Каталог :: История

Контрольная: Національно-визвольна війна (1648-1654рр.)

1.    Формування української національної держави в ході національно-
визвольної війни 1648-1654 рр.
     план
a)   Причини, рушійні сили та характер війни.
b)  Періодизація, основні події війни та їх значення.
c)    Формування української держави 1648-1654.
d)   Право козацької держави.
1)a. Причини,рушійні сили та характер національно-визвольної війни 1548-1654 рр.
У1569 р. в Любліні було розглянуто питання унії Польщі і Литви. Трактат про
унію передбачав: Польська корона і Велике Князівство Литовське створювали
одну Річ Посполиту.
Після Люблінської унії почалася широка полонізація украінських земель.
Польський король роздавав землі польським панам на Київщині, Брацлавщині,
Задніпров’ї. Польська шляхта зневажливо ставилася до всього чужого, тому з
часом польська мова, католицизм і навіть польське право стають панівними в
Україні.
У 1588 р. третьою редакцією Литовського статуту було юридично оформлено
панівне становище шляхти та закріпачення селян. Вся земля вважалася власністю
шляхти або церкви, а селяни відробляли на ній панщину, яка у 17 столітті
зросла до 200 днів на рік. Встановлення кріпосної залежності, також,
ліквідувало громадську організацію, чим було зламано зв’язок членів сільської
громади.
Погіршення загального стану селян призводило до актів протесту з їх сторони.
Селяни повставали, тікали від панів. Великої масовості втечі набули після
заключення Люблінської унії, а кількість повстань збільщується у 16 столітті.
Однією з основних причин війни було створення у 1596 р. уніатської церкви.
Хоча уніати формально зрівнювалися у правах з католиками, але Польська
римсько-католицька церква не вважала уніатів за повноцінних громадян.
Приниження, якого зазнавали уніатське духовенство і миряни, викликало з їх
боку опір польській асиміляції. Але створення уніатської церкви мало і
позитивну роль. Ознайомлення українців із західноєвропейськими надбаннями в
галузі освіти, культури сприяло її розвиткові і в західноукраїнських землях.
Разом з тим в Україні замість двох – православної і католицької - з’явилася
третя – уніатська церква. І тому це вело до роз’єднання не тільки духовних,
але й матеріальних сил українського народу.
Причиною війни був, також, національний гніт. Як зазначалося вище, на
українських землях проживало багато поляків, тому це призводило до заборони
мови, традицій. Трагедією такого процесу було те, що у свідодомості широких
мас населення твердо закорінювалося насаджуване поняття про вищу польську
мову, культуру, католицьку віру, що, в свою чергу, призводило до нижчості
української мови, культури, православної віри. Польська шляхта постійно
підкреслювала своє презирство до всього українського, вживаючи термін
“хлопи”.
Потрібно зазначити, що боротьба за українську державу, мову, релігію,
традиції, культуру велася, у різних формах, ще задовго до початку
національно- визвольної війни. Адже український народ поділявся за релігійною
ознакою на дві половини, загострювались національні та соціальні протиріччя,
поява могутньої військової сили – козацтва – призводили до постійних
соціальних вибухів.  Війна почалася повстанням козаків у 1648 р. під проводом
Богдана Хмельницького, який у 1646 р. був обраний гетьманом. Чутки про рух,
що його підняв Б.Хмельницький, занепокоїли польський уряд. Коронний гетьман
Микола Потоцький вирушив на Запоріжжя, щоб здавити повстання в самому
початку, та йому це не вдалося. Реєстрові козаки підняли бунт, перебили всіх
старшин, крім Михайла Кричевського і перейшли на бік Богдана Хмельницького.
Головною рушійною силою були селяни. Вони втратили право на свободу, на
землю, право на самоврядування. Селяни не мали права полювати, рибалити,
закладати в лісах пасіки, рубати дерева, мати власний млин (зерно молотили
тільки на млині у пана). Крім відробляння панщини вони платили податки
збіжжям, худобою, птицею, додатково працювали на будівництві та ремонті
мостів, доріг.
Основною військовою силою були козаки, які з’явилися в Україні у 14 столітті.
Походили вони з класу селян, міщан, бояр. На початку 17 століття у середовищі
козацтва з’являються дві течії: заможні козаки, верхівка міщан, шляхта, що
хотіли набути привілей, як у польської шляхти; та незаможні козаки, основна
маса яких складалася з безземельнмх селян, ремісників і хотіла покращити своє
становище за допомогою зброї. З часом козаки стають постійними захисниками
України.
Українська шляхта теж приймала участь у війні, але керувалася власними
мотивами. На той час польська шляхта володіла великими земельними наділами,
займала керівні посади, а українська була обмежена правами. Обмеження  прав
було і у міщан. Вони не мали власноі землі, сплачували податки. Міські
адміністрації обмежували у праві купувати будинки, займатися торгівлею та
ремеслом. Шляхта, яка була звільнена привілеями від сплати мита на імпорт та
експорт, виступала великим конкурентом міст і цим завдавала шкоди розвиткові
міської торгівлі та промисловості. У містах, що отримали Магдебузьке право
(право на самоврядування), користуватися ним могли тільки римо-католики. А
так, як основна маса українців була православною, то їм заборонялося брати
участь у самоврядуванні. Їм, також, не можна було жити у різних частинах
міста.
Боротьба проти польського гніту об’єднала українських селян, міщан і шляхту
під керівництвом козацтва. Тому охарактеризувати війну можна, як національно-
визвольну.
b.       Періодизація, основні події війни, та їх значення.
Події війни поділяються на три періоди:
Перший період – 1648 р.
Другий – 1648-1651 рр.
Третій – 1652-поч.1654 рр.
Перший етап був досить вдалим для України. Хмельницький зі своїм військом
отримав блискучі перемоги під Жовтими Водами, Корсунем та Пилявцями. Після
розгрому польських військ під Жовтими Водами та Корсунем повстання охопило
Поділля і Волинь. Біля балки Жовті Води Хмельницький напав на польський
авангард, що був під проводом Стефана Потоцького. Реєстрові козаки з війська
Стефана Потоцького також приєдналися до нього. Військо Стефана Потоцького
було знищене, а сам він попав у полон до татар і там помер. Військо почало
тікати. Хмельницький наздогнав їх 26 травня 1648 року і розгромив. Поразка
поляків була повна.
Тим часом помер Владислав ІV і поляків охопила паніка: ні короля, ні
гетьмана, ні війська. Паніку підсилили повстання селян на Київщині. Вони
почали бити панів, жидів, палити польські маєтки.
Хмельницький дійшов до Білої Церкви. Вдаючи, що не знає про смерть короля,
він вислав до нього листа, в якому вимагав збільшити реєстр козаків до
12.000, повернути православним церкви і виплатити козакам зарплатню за п’ять
років. Ці умови конвокаційний сейм прийняв, і оголошено було перемир’я.
Тим часом військо Б.Хмельницького збільшувалося спольщеними українськими
шляхтичами. Серед них були – майбутній військовий писар та вірний
співробітник Хмельницького Іван Виговський, брати Іван та Данило Нечай, Іван
Богун.
Селянські повстання та терор, що його вносив Єремія Вишневецький, змусили
Хмельницького поновити рух, бо тільки так він міг тримати повстанців в руках.
Знову закликав він татар. 3-го липня 1648 року поновилися воєнні дії.
Після розгрому у вересні 1648 року поляків під Пилявцями (80 гармат і десятки
тисяч возів забрали козаки) селянські повстання охопили Галичину.
Скориставшись перемогами, Б.Хмельницький поставив вимоги перед польським
урядом про амністію для всіх, хто брав участь у повстанні, залежність
гетьмана тільки від короля, скасування церковної унії, збільшення кількості
реєстрових козаків, гарантування козацьких прав, територіальну автономію
України. В результаті, на звільнених територіях Лівобережжя та частини
Правобережжя, було ліквідовано владу Річ Посполити. Території поділялись на
полки і сотні, в яких влада надежала гетьманові, селяни були звільненими від
відробляння панщини і мали право володіти землею.
Польське військо тікало на захід. За ними йшли козаки. Вони здобули Збараж,
Вишневець, Броди і 8 вересня підступили під Львів. Під час осади Львова, коли
Хмельницький вів переговори з польським урядом, розпочалася епідемія чуми.
Військо було знесилене, наступала зима і це змусило гетьмана відступити. Він
задовольнився окупом у 200 тисяч червінців та крамом на півмільйона червінців
і рушив на Варшаву.
На Різдво 1649 року Хмельницький тріумфально в’їхав до Києва. Його
зустрічали, як героя-визволителя України з польської неволі, як нового
Мойсея. Єрусалимський патріарх Паїсій, митрополит Київський Сильвестр Косів,
духовенство, професори Києво-Могилянської Колегії, спудеї влаштовували пишні
акти, виголошували панегірики. В Києві чекали посли Молдавського та
Волоського господарів і Семигорського князя.
Перебування в Києві відіграло велику роль у формуванні психології Богдана
Хмельницького. Розмови з патріархом та киїською елітою відкрили йому очі на
те, що сталося в Україні. Гетьман збагнув, що то було не повстання селян
проти панів, не помста магнам за утиски народу, а велика війна за
незалежність України, за створення держави.
Навесні Хмельницький заключає договір з татарами. Татарський хан дає на
підмогу українцям п’ятдесят тисяч кінноти. Паралельно з цим український
гетьман просить допомоги у Молдавії і Росії. Але молдавський господар і
російський цар відмовляють йому. Московський уряд відповідав загальними
заявами або посилав лише хліб та сіль, не бажаючи порушувати мирний договір з
Польщею. Хоча союз з Укаїною був потрібен для Москви, але вона боялася, що
селянські повстання можуть поширитися і на територію Московської держави.
Москві потвібна була виснажена та знекровлена війною Україна.  Проте
російський народ не лишився в стороні, а допомагав українцям, чим міг.
Другий етап війни був невдалий. У битві під Зборовим українські війська
потерпіли поразку. Це змусило Хмельницького підписати мирний договір. За
Зборівським договором влада гетьмана обмежувалася трьома воєводствами:
Київським, Брацлавським та Чернігівським. На інших територіях, що перейшли до
складу Річ Посполити, швидкими темпами відновлювалася влада польськоі шляхти.
Кількість реєстрових козаків на території України мала становити сорок тисяч,
селяни поверталися до панів. Відновлювалася польська адміністрація, польська
шляхта могла повернутися до своїх маєтків. Позитивно переговори склалися для
православноі церкви. Скасовувалася церковна унія, закривалися єзуітські
школи, православна церква зрівнювалася в правах з римо-католицькою. Територія
України поділялася на шістнадцять полків,а гетьман мав право заключати
договори з іноземними державами. Обидві сторони домовилися про тимчасове
припинення військових дій.  Отже, в результаті таких переговорів, було
створено національно-територіальну автономію для козацького стану населення
Укаїни.
Умови Зборівського договору, проголошеного, як “Декларація ласки короля,
даної на пункти прохання Війська Запорозького” не збиралися виконувати ні
Польща, ні Україна. Особливо викликав протест пункт 6-ий про зрівняння
православних і католиків. Православний митрополит так і не дістав місця в
сенаті. Польський уряд не здійснив амнестії, багатьох повстанців було
страчено.
Обидві сторони розуміли неминучість нової війни. Тому Богдан Хмельницький
шукає нових союзників і знову звертається до Москви. На цей раз російський
цар дає згоду. Це було затверджено у Земському договорі, який, проте, не був
виконаний. Навесні 1651 року поляки розпочали військові дії. У червні 1651
року Хмельницький терпить поразку в битві під м.Берестечко над р.Стирем через
зраду татарського хана Іслам-Гірея третього. На самому початку бою татари
почали тікати. Хмельницький і Виговський поїхали за допомогою.командувати
військом залишили І.Богуна, який почав виводити військо з бою. Але серед
повстанців зчинилася паніка. Вони кинулися тікати і понад 30.000 їх втопилося
у річці. 4 серпня 1651 року Литовський гетьман Радзівіл узяв Чернігів та
Київ. Міщани спалили Поділ, щоб не дати його литовцям. В серпні цього ж року
гетьман із козацькою дружиною веде переговори з польським королем про умови
нового договору. Таким чином, 28 вересня 1651 року, був заключений новий
договір. За Білоцерківським договором влада гетьмана обмежувалася лише одним,
Київським, воєводством, кількість війська не повинна перевищувати двадцяти
тисяч. Селяни, що не ввійшли до козацького реєстру, поверталися під владу
польських феодалів. Але й цей договір не був виконаний. Один із шляхтичяв у
сеймі наклав на нього “вето”.
Третій етап війни. У 1652 році відбулася битва на Урочищі-Батіг, в якій
Хмельницький отримав блискучу перемогу. По дорозі під Батогом син Богдана
Хмельницького Тиміш зустрів двадцятитисячне військо гетьмана Калиновського.
Поляки зазнали нищівної поразки.
1 жовтня 1653 року Земський собор у Москві підтверджує приєднання Уктраїни до
складу Росії. До України вирушила делегація з посольства на чолі з боярином
Бутурліним, для подальших переговорів.
Але нове лихо чекало далі: обложене козаками у грудні 1653 року польське
військо з корольом Яном-Казиміром вже готове було капітулювати, але поляків
знову врятували татари, уклавши з ними сепаративний мир.
Хмельницький потерпів поразку і залишив поле бою. Це був завершальний етап
війни.
С) Формування української держави 1648-1654 рр.
Хмельницький довго не міг вирішити, чий захист прийняти. Укласти союз із
Україною хотіло кілька заідних держав, зокрема такі, як Швеція та Болгарія.
Але у цих країнах була католицька віра, зовсім інша мова, а Україна ще не
оговталася від панування Польщі. В Росії населення було було православним,
тай взагалі, Росія була ближче доУкраіни духовно та культурно. На той час
союз із Москвою, на думку українців, був найкращим виходом із даної ситуації.
Укаїна була знесилена війною і могла бути завойована більш сильнішими
державами.
8 січня 1654 року у м.Переяславі відбулася Переяславська Рада. На ній було
досягнуто угоди про встановлення військового союзу між Україною і Московською
державою, гарантовано захист московським царем України та збереження всіх
прав і вільностей Української держави. Але цей договір не мав юридичеої сили,
тому, що був усним.
У березні 1654 року українське посльство прибуло до Москви з проектом
договору про військовій союз.  Документ, що дістав назву “Березневі статути”,
був поданий царю у вигляді чолобитної і мав одинадцять пунктів. В ньому було
зазначено, що в Україні зберігається українська організація управління,
адміністративно-територіальний поділ, шістдесят тисяч війська. Україна
повинна була сплачувати податки в російську казну, гетьман присягався на
вірність російському цареві і узгоджував з ним свої дії при заключенні
міжнаподних договорів. На території України повинно було розквартирувати
стотисячне російське військо з повним утримуванням.
У1648 – 1654 роках на території України була сформована національна держава.
Про це свідчило:
- наявність апарату публічної влади. Була своя адміністрація, влада належала
козацькій дружині на чолі з гетьманом. Було, також, ствоерно власні судові
отгани, власне військо;
-   територія, яка належала державі (тобто Україні), було створено полково-
сотенний адміністративно-територіальний поділ. На той час в Україні було
шістнадцять полків і двадцять сім сотень;
-  власна правова система. Основними джерелами права були звичаєве право,
універсали гетьмана та укази козацької старшини.
Проте, московський уряд вважав, що договір з Україною мав чинність тільки за
життя Б.Хмельницького. Тому даний договір, в який вносилися суттєві зміни з
боку Росії, поновлювався з новообраними гетьманами. З часом ці поправки
відіграють дуже негативну роль для українського народу та держави взагалом.
Українська держава, що виникла у 1648 році, проіснувала аж до 1783 року.
Розвивалася ця держава не звичайним шляхом. Вона раптово появилася у середині
сімнадцятого століття на чистому місці шляхом збройної боротьби і мала
військовий характер.
d) Право козаків.
Офіційна назва держави була “Військо Запорізьке”. Як зазначалося вище,
держава мала військовий характер, який відображався і в найменуванні її глави
(гетьмана), який поєднував у своїх руках функції військового керівника і
глави держави. Влада гетьмана була виборною, але Б.Хмельницький хотів зробити
її спадковою.
Існувала в державі податкова система. Мали місце такі податки, як поголовщина
(платилося за кожну людину, що проживала, тобто з голови), подимне (плата за
двір, господарство), посошне. Сплачували їх тільки селяни, козаки були
звільнені від оплати податків. Була, також, налагоджена митна система. Значні
доходи йшли з пограничного цла (індукта від привозу й евекта від експорту).
З часом серед народу прийнялася назва Україна, яку здавна носила південна
Придніпрянщина, як окраїнна земля на пограниччі з диким степом. Цеї назви
уживав деколи й козацький уряд, але не так консервативно, щоб вона добула
собі повне політичне громадянство. Київські книжники віднайшли собі назву
Малої Росії, яку колись вживав грецький патріарх для означення галицької
митрополйї.
Відзнаки державної влади звалися клейноти. До них належали: гетьманська
булава, бунчук (палиця завдовжки до трьох метрів,закінчена яблуком, з-під
якого звисав кінський хвіст), печать, корогви, бубни й труби.
Герб козацької держави був козак у кунтуші, підперезаний пояком, з шаблею при
лівому боці, у шапці; ліва рука підтримує рушницю, оперту на рамя, права
спирається о бік. Цей герб знаходився також на козацьких корогвах і на
печатях. Козацький прапор був малинового кольору.
Як зазначалося вище, головою держави був гетьман, якому належала вся виконна
влада і вирішальний голос у законодатних справах. Він вів закордонну
політику, призначав старшин, роздавав землі, рішав відклики у судових
справах, провадив військом.
При гетьмані головні посади мала генеральна старшина, до якої належали
генеральні – обозний, судді, підскарбій, писар, осавули, хоружий і бунчучний.
В галузі цивільного права відбулися істотні зміни, передусім права власності
на землю й інших тісно пов’язаних з ним правових відносен. Збереглися відомі
способи набуття земельних володінь – спадкування, дарування, купівля-продаж,
освоєння нових земель. З’явилися так звані рангові маєтності, що їх надавали
українські гетьмани і російський уряд козацькій старшині і царським
чиновникам “на ранг”, тобто як винагороду за службу на час перебування на тій
чи іншій посаді.
Сімейно-шлюбні відносини, як і раніше, регулювалися на основі принципіп
церковного права.
Суттєвих доповнень зазнало кримінальне право. Покарання злочинців стали
надзвичайно жорстокими. У судовій практиці нерідко призначалася смертна кара.
Часто застосовувалися кари, пов’язані з покаліченням засудженого (відрізання
руки, ноги, вуха, виколювання очей). Розповсюдженим було тілесне покарання
(биття палками, батогами тощо). Ув’язнення також стало розповсюдженим видом
покарання. До легких видів належали грошові штрафи (різні для окремих
станових груп), покарання церковною покутою і примусове одруження (за
згвалтування дівчини).
Що до видів злочинів, то вони розподілялися на публічні й приватні. Найтяжчим
злочином вважалася державна зрада. Зрадою рахували будь-який контакт з
ворогом. Суворо переслідувалися порушення проти релігії, моралі. Станове
оформлення суспіляства вимагало виробляння норм правового захисту честі
особи, охорона честі заможних людей висувається на перше місце.
Ускладнення господарської організації призводять до більшого розвитку обігу
грошей як товару-посередника, і право реагує на це запровадженням норм, що
встановлюють покарання за виготовлення підроблених грошей. Покарання за цей
злочин було дуже жорстоким. Засудженому заливали у горло розплавлений
свинець.
У кримінальному праві козацької доби виникають цілком нові поняття, пов’язані
з ускладненням суспільних відносин і розвитком правових ідей. З’являються
поняття замаху на злочин, що відрізняється від поняття доконаного злочину;
поняття головного злочинця та співучасників, які при певних випадках несуть
меншу відповідальність; поняття рецидиву злочину тощо. Це значно вдосконалило
систему правосуддя.
Важливим елементом життя у державі були копні суди, які проіснували до
вісімнадцятого століття. Це було своєрідне народне віче. На вирішувалися
важливі питання. Основу діяльності копних судів становило звичаєве право.
Найбільшого поширення вони набули на Правобережній Україні.
Ситема козацьких судів.
ТАБЛИЦЯ 1:
     
Генральний суд
Полкові суди Сотенні суди Сільські суди
Генеральний Військовий Суд утворився з козацького суду за польських часів. Це був колегіальний суд, де засідали члени генеральної старшини та знатного товариства. Суд очолював сам гетьман або його постійний заступник, один із генеральних суддів. Така судова система проіснувала до 1760-1763 рр. Отже, у сімнадцятому столітті, утворилася національна держава. І хоч існувала вона недовго й посідала тільки частину української території, однак мала рішаючий вплив на розвиток національної свідомості. Тодішнє покоління зрозуміло, що основою його політики повинна бути єдність українського народу й української землі. В ті часи українські політики вперше зазначують важливість одноцільності українських територій. Богдан Хмельницький у переяславських промовах значив границі своєї держави “по Львів, по Холм і Галич”. Але тодішнє громадянство поєднувала не тільки мова й віра. За найцінніший добуток української держави вважалось те, що в ній панує свобода. Коли московський уряд зажадав від Хмельницького, щоб він видав самозванця Акудинова, який шукав захисту в Україні, гктьман відповів: “ У нас воля всім. Вільно людині звідки-небудь прриїхати й жити безпечно, і видати її без дозволу війська не вільно”. Простолюддя цінило свою державу за те, що вона дала йому волю й землю і підняла вище його громадську гідність. Історія зберегла лист Пилипа Уманця до московського воєводи 1653 року: “А що ваша милість писав до нас недавніми часами, що нам, простим людям не годиться до воєвод листів писати, - то з ласкою божою тепер н е п р о с т і, а л и ц а р і з а п о р о з ь к о г о в і й с ь к а !. Тепер у нас ні воєводи, ні старости, ні судді нема, - Боже дай, щоб здоров був Богдан Хмельницький, гетьман усього війська запорозького! У нас тепер пан полковник за воєводу, а пан сотник за старосту, а отаман городовий за суддю”. Цей невизнаний старшина розумів, скільки дала українському народові козацька держава. Свіжо розбуджені націонльні ат державні почування знаходили яскравий вислів у тодішній козацькій історіографії. “Хай говорять про вашу лицарську хоробрість поля й долини, вертепи й гори, замки та гарматні пащі, - хай сповістять, з якою хоробрістю й геройською відвагою стояли ви за свої вольности проти ворогів, як визначилися ви на Жовтих Водах, під Корсунем, Пилявцями, Збаражем, Зборовом, Берестечком, Білою Церквою, Львовом, Замостям, Нестерваром, Баром, Кам’янцем, Батогом, Охматовом і на багатьох інших місцях.” – кличе Самійло Величко. А автор Історії Русів, дивлячись на поневолення України, в уста Богдана Хмельницького вкладає такі слова: “Ми підняли зброю не для якоїсь користи або пустої слави, а тільки в обороні нашої батьківщини, нашого життя і життя наших дітей. Всі народи, що живуть у світі, завжди боронили і вічно боронитимуть свого існування, свободи та власности, - навіть звірі, худоба та птиці боронять своїх леговищ, своїх гнізд і дітей своїх до останніх сил. Як же нам браття, бути нечулими й волочити тяжкі кайдани неволі в дрімоті й соромному невільництві, до того ще на власній своїй землі?!.”