Каталог :: Политология

Контрольная: Політичні партії та партійні системи

Міністерство освіти і науки України
                                                           кафедра  «Політології
                                                                       та права»
     КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни
     «Політологія»
Варіант 20
Виконав:
Перевірив:
                                      2004                                      
                   Політичні партії та партійні системи                   
                                                                          
         1. Сутність політичної партії, її функції і типи         
Політичні партії та громадські об'єднання займають важливе міс­це в
політичній системі сучасного суспільства. Вони активно впли­вають на
діяльність органів державної влади, економіку, соціальні процеси, міждержавні
відносини. Їхнє значення в Україні зумовлене потребами вдосконалення
новітньої державності та формування громадянського суспільства. Право на
свободу об'єднання громадян у політичні партії та громадські організації для
здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення своїх інтересів
закріплене в новій Конституції України.
Сучасним політичним партіям передували їх прообрази — протопартії. Існує
думка, що партії виникли тоді, коли з'яви­лася політика, тобто в
рабовласницькому суспільстві. 3 ро­звитком рабовласницьких відносин,
поглибленням соціальної диференціації суспільства, в тому числі й самого
панівного класу, вже було недостатньо державних політичних структур для
здійснення влади. Виникали громадські організації як форма політичної
діяльності груп панівного класу, що протиборству­вали між собою, а також
трудящих мас, які боролися проти нього. Виникали та діяли партії в епоху
середньовіччя. Так, у середньовічній Італії ХII—XV ст. між собою ворогували
гвельфи (прибічники світської влади папи римського) та гібеліни (при­бічники
сильної королівської влади). В цілому партії античного світу і європейського
середньовіччя найчастіше були тимчасо­вими об'єднаннями для підтримки певних
знатних осіб, сімей — клієнтелами. Суперництво політичних груп, об'єднаних
навко­ло впливових сімей або популярних лідерів, упродовж бага­тьох віків
було суттєвою ознакою політичної історії. Особливо­го імпульсу розвиткові
партій надали буржуазні революції в Англії, Франції та інших європейських
країнах.
У Європі в другій половині XIX ст. виникли партії сучас­ного типу, що діяли в
масовому середовищі. Виникненню масо­вих партій сприяли два основні чинники:
розширення вибор­чих прав і розвиток робітничого руху. Масові політичні
партії як інститут європейської культури поступово поширились і закріпилися в
культурах країн і народів інших континентів. Партії як соціальний феномен
постійно еволюціонують.
Нині стали різноманітнішими причини і способи їх виникнення, ба­гато в чому
змінюються їхні форми і суть, уявлення про їхню роль у суспільстві та сама ця
роль, методи діяльності та функції.
Причинами виникнення партій є необхідність захисту со­ціально-класових,
національних, а нерідко й племінних, релі­гійних, регіональних інтересів,
потреба ведення виборчої бо­ротьби. Багатоманітними є способи виникнення
партій. Свого часу М. Вебер в історії становлення партії вирізняв три етапи:
аристократичного угруповання, політичного клубу, масової партії. Партії
виростали з депутатських клубів і фракцій у парламенті, орієнтованих на
інтереси різних кіл нової політичної та економічної еліти. Політичні партії
утворюються: внаслідок об'єднання гуртків і груп одного ідейно-політичного
спряму­вання, які виникли та існували розрізнено в різних місцях країни;
через розкол однієї партії на дві та більше чи об'єднання двох та більше
партій в одну; в надрах масових рухів; під впливом міжнародної партійної
системи; як своєрідне відродження партій, які існували раніше, що підвищує
їхню легітимацію, створює деяку наступність політичного розвитку; як наслідок
діяльності лідерів, які організували партії «під себе»; на базі регіональних
організацій партії, яка існувала раніше; з ініціативи профспілок. Так,
лейбористські партії у Велико­британії, Австралії, Канаді та інших країнах,
які переважно виражають інтереси робітників, було створено саме з ініціативи
профспілок, що стали колективними членами цих партій і фі­нансують їх.
Утворення партій, як і громадсько-політичних рухів, від­бувається на
установчих з'їздах або конференціях. Усні заяви про факт народження нової
громадсько-політичної організації не вважаються достовірною інформацією.
Такою інформацією є факт її реєстрації державним органом — в Україні,
напри­клад, Міністерством юстиції.
Визначення поняття «політична партія» є справою непро­стою. Серед політологів
немає одностайності щодо нього. Це пояснюється складністю та багатоманітністю
партій як об'єкта дослідження, різними підходами до вирішення цієї проблеми
та різними традиціями національних політичних шкіл. До полі­тичного лексикону
слово «партія» увійшло ще з часів Старо­давнього Риму. Етимологічно поняття
«партія» означає частину більшої спільності або цілісності, елемент
політичної реальності.
Незважаючи на різні підходи, можна вирізнити спільні оз­наки, які
характеризують партію. Серед них одна з найважли­віших — добровільність
об'єднання.
     Політична партія — це найбільш активна та організована частина
населення, якогось класу, класів, соціальної верст­ви, верств, яка виражає їхні
інтереси.
Політичні партії іноді виражають не лише класові, а й інші інтереси,
приміром, національні. Партія має ідеологію, політичну платформу,
організаційну структуру, певні методи й засоби діяльності, соціальну базу,
електорат (виборців, які голосують за неї). Основний зміст діяльності будь-
якої політичної партії — здобути політичну владу в державі та реалізовувати
свої про­грамні цілі — економічні, політичні, ідейно-теоретичні, моральні за
допомогою законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Свої програмні
цілі політичні партії проводять у життя через ідейно-політичну,
організаційну, пропагандистську, державну (коли оволодівають державною
владою) діяльність, виробляю­чи стратегію й тактику своєї поведінки на різних
історичних етапах розвитку і за різних політичних умов.
У сучасних суспільствах політичні партії виконують важ­ливі соціально значущі
функції:
— виявлення, формулювання та обґрунтування (політич­не відображення)
інтересів суспільних груп;
— активізація та об'єднання великих суспільних груп;
— формування ідеології та політичних доктрин;
— участь у формуванні політичних систем, їхніх спільних принципів, компонентів;
—  участь у боротьбі за владу в державі й формування програм її діяльності;
— участь у здійсненні державної влади;
— формування громадської думки;
— політичне виховання всього суспільства або його частини;
— рекрутування й соціалізація нових членів партії;
—  підготовка й висунення кадрів для апарату держави, професійних спілок.
Існують різні класифікації політичних партій, а оскільки в сучасному світі
діє велика кількість різноманітних партій, то й класифікувати їх можна за
різними підставами.
Такий поділ певною мірою умовний, одначе можна вирізнити декілька найбільш
значних груп партій. За класовою визначеніс­тю: буржуазні, селянські,
робітничі, зокрема комуністичні, соціа­лістичні та соціал-демократичні,
причому до кожного типу нале­жать і відповідні прошарки інтелігенції. За
ставленням до сус­пільного прогресу: радикальні (у тому числі революційні),
рефор­містські, консервативні, реакційні, контрреволюційні. За ставлен­ням до
влада: правлячі, опозиційні, нейтральні або центристські (умовно, позаяк
абсолютно нейтральних до влади партій у полі­тиці не існує). За формами і
методами правління: ліберальні, де­мократичні, диктаторські. За принципами
організації та членст­ва: кадрові та масові. За місцем у системі влади:
легальні та неле­гальні. За ідеологічним спрямуванням: комуністичні,
соціалістичні, фашистські, неофашистські, ліберально-демократичні,
націоналіс­тичні, анархістські та ін. За віросповіданням: християнські,
му­сульманські. Називають ще партії прагматичні (виборчі), парла­ментські,
харизматично-вождистські та ін.
За певними критеріями можна класифікувати і політичні партії в Україні Такими
критеріями можуть бути: ставлення до державного суверенітету, соціально-
економічні пріоритети, ідейно-політичні засади тощо. За ідейно-політичним
спряму­ванням в Україні можна вирізнити такі типи партій: націо­нально-
радикальні, національно-демократичні, загальнодемок­ратичні, соціалістичного
спрямування, національних меншин.
Залежно від багатьох обставин, а надто від характеру на­явного політичного
режиму, в кожній країні складається певна партійна система. Враховуючи
підходи різних авторів, можна виокремити типи партійних систем:
— однопартійна, коли в країні є одна правляча партія, а діяльність інших не
допускається;
— домінантна, тобто з переважаючою партією, яка за під­сумками виборів
незмінно залишається при владі протягом десятків років;
      двопартійна (біпартизм), коли дві найбільші, найвпливовіші партії в
країні поперемінно внаслідок виборів самостій­но здійснюють владу;
      трипартійна, яку ще називають двохзполовинною (2,5) партійною
системою і яка характеризується тим, що жодна з двох найбільших партій країни
самостійно не може сформува­ти уряд, а тому потребує для цього підтримки
третьої партії, значно меншої від них, але яка постійно представлена в
пар­ламенті;
— чотирипартійна, або двоблокова, партійна система, яка відзначається
наявністю блоку правих та блоку лівих партій, що змагаються між собою за
владу, навперемін здобуваючи її;
      партійна система обмеженого, чи поміркованого, плю­ралізму, якій
притаманні відсутність антисистемних партій і двосторонньої опозиції,
орієнтованість на участь в уряді, в коаліційних кабінетах, незначна ідеологічна
різниця між пар­тіями;
      партійна система крайнього, або поляризованого, плю­ралізму, 
якій властиві наявність антисистемних партій, дво­сторонньої опозиції зліва і
справа, стан перманентного кон­флікту між опозицією зліва і справа, сильне
ідеологічне роз­межування між ними;
—                        атомізована партійна система, про яку говорять
як про систему, коли зникає необхідність у точному підрахунку чис­ла партій.
Тут виникає поріг, за яким кількість партій — де­сять, двадцять чи більше вже
не має великого значення. Кож­на з названих партійних систем відображає
конкретний стан і особливості того чи іншого суспільства.
                                                                          
                2. Партійні системи та їх типологія                
Структура політичних партій являє собою систему, до якої входять ядро
(партійні лідери, активісти), рядові члени партії та прибічники.
Організаційно партія розділяється на партійний апарат, партійну масу, способи
зв'язку апарату з цією масою, партії та політичного середовища, партії та
суспільства. До­сить часто до партійної системи входять створювані партією
молодіжні, жіночі, іноді військові організації, які є засобом про­ведення
партійної політики серед відповідних груп населення.
Партії як громадсько-політичні організації постійно ево­люціонують. У
класичному вигляді вони постали як найбільш активна та організована частина
класу або соціального про­шарку, що відповідно виражає і захищає інтереси
певного класу або соціального прошарку. Однак останнім часом з'явились
уні­версальні партії, які найбільш динамічно зростали і стали пер­спективними
у Європі та Америці. Наприкінці XX ст. сталися великі зміни в соціальному й
політичному житті суспільства, в суспільній орієнтації людей. Партії почали
звертатися до всіх груп населення. Спершу американський політолог Дж. Ла Па-
ламбара назвав цей тип «партією хапай — усіх», потім — партією виборців.
Згодом до останньої додалася назва універсальних партій. Ці партії та їхні
лідери прагматичні щодо ідеології, нада­ють перевагу пошукові спільної мови з
багатьма, часто проти­лежними, групами інтересів — тільки б завоювати
виборців.
У 80-ті рр. стали з'являтися партії «рухівського типу». Вони взяли за взірець
організаційну структуру і діяльність соціальних рухів (форми самодіяльності
населення). Напри­клад, партія «зелених» ФРН, яка виникла на базі
екологічного руху, характеризується повною відкритістю і гласністю
внут­ріпартійного життя, скороченням до мінімуму партійного апа­рату,
відсутністю постійного лідера, а також традиційно офор­мленого постійного
членства. «Зелені» створили лише первинні (земельні) організації,
відмовившись від об'єднання партії в єди­ний федеральний союз. Така
полегшена, не заформалізована структура, що розрахована на оперативну гнучку
роботу з ви­борцями, має свої переваги і нерідко дає позитивний результат.
Ставлення до партій та їхньої ролі в житті суспільства впро­довж тривалого
часу — від античності аж до кінця XVIII ст. було негативним. Знаменитий
політик і оратор Стародавнього Риму Цицерон використовував слово «партія» так
само, як і «фракція», — у значенні «поганий, неблагородний союз». Ще в XVII і
навіть у XVIII ст. вважали, що партії, які сперечають­ся, шкідливі для
здоров'я суспільства, бо вносять розлад у соціальний організм, гальмуючи його
виборчу діяльність і тим руйнуючи його. Нарівні з цим, у європейській
політичній думці XVII—XVIII ст. поширилося ставлення до партій як до
«пози­тивного явища політичного життя». Нині в політичній науці остаточно
утвердилася думка, що без наявності сильних полі­тичних партій,
альтернативних політичних рухів демократич­на природа влади неможлива.
Політичні партії забезпечують необхідний зв'язок між на­родом і
представницьким механізмом правління. Саме через партії уряд може практично
звернутися до мас за підтримкою, а маси через партії можуть критикувати
керівництво і висува­ти вимоги до нього. У Конституції Італії партії
розглядаються навіть як пряме та безпосереднє знаряддя народного
сувере­нітету, при цьому суверенні функції виконують партії як прав­лячі, так
і опозиційні. Право правити і право бути в опозиції розглядаються як дві
форми вияву народного суверенітету. Партії виступають динамічною силою
розвитку політичної сис­теми. І не тільки. Цивілізоване людство поки що не
придумало нічого розумнішого та оперативнішого, ніж політична гра партій, у
перебігу якої виробляються досяжні орієнтири суспільного розвитку і
реалізуються національні інтереси держав.
                  3. Багатопартійність в Україні                  
Багатопартійна система в Україні — явище не нове. Вона виникла на початку ХХ
ст. й інтенсивно функціонувала до 1921 р. Але пізніший тривалий розвиток
суспільства в умовах тоталітарної однопартійності практично зліквідував будь-
які ознаки плюралізму в політико-ідеологічній сфері. Тому нині маємо говорити
не так про відродження багатопартійності, як про її виникнення та
становлення.
У 90-ті роки на політичній карті України з'явилося понад сорок різних партій.
Однак їхнє становлення характеризується не самим лише проголошенням та
організаційним оформленням політичних об'єднань. Головне в цьому процесі —
визрівання і прийняття масовою політичною свідомістю необхідності
багатопартійної системи як заперечення системи однопартійної, як важливий
чинник, навіть ґарант демократизації суспільства.
Багатопартійна система затверджена Конституцією та іншими законами України,
закріплена юридичними нормами, захищається правовими інститутами держави.
Тобто з погляду політологічного можемо говорити про багатопартійність як
доконаний факт і про те, що суспільство приймає її.
А якою мірою, наскільки поширене в масовій політичній свідомості і наскільки
міцне переконання в необхідності багатопартійної системи? І яка база цього
переконання: сформувалося воно внаслідок поєднання передових ідей часу і
масових інтересів, бажань та очікувань чи залишається хоч і поширеною, але
лише науковою думкою? У яких колах, у яких соціальних верствах найбільшу
симпатію викликає діяльність партій і яких саме? Які сподівання в електораті
пов'язуються з функціонуванням багатопартійної системи?
Багатопартійна система — це єдиний суспільний механізм зі своїми ознаками та
соціальними функціями, який виробив певні закономірності своєї діяльності. На
його рівні діють чинники, у тому числі й психологічні, що суттєво відмінні
від тих, які діють на рівні окремої групи — партії.
     Психологічні чинники становлення багатопартійності. У різних
відгалуженнях суспільної свідомості діють комплекси психологічних чинників, які
забезпечують умови для становлення й розвитку багатопартійної системи. Основні
з них, очевидно, такі:
1. В економічній свідомості. Різноукладна економіка в Україні стала на
сьогодні доконаним фактом. Вона породжує різні типи свідомості й поведінки,
які в кінцевому підсумку зводяться до двох основних: приватновласницького і
колективістського, хоча кожний із них у чистому вигляді навряд чи де-небудь
існує — що в будь-якому суспільстві, що в якій завгодно групі людей, що в
кожної окремо взятої людини. Це радше два протилежні полюси однієї
свідомості, породжені двома суперечливими, але нерозривними іпостасями
особистості ще на етапі об'єднання первісних людей в общини. З одного боку,
людина — індивід зі своїми особистими, властивими саме йому потребами та
інтересами, серед яких найважливішою є потреба виживання, самозбереження. А з
другого боку, ця сама людина — істота суспільна, у розумі якої закладено
усвідомлення ефективності колективної діяльності, а в інстинктах — потяг до
неї. Та ж таки потреба у виживанні реалізовується відтак лише шляхом
взаємодії з іншими людьми.
Різне співвідношення приватновласницького і колективістського начал в
інтелекті та психіці особистості формується індивідуально, під впливом
потреб, у процесі господарської, економічної життєдіяльності людини. Саме ось
це різне співвідношення начал значною мірою зумовлює існуючий спектр партій
за їх політико-економічними концепціями. На одному полюсі перебувають партії,
які визнають лише суспільну власність на засоби виробництва, лише
колективістські способи виробництва та споживання (часто розуміючи їх
спрощено), на протилежному — однозначні прихильники приватновласницького
способу виробництва й розподілу благ. Отже, можна зробити припущення, що в
кожній окремо взятій партії консолідуються особистості з приблизно однаковим
співвідношенням приватновласницького та колективістського елементів інтелекту
і психіки.
2. У розумінні соціальних процесів. У суспільній думці спостерігається різне
бачення сучасної системи української спільноти, її структурних елементів,
різні тлумачення процесів та наслідків соціальної інтеґрації. Політологи
керуються радше ідеалом, трактуючи соціальні передумови багатопартійності як
наявність у суспільстві груп, достатньо різнорідних, щоб вони мали настільки
відмінні інтереси, на відображення та вираження яких потрібна була б для
кожної соціальної групи "своя" партія. В Україні ж нині партій помітно
більше, ніж великих соціальних груп. Не знайшовши своєї соціальної ніші,
свого електорату, лідери партій скаржаться на повільність процесу
диференціації суспільства. Тимчасом суспільствознавці, а тим паче партійні
ідеологи мало досліджують процеси соціальної стратифікації, становлення нових
соціальних груп і прошарків.
А ці процеси сповільнюються і спотворюються затяжною загальною кризою. Тому,
зокрема, і склалася ситуація невідповідності політичних партій до існуючих
соціальних ніш, що політична структура суспільства сформувалася швидше, ніж
соціальна. Інакше й бути не могло, бо не завершився процес економічної
диференціації суспільства, відповідно й одночасно з яким проходить процес
диференціації соціальної.
Зрештою, немає відхилення від норми в тому, що політична диференціація
відбувається швидше, ніж соціальна. Про відхилення був би сенс говорити в
тому разі, коли б цілковито прийняти висловлювану окремими політологами догму
"кожна партія — виразник інтересів певної соціальної групи". А отже, позаяк
немає чітко виокремлених соціальних груп, то й, мовляв, і слабкі в Україні
політичні партії.
Багатопартійність слід трактувати ширше — як організаційне вираження
надзвичайно багатобарвного спектра різних, у тому числі й політичних,
інтересів спільноти. Кожна політична партія зі своєю ідеологією, системою
уявлень про стратегію і тактику діяльності, перспективи і методи роботи та
ін. базується на певній групі інтересів. Вони ж можуть бути спільними для
різних соціальних груп або ж не мати чітко визначених соціальних координат. У
переважної більшості громадян України, навіть в умовах нинішньої політичної
апатії, здобуватимуть визнання саме ті партії, які розуміють і поважають
різноманітність інтересів суспільства, визнають багатопартійність як
необхідне вираження всього багатства політико-ідеологічного спектра та
виступають за толерантне співіснування з іншими партіями.
3. У політиці як сфері суспільної свідомості. Ця сфера надзвичайно
багатобарвна, що пов'язано і з такою самою строкатістю політики як сфери
діяльності. В українській спільноті завжди були і нині поширені різні
уявлення про той суспільно-політичний устрій, який був би для країни
найкращим. Існують різні підходи до сучасного державотворення, до проблеми
збереження та зміцнення незалежності. Побутують надзвичайно різноманітні
орієнтації щодо своєї ролі в сучасному політичному процесі.
Викристалізовуються й різні уявлення про роль політичних партій у суспільному
проґресі. Одні бачать багатопартійність як необхідний елемент демократичного
суспільства, інші — як знаряддя дальшого розвалу та поглиблення кризи. Утім,
це лише крайні точки зору. Поміж ними — десятки інших підходів до
державотворення, до суспільного розвитку зі своїм, у кожному випадку
особливим трактуванням ролі партій. Отже, якщо взяти масову свідомість
громадян України загалом, то ця строкатість відображає її готовність до
прийняття багатопартійності, що є важливою психологічною передумовою такого
процесу.
4. В ідеології. Сучасна українська ідеологія, ця специфічна галузь суспільної
свідомості, також відкриває можливості для формування багатопартійної
системи. Ідеали, цінності як механізми соціальної орієнтації в кожної людини
свої, їх неможливо цілком підпорядкувати якійсь одній світоглядній системі.
Суспільство, узяте загалом, не може бути суспільством однодумців. Разом із
тим спектр ідеалів небезконечний, ба навіть досить вузький, і люди
об'єднуються на ґрунті приблизно однакового уявлення про найсправедливіше
суспільство, про найблагородніші взаємозв'язки в ньому. Навіть більше, аналіз
партійних програм свідчить: різні партії сповідують, по суті, одні або
близькі ідеали, лише по-різному їх тлумачать, шукають різних механізмів і
способів їх досягнення.
Не можна полишити поза увагою два (а певніше вони двоєдині) явища загального
характеру. Це відраза до тоталітаризму в усіх сферах суспільної свідомості —
відраза, яка нагромаджувалася протягом десятиріч, та ейфорія, викликана
демократизацією, звільненням від невсипущого ока КПРС, надзвичайно відчутна
не тільки на загальносуспільному, а й на особистісному рівні. Усе це та
чимало іншого створило сприятливий психологічний ґрунт для розвитку
багатопартійної системи в Україні.
                             Основні поняття                             
     Громадські об'єднання - добровільні масові об'єднання громадян, що
виникають внаслідок їхнього вільного волевиявлення на основі спільних інтересів
і завдань.
     Партія - добровільне об'єднання людей, які прагнуть домогтися
здійснення ідей, що їх вони поділяють, задоволення спільних інтересів.
     Багатопартійність - цілісне утворення, що формується всередині
політичної системи суспільства на основі усталених зв'язків між політичними
партіями, які відрізняються програмними настановами, тактикою, внутрішньою
структурою.
     Опозиція - протидія, опір певній політиці, політичній лінії,
політичній дії; організація, партія, група, особа, які виступають проти
панівної думки, уряду, системи влади, конституції, політичної системи  в
цілому.
     Плюралізм - закономірний наслідок таких конституційних прав і свобод
людини і громадянина, як свобода думки та слова, паво на об'єднання, право на
політичну участь і т. д.
     Партійна система - політичний інститут, характеризуючий відношення
між політичними партіями та державою, та взаємовідносини партій з іншими
громадськими елементами політичної системи та громадянами.
                                Література                                
1.     Основи політології / під ред. Ямко Н. М. - Харків, 1996.
2.     Політологія: Курс лекцій: Навч. пос. / за заг. ред. І. С. Дзюбка. -
К.: Вища школа, 1993.
3.     Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За
редакцією О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. - К.: Видавничий центр
"Академія", 1998 - 368с.
4.     Політологія / за ред. О. І. Семківа. - Львів: Світ, 1994.
5.     Політичні партії в Україні / Варяник В. Т., Федоренко Л. Г., Ясир М.
Д. - Запоріжжя: ЗДТУ, 1998.
6.     Яблонський В. Сучасні політичні партії України. Довідник. - К., 1996.
7.     Рябов С. Г. Політологія. Словник термінів і понять. - К.: Тандем, 1996.
8.     Халипов В. Ф. Политологический словарь. - М.: Высшая школа, 1995.