Каталог :: Гражданское право и процесс

Курсовая: Правові відносини

                       ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ                       
                                ІМ. Ю. ФЕДЬКОВИЧА                                
                               ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ                               
                   П Р А В О В І     В І Д Н О С И Н И:                   
                     поняття, склад, елементи, види.                      
                                (курсова робота)                                
Студента  ІI курсу
очної форми навчання
Сатоніна В.І.
                         Ч Е Р Н І В Ц І  -  1999                         
                                
                                   ПЛАН                                   
ВСТУП.
І. Правові відносини:
а) загальна характеристика правових відносин;
б) ознаки.
ІІ. Складові елементи правових відносин:
а) суб’єкти правових відносин, юридичні властивості суб’єктів, види суб’єктів;
б)  об’єкти правових відносин, види об’єктів;
в)  суб’кти права і юридичні обов’язки.
ІІІ. Види.
ВИСНОВОК
Список літератури.
                          І. ПРАВОВІ  ВІДНОСИНИ:                          
а) загальна характеристика правових відносин.
В суспільстві існує багато різних відносин: економічні, моральні, політичні,
юридичні, культурні, духовні та інші.  Отже ______ суспільство є сукупністю
відносин наслідок взаємодії людей. При цьому всі види і форми відносин,
виникаючих в суспільстві, являються суспільним або соціальними.
Право являється офиційним державним регулятором суспільних відносин.  В цьому
його головне завдання.  Регулюючи ті або інші відносини. вогно тим самим
надає їм правову форму, в наслідок чого ці відносини набувають повне
значенння і особливий вид - стають правовими, одягаються в правову оболонку.
Саме за допомогою такої нормативної дії державна влада переносить визначені
відносини під свій юридичний захист, надаючи їм стабільність,
упорядкованість, стійкість  ___ напрямок.  Хз учасники наділяються
правосуб’єктністю, юридичними правами і обов’язками.  Ці відносини стають
підконтрольними і управляючими.
Заборонити одні дії, дозволяють другі, заохочуючи інші, встановлюючи
відповідальність за порушення своїх принципів, право аким шляхом вказує
необхідні суспільні корисні      варіанти поведінки суб’єктів, сужаючи чи
розширяючи сферу їх суспільних бажань і цілей.
Любі відносини набувають характерних правових відносин лише в тому випадку,
якщо вони виникають на основі і у відповідності з нормативними правами і не
протерічять волі держави.
Отже правові відносини можна визначити, як суспільні відносини, врегульовані
правом.  При цьому регулюючі відносини не втрачають свого фактичного змісту,
а лише змінюються, набуваючи нові додаткові якості.
Держава не може при допомозі правових засобів свавільно змінювати початковий
характер тих або інших відносин, а також творити нові.  Державашляхом видачі
законів може лише усокрити розвиток відомих відносин.
Право - не творець, а лише регулятор суспільних відносин.  «Право само по
собі нічого не творить, а лише санкціонує суспільні відносини....
Законодавство лише фіксує, виражає економічні споживання».
Правові відносини в юридичній науці виділяються ще в якості однієї  з
найважливіших категорій.  Вони служать юридичним формам взаємодії учасників
різнобічних суспільних відносин.  Одночасно правові відносини є необхідною
умовою і неопосередкованим завданням ціленаправлення правової дії на
суспільні відносини.  Вони надають найбільш значний, стійкий мта стабільний,
незалежний від випадковостей суспільний зв’зок.
По мірі закінчення правових відносин в процесі правового регулювання
суспільних  відносин виникають необхідні умови для досягнення вищих цілей
соціального розвитку особистості, найбільш повного задоволення її
матеріальних та духовних  потреб в нерозривному зв’язку з конкретними
інтересами суспільства.
Ще правові відносини можна визначити як врегульовані нормативно-правові
суспільні відносини, учасники яких являються носіями суб’єктів права і
юридичних обов’язків, які гарантуються державою.
                                б) ознаки                                
Найбільш характерні ознаки правових відносин як  особливого вида суспільних
відносин містяться в слідуючому:
1. Вони виникають, зникають або змінюються тільки на основі правових норм,
які неопосередквано породжують правові відносини і реалізуються через них.
Між цими явищами існує причино-наслідковий зв’язок.  Нема норми - нема і
правових відносин. Вони представляють собою деяке єдинстов, цілісність.  В
них ще встановлюються спроби забезпечення і охорони правових відносин
порушення.  Зв’язок правових відносин з правовими нормами, які знаходяться на
законодавчих актах держави виражаються в тому, що дані відносини в цілому і
їх структура являється необхідною частиною в суспільній системі правового
регулювання суспільних відносин.  Саме в правових відносинах викладається
ціль правових норм.
Суб’єкти правових відносин взаємно пов’язані між собою юридичними правами та
обовєязками, які в правовій науці прийнято називати суб’єктивними, цей
зв’язок  і є правовідношення, в рамках якого права однієї сторони відповідає
обов’язок іншої, і навпаки. Їх можна назвати зустрічними.  Учасники правових
відносин виступають по відношенню один до іншого, як управомочені і
правозобов’язані особи.
Правовідносини - це завжди двох сторонній зв’язок.  Тому, що сама норма права
носить представницько-зобов’язуючий характер, вона завжди когось на щось
управомочує і когось на щось зобов’язує.  Крім того, в більшості правових
відносин кожен з учасників одночасно має право і несе обов’язок.
3. Правовідносини - це завжди двох сторонній зв’язок.  Тому, що сама норма
права носить представницько-зобов’язуючий характер, вона завжди когось на
щось управомочує і когось на щось зобов’язує.  Крім того, в більшості
правових відносин кожен з учасників одночасно має право і несе обов’язок.
Правовідносини - це завжди двох сторонній зв’язок.  Тому, що сама норма права
носить представницько-зобов’язуючий характер, вона завжди когось на щось
управомочує і когось на щось зобов’язує.  Крім того, в більшості правових
відносин кожен з учасників одночасно має право і несе обов’язок.
Правовідносини - це завжди двох сторонній зв’язок.  Тому, що сама норма права
носить представницько-зобов’язуючий характер, вона завжди когось на щось
управомочує і когось на щось зобов’язує.  Крім того, в більшості правових
відносин кожен з учасників одночасно має право і несе обов’язок.
Правовідносини - це завжди двох сторонній зв’язок.  Тому, що сама норма права
носить представницько-зобов’язуючий характер, вона завжди когось на щось
управомочує і когось на щось зобов’язує.  Крім того, в більшості правових
відносин кожен з учасників одночасно має право і несе обов’язок.
3.Правові відносини мають вольовий характер.  По-перше тому, що через норми
права в них відображається державна воля.  По-друге, в силу того, що навіть
при наявності юридичної норми правові відносини не можуть автоматично
з’явитися, а потім функціонувати волі його учасників, в крайньому випадку,
одного з них.  Необхідний вольовий акт, який дає початок явищу.
4.Правовідносини, як правило, на базі якого вони виникають, охороняються
державою.  Інші відносини такого захисту не мають.  Хоча, далеко не у всіх
правових відносинах держава зацікавлена і здавалося, не повинна їх захищати,
але інтерес держави стоїть в тому, щоб ці соціальні явища правильно рішалися,
винні несли покараня,тому вона вона держе в полі свого бачення, забезпечуючи
увагу виникаючих по цьому поводу юридичних форм і процедур, право громадян.
Охорона злочинності і правопорядку визначає і охорону правових відносин і
робить правовий порядок як наслідок законності.
5. Правові відносини явяються особою різновидністю суспільних відносин.  Це
означає, що вони являють собою різнобічні зв’язки, які виникають між людьми і
організаційними формами взаємодії соціальних груп, класів в процесі їх
економічного, соціального, політичного, духовного життя і діяльності.  Їх
основу складає закономірність розвитку суспільства.
«....Правові відносини так само як і форми держави не можуть бути ні з самих
себе, ні з так званого суспільного розвитку людського духа.... навпаки вони
кореняться в матеріальних життєвих відносинах»
В деяких випадах важливе значення має і примусова сила державного апарату.
Правові відносини тримають  в собі можливість застосування державного примусу
в цілях реального забезпечення суб’єктивних прав і виконує юридичні
обов’язки.
Крім того держава може першкоджати виникненню різних негативних з точки зору
приписів соціального розвитку життєвих зв’зків або відносин.  Воно формулює
відповідні правові заперечення, намагаючись з їх допомогою зруйнувати подібні
відносини, встановити конкретну міру відповідальності осбі за участь в цих
відносинах.
Правові відносини як форма існувуання права займає важливе місце в правовому
регулюванні суспільних відносин.  Подібно тому, як не можливо в практичній
діяльності вважати думку об’єктів самим об’єктом, неможливо і юридичні
формули поведінки суб’єктів права, вирощених на мові законодавчих актів,
вважати дійсним правом.
Цінність і значення правових відносин, як форми права заключається в їх
реальності.  Саме з правовими  відносинами пов’язана дійсність права.
Відповідної реальної поведінки людей-суб’єктів права -  в процесі реалізації
ними своїх юридичних прав і обов’язків юридичному змісту законів являється
окремим завданням правового врегулювання.  Тільки реальні правові відносини
можуть розглядатися в якості крітерія істини при оцінці відповідальностф
юридичних законів об’єктивним закономірностям життя суспільства і
відповідальності сформульованих законодавцем правових норм і втілених в
дійсність. Правові відносини  являються правовою діяльністю практики,
практичної діяльності наділених розумом і волею людей, соціальних груп,
класів і т.п.  По реалізації ними своїх індивідуальних і суспільних цілейі
задач.  Таким чином ефективність права може бути вимірене тільки на основі
відношення змісту юридичних актів з їх  реальним втіленням в дійсність і в
кінцевому рахункуз тими реальними успіхами суспільного розвитку, які
закладені законодавцем.
КНИГА
Отже правові відносини можна визначити як врегульовані правом і які
знаходяться під захистом держави суспільні відносини, учасники яких
виступають в якості носіїв взаємодоповнюючих один одного юридичних прав і
обов’язків.
                ІІ. СКЛАДОВІ  ЕЛЕМЕНТИ  ПРАВОВИХ ВІДНОСИН:                
     а) суб’єкти правових відносин, юридичні властивості суб’єктів, види суб’єктів;
Елементи правових відносин складають визначені зв’язки, сукупність права і
обов’язківу суб’єктів.  Вона різнобічна і визнаена, як характером так і ціллю
задля якої держава приймає це врегулювання, якщо в суспільних відносинах дії
особи взаємно пов’язані і держава намагається ці відносини закріпити.є то
вона наділяє сторони взаємними правами  обов’язками.  Якщо не відносини
такого роду, то держава намагається зруйннувати негативний зв’язок,
прекратити дані відносини.  в цьому разі держва встановлює  заборону на таку
діяльність, притягуючи до такої відповідальності або обидві сторони даних
відносин.
Під елементами правових відносин розуміють сукупність складаючих його
елементів і способів їх взаємодії.  До елементів правових відносин відносять:
1. суб’єктів правових відносин;
2. об’єктів правових відносин;
3. змістовні правові відносини.
     1. Суб’єкти правових відносин - це учасники правових відносин, що мають
суб’єктивні права і юридичні обов’язки.
Суб’єкти правових відносин - це правоздатні суб’єкти суспільного життя, які є
носіями юридичних прав і обов’язків.
Для того, щоб бути суб’єктом права організація або індивіди повинні володіти
правосуб’єктивністю.   У державних і громадських організаціях
правосуб’єктивність знаходить свій  вираз у компетенції її органів, тобто в
сукупності права і обов’язків, що надаються їм для для виконання відповідних
функцій.  Що ж до право-суб’єктивності індивидів, то юридичною передумовою
найбуття статусу суб’єкта правовідносин є наявність у нього
правосуб’єктивності , дійєздатність.
Під праводієздатністю розуміють обумовлену нормами права здатність суб’єкта
мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки.  У людини правоздатність
виникає з моменту її її народження і припиняється зі смертю.
В сучасному цивілізаційному суспільстві немає і не може бути людей не
наділених спільною правоздатністю.  Вона витікає з міжнародних пактівпро
права людини, принципів гуманізма, свободи, справедливості.  Обов’язком
кожної держави - належним чином гарантувати і захищати цю якість.
Головне в діяєздатності - не право, а принципіальна можливість або здатність
їх мати.
Вперше поняття правоздатності було оформлено і введено в практику буржуазними
кодексами ХІХ ст. (франц. громадянський кодекс 1804р.; герман. громадянське
уложення, 1894р.).  Відмінність правоздатності від суб’єктивного права в
тому, що вона:
а) невід’ємна від особи- не можна людину лишити правоздатності або відграничити;
б) не залежить від кола, віку, професії, національності, майнового стану або
інших життєвих обставин;
в) невід’ємна - її не можливо віддати іншим;
г) по відношенню до суб’єктивного права, вона первинна;
д) субєєктивне право - конкретне, а правоздатність - абстрактна.
Всезагальність правоздатності зводиться до того, що державна влада з самого
початку наділяє всіх своїїх громадян спільними особливостями - юридичною
можливостю бути носієм відповідних прав і обов’язків.
Правоздатність організацій, юридичних осіб виникає в час створення і
регістрації тієї чи іншої організації і припиняється в час її ліквідації.
Дієздатність - це закріплення в законодавтсві і забезпечити державну
можливість субєєктам здійснити свої права і обов’язки особистими діями.
Дієздатність залежить від віку і психічного стану особи.  Дієздатність настає
в повному обсязі з настанням повноліття по досягненню 18 річного віку.
Дієздатністю не володіють мололітні діти до 14 років і душевнохворі особи,
які можуть мати право. По можливості їх реалізувати.  За них виступають їх
законні представники - батьки, опекуни і т.п.
Дієздатність буває: повна, часткова і обмежена.  Повна з 14річного віку, а
обмежена, коли особа обмежена в дієздатності за рішенням суду.  У деяких
випадках до складу правосуб’єтивності разом з праводієздатністю включається
ще деліктоздатність, тобто здатність особи нести юридичну відповідальність за
скоєні правопорушення.  Ніхто не може бути обмеженим у правовій дієздатності,
інакше як у випадку передбаченому законом.
Суб’єктами права можуть бути:
1. Фізичні особи:
а) громадяни даної держави;
б) іноземні громдяни;
в) біпатриди;
г) апатриди.
2. Організації та об’днання:
а) громадські організації;
б) підприємтва;
в) державні установи;
г) установи та їх посадові особи.
3. Соціальні спілки:
а) держава вцілому;
б) народна нація;
в) адмінстративно-територіальні одиниці;
г) трудові колективи.
В своїх взаємовідносинах і відносинах з громадянами юридичні особи діють, як
єдиний суб’єкт, внутрішня структруа якого не має значення для вступаючим з
ним в правовідносини.
Юридичні особи і громадяни беруть участь у відносинах, які регулюються
різними галузями права.  Однак умови при яких організації можуть бути визнані
юридичними особами, порядок їх вининкнення, зупинка і суспільні принципи
вступу у майнові відносини визнає громадянським законодавством.
Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремити майно,
можуть від свого імені набувати майнові і особисті немайнові права і
обов’язки, бути позивачем і відповідачем в суді.
Різні суб’єкти вступають у правові відносин и насамперед з метою задоволення
певних своїх інтересів і потреб.  Для досягнення поставлених цілей суб’єкти в
рамках правових відносин шляхом реалізації своїх прав і обов’язків здійснює
певні дії, чим досягається результат - об’єкти правових відносин, за ради
якого відбулися правові відносини.
2. Об’єкти правових відносин дуже різноманітні ними можуть бути:
-матеріальні, духовні та інші блага, за вийнятком предметів вилучених з
цивільного обігу;ї
-також особа може вступати вступати в правові відносини в інтересах
здійснення визначених дій.  Отже об’єктом правових відносин можуть виступати
як самі ці дії, та і їх наслідки;
-поведінка учасників правових відносин може бути напрвалена на саме
суб’єктивне право.  Це має місто в тих випадках, коли фізична особа, юридична
особа домагається визнання за ними факта належності в них того або іншого
юридичного права.
Деякі автори згідні з тим, що об’єктом правових відносин є те, що воно
направлене або на що дії, різні матеріальні і вольові об’єкти.  Під
матеріальними об’єктами розуміють вцілому матеріальні та духовні блага, під
юридичним - поведінка зобов’язаної особи. З цими двома видами об’єктів можна
погодитись, що ж до вольового об’єкта правових відносин, то воно визначене
спірне.
Отже об’єкт правових відносин визнається не те, що направлені дії сторін, а
фактично їх волдя як об’кт дії з боку держави.
Питання про об’єкт право розглядає громадянське право. Правова наука
використовує термін «Об’єкт» ще в одному значенні. В цьому разі мова іде про
об’єкт, на який право може діяти.  Право неопосередковане дії на вольову
поведінку    суб’єктів.  Отже ____ діяльність суб’єктів служить об’єктом
правової дії.  Оскільки суспільні відносини являються наслідком такої
діяльності, то в кінцевому рахунку об’єктом правової дії виступають самі
суспільні відносини.
Коло можливих правових відносин визначається законом.  Об’єктами правових
відносин можуть бути:
1.Матеріальні балга:
а) засоби виробництва.
2. Немайнові   особисті блага:
а) життя;
б) свобода.
Характерні для кримінально-процесуальних правових відносин
3.Продукти харчової творчості:
а) твори літератури;
б) наукові твори.
Все, що являється наслідком інтелектуальної праці.
4. Гроші та цінні папери:
а) облігації;
б) гроші.
5. Наслідок поведінки суб’єктів:
а) ремонт побутової техніки;
б) будівництво будинку.