Каталог :: Литература

Реферат: Творчий шлях М. Кропивницького

Міністерство освіти і науки України

середня загальноосвітня школа №147 Творчий шлях М. Кропивницького Реферат учня 10 – А класу Дяченка Миколи м. Дніпропетровськ 2003р. З ім'ям М. Кропивницького пов'язані створення українського професіонального театру й наступний етап розвитку реалістичної драматургії.

Це визначний актор, режисер і драматург, один із засновників і керівник першого самостійного українського професіонального театру побутового напрямку. Марко Лукич Кропивницький народився 10 (22) травня 1840р. в селі Бежбайраки Бобринецького повіту Херсонської губернії (тепер село Кропивницьке Новоукраїнського району Кіровоградській області) в сім'ї управляючого маєтком поміщика Фундуклея, Луки Івановича Кропивницького, який був із збіднілих дворян і Капітолини Іванівни Дубровинської - з роду біглого кріпацького музиканта. Протягом кількох років маленький Марк був на становищі наймита у панів, до яких віддав його батько "в науку". У дитинстві співав в церковному хорі, мав чудовий альт. Жив у Бобринці у своєї бабусі Уляни Дубровинської, де й навчився грати на музичних інструментах. Освіту М. Кропивницький здобував без будь-якої системи — то у приватній школі шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському училищі. Нормальне навчання стало можливим лише у Бобринецькій повітовій школі, одночасно, мати вчить його музики, розучує з ним різні вокальні партії. В цей час М. Кропивницький захоплюється театром і бере участь у виставах аматорського гуртка, який діяв тоді в Бобринці, і в якому ставили п'єси українських і російських драматургів. Школу юнак закінчує в 1856 році з похвальним листом . Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і вступає на державну службу до повітового суду. У 1862 - 1863 роках він намагається продовжити освіту і стає вільним слухачем юридичного факультету Київського університету. Під враженням однієї з перекладених мелодрам, побачених у київському театрі під час навчання він працює ночами над своєї першої п'єсою "Микита Старостенко". То був твір недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок. Всього за життя М.Кропивницький написав понад 40 п'єс. З 1864 по 1871 рік М.Кропивницький працює на канцелярських посадах державних установ міст Бобринця і Елисаветграда. Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький поповнює свої знання самостійно, особливо з переїздом до Єлисаветграда, куди у 1865р. було переведено повіт, і де були бібліотеки. Там він і І. Тобілевич “знайомились потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером, Молешоттом і іншими; читали дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Санд, Теккерея”. На казенній службі він не просувався, а часто зовсім втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах. Наприкінці 60-х років ХІХ століття у Бобринці М.Л.Кропивницкий знайомиться і вступає шлюб з Олександрою Костянтиновною Вукотич (1852 - 1880).З нею у шлюбі він мав дочку Марію (1875 - 1910) і приймального сина Костянтина (1870 - 1919). Тривалий час (близько 20 років) Марко Лукич живе у Зайковських в Єлисаветграді (М.П.Зайковська припадала тіткою дружині Кропивницького). Подпись: Господарка будинку - М.Зайковська  з  родиною Кропивницьких

У 1871 року, після смерті батька, Марко Лукич подає у відставку, продає майно в Бобринці і незабаром надходить на професійну сцену, погодившись працювати актором у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті суспільства. Близько 40 років життя М.Л.Кропивницький віддав професійному театру. За цей час майстер створив десятки типових образів в драмі, комедії, трагедії.

Стецько

"Сватання на Гончарівці" Г.Квітки-Основ’яненка

Шельменко

"Шельменко - денщик"

Г.Квітки-Основ’яненка

Йосип Бичок

"Глитай, або ж павук" М.Кропивницького

До 1881 року Марко Лукич працював у російських трупах актором і режисером, зажив слави і визнання в таких містах, як Одеса, Харків, Єлисаветград, Кременчук. Його помітили й відзначили в Петербурзі (1874 р.). Продовжував літературну діяльність ("Помирились", 1869 р., "За сиротою і Бог із калитою, або ж Несподіване сватання", 1871 р., "Невільник", 1872 р.). У 1872р. в одеській газеті “Новороссийский телеграф” було опубліковано водевілі М. Кропивницького “Помирились” і “За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання”. Важливим етапом у творчому житті Кропивницького та історії українського театру були його гастролі 1875р. у Галичині, де, працюючи актором і режисером театру товариства “Руська бесіда”, він доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його до реалізму й народності. Подпись: 1-й ряд - М.Садовський, Г.Затиркевич-Карпинська, М.Кропивницький, М.Заньковецька 1880-е роки

Іван Карась

"Запорожець за Дунаєм"

С.Гулака-Артемовського

Переживши страшні часи дії царського Ємського указу 1876 року про заборону українського слова (хоча ще залишились численні обмеження й

Кукса

"Пошились у дурні"

М.Кропивницького

Балтіз

"Олеся"

М.Кропивницького

застереження) почали виникати українські трупи — у Києві, Харкові, Одесі. Та робота в них не задовольняла Кропивницького, який прагнув кардинальних змін у сценічній творчості. У 1882р. він організовує і очолює першу професійну українську трупу, до якої увійшли М.Заньковецька, М.Садовський, з 1883 р. - П.Саксаганський, М.Садовська-Барілоті, І.Карпенко-Карий, Г.Затиркевич- Карпинська. Ця трупа приблизно через рік зливається з трупою М. Старицького, де Кропивницький стає провідним режисером. Починається нова епоха в історії українського професійного театру, на сцені якого виступали, визначаючи його творче обличчя, ці провідні актори. Виставляючи твори І. Котляревського, Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ'яненка і власні, видатні митці утверджували принципи народності й реалізму. Свої виступи новостворена українська трупа почала на сцені театру в м.Єлисаветграді 27 жовтня 1882 року першим спектаклем "Наталка Полтавка" за п'єсою І.Котляревського, яка викликала захоплення публіки і яку визначила рецензія в газеті "Єлисаветградський вісник" (29.10.1882 р., № 118). Надалі українські актори під керівництвом М.Л.Кропивницкого виступали з незмінним успіхом й здобували дедалі більше шанувальників і однодумців. Збірка творів М. Кропивницького, що вийшла у Києві в 1882р., включала п'єси “Дай серцю волю, заведе в неволю”, “Глитай, або ж павук” та “Невільник”. У перше двадцятиріччя Кропивницький писав переважно твори комедійних жанрів — “Помирились” (1869), “За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання” (1871), “Актор Синиця” (1871) — переробка водевілю Д. Ленського “Лев Гурич Синичкін”, “Пошились у дурні” (1875), “По ревізії” (1882), “Лихо не кожному лихо — іншому й талан” (1882), “Вуси” (1885) — за оповіданням О. Стороженка. Цим водевілям, як і створеним у цей період драмам “Невільник” (1872) за поемою Т. Шевченка, “Беспочвенники” (1878, остаточна редакція — 1898), “Доки сонце зійде, роса очі виїсть” (1882), “Глитай, або ж павук” (1882), притаманні жанрова визначеність, традиційність системи художніх засобів (зокрема, розгортання конфлікту навколо головного героя або головної пари, яким протиставлені інші персонажі). У драмах “Де зерно, там і полова” (“Дві сім'ї”) (1888), “Зайдиголова” (1889), “Олеся” (1891), “Перед волею” (1899), “Розгардіяш” (1906) поряд з основним конфліктом розгортається додаткова сюжетна лінія. У серпні 1883 року директором трупи Кропивницького став М.П.Старицький. Кропивницький же залишився провідним актором і режисером, більше часу віддавав творчій роботі. Його п'єси "Поки сонце зійде, роса очі виїсть", "Глитай, або ж павук", "По ревізії", написані у 1882 році, стають окрасою репертуару цього театру. У 1885 року з цієї трупи утворюються два колективу: під керівництвом Кропивницького і Старицького. Найкращі сили тодішнього українського театру, зібрані в трупі Марка Кропивницького, під час гастролей 1886 - 1887 років полонили глядача Петербурга і Москви. Театральні міжсезоння Кропивницький проводить в Єлисаветграді у Зайковської. Тут від другого шлюбу з лікарем Надією Василівною Гладушенко (1859 - 1922) , у нього народжується дочка Олександра (1888 - 1969), згодом відома співачка опери і оперети. У 1889 року Кропивницький для своєї нової сім'ї купує на Харківщині хутір, який називає "Затишком". Тут народжуються молодші діти Володимир і Ольга, проходять останні 20 років життя. Наприкінці ХІХ століття М.Л.Кропивницький виступав з двома новими театральними колективами. Він створив їх з числа маловідомих акторів, любителів. Під його впливом блискучими зірками української сцени стали Л.Линницька, Ф.Левицький, Е.Зарницька, О.Суслов, Д.Гайдамак, І.Мар'яненко. У роботі зі своїми колективами режисер Кропивницкий домагається налагодженого акторського ансамблю, життєвої і художньої правди на сцені. Майстер перевтілення, актор Кропивницький створює десятки сценічних шедеврів. Серед них: Виборний в "Наталці Полтавці" І.Котляревського, Хома Кичатий в "Назарі Стодолі" Т.Шевченка, Карась в "Запорожці за Дунаєм" С.Гулака- Артемовського, Йосип Бичок у власній п'єсі "Глитай, або ж павук" та інші. Мистецтво українських акторів вітають в Грузії (виступи 1890 року), Молдавії (1898, 1901 роки) та Білорусі (1899 рік). У 1900 - 1903 роках Марко Лукич працює у об'єднаній трупі корифеїв. Через прогресуючу хворобу слуху він виявляється відстороненим від звичайного акторського життя. Живе на хуторі "Затишок", проводить громадську діяльність, займається організацією на хуторі школи для дітей і дорослих. Відомий М.Кропивницький і як організатор першого на Україні дитячого театру. Для нього в 1907 р. він пише п'єси "Івасик Телесик" і "За щучим велінням". У 900-ті рр. XIX сторіччя Кропивницький не раз називає свої п'єси малюнками — “малюнки сільського руху” (“Конон Блискавиченко”, 1902, “Скрутна доба”, 1906), “малюнки сільського життя” (“Старі сучки й молоді парості”, 1908), “малюнки сільського каламуту” (“Зерно і полова”, 1910), — інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко визначити початок, середину й кінець дії, бо зав'язка в них, по суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт фіналом не вичерпується. Своєрідним явищем є комедії Кропивницького “Чмир” (1890), “На руїнах” (1900), “Супротивні течії” (1900), “Мамаша” (1903), “Старі сучки й молоді парості”, як і водевіль “Дійшов до розуму” (1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часу жанровим утворенням. Незлостивою іронією позначено комедію “Голомозий” (1908), названу автором драмою. Серед авторських жанрових визначень є й “етюд” (одноактівки “По ревізії”, “Лихо не кожному лихо...”). Прагнення драматурга до жанрової різноманітності знайшло свій вияв і в двох останніх його творах, позначених трагедійністю (“Страчена сила”, 1903; “Зерно і полова”, 1910). Час від часу письменник звертається до інсценізації та переробки відомих літературних творів (“Невільник” за Шевченком, “Вій” і “Пропавша грамота” за Гоголем, “Вергілійова Енеїда”, “Чайковський, або Олексій Попович” за Гребінкою, “Підгоряни” за Гушалевичем, “Вуси” за Стороженком, “Хоть з мосту та в воду головою” за Мольєровим “Жоржем Данденом”). Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й організаторська діяльність Кропивницького, розгалуженість театральних маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих, що були зумовлені відсутністю стаціонарного театру (численні міста України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусії), — лишали небагато часу для літературної творчості. Але настійна потреба у повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву, різностороння обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі труднощі “акторського напівциганського життя”, і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження з однодумцями. Він написав більше сорока п'єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі твори російської драматургії. Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров'я оселитись на хуторі “Затишок”, Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного життя. Останніми роками свого життя Марко Лукич активізує акторську діяльність, виступає в трупах Сабинина, Суслова і Колісниченко. Останніми місцями виступів М.Л.Кропивницького в театральний сезон 1910 року стали міста Аккерман і Одеса. В Одесі Марко Лукич був змушений вибачитися перед глядачами за погане самопочуття і неможливість грати. 8 квітня 1910 року (21 квітня за новим стилем) Кропивницький поїхав додому на хутір "Затишок" і в дорозі помер від крововиливу в мозок. Вся Україна сумувала з приводу смерті "Батька українського театру". Похований М.Л.Кропивницький в місті Харкові. У 1914 року на його могилі встановлено погруддя роботи скульптора Ф.Балавенського. Література 1. КИРИЧОК П.М. Марко Кропивницький. Нарис життя і творчості. – К.: Дніпро, 1985. – 150 с. 2. КРОПИВНИЦЬКИЙ М.Л. Драматичні твори.– К.: Наук. думка, 1990. – 608 с. 3. КОРИФЕЇ українського театру: Зб. – К.: Мистец., 1982. – 309 с. 4. КАЗИМИРОВ О. Український аматорський театр: Дожовт. період. – К., 1965. – 133 с.