Каталог :: Искусство и культура

: Обычаи украинского народа

     
     Кожна нація , кожен народ , навіть кожна соціаль- на група має свої звичаї
, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками .
     Але звичаї - це не відокремлене явище в житті народу , це - втілені в рухи
і дію світовідчуття , світосприймання та взаємини між окремими людь- ми . А ці
взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру даного
народу , що 
     в свою чергу впливає на процес постання народньої
     творчості.Саме тому народна творчість нерозрив- но зв`язана з звичаями народу .
            Звичаї народу - це ті прикмети по яких розпізна-ється народ
не тільки  в сучасному , а і в його істо- ричному минулому.
            Звичаї - це ті неписані закони , якими керуються в найменших
щоденних і найбільших всенаціональ-них справах . Звичаї , а також мова - це ті
найміцніші
     елементи ,що об`єднують окремих людей в один на-
     род ,в одну націю .Звичаї , як і мова ,виробилися про-
     тягом усього довгого життя і розвитку кожного 
     народу .
            В усіх народів світу існує повір`я , що той хто 
     забув звичаї своїх батьків , карається людьми і Богом . Він блукає по
світі , як блудний син , і ніде не може знайти собі притулку та пристановища ,
бо він загублений для свого народу .
            Наш великий поет Тарас Шевченко,звертаючись
     до України ,як до матері , що вічно страждає питає :
     Чи ти рано до схід-сонця
                                       Богу не молилась ?
     Чи ти діточок непевних 
                                        Звичаю не вчила?
     I
            Ми , українці , нація дуже стара і свою духовну культуру наші
пращури почали творити далеко до християнського пері- оду на Україні . Разом із
християнством Візантія принесла нам свою культуру , але саме свою культуру , а
не культуру взагалі . У  нас на Україні вже була національна культура , і
Володимир Великий тільки додав християнську культуру до своєї рідної ,
батьківської культури .
            Зустріч Візантії з Україною - це не була зустріч бідного з багатим
; це була зустріч якщо не рівних , то близьких поту- гою , але різних
характером культур . Ще й тепер ми маємо у своїх звичаях і народній усній
творчості ознаки зустрічі , поєд- нання староукраїнської , дохристиянської
культур . Але ми до цього вже так звикли , що іноді не можемо розпізнати де
кінчається в народних звичаях староукраїнське і де почина-  ється християнське
. Бо староукраїнські традиції ввійшли у плоть і кров наших звичаїв , і тепер ми
собі не уявляє-
     мо Різдва без куті , Великодня - без писанки , Святої Троїці - без
клечання , навіть називємо це останнє свято «Зеленими Святами» . Всі ми
відзначаємо свято Купала , на «Введіння» закликаємо щастя на майбутній рік , на
«Катерини» кличемо долю , а на «Андрія» хто з нас не кусав калети (це великий
корж із білого борошна) і яка дівчина не ворожила , чи вий-
     де заміж цього року ? Нарешті , діти , бавляться весною ,
     співають :
            «А ми просо сіяли , сіяли , 
            Ой , дід-Ладо , сіяли , сіяли ...»
     Співають подібне і дівчата , ведучи хоровід :
            «Ой , дід , дід і Ладо ...»
            Все це - наша дохристиянська культура , наша найстаріша
     традиція . Кутя - це символ урожаю , писанка - це символ на-
     родження сонця . Зеленим гіллям наші предки охороняли своє 
     II
     житло від нечистих духів ,що прокидаються (так вони вірили) 
     разом із воскресінням природи - від русалок , мавок , перелес-
     ників ...
     Купала - це типове дохристиянське свято з усіма старо-
     українськими атрибутами . Ладо - це поганський бог кохання
     і плодючості . 
            На час , у який ми тепер святкуємо Різдво Христове , колись ,ще до
християнства на Україні прпадало свято зимово-
     го повороту сонця . Це був час ворожіння на майбутній рік ; а тому ми і
тепер маємо в різдвяних звичаях цілу низку дохрис- тиянських елементів , що
мали своїм призначенням накликати добрий врожай у наступнім році , багатство і
добробут у дім господаря , щасливі лови для мисливця , весілля для дівчини та
щасливу мандрівку для парубка - дружинника князя або й самого княжеча . Всі
стихійні сили природи умиротворяються та закликаються , щоб не діяли на шкоду
людям і худобі .
            Про все це співається в колядках , що були відомі далеко ще до
початку християнських часів на Україні це виявляється 
     і у звичайних обрядах , як ось : дванадцять полін , дванадцять
святвечерніх страв , закликання на вечерю мороза , вовка , чорної бурі та злих
вітрів , дідух на покутті , сіно на столі .
     Всі ці рухи , дії і слова , що на перший погляд не мають ніякого значення
в житті людини , віють на серце кожного з нас чаром рідної стихії і є для душі
живущим бальзамом , який сповнює її могутньою силою.