висувають кілька чітко окреслюваних підходів до відповіді на це запитання. Часто розповсюдження, піднесення неформальної економіки розглядають як наслідок спаду виробництва та економічного занепаду (Бойков, 2001), неспроможності державних органів як головних політичних інститутів адекватно реагувати на нові реалії економічного життя, що виникли в умовах переходу до ринку. Інші дослідники звертають увагу на культурну традицію, релігійні, історичні, географічні чинники, що сприяли поширенню і узвичаєнню неформальних економічних практик[4]. Безумовно, культурні, економічні та історичні умови мали значний вплив на формування неформальної економіки. У поясненнях, що формулюються західними дослідниками і розробниками реформ, наголошується на неспроможності політичних інститутів, утворених в період реформ за зразком західних, виконувати свої функції – іншими словами, йдеться про несумінстіть програм реформ та політичної культури в постсоціалістичних країнах. Але залишається відкритим питання щодо тих сил та механізмів, які уможливлюють тривале існування, відтворення і значні обсяги неформальної економіки. Яким чином учасникам неформальної економіки вдається уникати шахрайства, регулювати дотримання договорів і планувати економічну діяльність? Як відзначає Ал. Портес (Портес, 1994, 41) неформальна економіка великих масштабів може виникнути лише тоді, коли структури суспільства досить сильні, щоби залагодити протікання ринкових трансакцій, запобігти шахрайству та вберегти учасників ринкової економіки від репресій зі сторони держави. Соціальний механізм, що стоїть за неформальним економічним обміном, Портес називає підтримуючою довірою [enforcable trust] (Портес, 1994, 41). В умовах відсутності повноцінно функціонуючих політичних інституів єдиним засобом проти шахрайства лишається взаємна довіра. Аналізуючи численні приклади неформальної економічної діяльності, Ал. Портес вказує, що ця довіра заснована на спільній належності до групи, що довіру породжує не лише спільність ідентичності, а й припущення, що шахрайство буде покарано виключенням порушника з його “ключових соціальних мереж” (Портес, 1994, 41). Саме цими факторами – належності до груп та відповідних мереж – пояснюється активна участь імігрантів в неформальній економіці в США та інших розвинених країнах. В етнічних групах іммігрантів виникають розгалужені мережі зв’язків, що уможливлюють як довіру, так і надійне застосування санкцій до порушників. Водночас, значна насиченість таких зв’язків може одночасно стати і стримуючим фактором, і збільшити видатки підприємців. Як відомо, термін “неформальна економіка” виник у зв’язку з аналізом форм економічної активності серед бідного населення країн що розвиваються – і застосовувалось передосвім до вивчення форм самозайнятості серед найбіднішого населення (Портес, 1994, 36). Проте підхід до аналізу неформальної економіки як явища, пов’язаного з соціальними мережами вказує, що не лише безвихідь і потреба задовольнити першочергові потреби визначають участь індивідів у неформальній економіці. Довіра, що встановлюється між учасниками соціальної групи, може розглядатися як неформальна соціальна інституція, що в певних межах впливає на економіну поведінку індивідів. Розглядаючи вплив довіри як неформальної інституції на забезпечення обміну, виконаня угод, ми бачимо, що довіра і той рівень трансакційних витрат, які вона забезпечує не лише доповнюють політичні інститути суспільства, а можуть також конкурувати з ними, з інституціональною системою держави як “третьої сторони”, що контролює і обмежує “гру” економічних агентів. Зрозуміло, що в певних випадках економічні агенти свідомо обирають неформальну сферу, особливо, коли держава не може забезпечувати стабільність своїх норм і їх дотримання. Важливо було б визначити, які соціальні мережі уможливили поширення неформальної економіки в колишніх соціалістичних країнах. Деякі роботи, не зважаючи на брак досліджень стосовно саме цього аспекту проблеми, дозволяють окреслити такі мережі. Передусім йдеться про дослідження Альони Лєдєньової (Ledeneva, 1998, Леденева, 1997), Лариси Ломніц (Lomnitz, 2002), а також деякою мірою Девіда Старка (Stark, 1999). У цих дослідженнях розглядаються соціальні мережі, що склалися в умовах централізованої планової економіки, з яких визначальними були поширення дефіциту і обмежень доступу до численних видів товарів та послуг та особливості управління на державних підприємствах. Очевидно, що політичні режими в колишніх соціалістичних країнах радикально вплинули на усі сфери життя і передосвім на економіку. Аналізуючи особливості управління державними підприємствами і бюджетну політику в централізованих планових економіках, Девід Старк вказує, що саме з цими особливостями пов’язане становлення системи нелегальних економічних практик – “друга економіка” [second economy]. Розподільча система соціалістичної економіки, фактично вся економічна політика, впроваджувана через політичні інститути, по перше, сприяла виникненню і оформленню неформальних економічних практик, по друге, вимагала утворення соціальних мереж, що забезпечували б учасників таких практик необхідними умовами для стабільної діяльності. Іншим важливим наслідком централізованої планової економіки стало формування неформальних зв’язків у середовищі керівників підприємств і високих посадовців. Постійно перебуваючи в ситуації змагання за перерозподіл бюджетних ресурсів, керівники підприємств були зацікавлені у можливостях впливу на бюджетний процес, а також у додаткових способах забезпечення необхідними ресурсами. Така ситуація була, з одного боку, підставою для налагодження неформальних зв’язків між керівниками підприємств певної галузі задля відстоювання спільних інтересів, а з іншого – значно підвищувала значущість і важливість неформальних зв’язків як одного із засобів впливу на бюджетних процес (Nagy, 1996). У цьому аспекті важливим фактом було існування в соціалістичних економіках інституту “толкачів” – спеціальних людей, відповідальних за “просування” інтересів підприємства, які забезпечували необхідні ресурси і збут продукції та офіційне оформлення таких трансакцій – використовуючи неформальні зв’язки (Bernabè, 2002, 19). Згодом ці зв’язки вівдграли критичну роль при впроваджені реформ у багатьох країнах, передовсім колишніх республіках СРСР. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що соціалістична система планової централізованої економіки створювала такі умови, в яких вага неформальних, персональних зв’язків значно зростала, що не могло не позначитись на формуванні і поширенні соціальних мереж. Підтверджуючи цю думку, приклад таких мереж – у вигляді зв’язків “блату” – демонструє Росія. Найвідомішим і найґрунтовнішим дослідженням, присвяченим таким зв’язкам є робота Альони Леденьової “Russia’s Economy of Favours: Blat, Networking and Informal Exchange” (Ledeneva, 1998). У широкому розумінні “блат означає використання особистих контактів та неформальних стосунків для отримання доступу до ресурсів в обхід існуючих правил доступу “для всіх” (Леденева, 1997, 89). Досліджуючи зв’язки “блату” в Росії, Лєдєньова звертає увагу на узвичаєність, усталеність зв’язків “блату” в російському суспільстві. Мережі неформальних зв’язків “блату” без сумніву, відіграли важливу роль у період ринкових перетворень. Проблеми, пов’язані зі зниженням рівня життя, та інституційною перебудовою, що супроводжували перехід до ринку, зумовили підвищення значущості неформальних зв’язків у соціальних мережах (Lonkila, 7.11). Дослідники вказують на два важливі способи використання таких зв’язків за часів трансформації. З одного боку, в період масової приватизації, утворення перших комерційних підприємств, що отримували державні замовлення, стала можливою конвертація соціального капіталу (як сукупності зв’язків у соціальних мережах, які можна мобілізувати для досягнення певних цілей), і високі посадовці, використовуючи свої зв’язки ставали власниками приватизованих підприємств або отримували вигідні контракти – численні приклади такої конвертації наведені в дослідженнях (Kolankiewicz, 1996), (Крыштановская, Хуторянский, 2002). Зв’язки, що сформувалися у неформальній економіці, таким чином не лише були використані певними посадовцями – саме використання цих звязків стало важливим елементом політичної та економічної культури. З іншого боку, ці мережі відіграли важливу роль у ширшій сфері – як показують дослідження (Lonkila, 1997), зв’язки блату використовуються у повсякденному житті. Проте важливо також відзначити, що з розгортанням ринкових відносин роль блату знижується. Ключовою характеристикою ресурсів у радянській системі була їх дефіцитність і те, що цими ресурсами були, в основному товари та послуги, а характеристикою правил доступу – централізований розподіл (Леденева, 1997, 89) – товари та послуги оцінювались не відповідно до їх грошової ціни, а відповідно до складності доступу до них. Наслідком лібералізації стало подолання дефіциту на послуги і товари, а грошовий вимір їхньої вартості стає більш інформативним. З іншого боку, із запровадженням приватної власності змінилися правила доступу до ресурсів. Фактично, лишається три сфери, в яких зв’язки блату лишаються вагомими і важливими: (1) сфера трудових відносин (Барсукова, 2003a, 143) – “блат” значною мірою впливає на стратегії поведінки найманого працівника щодо працевлаштування та захисту трудових прав; (2) сфера зв’язків між бізнесменами – в бізнесі “блат” існує у вигляді корпоративності, неформальних ділових спільнот з високою мірою довіри між їх членами (Леденева, 1997, 89); (3) “блат” зберігає свою значущість у тих видах суспільних взаємовідносин, яка пов’язана із держаним сектором (розподіл бюджетних субсидій та дотацій, державних ресурсів, оподаткування, ліцензування та інші види регулювання підприємницької діяльності). Підсумовуючи, слід відзначити, що система соціальних зв’язків, яка уможливлює діяльність в межах неформальної економіки склалася за умов соціалістичної планової економіки і носила надзвичайно широкий характер. Безумовно, вплив цієї системи зберігся і в умовах ринкових перетворень і значною мірою вплинув на їх перебіг. Проте значення мереж – як власне і неформальної економіки, побудованої на цих мережах – змінюється по мірі інституціоналізації ринкової економіки.

Розділ 2. Неформальна економіка та політичні інститути

Оскільки “друга економіка” соціалістичних країн мала в принципі ринкову природу, був сенс сподіватися, що в умовах ринкових перетворень саме ця сфера суспільного життя стане авангардом поширення ринкової і підприємницької активності, наслідком якої і стане економічне зростання. Частково такі очікування виправдались – наслідком чого стало поширення малого бізнесу в деяких країнах Східної Європи на початку 90-х років минулого століття (Stark, 1999). Проте згодом, як зазначалося вище, розвиток неформальної економіки позначився не в зростаючій “ринковості” суспільства, а в розширенні масштабів самої неформальної економіки. У чому причини такої динаміки? Перехід до ринкової економіки в колишніх соціалістичних країнах більшою чи меншою мірою означав “правову невизначеність”. Нові економічні та передосвім політичні інститути: парламент, виборча система, судова та партійна система, банківська система, податкові механізми, інститут приватної власності – створювались на зразок західних, впровадження тих чи інших правових норм не було результатом реалізації політичних інтересів і політичної активності тих чи інших груп, як це було в західних країнах, оскільки самі групи – підприємці, робітничий клас, бюрократія, власники – були або дезінтегровані, або малочисельні, або не існували взагалі. З іншого боку, часто забезпечення тих чи інших реформ не було задовільним – через брак кваліфікованих фахівців, матеріальних ресурсів, тощо. У такій ситуації, на відміну від очікувань реформаторів, значно зростала вага державної влади, оскільки тепер чиновники могли визначати що саме й кому буде продано в процесі приватизації, за якою ціною, які будуть встановлені тарифи та розміри ставок тощо (Nagy, 1996, 75) Таким чином, деякі чиновники опинились у ситуації, коли вони могли отримати значні прибутки, використовуючи своє службове становище – аналогічно ситуації, в якій перебувають чиновники в “хижацькій державі” [predatory state] (Портес, 1994, 43). Системи неформальних зв’язків (таких, як, наприклад, “блат”) дозволяла тепер чиновникам досить вільно конвертувати політичний вплив, становище в економічний капітал[5] – і уникати покарання за порушення деяких правових норм. З іншого боку, в умовах структурної перебудови відбулася мобілізація неформальних зв’язків, внаслідок чого утворилися певні групи еліти (в Росії прикладом можуть бути клани, досліджувані російським соціологом Ольгою Криштановською, що поєднали як підприємців так і чиновників), члени яких, поєднуючи політичну та економічну діяльність отримали безпрецедентну можливість впливати на політичні процеси, відстоюючи власні інтереси (Wedel, 2002). Західні дослідники, звертаючи увагу на те, що неформальна економіка колишніх соціалістичних країн багато в чому стане резервом довіри до нових політичних інституів і стартовим майданчиком для реформ. Проте, як показує сьогодення, слід утриматись від поспішного висновку, що саме неформальна економіка могла стати головним чинником соціальної, правової та політичної стабілізації, і таким чином визначити умови, в яких могла б формуватись ринкова економіка. Для більш докладного аналізу впливу такого неформальної економіки на трансформаційні процеси у колишніх соціалістичних країнах слід розглянути також ще один досить важливий аспект. А саме, йдеться про становлення стабільної політичної сфери – якщо політика діє як економіка, то для її стабільної діяльності мають існувати інституції, що уможливлять “ринкові процеси”. Чи могла неформальна економіка в колишніх соціалістичних країнах вплинути на становлення таких інституцій? Капіталістична економіка західних країн пройшла тривалий шлях становлення, одним із важливих етапів якого стала інституціоналізація ринку праці – як докладно описує цей процес Девід Старк (Stark, 1999). Ринок праці в капіталістичних країнах організований таким чином, що значною мірою обмежує свободу дій як роботодавців, так і найманих працівників, причому значна частина інституціоналізованих норм у цій сфері є результатом політичної активності зацікавлених соціальних груп і відповідних інституцій, насамперед робітничого руху та діяльності профспілок. Особливість країн, що на початку 90-х ставали на шлях ринкових перетворень полягала в тому, що в той час, коли було створено певні передумови для розгортання підприємницької діяльності – впроваджено приватну власність, встановлено ринкові механізми ціноутворення тощо, – що дало згодом можливість деяким найбільш успішним підприємцям вже за короткий час впливати на хід процесів реформування – жодним чином не було враховано інтереси найманих працівників, робітничого класу. Ця група іиявилась практично виключеною з політичних процесів. Брак емпіричних даних щодо функціонування неформальної економіки, зокрема у сфері ринку праці в колишніх соціалістичних країнах не дозволяє робити обґрунтованих висновків, проте ми можемо стверджувати, що саме відсутність можливості найманих працівників звернутися до державних чиновників за захистом своїх прав призвела до дискредитації державних політичних інститутів. В даному випадку неформальна економіка призводить до послаблення, якщо не розриву зв’язків між політичною та соціальною сферою, якими є, з одного боку політична підтримка, та відповідальність політичних лідерів, а з іншого, політичні рішення та сформульовані політичні інтереси. Таким чином, мобілізація неформальних зв’язків і поширення неформальної економіки поставило певні перепони на шляху до запланованої мети трансформаційних процесів – побудови ринкової економіки. Однак, проти такого погляду на вплив неформальної економіки на перебіг ринкових перетворень свідчать деякі факти – економічна стабілізація в деяких колишніх соціалістичних країнах в останні роки (прикладом може бути Україна). З іншого боку, деякі дослідники відзначають зменшення важливості неформальних зв’язків в підприємницькій діяльності (Jensen, 2002) та збільшенню можливостей для легальної діяльності.

Висновки

Підсумовуючи попередній виклад, слід підкреслити, що неформальна економіка справила неоднозначний вплив на хід ринкових перетворень і трансформацій полытичноъ системи. Основою для її значного поширення у колишніх соціалістичних країнах стали соціальні мережі, що склалися за часів централізованої планової економіки. Вплив неформальної економіки мав два важливих аспекти: (1) неформальна економіка стала сферою, що послабила негативні наслідки інституційної перебудови, надаючи змогу її учасникам забезпечувати головні життєві потреби і часом навіть досягати значних успіхів; (3) зв’язки, що утворилися в неформальній економіці, призвели до формування груп, що отримали можливість визначально впливати на політичні процеси і використовувати цей вплив у власних інтересах. Немає сумнів, що хід ринкових перетворень у колишніх соціалістичних країнах визначається впливом численних сфер суспільного життя, лише однією з яких є неформальна економіка. Однак мережі неформальних зв’язків, що склалися в неформальній економіці і їх вплив безумовно, значні, особливо з огляду на проникнення таких зв’язків в політичну сферу. Оцінюючи подальші можливі взаємні впливи неформальної економіки і трансформаційних процесів, слід відзначити такі можливості розвитку: 1. Змінився функціональний характер неформальної економіки і мереж, на яких вона базується. Якщо за часів соціалізму неформальна економіка відігравала роль компенсації наслідків недосконалого централізованого планування, то тепер головним призначенням неформальної економіки є небажаних наслідків уникнення наслідків трансформації – таких як політична нестабільність і невизначеність. Тому будь-які інновації, що матимуть наслідком стабілізацію політичної ситуації, сприятимуть зменшенню обсягів неформальної економіки. 2. Проблематичним виглядає відтворення колишніх зв’язків у соціальних мережах у нових умовах. Наразі міцність зв’язків, на яких базується неформальна економіка залежить від тих ефективності неформальних економічних практик, в яких вони склалися і зміна інституційного середовища може значно змінити їх міцність. 3. Важливим приводом для трансформацій у сфері неформальної економіки може стати структурація політичних процесів, зокрема боротьба політичних сил за відстоювання інтересів найманих працівників, наприклад, у сфері пенсійного, медичного забезпечення, захисту трудових прав – якщо наслідком такої боротьби стане інтеграція найманих працівників як соціального класу з чітко вираженими політичними інтересами і представниками.

Використана література

Bernabè, Sabine (2002) Informal Employment in Countries in Transition: A conceptual framework Centre for Analysis of Social Exclusion, LSE Feige E.L.(1990) Defining and Estimating Underground and Informal Economies: The New Institutional Economics Approach. World Development. 1990. Vol. 18. No. 7. рр. 989-1002 Granovetter, Mark (1973) The Strength of Weak Ties, American Journal of Sociology, Vol. 78, Is. 6, pp. 1360-1380 Jensen, Dorte (2002). Is there anything new about good connections, 'blat' and corruption? The experiences of small female entrepreneurs. <http://www.anthrobase.com/txt/J/Jensen_D_B_01.htm.> Kolankiewicz, George (1996). Social capital and social change. British Journal of Sociology, Vol. 47 Issue 3, pp. 427-42 Ledeneva, Alena (1998) Russia’s Economy of Favours: Blat, Networking and Informal Exchange. Cambridge: Cambridge University Press Lomnitz, Larissa; (2002) Sheinbaum, Diana. Trust, Social Networks and the Informal Economy: A Comparative Analysis. IIMAS-UNAM Lonkila, M. (1997) Informal Exchange Relations in Post-Soviet Russia: A Comparative Perspective. Sociological Research Online, vol. 2, no. 2, <http://www.socresonline.org.uk/socresonline/2/2/9.html> Nagy, Andras (1996) Interest groups. In C. Clauge and G.C. Rausher (ed.) The emergence of Market economy in Eastern Europe, pp. 71-78 Schneider, Friedrich and Enste, Dominik (2000) Shadow Economies Around the World: Size, Causes, and Consequences. Working Paper of the International Monetary Fund Stark, David (1999) Bending the Bars of the Iron Cage: Bureaucratization and Informalization in Capitalism and Socialism, Sociological Forum, Vol. 4, No. 4, Wedel, Janine (2002) Blurring the Boundaries of the State-Private Divide: Implications for Corruption <http://www.anthrobase.com/txt/W/Wedel_J_01.htm> Барсукова С. Ю. (2001) Неформальная экономика и система ценностей россиян. Социологические исследования, №1, 2001, стор. 57-61 Барсукова С. Ю. (2002а) Солидарность участников неформальной экономики. На примере стратегий мигрантов и предпринимателей. Социологические исследования, №4, 2002, стор. 3‑12. Барсукова С.Ю. (2002b) Таможня и бизнес: от теневого тандема к легализации?, Мир России, № 2, 2002, pp. 70-92 Барсукова С. Ю. (2003a) Теневая занятость: проблемы легализации, Проблемы прогнозирования, № 1, 2003, стор. 136-147 Барсукова С.Ю. (2003b) Неформальная экономика: понятие, структура. Экономическая социология, том 4, №4. стор. 15-37 Бойков В. Э. (2001). «Серая» экономика: масштабы развития и влияние на массовое сознание, Социологические исследования, № 11, 2001, стор. 29-35 Глинкина С. П. (2001) Теневая экономика в глобализирующемся мире, Проблемы прогнозирования, № 4, 2001, pp. 64-73 Крыштановская О.В., Хуторянский Ю.В. (2002) Элита и возраст: путь наверх. Социологические исследования, №4, 2002, с. 49‑60 Леденева А. (1997) Личные связи и неформальные сообщества: трансформация блата в постсоветском обществе, Мир России, № 4, 1997, стор. 89-106 Норт, Даглас (2000) Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки, Київ: Основи, [1990] 2000. Портес, Алехандро (1994) Неформальная экономика и ее парадоксы. Экономическая социология, том 4, №5, стор. 34-54
[1] Йдеться про брак соціологічних даних – щодо чисельності і соціальної структури учасників неформальної економіки, динаміки процесів та особливостей функціонування неформальних економік відповідно до інституціональної структури суспільств країн Центральної та Східної Європи. З іншого боку, слід відзначити, що існує ціла низка досліджень, у яких здійснені спроби оцінити обсяги неформальної економіки та динаміку зміни цих обсягів. [2] У таблиці наведені дані за двома дослідженнями – Johnson, Simon; Kaufmann, Daniel; and Andrei Shleifer (1997), The Unofficial Economy in Transition та в дужках “( )” Lacko Maria (1999), Hidden Economy an Unknown uantity? Comparative Analyses of Hidden Economies in Transition Countries in 1989-95. Детальныше щодо даних таблиці див. (Schneider and Enste, 2000, 10). [3] Слід відзначити, що для деяких країн Західної Європи також характерний високий рівень тіньової економіки. Так, для періоду 1996-1997 рр. обсяг тіньової економіки для Греції становив 30% перерахованого ВВП, для Італії 27%, для Іспанії і Португалії – 23% (Schneider and Enste, 2000, 13). [4] Приклад такого аналізу щодо Росії див. (Барсукова, 2001) [5] прикладом такої конвертації може бути утворення численних комерційних підприємств Радянському союзі та одразу після розпаду СРСР, які фактично очолювалися високими посадовцями або контролювалися ними, отримуючи державні замовлення або ресурси на вигідних умовах і без конкуренції (Крыштановская, Хуторянский, 2002)