Каталог :: Программирование и комп-ры

Реферат: Інтернет - як засіб масової інформації

      
     Вступ
На початку 90-х про “Інтернет” говорили досить мало, особливо у нашій країні.
Сьогодні ж практично не обходиться без постійного згадування про це наукове
відкриття останньої чверті XX століття в таких засобах масової інформації як
газети, радіо і телебачення.
“Інтернет” - глобальна комп'ютерна мережа, що охоплює увесь світ. Сьогодні
вона, має близько 1,5 мільярди абонентів у більш ніж 200 країнах світу.
Щомісяця розмір мережі збільшується на 7-10%. “Iнтернет” утворив як би ядро,
що забезпечує зв'язок різних інформаційних мереж, що належать різним
установам  в усьому  світі, одна з одною.
“Інтернет”, що служив колись винятково дослідницьким і навчальним групам, чиї
інтереси простиралися лише до доступу до суперкомп'ютерів, стає усе більш
популярним у світі, особливо у світі інформації.
Відбувається це з кількох причин. По-перше, “Інтернет” міцно ввійшов у життя
багатьох людей; по-друге, він не тільки претендує, але вже зайняв визначне
місце серед традиційних ЗМІ. І очевидно, з огляду на дуже швидкий прогрес
наукової думки в наш час, у найближче десятиліття, можливо у двадцятиліття,
займе головне місце серед традиційних джерел інформації.
На сьогоднішній день “Інтернет” включає і відображає майже всі сфери життя
суспільства. Він значною мірою впливає на економічне, політичне і культурне
життя як однієї країни, так і світу в цілому.
     

Інтернет - як засіб масової інформації

“Інтернет” уже досить давно і реально використовується як всесвітнє і всеохоплююче інформаційне середовище, на базі якого невдовзі формуватимуться практично всі ділові відносини: від систем роздрібної торгівлі до корпоративних розподілених мереж транснаціональних компаній. “Інтернет” змусив поглянути і на бізнес як на глобальний процес. Сьогодні електронна комерція (ЕК) розглядається як засіб, який надає всім рівні можливості з допомогою “Інтернету” брати участь у “процесі комуніціювання без кордонів” і змінювати структури своїх ділових відносин у глобальному масштабі. Форма “бізнес–адміністрація” охоплює усі види і типи зв’язків між приватними компаніями й урядовими організаціями. Наприклад, у США всі деталі майбутніх урядових закупівель не є секретом і розголошені по всьому “Інтернеті”. Компанії можуть відповісти на ці пропозиції знову-таки через “Інтернет”. У даний час цей клас ЕК швидко стає на ноги, оскільки, приміром, у США сам уряд зацікавлений у зростанні обізнаності серед компаній про плани своїх закупівель і тому в збільшенні обсягів торгівлі за посередництва ЕК, що розглядається як засіб боротьби з неминучою корупцією при проведенні державних тендерів. Урядові та адміністративні органи в США йдуть навіть на ті, щоб у найближчі роки з допомогою методів і засобів ЕК збирати податки: приміром, на додану вартість (видів, яких у США предостатньо), а також корпоративні податки. Прикладом “бізнес-бізнес” може бути компанія, яка використовує мережу «Інтернет» для організації замовлень від постачальників, ведення рахунків і здійснення платежів. Цей тип знайшов підтримку у відповідних міжнародних організаційно-правових угодах, зокрема у питаннях захисту інформації. Дуже скоро компанії зрозуміють, що експлуатація ЕК для них - не лише радикальна зміна присутності на ринку і в обслуговуванні своїх клієнтів, а й потенційна можливість перевизначати ринок або ж створювати абсолютно нові ринки. ЕК дозволяє постачальникам поліпшити конкурентноздатність, стаючи “ближче до клієнта”. Багато які компанії використовують ЕК для здійснення “перед“ і “післяпродажного” обслуговування (трансакційного), а також для “перехоплення” клієнта з допомогою збільшення швидкості реакції на запити клієнта. З допомогою ЕК постачальники отримають можливість накопичувати детальну інформацію стосовно потреб кожного індивідуального клієнта і автоматично адаптувати вироби і послуги до їхніх індивідуальних потреб. Це призводить до ефекту “налаштованих” товарів (costumized products), тобто створення товарів і послуг, які максимально відповідали б “дивацтвам” покупця порівняно з товарами масового ринку. ЕК часто дозволяє різко скоротити, а інколи й узагалі усунути зайві, але традиційні ланки у постачанні товарів чи при наданні послуг. Є багато прикладів, коли товари були відправлені просто від виробника до споживача, уникаючи традиційних проміжних пунктів, гурту і роздрібу, що особливо впадає в очі при наданні послуг, коли будь-які проміжні ланки усуваються повністю: індустрія розваг, відео, музика, візуальні журнали і газети, довідкова інформація й освітні відео- чи звукові програми, усі форми публікацій, дистрибуція програмного забезпечення. Цього разу привабливим для клієнта є “швидкий товар”. Ще одна безперечна перевага ЕК полягає у скороченні операційних витрат. Як пише один відомий західний аналітик: “людські контакти вимірюються в доларах, а електронна комерція - у центах”. Нарешті тип взаємовідносин “бізнес-споживач” значною мірою представлений електронною роздрібною торгівлею (shopping) і електронними банками (banking) і значно розширений з появою www. Клієнт - звичайний споживач “з вулиці”, щоправда, з “електронної вулиці”, оскільки йдеться про доступ у магазин з домашнього персонального комп’ютера. Сьогодні в “Інтернеті” багато торгових центрів, які пропонують будь-які споживчі товари - від вина до автомобілів. Та й взагалі, на сьогоднішній день в “Інтернеті” можна знайти усе - від астрофізики і рідких видів рослин східного Забайкалля, до гороскопів і докладних креслень портативних вибухових пристроїв. Незважаючи на те, що маркетинг, який народжується, у цій області, економічно стримує прогрес власне мережних технологій, справи йдуть добре. Існує всього три способи заробити гроші у мережі: два опосередкованих і один безпосередній. Перший з них являє собою стягування плати за підписку, аналог електронних “вхідних квитків”. В даний час він терпить повну невдачу, не враховуючи двох виключень, якими є порнографія і деякі види сервісу по наданню високо спеціалізованої політико-фінансової інформації. Зрозуміло, що набагато зручніше читати газети і журнали надрукованими, а не з екрана. По зрозумілих причинах у безкоштовній електронній версії вони повинні поширюватися двояким образом: або в скороченому варіанті, що містить лише найбільш цікаві статті чи їхні анонси, або в повній версії, але значно запізнілій в порівнянні з виконаною на традиційному носії. Ці затримки можуть коливатися від одного місяця до декількох тижнів. Оскільки коло читачів преси постійно звужується, а великі групи людей усе більше читають уже те, що виявляють у мережі, публікація електронних видань є сьогодні різновидом маркетингу: редакції роблять ставку на залучення передплатника, який у нормальній ситуації видання їхнього типу в руки не бере. Схожа ситуація спостерігається й у сфері інформаційних послуг. Досить показовим у цьому є недавнє рішення журналу “Slate Magazine” корпорації “Microsoft”. Він відмовився від плану поширення своєї он-лайн версії винятково на умовах платної підписки. (Майже рік назад “Slate” закрив для широкої публіки основну масу редакційних статей, розраховуючи схилити користувачів зважитися на річну підписку за $19,95.) Зовсім недавно головний редактор “Slate” Майкл Кінслі (Michael Kinsley) визнав, що це рішення “випередило час”. До цього часу більшість газетних сайтів так і не змогли зібрати достатню кількість читачів, готових платити - велику частину інформації можна відшукати в мережі безкоштовно. За словами Майкла Роджерса (Michael Rogers), редактора розповсюджуваного без підписки видання “Newsweek Interactive”, “зараз веб переживає золоте століття - не тому, що все так добре, а тому, що все безкоштовно”. Один з тих деяких сайтів, за які люди згодні платити і який цього року має намір вийти на самоокупність – “Wall Street Journal Interactive Edition”. Однак його редактори визнають, що своїм успіхом він багато в чому зобов’язаний репутації друкованого видання. Отже, споживач готовий платити за дуже обмежені види інформаційних послуг. У такий спосіб у даний момент багато видів платного інформаційного сервісу не виправдовують себе. Платні електронні мережні варіанти ЗМІ для широкого кола читачів поки виглядають тупиковою галуззю розвитку. У безкоштовному виді вони можуть являти собою лише рекламно-маркетингові варіанти (утримуючі анонси свіжих матеріалів, архіви вже “проданої” інформації, умови підписки, розміщення реклами й ін.) для підтримки материнських видань. Другий опосередкований спосіб заробляти у мережі заключається в розміщенні реклами. В даний час мережна реклама знаходиться під контролем обмеженого числа фінансових груп. Так що навіть пошукові сервери тепер найчастіше шукають уже не те, що цікавить користувача, а те, за що сплачено гроші їх власникам. Аналіз досвіду застосування можливостей “Інтернету” у комерції свідчить: покупець згодний платити лише за необхідну йому інформацію. Тому і розглядати всесвітню мережу слід лише як рекламоносій, а не як електронний супермаркет. Найбільш популярними товарами в мережі є книги, компакт-диски й одяг - ці три види товарів в он-лайні купують найчастіше. За ними йде обладнання для комп’ютерів - найбільш популярний товар у Різдво. Однак реклама в мережі не без підстав здається багатьом безнадійним тупиком. У “Advertising Revenue Report” відзначається, що темпи росту реклами відстають від росту самого “Інтернету”. По рекламних виносках клацало мишкою і переглядало їхні анонси не більш 2,5% користувачів п’ять років тому, 0,5% - рік назад і всього 0,2% - зараз. Пояснення цьому - у специфіці “Інтернету”, що відрізняє її від телебачення і тому не гарантуючого ефекту телевізійної реклами. Комп’ютер є насамперед засобом комунікації і робочим місцем, а під час цих занять його користувачі не хочуть нічого знати про переваги автомобілів “Тойота”, галереї знайомств ICQ чи нові проекти Артемія Лебедєва. Ця обставина дає парадоксальний ефект. Труднощі з оцінкою ефективності он- лайн реклами ведуть до зниження цін на неї. Тому що рекламодавців більше всього цікавить, скільки ж чоловік скористалося розміщеним рекламним модулем, а не те, наскільки вдалося підвищити популярність торгової марки компанії (як запевняють багато веб-видавці, банери просувають торгову марку компанії незалежно від того, відкривають їх споживачі чи ні). Проте, незважаючи на пожвавлення ринку, що спостерігається зараз, реклами в “Інтернеті”, багато рекламодавців визнають її малоефективною. Систему “Інтернет” порівнюють із павутинним монстром. Уявімо собі, наприклад, кімнату з багатьма павуками, де кожен з них плете свою павутину. Павутиння сполучене одне з одним так, що павуки можуть вільно повзати по всьому цьому плетиві. Тепер ви маєте спрощене уявлення про “Інтернет” - сполучення багатьох різних комп’ютерів та комп’ютерних мереж по цілому світі. Подібно як по телефоні ви можете розмовляти з кимось на іншому боці Землі, через “Інтернет” можна за допомогою комп’ютера обмінюватися інформацією з іншими комп’ютерами та користувачами комп’ютерів у будь-якій частині світу. Дехто називає “Інтернет” інформаційною супермагістраллю. Подібно як дорога дозволяє мандрувати через різні місцевості країни, так само й “Інтернет” дозволяє інформації проходити через багато різних сполучених комп’ютерних мереж. Повідомлення переходять з однієї мережі на іншу, і кожна з них містить інформацію, що допомагає під’єднатися до суміжної мережі. Кінцеве місце призначення інформації може бути в іншому місті чи навіть в іншій країні. Кожна мережа може “розмовляти” із сусідньою мережею за допомогою загальних правил, створених конструкторами “Інтернету”. Скільки мереж по цілому світі сполучені таким чином? Згідно з деякими оцінками - понад 30 тис.. Недавні опитування виявили, що ці мережі об’єднують більше 10 млн. комп’ютерів і понад 30 млн. користувачів по цілому світі. Вважається, що кожного року кількість під’єднаних комп’ютерів подвоюється. Що можна знайти в “Інтернеті”? Він пропонує дедалі більше інформації на різні теми - від медицини до науки й техніки. Поміщається також багато матеріалу про мистецтво, інформація для студентів, повідомлення про розваги, спорт, нові товари і робочі місця. “Інтернет” дає доступ до щорічників, словників, енциклопедій та карт. Однак слід взяти до уваги і деякі тривожні аспекти. Чи можна всю інформацію на “Інтернеті” вважати корисною? Які послуги і ресурси пропонує “Інтернет”? Яких запобіжних заходів слід ужити? Широковідомою послугою “Інтернету” є всесвітня система посилання й отримування електронної пошти, яку називають “E-mail”. По суті, електронна пошта є головною частиною потоку інформації на “Інтернеті”, і багато людей користуються лише цією послугою “Інтернету”. Електронна пошта побудована на зразок звичайної. Написавши на комп’ютері свій лист, ви мусите вказати електронну адресу свого адресанта. Коли ви надсилаєте цей електронний лист, він починає подорож від вашого комп’ютера, за допомогою пристрою, що називається модем, який через телефонну мережу під’єднує ваш комп’ютер до “Інтернету”. Тепер лист іде до різних комп’ютерів, що служать, як регіональні та державні поштові відділення. Вони мають достатньо інформації, щоб доставити ваш лист до комп’ютера призначення, де його прийме ваш адресант. На відміну від звичайної пошти, електронна пошта передасть лист у місце призначення - навіть на інший континент - всього за кілька хвилин, а то й менше, хіба що якась частина мережі перевантажена або тимчасово не працює. Коли ваш адресант перевірятиме свою електронну поштову скриньку, він знайде ваш лист. Швидкість електронної пошти і легкість, з якою повідомлення можна відправляти навіть багатьом адресатам по цілому світі, роблять її популярною формою зв’язку. Але, незважаючи на наявні переваги, електронна пошта поки не може замінити телефон. По електронній пошті неможливо вести дискусії, що вимагають негайного ухвалення рішення, важко також викликати швидку допомогу чи пожежну команду. Незважаючи на високу швидкість доставки кореспонденції, оперативність телефону значно вище. Але “Інтернет” не збирається поступатися завойованими позиціями. Зараз активно розробляються технології передачі звуку і зображення по мережі в реальному часі. Уже зараз можливо подзвонити комусь, використовуючи “Інтернет”, якість зв’язку при цьому ні в чому не поступається телефонній, а ціна на кілька порядків нижче. Люди швидко оцінили переваги електронного зв’язку, і все частіше й частіше на візитних картках крім звичайних телефонів і факсів стали з’являтися адреси електронної пошти. В міру поширення “Інтернет” виявилося, що зручно поміщати інформацію про себе на її сторінках. Зайшовши на чиюсь домашню сторінку, можна багато чого взнати про її хазяїна: над чим він працює, його захоплення, хобі, контактну інформацію і багато чого іншого, що він порахував необхідним повідомити про себе. Незабаром адреси домашніх сторінок /http:// займуть своє місце на візитних картках, трохи потіснивши адреси електронної пошти. Також досить популярною послугою є так званий Usenet. Він дозволяє групі новин вести обговорення на конкретні теми. Деякі групи новин зосереджуються на купівлі-продажу різних товарів широкого вжитку. Існують тисячі груп новин, і, коли користувач отримав доступ до Usenet, він може підключитися до них безкоштовно. Уявімо собі, що хтось підключився до групи новин філателістів. Коли інші учасники надсилають нові повідомлення про це хобі, їх отримує також новачок. Він може не тільки переглядати інформацію, яку хтось надіслав, але й відгуки інших осіб на неї. Якщо хтось, наприклад, робить запит про конкретну серію марок, невдовзі він може отримати багато відповідей з цілого світу, у яких пропонуватиметься інформація, доступна всім членам групи одночасно. Іншим підвидом цього задуму є електронна дошка оголошень (ВВС). Електронні дошки оголошень подібні до Usenet, за винятком того, що всі файли зберігаються в одному комп’ютері, який обслуговується, як правило, однією особою або групою осіб. Теми, обговорювані групою, відображають різні інтереси, погляди й моральні цінності її членів, тому слід виявляти обачність. Однією з початкових цілей “Інтернету” була можливість спільного використання інформації. Наприклад, викладач коледжу може знайти в “Інтернеті” іншого педагога, який погодиться поділитися з ним уже розробленим курсом лекцій. Через кілька хвилин файли можуть бути передані, хоча цих людей розділяла відстань у 3000 кілометрів. А що робити, коли невідомо, де можна знайти потрібну інформацію в «Інтернеті»? Подібно до того як ми знаходимо номер телефону в довіднику, користувач може знайти місце розташування інформації в “Інтернеті”, спершу отримавши доступ до так званих пошукових ділянок. Користувач вводить слово або фразу, а пошукова ділянка відповідає списком місць на “Інтернеті”, де можна знайти інформацію. Як правило, такий пошук безкоштовний і на нього йде всього кілька секунд. Частина “Інтернету”, яка називається World Wide Web, дозволяє авторам по- новому використовувати стару систему приміток. Коли автор звичайної журнальної статті чи книжки вводить символ примітки, ми дивимось униз сторінки і знаходимо посилання на іншу сторінку або книжку. Автори комп’ютерних документів “Інтернету”, по суті, роблять те саме, використовуючи технічний прийом, за допомогою якого в документі підкреслюється чи виділяється слово, фраза або символ. Виділене слово чи символ говорить читачеві, що в “Інтернеті” є додатковий ресурс, часто це інший документ. Цей документ з “Інтернету” можна викликати, і він відразу відкриється на екрані. Документ може бути в іншому комп’ютері чи навіть в іншій країні. Web також дає можливість зберігати і відтворювати фотографії, графічні зображення, мультиплікаційні стрічки, відеофільми та звукові записи. Дуже популярною стає розроблена відносно недавно технологія RealAudio, що дозволяє передавати звук по “Інтернету” у режимі реального часу. Підключивши до комп’ютера динаміки, можна без радіоприймача слухати радіостанції. Також можна знайти в “Інтернеті” пісні своїх улюблених виконавців і прослухати їх, чи скопіювати ці аудіо записи на свій комп’ютер. Навіть з нечисленних прикладів видно, що в мережі дійсно представлена безліч різноманітної інформації. Мережа “Інтернет” схожа на величезну світову бібліотеку, котра має тільки одну, але істотну відмінність: для пошуку книги в бібліотеці є каталог, у крайньому випадку можна звернутися до досвідченого бібліотекаря. Повного каталогу «Інтернету» не існує. Але проте пошук в “Інтернеті” можливий, і це, мабуть, є однієї з найбільш важливих його сторін. Для пошуку даних у мережі використовуються спеціальні сервери, інформація на яких підтримується й обновлюється практично автоматично. З появою пошукових серверів відбулася гуманізація мережі, тобто будь-яка інформація, про яку є хоча б якесь представлення, обов’язково буде знайдена. Пошукові сервери - це окремі спеціальні комп’ютери, що автоматично переглядають усі ресурси “Інтернету” і індексують їхній зміст. При індексуванні ресурсів “Інтернету” пошукові сервери переглядають усю мережу. Для всієї знайденої інформації, будь то www-сторінка, стаття Usenet чи просто файл на сервері, визначається набір індексів, по якому потім можна буде одержати посилання на дану інформацію. Для забезпечення повноти пошуку індексами є всі слова, що зустрічаються в даному ресурсі. Коли на сервер надходить запит у вигляді набору ключових слів, то він просто проводить пошук у своїй базі даних по заданих словах, одержуючи як результат посилання на документи в мережі, в яких містяться дані слова. Після цього результат сортується відповідно до частоти появи того чи іншого слова і повертається користувачу. З боку усе виглядає дуже просто, але це зовсім не так. Одна з основних проблем тут - швидкодія комп’ютерів, що роблять автоматичний пошук по мережі, індексування результатів, обробка запиту, і, нарешті, швидкодія самого www- сервера. “Інтернет” не має організаційної структури. Користувачі його послугами підключаються до різних національних чи міжнародних, комерційних чи державних компаній у системах телекомунікацій. Сформувалася складна багатоступінчаста схема виходу користувачів в “Інтернет” через численних посередників (“провайдерів”). Компаній і посередників, що забезпечують вихід у мережу “Інтернет”, багато тисяч. Їм належать лінії зв’язку, але частіше вони їх орендують, визначаючи різні тарифи на послуги. Тому між ними йде тверда конкурентна боротьба за прибутки. Вони досить часто заохочують користувачів мережі наданням тих чи інших пільг. Нерідко окремі канали електрозв’язку в робочі години потерпають від сильних перевантажень і не справляються з надмірно концентрованими в часі потоками інформації. Послуги “Інтернету” забезпечуються інформацією; закладеною в так званих головних комп’ютерах, число яких, по різним оцінкам коливається від 5 до 9,5 млн. Вони знаходяться в різних країнах і регіонах світу, і кількість їх швидко, росте в міру усе більшого прагнення комерційних організацій розмістити свою платну чи безкоштовну інформацію в системі “Інтернету”. З огляду на велику завантаженість мережі, викликану комерційною діяльністю, розробляється ще одна міжнародна мережа, яку дехто називає “Інтернет II”. Система “Інтернет” в цілому є платною. Усі абоненти - колективи чи окремі особи - вносять свою частку в оплату витрат. Однак не обов’язково, що кінцевому користувачеві пришлють квитанцію на оплату міжміської телефонної розмови, навіть якщо він відвідав багато міжнародних місць. Більшість користувачів розраховуються з місцевим комерційним підприємством (оператором) зв’язку з “Інтернетом”, які в багатьох випадках збирають у користувачів лише постійні щомісячні внески. Як правило, підприємство зв’язку дає місцевий телефонний номер, щоб уникнути зайвих витрат. Як видно, можливості “Інтернету” величезні. Звичайно, у світових масштабах український “Інтернет” навряд чи можна назвати значним. Кількість українських користувачів (за різними оцінками, від 3 до 5 мільйонів) насправді невеличка, адже у світі їх сотні мільйонів. Але “Інтернет” в Україні потребують, і кількість під’єднань до мережі у нас постійно збільшується. Одержати інформацію з “Інтернету” дуже просто, а оперативність можна порівняти з радіо: інформація доходить до користувача практично відразу після події. Зручними є Інтернет-версії газет і часописів: за коротку час можна ознайомитися з багатьма виданнями. Мережеві версії українських газет міцно утримують високі місця в рейтингах сайтів (тут можна згадати газети “День”, “Факти”, “Зеркало недели”, англомовну “Kievpost”). Не відстають інформ- агенства, як Інтернет-версії традиційних Уніану, “Інтерфакс-України”, так і суто мережеві: “Юкрейн Онлайн” (www.online.com.ua), Агентство Інтернет-новин (ain.online.com.-uain). Та й на трьох тисячах українських сайтів інформації дуже багато: від новин і прогнозів погоди - до розваг і наукових праць. Щодня український “Інтернет” поповнюють десятками різноманітних веб-сторінок, і задовольнити свої інформаційні потреби може кожний. Студенти знайдуть тут матеріали для рефератів і курсових, бізнесмени ознайомляться з котируванням, знайдуть ділових партнерів і дані про конкурентів. Кожен може стати причетним до того, що відбувається у світі й в Україні, а тим паче розважитися, знайти роботу, друзів і навіть кохану (коханого). Швидкий зв’язок (комунікативна функція) - величезна перевага “Інтернету”. Це телеконференції, участь в чатах, де багато користувачів можуть спілкуватися на теми, що їх цікавлять, у режимі он-лайн, оперативно обмінюватися великими обсягами даних. Репрезентативна функція мережі в Україні сьогодні ще розвинута недостатньо, та зараз уже багато компаній впевнені, що найбільш ефективний засіб заявити про собі в усьому світі - це створити власний інформаційний ресурс, власну сторінку з інформацією про фірму, її досягнення та плани. Тому серед нових українських веб-сторінок, що з’являються щодня, все більше сайтів вітчизняних виробників і компаній.

Висновки

Отже, “Інтернет” – це проста, але в той же час досить складна комп’ютерно- інформаційна система. Вона немає організаційної структури, але для того, щоб користувач зумів потрапити в неї, існує спеціальна складна багатоступінчаста схема входу через численних посередників (“провайдерів”). Інтернет привабливий ще й тим, що керування мережними ресурсами тут абсолютно децентралізовано - на своєму сервері чи сайті кожен може представляти будь- яку інформацію в будь-якому порядку за умови, що вона технічно сумісна з підтримуваними системою і браузерами, технічними протоколами. Основна функція мережі - надання різних послуг для своїх користувачів. В основному, вона передає або надає інформацію різного виду - аудіо-, відео-, текстову тощо. До того ж Інтернет надає не тільки величезну кількість всілякої інформації, але і можливість спілкування в реальному часі, використовуючи спеціальні програми. Плюси подібної електронної комунікації – знищення відстаней, можливість термінової відповіді, створення співтовариств по інтересах, а також, при бажанні, повна анонімність і створення легенди, тобто можливість «існувати» в іншій фізичній і моральній оболонці (хоча про користь останнього плюса зараз йде широка дискусія в суспільстві). Можна констатувати факт, що система “Інтернет” є одночасно молодою за часовим аспектом і застарілою. Адже наукові розробки у сфері “Інтернет” та програмного забезпечення даної системи постійно тривають і з кожним днем мережа обновлюється. Усередині “Інтернету” постійно відбуваються зміни, внаслідок створення нових програм для кращого функціонування системи, для кращої пропускної здатності вузлів, ліній, серверів та швидкості передачі інформації. Саме тому систему можна назвати молодою - вона вдосконалюється і оновлюється кожного дня і кожної години. Кількість українських користувачів “Інтернету” досить не значна у світових масштабах. Це зумовлюється насамперед тривалою економічною і політичною нестабільністю, високою тарифікацією на підключення до “Інтернету” та користування ним, відсутністю стабільного якісного високопрохідного зв’язку тощо. Нарешті українці можуть “вилізти” з Рунету і знайти багато корисної та необхідної інформації на вітчизняних сайтах. Ще й до того ж за підтримки ПРООН і Світового банку в Україні почали створювати проект “Україна: глобальний розвиток за допомогою “Інтернету”. Побачимо, що з цього вийде, а поки-що треба прислухатися до порад американців на рахунок української мережі, оскільки вони вкладають в неї значні кошти і покладають великі надії стосовно її розвитку Слід зауважити, що на даному етапі свого розвитку система “Інтернет” має досить багато недоліків і внаслідок цього виникає величезна кількість невирішених проблем: викрадення тисяч чи мільйонів доларів хакерами; ламання програм та сайтів хакерами; виведення з ладу величезних кількостей комп’ютерів; віруси, що також завдають шкоди комп’ютерам; відсутність цензури і цей список можна було б ще довго продовжувати. Все це завдає моральної, а інколи і фізичної шкоди людям. Та з недоліками, чи без них, “Інтернет” прогресує і вчені передбачають йому велике майбутнє. Адже крім недоліків мережа має досить багато позитивних сторін, які значно поліпшують життя людей у всьому світі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Булгаков В.Б. Золотой век бесплатного “Интернета”. // Комп&ньоН. - 1999. - №11 (111) 15березня – 19 березня. – 24 с. 2. Гордієнко Г.В. Входження України у всесвітню систему інформації. // Нова політика. - 1999 р. - №5 – С. 64-67. 3. Демонополізація “Інтернету”. // Молода дипломатія. - 2000. - №4 (18). –17с. 4. Інформаційна тривога. // Пробудись. - 1998. - 8 січня. – С. 3-12. 5. Кушніренко А.Г., Леонов А.Г., Кузьменко М.А. та інші. Информационные и комуникационные технологии в образовании. // Информатика и образование. - 1998. - №5. – С. 85-92. 6. Мелешко К.Б. “Інтернет” ворота в Україну. // Політика і культура. - 2001 р. - №1 (84) / 16-21 січня. – С. 30-32. 7. Новые информационные технологии. - М.: Дрофа. - 1999. – С. 48-67. 8. Сек А.А. Журналістика тікає в “Інтернет” // Україна молода. - 2000. - 20 жовтня. – 4 с. 9. Сталенко С.М. UA-нет напередодні мережевого буму. // Політика і культура. - 2001. - №5 (88) / 13-19 лютого. - С. 34-36. 10.Тимченко О.Л. Ну, комп’ютере ти даєш! // Україна молода. - 1999. - 23 червня. – 5 с. 11.Чубукова О.Д. Інформаційний вибух!.. Інформаційний голод. // Віче /2 (95) 2000. - С. 133-137. 12.Що таке “Інтернет”? // Пробудись. - 1997. - 22 липня. – С. 3-13.