Каталог :: Право

Контрольная: Система господарського права

                    Донбаський гірничо-металургійний інститут                    
     

Лисичанський інженерний факультет

Варіант № 3

Перевірив викладач

Жадан А. М.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з предмету “Господарське законодавство” студентки групи ФН – 01з Нікіфорової Ольги Василівни

м.Лисичанськ

2004

Зміст 1 Система господарського права 3 1.1 Вступ 3 1.2 Поняття та види нормативних актів господарського законодавства 6 1.3 Система господарського законодавства 8 1.4 Висновки 11 2 Оформлення позовної заяви 13 3 Задача 15 4 Література 17 1 Система господарського права 1.1 Вступ Норми господарського права як загальні правила поведінки субєктів господарських відносин функціонують завдяки своїй нормативній формі - формі нормативних актів. Саме у формі нормативних актів норми господарського права приймаються, вивчаються і застосовуються, тобто функціонують як загальні обовязкові правила господарювання. Відповідно господарське законодавство загалом можна визначити як систему нормативно-правових актів, які згідно із законом є інституційними джерелами господарського права. Основними джерелами господарського права є саме закони та інші нормативні акти. Такі форми права, як звичай, судовий прецедент у цій сфері застосовуються рідко. Система господарського законодавства загалом обумовлена предметом регулювання. Офіційно межі цього предмету не визначені через відсутність у даному законодавстві кодифікованого нормативного акта типу Господарського кодексу. Тому теоретично обґрунтовуються два визначення меж предмета господарського законодавства. Згідно з першим визначення предметом господарського законодавства є господарські відносини між організаціями щодо виробництва і реалізації продукції, відносин у капітальному будівництві, відносини у закупівлі сільськогосподарської продукції в аграрних товаровиробників, відносин у державному страхуванні, зовнішньоекономічній діяльності, планові та господарсько-процесуальні відносини. Це точка зору представників теорії господарського права. Згідно з нею господарське законодавство являє собою самостійну галузь - систему нормативних актів, правила яких регулюють господарські відносини щодо ор­ганізації і здійснення господарської діяльності, в галузі суспіль­ного виробництва та обігу. Теорія господарського права виходить з того, що як галузь господарське законодавство окреслене лише господарськими від­носинами і не включає всіх нормативних актів (фінансового, адміністративного, трудового права тощо), які теж регулюють народне господарство. У такому спеціальному значенні госпо­дарське законодавство кодифіковано лише частково, стосовно окремих видів господарських відносин: транспортних, господар-сько-процесуальних. Друге визначення предмета господарського законодавства формулюється не за предметом регулювання ("господарські пра­вовідносини"), а за "критерієм адресата" — за відношенням нор­мативних актів до народного господарства, адресуванням їх цьому об'єктові (а не господарюючим суб'єктам майнових від­носин). Згідно з цим визначенням господарське законодавство є су­купністю нормативних актів, які регулюють усі, а не тільки гос­подарські, правовідносини у народному, господарстві. Таке ви­значення, терміна "господарське законодавство" узагальнює адре-соване економіці цивільне {насправді господарськє), трудове, фінансове, земельне, екологічне та інші окремі системи законо­давства. Тобто це безмежно широка "суперсистема" законодавства ("безмежний нормативний масив"). Прихильники цієї теорії називають господарське законодавство не галуззю, а "норматив­ним масивом" — терміном, змістовно-понятійні межі якого з'ясувати важко. Він охоплює всі нормативні акти, які так чи інакше стосуються народного господарства. Враховуючи, що і суто суто господарсько-правових актів у нас дуже багато, наукова цінність цієї теорії досить сумнівна. Ознаки та особливості господарського законодавства, однією з яких є комплексний зміст основних нормативних актів, більш повно характеризують цю галузь законодавства, Переважна більшість нормативних актів господарського законодавства включає норми двох і більше галузей правам. Як приклад можна навести Закон України "Про підприємства а Україні". Це акт господарського законодавства, який містить норми господарського або цивільного (статті 10,20 і 21), адміністративного (ст. 16). фінансового (статті 18, 23 і 24) трудового (ст. 19) та інших галузей права. Комплексними є й інші (кодифіковані) акти господарського законодавства, зокрема транспортні статути та кодекси. Другою ознакою і осо6ливістю господарського законодавства є те, що воно включає в себе одногалузеві акти господарського ( цивільного) законодавства. Такими слід вважати Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, та Положення про поставки товарів народного споживанням Вони одногалузеві, бо регулюють відносини щодо укладання та вико­нання відповідних господарських договорів. Об'єктивною ознакою господарського законодавства є мно­жинність актів, зумовлена тим, що: 1) це законодавство регулює різні,.види господарської діяль­ності (промислову, будівельну, транспортну, комерційну тощо), кожен з яких має істотні особливості, які враховуються у спеці­альних актах, 2) в економіці наявні різні форми власності (приватна, колек­тивна, державна), що теж відповідним чином диференціює, акти господарського законодавства; 3) на території України до цього часу застосовуються окремі акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані за­конодавством України (в тому числі і стосовно законодавчого регулювання господарських відносин), за умови, що вони не су­перечать Конституції і законам України; 4) немає кодифікованого акта господарського законодавства, натомість діє значна кількість актів, прийнятих вищим та цен­тральними органами державної виконавчої влади. З названих об'єктивних факторів і суб'єктивних причин ви­пливає висновок про те, що кодифікувати господарське законодавство навіть у великому акті (Господарському чи Комерційному кодексі) буде дуже важко. Тому як один з варіантів, як пер­ший крок на шляху систематизації господарського законодавства можлива його інкорпорація, тобто прийняття Зводу господарського законодавства України. Наступною ознакою господарського законодавства України є його поєднання з комерційним правом інших країн та міжнародними договорами з господарських питань. Воно здійснюється згідно з певними принципами, зазначеними нижче. Принцип пріоритету спеціальних норм міжнародного договірного права над загальними нормами господарського права України. Цей принцип сформульований, зокрема, у ст. 4 Закону України “Про підприємства в Україні”: "Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою встановлено інші правила, ніж ті, що містить Законодавство про підприємства, то застосовуються Правила міжнародного договору або міжнародної угоди”. 3 цього принципу виходить, наприклад, інвестиційне законодавство України. Принцип надання нормам міжнародних економічних договорів статусу національного законодавства України. Законом Украї­ни "Про дію міжнародних договорів на території України" від 11 грудня 1999р. встановлено, що "укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять не­від'ємну частину національного законодавства України й засто­совуються в порядку, передбаченому для норм національного за­конодавства". Якщо такого порядку не встановлено, пріоритет згідно з нормами міжнародного права мають норми міжнародних договорів.'' Третім принципом поєднання господарського законодавства України з комерційним правом інших країн є країни, яким визначаються права та обов'язки сторін договорів. Законодавством України також передбачено, що за відсутності згоди сторін щодо застосовуваного права діє право країни місце­знаходження (основного місця діяльності, заснування, проживання) сторони — виконавця договору: продавця, наймодавця, перевізника, кредитора, поручителя тощо (ст 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність") Це так званий принцип місця. Територіальний принцип діє також стосовно деяких видів договорів (про створення спільного підприємства, про виконання будівельно-монтажних робіт та ін ), коли застосовується право " країни, на території якої створюється та реєструється СП, виконуються роботи, здійснюється інша діяльність. Слід зазначити, що поняття “господарське законодавство” охоплює як господарські закони у власному значенні, так і інші нормативні акти з питань господарської життєдіяльності. Це законодавство включає в себе і відомче господарське законодавство. До відомчих нормативних актів належать у такому разі ті, що мають нормативну силу стосовно прав та обовязків субєктів господарських відносин. Це нормативні акти міністерств, державних комітетів, інших органів виконавчої влади, які здійснюють управління економікою. Щоб забезпечити законність актів відомчого законодавстваства, їх відповідність законам та підзаконним нормативним актам, Указом Президента "Про державну.реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 3 жовтня 1992 р. в Україні введено державну реєстра­цію відомчих нормативних актів. Її здійснюють: Міністерство юстиції України - щодо нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів-виконавчої влади, органів господар­ського управління та контролю; Головне управління юстиції Мі­ністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим — що­до нормативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим; обласні, Київське та Се­вастопольське, міські управління юстиції — щодо нормативно-правових актів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозді­лів, а також місцевих органів господарського управління та конт­ролю; районні, районні у містах Києві та Севастополі управління, юстиції — щодо нормативно-правових актів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управ­лінь, відділів, інших підрозділів. До господарського законодавства належать також нормативні акти, які в теорії права називають локальними, або статутними. Це статути і установчі договори підприємств, господарських товариств, господарських об'єднань, цоложення про структурні під­розділи підприємств, у тому числі відокремлені (філії, представництва, відділення). Сукупність цих нормативних актів з юридичної точки зору є своєрідним елементом господарського зако­нодавства. По-перше, зазначені акти приймаються (затверджуються), як правило, тими суб'єктами, статутні процедури функціонування яких вони регулюють, тобто підприємствами (щодо державних підприємств діє порядок затвердження їхніх статутів уповноваженими на це органами), товариствами, концернами, корпораціями, асоціаціями тощо. Звідси джерелом юридичної сили статутів, установчих договорів тощо є нормотворчі повноваження саме цих осіб як основаних на законі соціальних інститутів. Мєжі таких повноважень визначені законом, тобто статутне право грунтується на законі. По-друге, за колом осіб такі акти є суб'єктивними, тобто поширююься лишє на тих суб'єктів, що їх прийняли. Звідси визначення локальні. 1.2 Поняття та види нормативних актів господарського законодавства Визначення нормативного акта господарського законодавства грунтується на загальнотеоретичному понятті “нормативний акт”. Нормативний акт господарського законодавства являє собою офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який є джерелом норм господарського права, тобто встановлює (змінює) або припиняє норми господарського права. Норма господарського права — це елемент системи комплекс­ної галузі господарського права. Нормативний акт діє як елемент зовнішньої форми господарського права, елемент комплексної галузі господарського законодавства. З цього визначення випливають дві основні ознаки норматив­ного акта господарського законодавства. Перша стосується зміс­ту, за яким нормативний акт є офіційним джерелом правової ін­формації про чинні норми права у сфері господарської діяльнос­ті. Друга ознака стосується форми. Нормативний акт — це юридично-технічна форма встановлення, опублікування і засто­сування норм господарського права. Як форма господарське законодавство є основним видом пра­вової інформації, визначення якої дає Закон України "Про ін­формацію" від 2 жовтня 1992 р. Згідно зі ст. 22 цього Закону господарське законодавство є "сукупністю документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джере­ла, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо". Щоб забезпетати доступ до законодавчих та інших норматив­них актів усім громадянам, держава, забезпечує видання цих ак­тів масовими накладами у найкоротші сроки після набрання ни­ми чинності. Ця норма 3акону, на жаль, виконується не належ­ним чином, особливо щодо підзаконних актів господарського за­конодавства. Поняття нормативного акта господарського законодавства багатозначне. Воно визначає різноманітні щодо юридичної сили, форми і сфер дії нормативні акти. Тому їх класифікують на види шляхом визначення актів господарського законодавства за" двома основними критеріями: юридичною силою актів та змістом норм гсоподарського права, які вони встановлюють. Згідно з юридичною силою господарське законодавство функціонує як вертикальна ієрархічна система нормативних актів. Структура цієї системи зумовлена структурою органів законодавчої і державної виконавчої влади, які мають законодавчі і нормотворчі повноваження щодо регулювання господарської діяльності. В ній можна виділити кілька блоків, головним з яких є гос­подарське законодавство, що грунтується на статтях і нормах Конституції України про власність, про підприємництво, про компетенцію вищих органів державної влади (Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів) у нормативному регулюванні господарської діяльності. Другий блок становлять господарські закони, їх можна класи­фікувати як: загальні (Закон України "Про власність"; Цивільний кодекс, який регулює основні види господарських відносин і договорів); закони про види і праіювий статус суб'єктів господарювання (закони України "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про колективне сільськогосподарське підпри­ємство" тощо); закони про окремі види господарської діяльності (закони України "Про зв'язок", "Про транспорт", "Про залізничний транспорт", Кодекс торговельного мореплавства, Повітряний ко­декс України); закони про окремі відносини (наприклад: Арбітражний про­цесуальний кодекс України). Ще один блок нормативних актів господарського законодав­ства становлять так звані законодавчі акти: а) постанови Верховної Ради України з господарських пи­тань, які були прийняті як акти поточного законодавства; б) декрети Кабінету Міністрів з господарських питань, які приймав Кабінет Міністрів України на підставі тимчасових по­вноважень, делегованих йому Верховною Радою України. Великий за обсягом блок господарського законодавства ста­новлять підзаконні нормативні акти: а) укази Президента України з господарських питань (на­приклад, Про Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" від 19 лютого 1994 р., "Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку" від 14 лютого 1997р. б) розпорядження Президента України з окремих господар­ських питань, які пвидаються як оперативні господарські акти (наприклад, "Про заходи Щодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 24 травня 1994 р., "Про заходи щодо врегулюваня щзаборгованості підпри­ємств" від 14 травня 1997 р.); в) постанови та розпорядженя Кабінету Міністрів України з господарських питань, які приймаються відповідно до ст. 117 Конституції України; г) господарські нормотивні акти міністерств, державних комі­тетів та інших центральних органів виконавчої влади. Ці акти приймаються у вигляді положень, інструкцій, правил тощо, за­тверджуваних наказами відповідних міністрів. До цієї групи відомчого законодавства належать також акти, прийняті госпо­дарськими об'єднаннями (асоціаціями, корпораціями, концер­нами тощо), та локальні нормативні акти; д) нормативні акти господарського законодавства місцевих рад та місцевих держадмінітрацій (нормативні господарські акти територіальної дії). Важливою є загальна класифікація нормативних актів господарського законо­давства на види за змістом тих норм господарського права, які офіційно встановлюють ці акти. Залежно від змісту доктрина господарського права розрізняє чотири .види актів: - акти, норми яких є загальними правилами функціонування господарських правовідносин. Такі норми містяться у кодексах, які. кодифікують окремі інститути господариькрго права. Зокре­ма, Цивільний кодекс кодифікує норми про договірні господарсько-правові інститути: купівлю-продаж, поставку та інші форми обміну; загальний і будівельний підряд, перевезення вантажів; інститут майнової відповідальності господарюючих суб'єктів та ін. Щодо окремих видів правовідносин діють спеціальні коди­фіковані акти господарського законодавства Це, зокрема, транс­портні кодекси та статути, загальні правила перевезення ванта­жів; - компетенційні акти, які визначають види господарюючих субєктів, а також їхні права та обов'язки щодо господарювання, тобто господарську компетенцію; - нормативні документи, що регулюють технічні параметри виробництва та його результати, зокрема технологічні процеси, якість продукції, (робіт, послуг), витрати (норми витрат матері­альних і трудових ресурсів, норми виробітку тощо). Формами нормативних документів є стандартні (державні, галузеві, підприємств, технічні умови), а також державні будівельні норми і правила; - нормативиі акти, шо виражають норми-завдавня, тобто ви­значають твоїм адресатам конкретні результати, яких мають досягти сусубєкти господарських відносин за належної правомірної поведінки, а не загальні правила поведінки. Юридично-технічною формою актів цього виду є акти планування, програми (тех­нічна форма) і закони та постанови про їх затвердження (юри­дична форма). 1.3 Система господарського законодавства Крім вертикальної (згідно з юридичною силою актів) системи, господарське законодавство має так звану горизонтальну систему. Вона визначаєгься предметом регулювання у широкому розумінні, тобто видами господарської (продукція, роботи, по­слуги) і функціональної (управління, фінансування, ціноутво­рення, стандартизація) діяльності, галузі народного господар­ства, видами господарських відносин. Отже, основою системи господарського законодавства у такому розумінні є матеріальний критерій, зміст предмета регулювання. У кодифікованих галузях законодавства їх системи визнача­ються структурами кодексів. Господарське законодавство не кодифіковано. Воно має офіційну інкорпорацію у формі розділу IV “Законодавство про народне господарство” Зводу законів УРСР (т.-5). Ця форма розрахована на "союзно-українське" господар­ське законодавство. Отже, у своїй основі вона застаріла. Структурними підрозділами системи господарського законо­давства є окремі законодавчі (нормативні) інститути. Інститут являє собою групу (підсистему) нормативних актів, предметом яких є комплекс однорідних відносин чи вид діяльності. Основою господарського законодавства є система статусних, або компетенційних законів, тобто таких, які визначають правове становище господарюючих суб'єктів (законодавчий інститут господарюючих суб'єктів). Ці закони класифікують залежно від ко­ла осіб, на яких вони поширюються. Так, загальні закони України “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні” поширюються на всі підприємства і на всіх підприємців. Вони визначають види і огрганізаційні форми підприємств, порядок їх створення та реєстрації, економічні і правові умови діяльності, порядок припинення діяльності підприємств. До загальних законів цієї групи належить Закон України "Про внесення змін до Закону України “Про банкрутство” від ЗО червня 1999 р., який встановлює порядок відноішення платоспрможіності субєкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повне вимог кредиторів. Крім загальних законів, до статусних відносять закони, які визначають правове становище окремих видів підприємств усіх галузей економіки. Зокрема, це Закон України "Про господарські.товариства" від 19 вересня 1991 р., який ви­значає поняття, види, умови створення і діяльності господар­ських товариств, тобто підприємств, що утворюються і діють на договірних умовах шляхом об'єднання майна і підприємницької діяльності їх учасників. Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" від 17 липня 1997 р. враховує особливості пра­вового становища кооперативів у сільському господарстві та їх об'єднань. Ще один приклад — Закон України "Про режим іно­земного інвестування" від 19 березня 1996 р., в якому розділ IV "Підприємства з іноземними інвестиціями" регулює особливості правового становища підприємства з іноземною інвестицією. Аналогічно регулюється правове становище інших окремих видів підприємств: виробничих кооперативів, колективних сільсько­господарських підприємств та ін. Іншим інститутом господарського законодавства є група нор­мативних актів, що регулюють правове становище об'єднань під­приємств: асоціацій, корпорацій, концернів, консорціумів тощо. Загальний порядок створення і державної реєстрації. об'єд­нань підприємств регулює Закон України "Про підприємства в Україні" (об'єднань кооперативів у сільському господарстві — Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію"). До цього правового інституту належать також .декрети Кабінету Мі­ністрів України та укази Президента України про об'єднання підприємств окремих галузей (вугільної промисловості; зв'язку; транспорту та дорожнього господарства; електроенергетичних підприємств; нафтової, газової, нафтопереробної промисловості та нафтопродуктозабезпечення). Сюди відносять і відповідні ло­кальні акти: установчі договори, статути об'єднань. Об'єднання підприємств створюються відповідно до вимог антимонопольного законодавства України, зокрема Закону Ук­раїни "Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2001 р. Фундаментальним інститутом господарського законодавства; є система нормативних актів, які на основі Закону України “Про власність” від 7 лютого 1991 р. регулюють відносини щодо управління (володіння, користування) нерухомим-майном у на­родному господарстві. До цього інституту входять нормативні акти: • про уравління державною власністю. Це в основному указі Президента України, постанови Кабінету Міністрів, які деталїзують положення статей 31—39 (про державну власність) Закону України "Про власність". Стосовно державного сектора ці акти встановлюють правовий режим державного маина, яке перебуває у повному господарському відданні державних підприємств або оперативному управлінні казенних підприємств та державних установ; • про оренду державного та комунального майна; • про приватизацію державного майна. Окремим важливим інститутом господарського законодавства є інститут господарського договірного (контрактного) права. Значення його зумовлено тим, що інститут господарського зо­бов'язання і господарського договору є фундаментальним для всіх видів господарських відносин. Чинна система законодавства про договірне господарське право грунтується на кодифікованих законах і нормативних актах про окремі види договорів. Кодифі­ковані акти — це: Цивільний кодекс України, шо містить норми про зобов'язальне право та окремі види зобов'язань; Закон Украї­ни "Про підприємства в Україні", в ст. 21 якого йдеться про гос­подарські відносини підприємства, а в ст. 31 — про відповідаль­ність за порушення договірних зобов'язань; Арбітражний проце­суальний кодекс України, статті 10 та 11 якого встановлюють за­гальний порядок врегулювання розбіжностей і спорів при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів. До цього інституту належать також кодифіковані закони і підзаконкі акти України і Союзу РСР, якими регулюються окремі види договорів (поставки — Положенням про доставки продукції виробничо-технічного призначення та Положенням про поставки товарів на­родного споживання; підряду на капітальне будівництво —.Зако­ном України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р.; концесії — Законом України "Про концесії" від 16 лип­ня 1999р. • Законодавство про регулювання ринків, яке грунтується на Законі України "Про власність", охоплює такі основні закони і декрети; Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р., яким визначено юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації Національного банку України; Закон України "ІІро банки і банківську діяльність", який визначає структуру банківської системи, економічні, організаційній: та правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків; Закон України "Про державне регулювання ринку цінних па­перів в Україні"; від 30 жовтня 1996 р., який визначає правові за­сади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних папирів та їх похідних в Україні; Закон України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10 грудня 1997 р. , який визначає правові основи обігу цінних паперіїі у Національній депозитарній системі та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні; Закон " України "Про цінні палери і фондову біржу" від 18 червня 1991 р., який визначає умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулює посередницьку діяльність щодо обігу цінних паперів в Україні; Декрет Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства"' від 17 травня 1993р., яким визначено поняття довірчого това­риства, особливості його створення та діяльності; Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. Він установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання; повноваження державних органів і функцій банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних опе­рацій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного кенттролю, відповідальність за порушення валютного законодавства; Указ Президента України "Про інвестиційні фонди та інвес­тиційні компанії із 19 лютого 1994 р. Затверджене цим Указом Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії визначає поняття Інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, порядок створення та умови, їхньої діяльності, здійснення державного контролю, а також заходи щодо захисту інтересів їхніх учасників. Законодавство страхування (3акон України "Про страхування" від 7 березня І996 р ) рєгулює відносини між страховиками (страховими компаніями, створеними у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю) і страхувальниками (юридичним й особами та дієздатними громадянами) щодо захисту майнових інтересів грома­дян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів (страхових вне­сків, страхових премій). Дія цього законодавства не поширюєть­ся на державне соціальне страхування. Законодавство про захист економічної конкуренції, як атрибут правової системи ринкового спрямування представлено в першу чергу Законом України "Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2001 р., який визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в госпо­дарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конку­рентних відносин. До нього належать також Закон України "Про Антимонопольний комітет України" від 26 листопада І993 р., Закон України "Про захист від недобросовісної, конкуренції" від 7 червня 1996 р., який визначає правові засади захисту господарюючих суб'єктів і споживачів) від недобросовісної конкуренції, та інші нормативні акти. Законодавство про зовнішньоекономічну діяльність. Основним нермативним актом тут є Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльнсть" від 16 квітня 1991р., який регулює такі види зовнішньоекономічної діяльності: зовнішню торгівлю; економічне, науково-технічне співробітництво; спеціалізацію та кооперацію виробництва, науки і техніки, транспортні відносни; надання різноманітних послуг; банківські (кредитні, розрахункові та ін.) операції. Законодавство про нормативні документи (технічні норми) та умови їх застосування. Воно в основному представлене декретами Кабінету Міністрів: "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення" від 8 квітня 1993 р., "Про стандартизацію і сертифікацію" від 10 травня 1993 р., а також Законом України "Про державне регулювання видобутку і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" від 18 листопада 1997 р. та Законом України "Про метрологію та метрологічну діяльність" від 11 лютого 1998 р.. Зазначене законодавство: — встановлює правові основи державного нагляду за додер­жанням стандартів, норм і правил суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями), визначає їхню відповідальність за порушення цих стандартів, норм і правил; — спрямоване на захист інтересів народного господарства і громадян України, має на меті сприяння науково-технічному і економічному прогресові на основі використання результатів ви­мірювань гарантованої точності, виражених у тих одиницях, що допускаються до застосування, і створення сприятливих умов для розвитку міждержавних зв'язків; — визначає правові та економічні основи систем стандартизації та сертифікації, встановлює організаційні форми їхнього фун­кціонування на території України; — встановлює правові основи, державного контролю за видо­буванням, виробництвом, використанням, обігом, обліком і зберіганням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контролю за операціями з ними. __ Законодавство про арбітражні суди та арбітражній процес визначає організацію та діяльність арбітражного суду — незалеж­ного органу у вирішенні всіх господарських спорів, що виника­ють між юридичними особами, державними та іншими органами, а також організацію та діяльність міжнародного комерційного ар­бітражу (третейського суду) щодо, розв'язання спорів, які вини­кають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків. 1.4 Висновки Однією з умов функціонування ринкових. відносин є правове забезпечення господарської діяльності, яке включає, зокрема, створення її законодавчої основи, тобто системи нормативних ак­тів (головним чином у формі законів), що визначають правовий статус суб'єктів господарювання та регламентують різні аспекти господарської діяльності. Становлення національного господарського законодавства в Україні пов'язане з труднощами, спричиненими насамперед еко­номічними та соціально-політичними факторами. По-перше, прийняття законодавчих актів відбувається в умо­вах існування старого загальносоюзного законодавства, яке скла­лося у період панування державної власності як основи еконо­мічної системи, директивного планування та принципу демокра­тичного централізму в керівництві економікою. І хоч так званий пакет нормативних актів з питань радикальної економічної ре­форми (липень 1987 р.) вніс певні демократичні засади у правове регулювання господарських відносин, проте суперечності із ста­рим законодавством періоду адміністративно-командної економі­ки так і не були усунені. Ось чому основоположні закони у галу­зі економіки ("Про власність", "Про підприємництво"; "Про під­приємства в Україні") одразу ж після набрання чинності вступи­ли у суперечність з чинним законодавством (передусім з Цивільним кодексом, робота над оновленням якого невиправдано затягується). Суперечності нового законодавства зі старим не лише перешкоджають творенню правопорядку в господарських відносинах, а й іноді безпосередньо є причиною правопорушень та зловживань з боку суб'єктів підприємництва. По-друге, деякі з прийнятих нормативних. актів (закони України "Про цінні папери і фондову біржу", "Про товарну біржу" "Про селянське (фермерське) господарство" та ін. на момент прийняття були рораховані на регулювання неіснуючих або малорозвинених суспільних відносин. А оскільки будь-який закон покликаний регулювати конкретні, а не абстрактні відносини, виникли труднощі як з дією прийнятих так і з прийняттям нових нормативних актів. По-третє, ще одна складність зумовлена припиненням існу­вання СРСР та проголошенням державної незалежності його ко­лишніх республік. Визнаним верховенства законодавства незалежних держав як одного з атрибутів державного, суверенітету поставило перед законодавцем завдання заповнити в господар­ському законодавстві вакуум, який склався внаслідок того, що загальносоюзне господарське законодавство містило ряд принци­пово важливих для правового регулювання господарської діяль­ності актів, не продубльованих республіками (Положення про поставки, Правила про договори підряду на капітальне будів­ництво тощо). Крім того, функціонування міждержавних господарських зв'язків (насамперед з державами "близького зарубіжжя"), необ­хідність їхнього відновлення та зміцнення вимагає вирішення ще однієї проблеми — створення правової бази міждержавної госпо­дарської діяльності, узгодженої з уже прийнятими актами націо­нального законодавства, яке має бути узгоджене з нормами міжнародного права. З огляду на це навряд чи можна погодитися з тим, що Україна не підписала Угоду про принципи зближення Господарського законодавства держав-учасниць Співдружності, вчинену у Бішкеку 09.10.92 р. державами - учасницями СНД. На стані господарського законодавства негативно позначаєть­ся відсутність чіткої регламентації процесу розробки, узгоджен­ня, експертизи та внесення на розгляд відповідних органів проектів законів та підзаконннх нормативних актів. Не можна вважати нормальним для законотворення явищем внесення змін до нормативних актів невдовзі після їх прийняття, як це було, на­приклад, із Законом Україну "Про підприємства в Україні". До цього Закону, який є одним з базових нормативних актів господарського законодавства, з часу його прийняття, вже більше со­рока разів вносилися зміни. Вадами законотворчого процесу можна пояснити той факт, що до Закону України "Про підприємництво" вносилися, зміни і доповнення чотирма законами, прийнятими в один день - 46 грудня 1993 р., причому три з цих законів мали однакову назву "Про внесення змін і доповнень до ст. 4 Закону України "Про підприємництво". Всього ж до зазна­ченого Закону зміни і доповнення вносилися 50 разів. У законотворчій діяльності слід також суворо додержуватися принципу правової економії, який означає приняття меншої кількості нормативних актів з одних і тих самих питань, використання методів інкорпорації та. кодифікації як основних видів систематизації правових норм. Важливим напрямом нормотворчої діяльності української держави у сфері правового регулювання господарських відносин є видання нормативних актів міністерствами, іншими органами державної виконавчої влади, органами господарського управління та контролю. Відомчі нормативні акти, які видаються на виконання і в ме­жах закону; покликані забезпечити чітке функціонування всіх ланок ринкового механізму. Вони є однією з форм державного регулювання підприємницької (господарської) діяльності, спря­мовані на усунення прогалин у правовому регулювання тих або інших суспільних відносин. Принцип верховенства права та його реалізація її механізмі правового регулювання зумовлюють підвищені вимоги до змісту відомчих нормативних актів господарського законодавства, від­повідності їх іншим законодавчим актам та узгодженості з рані­ше прийнятими актами. Для впорядкування видання міністерствами, іншими органами державної виконавчої влади нормативних актів щодо забезпечення охорони прав, сво­бод і законних інтересів громадян, підприємств та орга­нізацій в Україні з 01.01.1993 р. було запроваджено державну реєстрацію Міністерством юстиції відомчих нормативних актів. Відповідно до Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої вла­ди, органів господарського управління та контролю, що зачіпа­ють права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженого постановою Кабінету Мініст­рів України від 28 грудня 1992 р. № 7312, на державну реєстрацію подаються акти, що містять правові норми, розраховані на невизначене коло осіб, підприємств, установ, організацій і неодноразове застосування, незалежно від строку їхньої дії (постійні чи обмежені певним часом) та харак­теру відомостей, які в них містяться, у тому числі з грифами "Для службового користувайня","Не для друку", "Таємно" та іншими, а також прййняті в порядку експерименту. Практика державної реєстрації нормативних актів дає підстави позитивно оцінити заходи щодо недопущення до застосування відомчих нормативних актів, які не відповідають чинному зако­нодавству як з точки зору створення правової бази ринковоі екноміки, так із огляду на правовиховне та профілактичне значення відомчого і господарського законодавства. Водночас запровадження державної реєстрації відомчих нор­мативних актів допомогло виявити окремі прогалини у відомчому нормотворенні, так, поза межами державної реєстрації опинилися певні нормативні акти Національної комісії регулювання деяких інших центральних органів виконавчої влади. Далеко не завжди здійснюється державна реєстрація нормативних актів, що їх видають обласні державні адміністрації. Ці та інші упущення в українському законотворенні має вра­хувати парламент України та інші суб'єкти нормотворчого про­цесу, якщо ми, як правова держава, хочемо мати стабільне і доб­ротне законодавство, яке б не лише виконувало роль регулятора суспільних відносин, а й сприяло недопущенню правопорушень суб'єктами господарювання.

2 Оформлення позовної заяви

Позовна заява - документ, який передається до арбітражу або суду з проханням про стягнення з відповідача примусовим порядком претензійних сум або якого- небудь майна. Форма i змiст позовної заяви визначені у статті 54 (iз змiнами, внесеними згiдно iз Законами N 251/97-ВР вiд 13.05.97, N 2413-III вiд 17.05.2001, N 2539-III вiд 21.06.2001, N 850-IV вiд 22.05.2003, N 1255-IV вiд 18.11.2003) Господарського процесуального кодексу України. Позовна заява подається до господарського суду в письмовiй формi i пiдписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином - суб'єктом пiдприємницької дiяльностi або його представником. Позовна заява повинна мiстити: 1) найменування господарського суду, до якого подається заява; 2) найменування (для юридичних осiб) або iм'я (прiзвище, iм'я та по батьковi за його наявностi для фiзичних осiб) сторiн, їх мiсцезнаходження (для юридичних осiб) або мiсце проживання (для фiзичних осiб), iдентифiкацiйнi коди суб'єкта господарської дiяльностi за їх наявностi (для юридичних осiб) або iндивiдуальнi iдентифiкацiйнi номери за їх наявностi (для фiзичних осiб - платникiв податкiв); 2-1) документи, що пiдтверджують за громадянином статус суб'єкта пiдприємницької дiяльностi; 3) зазначення цiни позову, якщо позов пiдлягає грошовiй оцiнцi; суми договору (у спорах, що виникають при укладаннi, змiнi та розiрваннi господарських договорiв); 4) змiст позовних вимог; якщо позов подано до кiлькох вiдповiдачiв, - змiст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, на яких грунтуються позовнi вимоги; зазначення доказiв, що пiдтверджують позов; обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на пiдставi якого подається позов; 6) перелiк документiв та iнших доказiв, що додаються до заяви. У позовнiй заявi можуть бути вказанi й iншi вiдомостi, якщо вони необхiднi для правильного вирiшення спору. Цiна позову згідно статті 55 визначається: 1) у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи iншим документом, за яким стягнення провадиться у безспiрному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про витребування майна - вартiстю майна, що витребується; 3) у позовах, якi складаються з кiлькох самостiйних вимог, - загальною сумою усiх вимог; 4) у позовах про стягнення iноземної валюти - в iноземнiй валютi та у карбованцях вiдповiдно до офiцiйного курсу, встановленого Нацiональним банком України на день подання позову. В цiну позову включаються також вказанi в позовнiй заявi суми неустойки (штрафу, пенi), а якщо вони не вказанi, - суми їх, визначенi суддею. Цiну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення цiни позову вона визначається суддею. Позивач, прокурор чи його заступник зобов'язанi при поданнi позову надiслати сторонам копiї позовної заяви та доданих до неї документiв, якщо цих документiв у сторiн немає (стаття 56). Такий самий обов'язок покладається на позивача у разi залучення господарським судом до участi у справi iншого вiдповiдача, замiни господарським судом неналежного вiдповiдача. ( Стаття 56 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом N 251/97-ВР вiд 13.05.97) До позовної заяви додаються документи, якi пiдтверджують: 1) вжиття заходiв досудового врегулювання господарського спору з кожним iз вiдповiдачiв (у спорах, що виникають при укладаннi, змiнi чи розiрваннi договорiв, - вiдповiдно договiр, проект договору, лист, який мiстить вимогу про укладання, змiну чи розiрвання договору, вiдомостi про пропозицiї однiєї сторони i розгляд їх у встановленому порядку, вiдповiдь другої сторони, якщо її одержано, та iншi документи; у спорах, що виникають при виконаннi договорiв та з iнших пiдстав, - копiя претензiї, докази її надсилання вiдповiдачу, копiя вiдповiдi на претензiю, якщо вiдповiдь одержано); 2) вiдправлення вiдповiдачевi копiї позовної заяви i доданих до неї документiв; 3) сплату державного мита у встановлених порядку i розмiрi; 3-1) сплату витрат на iнформацiйно-технiчне забезпечення судового процесу; 4) обставини, на яких грунтуються позовнi вимоги. До заяви про визнання акта недiйсним додається також копiя оспорюваного акта або засвiдчений витяг з нього. До позовної заяви, пiдписаної представником позивача, додається довiренiсть чи iнший документ, що пiдтверджує повноваження представника позивача. ( Стаття 57 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законами N 2413-III вiд 17.05.2001, N 2539-III вiд 21.06.2001 ) В однiй позовнiй заявi може бути об'єднано кiлька вимог, зв'язаних мiж собою пiдставою виникнення або поданими доказами. Суддя має право об'єднати кiлька однорiдних позовних заяв або справ, у яких беруть участь тi ж самi сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалi про порушення справи або в рiшеннi (стаття 58). Вiдповiдач має право пiсля одержання ухвали про порушення справи надiслати: 1) господарському суду - вiдзив на позовну заяву i всi документи, що пiдтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, iншим вiдповiдачам, а також прокурору, який бере участь в судовому процесi, - копiю вiдзиву. Вiдзив пiдписується повноважною особою вiдповiдача або його представником. Вiдзив повинен мiстити: найменування позивача i номер справи; мотиви повного або часткового вiдхилення вимог позивача з посиланням на законодавство, а також докази, що обгрунтовують вiдхилення позовної вимоги; перелiк документiв та iнших доказiв, що додаються до вiдзиву (у тому числi про надiслання копiй вiдзиву i доданих до нього документiв позивачевi, iншим вiдповiдачам, прокурору). До вiдзиву, пiдписаного представником вiдповiдача, додається довiренiсть чи iнший документ, що пiдтверджує повноваження представника вiдповiдача. (Стаття 59 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом N 2539-III вiд 21.06.2001) Вiдповiдач має право до прийняття рiшення зi спору подати до позивача зустрiчний позов для спiльного розгляду з первiсним позовом. Зустрiчний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первiсним. Подання зустрiчного позову провадиться за загальними правилами подання позовiв (стаття 60).

Задача

Своїм наказом директор Товариства з обмеженою відповідальністю “Віраж” звільнив з товариства учасника, мотивуючи це тим, що останній своїми діями заважає досягненню цілей товариства. Дайте поняття Товариству з обмеженою відповідальністю. Схарактеризуйте дії директора Товариства з обмеженою відповідальністю “Віраж”. Що відноситься до компетенції зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю. Товариством з обмеженою вiдповiдальнiстю є засноване одним або кiлькома особами товариство, статутний капiтал якого подiлений на частки, розмiр яких встановлюється статутом (згідно статті 140 Цивільного кодексу України). Учасники товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю не вiдповiдають за його зобов'язаннями i несуть ризик збиткiв, пов'язаних з дiяльнiстю товариства, у межах вартостi своїх вкладiв. Учасники товариства, якi не повнiстю внесли вклади, несуть солiдарну вiдповiдальнiсть за його зобов'язаннями у межах вартостi невнесеної частини вкладу кожного з учасникiв. Дії директора Товариства з обмеженою відповідальністю “Віраж” являються неправомірними, так як згідно статті 141 Цивільного кодексу України вищим органом товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю є загальнi збори його учасникiв, а не директор, тому він не має права звільняти учасника товариства без загальних зборів. У товариствi з обмеженою вiдповiдальнiстю створюється виконавчий орган (колегiальний або одноособовий), який здiйснює поточне керiвництво його дiяльнiстю i є пiдзвiтним загальним зборам його учасникiв. Виконавчий орган товариства може бути обраний також i не зi складу учасникiв товариства. Компетенцiя виконавчого органу товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю, порядок ухвалення ним рiшень i порядок вчинення дiй вiд iменi товариства встановлюються Цивільним Кодексом, iншим законом i статутом товариства. Стаття 148 Цивільного кодексу передбачає вихiд учасника iз товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю. Згідно нього учасник товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю має право вийти з товариства, повiдомивши товариство про свiй вихiд не пiзнiше нiж за три мiсяцi до виходу, якщо iнший строк не встановлений статутом. Учасник, який виходить iз товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю, має право одержати вартiсть частини майна, пропорцiйну його частцi у статутному капiталi товариства. За домовленiстю мiж учасником та товариством виплата вартостi частини майна товариства може бути замiнена переданням майна в натурi. Якщо вклад до статутного фонду був здiйснений шляхом передання права користування майном, вiдповiдне майно повертається учасниковi без виплати винагороди. Порядок i спосiб визначення вартостi частини майна, що пропорцiйна частцi учасника у статутному фондi, а також порядок i строки її виплати встановлюються статутом i законом. Спори, що виникають у зв'язку з виходом учасника iз товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю, у тому числi спори щодо порядку визначення частки у статутному капiталi, її розмiру i строкiв виплати, вирiшуються судом, тому учасник товариста може звернутися до суду з питанням неправомірного звільнення його директором. До виключної компетенцiї загальних зборiв учасникiв товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю, згідно статті 145 “Управлiння товариством з обмеженою вiдповiдальнiстю” Цивільного кодексу України, належить: 1) визначення основних напрямiв дiяльностi товариства, затвердження його планiв i звiтiв про їх виконання; 2) внесення змiн до статуту товариства, змiна розмiру його статутного капiталу; 3) створення та вiдкликання виконавчого органу товариства; 4) визначення форм контролю за дiяльнiстю виконавчого органу, створення та визначення повноважень вiдповiдних контрольних органiв; 5) затвердження рiчних звiтiв та бухгалтерських балансiв, розподiл прибутку та збиткiв товариства; 6) вирiшення питання про придбання товариством частки учасника; 7) виключення учасника iз товариства; 8) прийняття рiшення про лiквiдацiю товариства, призначення лiквiдацiйної комiсiї, затвердження лiквiдацiйного балансу. Статутом товариства i законом до виключної компетенцiї загальних зборiв може бути також вiднесене вирiшення iнших питань. Питання, вiднесенi до виключної компетенцiї загальних зборiв учасникiв товариства, не можуть бути переданi ними для вирiшення виконавчому органу товариства. Черговiсть та порядок скликання загальних зборiв встановлюються статутом товариства i законом. Література 1. Конституція України 2. Господарський процесуальний кодекс України 3. Цивільний Кодекс України 4. Закон України “Про підприємства в Україні” 5. Закон України “Про власність” 6. Закон України “Про підприємництво” 7. Закон України “Про господарські товариства” 8. Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” 9. Закон України “Про антимонопольний комітет” 10. Постанова Кабінету Міністрів України від 11.11.94 р. №765 “Про запровадження механізму запобігання монополізації товарних ринків” 11. Положення про порядок одержання згоди Антимонопольного комітету України на створення холдінгових компаній в процесі корпоратизації та приватизації 12. Роз’яснення Вищого Арбітражного суду України від 13.02.98 р. № 01-8/55 “Про деякі питання практики вирішення спорів пов’язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств” 13. Мамутов В.К., Чувпило О.О. “Господарське право зарубіжних країн” 14. Никологородский Д. “Крупные интегрированные структуры в промышленности”. ЭКО.- 1997- № 11 15. Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Господарське право (курс лекцій), 1996 р. 16. Терещенко М. “Франчайзинг як партнерський бізнес” . Економіка, фінанси, право.- 1998- № 10 17. Шемшученко Ю.С. Юридический справочник предпринимателя 18. Щербина «Господарське законодавство»