Каталог :: Иностранные языки

Диплом: Современный французский язык

                   Міністерство науки і освіти України                   
              Харківський державний педагогічний університет              
                            ім. Г.С. Сковороди                            
                                           

Кафедра романської філології

Дипломна робота на тему КОМУНІКАТИВНО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ТИПИ БЕЗСПОЛУЧНИКОВИХ СКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ У СУЧАСНІЙ ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ студентки 5 ф/і групи ф-ту іноземної філології Лембік Сніжани Олександрівни Науковий керівник доктор філологічних наук професор Мінкін Лев Михайлович

Харків – 2002

ЗМІСТ. ВСТУП. 3 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ . 5 1.1КОМУНІКАТИВНІ ТИПИ РЕЧЕНЬ. 5 1.2.СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ. 23 1.3.СТАТУС БЕЗСПОЛУЧНИКОВОГО СКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ У СИСТЕМІ СКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ. 25 ВИСНОВКИ. 33 РОЗДІЛ 2.КОМУНІКАТИВНО – ФУНКЦІОНАЛЬНІ ТИПИ БЕЗСПО-ЛУЧНИКОВИХ СКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ В СУЧАСНІЙ ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ. 35 2.1.РОЗПОВІДНО-ПИТАЛЬНІ БЕЗСПОЛУЧНИКОВІ СКЛАДНІ РЕЧЕННЯ. 35 2.2.ПИТАЛЬНІ БЕЗСПОЛУЧНИКОВІ СКЛАДНІ РЕЧЕННЯ. 43 2.3.РІЗНОВИДИ СПОНУКАЛЬНИХ БЕЗСПОЛУЧНИКОВИХ СКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ. 48 ВИСНОВКИ. 50 ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ. 52 БІБЛІОГРАФІЯ. 53 СПИСОК ХУДОЖНІХ ТВОРІВ, ЩО ЦИТУЮТЬСЯ. 56 МЕТОДИЧНИЙ ДОДАТОК. 57 ВСТУП. Складні речення у французький мові неодноразово ставали об’єктом дослідження.Основна увага приділялася вивченню складносурядних та складнопідрядних речень. Дещо осторонь залишалися складні речення, предикативні частини яких з’єднуються без допомоги сполучників.Такі складні речення отримали назву безсполучникових ( БСР). Різні підходи до тлумачення безсполучникового зв’язку як засобу сполучення та самих БСР зустрічаємо у працях російських, украінських та французьких лінгвістів ( Р.Вагнера і Ж. Пеншон, В.Г. Гака, С. І. Базанової) . З іншого боку , у французьких нормативних граматиках зовсім відсутня згадка про поділ БСР за комунікативною настановою ( розповідні, питальні, спонукальні речення). До аналізу подані тільки однокомунікативні розповідні БСР. Ця тенденція спостерігається і в монографічних роботах французьких авторів. В останні роки з’явилися окремі дослідження, присвячені моно- та полікомунікативності БСР у французькій мові. Разом з тим, недостатньо вивченими залишаються питання щодо статусу БСР та комунікативно – функціональних типів цих речень. Цей факт обумовлює актуальність обраної теми та її практичну значущість для вивчення граматики французької мови. Головна мета даної дипломної роботи – вивчити та дати детальну характеристику комунікативно-функціональним типам БСР у сучасній французькій мові. Відповідно до головної мети можна виділити наступні завдання: 1. визначити критерії класифікації простих та складних синтаксичних одиниць за метою висловлювання з урахуванням їхніх структурних особливостей; 2. уточнити природу безсполучникового зв’зку предикативних частин в складному реченні , а також статус БСР у сучасній французькій мові порівняно з сурядними та підрядними конструкціями; 3. проаналізувати комунікативно-функціональні типи БСР та їхні мовленнєві варіанти. При аналізі комунікативно-функціональних типів БСР основним об’єктом вивчення стали приклади БСР , запозичені з творів французьких письменників 19-20 століть , а також з французьких періодичних видань останніх років. Дипломна робота містить даний вступ , два розділи , кожен з яких закінчується висновками, загальні висновки, бібліографію та список цитуємих літературних творів, методичний додаток. Перший розділ – теоретичний. Він містить деякі передумови дослідження, погляди на класифікацію речень за комунікативною настановою, положення з теорії складного речення. Також в цьому розділі визначається статус БСР у системі складних речень на основі поглядів російських, українських та французьких граматистів. Другий розділ – дослідний . В ньому мова йдеться про комунікативно- функціональні типи БСР та види відносин між їхніми предикативними частинами. Загальні висновки являють собою заключення, зроблене в результаті проведеного аналізу, з урахуванням головної мети та завдань даної дипломної роботи. Бібліографія містить 33 назви лінгвістичних праць ( монографій, статей, граматик), пов’язаних з темою дослідження. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ. 1.1.КОМУНІКАТИВНІ ТИПИ РЕЧЕНЬ. В сучасній лінгвістиці вивчення речення як центральної одиниці синтаксичної системи може проводитися в комунікативному та структурному планах , але останнім часом особлива увага приділяється комплексному аналізу речення , тому що комунікативний і структурний аспекти взаємодіють між собою. При класифікації речень за видом повідомлення за основу приймається комунікативна настанова ( цільова настанова). В результаті лінгвістами були виділені такі типи речень : розповідні, питальні та спонукальні. Розповідні речення є основною та найбільш поширеною комунікативною одиницею . Особливу увагу привертає до себе заперечне речення , з яким у сучасній розмовній мові відбуваються значні зміни. Ці зміни впливають на засоби вираження абсолютного , іменного та огранічувального заперечення . Французька мова відноситься до полінегативних мов, що використовують в загальнозаперечних реченнях заперечні частки. 1. Elle n ‘a pas change. 2. Rien ne la changera donc? 3. Elle n’a pas change du tout. Відрізняльною якістю полінегативного строю французького речення є обов’язкове вживання подвійного придієслівного заперечення,другий компонент якого може бути як простим формантом, так і узагальнюючим заперечним прислівником. У наведених прикладах у першому реченні використані дві заперечні частки. У другому реченні другою заперечною часткою є узагальнюючий заперечний займенник. У третьому реченні маємо справу із складним формантом. У французькій мові заперечні частки замикають присудок, його змінювану дієслівну частину в рамку , якщо другий елемент є формантом . Інші засоби вираження заперечення представлені прислівниками або займенниками ; їхня синтаксична функція визначає їхнє місце в реченні , припускає відрив другого компонента від присудка . Значну роль виконує також експресія речення. Н.Шигаревська в своїй роботі “ Нариси з синтаксису сучасної французької мови “ детально описує загальнозаперечні речення та функції заперечної частки “ne”, яка в умовах постійної еволюції ослабила свою роль і значення ( Шигаревська , 1970; 46) . Ця частка перетворилася на ненаголошене слово, тоді як наголошена позиція “pas” на кінці акцентної групи або синтагми отримала власне негативне значення, а двобічні синтаксичні зв’язки “pas” з присудком та додатком змінили значення в другому компоненті заперечення . Таким чином , взаємодія граматичних та фонетичних процесів еволюції призвела до появи в розмовній мові тенденції до перебудови загальнозаперечного речення: подвійне придієслівне заперечення заміщується одним , що виражається , головним чином , заперечною часткою “pas” . 1. Elle est pas jeune, pas belle , mais pas banale [Mallet- Joris. Allegra; 19 ] 2.Oh! ca f ait rien, je n’aime pas les fetes [ Mallet-Joris.Allegra; 26] 3.Tu peux pas le dire a ta famille [ Mallet- Joris.Allegra; 27] Варто вказати на те , що опущення “ ne “ в більшості випадків є ознакою фамільярно-розмовної мови. В літературно-розмовному різновиді мають місце обидві форми вираження дієслівного заперечення : “ ne ...pas “, “ pas”. Частіше використовується перший варіант заперечення. Дослідники французького синтаксису при тлумаченні еволюції загальнозаперечного речення спираються на одну з можливих умов – або на фактор фонетичний, або на фактор граматичний. Однак, вивчення найрізноманітніших процесів розвитку мови демонструє, що навіть самий значний фонетичний процес не може сам по собі змінити або зруйнувати елемент мови,який несе граматичне значення (Шигаревська , 1970; 47). Перший компонент заперечення може опускатися при будь-якому типі присудка (дієслівному простому, складному, складеному та іменному), будь-якій формі дієслова , будь-якому підметі. Разом з тим слід вказати на два типа речень , що найбільш послідовно синкопірують першу заперечну частку . Так, “pas” є за звичаєм єдиним заперечним елементом в спонукальних реченнях обіходної розмовної мови. 1. Sortez pas les grandes orgues, on n’est pas dimanche [ Mallet- Joris. Allegra; 14] 2. Ayez pas peur! Il n’est pas mauvais [ Simenon. Neige;11]. 3. Bonne chance ! oublie pas la petite [Simenon. Neige; 61]. 4. Soyons pas nerveux, la punition doit etre proportionnee a la faute [ Bazin. Vipere; 105] 5. Tais – toi, parle pas de ces choses-la[Clavel.Saison;154]. Інший вид мононегативного речення будується з “ c’est “. В розмовній мові вже нема альтернатив “ ce n’est pas “ – “ c’est pas “. Вживається тільки конструкція з однією заперечною часткою “ pas “ в постпозиції до дієслова . Опущення першого елемента заперечення в реченнях , що вводяться презентативним зворотом “ c’est “ , зв’язано не тільки з граматичним та фонетичним ослабленням частки “ ne” , але й з тенденцією до фразеологізації “ c’est “ , до зв’язаності компонентів конструкції ( Шигаревська , 1970; 49). Про тенденцію зворота “c’est “ до стяження та перетворення на презентативне слово свідчить незмінність дієслова у множині. 1. C’est pas un vote d’adhesion a droite , c’est un vote sanction pour la gauche [ Observateur;46]. 2. C’est ni le nazisme , ni le stalinisme [ Observateur, 35]. 3. C’est pas le nombre des vivants , c’est leur autorite qui meuble une maison [Bazin . Vipere; 64] Необхідно занотувати ще одну закономірність у функціонуванні придієслівного заперечення : перший компонент опускається частіше при підметі – займеннику і є більш твердим при підметі – іменнику . Невживання “ ne” в другому оточенні характеризує фамільярний різновид розмовної мови. Існують заперечні неповні речення , які є наслідком еліпса присудка . Ці речення слід відносити до загальнозаперечних ( Шигаревська ,1970; 51). Вони зустрічаються в усіх комунікативних типах речень в розмовній мові. 1. Oh ! pas pour longtemps ! [ Bazin. Vipere; 112]. 2. Pas question de trahir le seminariste, pas question non plus de ramener ses propos a leur juste valeur [ Bazin.Vipere; 61] 3. Paule , je vous prie : pas de scandale [ Bazin. Vipere; 117] Заперечна частка “ pas ” взяла на себе функції вираження предикативності . Про предикативну природу цих побудов свідчить не тільки їхнє функціонування в якості окремого речення , яке має свою особливу інтонаційну характеристику , але і той факт, що у наведених вище прикладах “pas” виступає як стильовий варіант складної заперечної одиниці “ non pas” а не іменного “non”. Таким чином , в строгому синхронному плані на рівні розмовної мови побудови типу “ Pas de nouvelles? “ слід роздивлятися як самостійні предикативні одиниці , різновид односкладового речення. Інші заперечні частки – другі компоненти заперечного звороту , як і “pas” , можуть функціонувати в розмовній мові без першого компоненту “ne” і виступати в якості незалежних речень. 1. Plus rien de la capitale ne m’etait inconnu [ Bazin.Vipere; 129] 2. Plus de beurre, des lors, plus de crepes [ Malot. Sans famille. V. 1; 23] 3. Ce n’est rien du tout , je te dis. Rien du tout [ Clavel. Saison ; 103] 4. Non , il n’y avait personne; peut-etre le brut venait –il du dehors [ Arsene Lupin; 67] . Тепер проаналізуємо частковозаперечні речення , в яких присудок оформлений позитивно, а заперечна частка “ non” приєднується до інших членів речення . Або можуть бути обставинні слова, означення,додатки та іменна частина присудка . 1. Ce sont alors les petits verres rouges et blancs; on boit regulierement, non sans un clin d’oeil [ Mallet-Joris. Allegra; 8]. 2. Il etait separe de sa femme, non divorce [ Mallet-Joris. Allegra; 25]. 3. Il s’agit d’un membre de la famille , non de la clientele [ Mallet-Joris. Allegra;10] 4. Paule est trop nerveuse, ces dissonances la font tressaillir et non sourire comme Josee [ Mallet-Joris. Allegra; 10]. З “non” в розмовній мові успішно конкурує “pas” .Ці речення входять в предикативну групу. 1. Il y avat de la lumiere dans la chambre dont la porte etait ouverte, mais pas dans les autres pieces [ Mallet-Joris.Allegra; 140]. 2. Je viens pas dimanche, je viens jeudi [ Mallet-Joris; 142]. 3. Pas moyen de lui tirer un mot! [ Mallet-Joris. Allegra; 160]. Сполучення “non” та “pas” з прикметниками створили нову словотворчу модель з негативними значеннями , а також збагатили лексику новими семантемами ( Шигаревська , 1970; 57) . 1. Evidemment la question n’est pas logique [ Arsene Lupin; 120] ( la question n’est pas logique – elle est illogique). 2. Monsieur le juge d’instruction, je suis pas coupable [ Arsene Lupin; 127] ( je suis pas coupable – je suis incoupable ). Заперечне речення будується іноді з використанням обмежувально-заперечних зворотів ( seulement.que, ne.pas que , non seulement, pas seulement). Їхня диференціація зв’язана зі стилем мови та з тим , чи є зворот приіменниковим чи придієслівним . 1. Ce n’est pas seulement le lendemain qui n’est jamais assure, c’est meme l’heure presente [ Malot. Sans famille .V.2;13]. 2. Ce n’est pas a nous que je pense ; il ne faut jamais penser a soi avant de penser aux autres [ Malot. Sans famille. V.2; 13]. В наведених прикладах заперечна частка “pas” прикріплена до дієслова у постпозиції і цим зв’язана з обставиною часу в першому прикладі та з додатком в другому, на які поширюється її заперечне значення. В обох прикладах обмежувально - заперечні звороти будуються з дієслівним присудком . Таким чином , у сучасній французькій розумовній мові викорустовується в різних видах заперечного речення єдиний засіб вираження категорії заперечення -–частка "pas”. Відрізняються загальнозаперечні та частковозаперечні речення . Майже завжди загальне заперечення (заперечується цілий факт) виражається запереченням при присудку ( дієслові); часткове заперечення (заперечується лише частина факту) виражається запереченням при іншому члені речення . Однак , іноді у французькій мові частковозаперечне значення виражається придієслівним запереченням , тому що частка “ne” може стояти тільки при дієслові . Первинною функцією заперечної форми є вираження заперечення . Вторинна її функція – це вираження ствердження , пом’якшеної просьби та інших модальних відтінків . Питальні речення. Є загальнопитальні речення , що будуються без питального слова (ПР- 1), та частковопитальні речення , що припускають дві побудови : з питальним словом – членом речення та без питального слова (ПР-2). Під загальним питанням розуміється таке речення , в якому питання відноситься до речення в цілому. 1. Est-ce que tu crois que ca ennuiraient les parents, si j’amenais le petit au pique-nique ? [ Mallet-Joris. Allegra; 192]. 2. Tu ne trouves pas que c’est .peu feminin ? [ Mallet-Joris. Allegra;195]. Останній приклад загальнопитального речення є засобом вираження часткового питання , спрямованого на будь-який член речення , включаючи присудок. Такий член виділяється інтонацією , без зміни структури речення , що приводить речення до розряду частковопитальних (Шигаревська , 1970;69). До частковопитальних речень без питальних слів належать також побудови з видільними конструкціями “ c’est .que ( qui, dont )”. 1. C’est cela que vous appelez de la musique? [ Mallet-Joris.Allegra; 305]. 2. C’est lui qui a dit ce qui s’est passe? [ Mallet-Joris.Allegra; 312]. Питальні структури можуть мати не тільки питальне значення , але і значення ствердження , спонукання до дії , оклику, заперечення. В загальнопитальному реченні VS ( c ) та SV ( c ) інтонаційний малюнок є його другою додатковою характеристикою ( після інверсії та “ est – ce que “). За результатами дослідження лінгвіста Шигаревської з’ясувалося , що в усній мові питання структурного типу з “ est - ce que SV ( c ) “ переважають в реченнях з підметом- іменником , але з труднощами витримують конструкцію з VS ( c ) . Структурна модель з інверсією VS ( c ) зберігється в книжковій мові , хоча в моделі SV ( c ) все частіше проникає нейтральний сегмент . 1. Mon Dieu ! le plat en Limoge ! Tu as vu ? [ Mallet - Joris .Allegra ; 35]. 2. Vous ne savez pas ce que j’ai achete a Jean ? [ Mallet-Joris.Allegra ; 36]. 3. Tu ne sais pas ce que j’ai reussi a faire? [Mallet-Joris. Allegra ; 37]. 4. Pourquoi tu ne me l’as pas raconte ? [Mallet-Joris. Allegra ; 39]. Два останні речення є прикладами частковопитальних речень з питальним словом типу SV ( c ). “Est – ce que” може надавати питальному реченню окличного характеру або додаткових відтінків сумніву , подиву . 1. Est – ce que c’est ca qu’on appelle une vraie femme ? [Mallet-Joris.Allegra ; 17]. 2. Est –ce qu’elle ne ce coifferait pas toute seule, elle? [ Mallet-Joris. Allegra; 22]. У першому прикладі “est – ce que” використовується , щоб виразити подив ( невже це те , що називають справжньою жінкою ?). У другому прикладі цей зворот є вираженням оклику з почуттям непорозуміння ( невже вона сама не змогла б зробити собі зачіску? ) Інверсія рідко зустрічається при дієсловах першої особи однини. Деякі дієслова припускають таку інверсію: “ puis – je , dois – je , ai – je , sais – je”. 1. Ne suis –je pas exacte ? [Arsene Lupin ; 29]. 2. Dois – je eteindre, Monsieur? [Arsene Lupin ; 68]. 3. Ne suis – je plus le meme ? [ Arsene Lupin ; 70]. 4. Serais –je trahi par elle ? [ Arsene Lupin ; 90 ]. 5. Ai – je un pere , une mere ? [ Malot. Sans famille . V.1 ; 184]. Розмовна мова , як і книжкова , використовує модель SV ( c ) з підметом – займенником першої особи однини поряд з типом VS ( c ) . 1. Mais je ne pars pas , non ? [ Mallet - Joris .Allegra ; 26] ( Але ж я не повинна їхати , ні ?) 2. Mais pourquoi le serais –je ? [ Mallet - Joris .Allegra ; 33] ( Але чому я повинна бути такою?) 3. Oserais – je bien soutenir cela ? [ Tillier. Mon oncle; 31] ( Хіба я наважився б підтримати таке ?) Вираження модальності повинності в питанні співвідноситься з питальним інфінітивом в українській мові , на що вказують наведені вище приклади. Модальність повинності та модальність можливості зв’язані з часовим планом майбутнього , яке в основному виражається формами теперішнього часу. При ввічливому зверненні , що викликане особливою повагою до співрозмовника або субордінацією, питання будуються за типом VS ( c ) . Книжкові форми отримують стилістичне навантаження . Інверсії завжди взаємодіють з умовним способом в цьому значенні . - Ne voudriez – vous pas faire dejeuner avec nous chez Manette ce brave homme ? [ Tillier. Mon oncle; 50]. У реченнях з підметом - іменником переважає тип SV ( c ) . Це зрозуміло , якщо враховувати , що при підметі – іменнику в книжковій мові використовується не проста, а комбінована інверсія . Інверсія дієслова “ vouloir “ є найбільш частотною , але більша частина речень типу VS ( c ) передає значення різних видів спонукання до дії і не є питальним реченням . - Voulez – vous m’accompagner chez M.Minxiste? [ Tillier. Mon oncle; 38] В сучасній розмовній та нейтральній мові стверджувально-питальне речення віддає перевагу моделі SV ( c ) , в якій включений елемент передає модальне забарвлення передбачення , ніби передбачаючи відповідну репліку , і співвідноситься з модальним прислівником типу “ peut-etre, sans doute”. - Vous auriez pu ne pas l’etre .car vous savez la nouvelle ? [ Arsene Lupin; 68]. Більша частина “ фразових слів “ представлена словоформами застиглого речення з особовою формою дієслова першої особи однини ( je suppose, je crois , j’espere, j’imagine) , безособовою конструкцією “ il semble, il parait” . Je suppose, tu n’es pas venu seulement pour cela ? [ Arsene Lupin; 129]. Однак, найбільш частотними включеними елементами є питально-стверджувальні частки “ n’est – ce pas “ , “ non “ , та вигук “ hein “ . Звичайна їхня позиція – замикання питального речення . Вони несуть основне інтонаційне навантаження питання . “ Hein , n’est – ce pas “ можуть також розташовуватися між групою присудка та звертанням або передувати одному з елементів складу присудка. 1. On finira bien par decouvrir quelque chose, n’est – ce pas ? [ Arsene Lupin; 24]. 2. Allons, mon bonhomme, degringole; ca t’embete, hein ? [ Arsene Lupin; 68]. 3. La ressemblance vous etonne, n’est – ce pas ? [ Arsene Lupin; 74]. 4. Il existe, n’est – ce pas , une chapelle a deux cents metres du chateau? [ Arsene Lupin; 201]. “ Non “ може передавати додатковий змістовий відтінок нетерпіння , впевненості та прагнення передати цю впевненість своєму співрозмовнику . 1. Eh bien , trois mille francs , c’est assez , non? [ Arsene Lupin; 35].

2. Je crois que vous etes sur de vos domestiques, non ? [ Arsene Lupin; 87].

Таке інтонаційно та структурно зумовлене вживання наближує “non” за значенням до його синтаксичного антоніма “oui” . В питальному реченні вони співвіднесені , і відчувається деякий відтінок агресивності (Шигаревська , 1970; 87). “Non” більш багате на змістові та емоційні відтінки у зв’язку з тим , що воно може виражати полюсні значення – від заперечення до “ питального “ ствердження : 1. Tu ne vas pas recommencer, n’est – ce pas ? ( прохання). 2. Tu ne vas pas recommencer, non ? ( спонукання, що може бути погрозою відповідно до інтонаційного контуру фрази ). Таким чином , питальне речення з прямим порядком слів та часте вживання в мові стверджувально-питальних слів та фразоформ , склад яких постійно розширюється , доказує, що основною структурою ПР-1 є SV ( c ) , яка відтіснила структурний тип VS ( c ) до книжкової мови та має тенденцію до нейтралізації , до втрати стильової маркірованості . Структурний тип ПР-2 співвідноситься тільки з частковопитальними реченнями . ПР -2 оформлюється трьома моделями : qVS ( c ) , qe SV ( c ) , SV ( c ) q ( q – питальний прислівник , займенник або прикметник ). Основною моделлю ПР-2 є перша, з інверсією головних членів речення . Загальним для усіх моделей є інтонаційний контур речення , в якому тон набуває найбільшої висоти на питальному слові – члені речення , простому , ускладненому або розгорнутому .При вивченні ПР-2 варто розділити ці речення на два різновиди : займенникові та незайменникові ПР-2 ( Шигаревська , 1970; 89). Різновид двоскладного незайменникового ПР-2 включає у свої моделі питальний прислівник та питальний прикметник “ quel (le)”. В мові персонажів художніх творів модель з інверсією займає ведуче місце . В мові деяких носіїв французької мови ( студентська та робоча молодь) модель Sv ( c ) q є серйозним конкурентом інверсії . Проста інверсія або тип qVS( c) має місце не тільки при підметі-займеннику , але й при підметі – іменнику , якщо присудок виражений перехідним дієсловом : - A quand est promise la premiere sortie du convalescent ? [ Arsene Lupin; 103]. Комбінована інверсія при будь-якому типі дієслова-присудка відноситься до книжкової мови . Своєрідними стильовими варіантами комбінованої інверсії є в розмовній мові сегментовані ПР-2 з репризою та антисипацією , при яких виділений іменник опиняється наприкінці або на початку речення . 1. Ces affaires, ou sont-elles ? 2. Ou sont-elles , ces affaires ? В ПР-2 прямий порядок слів або відноситься до просторіччя , або характеризує мову дитини . Разом з тим , за останні роки модель qSV ( c ) отримала значне поширення . 1. Ce detenu n’a recu qu’une seule visite en 1991, comment donc le pistolet a pu arriver dans sa cellule ? [ Le point; 39]. 2. Quand tu auras toujours ton argent ? [ Arsene Lupin; 96]. Однак , є один вид довкілля , який потребує прямого порядку слів в ПР-2 . Це непоширені речення з підметом – вказівним займенником “ce, ca”.В ПР-2 з прямим порядком слів існує фонетичний фактор . Розташування питального прислівника або займенника наприкінці речення допомагає збереженню загальної мелодики питальної фрази та ставить головне для змісту речення слово у позицію , помічену сильним синтагменним наголосом та найвищим тоном . На початку речення , що не є сильним місцем у французькій фразі , викладаються вже відомі співрозмовником факти . Так реалізується актуальне членування висловлення в розмовній мові : починається речення з відомого , а нове займає сильне місце наприкінці синтагми або речення . Модель SV ( c ) q широко взаємодіє з сегментацією , що ще раз підкреслює її зв’язок з актуальним членуванням висловлення . - Vous me boudez, ma soeur, je voudrais savoir pourquoi? [Tillier. Mon oncle ; 98]. Особливої уваги заслуговує побудова ПР-2 з кількісним прислівником “combien ( de )”, що знаходиться на початку речення незалежно від своєї синтаксичної функції . В розмовній мові чітко помітні два порядки слів у словосполученні “combien de + іменник “ залежно від синтаксичної функції даної групи слів . Якщо вказане словосполучення є підметом , обставиною або непрямим додатком , порядок слів в ньому традиційний або відповідає моделі SV ( c ) q . У функції прямого додатку словосполучення розривається , в результаті “ combien “ зберігає свою позицію на початку речення , а іменник приєднується до дієслова , додатком якого він є ( Шигаревська , 1970 ; 94). 1. Combien qu’il y a de lettres dans ce mot? [ Arsene Lupin; 93]. 2. Combien veux-tu pour toi ? Dix mille ? Fixe ton prix [ Arsene Lupin; 107]. Відрив прямого додатку від кількісного прислівника поступово поширюється на нейтральну та книжкову мову . При двоскладному іменниковому ПР-2 використовуються загальні для усіх ПР-2 моделі , що включають займенники “ qui , que ( quoi )” з прийменниками . Питання спрямовується на підмет , прямий та непрямий додаток , іменну частину присудка . Іменникові ПР-2 дуже широко використовують модель qe SV ( c ) : від половини до двох третин ПР –2,що будуються з “ que “ , використовують позитивну форму питального слова , розгортаючи його за допомогою “ est – ce que “ . 1. Qu’est – ce que tu lui veux ? Il est tres bon , ce charetier [ Clavel. Saison; 28]. 2. Mais vous etes tous fous ! Il n’est meme pas de Salins ; qu’est – ce qu’il a a foutre de vos loges ? [ Clavel . Saison; 29]. Питання до підмета - назви неістот має тільки розгорнуту форму “qu’est – ce qui “. Для підмета - назви істот використовується майже виключно просте питальне “ qui “ ( дуже рідко “ qui est –ce qui “). Qui est – ce qui a tire ? Je veux savoir qui a tire [ Clavel. Saison; 84 ]. Іноді можна зустріти питальний займенник “ qui , quoi “ наприкінці речення або синтагми . Це допомагає збільшенню частотності наголошеної форми “quoi” у функції прямого додатка та з прийменником – у ролі непрямого додатка . 1. Vous parlez de quoi ? De l’habitation de Mme de Vibray? [ Arsene Lupin; 121]. 2. Tu as vu qui ? ton chef ?[ Arsene Lupin; 123]. 3. Seulement.seulement.je vous jure . Vous me jurez quoi? [ Arsene Lupin; 103]. Коли мова йдеться про питальні репліки діалогу , ми маємо справу з неповними ПР-2 . Щоб підкреслити вислів, в репліках вживаються такі ПР-2 як “ou ca?ou donc? Quoi donc ?” До таких питальних реплік звичайно приєднуються підсилювальні частки . Інші питальні репліки можуть бути спрямовані на уточнення того ,що було висловлено в першій . Даний зміст виражається в повторенні змістового центру першої репліки з постпозитивним питальним прислівником або займенником : je vous jure .vous me jurez quoi ? В якості неповного ПР-2 можна зустріти контрпитання “ pourquoi ?” Ця репліка має двобічні зв’язки з попереднім та наступним реченнями , бо потребує відповідної реакції . Vous venez me trouver. Pourquoi? Pour savoir la verite [ Arsene Lupin; 201]. В ПР-2 широкого вживання набувають підсилювальні частки . Це пояснюється змістом ПР-2 , в якому питання спрямовується на особу , предмет або обставину дії . У цьому випадку , виділення потребують ті елементи речення , на яких сконцентрована увага співрозмовників . Поряд з частками використовується також побудова з “ est-ce que “. “ Donc “ – найбільш поширена функціональна частка . Вона використовується в спонукальних та питальних реченнях . В постпозиції до присудка ця частка виконує підсилювальну функцію . Tu as vu donc le chef ? [ Arsene Lupin; 103]. Найчастіше “ donc “ знаходиться у постпозиції до питального прислівника або займенника . Pourquoi donc ce diable de Lupin me passe-t-il cette affaire? [ Arsene Lupin; 120]. В якості функціональної частки може виступати прислівник “deja”.В ПР-2 він є підсилювальною часткою. Модальне дієслово “vouloir” також може бути підсилювальним словом . Найбільш часто воно має значення невпевненості , сумніву, навіть безнадії , що співвідноситься з заперечною реакцією . Vous ne voulez pas que je monte avec vous , monsieur Juves ? Vous n’avez pas besoin de moi ? [ Arsene Lupin; 287]. Таким чином , структура ПР визначається типом речення (ПР-1,ПР-2 )та виявляє в кожному з них особливі тенденції розвитку. ПР-1 використовують два стилі побудови : VS ( c ) – в книжковій мові , SV ( c ) – в розмовній та нейтральній , де в якості диференціальної ознаки виступає інтонація , а інверсія виявляється зайвою . В ПР –1 тенденція до прямого порядку слів виконує важливу роль . Інверсія носить книжковий характер . Питання з “ est-ce que “ , поступившись місцем прямому порядку слів , є зменшуваним альтернативом. ПР –2 зберігає інвентовану позицію головних членів як основну структуру в усіх стилях побудови . Еволюція структури питального речення в розмовній мові свідчить про послаблення граматичної функції інверсії на рівні речення , про використання інверсії головним чином в емотивному реченні та у фразових формулах спонукального речення. Широкого використання набувають в ПР підсилювальні засоби . В ПР-1 це інтонація , в деяких контекстах – інверсії та функціональні частки . В ПР-2 – часте використання функціональних часток . Спонукальні речення. Основою вираження спонукальноі модальності є односкладне спонукальне речення . В мові звичайно має місце взаємодія різних засобів вираження спонукання при обов’язковості одного з них , а саме інтонації , що характеризує спонукальне речення особливим засобом . Однак , роль інтонації може бути як головною , так і другорядною . Односкладне речення – це речення з дієсловом у наказовому способі . Воно зв’язане з обов’язковою присутністю співрозмовника та виражається наказовим способом дієслова. Наказовий спосіб не має власних форм і використовує форми індикативу та кон’юнктиву дркгої особи однини та множини та першої особи множини ( Шигаревська , 1970; 103). Для вираження імперативу в третій особі однини та множини використовується сюбжонктив . 1. Ne vous occupez pas de cela , je vous prie [ Arsene Lupin; 82 ]. 2.. Ayez l’obligence d’appeler au telephone le baron Repstein , prevenez – le que je serai chez lui a dix heures [ Arsene Lupin; 83 ]. 3. Taisez – vous ! Ecoutez – moi ! ecoutez – moi et repondez ! [Arsene Lupin ; 85]. 4. Qu’on le cherche ! Qu’on le trouve ! [ Arsene Lupin; 98]. Сюбжонктив надає відтінка катигоричності спонукальній модальності речення. Відносячись до “ емоційно – вольової “ мови , форми наказового способу створюють в розмовній мові багаточисельні побудови з підсилювальними частками. Усі побудови в цьому випадку виражають настійливе спонукання до дії . Такими функціональними частками при наказовому способі звичайно є “ donc, plutot , toujours, un peu “. Їхньою загальною структурною характеристикою виступає місце в реченні – постозиція до присудка , особової форми дієслова в наказовому способі . Вони несуть на собі наголос . Si je le veux ! Mais parlez donc ! Vous savez ou il se cache? [ Arsene Lupin; 87] . В підсилювальній функції при імперативі найбільш частотним та нейтральним в стильовому відношенні є вживання сполучника “ donc “ . Побудови з цим сполучником можуть передавати найрізноманітніші градації спонукання – від м’якої настійливості до різкого наказу . У наведеному вище прикладі цей сполучник взаємодіє з іншим сполучником в підсилювальній функції – “ mais “ . Така побудова з двома підсилювальними частками передає відтінок нетерпіння (та кажіть скоріше !). 1. Fouille donc dans ta memoire . ce nom-la ne te rappelle pas qqch ? [Arsene Lupin; 117]. 2. Mais parle donc et pas de balivernes, je suis presse [Arsene Lupin; 117]. 3. Dis donc , cheri , si on achetait des bicyclettes ? Des bicyclettes pliantes ?[Mallet – Joris . Allegra ; 38]. “Donc” у поєднанні з дієсловом “ dire “ формує або вільне сполучення з підсилювальним значенням, або стійку лексикалізовану одиницю.В наведеному вище прикладі цю побудову має в якості додатка питальне речення. В реченнях такого типу зберігається порядок слів прямого питання , що свідчить про поступову лексикалізацію сполучень “ dites donc, dis donc “ та їхню трансформацію у вигукові звороти , покликані привернути увагу співрозмовника , а тому ніяк не зв’язані граматично з наступною частиною речення . Побудови з підсилювальною часткою “ donc “ в поєднанні з дієсловом “dire” може також мати в якості додатка інфінітив . Dites – leur donc de nous renvoyer ce pauvre petit dont personne ne veut [Mallet – Joris. Allegra; 255]. Сполучення “ dites donc, dis donc” поступово трансформуються у стійку одиницю з вигуковими функціями у препозиції до спонукального речення , в окличних реченнях , як самостійних , так і з наступним простим реченням в позиції введеного елемента при спілкуванні . Dites donc ! Ma soeur s’est fait faire un enfant par son propre pere ! [Mallet – Joris. Allegra; 256]. Функцію підсилювальної частки при наказовому способі може виконувати кількісний прислівник “ un peu “. В спонукальному реченні поєднання дієслова з цим прислівником набуває значення настійливого спонукання до дії та разом з тим дещо пом’якшує наказ . 1. Allons! Depechons – nous un peu , paresseux! [ Bazin . Vipere ; 28]. 2. Tais – toi un peu ! Tu me fais perdre le fil de mes idees [ Bazin. Vipere; 69] Однак , у поєднанні з дієсловами “ venir, arriver, se mettre “ кількісна семантика цього прислівника протидіє лексичному значенню стрижневого дієслова , і прислівник стає підсилювальним елементом конструкії . Arretez ,Monsieur Benjamin Rothery , de grace , venez un peu recevoir mes reme rciements et ceux de Mme la marquise ; il faut bien que je vous paie votre operation [ Tillier. Mon oncle ; 122]. Н.Шигаревська вважає маркірованою в стильовому відношенні також побудову з “ toujours “ , яке втрачає в спонукальному реченні свою семантику прислівника часу , та вказує на його підсилювальне значення при конструюванні спонукального речення . Таким чином , природа спонукальних речень вимагає широкого вживання підсилювальних побудов з функціональними частками та “ фразовими “ словами . В спонукальних реченнях широко використовуються лексикалізовані сполучення , які є як формами ввічливості , так і прямою формою вираження спонукання . 1.2. СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ. Складне речення ( СР) – складний лінгвістичний знак , поліпредикативна одиниця, що складається з двох або більше компонентів та є змістовим , структурним та інтонаційним цілим. СР – одиниця більш високого рівня, ніж просте речення , можна навіть сказати, що просте речення є будівельним матеріалом для складного ( Штейнберг, 1972; 736). Складне речення являє собою об’єднання простих речень . Частини СР в деякому ступені автономні , але складному реченню властива структурно-семантична цілістність . Автономність компонентів СР проявляється в тому,що вони мають самостійний предикативний центр : підмет та присудок – дієслово в особовій формі . В цьому вони схожі на окремі речення . Цілісність СР проявляється в інтонації завершення , в сполучниках та сполучникових словах , що з’єднують його частини , в семантичній неповноті однієї з частин речення. Je suppose que c’est cela l’acquis de la femme moderne , son seul tresor ; ce faible sourire de Paule , echevelee comme une heroine romantique [ Mallet – Joris. Allegra; 55]. Ця фраза не може бути перервана після відносного займенника “ que “ або після порівняльного “ comme “ . Також цілісність СР видна у співвіднесенності категорій речення: особа , час , модальність; у співвіднесенності лексичного складу та в порядку слідування компонентів. Якщо компоненти СР схожі на прості речення за структурою, то функціонально вони від них відрізняються . Просте речення описує подію, а складне відображує зв’язок між подіями . Ці події можуть бути зв’язані різними відносинами ( Мінкін, 1981; 7) . 1. De son grand pas masculin , elle avait reintegre sa chambre, la plus belle chambre de l’appartement, la seule vraiment meublee, parce que l’auguste dame etait censee s’y etre un jour assise [ Mallet – Joris . Allegra ; 59]. 2. Je paierai mes creanciers quand j’aurai de l’argent, voila tout [ Tillier. Mon oncle ; 121]. 3. Si c’etait de vous que j’eusse recu une pareille insulte, je ne vous garderais pas rancune [ Tillier . Mon oncle; 183]. 4. Le vieux medecin qui n’etait pas d’un caractere moins fiier que Benjamin , exultait d’allegresse [ Tillier. Mon oncle; 183]. Частини СР можуть бути з’єднані трьома типами зв’язку : безсполучниковим, сурядним та підрядним . Ці три типи зв’язку образують три типи СР : безсполучникові , складносурядні та складнопідрядні речення . В мові часто зустрічаються змішані СР ,що об’єднують усі три типи зв’язку. При аналізі речення слід враховувати три аспекти : синтаксичний , семантичний та прагматичний . Синтаксична структура речення показує , як побудовано речення ; семантика речення показує, що воно означає, який фрагмент дійсності відображений в ньому ; прагматика речення намагається розкрити , з якою метою вислювлюються люди. Прагматичний аспект відноситься в більшому ступені до мовленнєвої ситуації , семантичний співвідноситься з предметною ( одна фраза промовляється з різною метою . Приклад : жінка каже чоловікові : “ Le televiseur est en panne “ ( тобто треба його відремонтувати ) та дітям : “ Le televiseur est en panne “ ( не вмикайте його )). Такі речення співпадають за формою , але відрізняються за функцією . У центрі лінгвістичної прагматики стоїть проблема успішності мовленнєвого акту , який повинен досягти своєї мети . Загальна мета , на яку спрямовується висловлення , має назву комунікативної інтенції ( Штейнберг , 1972; 755). Відповідно до комунікативної інтенції формуються типи мовленнєвих актів , які спрямовані на повідомлення , запит інформації , спонукання , вираження побажання .У зв’язку з цим і формуються розповідні, питальні , спонукальні речення. Однак, на відміну від простого речення , складні речення можуть бути моно- та полікомунікативними . Складнопідрядні речення , де головна предикативна частина описує подію , а підрядна пояснює її , залежить від головної , мають одну комунікативну інтенцію . Складносурядні та безсполучникові складні речення можуть містити кілька комунікативних настанов . У складносурядних реченнях поєднуються не усі комунікативні типи речень. Безсполучникові складні речення являють собою в цьому плані більш гнучки конструкції . 1.3. СТАТУС БЕЗСПОЛУЧНИКОВИХ СКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ У СИСТЕМІ СКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ. Питання щодо існування безсполучникового типу зв’язку досі залишається актуальним та дискутуємим . Відомий лінгвіст Л.І. Ілія вважає, що частини складного речення можуть бути зв’язані тільки відносинами сурядності або підрядності , а ступінь зв’язаності частин може бути різним : дуже тісним у складнопідрядному реченні та іноді дуже слабким у складносурядному . В роботі Р.Л.Вагнера та Ж.Пеншон “ Grammaire du francais classique et moderne “ безсполучникове складне речення не протиставляється сполучниковому складному реченню . БСР розглядається як окремий випадок сполучникового зв’язку у складному реченні . В.Г. Гак не поділяє такої точки зору на проблему безсполучникового зв’язку. Він протиставляє безсполучникове та сполучникове речення і вважає безсполучниковим складним реченням таке складне речення , предикативні частини якого зв’язані шляхом соположення,без будь-яких додаткових засобів , і тільки інтонація відрізняє його від послідовності окремих простих речень. Безсполучниковий зв’язок – недиференційований вид зв’язку ( тобто , зв’язок абстрактний і може уточнюватися тільки в контексті ). Інший відомий лінгвіст , О.О.Реферовська , соположенням вважає зв’язок між окремими реченнями , що мають аналогічну синтаксичну структуру, розділяються крапками і служать,щоб передати загальний глобальний зміст декількох дій ( подій , явищ ). Цей зв’язок існує у надфразовій єдності . Таким чином , французький термін “ juxtaposition “ перекладається граматистами як “ безсполучниковий зв’язок “ та “ соположення “ , що ще більш заглиблює протиріччя при визначенні природи та статусу безсполучникового зв’язку. Н. Шигаревська виділяє безсполучниковий зв’язок ( juxtaposition ou parataxe) як окремий вид зв’язку в складному реченні і протиставляє його сполучниковому зв’язку . Вона дає більш повну , детальну класифікацію БСР і зазначає , що в деяких БСР існує більш тісний зв’язок , схожий на сурядність і навіть на підрядність . Вважаючи безсполучниковий зв’язок дійсно існуючим , деякі дослідники розмежовують вираження у безсполучникових поліпредикативних висловленнях диференційованих та недиференційованих змістових відносин . Диференційовані змістові відносини відповідають складнопідрядним та складносурядним реченням і можуть бути виражені сполучниками : 1. Je ne pouvais pas acheter beaucoup de livres : ils etaient chers. Замість двокрапки можна поставити “ parce que “ , і ми отримаємо складнопідрядне речення . 2. Tu le salues , il ne te repond pas . Замість коми ставимо “ mais “ і отримуємо складносурядне речення . Недиференційовані змістові відносини включають значення декількох сполучників та сполучникових слів : J’ouvre la fenetre , on se couche . Замість коми можна поставити як сурядний сполучник “ et “ , так і підрядний “ quand “ . Тобто це речення не може бути однозначно віднесене ні до складносурядних , ні до складнопідрядних . Це один з найголовніших факторів виділення безсполучникового зв’язку в самостійний вид зв’язку . Крім структурного та змістового аспектів , для безсполучникових поліпредикативних одиниць релевантним також є аспект комунікативної настанови. Дослідження показали, що БСР , як і складносурядні речення , образують поліфункціональні комплекси з різними цільовими настановами. В полікомунікативних БСР кількість цільових настанов відповідає кількості предикативних частин . В деяких функціональних моделях БСР функціональний аспект накладає обмеження на змістовий . Це обумовлює потенційну однозначність та багатозначність моделей БСР. Для однозначних моделей характерними є відносини змістової рівноправності або змістової залежності . Багатозначні моделі характеризуються обома видами потенційних змістових відносин . Конкретизація виду відносин відбувається в мовленні . В результаті перетворювань в структурі предикативних частин питальне речення може стати експресивним варіантом розповідного БСР , а деякі БСР і зовсім втрачають свою “ складність ” і перетворюються на прості речення . Основним засобом зв’язку предикативних частин БСР є інтонація . Однак, є також інші засоби соположення речень . Це може бути : 1. займенникова анафора та притяжальні детермінативи : 1. Elle gemit , Paul , votre femme , elle gemit sous le poids de ses peches , elle gemit faiblement .[ Bazin. Vipere; 18 ]. 2. Tres vite , elle perdit toute allure , elle perdit tout metal [ Bazin. Vipere; 43 ]. 3. Deja nous avions faim , deja nous avions froid [ Bazin. Vipere; 56 ]. 2. Лексичні повтори або змістові відповідності : 1. Nous ne sommes pas alles jusqu’a Gorvol, nous nous sommes arretes chez Manette [ Tillier . Mon oncle ; 53 ]. 2. Une poule met six mois pour faire douze oeufs , une femme met un quart d’heure pour les convertir en omelette [ Tillier. Mon oncle; 64 ]. 3.Співвідношення дієслівних форм . Воно показує не тільки одночасність або послідовність дій , але й причинно-наслідкові відносини : 1. Ma grand-mere avait trois ans de plus que Benjamin , elle l’avait porte sur ses genoux , porte dans ses bras [ Tillier. Mon oncle; 28 ]. 2. Vous etes deux petits larrons , je vous ferai tirer l’un de ces jours les oreilles par M. le comissaire de police [ Tillier. Mon oncle; 39 ]. 4. Бувають випадки, коли соположення виражається дієприкметниковими , інфінітивними зворотами , відокремленими конструкціями . Тут ми маємо справу з більш складною формою поліпредикативності - полупредикативністю . Полупредикативні комплекси можуть бути трансформовані в окремі речення . Ці речення є ускладненими . 1. Vous etes la devant un bon feu, enchassee dans votre robe de chambre [ Tillier. Mon oncle ; 174] 2. Vous ne songez pas meme en dinant a en parler a votre epouse [ Tillier. Mon oncle; 178] 3. Ils resterent enlaces longtemps, ecoutant s’egoutter la nuit autour de la hutte [Clavel. Saison ; 105 ]. 5. Полупредикативність співзвучна з еліптичними реченнями . Це речення , при соположенні яких може бути відсутнім підмет або присудок : Elles le placerent sur un matelas devant le foyer , l’envelopperent de serviettes chaudes, lui mirent aux pieds une brique chaude[Tillier.Mon oncle ;152 ]. 6. Соположення іноді буває синонімом підрядності . Це виражається через пунктуацію , форму дієслова або порядок слів. 1. Malheureusement , sa lettre ne se trouve pas parmi les documents historiques ; peut-etre , mon oncle en aura-t-il fait un cornet [ Tillier. Mon oncle ; 85] . 2. C’est impossible , va recompter les marches de ton perron , tu verras : il n’y en a que quatre [ Tillier. Mon oncle ; 125 ]. 3. Ce ne sont que suppositions, sans doute etait-ce a Bouvines ; sans doute ce Taton a-t-il protege le roi de la malemort [ Bazin. Vipere; 84 ]. 7. Соположення речень у БСР частіше буває синонімом сурядності , виражаючи значення зіставлення , протиставлення ,приєднання , пояснення . 1. Vous etes un polisson , je m’en doutais [ Tillier. Mon oncle; 104 ]. 2. L’ombre sinistre de ce vieux debris de la feodalite attristait tous les environs; les chaumieres avaient recule devant lui , ils etaient descendus dans la vallee [ Tillier. Mon oncle ; 106 ]. 8. Соположення речень у БСР може відбуватися за допомогою презентативу ( c’est , il y a, voila ) . Як і дієслово, презентатив є ядром речення , але він майже ніколи не узгоджується зі своїм підметом . 1. Voila mes dispositions en tant que maitresse de maison : je supprime les poeles dans vos chambres , je supprime egalement les oreillers [ Bazin. Vipere; 37 ]. 2. Nous vivons de droles de temps ; aujourd’hui c’est lui , demain peut-etre c’est toi, ou tous ceux qui sont ici [ Clavel. Saison;170 ]. Існують БСР універсального значення , що виражають загальну істину , сентенцію , афоризм, прислів’я. В цих реченнях вживаються конструкції , що усувають діючу особу . 1. La mort n’est pas seulement la fin de la vie , elle en est le remede [ Tillier. Mon oncle; 22]. 2. Manger est un besoin de l’estomac , boire est un besoin de l’ame [ Tillier. Mon oncle ; 54 ]. 3. L’insulte , c’est comme Dieu, tous les hommes sont egaux devant elle , il n’y a ni grand insulteur ni petit insulte [ Tillier. Mon oncle; 120 ]. Соположення речень в БСР може служити вираженню порівняння . Такі речення з’єднані головним чином словами “ plus .plus , moins .moins , tel .tel “. 1. On a dit : tant vaut l’homme , tant vaut la terre ; il serait aussi vrai de dire : tant vaut l’homme , tant vaut la science [ Tillier. Mon oncle ; 89 ]. 2. Plus de nonchalance, plus de confort [ Observateur; 17 ]. В соположенні БСР можна зустріти умовно-наслідкові або наслідково- причинні відносини . На думку лінгвістів О.К. Нікольської та Т.І. Гольденберг , причинно-наслідкові відносини виявляються тільки через контекст і не виражаються формально. 1. Cet individu n’est pas un genie ; ca se voit : il a trop peur de mal [ Clavel. Saison; 39 ]. 2. Pour elle , pas de conflit de generation : les baby-boomers ne sont pas les responsables de la crise [ Observateur; 15 ]. 3. Il serait vieux , il reviendrait vivre pres de sa vieille femme ; avec l’argent qu’ils auraient amasse ils seraient a l’abri de la misere [ Malot . Sans famille. V.1; 13 ]. 4. Il repartirait le lendemain matin ; les routes ne seraient pas tellement mauvaises [ Malot. Sans famille. V.1;14 ]. Безсполучниковий зв’язок може виражати протиставлення та прикладку 1. Le premier ne parlait qu’arabe ou latin , le second torturait l’anglais [ Bazin. Vipere; 74 ]. 2. Tu connais les choses des betes et des voitures , moi, je sais toutes celles de la construction [ Tillier. Mon oncle; 170 ]. Зворот “avoir beau + infinitif “теж явно виражає ідею протиставлення : Ce Jesuite avait beau affirmer , nul ne pouvait etre certain de rien [ Clavel. Saison; 44 ]. Лінгвісти Ж. і Р. Лебідуа відносять підсилювальний прислівник “si” до безсполучникових речень : Si belle est la pudeur de ce livre , il semble presque indiscret d’en parler. Вони вважають , що така побудова є дуже рідкою і прирівнюється до наслідкового речення з підсилювальним прислівником “ tant “ : Il a bu toute la bouteille, tant il avait soif . В даних реченнях,на думку авторів,факт, поданий як наслідок іншого , стоїть на першому місці, як незалежне речення ; дія , що його спровокувала , виражена у безсполучниковому реченні , яке соположене словами “ tant, tellement” . Ж. Пеншон та Р.Л.Вагнер відносять до БСР також речення з паралельними реченнями , що мають одну функцію . В своїй роботі вони наводять приклад БСР такого типу , узятого з поезії В.Гюго: J’ai bien assez vecu , puisque dans mes douleurs Je marche sans trouver de bras qui me secourent, Puisque je ris a peine aux enfants qui m’entourent, Puisque je ne suis plus rejoui par des fleurs ( Вагнер, Пеншон,1962; 549 ) Полегшують читання та розуміння БСР розділові знаки . Предикативні частини БСР можуть бути розділені : a) комою : Le lion Sekhem avait reconnu son maitre , il frotta sa forte criniere contre les barreaux . б) Крапкою з комою.Цей знак розділяє в БСР два прості речення однієї природи : 1. J’ai rate mon virage ; je me suis retrouve dans le fosse . 2. Il faisait tres sombre sous les arbres ; on se serait cru en pleine nuit . в) Двома крапками , що виражають пояснення або наслідок : 1. C’est une maladie nerveuse : on devait le changer d’air . 2. On me vantait l’intelligence d’un petit garcon de trois ans : il connaissait toutes les marques d’autos . г) Крапками в середені фрази. Вони вказують на те, що думка лишається незакінченою, неповною: 1. Tu sais bien .je te sauverai malgre toi , coquine ! 2. Un accident de voiture . on me l’a ramene un soir sans connaissance. Іноді в середені БСР можна зустріти дужки або тире . Вони виділяють пояснення, підкреслюють важливу рису того, що відбувається : Mais cette grande dame – mon coeur ne l’a pas oubliee – a su faire une fin digne d’elle [ Bazin. Vipere; 27 ]. Безсполучникові складні речення дуже часто використовуються у газетних статтях та інших письмових джерелах інформації . ВИСНОВКИ. За комунікативною настановою речення можуть бути моно- та полікомунікативними та характеризуватися симетричною або асиметричною структурою . При використанні в мовленні симетрія / асиметрія набуває нового значення , змінюється або нейтралізується . Складне речення є складним лінгвістичним знаком , основою номінації якого являються відносини подій . Залежно від того , які відносини існують між ситуаціями , подіями , формуються різні відносини та зв’язки між предикативними частинами складного речення у мовленні , що знаходить своє відображення у структурі типової моделі складного речення в мові. Безсполучниковий зв’язок є самостійним засобом зв’язку предикативних частин у складному реченні. Структурно безсполучникові складні речення зближаються зі складносурядними . Разом з тим , вони однаково можуть виражати сурядні або підрядні відносини . Сурядність – підрядність створюють одномірну опозицію , оскільки сукупність їхніх ознак ( структурних та змістових ) властива двом членам опозитивного ряду , але не є однаково типовою для БСР . Тому безсполучення не можна вважати за синтаксичну категорію . БСР своєю формою не виражають завчасно змістових відносин , як складносурядні та складнопідрядні речення . Характерною рисою БСР є варіативність / неваріативність змістових відносин ( варіативність змісту відносно структури ) . У значенні БСР фіксувалася динаміка змістових відносин між предикативними частинами , що мала місце в мовленні. Вона знаходить своє відображення у змістових відносинах типових та варіантних структур . Тому для потенційно многозначних моделей дуже велику роль виконує наявність контексту . На підставі типових конструкцій можна прогнозувати потенційну однозначність та многозначність БСР, тобто віртуально многозначні структури актуалізуються в мовленні. РОЗДІЛ 2 . КОМУНІКАТИВНІ ТИПИ БЕЗСПОЛУЧНИКОВИХ СКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ У СУЧАСНІЙ ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ. 1.1. РОЗПОВІДНО – ПИТАЛЬНІ БСР . Раніше на матеріалі французької мови вивчалися лише розповідні безсполучникові складні речення . При цьому були визначені наступні структурні особливості БСР : 1. анафоричне вживання членів ; 2. варіації порядку слів ; 3. взаємовідношення значень модально-часових планів дієслів- присудків; 4. порядок розташування частин БСР; 5. наявність загальних членів ; 6. особливі значення дієслів – присудків першої частини безсполучникового комплексу ; 7. розділова пауза та особливий інтонаційний рисунок першого елементарного речення . Однак , ні одна з вказаних ознак не є загальною для усіх різновидів безсполучникового складного розповідного речення. Включення питальних речень до складу безсполучникових комплексів призводить до створення одно- та різнокомунікативних типів БСР , що мають свої змістові та структурні характеристики. Структурна схожість безсполучникових та складносурядних речень виявляється в тому,що симетрія та асиметрія предикативних частин обумовлена їхнім комунікативним змістом . Просте розповідне та питальне речення структурно протиставляються на основі прямого та зворотного порядку слів , граматично детермінованого засобу вираження комунікативної настанови . Типові різнокомунікативні безсполучникові комплекси утворюють асиметричні структури . У випадку , коли питання реалізується інтонацією або зворотом “ est-ce que “ , маємо симетричну конструкцію типу Р+П ( розповідь + питання ). 1. Voila une belle journee; est-ce que nous passerons entre les rameaux mouilles des bois ? [ Tillier. Mon oncle ; 99 ]. 2. En attendant , j’offre une gite au sergent a la maison ; tu ne me desapprouveras pas ? [ Tillier. Mon oncle; 101 ]. У наведених прикладах питальна частина розташована ближче до припустимої відповіді, тобто наприкінці речення . Ця особливість властива більшості різкомунікативних речень. Для розповідно-питальних речень фіксований порядок розташування частин виступає визначальним . Однак, іноді питальне речення може займати перше місце : 1. Verra-t-on naitre prochainement une Europe monetaire a deux vitesses ; beaucoup sont aujourd’hui convaincus que l’hypotese est solide [ Le point ; 48 ]. 2. Ainsi l’homme au physique de play-boy, le leader populiste qui promettait de faire entrer le Bresil dans une modernite liberale pure et dure n’etait-il qu’un escroc megalomane ; il fallut quelque temps a l’opinion pour s’en convaincre [ Le point; 60 ]. 3. De quoi s’agissait-il , au fond; d’atteindre Folcoche [ Bazin. Vipere; 108 ]. 4. Pourquoi donc le riche serait-il plus heureux que le pauvre ? il ne travaille point,il n’a pas le plaisir de se reposer [ Tillier. Mon oncle ; 66 ] . 5. Que me racontes-tu la ? il ne s’agit que de quelques coups de pioche [ Tillier. Mon oncle ; 113 ]. Наведені приклади 1 і 2 ближче до діалогічної єдності питання – відповідь . Автори статей ставлять запитання і самі на них відповідають , надаючи читачам право на роздуми , на згоду або незгоду з їхніми доводами . Ці речення відносяться до типу невласно-прямої мови . У наведеному прикладі 3 в початковому питальному реченні загальна цільова настанова є зміщеною , і воно отримало розповідну спрямованність з сильним афективним відтінком . У прикладі 4 питання займає перше місце , тому що співвідношення питально- розповідних речень відповідає діалогічній єдності . Різниця лише у тому, що питання і відповідь належать одній персоні . Питання передає негативну оцінку того суб’єкта мовлення , що говорить . Висування питального речення на перше місце зв’язано у данному випадку з емоційно-експресивними особлівостями висловлення ( чому багатий повинен бути щасливішим за бідного ? якщо він не працює , він не повинен знаходити задоволення у відпочинку ). Питання у даних випадках перетворюється на риторичне . Підкреслюється емоційна реакція автора слів . Розповідне речення мотивує зміст риторичного питання . При цьому комунікативна функція змінює свою цінність , але асиметрична побудова між першим та другим реченнями зберігається . В прикладі 5 висування питального речення на перше місце використовується тільки як стилістичний прийом. Друге розповідне речення приєднує до питання на відповідь, а лише уточнення . Зустрічаються конструкції моделі Р + П , в яких питання висувається на перше місце , щоб мотивувати значення наступної розповідної частини . Такі речення містять умовно-наслідкові відносини . Умова виражається у вигляді питання . Перше речення, якщо взяти його окремо , містить справжнє питання , комунікативно відкриту структуру , яка повинна бути завершена відповіддю : Vous voulez savoir qui c’est ? je vous le dirai , c’est vous [Arsene Lupin; 90 ]. Отже ,питання у різнокомунікативних БСР займає початкову позицію : а) коли питання є зв’язаним з емоційно-експресивними особливостями , і співрозмовник , що ставить це питання на перше місце , немовби закликає другого співрозмовника до роздумів та формування свого висновку; б) у безсполучникових складних комплексах з умовно-наслідковими відносинами . При цьому комунікативна різниця між предикативними частинами комплексу стає більш слабкою ( Мінкін , 1974 ; 84 ). У розповідно-питальних реченнях з постпозицією питання можуть бути різні змістові відносини . Представниками простішого типу БСР з дієсловами мовлення в розповідній частині є структури з прямою мовою. Le baron s’avanca vers Lupin et lui dit toujours avec le meme flegme : “ Qui etes-vous ?” Lupin eclata de rire “ Quel interet cela peut-il avoir en l’occurrence ? “ [ Arsene Lupin ; 92 ]. У таких конструкціях перше речення є семантично незавершеним і шукає опору в другому реченні . Іноді роздуми автора розповіді , оформлені у вигляді питання прямої мови , виражають його занепокоєність діями героїв або своїми власними . 1. Il pensa a leur dialogue a l’oree du bois : est-ce qu’il n’etait pas ridicule de la juger comme une creature du diable , est-ce qu’une veritable sorciere eut pleure ? [ Clavel. Saison; 111 ]. 2. Je ne sais pas , en verite , pourquoi l’homme tient tant a la vie ; que trouve-t-il dans cette insipide succession des nuits et des jours , des hivers et des printemps ? [ Tillier. Mon oncle; 19 ]. Такі речення являють собою невласно-пряму мову . Зовні вони оформлені за типом прямої мови , але за змістом не є такими і частіше над усе відображують позицію автора , його ставлення до ситуації, що склалася . У наведених вище прикладах автор немов запрошує свого читача до дискусії про життя. Після питання він дає свій варіант відповіді на нього : Toujours le meme ciel , le meme soleil ; toujours les memes pres et les memes champs jaunes ; toujours les memes discours de la couronne[Tillier. Mon oncle; 19 ]. Питальні речення , що входять до конструкції невласно-прямої мови , звичайно не потребують безпосередньої відповіді , тому що вони або не адресовані конкретній людині, або адресовані читачеві , з яким автор встановлює зв’язок і робить свідком подій, що відбуваються . A douze ans il a attaque ses parents en justice pour obtenir le droit de s’en separer legalement.Un proces etonnant et detonant:jusqu’ou doit aller la protection de l’enfant,jusqu’ou la defense de la famille?[ Le point; 30 ]. В художній літературі та в мовленні можна зустріти БСР “ переривчастої структури “ ( Мінкін , 1974; 89 ) . У змістовому та структурному плані ці речення є більш незалежними , ніж частини безсполучникового комплексу повного засобу вираження . Depuis deux ans.deja deux ans !.. savez-vous ce que c’est? nous vivions affubles d’hypocrisie et de loques .[ Bazin. Vipere ; 50 ]. В даному прикладі питання в середині безсполучникового комплексу з переривчастою структурою може розглядатися як питальне речення , а також як використане для привернення уваги за типом “ entendez-vous? voyez-vous? “ Якщо аналізувати цей варіант функції питального речення ,то наведений комплекс не є БСР типу Р + П,а розповідним безсполучниковим складним реченням. Цікавим є варіант типу Р + П , в якому міститься додаток – іменник з узагальнюючим значенням . Et votre alezan brule? je suis bien etonne de ne point le voir la ; serait-il indispose , par hasard? [ Bazin. Vipere; 70]. У подібних реченнях простежуються підрядні атрибутивні відносини . У вище наведеному безсполучниковому розповідно-питальному реченні спостерігається присутність відносно-визначальної підрядності , при якій головне речення семантично залежить від підрядного , а підрядне граматично залежить від головного . У складному реченні , як і в простому , атрибутивні підрядні та апозитивні відносини розрізняються на основі принципу синтаксичної ієрархії – рівноваги . Без цієї синтаксичної рівноваги неможливо встановити апозицію між реченнями : Il est vrai que j’etais devant lui ; il commence a me craindre : quel scandale ce petit meneur ne pourrait-il point declancher ? [Bazin.Vipere; 82 ]. У даному БСР типу Р + П апозицію між головним та підрядним реченнями характеризує займенниковий зворот першої частини складної єдності . Питання пов’язано з повідомленням , яке містить розповідне речення , і є прямим наслідком його фактів . 1. Il me vient une excellente idee ; auriez-vous une place vacante dans votre musique ? [ Tillier. Mon oncle; 89 ]. 2. Il lui jeta un regard plein d’etincelles : est-ce que tu me refuserais cela par hasard ? [ Tillier. Mon oncle; 97 ]. В усіх трьох вище наведених прикладах вживання Conditionel само по собі вказує на підрядний зв’язок у БСР, а дієслова , вжиті в Conditionel , мають модальні значення ( в першому прикладі- загадковості, в другому і третьому – можливості ). Reste tout de meme un vrai mystere : comment cet indecrottable provincial tant raille et tant critique , a-t-il pu tenir dix ans a la tete de son pays ?[Le point;49 ]. У даному БСР в детермінації припустимої відповіді бере участь значення питальної цілеспрямованості , зміст попереднього питанню речення . У наведеному прикладі частини безсполучникового комплексу знаходяться у відносинах змістової ієрархії . Il y a un quart d’heure j’ai mis la lettre a la poste , vous ne l’avez probablement pas recue ? [ Tillier. Mon oncle; 213 ]. В цьому реченні спостерігаємо модальну рівновагу різнокомунікативних частин . Дієслова-присудки розповідного і питального речення мають модальне значення можливості і вжиті в одному часі . Можна зробити висновок, що розподіл модальних значень не залежить від змістових відносин між частинами різнокомунікативних БСР. Наявність модального дієслова-присудка в детермінації припустимої відповіді на питання БСР має свої особливості . При ієрархічній змістовій залежності модальне значення можливості розповідного речення значно впливає на характер можливої відповіді . В межах дійсного способу різниця в значенні часових форм дієслів-присудків може підкреслювати певні змістові відносини між різнокомунікативними частинами БСР : Vous voyez , votre fille dort d’un tranquille sommeil , etes-vous satisfait a present [ Tillier. Mon oncle; 230 ]. Причинно-наслідкові відносини подані в БСР у зворотному порядку.Тому логічно,що дія питального речення відбувалася раніше , ніж дія розповідного . Кореляція часових планів може виступати додатковим покажчиком при розмежуванні причинних ( наслідок – причина ) і наслідкових ( причина – наслідок ) відносин. Так, поєднання часів індикативу передає відносини від наслідка до причини : La guerre civile continua ; la soupe du matin etait-elle trop salee ? [ Bazin . Vipere; 106 ]. В різнокомунікативних реченнях лише кореляція часових форм індикативу може допомогти розмежувати різновиди одного семантичного типу БСР ( наприклад, наслідково-причинні , умовні ) . Засоби зв’язку різнокомунікативних БСР , як і однокомунікативних , можуть бути різні: редуплікація , анафоричне вживання займенників з узагальненим значенням , кореляція часових форм : 1. L’idee de s’absenter pour deux mois l’epouvantait : que resterait-il de son empire lors de son retour ? [ Bazin. Vipere; 63 ]. 2. Tu ne te rends pas justice ,Benjamin ; n’es-tu pas joli garcon entre tous , n’es-tu pas aimable , n’es-tu pas homme d’esprit ? [ Tillier.Mon oncle; 82 ]. 3. Il n’en a pas pour longtemps , l’abbe dont le nom ne marque pas dans ma memoire ; pourquoi revois-je encore le visage de ce doux conscrit de l’eveche ? [ Bazin. Vipere; 65 ]. 4. Moi , je suis charretier .je suis d’Aiglepierre .tu es venu remonter cette maison? [ Clavel. Saison; 159 ]. У першому прикладі спостерігаємо підрядні відносини , на що вказує вживання дієслова у Conditionel. Однак ці відношення не змінюють характеру синтаксичного зв’язку речень. Він лишається безсполучниковим . У четвертому прикладі речення зв’язані переривчастим зв’язком. У складі безсполучникового комплексу питання іноді буває виражено неповним реченням : Helmut Kohl n’est pas au bout de ses peines : il sera certes reelu a la presidence de son parti , mais avec quel pource ntage ? [ Le point ; 49 ]. Після впевненості у тому, що даний політик неодмінно буде знову обраний на посаду головного у своїй партії , йде неповне питальне речення , що виражає сумнів в кількості виборців. З’ясувати повну структурну схему ( як при еліпсі ) неповного питання не є можливим, тобто його значення обумовлено лише ситуативно . Таку неповну конструкцію монолога можна прирівняти до неповних речень – реплік діалога. Комунікативний предикат з суб’єктом “ avec quel pourcentage” розташован у препозиції до теми , групи слів “ sera reelu “. Те, що аналізуєме питання є неповним , не означає його комунікативної незавершеності . Зустрічаються також БСР моделі Р + П , де питання є закритим для відповіді . Питання у таких випадках не є власне питанням , а тільки закликом до читача сприйняти зміст розповідного речення .Це питання типу “ comprenez-vous? savez – vous ? ” Констатація , що міститься у питанні монологічного висловлення , іноді є настільки переконливою для слухача, що зміст усього питального речення служить основою для продовження розповіді. Питальна частина адресується конкретній людині , що позначена займенником “ vous “ або “ tu “, підмети розповідного та питального речення ніколи не співпадають , а дієслово питальної частини завжди стоїть у теперішньому часі . Різнокомунікативні БСР завжди потенційно двочленні . Їм властива закрита структура . Приєднання інших частин веде не до розширення самої структури , а до комбінації декількох типів БСР та створення ускладненого різкомунікативного речення: 1. M. Rezeau prit tres mal la chose ; ma vie privee ne regarde pas Monseigneur: de quoi se mele-t-on , a l’archeveche? [ Bazin. Vivere; 62 ]. 2. La tension nerveuse a laquelle j’ai soumis ma pauvre mere a-t-elle precipite l’heure de la crise ? si oui , quelle consolation ! je souviens de tout , la moindre detail me revient [ Bazin.Vivere; 75]. 2.2. БЕЗСПОЛУЧНИКОВІ ПИТАЛЬНІ РЕЧЕННЯ. Питальні БСР – це однокомунікативні безсполучникові комплекси . Вони можуть бути загальнопитальними ( Пз + Пз ) та частковопитальними ( Пч + Пч ) . Для цих речень характерною є симетрична структура , на що вказує принцип синтаксичного паралелізму , що лежить в основі їхньої побудови . 1. Qu’est - ce qu’on m’a laisse , qu’est - ce qu’on m’a transmis ? [ Observateur ; 10 ]. 2. Qu’eut-il fait si cet homme lui avait laisse le temps de repondre , qu’allait-il faire lorsqu’il le reverrait , avait-il le droit de se taire ? [ Clavel. Saison ; 169 ]. 3. A quoi bon sert un parrain , a quoi bon sert une marraine , a quoi bon deux cautions au lieu d’une ? [ Tillier. Mon oncle; 155 ]. З наведених прикладів видно,що однокомунікативні безсполучникові комплекси можуть містити більш , ніж два елементарні речення , і формувати многочленні відкриті конструкції . Загальнопитальні БСР ( Пз + Пз ). У БСР такого типу,крім модального значення дієслова-присудка , в детермінації можливої відповіді мають значення змістові відносини , що в узагальненому вигляді формують опозицію змістова рівновага – ієрірхія . Однак,оскільки ці змістові відносини в БСР не мають формального вираження , певного значення отримує ситуативна обумовленість змісту питань ( Мінкін , 1974 ; 106 ) . За звичаєм , кожне з загальних питань БСР моделі Пз + Пз має орієнтацію на окрему відповідь . Однак, іноді при нейтральній детермінації можливої відповіді , її зміст визначається тільки ситуацією , в якій ці питання виникли . 1. Sa pensee etait occupee par le regard de Jesuite et celui d’Antoinette . Est-ce que le Pere Boissy lui pardonnerait d’avoir faute avec cette creature , est-ce que cette femme detenait reellement un pouvoir surnaturel ? [ Clavel . Saison; 125 ]. 2. N’avait-il pas un peu servi le diable depuis la nuit avec l’ensevelisseuse, n’avait-il pas trahi le pretre et trahi Dieu au meme coup ? [ Clavel. Saison; 148 ]. 3. Comment ! Vous accusez mon pere , vous accusez Etien Rambert d’etre Guru ?..est-ce vrai,est-ce possible ? [ Arsene Lupin; 337 ]. Кожне питання перших двох прикладів потребує своєї конкретної відповіді , тоді як у третьому прикладі між питаннями , хоч вони і мають вигляд самостійних речень , існують відношення змістової рівноваги . Ці питання є синонімічними та структурно ідентичними реченнями . Звичайно, для синонімічних питань достатньо однієї відповіді . Зміст ситуації припускає позитивні відповіді на питання наведеного прикладу . 1. Tu le crois? Le mal serait-il encore plus grave ? [Tillier. Mon oncle ; 115 ]. 2.Tu la veux tout de suite , tu defilerais de ma parol ?[Tillier.Mon oncle ; 118 ]. У даних загальнопитальних БСР ситуативна обумовленість змісту питань з відносинами змістової рівноваги реалізується модальними значеннями дієслів- присудків . Bien,mon cher ,serais-tu content de ta journee, te trouverais-tu bien comme ca?[Tillier.Mon oncle;63]. Модальне значення можливості загальнопитальних речень у взаємодії зі значенням комунікативної настанови детермінує заперечну відповідь. Организуючу роль в об’єднанні даних питальних речень виконує синтаксичний паралелізм їхньої структури , який створює сприятливі умови для поєднання окремих членів . Сполучені члени , як й анафоричні, виконують роль своєрідного засобу зв’язку , що укріплює єдність складного речення . У загальнопитальних БСР з відносинами змістової ієрархії одна з частин звичайно містить причину , друга – наслідок : Plus de peine de me deguiser avec ce bonhomme-la?m’a-t-il reconnu ? [ Arsene Lupin; 72 ]. У першому питальному реченні даного БСР маємо справу з наслідком, у другому – з причиною. Поняття наслідку і причини логічно зв’язані. Частковопитальні БСР ( Пч + Пч ) . Комунікативний предикат у часткових питаннях локалізується в спеціальних словах займенникового або прислівникового типу, що виконують функції підмета або другорядних членів речення.При цьому, другорядні члени , структурно зв’язані з дієсловом-присудком , в результаті через нього характеризують підмет, тобто його дію або стан і т.д. ( Мінкін, 1974; 111 ). 1. Vous etes de mauvaise humeur , pourquoi? sur quelle rognure d’etoffe avez-vous marche aujourd’hui? [ Tillier.Mon oncle; 126 ]. 2. Chez nous, comment le duel peut-il se justifier , a quoi sert-il ? [Tillier. Mon oncle; 139]. У випадку ,коли питання спрямовані на з’ясування деяких рис життя і роботи суб’єкта мовлення , між безсполучниковими реченнями встановлюються відносини змістової рівноваги . Тому в наведених вище прикладах кожне питання орієнтується на самостійну , нейтрально детерміновану відповідь. Наведені речення є різнотипними БСР моделі Пч + Пч. Однак, часто можна зустріти однотипні часткові питання, котрі містять загальний підмет і дієслово-присудок і формують синонімічні речення, які в емоційно забарвленому мовленні використовуються для вираження нетерпіння, занепокоєння: 1.Pourquoi me donner une cravate qui jure atrocement avec mon complet, pourquoi m’en donner une autre ? [ Bazin. Vipere; 82 ]. 2.Je me demande un peu pourquoi tout le monde ne choisit pas le confortable metier de cambrioleur , pourquoi tout le monde ne choisit pas le metier de pere de famille ? [ Arsene Lupin; 47 ]. В частковопитальних БСР з відносинами змістової рівноваги дієслова – присудки, як правило , мають однакові не тільки модальні, але й часові значення. Можна також зустріти однотипні питальні речення , що мають однаковий предикат і розрізнюються складом теми. Такі речення комунікативно більш самостійні , ніж часткові питання з підметами, що збігаються . Pourquoi le flambeau n’etait-il pas a sa place habituelle ? pourquoi la pendule n’y etait pas non plus? [ Arsene Lupin; 49 ]. Нескладно помітити , що організуючу роль в об’єднанні двох питань на основі змістової рівноваги виконують симетрія структури, модально-часова рівнозначність дієслівних форм і однакове питальне слово, що є обов’язковою ознакою структури БСР типу Пч + Пч з відносинами змістової рівноваги. Однотипні частковопитальні БСР іноді сприймаються як співпідпорядковані одному члену першого речення: Que dois-je vous dire , monsieur le baron? que je n’aurais pas du accepter ? que je suis honteux?[Arsene Lupin;37]. Присутнє у головній частині складнопідрядного речення дієслово “dire “ вводить іноді непряме питання – різновид додаткового підрядного речення. При цьому в підрядному реченні ( основній змістовій частині непрямого питання ) зберігається прямий порядок слів. Перше питання у наведеному вище многочленному реченні являє собою тип звичного головного речення , а два другі питальні речення зберігають форму підрядного. Сполучник “ que “ фігурує тут як єдина формальна ознака підрядності, а прямий порядок слів вказує на розчленування непрямого , а не прямого питання. Про розчленування та трансформацію структури звичайного непрямого питання свідчить також коордінація часових форм. У творах французьких письменників можна іноді зустріти питальні БСР моделі Пч + Пз , тобто змішаний тип: 1. Jusqu’ou doit aller la protection de l’enfant ? des mineurs peuvent-ils apprecier ce qui est le mieux ? [ Le point ; 83 ]. 2. Un parti , fut-il majoritaire pour receler des documents utiles a la manifestation de la verite ? pourquoi serait-il a l’abri de la justice ? [ Le point; 78 ]. 3. Et Calin , est-ce qu’elle lui a vraiment donne le mal pour le punir : qu’est-ce qu’il va raconter , que va-t-il dire au Pere? [ Clavel. Saison; 122]. 4. Pourquoi etes-vous alle avec cette femme, chercher ce qui ? Vous croyez donc a ces histoires de magie ? [ Clavel.Saison; 126 ]. Між предикативними частинами БСР змішаного типу встановлюються відносини змістової залежності. Друге речення залежить від першого . При відносинах змістової рівноваги у трьохчленному питальному БСР наступні питання служать для з’ясування деталей попереднього , як це можна побачити на прикладі третього речення. Однак, питальних БСР змішаного типу зовсім небагато, що обумовлено значною різницею в структурі та комунікативному значенні питання. 2.3. РІЗНОВИДИ СПОНУКАЛЬНИХ БСР. У складі безсполучникових комплексів спонукальне речення може поєднуватися з розповідним, питальним і спонукальним реченнями. На думку дослідників , БСР моделі Р + С ( розповідь + спонукання )передають відносини змістової залежності , при цьому форми імперативу або сюбжонктиву виражають умовне або поступливе значення . Умова, виражена імперативом, набуває категоричного відтінку : Reste a distance , tu portes certainement le mal [ Clavel. Saison; 29 ]. Однією з суттєвих особливостей розповідно-спонукальних БСР з відносинами змістової залежності є порядок розташування предикативних частин. В результаті отримуємо дві типові структури : С + P , P + C . Наявність цих двох типів обумовлена тим , що перше елементарне речення детермінує наступне. У цих конструкціях комунікативне значення першого речення разом із значенням змістової залежності бере участь у вираженні змістових відносин між частинами БСР . 1. Je n’en veux pas plus , rends-moi encore le service d’inviter nos amis pour dimanche a un diner solennel [ Tillier. Mon oncle ; 112 ]. 2. Pardonnez a vos ennemis : cela se compense [ Tillier.Mon oncle;234]. БСР типу С + C ( спонукання + спонукання ) утворюють симетричну структуру однокомунікативного комплексу .Спонукальні дії звичайно стосуються однієї людини. Для БСР цього типу характерними є відносини змістової рівноваги та залежності . Основним структурним покажчиком змістової рівноваги предикативних частин є координація дієслів – присудків . При цьому співвідносні рівноправні дії можуть бути зображені у модальному плані можливості в послідовній або одночасній ( вільній ) реалізації ( Мінкін, 1975; 120 ). 1. Tenez ce petit ecu , allez chez Pierre, achetez quelques onces de quinquina [ Tillier. Mon oncle; 149 ]. 2. Tais-toi, ne parle pas de ces choses-la , ne le touche pas [Clavel.Saison ; 154]. В цілому послідовність та одночасність дій при відносинах змістової рівноваги відбиваються на порядку слідування предикативних частин БСР. При послідовних діях він фіксований , при одночасних – вільний . У безсполучникових спонукальних реченнях з відносинами змістової залежності перше речення за звичаєм виражає умову : Conduisez cet homme dans la cour , qu’on lui donne cent de fouet [ Tillier. Mon oncle ; 120 ]. В межах БСР спонукальне речення може поєднуватися з питальним , що призводить до утворення моделі С + П ( спонукання + питання ) . Для таких речень характерними є відносини змістової залежності . В реченнях з відносинами умова-наслідок залежне спонукальне речення займає початкову позицію : Allez donc vite , Pierre , executez les ordres de monsieur ; ne voyez-vous pas qu’il est seul maitre ici pour le moment ? [ Tillier. Mon oncle; 121 ]. Можна також зустріти БСР типу С + П , в яких спонукальна частина виражена імперативом дієслова “ dire “ : 1. Dis-moi , mon cher , tu ne vois pas la clarte du soleil sur le plancher ? [ Tillier.Mon oncle; 38 ]. 2. Dites-moi , monsieur , pourquoi vous ne voulez pas interrompre un moment le cours de votre lecture? [ Tillier.Mon oncle; 208 ]. Залежно від ряду структурних ознак форми “ dis, dites “ у таких реченнях змінюють своє лексичне значення (від конкретного до абстрактного) Ці значення обумовлюють комунікативно-функціональну роль спонукальних речень з даними формами дієслова “ dire”. Узуальні комунікативні варіанти визначають позиції конструкції “ dis, dites + питання “ у синтаксичній системі французької мови . ВИСНОВКИ . Безсполучниковим складним реченням , як і складносурядним , властива зовнішня синтаксична рівновага . Однак, проведений аналіз одно- та різнокомунікативних типів БСР продемострував, що принцип відповідності структури та комунікативного плану повністю не реалізується . Симетрія або асиметрія структури різнокомунікативних БСР залежить від значення їхніх цільових настанов і формальних засобів вираження . Для безсполучникових комплексів типу Р + П є характерними такі ознаки : асиметрична структура, модальна рівнозначність або нерівнозначність предикативних частин, фіксований порядок розташування частин. При модальній рівнозначності – нерівнозначності частин різнокомунікативного БСР розповідне та пительне речення можуть мати значення констатації або можливості . Питання при цьому завжди орієнтовані на незалежні відповіді . У БСР типу Р + Пз спостерігаєтьсч схильність до симетричної структури предикативних частин за рахунок використання інтонації та зворота “est-ce que “. Питальні БСР бувають трьох типів, які мають свої загальні та індивідуальні риси . До загальних рис належать симетрична структура, модальна рівнозначність предикативних частин , вільний порядок розташування частин . Для речень типу Пч + Пч характерними є відносини змістової рівноваги. Моделі цього типу можуть розрізнятися за однотипністю / неоднотипністю питань . При однотипних питаннях можуть формуватися синонімічні питальні речення. Питальні БСР типу Пз +Пз можуть містити як відносини змістової рівноваги, так і змістової ієрархії . Речення типу Пч + Пз зустрічаються досить рідко і характеризуються відносинами змістової залежності . БСР , що містять спонукальні речення , займають своє місце в синтаксичній системі . Реченням типу Р + С та С + П властиві відносини змістової залежності , а БСР типу С + С можуть характеризуватися обома видами зміствих відносин залежно від ситуації мовлення. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ. За комунікативною настановою ( цілеспрямованістю , цільовою настановою , що характеризує функцію висловлення у конкретній ситуації ) лінгвісти виділяють розповідні, питальні та спонукальні речення. Складне речення в комунікативному плані відрізняється від простого тим, що може бути як монокомунікативним , так і полікомунікативним. Складнопідрядні речення мають одну комунікативну настанову . Кількість комунікативних настанов у складносурядному та безсполучниковому реченні може відповідати кількості предикативних частин. Безсполучникові складні речення займають у системі складних речень окреме місце . З одного боку , вони розчиняються серед конструкцій складносурядних та складнопідрядних речень, з іншого – мають свої особливості , до яких можна віднести слабку змістову мотивацію структури речення й те , що форма БСР не виражає змістових відносин , але певний зміст є закріпленим за цією формою. Було виділено вісім одноцільових та різноцільових моделей БСР. Одноцільові : Пз + Пз , Пч + Пч , Р + Р , С + С ; різноцільові : Пч + Пз , P + П , P + C , C + П . Для моделей Пч + Пз , Р + C, C + П є характерними відносини змістової залежності , для моделі Пч + Пч – змістової рівноваги . Інші типи характеризуються обома видами змістових відносин. При аналізі мовленнєвих реалізацій типових моделей БСР було визначено, що при вживанні в мовленні комунікативна настанова предикативних частин нівелірується , виникають нові змістові відносини , тобто образуються мовленнєві типи мовних типових моделей. Таким чином , комунікативно-функціональні типи БСР є автономними синтаксичними структурами , що доповнюють моделі категорій сурядності та підрядності і являють інтерес для подальшого вивчення. БІБЛІОГРАФІЯ. 1.Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл . – М.: Наука, 1976, 200 стр. 2.Базанова С.И. О бессоюзном сложном предложении в современном французком языке. – Л.: Изд-во ЛГПИ им.А.И.Герцена,1959,184 стр. 3.Банару В.И. Некоторые вопросы функциональной перспективы предложения.- Кишинев: Штиинца , 1975, 65 стр. 4. Бенвенист Э. Общая лингвистика . – М.: Прогресс, 1974, 270 стр. 5. Воронина М.Ю. Интеграция системных и речевых свойств в монокоммуникативных и поликоммуникативных моделях французких сложносочиненных предложений // 7 Міжнародна конференція . Франція та Україна , науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур. Т.1. – Дніпропетровськ : Вид-во Дніпропетровського університету , 2001, ст.5-6 6. Гак В.Г. Сравнительная типология русского и французкого языка .- М.: Просвещение , 1989, 437 стр. 7. Гак В.Г. Теоретическая грамматика французкого языка.- М.: Добросвет, 2000, 795 стр. 8. Гуляев Ю.А. О бессоюзном вопросительном предложении в английской разговорной речи // Теория и практика лингвистического описания разговорной речи.- Горький, 1968, стр.263-265. 9. Илия Л.И. Очерки по грамматике современного французкого языка.- М.: Высшая школа, 1970, 268 стр. 10. Илия Л.И. Пособие по теоретической грамматике французкого языка.- М.: Высшая школа, 1979 , 317 стр. 11. Минкин Л.М. Коммуникативные типы сложных предложений в современном французком языке ( повествовательно-вопросительные и вопросительные конструкции ) . – Курск: Изд-во Курского государственного педагогического института ,1974 , 202 стр. 12. Минкин Л.М. Бессоюзные сложные вопросительные предложения во французком языке // Структура предложения и классы слов в романо-германских языках. Вып.4.- Калинин: Изд-во КГУ , 1975 , стр. 149-155. 13. Минкин Л.М. Основные типы сложносочиненных и бессоюзных предложений с побудительными предложениями в их составе ( на материале современного французкого языка ) // Вопросы теории романо-германских языков .Вып.6. – Днепропетровск: Изд-во Днепропетровского университета, 1975 , стр. 117-121. 14. Минкин Л.М. Потенциальная смысловая однозначность и многозначность сложных предложений ( на материале французкого языка ) // Тезисы 4 всесоюзной конференции по романскому языкознанию.- Калинин: Изд-во КГУ,1978, стр. 88-90. 15.Минкин Л.М. Функциональные типы сложных предложений в современном французском языке.-М.,1981,47 стр. 16.Минкин Л.М. Идентификация сложных предложений в структурном и смысловом аспектах//Структурное развитие французского языка.-Калинин.:Изд-во КГУ,1985,стр.56-62. 17.Минкин Л.М.,Макеенко И.А.Бессоюзные сложные предложения в языке и речи//Методы изучения системы и эволюции языка.-Свердловск: Изд-во Свердловского государственного педагогического института, 1988, стр.66-70. 18.Минкин Л.М. Проблемы значения в теории языка и речи // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна № 471. – Х.: Константа , 2000 ,ст. 179-191. 19. Шигаревская Н.А. Очерки по синтаксису современной французкой речи.-Л.: Изд-во ЛГУ , 1970, 398 стр. 20. Ющук І.П. Українська граматика .- Київ: Освіта, 1997, 289 ст. 21.Andrievskaya A. Syntaxe du francais moderne..- K.: Высшая школа, 1973 , 314 стр. 22.Grammaire du francais. Cours de civilisation francaise de la Sorbonne .- Paris,1991, 518 p. 23. Gregoire M., Thievenaz O. Grammaire progressive du francais.- Paris: Cle international, 1995, 400 p. 24. Hindard A., Idray G., Lamotte A. A la decouverte de notre langue. – Paris, 1989,267 p. 25. Le Bidois G., le Bidois R. Syntaxe du francais moderne . T.2.- Paris: Editions Auguste Picard, 1968, 794 p. 26. Mauffray A. Grammaire francaise.- Paris: Hachette, 1987, 367 p. 27. Nikolskaya E.K., Goldenberg T.I. Grammaire francaise.- M.: Высшая школа,1974, 397 стр. 28. Niquet G. Grammaire francaise. – Paris : Hatier, 1988,312 p. 29. Potouchanskaya L.L. Cours pratique de langue francaise.- M.: Принт, 1993, 422 стр. 30. Referovskaya E.A., Vassilieva A.K. Essai de grammaire francaise.- M.: Высшая школа, 1983, 452 стр. 31. Steinberg N. Grammaire francaise.- Л.: Просвещение, 1972, 780 стр. 32. Wagner R.L., Pinchon J. Grammaire du francais classique et moderne.- Paris: Hachette, 1962, 640 p. 33. Wartburg W., Zumthor P. Precis de syntaxe du francais contemporain.- Editions Francke Berne , 1973, 400 p. СПИСОК ЦИТУЄМИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ПРИЙНЯТИХ СКОРОЧЕНЬ. 1.Arsene Lupin et Fantomas // Roman policier francais du 20 siecle.- М.: Радуга, 1989, стр. 16-397.- Arsene Lupin. 2.Bazin H. Vipere au poing.- М.: Прогресс, 1979, 164 стр. – Vipere. 3.Clavel B. La saison des loups.- М.: Прогресс, 1978, 214 стр. - Saison. 4.Mallet-Joris F. Allegra.- М.: Радуга, 1985, 324 стр. – Allegra. 5.Malot H. Sans famille. T.1,2.- Paris: Editions Gallimar, 1980, 367p.,315p.Sans famille. 6.Simenon G. La neige etait sale.- Paris: Hachette, 1965, 126 p.- Neige. 7.Tillier C. Mon oncle Benjamin.- M.: Edition en langue etrangere, 1962,298 p.-Mon oncle. 8. Le Nouvel Observateur. №1483.- Paris , 1993, 82 p.- Observateur. 9.Le point. № 1046. – Paris, 1992, 85 p.- Le point. МЕТОДИЧНИЙ ДОДАТОК. При вивченні граматики французької мови , зокрема системи складних речень , можна запропонувати школярам та студентам наступну серію вправ за темою “ Безсполучникове складне речення “. 1. Визначити змістові відносини в БСР. 1. Tu serais folle , ma femme , tu perds tes esprits ? ( залежності ).2. Qu’avez-vous, ma bonne, que puis-je pour votre service ? (рівноваги ). 3. Alors, c’est fini, tu ne m’aimes plus , je dois m’en aller ? 4. Couchez-vous, reposez-vous , prenez votre temperature. 5. Il me faut sortir: restez ici , enlevez votre chapeau. 6. Cet homme m’effraie, faites-le sortir. 2. Трансформувати БСР у складносурядне та складнопідрядне речення. 1. Tu peux lui parler, il ne t’ecoutera pas ( mais ) . 2. C’est vrai, tu ne veux pas revenir? ( que ) 3. Cherchez , vous trouverez ( si vous cherchez , vous trouverez ). 4. Donne-moi le nom de ton copain, je te laisse tranquille ( et ). 5. On ne m’a pas permis de la voir : elle etait malade ( parce que ). 3. Охарактеризувати склад БСР . 1. Ces messieurs ont raison; vous etes ivre a ne pouvoir plus parler: suivez -moi de suite ( розповідно-спонукальне речення з причинно-наслідковими відносинами ). 2. Ne te leves pas , tu as peine , tu as droit au repos ( спонукально-розповідне БСР з відносинами причина – наслідок ). 3. Il me paie 50 ecus un quart d’heure de ma journee: voila de la magenificence! 4. Cet homme est fatigue ; ne le forcez pas a revenir demain. 5. Je suis brise ; j’ai fait ce matin plus de quinze lieues. 6. Vous n’avez pas confiance en vos amis ; pourquoi vous faire des frais inutiles? ne pouviez-vous venir me trouver pour me dire : M.Rathery, je suis dans l’intention de vous faire saisir ? 7. J’ai certainement fait des peches.moi .je ne m’en rappelle plus .8. Tu es du bas pays , tu n’as pas l’habitude de tant de neige . 9. Ils ont grandi a l’epoque de l’argent-roi , sont accoutumes aux regles du marche, savent manier les cartes de credit. 10. Je jouais avec le feu, je maniais delicatement la vipere , n’etait-ce point ma joie favorite ? ( D’apres les auteurs francais ). 4. Скласти БСР за наступними моделями . 1. Пч + Пч . Tu es bien, tu as tout ce que tu veux? 2. Пз + Пз Ne serai-je pas heureux? Toutes mes pretentions ne seront-elles point remplies ? 3. Пч + Пз Qui est-ce, je le connais? 4. Р + П Il est pres de moi , tu veux lui parler? 5. С + Р Fais-moi plaisir d’aller te coucher, je t’en supplie. 6. С + С Сours donc a ton rendez-vous, ne le fais pas attendre ! -