Каталог :: Государство и право

Реферат: Правовой нігілізм

Державна митна служба України
Академія митної служби україни
Кафедра державного права і митної політики
     Реферат 
     з дисципліни: Юридична деонтологія
     на тему: «Правовий нігілізм в соціально-культурній сфері та шляхи його
подолання»
     Виконав:     курсант групи П-03-1
     Макаров М. С.
     Перевірив:   доцент кафедри ДПМП
     ___________          Морозов О. В.
Дніпропетровськ
2004
     
      

План

I. Вступ. II. Головна частина: · Нігілізм як загальносуспільне явище. Головні риси нігілізму; · Еволюція правового нігілізму; · Форми виразу правового нігілізму. III. Висновки. Сучасний стан і методи боротьби з правовим нігілізмом. IV. Список використаної літератури.

І. Вступ

У науковому плані проблема правового нігілізму в належній мірі поки не досліджена. Тим часом потреба в її вивченні давно назріла, оскільки названі соціально-юридичні феномени широко розповсюдилися в практичному житті, свідомості людей, політиці, культурі, законотворчості, державній і суспільній діяльності, серед юристів, яким необхідно мати по можливості повне уявлення про суть цих аномалій, їх деструктивної ролі, причини, форми прояву, шляхи усунення. Сучасне українське суспільство характеризується безліччю різних суперечностей, серед яких спостерігається і таке, як химерне переплетення, з одного боку, тотального правового нігілізму, а з іншою, — наївного правового ідеалізму. Який ні дивно, обидва ці явища, здавалося б різновекторні і несумісні, мирно уживаються і утворюють разом загальну безрадісну картину юридичної безкультурності. У першому випадку закони відверто ігноруються, порушуються, не виконуються, їх не цінують, не поважають; у другому, навпаки, їм надається значення якоїсь чудодійної сили, здатної одним махом вирішити всі наболілі проблеми. Масова свідомість вимагає ухвалення все нових і нових законів і мало не з кожного питання. Вказані крайнощі — слідство багатьох причин, без подолання яких ідея правової держави нездійснювана.

ІІ. Головна частина

1. Нігілізм як загальносуспільне явище. Головні риси нігілізму Правовий нігілізм — різновид соціального нігілізму як родового поняття. Суть його — в загальному негативно-негативному, неуважному відношенні до права, законів, нормативного порядку, а з погляду коріння, причин — в юридичному неуцтві, відсталості, відсталості, правовій невихованості основної маси населення. Подібні антиправові установки і стереотипи — елемент, межа, властивість суспільної свідомості і національної психології відмітна особливість культури, традицій, способу життя. Йдеться про незатребуваність права суспільством. Нігілізм взагалі (у перекладі з лат, — «заперечення») виражає негативне відношення суб'єкта (групи, класу) до певних цінностей, норм, поглядів, ідеалів, окремих, а часом і всім сторонам людського буття. Це — одна з форм світовідчування і соціальної поведінки. Нігілізм як перебіг суспільної думки зародився давно, але найбільше поширення набув в минулому сторіччі, головним чином в Західній Європі і в Росії. Він був пов'язаний з такими філософами ліворадикального напряму, як Якобі, Прудон, Ніцше, Штірнер, Хайдеггер, Бакунін, Кропоткин і ін. Нігілізм багатоликий, він може бути етичним, правовим, політичним, ідеологічним, релігійним і т.д., залежно від того, які цінності заперечуються, про яку сферу знань і соціальної практики йде мова — культурі, науці, мистецтві, етиці, політиці, економіці. Між ними багато відтінків, нюансів, взаємопереходів. Кожний з різновидів цієї течії має свою історію. Наприклад, про своє Базарове Тургенев писав, що якщо він називається нігілістом, то треба читати: революціонером[1] Розгорнена характеристика соціального нігілізму, що розповсюдився на початку XX сторіччя в певних шарах російського суспільства, була дана в знаменитій збірці «Віхи», що вийшла в 1909 р., і що одержав згодом широкий суспільний резонанс. Один з його авторів, а саме С.Л. Франк, підкреслював, що російський інтелігент не знає ніяких абсолютних цінностей, ніяких критеріїв, ніякого орієнтування в житті, окрім морального розмежування людей, вчинків, станів на хороші і погані, добрі і злі. Моралізм цей є лише віддзеркалення нігілізму інтелігенції. Під нігілізмом я розумію заперечення або невизнання абсолютних (об'єктивних) цінностей[2]. Загальною (родовий) межею всіх форм нігілізму є заперечення, але не всяке заперечення є нігілізм. Заперечення ширше, воно органічно властиво людській свідомості, діалектичному мисленню. Тому далеко не всіх, хто що-небудь заперечує, можна вважати нігілістами. Інакше сам термін «нігілізм» втрачає своє значення і розчиняється в об'ємнішому понятті — «заперечення». Отже, нігілістичне заперечення і діалектичне заперечення — різні речі. У історичному плані не можна, наприклад, беззастережно негативно, з позицій голого заперечення, оцінювати різні визвольні рухи, їх ідеологів і учасників, оскільки це об'єктивні закономірні процеси. Тим більше якщо йдеться про еволюційний розвиток У такому контексті термін «нігілізм» можна розглядати як позитивне явище. Взагалі, боротьба проти антинародних, тоталітарних режимів, свавілля правителів, диктаторів, знехтування свободи, демократії, прав людини і т.д. не є нігілізмом у власному значенні цього слова. Самовладдя тиранів у всі часи засуджувалося. Ще Руссо помітив: «Деспот не може скаржитися на скидаюче його насильство». Це значить, що не всяка революція є зло. І, таким чином, коли нігілізм стає природним (об'єктивним) запереченням старого, консервативного, реакційного, він перестає бути нігілізмом. Наприклад, заперечення багатьох похмурих і навіть трагічних сторінок з нашого недавнього минулого, перш за все в державній і політико-правовій сфері життя суспільства, справедливо і виправдано, оскільки є неминучим процесом оновлення. Проте в цілому нігілізм, в традиційному його розумінні, сприймається в більшості випадків як явище деструктивне, соціальне шкідливе, особливе у наш час. Нерідко нігілізм приймає руйнівні форми. У крайніх своїх проявах він стуляється з різними анархічними, ліво- і праворадикальними устремліннями, максималізмом, більшовизмом і необільшовизмом, політичним екстремізмом. Нігілізм — стереотип мислення будь-якого радикаліста, навіть якщо він цього не усвідомлює. Характерною ознакою нігілізму є не об'єкт заперечення, який може бути лише визначником його конкретного вигляду, а ступінь, тобто інтенсивність, категоричність і безкомпромісність, цього заперечення — з переважанням суб'єктивного, частіше за весь індивідуальний початок. Тут виражається гіпертрофований, явно перебільшений сумнів у відомих цінностях і принципах. При цьому, як правило, обираються якнайгірші способи дії, що граничать з антигромадською поведінкою, порушенням моральних і правових норм. Соціальний нігілізм особливо розповсюдився у нас в період «перебудови» і гласності. Він виник на хвилі загального негативізму, що охопив всю країну, коли багато що (якщо не все) переоцінювалося, переосмислювалося, засуджувалося і відкидалося. З одного боку, була видна очисна функція нігілізму, а з іншою — його побічні наслідки, витрати, бо суцільний потік негативу змітав на своєму шляху і позитивні засади. До анафеми вдавалося як погане, так і хороше — без розбору. Наприклад, розвінчувалися герої війни і праці, їх подвиги, самопожертвування. Було забуте пушкінське — «Любов до рідного попелища, любов до батьківських трун», а також грибоєдовське — «І дим вітчизни нам солодкий і приємний». Зацикленность на викриванні, принизливій критиці граничила часом з втратою відчуття національно-державної гідності, формувала у людей і всього суспільства комплекс неповноцінності, синдром вини за минуле, за «історичний гріх». В той же час значні верстви населення різко засуджували «танці на трунах» — в прямому і переносному значенні. Зречення від всього, що було «до того», від старих фетишів об'єктивно підживляло нігілістичні руйнівні тенденції, які не врівноважувалися творчими. Як справедливо наголошувалося в літературі, «у нас було два пікові прояви тоталітарного мислення і свідомості: тотальна апологетика післяреволюційного минулого і тотальне його скинення» [3]. Причому скидалися не тільки комунізм, партія, режим, але і (вільно або мимовільно) країна, культура, народність, традиції, державність. Останнє поступово усвідомлювалося, переосмислювалося — приходило протверезіння. Присоромилися своїй зайвій «революційності» найзавзятіші «нігілісти», в пресі з'явилися стримуючі думки і оцінки. Сьогодні соціальний нігілізм виражається в самих різні іпостасях: неприйняття певними шарами суспільства курсу реформ, нового устрою життя і нових («ринкових») цінностей, незадоволеності змінами, соціальні протеси проти «шокових» методів здійснюваних перетворень; незгода з тими або іншими політичними рішеннями і акціями, неприязнь або навіть ворожнеча після відношення до державних інститутів і структур влади, їх лідерів; заперечення не властивих російському менталітету західних зразків поведінки, етичних орієнтирів; протидія офіційні гаслам і установкам; «лівий» і «правий» екстремізм, націоналізм, взаємний пошук «ворогів». Серед значної частини населення переважає негативне відношення до того, що відбувається, до багатьох фактів і явищ дійсності. Інакомислення не пригнічується, але воно існує. Підриваються духовні і моральні основи суспільства, замість них затверджуються меркантилізм, культ грошей, наживи; ідеальне витісняється матеріальним. Відповідно змінилися критерії престижу особи, її соціальної ролі, визнання. Громадська думка стала менш чутливою, м'яко кажучи, до порушень етичних норм. У багатьох зберігається стійка ностальгія по минулому, в їх свідомості ще живе образ СРСР. Сам процес «зміни віх», ідеологічної переорієнтації мільйонів людей, включаючи «вождів», важкий і хворобливий, він припускає ломку всієї системи старих поглядів і відносин, відмову від укорінених звичок і традицій. Нігілізм «зверху» виявляється у форсуванні соціальних перетворень, лівацькому нетерпінні добитися всього і відразу шляхом «червоногвардійських атак» на колишні засади, в популізмі, кон'юнктурі, демагогії, руйнівному свербінні, обвальній приватизації, закликах щонайшвидше покінчити з радянською спадщиною, «імперією зла», колективістською ідеологією і психологією. Були і такі «нігілісти», які пропонували без зволікання перетворити єдину країну на 40—60 «незалежних держав». Стійко розвивалася тенденція: «весь світ насилья ми поруйнуємо до підстави, а потім...» У наші дні помітні зрушення до силових прийомів рішення политико-державних проблем. Дають про себе знати зловживання нової пострадянської номенклатури, бюрократії. Як бачимо, спектр соціального нігілізму вельми строкатий і багатий, переливає всіма барвами веселки. Так чи інакше він уразив всі шари суспільства, обидва його політичних флангу, а також центр. Цьому сприяє глибока системна криза , що охопила Україну, — економічна, фінансова, політична, духовна, моральна, правова. Ситуація змінилася. Вгору спливло багато що з того негативного, проти чого раніше боролися. Тепер уже від реформаторів, що завели країну в безвихідь, вимагають покаяння — стару систему поруйнували, нову, більш справедливу, не створили; реформатори дискредитували реформу.

2. Еволюція правового нігілізму

Одним з ключових моментів правового нігілізму виступає гордовито-зневажливе, зарозуміле, поблажливо-скептичне сприйняття права, оцінка його не як базової, фундаментальної ідеї, а як другорядного явища в загальній шкалі людських цінностей, що, у свою чергу, характеризує міру цивілізованості суспільства, стан його духу, умонастроїв, соціальних відчуттів, звичок. Стійке упередження, невіра у високе призначення, потенціал, універсальність, можливості і навіть необхідність має рацію — такий морально-психологічний генезис даного феномена. Нарешті, відношення до права може бути просто індиферентним, що теж свідчить про нерозвинену правову свідомість людей. Позначається відсутність належного правового досвіду, навиків, письменності. Виконує свою негативну роль і просте незнання права. Актуально звучать слова І.А. Ільіна про те, що народ, що не знає своєї країни, веде внеправовую життя або задовольняється нестійкими зачатками права. Народу необхідне і гідне знати закони, це входить до складу правового життя. Тому безглуздий і небезпечний такий порядок, при якому народу недоступне знання права. Людині, як істоті духовній, неможливо жити на землі поза правом. Коріння ж цієї недуги йде в далеке минуле. У спеціальній літературі наголошується, що юридичні доктрини в Росії відображали широкий діапазон поглядів — «від правового нігілізму до правового ідеалізму. ...Ідея закону асоціювалася швидше з главою держави, монархом, ніж з юридичними нормами. У суспільній свідомості міцно затвердилося розуміння права виключно як наказу державної влади»[4] . Уявлення про право як вказівках «начальства» настирливо культивувалися в народі — те, що виходить «зверху», від властей, то і є право. Але ще Л. Фейербах помітив: «У державі, де все залежить від милості самодержця, кожне правило стає хистким»[5] . Навіть такий цінитель і пропагандист має рацію, як Б.А. Кистяковській, в своїй відомій статті в захист права пише: «Право не може бути поставлено поряд з такими духовними цінностями, як наукова істина, етична досконалість, релігійна святиня. Значення його більш відносне» [6]. Даний вислів відводить праву не перше і навіть не друге місце в загальній культурній спадщині людства. Давно сказано: «На Русі завжди правили люди, а не закони». Звідси — наплювацьке відношення до закону як властивість натури російського обивателя. Розхожими стали гіркі слова Герцена про те, що жити в Росії і не порушувати законів не можна. «Російський, якого б звання він ні був, обходить або порушує закон усюди, де можна зробити безкарно; абсолютно так само поступає і уряд» [7]. Не змінилося це і в радянські часи. У епоху «реального соціалізму» право вважалося неповноцінною і навіть збитковою формою соціальної регуляції лише на якийсь час і лише через сумну необхідність, запозичену у колишніх експлуататорських епох. Разом з тим з права максимально вичавлювали його каральні можливості і немало «досягли» успіху в цьому. Командно-бюрократична система не тільки не боролася з правовим нігілізмом, але по-своєму спиралася на нього, бо він чудово вписувався в цю систему: Про правовий нігілізм навіть не говорили, неначе його не існувало. У цій подвійності, своєрідному політичному флірті — коріння даного явища. З одного боку, право — рудимент і перешкода, з іншою — воно з повною віддачею використовувалося як інструментально-примусовий засіб. В період сталінізму процвітав як правовий нігілізм, так і правовий тоталітаризм. Адже колесо репресій крутилося в юридичних формах, скрупульозно дотримувалися відповідні норми, інструкції. Право використовувалося як «палиця», за допомогою якої, як відомо, можна і нападати, і захищатися. Це значить, що право, залежно від того, в чиїх воно руках, здатне творити як добро, так і зло. Сьогодні головне джерело даного зла — кризовий стан українського суспільства. Соціальна напруженість, економічні нелади, розпад ніколи єдиного життєвого простору, регіональний сепаратизм, дезинтеграція, конфронтація властей, морально-психологічна нестійкість суспільства і багато що інше не тільки не сприяють прояву правового нігілізму, але постійно відтворюють і примножують його. Склалися ідеальні умови для тих, хто не в ладах із законом, у кого на першому плані егоїстичний інтерес. Розхлябаність, свавілля, свавілля, ігнорування правових і інших соціальних норм досягли критичної крапки, за якою починаються стихія, хаос, розлад. Втрата ж керованості, вихід ситуації з-під контролю створює тягу до «сильної руки», коли право взагалі відсовується убік. Люди випробовують страх, розгубленість, відчай. Саме тому країна потребує не тільки соціально-економічної і політичної стабілізації, але і в правовій. Більш того, правова стабілізація може неабиякою мірою сприяти зміцненню положення справ у всіх інших областях. Нова Конституція якраз і покликана нормалізувати обстановку, забезпечити ефективну діяльність всіх державних і політичних інститутів. Проблема, проте, у тому, що прийнята на референдумі Конституція має недостатню (мінімальну) легітимність і соціальну базу, що утрудняє досягнення на її основі міцного цивільного миру і згоди. Вона писалася і приймалася у великому поспіху, багато юристів, політологи, громадські і державні діячі вже тоді виказували серйозні заперечення проти пропонованого проекту. Проте їх голоси не були почуті. Потім саме життя підтвердило справедливість цих зауважень, виявило інші недоліки і пропуски. Тепер же все більш рішуче ставиться питання про зміну Конституції, внесення в неї поправок. Хоча у англійців, наприклад, дотепер немає писаної Конституції. Проте це не заважає їм вважатися самою законопокірною нацією в світі. Тобто, це питання свідомості. А на особовому рівні нігілізм виникає і як результат незадоволеності суб'єкта своїм соціально-правовим статусом, неадекватним, на його думку, власним можливостям. В цілому нігілізм виступає в теоретичній (ідеологічної) і практичній формі. Він різний в різних шарах і групах суспільства, залежить до певної міри від таких чинників, як вік, підлога, національне походження, віросповідання, посадове положення, освіта. Не останніми причинами правового і етичного нігілізму, деформації правосвідомості є вади в слідчо-прокурорській і судовій практиці. Ще класики затверджували: є два способи розкласти націю — карати невинних і не карати винних. У нас допускається і те, і інше. Усунення цих ухилів — один з шляхів формування високої правової культури суспільства, відчуття законності і справедливості.

3. Форми виразу правового нігілізму

Правовий нігілізм багатоликий, витончений і підступний. Він здатний швидко видозмінюватися, пристосовуватися до обстановки. Існує безліч різних форм, сторін, граней його конкретного прояву. Ось лише на деякі з них, найяскравіші і очевидніші. 1. Перш за все, це прямі навмисні порушення діючих законів і інших нормативно-правових актів. Ці порушення складають величезний, важкоосяжний масив кримінально караних діянь, а також цивільної, адміністративної і дисциплінарної провини. Злісний, корисливий караний кримінал — найгрубіший і небезпечний вид правового нігілізму, завдаючий незліченної, непіддатливої точному визначенню шкоди суспільству — фізичний, матеріальний, моральний. Криміногенна ситуація в країні оцінюється сьогодні за допомогою таких епітетів, як розгул, обвал, беззаконня. Злочинність за останні роки зросла в 8 разів і набула мафіозно-організованого характеру з переважанням жорстоких насильницьких форм. Відбулося зрощення її з корумпованою частиною держапарату, що, власне, є визначальною ознакою мафії. З'явилася «кримінальна юстиція». Закони зневажаються відкрито, цинічно і майже безкарно. Злочинний світ диктує свої умови, веде настання на саму державу, претендує на владу. Він відстежує і частково контролює дії правоохоронних органів, використовує по відношенню ним методи шантажу, підкупу, загроз, не зупиняється перед розправою із законодавцями, журналістами, суддями, банкірами, підприємцями. Злочинність — могутній каталізатор правового нігілізму, похмура зона якого стрімко розширяється, захоплюючи всі нові і нові сфери впливу. Крім тіньової економіки, яка була раніше, виникла тіньова політика, невидимі клани і групи тиску. Зловмисники не бояться законів, вміло обходять їх, використовуючи різного роду правові «діри» і «щілини», діючи цілком легально або напівлегально. Слово «нігілізм» — дуже м'яке для віддзеркалення всього відбувається в даній області. Це — якась позамежна, «закони джунглів». Давно встановлені міжнародні злочинні зв'язки. Все це створює безпосередню загрозу національної безпеки країни. 2. Повсюдне масове недотримання і невиконання юридичних розпоряджень, коли суб'єкти (громадяни, посадовці, державні органи, суспільні організації) просто не співвідносять свою поведінку з вимогами правових норм, а прагнуть жити і діяти за «своїми правилами». Невиконуваність же законів — ознака безсилля влади. Міжнародні організації і експерти оцінюють наше законодавство на «четвірку», а за його дотримання, виконання, втілення в життя ставлять «одиницю». Нижчий тільки нуль. Є над чим задуматися. Закони легко переступають, блокують, на них не зважають, що означає свого роду соціальний бойкот, саботаж, обструкцію. Закон для багатьох став вельми умовним поняттям. Трапляється, що укази Президента України не признаються або тлумачаться на свій лад місцевими властями. Розхожа думка про те, що закони пишуться для того, щоб їх порушувати, нерідко у нас, на жаль, виправдовується. Деякі особи і структури вельми обмежено відчувають себе в конституційних рамках, вони постійно намагаються вийти з них. Така загальна неслухняність — результат украй низької і деформованої правосвідомості, відсутність належної правової культури, а також слідство загальної розпущеності і безвідповідальності. У подібному каламутному середовищі, тобто в умовах «кримінальної демократії», вельми привільно відчувають себе всілякі ділки, нувориші, не звиклі жити згідно із законом. Легально і напівлегально відмиваються «брудні гроші», перерозподіляються матеріальні блага, суспільство розшаровується на «дуже багатих» і «дуже бідних». 3. Війна законів, видання суперечливих, паралельних або навіть взаємовиключних правових актів як би нейтралізують один одного, розтрачувавши марно свою силу. Нерідко підзаконні акти стають «надзаконними». Юридичні норми, що приймаються у великій кількості, не стикуються, погано синхронізовані. В результаті виникають щонайгостріші колізії. З другого боку, є значні пласти суспільних відносин, не опосередкованих правом, хоча об'єктивно потребуючих в цьому. Дає про себе знати і перенасичена регламентація окремих сторін життя суспільства, що зберігається з колишніх часів. Все це створює правовий безлад, плутанину, війну законів і властей. Саме тому наше суспільство нерідко називають системою, де все можна і у той же час нічого не можна, де багато що робиться не завдяки, а всупереч закону. Заплутаність же законодавства дає простір для волюнтаристських дій посадовців, владних структур. Існує думка, що війна законів пішла в минуле, що вона велася, коли був союзний центр. Це не зовсім так. Війна законів не припинилася, а видозмінилася. Звичайно, напруження її спало, особливо в значенні риторики, емоцій, але вона продовжується. Тепер ця війна йде в рамках України між законами, указами, присудженнями, урядовими ухвалами, а також між федеральними і регіональними актами. Але існує не тільки війна законів, але і війна із законом. Остання приймає самі різні форми. Крім подвійного вето, спорудженого Конституцією на шляху закону, він нерідко підміняється, зводиться нанівець указами, інструкціями і іншими підзаконними актами, змінюється або доповнюється урядовцями. Є і третє вето (попереднє) — це коли уряд в своєму висновку накладає Табу на той або інший проект закону через відсутність засобів для його реалізації. А оскільки практично будь-який закон вимагає певних витрат для свого здійснення, то при бажанні виконавча влада може завжди зупинити будь-який неугодний закон. Але головне — це колізії між законами і указами. Війна законів і властей –– абсурдна і найбільш руйнівна форма правового нігілізму. У цих умовах жоден, навіть найдемократичніший, інститут не в змозі нормально працювати. 4. Підміна законності політичною, ідеологічною або прагматичною доцільністю, виходи різних офіційних посадових осіб і органів, суспільних груп і сил на неправове поле діяльності, прагнення реалізувати свої інтереси поза рамками Конституції або в «розрідженому правовому просторі» — ось прикмети нинішнього політичного життя в Україні. При цьому доцільність може виступати під різним «соусом» — у вигляді державної, партійної, місцевої, регіональної, практичної і навіть особистої. У будь-якому випадку — закон відсовується убік. Раз необхідно щось зробити, а закон заважає, з'являється той або інший вид доцільності. Законність нерідко протиставляється і так званому здоровому глузду, від якого один крок до свавілля і самоправства, або просто «правовій самодіяльності». Разом з тим слід помітити, що ідея законності і порядку при певних обставинах може бути використана зацікавленими лідерами і владними структурами як привід для застосування сили і порушення прав людини, рівно як і необхідність боротьби із злочинністю. Практика останнім часом підтверджує це. А як відомо, немає нічого більш небезпечно, ніж узаконене беззаконня. Це свого роду правовий конформізм, коли ідеї має рацію і законності пристосовуються до ситуації, коли вони використовуються не в благо, а в шкоду. Наприклад, у фашистських державах закони звичайно дотримуються строго і неухильно, але це зовсім не говорить про демократизм або правовий характер цих держав. Важливо, щоб реально забезпечувалася захищеність особи, її прав і свобод, у тому числі і навіть перш за все від свавілля самої влади. Гасло «диктатури закону» висувалося і висувається в різних цілях. Добре відомо, що свого часу у нас багато що вершилося саме під прапором непорушності «соціалістичної законності». 5. Серйозним джерелом і формою виразу політико-юридичного нігілізму є порушення прав людини, особливо таких, як право на життя, честь, гідність, житло, майно, безпеку. Слабка правова захищеність особи підриває віру в закон, в здатність держави забезпечити порядок і спокій в суспільстві, захистити людей від злочинних посягань. Безсилля ж права не може породити позитивного відношення до нього, а викликає лише роздратування, незадоволеність, протест. Право як би саме виступає причиною нігілізму. Людина перестає цінувати, поважати, почитати право, оскільки він не бачить в ньому свого надійного гаранта і опори. У таких умовах навіть у законопокірних громадян виробляється нігілізм, недовіра до існуючих інститутів. Визнання і конституційне закріплення природних прав і свобод людини не супроводжується поки адекватними заходами по їх зміцненню і практичному втіленню в життя. А неможливість здійснити своє право породжує у особи відчуття відчуження від нього, правову розчаровану, скепсис. Слід зазначити, що іноді боротьба за права людини приводить до знехтування самих цих прав. Прагнення захистити одних громадян, затвердити в якомусь регіоні законність і порядок обертається бідою для інших. Прикладом для країн СНД може служити масова загибель людей, у тому числі і серед мирного населення, в ході проведення «миротворчої операції» в Чечні. Подібну акцію як «неадекватну і невідповідну» засудили Комісія з прав людини ООН, інші міжнародні організації. Адже і легітимне застосування сили повинне відповідати певним умовам. Відомо, що права людини грубо зневажалися в Чечні і до введення туди військ. Отже підстави для вживання термінових заходів були, інше питання — яких. 6. Нарешті, можна виділити теоретичну форму правового нігілізму, виникаючу з деяких старих і нових постулатів. Вони пов'язані як з догматизацією, так і з вульгаризацією відомих положень марксизму про державу і право, з рядом спотворених уявлень про державно-правову діяльність і її розвиток. Тривале і неподільне панування позитивного права тільки як владної волі держави привело до результатів, нехарактерних для демократичного цивільного суспільства. Зате ці переконання повністю вписувалися в командно- адміністративну систему правлячої політичної еліти. Право трактувалося виключно як знаряддя, важіль, засіб, а не як самостійна ідеологічна цінність. Засвоювалася думка про другорядність даного інституту. Таке відношення до права не сприяє зміцненню віри в право і підстібає нескінченні теоретичні дебати про його поняття і визначення, внаслідок чого у громадян розмивається уявлення про суть права. Втім, такі теоретичні нелади — тема особливої розмови.

ІІІ. Висновки. Сучасний стан і методи боротьби з правовим нігілізмом

Підсумовуючи все сказане, можна виділити деякі загальні, найхарактерніші риси сучасного правового нігілізму. Це: · по-перше, його підкреслено демонстративний, войовничий, конфронтаційно-агресивний характер, що обґрунтовано кваліфікується громадською думкою як беззаконня або позамежна; · по-друге, глобальність, масовість, широка поширеність не тільки серед громадян, соціальних і професійних груп, шарів, каст, кланів, але і в офіційних державних структурах, законодавчих, старанних і правоохоронних ешелонах влади; · по-третє, різноманіття форм прояву — від кримінальних до легальних (легітимних), від парламентсько-конституційних до відверто охлократичних, від «верхівкових» до побутових; · по-четверте, особливий ступінь руйнівності, опозиційна і популістська спрямованість, регіонально-національне забарвлення, перехідне в сепаратизм; · по-п'яте, злиття з державним, політичним, етичним, духовним, економічним, релігійним нігілізмом, що створюють разом єдиний деструктивний процес; · по-шосте, зв'язок з негативізмом — ширшою течією, що захлеснула останніми роками спочатку радянське, а потім українське суспільство в ході демонтажу старої і створення нової системи, зміни способу життя. Правовий нігілізм набув якісно нові властивості, яким він не володів раніше. Змінилися його природа, причини, канали впливу. Він заповнив всі пори суспільства, прийняв поголовний, несамовитий характер. Основні шляхи подолання правового нігілізму — це підвищення загальної і правової культури громадян, їх правової і моральної свідомості; вдосконалення законодавства; профілактика правопорушень, і перш за все злочинів; зміцнення законності і правопорядку, державної дисципліни; пошана і всемірний захист прав особи; масова освіта і правове виховання населення; підготовка висококваліфікованих кадрів юристів; швидке проведення правової реформи і інші. Проте ясно, що правовий нігілізм неможливо ліквідовувати миттєво. Це важкий і тривалий процес. Кінець кінцем всі форми і засоби боротьби з нігілізмом пов'язані з виходом суспільства з глибокої системної кризи — соціального, економічного, політичного, духовного, етичного. Проте багато що залежить і від активної позиції самої особи, її протидії силам зла. Р. Ієрінг писав: «Кожен покликаний і зобов'язаний пригнічувати гідру свавілля і беззаконня, де тільки вона насмілюється піднімати свою голову; кожен, що користується благодіяннями має рацію, повинен в свою чергу також підтримувати у міру сил могутність і авторитет закону — словом, кожен є природжений борець за право на користь суспільства»[8] .

IV. Список використаної літератури

1. Теория государства и права: курс лекций / под ред. Н. И. Ма­ту­зова и А. В. Малько. — М.: Юристъ, 2001.— 776 с. 2. Скакун О. Ф. Теория государства и права: учебник.—Х.: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000.— 704 с.
[1] Тургенев И.С. Собр. соч.: В 12 т. М., 1958. Т. 12. С. 389. [2] Франк С.Л. Этика нигилизма // Вехи. Из глубины. М., 1991. С. 170, 172, 173. [3] Мушипский И.О. Сумерки тоталитарного сознания // Сов. государство и право.,1992. № 3. С. 80. [4] Хоймап СЕ. Взгляд на правовую культуру предреволюционной России // Госу­дарство и право. 1991. № 1. С. 121, 123. [5] Фейербах Л. Философские произв. М., 1955. Т. 1. С. 643. [6] Кистяковский Б.А. В защиту права. Интеллигенция и правосознание // Вехи. Изглубины. М, 1991. С. 122. [7] Герцен А. И. Соч. Т.7. М., 1950, С. 251 [8] Иерипг Р. Борьба за право. М, 1991. С. 37.