Каталог :: История

Реферат: Казаки

                                  Вступ.                                  
Впрше термін “козак” згадується в початковій Монгольській хроніці  (1920
р).Існує кілька основних теорій походження козацтва  ; ”етнічних витоків” ,
”уходницька” , ”захисна” і  ”соціальна”.Згідно з теорією ”етнічних витоків”
козаки – це особлива група нащадків інших народів.Згідно з ”уходницькою”
теорією поява козацтва пов’язана з утворенням на території Наддніпрянщини
громад вільних озброєних людей,котрі прибували сюди на промисли за
рибою,бобрами,сіллю,дикими кіньми та іншою здобиччю.Згідно з “захисною”-
пов‘язана з необхідністю захистити південні кордони країни від набігів
татар.”Соціальна”- пояснює виникнення козацтва як наслідок посилення
економічного, політичного ,національного та релігійного гніту,якештовхало
селянство до масових втеч на вільні землю та самоорганізацію у нових місцях
проживання.
Поява того чи іншого історичного явища зумовлена ,як правило,
сумарною дією чинників двох категорій (межа між якими досить умовна), тих, що
роблять виникнення цього явища ,та тих ,які зумовлюють його необхідність це:
1.Існування великого массиву вільної землі зі сприятливими для
життєдіяльності умовами у порубіжжі між хліборобською та кочовою
цивілізаціями.
2.Досвід освоєння південних територій уходниками ,добичниками, бродниками та
іншими.
3.Природне прагнення людей до міграції у пошуках кращого ,до самозбереження ,
самоствердження і самореалізації.
Необхідність виникнення козацтва зумовлена:
-зростанням великого феодального землеволодіння ,що розпочалося в XV ст. і
підштовхнуло процес господарського освоєння та колоніації нових земель;
-посиленням феодальної експлуатації ,прогресуючим закріпаченням, наростанням
релігійного та національного гніту;
-зростанням зовнішньої загрози ,загальною потребою ,захисту від нападів
турків і татар.
1.Нові явища у суспільно-політичному житті українських земель, передусім
зародження і розвиток фільваркової системи землеробства ,мали серйозні
наслідки все більше посилювався феодально-кріпосницький гніт українського
селянства ,який доповнювався обмеженням національних і релігійних прав
українського народу.Наступ феодалів на селянство народжував хвилю
антифеодальнохї боротьби ,найбільш поширеною формою якої були селянські
втечі.Українські селяни групами ,сім’ями ,а інколи цілими селищами втікали у
майже безморні східні і пвденні окраїни Поділля , Брацлавщини ,Київщини.
Пориваючи з феодальною залежністю і осідаючи на нових місцях ,втікачі вважали
себе вільними людьми і звалися козаками.У другій половині XV-на початку XVI
ст. поселення селян – втікачів простяглися цілою смугою від середньоі течії
Дніпра майже доДністра.Осередком козацтва було середнє Придніпров’є ,його
предстепова смуга нижче Києва.
Малозаселені і безземельні степи ,куди переселялися втікачі ,були багаті на
природні дари.Козаки відроджували землеробство у мих місцях де воно було
забуте ,і давали йому початок у регіонах ,де землеробства не знали.Вони орали
цілинні землі ,прокладали шляхи ,будували мости ,засновували
селища,розводилися скотарством і промислом.
Вільні козаки – поселенці утворювали на нових землях і нову суспільну
організацію – громаду.Кожний втікач ,що прибував на козацькі ,вважався
вільним від кріпацтва , отримував формально рівні з усіма іншими права
користуватися господарськими угіддями і промислами ,брати участь у
самоврядуванні ,зокрема у виборах козацької старшини –отаманів ,суддів,
писарів та ін.Незважаючи на пріоритет заможних козаків ,козацька громада у
значній мірі зберігала риси селянського демократуму.
Така суспільна організація ,яка не визнавала кріпацтва ,одразу ж протиставила
себе феодальній державі.Тому ,з одного боку ,вона була привабливою силою для
пригнобленого селянства і міської голоти ,а з другого викликала шалений опір
експлуататорських класів ,які намагалися якщо не знищити козацтво ,як
соціальну силу , то максимално обмежити її.
Заселення козаками середнього Подніпров’я відбувалося у гострій боротьбі з
литовськими ,польськими і українськими феодалами ,які намагалися повернути
козаків колишнім володарям і загарбати освоєні козаками землі.У відповідь на
це ,на початку XVI ст. козацькі поселення стали виникати на найвіддаленіших
південно - східних кордонах України, переважно в районах Києва і Черкас.Але
магнатсько-шляхетський колонізаторський потік ,яий рухався слідом за народною
колонізацією, назабором зохопив і ці землі.Рятуючись від репрессій ,більшість
козаків втекла за дніпровські пороги.
Згодом район дніпровських порогів стає визнаним центром козацтва.Колонізація
козаками районів дніпровських порогів мала свої позитивнї і негативні
сторони.Постійна загроза військового вторгнення змушувала козаків дбати перш
за все про свій захист.Як наслідок за порогами Дніпра з’являються дерев’яні
укріплення так звані  “січі”.Однак забезпечити існування козацьких поселень
за дніпровськими порогами ,утворити з них грізну військову силу можно було
тільки шляхом їх об’єднання в козаціке товариство – громаду - з єдиними
органами управління.
У середині XV ст. у козаків за дніпровськими порогами вже існувала певна
організація-кош.Козаки ,які залишалися у коші складали його гарнізон,  який
мав гармати, човни тощо.
Заснування козаками коша за дніпровськими порогами слід вважати ні чим іншим
,як утворенням Запорозької Січі ,яка фактично об’єднала досі розрізнені
дрібні козацькі січі й поклала початок новому етапу у формуванні козацької
держави.
2.Запорозька Січ у своєму складі мала наділи – військовий і теріторіальний ,у
відповідності з якими і побудувалося управління нею.Як військо ,запорозька
громада поділялася на 38 куренів ,а територіально – спочатку 5 ,а згодом на
вісім паланок. Слово “курінь” у запорозьких козаків вживалось і як житло і як
самостійна частина війська.
“Паланка”-нава фортеця і певна частина території Запорозької Січі.
Найвищім органом козацького самоврядування ,який вирішував найважливіші
питання ,були загальні або військові ради.Збиралися вони регулярно у точно
визначені строки – 1 січня і 1 жовтня кожного року.Козацька рада збиралася і
в інші строки ,коли на те була воля товариства.На військових парадах
вирішувалися усі найважливіші питання життя Запорозької Січі:оголошувалася
війна і укладався мир,об’являлися військові походи, каралися злісні злочини
,щорічно переділялися поміж куренями землі, річки , озера ,ліси ,рибні лови
тощо,обералася і зміщалася козацька старшина.
Крім загальних військових рад ,у запорозьких козаків були ради по куреням
,які частіше називалися “сходками”.Курінні сходки збиралися у разі потреби
для вирішення дрібних справ ,термінових питань ,а також таємних справ.
Були ще сходки по паланках.Вони розглядали переважно дрібні господарські
справи , оскільки населення паланок складалося з нажонатих козаків ,які
займалися господарством.
На Запоріжжі склалася своя адміністрація.Найважливішими її ланками у другій
половині XVI – на початку XVII ст. були: військові начальники – кошовий
отаман , військовий суддя , військовий отаман , військовий писар , військові
чиновники – булавничий ,хоружний ,довбиш ,пушкар ,гармаш, тлумач;полкові і
паланкові начальники–  полковник , писар ,осавул.
Кошовий отаман , військовий суддя і військовий писар складали так звану
військову старшину.
Кошовий отаман зосереджував у своїх руках вищу військову, адміністративну
,судову і духовну владу.
Військовий суддя був другою після отамана службовою особою на запоріжжі.Його
основний обов’язок – здійснення суду над козаками.Крім цього ,він призначав
начальника артилерії і навіть заміщав кошового отамана як накарзвий отаман.
Військовий писар завідував канцелярією і вів усі письмові справи
війська:надсилав накази по куренях і паланках ,здійснював усі розрахунки,
приймав укази і послання ,що надходили на ім’я коша.
Військовий осавул пильнував за дотриманням козаками порядку в Січі ,а під час
військових дій у військових таборах стежив за виконанням судових рішень
кошового отамана і військової ради ,видавав хлібне і грошове забезпечення
козакам ,відав охороною кордонів.
В організації козацікого самоврядування ,яке склалося в Запоріжжі знаходяться
зародки майбутньої украйнської державної організації.Ця своєрідна за
структурою система органів військово-адміністративної влади мала можливість
виконувати складні функції внутрішньої і зовнішньої політики ,притаманні лише
державній владі.
Військова старшина ,спираючись на багате козацтво ,намагалася використати цю
суспільно – політичну організацію в власних інтересах.Вона досить часто не
звітувала перед козаками про свою політичну діяльність , всупереч звичаям ,що
склалися , утримувала у своїх руках виборні посади на протязі кількох років.У
знаряддя класового впливу старшина перетворила також військовий суд.Однак
засилля старшини було не в змозі зруйнувати основні демократичні принципи
побудови органів військово – адміністративного апарату ,скасувати притаманні
цій системі риси демократизму.
Багатий досвід самобутньої козацької організації самоврядування був
використаний в ході визвольної війни українського народу 1648-1654 р.р.
3.Правова система ,що склалася в Україні наприкінці XIV –у першій половині
XVII ст. за своєю суттю була класовою.Вона надійно служила як інтересам
експлуататорів міського походження так і пануванню іноземних поневолювачів.Її
основними завданнями були захист і зміцнення феодального кріпосницького ладу
в Україні.
В умовах своєрідного політичного становища українських земель ,що опинилися у
складі кількох сусідніх держав ,в Україні утворилася досить строката система
правових джерел.
Ії первісною барою стало розвинуте право Стародавньої Русі.Особливу роль
серед джерел права в Україні відіграла Руська Правда ,яка здійснила значний
вплив на розвиток правових систем Великого князівства Литовського і
Польського королівства ,у складі яких перебувала більшість українських
земель.
У кінцевому підсумку в українських землях правова система сформувалася на
основі синтезу місцевого звичаєвого права і нормативних актів у вигляді
судебників ,статутів ,
сеймових постанов ,привілеїв Польського королівства і Великого князівства
Литовського.
При цьому роль звичаєвого права в реформуванні була досить значною.Тривалий
час воно діяло поряд з нормами писаного права.
I.Литовський статут ,наприклад ,прямо дозволив суддям при відсутності
“писаної” норми вирішувати справу “на основі старого звичая”.Можливість діяти
згідно з “старим звичаєм ,способом звичая стародавнього” визнавався і
наступними статутами.У III Литовському статуті ,зобов’язувався додержуватися
давніх звичаїв ,”усі привілеї земські старовинні і нові від нас дані ,в
діяльності і звичаї добрі стародавні зберігати і ні в чому не порушувати”.
Важливе значення в українських землях мало звичаєве козацьке право –
сукупність правових звичаїв ,що встановлювалися у сфері козацтва.Важливість
цього джерела підкреслює той факт ,що відразу після приєднання України до
Росії царська грамота надавала право судити “у своїх старших по давнішнім
правам їх ,тобто на основі звичаєвого права”.А база звичаєвого права
закладалася якраз у XV – середині XVIII ст. Спочатку особливу популярність
звичаєве козацьке право одержало у середовищі українських селян ,що тікали
від своїх хозяїв і властей у райони середнього і нижнього Придніпров’я.Норми
звичаєвого права ,які склалися у Запорозькій Січі ,закріплювали військово –
адміністративну організацію козацтва ,деякі правила воєнних дій ,роботу
суддєвих органів ,порядок землекористування і укладення окремих договорів
,види злочинів і покарань.Наявність у козацтва свого особливого права
визнавалася польським урядом.Незважаючи на суворість ,а інколи на нещадність
норм звичаєвого права ,в ньому була “чесність велика”.Живучи на основі
старожитних і найстаріших звичаїв , козацтво всіляко відстоювало звичаєве
козацьке право ,побоючись ,що писане право ,зможе обмежити козацькі
вільності.Можна з впевненістю стверджувати ,що козацьке звичаєве право являло
собою народну конституцію.
Серед кримінальних злочинів найбільш тяжкими визнавалися вбивство , нанесення
побоїв ,крадіжка ,дезертирство ,пияцтво тощо.
Як покарання практикувалися прив’язування злочинців до гармати,биття
канчуками шибеницею ,членоушкодження тощо.
За найбільш тяжкі злочини присуджували до смертної кари ,яка поділялася на
просту та кваліфіковану.До останньої відносилось закопування живим у землю
,посадження на палю ,повішення на гак ,забивання киями біля ганебного стовпа.
4.Основним правовим інститутом  ,безумовно ,було право власності.
Об’єкти власності були різними: маєток з залежними селянами ,орні землі,
сіножаті ,озена ,річки ,продукти сільського господарства і ремісницького
виробництва ,будівлі тощо.Важливе значення при цьому набирав розподіл усіх
речей на рухоме і нерухоме майно.До останнього у відповідності з польським
правом належало усе ,що було пов’язано із землею.
І все ж головна увага приділялася правовому регулюванню феодальної земельної
власності.
Правовий режим земельних володінь був різноманітним.Розрізнялися,
зокрема ,королівські ,великокнязівські ,магнатські ,шляхентські і церковні
землі.Крім того ,в залежності від способу придбання маєтки розподілялися на
декілька категорій: ”отчини”,тобто одержані в спадщину родові володіння,
вислужені ,або одержані в користування ,наприклад одержані внаслідок купівлі-
продажу.
Право розпорядження цими категоріями було різне.Якщо власник купленого
земельного володіння розпоряджувався ним вільно то відносно маєтків ,які були
одержані іншим шляхом ,існували певні обмеження.
Шляхентська земельна власність всіх видів-родова ,вислужена або куплена-
вважалась недоторканою ,але діти злочинця втрачали право на нерухоме
майно.Своє право володіти батьківськими землями втрачали дівчата ,які вийшли
заміж без угоди батька і матері ,або одружилися з іноземцями.
Кожне земельне володіння повинно відповідати тому ,що було записано у грамоті
господаря.
Право володіння землею ,як загальне право супроводжувалося обов’язком для
власника відбувати військову повинність.Литовські статути не знали права
володіння землею ,яке не було б пов’язано з виконанням військової повинності.
Широкий розмах антикріпосницького та визвольного руху у ході війни,
призвели до значних змін форм феодальної власності на землю.Основні зміни
пов’язані з тим ,що на звільненій території було ліквідовано магнатське
землекористування.Землі переходили до загальновійськової власності ,
передавалося козацькій старшині при умові служби ,українській родовій шляхті
,монастирям і окремим особам за послуги ,що надавалися повстанцям.Деяку
частину захопили селяни.Феодальна власність на землю значно послабилась.Однак
збереглось “істаринне” землеволодіння української шляхти  ,монастирів
,магнатів ,козацької старшини ,але це уже були інші форми та методи
власності.
Крім загальноприйнятих форм розширення землеволодінь ,земельна власність
української шляхти і козацької старшини збільшувалася в наслідок за послуги
,за службу.
“Істаринні” землі мали типову форму феодальної власності.Їх можна було
продавати ,міняти віддавати у заклад ,взагалі розпоряджатися на свій розсуд.
Товарно-грошові відносини зумовили розвиток зобов’язальних відносин,
що випливали з договорів та із заподіяння шкоди.Під зобов’язанням розуміли
право на майно особи ,котра не виконала договір чи заподіяла шкоду.
Найпоширенішими були договори міни і купівлі-продажу рухомого і нерухомого
майна.Для того ,щоб їх скласти вимагалося письмове занесення про це в акт
книги.
Такий порядок існував і для грошової та майнової позики ,особистого чи
майнового найму.Не виплата боргу у визначений термін призводила до
конфіскації майна ,або відчуження земельного наділу боржників ,який рішенням
суду міг бути передано кредиторові чи наймачу на певний строк для відроблення
боргу.Зобов’язання за заподіяння шкоди поділялися на ті, що наносили шкоду
особі ,і ті ,що наносили шкоду общині.В обох випадках нанесена шкода повинна
була відшкодовуватися майном або відробітком.
У Литовсько-Українському праві формувались і були грунтовно врегульовані
інститути власності ,договірне право ,право користування чужими речами тощо.
Договори у Литві складали ,як правило ,у письмовій формі ,в присутності
свідків.Іноді вимагалася реєстрація їх у судових книгах.Найпоширенішими були
договори куплі-продажу ,найму ,позички.
5.Злочини поділялися на:державні (зрада ,перехід на бік ворога ,здача фортеці
,фальшивомонетицтво) ,проти релігії (богохульство, віровідступ-ництво ,чари ,
порушення церковних обрядів ,зневаження церкви) ,посадові
(хабар ,розтрати ,казнокрадство) ,проти особи (вбивство ,каліцтво ,нанесення
побоїв ,ран ,інші тілесні пошкодження) ,майнові (крадіжка ,розбій ,грабунок).
Найтяжчі покарання встановлювалися за державні злочини.Наприклад, зрадник
засуджувався до смертної кари з відсіченням голови ,або четвертуванням.Члени
його сім’ї підлягали вічному заклинанню і виселенню до Сибіру.Все майно
конфіскувалося.Посадові злочини могли супроводжуватися застосуванням тілесних
покарань ,конфіскацією майна і грошовим штрафом.Вбивця піддавався смертній
карі ,а за інші злочини проти особи встановлювалися тілесні покарання і
грошові штрафи.Майнові злочини призводили до смертної кари чи тілесних
покарань ,вигнання ,биття палицями ,грошових штрафів.
Система покарання була складною.Якщо вид покарання відзначався ,то його межі-
не завжди.Вид і розмір залежали від соціальної принадлежності злочинця і
потерпілого.Допускалося застосування декількох видів покарання за один
злочин.Вищою мірою покарання вважалася смертна кара-проста (повішення
,відсічення голови) ,і кваліфікована (четвертування ,утоплення, колесування
,спалення ,закопування живим в землю).До тілесних покарань відносили
відрізання вуха ,носа ,руки ,до болісних-биття палицями ,різками,
батогами.Ганебні покарання полягали в тому ,що злочинця прив’язували до
стовпа на майдані під час ярмарків кат або будь-хто бажаючий бив його.
Винних брали під варту у в’язниці при військових урядах чи ратушах.
Конфіскація майна вважалась додатковим покаранням.
6.На Запоріжжі склалася своєрідна судова система.Військова старшина
виконувала не лише адміністративні ,а й судові функції.Так ,кошовий отаман
був верховним суддею ,військовий суддя ,який здійснював основні судові
функції ,передавав йому вирішення складних справ.Суд кошового отамана був
судом першої інстанції для військової старшини ,а судом другої інстанції була
військова рада.Військовий осавул виконував функцїї слідчого і слідкував за
виконанням вироків.
Курінні отамани та паланкові полковники теж виконували судові функції в межах
куреня та паланки ,але справи про тяжкі злочини вони передавали військовому
судді та кошовому.
Найтяжчим злочином у козаків було вбивство свого товариша.За це карали на
смерть ,інколи навіть закопували живим у землю разом з покійником.До тяжких
злочинів відносились:нанесення побоїв козакові,  крадіжки ,гомосексуалізм
,дизертирство ,насилля в християнських селах,
пияцтво під час походу ,приведення на січ жінки ,грубе поводження з начальником.
Судочинство і виконання вироків на Січі було публічним.При винесенні вироку
судді враховували громадську думку щодо особи злочинця. Допуска-лося
оскарження рішень і вироків у суді вищої інстанції.Вироки ,що винесені за
злочин ,здійснені в бойових діях ,оскарженню не підлягали.
В 1648 –1654 рр. починає створюватися правова система України.Хоча вона все
ще спирається на Литовські статути і магдебурзьке право.Це явище було тісно
пов’язане з формуванням української держави.
     

Література

1.Історія України І.О.Бойко К.-1999 р. 2.Газета “Іменем закону” №36 2002 р. 3.Історія держави і права України А.Й.Рогожина Харків-1993 р. 4.Історія ДІПУ П.Музиченко К.-2000 р. 5.”Історія запорізьких козаків” Д.І.Морицький К.-1990 ,т.1 Міністерство культури і мистецтва України

Харківська державна академія культури

Кафедра історії України та музеєєзнавства

Тема : Основні риси права

запорозького козацтва

Реферат студентки

I курсу факультету ДІД

групи I

Шабатури Наталії

Харків - 2002