Каталог :: Культурология

Реферат: Розвиток культури у 60-90-і рр. ХХ ст. в Україні і світі

                       Міністерство освіти і науки України                       
                                     Реферат                                     
                                    на тему:                                    
          „Розвиток культури у 60-90-і рр. ХХ ст.  в Україні і  світі”          
Виконала:
учениця 11 – А класу
СЗОШ № 52
Марущак Ірина
                                 Миколаїв - 2004                                 
                                      План.                                      
1. Феномен культури.
2. Культурна ситуація XX ст.
а) концептуальне мистецтво;
б) архітектура;
в)музика;
г) масова культура;
д) література;
є) кінематограф;
ж) "сексуальна революція";
з) освіта і наука;
і) проголошення незалежності України;
Висновок.
     1. Феномен культури.
Термін "культура" вперше зустрічається в одному з творів зна­менитого
римського оратора Цицерона (45 р. до н.е.). Первісне він означав обробку
ґрунту, його "культивування", тобто зміни у приро­ді під впливом людини, на
відміну від змін, викликаних природними причинами. Вже у цьому первісному
змісті терміна було підкреслено важливу особливість культури - її людський
фактор, висловлено ідею впливу людини та її діяльності на оточуючий світ. Як
самостійна науко­ва категорія "культура" фіксується вперше у працях
німецького юриста С.Пуфендорфа (1632-1694). Він застосував цей термін для
визначення різноманітних результатів діяльності людини.
У подальшому слово "культура" отримало ще більш узагальне­не значення, яке
охоплювало собою сукупність створених людськи­ми спільнотами традиційних благ
і цінностей. У такому розумінні куль­тура постає як створена людиною "друга
природа", надбудована над природою первісною, як до певної міри окремий світ,
створений люди­ною додатково до світу природного.
Таким чином, у найзагальнішому вигляді культура - це сукуп­ний результат
продуктивної діяльності людей. У вузькому, особистісному розумінні 
культура - це певні цінності та норми по­ведінки людини в соціальному і
природному оточенні.
Культура є складним суспільним феноменом, який відігравав і продовжує
відігравати величезну роль у життєдіяльності людини. Вона впливає на працю,
побут, дозвілля, менталітет, спосіб життя як всього суспільства, так і
окремої особистості. Багато пов'язаних з культурою проблем мають глобальний,
міжнародний характер. Роз­виток культури щільно пов'язаний з прогресом
людства, його пер­спективами. Засвоєння культури — важлива запорука розвитку
людської цивілізації, збереження загальнолюдських цінностей. Та­ким чином,
культура - це не тільки досягнення минулого, - вона багато в чому визначає
сьогодення і майбутнє не лише окремої осо­бистості, а й усього людства. Наше
майбутнє значною мірою зале­жить від напрямків подальшого розвитку культури,
а вони, в свою чергу, щільно пов'язані з напрямками політичного розвитку
світу, вирішенням глобальних проблем людства.
     2. Культурна ситуація XX ст.
     а) концептуальне мистецтво; 
3 60-х рр. XX ст. з'являються нові форми авангардизму, які можна об'єднати в
поняття "концептуальне мистецтво" (від англ. "поняття", "ідея").
Концептуалісти бачать завдання художника в чистому поєднанні ідей і концепцій.
Для ілюстрації своїх ідей кон­цептуалісти застосовують різні матеріали:
друкований текст, схеми, фотографії, людське тіло, відеозаписи, промислові
вироби, природні елементи і матеріали. Залежно від використання того чи іншого
ма­теріалу можна вирізнити безліч течій: поп-арт (комбінації з побуто­вих
речей); поп-арт (композиції, створені за допомогою кольору і сві­тла,
проведених через оптичні пристрої на складні геометричні кон­струкції);
кінетичне мистецтво (механічні винаходи); боді-арт (кар­тини на людському
тілі); ленд-арт (використання художником при­родних елементів: снігу, землі,
води, вогню, трави, повітря) тощо.
Виникають у цей час і течії, які повертаються до традиційних спо­собів і засобів
образотворчого мистецтва, пародіюючи їх. Прикладом такого напряму став 
гіперреалізм (фотореалізм). Як модель беруться фотографії, копіюється
зображення, збільшуючись до розмірів великої картини. Щоб зробити копію,
гіперреалісти використовують масштабну сітку і потім заповнюють кожний квадрат
фарбою. В скульптурі гіпер­реалізм звернувся до створення статуй-манекенів.
     б) архітектура;
В архітектурі XX ст. тривалий час переважала еклектика, тобто
комбінація елементів різних стилів. Чимало архітекторів запе­речували як
еклектику, так і архаїзацію, наслідування давніх витво­рів. У своїх пошуках
сучасного стилю вони йшли різними шляхами, що визначалося національними
особливостями, орієнтацією на сма­ки тієї чи іншої соціальної верстви й
особистими поглядами, особ­ливостями таланту.
"Сучасний стиль" було все ж знайдено - єдиний, але з певними національними
варіаціями стиль модерн (від франц. "сучасний"). Стиль модерн народився
з поєднання двох тенденцій: прагнення архітектора раціонально використати нові
матеріали (сталь, скло, залізобетон) і тяжіння до певної міри малозмістовної,
але вишуканої декоративності (А.Гауді, Ч.Макінтош).
Другий напрям в архітектурі XX ст. - функціоналізм - виявив потребу
створити не просто відхилені форми, а предметно-естетичне середовище для
життєдіяльності людей (Ле Корбюзьє, Ф.Райт). Було навіть висунуто п'ять
принципів функціоналізму: будинок на стов­пах, сад на плоскій покрівлі, вільне
планування інтер'єру, горизон­тально-протягнуті вікна, вільна композиція
фасаду.
З середини XX ст. складаються дві теорії будівництва - урбаністи­чна й
дезурбаністична. Урбаністична теорія відбиває ідею створення
мегаполісних міст майбутнього, а дезурбаністична - ідею будівництва
невеликих міст-садів. Зараз немає якогось одного напряму в архітектурі. Сучасні
архітектори прагнуть використовувати "істинні традиції" (наці­ональні,
інтернаціональні) і "живі портрети сьогодення".
     в)музика;
Модернізм, як вказувалось вище, впливав на розвиток усіх галу­зей культури.
Пошуки нового у музиці цікавлять багатьох композито­рів. Безліч
композиторів-авангардистів прагнули виразити новий зміст тільки з допомогою
невідомих музичних засобів, йдуть на різні експе­рименти, які призводять до
руйнування естетичних і технологічних підвалин музичної культури (заперечення
звукової організації - мело­дії, гармонії, поліфонії). Одними з найбільш
яскравих у цьому відно­шенні етапів стали так звані "конкретна музика" 
й алеаторика.
"Конкретна музика" відійшла від застосування музичних звуків й замінила їх
акустичними ефектами, шумами, "конкретними звуковими проявами життя" (кроки,
мурчання, виття, скиглення, щебетання), які записуються на магнітофон, а
потім, використовуючи прискорення, • уповільнення, різні накладання, рух
назад, звукові комплекси монтую­ться відповідно до задуму композитора
(П.Шеффер).
Алеаторика (від лат. "кістка для гри, випадковість") - це на­прям створення
музики шляхом викидання гральних кісток, цифри яких потім перекладаються на
ноти. Таким же чином використову­ють математичні формули, шахматні партії
тощо' (К.Штокхаузен).
Одним з найбільш самобутніх явищ музичної, культури XX ст. став стиль джаз. 
За однією версією, слово "джаз" походить від анг­лійського слова "переслідувати,
гнатися", за іншою - від французь­кого "патякати, тріскотіти", а за третьою —
від імені негритянського музиканта Джазбо Брауна, організатора і керівника
першого джаз-банду в Нью-Йорку (1915). Джаз виник на основі фольклору
амери­канських негрів з притаманними йому африканськими ритмами, які було
збагачено елементами європейської мелодики. Скоро після ви­никнення джаз здобув
величезну популярність в усьому світі й роз­ділився на велику кількість
напрямків. Первісний джаз справив вплив на творчість багатьох серйозних
композиторів - Гершвіна, Равеля, Дебюссі, Мійо та ін.
Великого значення у 60-70-х рр. набуває новий музичний стиль - рок (від
англ. "хитатися", "розкачуватися"). Музика - не все, що становить зміст
рок-культури. Головне в ній — моральна позиція, тип існування. Рок-культура -
це своєрідна контркультура, тобто мо­ральне протистояння світові вдоволеності,
психологічна конфронта­ція, коли особистість не бажає жити за
загальноприйнятими стан­дартами. Основний пафос рок-культури - епатаж: виклик,
запере­чення, порушення правил. Великий вплив на формування цього різ­новиду
культури справила так звана "сексуальна революція", необ­хідність якої
в тогочасних умовах було продекларовано і обґрунто­вано філософією Г.Маркузе
("Одновимірна людина", "Ерос і цивілі­зація") та деякими іншими представниками 
франкфуртської школи. Рок-культура має особливий попит серед соціальне
маргінальних груп населення - серед молоді, студентства, ліво- і
праворадикальних угрупувань, сексуальних меншин. Рок виникає в цих колах, як
прагнен­ня повернути моральності та мистецтву їх простий, безпосередній
люд­ський зміст, звільнити їх з-під диктату церкви, держави, партії.
Еволюціонуючи, рок поступово відходить від морального змісту до музичної
форми. З початку рок-музиці були притаманні посилена гучність, ритм,
багаторазове повторення одного музичного елемента.
Формально початком епохи рок-н-ролу прийнято вважати час виходу на екрани США
фільму "Джунглі класних дошок"   - березень 1954 р., в якому звучала
композиція "Рок цілодобово"  , виконана Білом Хейлі у су­проводі його групи
"Комети", що стало стартом наступної тріум­фальної ходи рок-н-ролу. Від
самого початку рок-н-рол характеризувався синкопічним ритмом і майже анти
літературним стилем тек­стів, який органічно розвинувся первісне з жаргону
тінейджерів і мови негрів, а потім став під це стилізуватися. Протягом 5
років рок-н-рол швидко поширився в усьому світі.
Сучасний рок - це безліч стильових форм та напрямів, націо­нальних та
регіональних різновидів: мейнстрім-рок (зберігає тради­ції 60-х рр.), поп-рок
(відноситься до сфери поп-культури), фольк-рок (спирається на фольклорні
традиції), авангардний рок (експе­риментальний напрям), арт-рок (поєднання
електроніки, класики, джазу), джаз-рок, хард-рок, панк-рок тощо.
     г) масова культура;
Друга половина XX ст. демонструє тенденцію зближення сти­лів. Доступність,
вседозволеність у всіх жанрах надає безмежну сво­боду вибору. Сучасна
рок-культура втратила весь пафос протесту і майже цілком влилася у річище так
званої "масової культури" (інші назви - маскульт, поп-культура,
кітч).
Як явище, масова культура формується в 20-і рр. XX ст. її появі сприяв
розвиток засобів масової комунікації - газет, популярних жур­налів, радіо,
грамзапису, кінематографу. Все це демократизувало культуру, відкрило доступ
до неї масовій аудиторії, і в той же час зумовило проникнення в культуру суто
комерційних інтересів.
Термін "масова культура" підкреслює доступність, пошире­ність художніх та
культурних цінностей, легкість їх сприйняття, яка не потребує особливого
худо­жньо-естетичного смаку. Ма­сова культура доступна й зрозуміла людям
різного віку, всім верствам населення неза­лежно від рівня освіти. Масо­ва
культура задовольняє по­пит сьогодення, реагує на будь-які нові події (на
мал. представлено класичний зра­зок поп-арту - коллаж Річарда Гамільтона 1956
р. "Так що ж , робить сучасні будинки таки­ми незвичними, такими
при­вабливими?").
Негативне ставлення багатьох людей до сучасної масової культури зумовлене
невигідним для неї порівнянням зі зразками високої культури минулого.
Крайньою є думка, що масова культура - це антикультура або, принаймні, прояв
фак­тичного безкультур'я. Більш виваженою є позиція, згідно з якою
порів­нювати масову культуру сьогодення доречно тільки з відповідними їй
попередниками - різновидами "низької" культури, яка мала місце в усі
культурно-історичні періоди від первісних суспільств включно. В усі часи
"низькій" культурі були притаманні певна тиражованість зразків, створення
шаблонів сприйняття, тривіальне як естетичний ідеал, пріо­ритет
розважальності і апеляція до нижчих відчуттів та інстинктів. У сучасній
масовій культурі всі ці риси виявляються як ніколи рельєфно.
     д) література;
Основними літературними жанрами маскульту є детектив (кримінальний,
шпигунський, гангстерський), триллер, фантастика, історичний роман, мелодрама
("жіночий роман"), готичний роман, вестерн, екзотична проза, комікси. Частіш за
все масова література має авантюрно-пригодницький, розважальний характер, стає
своє­рідним допінгом, який намагається адаптувати пересічну людину сучасності
до нівелюючого особистість отуплюючого життя, механі­зованого і
запрограмованого у більшості своїх проявів.
Найпопулярнішими серед літературних жанрів масової культури є детектив і
фантастика. Детектив у своїх різновидах (кримінальний, шпигунський,
гангстерський роман) являє собою твір, в основу якого покладено загадку, яку
розплутує приватний детектив або представник державних структур. Найвизначніші
зразки цього жанру створили А.Крісті, Ж.Сіменон, Д.Чейз, Р.Стаут, Е.Ґарднер.
Різноманітною за жа­нровими формами є фантастика. Тут можна зустріти наукову
фантасти­ку, дія якої відбувається у майбутньому. Представники земної
цивіліза­ції зустрічаються з усілякими інопланетянами, рятують людство від
глобальних катастроф тощо. У цьому напрямку працювали П.Андерсон, Г.Гаррісон,
А.Кларк, СЛем, А.Нортон, Р.Хайнлайн. Іншим різновидом фантастики є так
звана література "фентезі". Це казкова фантастика, подібна до старовинного
героїчного епосу, її герої — мужні й сильні вар­вари, лицарі, королі (Конан,
Ельрік, Тонгор, Тарзан), які воюють з пред­ставниками темних (магічних) сил.
Авторами фентезі є Е. Берроуз, Р.Говард, У. Ле-Гуїн, РЖелязни,
М.Муркок, Ф.Фармер та ін. Ще одним фантастичним жанром є містичний роман і
роман жахів. На їх сторінках діють різноманітні вампіри, відьми, нечиста сила.
Визнаними майстра­ми літератури жахів вважаються Стівен Кінг ("Темна половина",
"Доля Єрусалиму", "Цвинтар домашніх тварин"), Р.Зельцер ("Знамення").
Досить поширеним у сучасній масовій літературі є жанр сенти­ментального
("жіночого") роману. Це історії романтичного кохання, які заводять-читача в
ілюзорний світ з красивими жінками та силь- ними чоловіками,
псевдоконфліктами, які щасливо розв'язуються наприкінці твору. Дії таких
романів відбуваються частіше за все у далекому минулому. Героїня проходить
багато випробовувань, пе­реживає безліч карколомних пригод, щоб врешті решт
опинитися в обіймах коханого. Найзнаніші зразки "жіночих" романів створили
Ж.Бенцоні ("Маріанна", "Флорентійка", "Катрін"), А. та С. Голон ("Анжеліка"),
Б.Смолл ("Гарем", "Рабиня пристрасті", "Цариця Пальміри"). Твори цього жанру,
але на сучасному матеріалі, пишуть Д.Коллінз ("Лакі", "Шанс"), Ж.Сьюзен
("Долина ляльок", "Машина кохання"), Б.Картленд, Д.Стіл.
     є) кінематограф;
Великий вплив на сучасне життя, на стиль поведінки людини має кінематограф. 
Провідну роль у створенні масової кінопродукції віді­грають Сполучені Штати
Америки з їх "фабрикою марень" - Голліву­дом. Тут щорічно створюється кількасот
кінокартин, більшість з яких розрахована на середнього споживача і намагається
здивувати його великою кількістю кіноефектів, видовищних сцен. Продукція
Голівуду різноманітна у жанровому відношенні. Тут і історичні фільми ("Сід",
"Бен-Гур", "Клеопатра"), і фантастика ("Зоряні війни", "Термінатор"), і
пригодницькі стрічки й бойовики ("Індіана Джонс", "Коммандос", "Рембо"),
фільми-катастрофи ("Титанік"), мелодрами ("Занесені вітром", "9 1/2 тижнів",
"Красунечка") тощо. Серед діячів сучасного кінематографу слід згадати режисерів
Д.Лукаса, Д.Кеме-рона, С.Спілберга, С.Кубрика, Р.Земекіса, Р.Поланського,
акторів Л.Шварценегера, Л. Ді Капріо, С.Сталоне, С.Сігала, Н.Кейджа,
Д.Ніколсона, Д.Деппа, Ш.Стоун, Д.Робертс, К.Бесінджер, М.Пфайфер. Досягнення в
галузі кінематографу відзначаються багатьма преміями, серед яких знаними є
Золотий лев (Флоренція), Пальмова гілка (Канни), Ніка (Росія), премія
Американської академії кіномистецтв Оскар. Остання є найпрестижнішою.
Ще одним різновидом масового кінематографу є телесеріали, або так звані 
"миляні опери" (така назва походить від того, що пер­ший телесеріал було
знято на замовлення компанії, яка виготовляла миючі засоби). Це багатосерійна
епопея, у якій оповідається про іс­торію якоїсь сім'ї або долю конкретної
людини (переважно жінки). Миляні опери" відрізняються повільним розвитком
сюжету, штуч­ним нанизуванням одних епізодів на інші, наявністю багатьох
сю­жетних ліній. Кількість серій у такому фільмі може нараховувати від 10-15 до
500-600. Класичними зразками "миляних опер" є амери­канські серіали "Династія",
"Даллас", "Санта-Барбара". Багато сері­алів випускає на світовий кіно ринок
Латинська Америка (Бразилія,  Аргентина, Мексика). Серед них "Рабиня Ізаура",
"Багаті також плачуть", "Просто Марія", "Тропіканка", "Я купую цю жінку" та ін.
     ж) "сексуальна революція";
На початку 1980-Х рр. західний світ пережив згадувану вище "сексуальну
революцію". До літератури та мистецтва приходять те­ми, що тривалий час
перебували під всілякими табу. Смакування подробиць статевих стосунків людей
- одна з головних ознак сучас­ної масової культури.   Зні­маються фільми,
присвячені цій стороні людського життя: "Емануель", "11 днів та ночей",
"Калігула". Коли режисери втрача­ють відчуття міри, а показ статевих сцен
стає самоціллю, то твір пере­стає бути витвором мистецтва, перетворюючись на
звичайну порногра­фію ("Катерина", "Распутін" тощо).
Складовою частиною сучасної масової культури є й мода, її індус­трія
також має своїх майстрів та кумирів. Серед сучасних модельєрів одягу велику
популярність отримали Д.Версаччі, К.Кляйн, В.Зайцев. В.Юдашкін, І.Сен Лоран,
К.Діор. Модною й престижною стала праця демонстратора одягу - "моделі". Тисячі
сучасних дівчат мріють про кар'єру К.Шиффер, Н.Кемпбел, Є.Герцигової,
С.Кроуфорд.
Розрахована на первинний рівень сприйняття й художнього мис­лення, на
примітивну й естетично не розвинуту людину масова культура базується на
створенні ілюзій, мрій, міфів. Суттєвим завданням цих ілю­зій є створення
зразків поведінки й стилю життя. Цей ідеальний тип людини отримав
термінологічне визначення "імідж" (образ). Людина свідомо отримує певний тип
для наслідування, який частіш за все асо­ціюється з поняттям "престиж",
"репутація".
Отже, культурна ситуація XX ст. покликала до життя багато різних художніх
течій. Попри всі суперечності та конфлікти епохи, діяльністю представників
різних художніх течій,, різних національ­них культур формується багатолика,
суперечлива світова культура.
     з) освіта і наука; 
З 1966 р. почалося впровадження загальнообов'язкової десяти­річної освіти.
Розширювалась мережа вузів. На Україні було відкри­то ще 5 університетів, в
тому числі у Донецьку, Сімферополі, Запо­ріжжі. За статистикою, 84% зайнятого
населення мали вищу та серед­ню (повну та неповну) освіту. Проте в кінці 60-х
рр. Україна мала на 25% менше студентів на 10 тис. населення, ніж Росія.
У 1984 р. була здійснена спроба реформувати освіту. Посилюва­лася
ідеологізація школи, запроваджувалося навчання з 6 років, 8-річні школи
реорганізовувалися в 9-річні, середні в 11-річні. Характерними рисами освіти
в Україні були уніфікація, ідеологізація, жорс­ткий партійний контроль,
заорганізованість навчально-виховного процесу, ігнорування національного
фактору. На початку 80-х рр. ста­ло помітно, що рівень підготовки фахівців
відстає від світового.
У науковій сфері проявлявся застій, мали місце упущені мож­ливості,
накопичилося чимало невирішених проблем, недоліків, які призводили до
уповільнення фундаменталь­них розробок, втрати передових позицій у світовій
науці.
Усі ці негативні явища в суспільному житті камуфлювалися під яскравими
плака­тами з гаслами про "ум, честь і совість" тощо, святковими
демонстраціями, військо­вими парадами та бутафорними театралі­зованими
виставами на кшталт помпезного святкування нібито 1500-річчя Києва (див. на
мал. фрагмент святкування на Олімпій­ському стадіоні у Києві влітку 1982 р.).
Напротивагу застійним явищам оригінальність, національний колорит рельєфно
виявилися в музично-пісенній творчості компо­зитора В.Івасюка, ансамблю
"Смерічка", співаків В.Зінкевича, Н.Яремчука. Величезну популярність здобула
у 70-80-ті рр. співачка Софія Ротару. Але в існуючій тоді системі цінностей
їх творчість нерозривно пов'язувалася зі "здобутками радянської
соціалістичної культури". Обізнаність же зі справжнім, кризовим станом справ
у всіх сферах жит­тя радянського суспільства була для більшості людей
недосяжною.
Тому багато хто сприйняв початок перебудовчих процесів у суспільстві після
приходу до влади М.С.Горбачова як чергову зміну гасел на плакатах.
Суспільство виявилося практично неготовим до швидких, ефективних та
всеохопних реформ.
Поступово, однак, крига скресала. Почалося нове національне відродження
України, нерозривно пов'язане з ідеєю здобуття дер­жавної незалежності. При
цьому старий партійний апарат залишився на своїх місцях, захищаючись від усе
зростаючої активності "низів" різноманітними маневрами і заграванням з
лідерами утвореного 1988 р. "Народного Руху України за перебудову". У цілому
ставлен­ня до цієї громадської організації, очолюваної кількома активними
діячами української культури під проводом поета І.Драча, збоку то­гочасних
державних органів було вкрай негативним. Вважалося, що "рухівці" штучно
дестабілізують цілком нормальну й спокійну суспільну ситуацію, що яскраво
відбилося у тогочасних державних ор­ганах масової інформації, де слово
"рухівець" сприймалося як ледь не лайливе. "На місцях" ставлення було ще
більш ворожим. При цьому до прямої заборони цієї організації справа усе ж не
доходила, що свідчило про Очікувальну, безініціативну й непослідовну пози­цію
тогочасних українських можновладців, які ще, власне, й не від­чували себе
повноцінними можновладцями.
У 1989 р., після перших демократичних виборів до Верховної Ради УРСР, нею з
величезними ускладненнями було прийнято Закон УРСР "Про мови в Українській
РСР", спрямований на захист національної мови, забезпечення її всебічного
розвитку і функціонування в усіх сфе­рах суспільного життя. Відповідно до
Закону, українську мову в респуб­ліці проголошено державною. При цьому
реалізація Закону наштовхну­лася на ускладнення, пов'язані з небажанням
змінювати мову ділового спілкування більшістю установ. Українська мова по
інерції сприймалася ще як провінційна та селянська, слабко розвинена і
взагалі непрестижна.
Роль авангарду в розвитку української культури, ліквідації "білих плям
історії" відіграла Спілка письменників України та її центральний орган -
газета "Літературна Україна". Публіцистика зайняла провідні позиції. Широкий
резонанс мали виступи О.Гончара, Б.Олійника, В.Яворівського. Почали
друкуватися заборонені раніше твори В.Винниченка, М.Грушевського, М.Зерова,
М.Хвильового, інших репресо­ваних поетів і письменників, представників
української діаспори.
Поступово змінилися акценти в питаннях віровизнання, прого­лошено
забезпечення права свободи совісті. Почалася відбудова ба­гатьох запустілих,
використовуваних як господарські споруди і про­сто недоруйнованих протягом
20-80-х рр. церковних приміщень, легалізували свою діяльність українські
греко-католики, відновився рух серед православних щодо відновлення
незалежності української православної церкви від Московського патріархату.
У галузі освіти було взято курс на її гуманізацію, засвоєння уч­нями й
студентами загальнолюдських цінностей. Проте фінансуван­ня цієї сфери було
недостатнім.
Суттєві зрушення відбулися в історичній науці. По-новому бу­ло розглянуто і
досліджено події Визвольної війни українського на­роду середини XVII ст,
діяльність І.Мазепи, С.Петлюри та інших видатних громадсько-політичних діячів
України.
Продовжувала зростати кількість науковців, їх число досягло у 1989 р. 220
тис. чол. (з них 6,8 тис. доктори наук і 73,7 тис. - канди­дати наук).
Перевага надавалась прикладним дослідженням за рахунок фундаментальних. При
цьому понад 90% технологічних розро­бок не впроваджувались у виробництво.
Значною подією в культурному житті України стало проведен­ня Першого
фестивалю "Червона рута" (Чернівці, 1989), який відбив зацікавленість значної
частини української молоді в процесах відро­дження і самобутнього розвитку
української популярної музики.
і) проголошення незалежності України;
     Проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) і розбудова
самостійної держави Україна створили принципово нові, формально цілком
сприятливі умови для розвитку культури. 19 лю­того 1992 р. Верховна Рада
України ухвалила "Основи законодавст­ва про культуру", якими передбачені заходи
подальшого розвитку української національної культури. У цьому ж році була
розроблена Державна національна програма "Українська освіта в XXI ст.", а
Верховною Радою прийнято "Закон про освіту". В цих документах передбачена
демократизація освіти, посилення технічного забезпе­чення шкіл, видання
підручників, створення університетських комп­лексів, мережі ліцеїв. Певних
успіхів досягнуто у поступовому пере­веденні на україномовний режим середньої
та вищої школи. За пер­ші три роки незалежності кількість першокласників, які
навчаються українською мовою, зросла з 43,5% до 67,7%. Відкрито значну
кіль­кість приватних гімназій, ліцеїв, навіть вузів.
Однак важко судити про те, наскільки в цілому покращилася якість отримуваної
в Україні освіти, а якісні показники значно важ­ливіші від кількісних.
Реальна переоцінка застарілих цінностей ра­дянської доби в широких колах
українського суспільства безпосе­редньо залежить від якісної переорієнтації
освітніх процесів, впро­вадження відповідних сучасним потребам методик і
технологій. У цьому напрямку в загальнонаціональних масштабах вже зроблено
чимало, однак ще більше належить зробити у найближчому майбут­ньому. Ще у
1992 р. було відновлено діяльність Києво-Могилянської Академії - навчального
закладу нового типу, де викладання і навчання ведеться українською та
англійською мовами. Здійснюється перехід на триступеневу підготовку:
бакалавр, спеціаліст, магістр. Вузи стають більш автономними. У системі
Національної академії наук України створено декілька нових наукових
інститутів: Інститут україн­ської археографії, Інститут української мови,
Інститут народознавства. Однак низький рівень фінансування призвів до того,
що наукові устано­ви втратили до 50% свого складу. Вже протягом цілого
десятиліття спо­стерігається "відплив" частини інтелектуальної еліти у країни
з більш сприятливими умовами життя.
Взагалі фінансово-матеріальні ускладнення в усіх сферах сучасно­го життя досить
негативно впливають на суспільні настрої широких кіл громадськості та кожного
конкретного громадянина, часто породжуючи соціальний песимізм, зневіру в
можливість принципового покращення стану справ у близькому майбутньому, а
відтак - і соціальну апатію, яка нерідко виливається у протиправну поведінку.
На жаль, досі більшість громадян ще почувають себе "споживачами" тих чи інших
благ, не да­ючи собі ніякого звіту в питанні про їх створення, що є одним з
руди­ментів "радянського" способу мислення. Живучи за рахунок продажу природних
ресурсів за кордон, що мало місце за часів "застою", ми зви­кли очікувати
звідкись певних матеріальних благ. Неможливість постійно існувати в 
такому "режимі" призвела до розвалу Радянського Союзу. Сьогодні ніхто не
допоможе українцям вийти з кризи крім нас самих. Для цього необхідні
усвідомлення спільності нашої біди і об'єднання зусиль для її подолання.
Намагання багатьох наших сучас­ників вирішити свої проблеми виключно самотужки
реального вирі­шення цих проблем не принесуть, усі ми пов'язані спільністю
історич­ної долі. Природна закономірність кризових періодів в історії
різномані­тних суспільств полягає в тому, що істотне покращення ситуації
відбу­вається тоді, коли це суспільство усвідомлює спільність поставленої часом
проблеми і сполучає доти розрізнені зусилля в одному напрямку. Так було в усі
часи, в усіх народів. Сучасне українське суспільство не є винятком з цього
правила. Тому кризовий стан об'єктивно відбиває тривання процесів утворення п
Україні повнокровної політичної нації" після довгого періоду бездержавного
існування.
Об'єднати населення України у життєспроможну націю може пат­ріотично налаштована
еліта, здатна на самопожертву і безкорисливе служіння суспільним ідеалам. У
зв'язку з цим до істотних культурно-політичних зрушень у незалежній 
Україні слід піднести запрова­дження системи президентських нагород 1995 р. як
форму консолі­дації нової, справді національної еліти. Окрім Почесної відзнаки
Президента, затверджено орден Богдана Хмельницького, відзнаку "За мужність",
орден Ярослава Мудрого, орден княгині Ольги. Се­ред нагороджених діячів
культури і освіти багато достойних цих почесних відзнак непересічних
особистостей, наших сучасників.
Незважаючи на економічну кризу та інші негаразди, значних успіхів за роки
незалежності досягли українські спортсмени. У цьо­му можна бачити продовження
кращих традицій попереднього часу (з 639 олімпійських медалей, завойованих
радянськими спортсмена­ми, на рахунку українських - 444, в тому числі 196
золотих). Успішно виступили українські спортсмени на Олімпійських іграх в
Атлан­ті (США, 1996р.). За підсумками змагань Україна увійшла в десятку
кращих спортивних держав світу.
Скромнішими є успіхи сучасного українського кіномистецт­ва. Вийшло
багато документальних фільмів, присвячених в основ­ному, історичному минулому
України. Створено декілька багатосе­рійних фільмів, серед них "Сад
Гетсиманський" за мотивами творів І.Багряного, "Пастка" (за І.Франком),
телесеріал "Роксолана" та ін. На 34 кінофестивалі в Сан-Ремо українському
фільму "Ізгой" (за мотивами повісті А.Дімарова, режисер В.Савельєв, продюсер
А.Браунер, ФРН) присуджено Гран-прі. На жаль, більшість талано­витих
українських кіноакторів сьогодні зайняті в інших сферах дія­льності (театр,
реклама, телебачення або й просто присадибне господарство). Деякі з них
знімаються у фільмах іноземних кіностудій. Нещодавно подією в кіномистецькому
житті не тільки Польщі, а й України стала історико-пригодницька картина "Вогнем
і мечем" за участю кількох україн­ських акторів, включаючи й нині діючого
міністра культури Б.Ступку (див. на мал. кадр із цього фільму режисера
Є.Гофмана). Ство­рюються українсько-російські, українсько-французько-російські
("Схід-Захід"). та інші кінокартини. Закінчилися зйомки українськокитайської
кіноверсії повісті М.Островського "Як гартувалася сталь", надзвичайно
популярної в Китаї з його давніми традиціями подолання різноманітних кризових
періодів і надзвичайно корисної нам у наших скрутних умовах. Цей фільм знімався
на українській землі повністю українським акторським складом. До липня 2000 р.
на кіностудії ім.Довженка мають закінчитися і зйомки суто україн­ської
масштабної кіноленти, присвяченої гетьманові Мазепі, відзня­то екранізацію
романа П.Куліша "Чорна рада", готується українська кіноверсія "Пригод бравого
солдата Швейка".
Продовження розвитку сучасного театрального мистецтва в Україні
пов'язане передусім з діяльністю таких яскравих режисерів, як Р.Віктюк,
Б.Жолдак, С.Донченко, Б.Шарварко.
Позитивним моментом у роботі державного телебачення стала трансляція
художніх фільмів і телесеріалів українською мовою, перекомутація з 1995 р. УТ
на канал, що раніше займало ОРТ, хоча робота Першого Національного мала б
здійснюватися на значно кращому, ніж досі, рівні. Суттєво змінило зміст своїх
програм Українське радіо. Вони стали професіональними, національне
спря­мованими. Проте зростає комерціалізація засобів масової інформації -
газет, каналів телебачення, радіостанцій, серед яких значна части­на
орієнтуються на маловибагливого і дезорієнтованого читача, гля­дача, слухача,
поширюючи низькопробну й нерідко просто безвід­повідальну інформацію та
суррогатні вироби маскультівського шир-потребу. В країнах зі стійкими
культурними традиціями подібні "твори" мало впливають на загальну культурну
атмосферу в суспі­льстві, хоча й там на їх шляху вибудовуються перешкоди. У нас
же, при відсутності кращих зразків, їх нерідко деструктивний характер залишає
значно глибші рубці на душах людей, передусім, молодих, які нерідко сприймають
розраховані на невігласів чи дикунів новітні "брязкальця" за останні досягнення
сучасної світової культури. Масова культура є фактором, з яким необхідно
рахуватися у вільному демокра­тичному суспільстві, однак перетворювати цей
різновид розважальної субкультури шоу-бізнесу на замінник або відповідник
особистої чи ко­лективної культури було б неприпустимою помилкою.
Розвиток української популярної музики останнього десятиліт­тя
пов'язаний з іменами І.Білик, П.Зіброва, Т.Повалій, О.Понома-рьова, Руслани,
А.Кравчука, Ані Лорак, В.Павлика, І.Сказіної та ни­зки інших імен, їх поява і
творча еволюція щільно пов'язана з необ­хідністю задоволення потреби у своїй
національній популярній роз­важальній музиці як складовій шоу-бізнесу.
Практично кожний з перелічених виконавців має свою групу палких прихильників у
всіх більш-менш примітних населених пунктах України. Однак поки що український
шоу-бізнес програє російській конкуренції, що свідчить не стільки про нижчий
рівень виконання, скільки про несформованість уявлення про престижність
української популярної музики. Українські музиканти продовжують виїздити до
Москви у пошуках продюсерів. Група "ВВ" здобула в Росії чималу популярність
завдя­ки оригінальності свого лірично-"розхристаного" стилю, але її вплив на
російський музичний ринок порівняно зі зворотнім впливом ро­сійських виконавців
і колективів є незначним. Видаються спеціальні журнали, присвячені сучасній
українській естраді (напр. "Галас").
Складним є розвиток літературного процесу в Україні. З од­ного боку
продовжують творити письменники й поети, старшого по­коління: І.Драч, В.Дрозд,
Р.Іваничук, П.Загребельний, Л.Костенко, Ю.Мушкетик, Б.Олійник, Д.Павличко. З
іншого боку література від­чуває на собі тиск ринку, вона змушена йти за
читачем (покупцем ).
Ця тенденція сприяє розвитку масової та популярної літератури, пе­реважно
російськомовної. Розквітають такі жанри, як фантастика, детектив, любовно-
авантюрний роман. Відомими далеко за межами України письменниками-фантастами
є Генрі Лайон Олді (колектив­ний псевдонім Д.Громова та О.Ладиженського),
А.Валентинов, М. та С.Дяченки, майстром любовно-авантюрного жанру вважається
Симона Вілар (Н.Гавриленко).
Поки що можна констатувати слушність думки визначного українського
консерватора початку XX ст. В'ячеслава Липинського, який в "Листах до братів-
хліборобів" змалював картину проблема­тичності формування повноцінної нації
на території, що здобула не­залежність не шляхом принципової визвольної
боротьби, а внаслі­док розпаду метрополії. Однак останніми роками
інерційність мис­лення і рудименти старого життя усе далі відходять у минуле,
а в сучасному культурному житті України можна відзначити обнадійли­ві
позитивні тенденції, які віддзеркалюють процес національного духовного
відродження українського народу. Яким буде його май­бутнє, багато в чому
залежить від цілеспрямованості в досягненні мети і згуртованості різних
верств і ланок суспільства, передусім звичайно, органів державного
управління, але щось, хай і невеличке, можливо, непомітне в загальному
процесі, залежить від кожною громадянина української держави.
                                Висновок.                                
Протягом XX ст. українська культура розвивалася в складних умовах, її поступ
мав здебільшого суперечливий характер. Незважаючи на це, здобутки українських
митців у галузі літератури, образотворчого мистецтва, досягнення вчених є
вагомими і оригінальними. Складнощі будівництва національної держави за
сучасних умов не повинні лякати молоде покоління громадян України, яке має
стати гідним кращих національних традицій, повноправно увійшовши у III тис.
нової ери в ролі зміцнілого в роки сучасних випробувань, здорового й
культурно збагаченого, вповні свідомого майбутніх завдань, національне
згуртованого організму.
                         Використана література.                         
1. Ивбулис Б.Л. Модернизм и постмодернизм. - М., 1988.
2. Куликова И.С. Философия и   искусство модернизма. — М., 1980.
3. Загранский В. Г. Культура XIX й XX ст. // Теорія та історія світової та
вітчизняної культури.  - К., 1992.
4. Шестаков В. Массовая культура. - М., 1990.
     5. Греченко В.А. Історія України. Всесвітня історія XX ст. - X., 1998.
6. Донцов П. Дві літератури нашої доби. - Львів, 1991.