Каталог :: Государство и право

Курсовая: Конституційний статус глави держави України

      
     Зміст
                                                                 сторінка
     Вступ
.....................................................................................................
3
     1. Поняття, види і статус глави держави .................................... 5
     2. Конституційний статус Президента України ........................ 8
     3. Порядок обрання та зміщення Президента України ............. 13
     4. Взаємодія Президента України з законодавчою, виконавчою
         та судовою владами
...................................................................... 19
     5. Акти Президента України
.......................................................... 24
     Висновки
.............................................................................................
27
     Використана література
............................................................... 28
                                                     

Вступ

Ми є свідками досить чіткого юридичного оформлення ще однієї галузі влади – президентської. Вона почасти “нормотворчить”, почасти керує, почасти розв'язує суперечки. Але все це робиться в правових рамках для реалізації своїх головних завдань – підтримки стабільності державної системи, громадянського миру в суспільстві, охорони конституційного ладу, суверенітету і цілісності держави. Глава держави це особа, яка формально займає найвищу сходинку в державній ієрархії і здійснює верхо­вне представництво держави у внутрішньо- та зовні­шньополітичних відносинах. ПРЕЗИДЕНТ (від лат. praesidens – той що сидить спереду) – обраний народом, парламентом або представницькою колегією глава держави, який отримує владу на визначений термін у порядку делегації. Інститут президентства як один із найважливіших інститутів сучасних політичних систем багатьох країн світу має свою давню історію виникнення та довгий шлях розвитку. Термін “президент” походить з латинської мови praesidens і означає: Верховний голова виконавчої влади в республіці. Президент є главою держави в країнах із рес­публіканською формою правління. Він є носієм вер­ховної державної влади і вищим представником дер­жави у її відносинах з іншими країнами. В Україні посада Президента була введена через рік після прийняття Декларації про державний суве­ренітет України і майже зразу після схвалення Вер­ховною Радою Концепції нової Конституції України, ставши одним із перших кроків на шляху її реалізації За Законом України "Про заснування поста Прези­дента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР" від 5 липня 1991 р., яким Конституція була доповне­на гл. 12 "Президент Української РСР", Президента було визнано найвищою посадовою особою Україн­ської держави і главою виконавчої влади. Цей статус Президента підтверджено також Законом "Про Пре­зидента Української РСР" від 5 липня 1991 р. Вве­дення конституційного інституту Президента було пов'язане з необхідністю зміцнення системи цент­ральних органів влади, забезпечення їх цілеспрямованої діяльності в складний період набуття Україною незалежності, надання динамізму розвитку української державності. Перший Президент України був обраний всенародно 1 грудня 1991 р. одночасно з проведенням всенародного референдуму, що підтвердив Акт проголо­шення незалежності України, схвалений Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. Ціль роботи: показати специфічну роль інституту президента в умовах формування цивільного суспільства, політичного плюралізму, організації державної влади на нових принципах. Політична необхідність такої фігури випливає, насамперед, з потреби забезпечити стійкість системи управління державними справами. Інститути державної влади, навіть при наявності розвитої правової системи, не повинні (у всякому разі, на нинішньому витку цивілізації) залишатися без авторитетного арбітра, який, не перебуваючи з цими інститутами у відносинах влади – підпорядкування, проте, забезпечує погоджене їхнє функціонування, оперативно виводить державну систему з можливих тупикових ситуацій, що не завжди мають форму правової суперечки. Тим самим цей арбітр забезпечує необхідну єдність державної влади в умовах поділу влади. Говорячи по-іншому, інститут президента покликаний «цементувати» державу, тобто забезпечувати стійкість механізму влади. Якщо інші державні структури законодавствують, керують, здійснюють правосуддя, то головне завдання президента – уособлювати державу усередині країни і зовні. Принципове значення, особливо в даний час, має аналіз конституційно-урегульованих взаємин президента з урядом, судовими органами, їх порівняння з практикою і визначення тенденції їхнього розвитку. Правовий статус Президента України визначено у розділі V чинної Конституції, який встановлює місце і роль Президента в державі, окреслює коло його відповідальних повноважень, регламентує порядок обрання Президента і припинення його посадових функцій, а також форми співпраці Президента з органами законодавчої і виконавчої влади, його участі у формуванні судової влади. Слід зазначити, що з часу впровадження в Україні посади Президента його правовий статус змінювався. Спочатку Президент України був визна­чений як найвища посадова особа Української держа­ви і глава виконавчої влади. Пізнішими змінами до Конституції України він визначався за статусом як глава держави та глава виконавчої влади. Цей статус було підтверджено Конституційним Договором 1995 року. За чинною Конституцією, Пре­зидент є лише главою держави. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів. Значне поширення інституту президентства обумовлене низкою чинників, які визначають його значення і роль у державному та суспільному житті тієї або іншої країни. Насамперед, президент уособлює державу, представляє її у міжнародних відносинах. Отже, в даній курсовій роботі, тема якої “Конституційний статус глави держави України” будуть проаналізовані положення стосовно інституту президентства у нашій країні. У ході роботи будуть розкриті такі важливі питання як конституційний статус глави держави, порядок обрання та зміщення, взаємовідносини президента України з владними структурами та інше. 1. Поняття, види і статус глави держави. У системі владних відносин України Президент як глава держави займає особливе місце. Характерним є співвідношення цього інституту з демократичним принципом розподілу влад на законодавчу, виконавчу і судову. Згідно з чинним законодавством Президент України напряму не пов’язаний із жодною з них, але водночас відіграє у їх функціонуванні важливу роль. Глава держави це особа, яка формально займає найвищу сходинку в державній ієрархії і здійснює верхо­вне представництво держави у внутрішньо - та зовні­шньополітичних відносинах. Конституційно-правовий статус Президента України встановлюється нормами Конституції України, які ви­значають місце та роль Президента України в системі органів державної влади та його взаємовідносини з ін­шими органами державної влади; закріплюють порядок заміщення поста Президента України; передбачають кон­ституційно-правову відповідальність за державну зраду та інші злочини; визначають функції та повноваження Президента України. Інститут президентства як один із найважливіших інститутів сучасних політичних систем багатьох країн світу має свою давню історію виникнення та довгий шлях розвитку. Термін “президент” походить з латинської мови praesidens і означає: Верховний голова виконавчої влади в республіці.[2;15] У світовій конституційній практиці статус президента визначається по різному. В одних країнах (Італія, Росія, Угорщина) Президент, як і в Україні, визнається главою держави, що підтверджено статтею 102 Конституції України: “Президент України є главою держави і виступає від її імені, в інших – Мексика , США – главою виконавчої влади.[9;47] Президент уособлює державу і державну владу в цілому, а не певну її гілку. Як глава держави він виступає як у вирішенні внутрішніх проблем, так і від її імені у міжнародних відносинах. На практиці це означає, що Президент не потребує додаткового засвідчення своїх повноважень, це випливає з його статусу. Перша держава, в якій було запроваджено посаду президента як глави держави і виконавчої влади – це США, де Конституцією 1787 р. Затверджено цей пост. У Європі пост президента вперше було запроваджено у Франції та Швейцарії у 1848 р. У XX ст. поширилося запровадження цього поста у багатьох країнах. Остання фаза зазначеного процесу мала місце наприкінці 80-х - на початку 90-х років, коли пост президента було запроваджено майже в усіх незалежних державах, які утворилися після розпаду СРСР, та у країнах Східної Європи. На сьогодні у світі з більш як 180 країн – членів ООН понад 130 мають президентів.[13;94] Значне поширення інституту президентства обумовлене низкою чинників, які визначають його значення і роль у державному та суспільному житті тієї або іншої країни. Насамперед, президент уособлює державу, представляє її у міжнародних відносинах. Треба мати на увазі, що відповідно до порядку обрання президента та обсягу його повноважень розрізняють президентські та парламентські республіки. Головна відмінність між ними полягає в тому, що у президентській республіці (США, Ірак, Корея) президент обирається народом і має широкі повноваження, зокрема незалежно від парламенту формує уряд і забезпечує здійснення виконавчої влади. У парламентській республіці (Австрія, Індія, ФРН) президент обирається парламентом, практично не має виконавчих повноважень, виконує виключно представницькі функції. Останнім часом набуває поширення напівпрезидентська республіка (Франція, Португалія, Болгарія). В ній президент обирається народом, але парламенту надаються певні повноваження, пов’язані з контролем за його діяльністю під час формування уряду і здійснення виконавчої влади.[13;96] У нашій державі пост Президента було запроваджено Законом України “Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР” від 5 липня 1991 р. У Конституції України Президенту присвячено розділ 5, який складається з 11 статей, що встановлюють порядок обрання президента та основи його взаємовідносин з державними органами. Отже, до основних напрямків діяльності Президента України як глави держави належить забезпечення: 1) державного суверенітету, тобто неподільності, верховенства, незалежності державної влади в Україні; 2) територіальної цілісності України, тобто недоторканості її кордонів із зовні, а також покладенню краю спробам будь-яких сил всередині країни розчленувати територію України або відділити якусь її частину; 3) відповідності внутрішньої і зовнішньої політики держави визначеним у Конституції засадам; чіткого й своєчасного реагування відповідних державних органів на будь-які порушення конституційних приписів; прав і свобод людини, відповідності міжнародно-правовим актам і реальності правового статусу людини і громадянина. Конституція України встановлює недоторканість Президента, якою він користується під час виконання своїх повноважень. Її треба розглядати як особливу гарантію створення безперешкодних умов для здійснення ним повноважень глави держави. У Конституції не розкривається зміст недоторканості Президента. Вона дістала тлумачення у новій редакції Закону “Про Президента України”. Водночас частина 1 статті 111 Конституції встановлює відповідальність Президента за вчинення державної зради або іншого злочину. Честь і гідність Президента України як глави держави підлягають особливому захисту. Особи, винні у посяганні на них, мають притягатися до відповідальності на підставі спеціального закону. За особою, яка обіймає пост Президента України, це звання зберігається довічно за умови, що вона не була усунена з нього Верховною Радою в порядку імпічменту. Крім того, звання Президента України охороняється законом. Це означає, що самовільне безпідставне присвоєння чи використання його спричиняє юридичну відповідальність. Конституція України передбачає систему гарантій, мета яких - виключити можливість узурпації всієї пов­ноти влади Президентом, перетворення його в автори­тарного правителя. До них можна віднести: 1) обмеження терміну повноважень Президента п'я­тирічним строком (ч. 1 ст. 103); 2) його обрання шляхом загальних прямих виборів (ч. 1 ст. 103); 3) заборона мати Президенту інший представницький мандат, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян (ч. 4 ст. 103); 4) заборона займати пост Президента однією й тією ж самою особою більше ніж два строки підряд (ч. З ст. 103); 5) можливість усунення Президента з поста в порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або ін­шого злочину (ст. 111); 6) можливість визнання Конституційним Судом Ук­раїни актів Президента неконституційними, в силу чого вони втрачають чинність з дня ухвалення Конституцій­ним Судом відповідного рішення. Президент України на час виконання повноважень користується правом недоторканності (ст. 105 Конститу­ції України). Це означає, що до усунення Президента з поста проти нього не можна порушити кримінальну справу, арештувати тощо. За посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підста­ві закону. Звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усунутий з поста в порядку імпічменту. 2. Конституційний статус президента України. Президент — це, як правило, одноособовий виборний голова держави в країнах з республіканською формою правління, який обирається її громадянами на 4–7 років. Ця посадова особа очолює державу в 150 країнах світу. Вперше інститут президентства виник в США. Інститут президентства, як правило є одноособовий, хоча трапляються й колегіальні випадки президентства (Уругвай).[15;155] У президентській республіці президент є главою виконавчої влади (США і Бразилія). У напівпрезидентській республіці повноваження президента значно ширші і вагоміші ніж у парламентській республіці. Вони наділяються конституціями досить значних повноважень в галузі виконавчої влади. Загальною рисою статусу президента в такій державі є прагнення поставити президента над традиційними гілками влади, над всіма інститутами влади, причому у самостійній якості арбітра, координатора щодо органів державної влади, держави і суспільства. Інститут Президента України як глави держави є порівняно новим явищем у політичному житті і державному будівництві України. Спочатку президент був найвищою посадовою особою в державі, потім главою держави і виконавчої влади, а нині за чинною Конституцією є главою держави. Президент є главою держави в країнах із республіканською формою правління. Він є носієм верховної державної влади і вищим представником держави у її відносинах із іншими країнами. В Україні пост Президента було введено через рік після прийняття Декларації про державний суверенітет і майже незабаром після схвалення Верховною Радою Концепції нової Конституції України. За Законом “Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції Української РСР” від 5-го липня 1991 р., яким тогочасна Конституція була доповнена главою 12 “Президент Української РСР”, Президента було визнано найвищою посадовою особою української держави і главою виконавчої влади.[3;62] Статус Президента, його повноваження та місце, яке він посідає в політичній системі держави, визначається передусім конституційними нормами. Введення конституційного інституту Президентства було пов‘язане з необхідністю зміцнення системи центральних органів влади, забезпечення їх цілеспрямованої діяльності в складний період набуття Україною незалежності. Перший Президент незалежної України був обраний всенародно 1 грудня 1991 р. одночасно із проведенням всенародного Референдуму, що підтвердив Постанову Верховної Ради України від 24 серпня 1991 р. про проголошення України незалежною суверенною державою.[17;9] За роки з часу впровадження в Україні поста Президента його правовий статус змінювався. Спочатку Президент України був визначений, як найвища посадова особа Української держави і глава виконавчої влади. Пізнішими змінами до Конституції України Президент визначався за статусом як глава держави та глава виконавчої влади. Цей статус було підтверджено Конституційним договором 1995 р. За чинною Конституцією: “Президент є главою держави і виступає від її імені”. А вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів. Заміна статусу Президента як найвищої особи держави на статус глави держави має принципове значення. Адже глава держави уособлює державу в цілому. Якщо інші державні структури виконують в державному механізмі певні функції - законодавствують, управляють, здійснюють правосуддя, то Президент репрезентує державу в цілому як в середині країни, так і за рубежем. Визначення Президента виключно як глави держави обумовлює надання йому певних повноважень по відношенню до інших органів, що входять до всіх гілок державної влади. Конституцією передбачено виконання Президентом більше тридцяти важливих функцій. Наприклад, як гарант дотримання Конституції Президент може скасовувати акти Кабінету Міністрів та Ради міністрів Автономної Республіки Крим. У зазначених Конституцією випадках (якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися) Президент припиняє повноваження Верховної Ради України. В свою чергу Верховна Рада має право на усунення Президента з посади в порядку процедури імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.[4;261] Таким чином Конституція України містить багато суттєвих положень відносно посади Президента України, його повноважень , взаємовідносин з іншими органами влади та посадовими особами. Важливо також зазначити, що в Конституції передбачено процедуру так званої “контрасигнатури”, коли укази і розпорядження Президента набувають чинності лише з моменту підписання їх відповідними посадовими особами виконавчої влади. Такий порядок досить поширений у сучасному світі. Як глава держави Президент має постійно інформувати широку громадськість, депутатів про основні напрямки політики держави, про чергові завдання які поступають на шляху її розвитку. Саме в цьому плані Конституція встановлює , що Президент “звертається з посланням до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України”. Запровадження в Україні інституту президентства відбувалось одночасно з виданням закону про вибори Президента. Цей закон врегулював весь спектр питань, пов‘язаний з виборами Президента. Зокрема в ньому були визначені вимоги, що ставляться до кандидата у Президенти, принципи участі громадян у виборах, організація і проведення виборів, підрахунок голосів після виборів тощо. В Україні Президент обирається строком на 5 років. Одна і та сама особа не може бути Президентом більш ніж два строки підряд. Хоча буквальне тлумачення Конституції (стаття 103, частина 3) дає підстави стверджувати, що особа, яка була обрана Президентом України і двічі підряд обіймала цю посаду, може і в третє балотуватись на цей пост за умов, якщо між її попередньою легіслатурою і цими виборами хтось інший посідав пост Президента. Аналіз конституційних повноважень Президента України, їх співвідношення з повноваженнями Верховної Ради, Кабінету Міністрів, інших державних органів свідчить, що Україну не можна віднести ні до парламентського, ні до президентського типу республік - це республіка змішаного типу, що є характерним для багатьох інших країн світу (Фінляндія, Казахстан, Франція). Теоретичною основою встановлення інституту президентства на даному етапі була насамперед Концепція нової Конституції України, схвалена верховною радою ще 19 червня 1991 р. 1 грудня відбулись вибори Президента, під час яких було вперше на конституційній основі шляхом прямих виборів обрано Президента України. Однак остаточно статус Президента України був визначений Конституцією України 1996 р. Характер виборів Президента зумовлюється в кожній країні насамперед його статусом глави держави, глави держави і виконавчої влади. Якщо Президент є лише главою держави, він обирається її парламентом. Якщо ж він є главою держави і главою виконавчої влади то він обирається народом. Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент обирається на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років. Принцип загальності виборів Президента передусім означає, що всі громадяни України, які на день голосування досягли вісімнадцяти років, мають право брати участь у його виборах. Не мають права голосу лише громадяни, що визнані судом не дієздатними. Разом з тим чинна конституція передбачає ряд умов (цензів), яким має відповідати кандидат на пост Президента зокрема, щодо віку, місця проживання, володіння державною мовою і т. п. Президентом може бути обраним громадянин України, що досяг 35 років, має право голосу, проживає на Україні протягом 10 останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою. Одна і таж особа не може бути Президентом більш ніж два строки підряд. Поряд з вимогами до кандидата на пост Президента існують обмеження і щодо особи президента. Відповідно до ст. 103 Президент не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об’єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною чи підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємств, що має на меті одержання прибутку. Принцип рівності виборів означає, що громадяни беруть участь у виборах на рівних засадах, тобто мають рівні права і мають рівність перед законом. Окрім цього створюються рівні можливості для кандидатів. Чергові вибори Президента проводяться в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Президента. У разі дострокового припинення повноважень Президента вибори проводяться в період 90 днів з дня припинення цих повноважень (ст. 103). Вибори Президента України призначаються Верховною Радою України. Право висування кандидатів у Президенти належить громадянам України, що мають право голосу. Це право реалізується через політичні партії та їх виборчі блоки, зареєстровані відповідно до законодавства України. Для проведення виборів ЦВК утворює 27 округів: по одному в АРК, в 24 областях України та містах Києві та Севастополі. Список виборчих округів із зазначенням їх найменувань, номерів, центрів округів публікується ЦВК у пресі і оголошується в інших ЗМІ не пізніше як за 100 днів до дня виборів.[10;102] Для проведення голосування і підрахунку голосів виборі округи по виборах Президента поділяються на виборчі дільниці. Виборчі дільниці утворюються окружними виборчими комісіями за поданням місцевих органів державної влади (виконавчої) або виконавчих органів самоврядування розташувати в межах території виборчих округів. Виборчі дільниці утворюються з кількістю від 20 до 3 тис. виборців, а у виняткових випадках – з меншою або більшою кількістю виборців. Виборчі дільниці утворюються не пізніше як за 60 днів, а в окремих випадках – не пізніше як за п’ять днів до дня виборів.[10;98] 3. Порядок обрання та зміщення Президента України. Порядок обрання Президента України визначається Конституцією України (ст. 103) та Законом України «Про вибори Президента України» від 5 березня 1999 р. Президент України обирається безпосередньо виборцями. Такий спосіб обрання Президента, як правило, використовується в державах з президентськими та квазіпрезидентськими формами правління, де реалізується модель «жорсткого» розподілу влад. Згідно з Конституцією України вибори Президента здійснюються на основі загальних принципів виборчого права України - вільних виборів, загального, рівного та прямого виборчого права шляхом таємного голосу­вання. Конституція України встановлює додаткові, порівня­но з виборами народних депутатів чи місцевими вибора­ми, обмеження щодо пасивного виборчого права грома­дян при виборах Президента: - по-перше, підвищується віковий ценз (з 18 при міс­цевих виборах та 21 року при виборах народних депута­тів України до 35 років при виборах Президента). Це обумовлено тим, що діяльність глави держави потребує значного життєвого та політичного досвіду, належного освітнього рівня, здатності до вирішення складних полі­тичних, правових, економічних та соціальних проблем, а це, у свою чергу, досягається з відповідним віком; - по-друге, при виборах Президента встановлюється ценз осілості - десять останніх перед днем виборів років проживання в Україні. Це обмеження обумовлене тим, що глава держави має бути досить добре обізнаний з різ­ними аспектами суспільного життя країни, його мають добре знати виборці; - по-третє, встановлюється заборона одній і тій са­мій особі обиратися Президентом більше ніж два стро­ки підряд. Обрання на третій чи четвертий строк також можливе, але лише після перерви. Вибори Президента можуть бути черговими, позачерговими (до­строковими) і повторними. Чергові виборі призначаються Верховною Радою на останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Пре­зидента. Результати виборів президента встановлює Цент­ральна виборча комісія на підставі протоколів територі­альних виборчих комісій не пізніше, як у п'ятиденний строк після дня виборів. Обраним Президентом вважається кандидат, який одержав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Повідомлення про результати виборів Президента публікується Центральною виборчою комісією не піз­ніш, як на третій день після підписання протоколу про результати виборів. Строк повноважень Президента - п'ять років. Ново­обраний Президент вступає на пост не пізніше, ніж через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на уро­чистому засіданні Верховної Ради. Урочиста церемонія вступу на посаду глави держави отримала назву інаугу­рація. За загальним правилом Президент як глава держави не несе політичної або юридичної відповідальності за свої дії. Юридична невідповідальність гарантується ін­ститутом недоторканності, а політична-інститутом контрасігнатури, під чим розуміють скріплення акту Президента підписом Прем'єр-міністра та міністра, від­повідального за акт та його виконання. Проте, в особли­вих випадках Президент підлягає відповідальності, що передбачено ст. 111 Конституції України - він може бу­ти усунутий з поста Верховною Радою в порядку імпіч­менту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Інститут імпічменту виступає надійною гарантією проти зловживання владою та порушення главою держа­ви конституцій-законів держави. Президент України обирається строком на п’ять років. Його повноваження, як правило, припиняються по закінченню цього терміну. Президент виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента. Разом з тим можливе дострокове припинення повноважень Президента при наявності передбачених Конституцією підстав і додержання конституційного визначеної процедури. Відповідно до ст. 108 КУ підставами дострокового припинення повноважень Президента є: 1). відставка; 2). неможливість виконання своїх повноважень за станом здоров’я; 3). усунення з поста в порядку імпічменту; 4). смерть; Відставка Президента — добровільне припинення ним своїх повноважень. Заява Президента оголошується ним особисто на засіданні Верховної Ради України. Відставка набуває чинності з моменту її проголошення.[13;394] Юридичний факт неможливості виконання Президентом своїх повноважень за станом здоров’я, як підстава дострокового припинення його повноважень, має встановлюватись на засіданні Верховної Ради в умовах гласності і відкритості. Підставою для прийняття такого рішення Верховною Радою є письмове подання Верховного Суду за зверненням Верховної Ради і медичний висновок. Тобто сам медичний висновок не є ще підставою припинення повноважень. Необхідне ще й письмове звернення Верховного Суду, що містить юридичну оцінку. Однією з найскладніших процедур дострокового припинення повноважень Президента є процедура усунення його з поста в порядку імпічменту (тобто відсторонення від посади). Згідно з ст. ІІІ КУ Президент може бути усуненим з поста ВР у разі вчинення ним державної зради чи іншого злочину. Ініціювання питання про усунення Президента з поста у порядку імпічменту здійснюється більшістю конституційного складу Верховної Ради. Вирішенню цього питання має передувати парламентське розслідування. При Верховній Раді створюється спеціальна тимчасова слідча комісія, до складу якої входять спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради. За наявністю підстав ВРУ не менш як 2/3 від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента.[13;386] Рішення про початок процедури імпічменту приймається не менш як ¾ від її конституційного складу. Розгляду цього питання має передувати перевірка справи Конституційним Судом і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент, та отримання висновку Верховного Суду про те, що діяння, в якому звинувачується Президент, містить елементи злочину. Імпічмент - це виняткова і складна у процедурному плані діяльність Верховної Ради України, її можуть застосовувати лише у випадках, передбачених Конституцією і чіткої регламентації законами. Оскільки закон про імпічмент президента не прийнятий, то процедура його здійснення не врегульована до кінця. За Конституцією України підставою для порушення питання про імпічмент Президента України і його усунення з поста є вчинення ним державної зради або іншого злочину (п. 1 ст. 111). Згідно статті 111: Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України. За наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України. Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо доде ржання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину. Згідно статті 112: У разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до статей 108, 109, 110, 111 цієї Конституції виконання обов'язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Прем'єр-міністра України. Прем'єр-міністр України в період виконання ним обов'язків Президента України не може здійснювати повноваження, передбачені пунктами 2, 6, 8, 10, 11, 12, 14, 15, 16, 22, 25, 27 статті 106 Конституції України. Сам процес імпічменту можна умовно розділити на кілька етапів. Перший - ініціювання питання про усунення президента з поста, маючи на це певну підставу(и), тобто достовірні і достатні дані, що свідчать про вчинення Президентом України діяння, яке містить ознаки державної зради або іншого злочину. Це питання ініціюється більшістю депутатів від конституційного складу Верховної Ради України. Другий етап: за наявності більшості депутатів, які підтримали ініціативу імпічменту, Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої входять спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Завданням цієї комісії є детальна, всебічна перевірка обставин, які стали приводом для порушення справи про імпічмент, з метою підготовки кваліфікованих висновків і пропозицій Верховній Раді України. Третій етап полягає у тому, що за результатами розгляду висновків та пропозицій, які підтверджують наявність у діях президента ознак державної зради або іншого злочину, Верховна Рада України не менш як двома третинами голосів від її конституційного складу (300 і більше) приймає рішення про звинувачення президента у вчиненні ним дій, що кваліфікуються як державна зрада або інший злочин. Прийняття рішення лише про звинувачення Президента України без вимоги про його усунення з поста у порядку імпічменту самостійного правового значення не матиме, оскільки згідно зі ст. 108 Конституції України воно не може слугувати підставою для дострокового припинення повноважень Президента України. А інша стаття Конституції України (ст. 105) гарантує Президентові України недоторканність на час виконання повноважень. Аналізуючи зміст названих статей Конституції України, доходимо висновку, що прийняття Верховною Радою України постанови лише про звинувачення Президента України не може бути підставою для притягнення його до конституційної чи іншої відповідальності, оскільки його повноваження не припиняються, а отже, він має статус недоторканності. Четвертий етап передбачає ретельну перевірку Конституційним судом України дотримання Верховною Радою України, спеціальним прокурором і спеціальною слідчою комісією конституційної процедури розслідування та розгляду справи про імпічмент і підготовки висновків та пропозицій. П'ятий етап полягає у тому, що Верховний Суд України дає обґрунтований висновок Верховній Раді України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину. Якщо один із висновків засвідчить порушення конституційної процедури розслідування чи розгляду справи або що діяння не містять ознак злочину, процедура імпічменту не може бути продовжена. Шостий етап— це розгляд Верховною Радою питання про усунення з поста Президента України у зв'язку з імпічментом і прийняття рішення щодо цього. Таке рішення може бути прийняте Верховною Радою України за наявності названих вище висновків Конституційного суду України, Верховного Суду України і не менш ніж 3/4 кількості голосів депутатів від її конституційного складу. Отже, за імпічмент Президента України мають проголосувати не менше 338 народних депутатів.[4;421] Через роздрібненість політичних сил, що мають своє представництво у парламенті, на сучасному етапі розвитку української державності реалізувати процедуру імпічменту Президента України практично неможливо. З іншого боку, враховуючи перехідний період, така ускладнена процедура реалізації імпічменту Президента України є додатковим захистом глави держави від необґрунтованих чи надуманих звинувачень. У державах світу, де запроваджено інститут імпічменту, процедура його реалізації ускладнена, щоб захистити його правовий статус. Наприклад, у США, де вперше і виник цей інститут, протягом їх історії питання про імпічмент президента поставало лише двічі. Уперше - ще у 1868 р. стосовно президента Джонсона. Для винесення йому імпічменту не вистачило лише одного голосу конгресмена. Вдруге це питання постало у 1974 р. після порушення справи про імпічмент президента. Р. Ніксон, не дочекавшись рішення Конгресу, добровільно пішов у відставку, проявивши мудрість і почуття відповідальності за престиж поста президента США.[2;16] В разі дострокового припинення повноважень Президента його повноваження протягом 90 днів виконує Прем’єр-міністр. Повноваження його є обмеженими (п. 2,6,8,10,11,12,14,15,16,22,25,27 ст. 106 КУ). 4. Взаємовідносини президента України з законодавчою, виконавчою та судовою владами. Ядро конституційно-правового статусу Президента становлять норми Конституції України, які визначають функції та повноваження глави держави. Функції та повноваження, що належать згідно з Кон­ституцією України виключно Президенту, складають прерогативу глави держави. Основні функції Президента як глави держави визна­чені в ст. 102 Конституції України. Так, Президент є га­рантом державного суверенітету, територіальної цілісно­сті України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Як гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України Президент наділяється особливими повноваженнями, він: забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; очо­лює Раду національної безпеки і оборони України; при­ймає рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її міс­цевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній не­залежності України тощо. Здійснюючи функцію гаранта додержання Конститу­ції України Президент наділений правом законодавчої ініціативи, що дозволяє йому порушувати питання щодо реалізації конституційних положень, приведення чинно­го законодавства у відповідність до Конституції України. Президент користується виключним правом вносити до Верховної Ради законопроект про внесення змін до роз­ділів 1, III, XIII Конституції України та призначати все­український референдум для затвердження цих змін. За­безпечуючи додержання Конституції України Президент може накладати вето на закони, прийняті Верховною Ра­дою, направляє до Конституційного Суду України звер­нення щодо встановлення конституційності законів та інших актів Верховної Ради, скасовує акти Кабінету Мі­ністрів України та акти Ради міністрів Автономної Рес­публіки Крим. Виступаючи гарантом прав і свобод людини і грома­дянина Президент реалізує свою конституційну функцію шляхом здійснення свого права законодавчої ініціативи; видає укази, які передбачають захист прав і свобод лю­дини і громадянина, окремих категорій населення; при­ймає в разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану; ого­лошує в разі необхідності окремі місцевості України зо­нами надзвичайної екологічної ситуації тощо. Повноваження Президента для зручності аналізу мо­жна систематизувати за такими групами: 1. Представницькі повноваження - повноваження із представництва держави у внутрішньо- та зовнішньопо­літичних відносинах. Зовні країни Президент: - представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні догово­ри України; - приймає рішення про визнання іноземних держав; - призначає та звільняє глав дипломатичних предста­вництв України в інших державах і при міжнародних ор­ганізаціях; - приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав; - підписує Закони України про ратифікацію міжнарод­них договорів України. Як представник держави у внутрішньополітичних відносинах Президент: - забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; - звертається з посланнями до народу та із щорічни­ми і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України; - призначає Представника Президента України в Ав­тономній Республіці Крим. 2. Повноваження Президента по відношенню до Вер­ховної Ради та в сфері законодавчої влади. Президент та Верховна Рада здійснюють різні конс­титуційні функції, і компетенція Президента не конкурує з компетенцією парламенту: Конституція України, керу­ючись принципом розподілу влад, чітко розмежовує сфери їх повноважень. Одночасно Президент згідно Кон­ституції є суб'єктом законодавчого процесу і здійснює повноваження по відношенню до Верховної Ради та в сфері законодавчої влади, а саме: - користується правом законодавчої ініціативи у Вер­ховній Раді; - підписує та офіційно оприлюднює закони, прийняті Верховною Радою; - накладає суспензивне (відкладальне) вето щодо прийнятих Верховною Радою законів з подальшим повер­ненням їх на повторний розгляд Верховної Ради; - протягом трьох років після набуття чинності Конс­титуції України (тобто до 28 червня 1999 року) має пра­во видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем'єр-міністра України укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одно­часним поданням відповідного законопроекту до Верхо­вної Ради України; - призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 Конститу­ції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою; - призначає позачергові вибори до Верховної Ради України в строки, встановлені цією Конституцією; - припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пле­нарні засідання не можуть, розпочатися. 3. Повноваження Президента в сфері виконавчої влади. Не входячи безпосередньо до виконавчої гілки влади Президент, водночас, наділяється Конституцією України досить широкими повноваженнями по відношенню до Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади, які характеризують його «особливі зв'язки» з виконавчою владою, «верховне» положення Президента по відно­шенню до органів виконавчої влади. Так, Президент: - призначає за згодою Верховної Ради України Пре­м'єр-міністра України; припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його від­ставку; - приймає відставку Кабінету Міністрів України; - призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів мі­сцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повно­важення на цих посадах; - утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центра­льні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади; - за поданням Кабінету Міністрів призначає на поса­ду і звільняє з посади голів місцевих державних адмініс­трацій; - скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим. 4. Повноваження Президента в сфері судової влади. Згідно з принципом розподілу влад та незалежності судів Президент не може втручатися в діяльність судо­вих органів, проте він активно взаємодіє з цими орга­нами, здійснюючи при цьому певні установчі функції. Це знаходить свій вияв в його повноваженнях, пов'яза­них з формуванням органів судової влади, зокрема Пре­зидент: - призначає третину складу Конституційного Суду України; - утворює суди у визначеному законом порядку; - здійснює перше призначення на посаду професій­ного судді строком на п'ять років. Крім установчих повноважень у сфері судової влади Президент виконує окремі квазісудові функції— здійс­нює помилування. 5. Повноваження Президента в сфері національної безпеки, оборони та військової політики. Безпека країни являє собою стан захищеності життє­во важливих інтересів громадян, суспільства та його ін­ститутів від зовнішніх та внутрішніх загроз. Відповідно, до основних об'єктів безпеки в літературі відносять: права і свободи людини і громадянина; матеріальні та духовні цінності суспільства; конституційний лад; суве­ренітет та територіальна цілісність держави; довкілля тощо. Основним суб'єктом забезпечення безпеки є держава, яка здійснює відповідні функції через діяльність органів державної влади. Як глава держави Президент здійснює в цій сфері повноваження: - є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; - призначає на посади та звільняє з посад вище ко­мандування Збройних Сил України, інших військових формувань; - здійснює керівництво у сферах національної безпе­ки та оборони держави; - очолює Раду національної безпеки і оборони Украї­ни, яка згідно зі ст. 107 Конституції України є координа­ційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України; - вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про викори­стання Збройних Сил України в разі збройної агресії проти України; - приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози напа­ду, небезпеки державній незалежності України; - приймає в разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного ста­ну, а також оголошує в разі необхідності окремі місцево­сті України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з подальшим затвердженням цих рішень Верховною Ра­дою України. 6. Повноваження Президента з формування органів та призначення посадових осіб. Президент бере участь у формуванні органів, які без­посередньо не відносяться до виконавчої та судової гілок влади. Він, зокрема: - призначає за згодою Верховної Ради України на по­саду Генерального прокурора України та звільняє його з посади; - призначає половину складу Ради Національного банку України; - призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; - призначає на посади та звільняє з посад за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного ко­мітету України, Голову Фонду державного майна Украї­ни, Голову Державного комітету телебачення і радіомов­лення України. 7. Інші повноваження Президента. Конституція України відносить до компетенції Пре­зидента деякі інші повноваження необхідні для здійс­нення функцій глави держави. Так, Президент: - присвоює вищі військові звання, вищі дипломатич­ні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини; - нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними; - вирішує питання громадянства, приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України; - приймає рішення про надання притулку в Україні; - створює в межах коштів, передбачених у Держав­ному бюджеті України, для здійснення своїх повнова­жень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби. 5. Акти Президента України Згідно з ч. 2 ст. 106 Конституції України Президент видає акти у формі указів і розпоряджень, які є обов'яз­ковими до виконання на території України. Укази і розпорядження Президента носять підзаконний харак­тер: вони видаються на основі Конституції і законів України. Проекти указів і розпоряджень Президента готують і вносять Кабінет Міністрів, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції, цен­тральні органи громадських організацій України, Рада Міністрів Республіки Крим, Глава Адміністрації Прези­дента України, Радники Президента України, структурні підрозділи Адміністрації Президента України.[3;112] Укази і розпорядження на підпис Президенту Украї­ни подає Глава Адміністрації Президента України. Деякі акти Президента потребують контрасигнації – скріплення підписами Прем'єр-міністра України і міні­стра, відповідального за акт та його виконання. Згідно з Указом акти Президента не пізніше, як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкова­них виданнях. Нормативні акти Президента набирають чинності че­рез десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні. Ненормативні акти Президента можуть не публі­куватися. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надсилання відпо­відним державним органам та органам місцевого само­врядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність. Неопубліковані акти Президента набирають чинності з моменту одержання їх державними органами або орга­нами місцевою самоврядування, якщо не встановлено інший строк набрання ними чинності. Рішення щодо конституційності актів Президента приймає Конституційний Суд України. У разі визнання Конституційним Судом акту Президента неконституцій­ним, він втрачає чинність з дня ухвалення Конституцій­ним Судом відповідного рішення. З метою впорядкування офіційного оприлюднення нормативно-правових актів, що їх приймає Президент України, забезпечення регулювання суспільних правовідносин на основі чинних актів, запобігання перекрученням їх змісту, визначення порядку набрання ними чинності, відповідно до статті 57, частин другої та п'ятої статті 94, частини другої статті 102 Конституції України постановлені наступні положення. Установлено, що акти Президента України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Офіційними друкованими виданнями є: "Офіційний вісник України"; "Відомості Верховної Ради України"; газета "Урядовий кур'єр". Акти Президента України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо. Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюється після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів і з зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду. Нормативно-правові акти можуть бути опубліковані в інших друкованих виданнях лише після їх офіційного оприлюднення. Нормативно-правові акти, опубліковані в інших друкованих виданнях, мають інформаційний характер і не можуть бути використані для офіційного застосування. Громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення своїх прав і обов'язків повинні застосовувати закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, опубліковані в офіційних друкованих виданнях або одержані у встановленому порядку від органу, який їх видав. Нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні. Акти Президента України, які не мають загального значення чи нормативного характеру, можуть не публікуватися за рішенням відповідного органу. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надіслання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність. Неопубліковані акти Президента України набирають чинності з моменту одержання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо органом, що їх видав, не встановлено інший строк набрання ними чинності. Акти Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття. Висновки Таким чином за Конституцією, Президент України є главою держави і виступає від її імені. Так, Президент є га­рантом державного суверенітету, територіальної цілісно­сті України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Аналіз конституційних повноважень Президента України, їх співвідношення з повноваженнями Вер­ховної Ради, Кабінету Міністрів, інших державних органів свідчить, що Україну не можна віднести ні до парламентського, ні до президентського типу рес­публік. Це республіка змішаного типу, що характерно для багатьох країн світу (Російська Федерація, Ка­захстан, Франція тощо). Проаналізувавши реальний конституційний статус інституту Президента можна зробити наступні висновки. По-перше, в Україні сформульовані основи республіки змішаного типу «напівпрезидентської», при якій президент обирається загальним голосуванням; він має у своєму розпорядженні власні прерогативи, що дозволяють йому діяти незалежно від уряду; поряд із президентом діє голова уряду і міністри, що утворюють уряд, у певній мірі відповідальні перед Верховною Радою. По-друге, Президент України - це впливова, активна політична сила, що може і впливає на всю систему державної влади, на внутрішню і зовнішню політику країни. По-третє, у конституційно правовому статусі глави держави, у нинішній системі взаємодії його з урядом є достатній потенціал конфлікту за переважну роль у визначенні урядової політики. По-четверте, із прийняттям Конституції активізується законодавчий процес. Президент України прагне усталити свій правовий статус, підсилити свій вплив як головного учасника політичного життя країни. Конструктивними тут можуть бути досягнення збалансованої компетенції і реальних повноважень, налагодження динамічної рівноваги всіх інститутів влади. По-п'яте, на порядок денний об'єктивно висувається питання створення і забезпечення аналітичної і прогностичної роботи щодо росту ефективності інституту президентської влади в державі. Подолання теоретичного «вакууму» у цій сфері суспільних відносин прискорить врегулювання багатьох складних проблем. Сьогодні необхідний не разовий порив, а розміряна хода, цивілізований підхід до складних проблем державного будівництва. Останній полягає в тому, щоб позитивні зміни протікали еволюційно, з відповідною корекцією і без потрясінь. Досвід багатьох країн переконливо свідчить, що за умови відповідної керованості, професіоналізму і системності змін можливі більш істотні і позитивні результати перетворень. Інтегруюча роль більшості конституційних прерогатив і функцій Президента стосовно всіх гілок влади повинна проявитися рівномірно без яких-небудь вилучень привілейованого ставлення, переваги однієї з них. А це, на жаль, поки не зжите. Для того щоб Україну вивести на шлях розвитку світової цивілізації буде потрібно конкретні дії Президента, уряду, законодавчі рішення, які поєднують зусилля всіх органів влади, посадових осіб в Україні.

Використана література

1. Аверьянов В.Б. органи виконавчої влади в Україні. К., Ін Юре, 1997. 2. Білоус А.О. Політико – правові системи: світ і Україна. Київ, 1997. 3. Бурак Ф.Г. Президент України. К., Ін Юре, 1997. 4. Кравченко В. В. Конституційне право України. – К., 2000. 5. Кривенко Л.Т. Верховна Рада України. К., Ін Юре, 1997. 6. Коментар до Конституції України. Друге видання. – К., 1998. 7. Конституції нових держав Європи та Азії. К.: Українська правнича фундація, 1996. 8. Конституція України – К., 1996 9. Козюбра М.І., Колодій А.М. та інші. Основи конституційного права України. К., Юрінком., 1997. 10. Лисенков С. П. Основи правознавства. – К., 2000 11. Мироненко О.М. Історія Конституції України. К., Ін Юре, 1997. 12. Молдован В.В., Мелещенко В.Ф. Конституційне право. Опорні конспекти. Словник-довідник. К., Юмана, 1996. 13. Основи конституційного права України. – К., 2001. 14. Погоріло В.Ф. Нова Конституція України. Текст Основного Закону. Огляд і коментар. Наукова думка. 1996. 15. Погоріло В.Ф. основи Конституційного ладу України. К., Ін Юре, 1997. 16. Погоріло В.Ф. та ін. Конституційне право України. К., наукова думка, 1999. 17. Шаповал В.М. виконавча влада: правовий статус і реалії. Урядовий кур’єр, 1996.