Каталог :: География

Реферат: Наш район Деміївка

                   І. Обгрунтування теми.                   
Деміївка – це район, де я та мої друзі народилися і проживаємо, де
знаходиться наша школа. Це наша мала Батьківшина. Напротязі нашого життя на
наших очах відбувалися зміни в вигляді району.
Нам жити на цій землі, милуватися її красою, користуватися її дарами. Треба
бути патріотом рідної землі, навчатися розуміти її, пізнавати закони, які
забезпечують її гармонію. Треба робити все можливе, щоб ніхто і ніколи не
наважився порушити ці закони. Допомагає в цьому знання фізичної та
економічної географії. Природа відіграє надзвичайно велику роль у житті
людини, оскільки є середовищем життя, джерелом матеріального віробництва.
Знання з економічної і соціальної географії дають змогу розібратися в
складних питаннях сучасної економіки, зрозуміти суть перетворень, що
відбуваються в державі, усвідомити важливість раціонального використання
природних ресурсів.
Мені було цікаво поглибити та розширити свої знання про рідну місцевість,
пізнати щось раніше невідоме із історичного минулого та сучасного стану
Деміївки. Тому для своєї роботи я обрав саме цю тему.
                      ІІ.Методи дослідження.                      
При написанні роботи були використані такі методи дослідження.
1. Вивчення та аналіз краєзнавчої літератури, газетних нарисів, наявних
географічних карт.
2. Візуальний огляд місцевості для уточнення кордонів Деміївки, її рельєфу,
архітектурних та історичних пам’яток, з’ясування сучасних назв промислових та
культурних об’єктів.
3. Аналіз данних перепису населення, обчислення відсоткового складу
населення.
4. Приблизні підрахунки чисельності населення сучасної Деміївки.
5. Визначення та нанесення на карту кордонів сучасної Деміївки та прилеглих
районів.
6. Фотографування промислових, історичних та культурних об’єктів Деміївки.
     

ІІІ.Основний зміст

Цвіла в старому Києві

Околиця Деміївка,

Садами прихилялася

До Либеді-ріки. Там Добрим Шляхом волики Ішли собі поволеньки- По сіль до моря Чорного Рушали чумаки. музика К. М’яскова слова Г. Киреєва Сучасний Київ – великий промисловий, науковий і культурний центр. Його історія сягає глибин століть. Інтерес до його історичного минулого хвилює й сьогодні. Протягом часу територія Киева зростала. Населенні пункти, що на початку XIX ст. були околицями міста, зараз є його частинами. Однією із таких околиць була і Деміївка. Селище Деміївка. На початку XIX ст. в трьох верстах від Києва на південь розташувалась “деревня нижняя Лыбедь Демиевка”. Назва походить скоріш від імені або прізвища. Селище знаходилось на узвищі, за обрієм виднівся ліс і поряд протікала стародавня річка Либідь. Приміська околиця почала заселятися в першій половині минулого століття, коли розгорнулося інтенсивне будівництво укріплень на Печерську. Сюди виселяли громадян, у яких відбирали садиби для зведення фортець і валів. Так з’явилася нова адміністративна частина міста Либідська, а на південь від неї позначилося селище Деміївка. У "Медико-топографічному описі державного майна Київського округу”, складеному доктором Делафризом у 1854 році, дається характеристика місцевості, життя і побуту населення колишньої Деміївки (табл. 1). Таблиця 1.

Деміївка зразка 1854р. за д-ром Делафризом

Кількість селян

Чоловічої статі-17 душ

жіночої-17 душ

Місцеположення Селище лежитьза 3 верстви від Києва, на південь, проти фортеці на узвищі
ГориНемає
ВодиПотік тече з півночі на схід
і впадає в р. Дніпро,
на ньому є гребля.
Озера, болота.Немає
Степ, ліси.
Городні овочіСеляни засаджують город
на більшій частині картоплею,
трохи капустою, буряками та огірками.
ЖитлоУ селян всього налічується 10, з них 5 старих, всі тісні і не чисті
Одяг та взуттяДостатньо
ХарчіДостатньо
Якість води ти питтяВода якісна. Горілку селяни п’ють мало і п’яниць мало
З другої половини XIX ст. Деміївка напежала Хотівській волості Київського повіту На старому фотознімку зображено тільки невеличку частку старого селища Деміївка. Але він дає досить яскраве уявлення про тодішнє обличчя цього району. Вулиці забудовані одноповерховими будинками, подекуди зустрічалися мазанки й землянки. Дороги були небруковані – і натяку немає на якійсь благоустрій, на центральній вулиці знаходився базар худоби. Передмістя Деміївка. 2 березня 1874 року Південно-Західним відділом Імперського-Руського Географічного Товариства був проведений перепис Києва та його околиць Згідно цього перепису на Деміївці з Саперною слобідкою проживало 3554 особи, з них селяни – 1003, купці – 162 чол. Населення Деміївки було багатонаціональним. Украінці складали 36,1%, росіяни – 9,5%, білоруси – 0,7%, євреї – 22,8%, поляки – 2,5%, німці – 2,8%, інші національності – 25,6%. Стосовно рівня освіти, то “грамотные всего 778 человек, безграмотные – 2526”. Вищу освіту мали 5 чоловік, середню – 30, початкову – 129. На той час на Деміївцї і в Саперній слобідці на 3554 чоловіка населення була одна невеличка приватна школа, яку відвідувало близько 70 учнів, тоді як дітей віком 7 –14 років налічувалося 552, з них неписьменних близько 79%.. З цього числа дітей дворян було 32, з них неписьменних – 22%, дітей міщан – 110, з них неписьменних 72%, дітей селян 151, з них неписьменних – 76%. Після скасування кріпосного права Деміївка “з приміського селища, - за висловом автора книги “Кієвъ теперь і прежде” М. Захарченка,- дуже швидко перетворюється на передмістя, особливо від часу заснування тут цукрового та інших заводів”. У 1900 році Деміївка мала уже 506 дворів та 2848 жителів, з них чоловіків 1431, жінок 1417. Головним заняттям були торговля і ремесло Багато селян вирушало на фабрики та заводи. Тоді Деміївка займала 289,56 десятин землі, з них церкві належало 1,56, селянам – 168,01 та іншим верствам – 119,9 десятин. Інтенсивній забудові передмістя немалим чином сприяла чинна структура власності на землю – на території Деміївки історично не було дворянських угідь та приватних наділів. Земля тут була державною чи общинною. Тому отримання ділянок під житлову чи промислову забудову було досить простим та дешевим, а оформлення наділів – значно демократичнішим, ніж у межах міста. На карті 1897 р. Деміївка постає одною з найзабудованіших околиць Києва. На Деміївці було: 1 церква, 3 єврейські молитовні будинки, 1 однокласна школа , 4 лікарні, 1 фельшер, 5 повитух, 1 трактир, 1 погріб для продажу вина, 6 постоялих дворів, 1 цукровий завод, 1 пивоварний завод, 1 цукерковий завод, 1 чавуноливарна майстерня, 3 цегельні заводи, 1 водяний млин, 2 бондарні майстерні. Відстань від Деміївки до Києва становила 1 версту, до залізничної станції – ¼ версти (станція – Київ ІІ), 6 верст пароходної пристані. У другій половині XIX ст. і особливо в останнє десятиріччя почалося інтенсивне заселення цього району. Цьому сприяло розширення зв’язків з півднем через Великий Васильківський шлях, який проходив через Деміївку, а також наявність близької залізниці Київ – Курськ – Москва (залізниця побудована у 1863-1869 рр.) і станції та будівництво заводів і фабрик. Першим був побудований у 1868 році Деміївський цукрорафінадний завод. Якщо в перші роки тут перероблювали 500-700 пудів цукрового піску, то у 1880 році – 967 тис пудів. На заводі діяли 8 паровиків потужністю 1120 кінських сил та 17 горизонтальних парових машин потужністю 385 кінських сил.У 1897 році на ньому працювало 1200 робітників і було вироблено 1550 тис. пудів цукро-рафінаду. Вартість річної продукції становила 8550 тис. крб. – більш як 25 відсотків вартості всієї промислової продукції Києва. Слід помітити, що в 80-х роках XIX ст. в місті була відкрита перша заводська лікарня при рафінадному заводі на Деміївці. На інших підприємствах лікарів і лікарень зовсім не було. Тут слід відзначити особистий вклад власників підприємства – родин Терещенків та Ханенків, що прославилися своєю благодійною та просвітительською діяльністю. У 1881 році на території Деміївки почав діяти медо - пивоварний завод, що належав спадкоєцям пруського підданого Шульца. Зараз це акціонерне підприємство “Пивзавод №1”, яке випускає пиво “Шульц” та інші сорти пива. Салотопне виробництво було представлено єдиним на всю губернію заводом Бориспільського, де виробляли також мило і сальні свічки. Разом вироблено до 3 тис. пудів сала і до 10 тис. пудів мила. В сучасні часи це – Київський маргариновий завод. У 1896 році був побудований спиртогорілчаний завод. В період Першої світової війни його було переобладнано для випуску снарядів та мін, існував до 1918 року. У 1922 році на його території були радіотехнічні майстерні, які згодом були переведені, а приміщення, будівлі й обладнання були передані промкооперативній артілі, що в 1929 році перетворилася на завод " Київкаучук”, якому через два роки була присвоєна назва “Червоний гумовик” .Сучасна назва заводу - АТ “Київгума”. Наприкінці минулого століття по вулиці Великій Васильківській, 60 було засновано невеличке кустарне підприємство, яке випускало цукерки. У 1907 році після побудови парового котла підприємство стало називатися паровою цукерковою фабриикою товариства "Валентин Єфімов". Виробництво велося кустарним способом, без використання будь-яких машин. Тут працювало близько 60 робітників. Випуск продукції становив до 200 т. цукерок на рік. Влітку випуск продукції зменшувався або зовсім припинявся, внаслідок чого значна частина робітників з фабрики звільнялася. Сьогодні це відома в Україні та за її межами Київська кондитерська фабрика ім. К. Маркса. Вперше скляне виробництво на місці теперішнього заводу художнього скла було розпочате в середині XIX століття , але точної дати заснування його встановити не вдалось. Найбільш повні дані про організацію і розвиток заводу відносяться до більш пізнього періоду. На початку XX ст. завод складався з одної ванної печі на 10-12 верстатів, збудованної в кінці XIX століття. За обсягом і організацією це було кустарне виробництво. Завод виробляв лише пляшки для пивного і квасового заводів, що містилися поблизу. Випуск продукції складав 500-600 тисяч пляшок на рік. На заводі працювало 83 робітника, на цьому рівні зберігався обсяг виробництва до 1917р. Дванадцятигодинний робочий день, мізерна зарплата, відсутність будь яких умов, що полегшували б працю склодувів, приводили до смертельних захворювань. Рідко хто з робітників доживав до похилого віку або не хворів на туберкульоз. В 1891 році в Києві було запроваджено перший у Росії трамвай на кінній тязі. Один з двох маршрутів “конки” пролягав від Караваївської (нині Л.Толстого) площі у напрямку Деміївки. В березні 1910 року розпочалося будівництво окремої від Києва трамвайної лінії на власні кошти голови правління товариства міської залізниці (трамваю) Д.С. Марголіна. За два місяця було укладено 3 версти залізних рейок від залізничного переїзду до виїзду з Деміївки на Васильків, де містився тоді Келаровий сад (в районі нинішнього готелю“Мир”, не зберігся) у кінці лінії, на вулиці Павлівській (не збереглася) споруджено електростанцію з дизель- мотором потужністю 125 кінських сил та депо з двосвітним приміщенням, розрахованим на 4 трамвайні вагони(слід нагадати, що Київ тоді ще не мав міської електричної мережі). 26 червня 1911 року нова електрична трамвайна лінія була урочисто відкрита. Вона складалася з двох ділянок: від залізничного переїзду до поліцейського участка та від останнього до Келерова саду на Павлівській вулиці. Нею постійно курсували 6 вагонів типу так званих “семисотих”, які розпочинали свій рух о 6.30 години ранку і закінчували його о 12 годині ночі. Вартість проїзду на кожній із дільниць становила 3 копійки. В 1914 році відкрився ще один маршрут від центру Деміївки по вулицях Великій Китаївській та Саперно-Слобідській до станції Київ-ІІ Московсько-Київсько- Воронезької залізниці та густонаселеного залізничного селища (Китаївська та Саперна лінії). Ці дві лінії діяли до 1926 року, коли їх було демонтовано, а третя – Деміївська припинила своє існування в 1980 році. З 1927 року і до окупації Києва німецькими військами в приміщенні депо функціонував Всесоюзний трамвайний музей імені Х роковин Жовтня. В сучасні часи стара будова трамвайного депо знаходиться на території заводу “Харчомаш” по Голосієвському проспекту. У 1911 році, коли святкувався піввіковий ювілей скасування кріпацтва, на кошти місцевої влади та громадські пожертви було збудовано бронзове погруддя імператора Олександра ІІ на високому гранітному постаменті за металевою огорожею.Здогадно, роботи архітектора І. Малиновського. Пам’ятник збудовано на вулиці Великій Васильківській біля будови повітньої управи, яка знаходилася орієнтовно напроти Свято-Вознесенської церкви. Урочисте відкриття пам'ятника відбулося 18 вересня 1911 року. Та існування монумента було коротким, після встановлення радянської влади пам'ятник було зруйновано. Приєднення Деміївки до Києва. 17 вересня 1918 року – знаменна дата в історії Деміївки. “17 сентября 1918 года утвержден, а 24 сентября опубликован закон о присоединении Демиевки и Саперной слободки к городу Киеву. .Дума постановила признать: что Демиевка и Саперная слободка по присоединению их к городу Киеву подлежат исключительно ведению Городского Общественного Управления и Волостное Земское Управление утратило свою власть над означенными предместьями” Околиці були приєднані при умові, що землі Деміївки залишаються власністю осіб і установ, яким ці землі належали раніше і права селян залишаються без змін, якщо вони не бажають змінити свій статус на міський. 3 січня 1919 року Дума утворила і затвердила склад Особої Виконавчої Комісії для ведення справ прєднаної до Києва Деміївки. На протязі років Деміївка інтенсивно заселялася і стала робітничим районом, що злився з містом через вулицю Червоноармійську (сучасна назва Велика Васильківська). У 1925-1933 рр. Деміївка, Голосіїв, Корчувате були частиною Сталінського району міста Києва. Бурхлива історія Деміївки має багато сторінок. Червоногвардійці Деміївки, зокрема працівники снарядного заводу залізничної станції Київ – ІІ, приймали активну участь в боротьбі за владу Рад в 1917- 1918 рр. У дні жорстоких випробувань довели свою безмежну відданість Батьківщині трудящі Деміївки. На початку Великої Вітчизняної війни було швидко перебудовано підприємства району на воєнний лад. Так, завод “Червоний гумовик” почав випуск прокладок для танків. Для оборони рідного міста працівники фабрики імені К. Маркса організували винищувальні батальони під командою директора фабрики тов. Слободського. Вони стримували в Голосіївському лісі (де проходила друга ллінія оборони Києва) натиск німецьких військ до підходу регулярних частин Радянської Армії. Тов. Слободський загинув смертю хоробрих, він посмертно нагороджений орденом Леніна. Бійці народного ополчення з Деміївки внесли свій вагомий вклад в перемогу над фашистською Німеччиною. Пам’ятні дошки на стінах завода “Київгума”, фабрики ім. Карла Маркса та обеліск у Голосіївському парку вшановують подвиг народу України під час Великої Вітчизняної війни. На Голосіївському проспекті біля колишнього дома культури ім. М. Фрунзе, що під час будівництва пам’ятника належав профспілці автомобілістів та шляхобудівників, стоіть славнозвістна й найпоширеніша під час війни “полуторка” – “Урал ЗИС”. Пам’ятний знак, що височить на кам’яному п’ядесталі, споруджено на честь 40-річчя перемоги у Великій Вітчизняній війні. Надпис “Воїнам-автомобілістам і дорожникам” - це данина пам’яті невтомним трудівникам війни. Під час війни партизанський осередок, під командою Якова Батюка, юриста з Деміївки, працював в окупованому місті. Загін було викрито і знищено. Про ці подіі розповідається в п’єсі Павла Загребельного “Голосіївський гай”. Яков Батюк посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Його ім’ям була названа одна з вулиць Деміївки. Петро Михайлович Буйко (1895-1943рр.) - лікар, професор, патизан.С 1933р. був директором Київського інституту охорони материнства та дитинства (зараз Інститут педіатрії, акушерства та гінекології ім П.М. Буйка). З початку Великої вітчизняної війни – в радянській армії, потім поранення, полон, втеча з полону. З липня 1943 р. очолював санітарну частину партизанського загону. Був схоплений фашистами та спалений. Удостоєний звання Герой Радянського Союзу у 1944 р. посмертно. Ці події відображени в п’єсі Я. Баша “Професор Буйко”. На його честь названа одна із вулиць Деміївки. Гапоненко Казимир – піонер-герой, в період окупації Києва з 1941 року одинадцятирічний Казик був зв’язковим у партизанському загоні І.Д. Кудрі.В 1942 році був заарештований і страчений в гестапо. На честь К. Гапоненко в 1971 році було відкрито бюст поблизу школи № 110 на Козацькій вулиці. Школа названа ім’ям юного героя. Вулиці сучасної Деміївки. Тепер саме слово “Деміївка” відійшло в історію. Нині тут індустріально- промисловий, впорядкований, зелений Московський район столиці. Деміївка розташована вздовж проспектів Голосіївського ( до Голосіївсьої площі), Науки (до вулиці Малокитаївської), Червонозоряного (до вулиці Мистецької) і початкової частини вулиці Васильківській, з півночі умовну межу являє залізниця Промисловість. Сучасна Деміївка- складова частина Московського району м. Києва, який розташований на площі 52 кв. км. Населення складає 186100 осіб. Зараз це один з найбільших, промислових та наукових центрів Києва. Тут працює 33 промислових підприємства, 10171 суб’єктів підприємницької діяльності, 50 наукових установ, 11 медичних закладів, 29 загальноосвітніх шкіл, 55 дитячих садочків, 14 вузів, 13 бібліотек, 3 театра та концертних зала. Деміївка як мікрорайон столичного міста не має чітко віражену виробничу спеціалізацію. Тут розташовані підприємства різних галузей народного господарства: заводи “Харчмаш”, “Стенд” (машинобудування), “Київгума” (нафтопереробна та нафтохімічна промисловість), завод художнього скла (скляна промисловість), та завод “Імпульс” (виробництво товарів народного споживання) пивзавод, маргариновій завод та кондитерська фабрика (харчова промисловість).Розгалужена мережа підприємств та установ сфери послуг, житлово-комунального господарства, побутового обслуговання, торгівлі, громадського харчування, культури, освіти, охорони здоров’я, зв’язку та транспорту. Найбільш потужні промислові підприємства на Деміївці. Кондитерська фабрика ім. Карла Маркса . Створена у 1919 році на базі національної фабрики “Валентин Єфимов”.Після Жовтневої революції в період громадянської війни фабрика значно скоротила випуск продукції, що обумовлювалось недостачею основної сировини- цукру; був час коли виробництво майже повністю припинялось. Проте зараз же після закінчення громадянської війни на фабриці почали роботи по відбудові і реконструкції цехів, механізації основних процесів виробництва. Були збудовані новий карамельний цех, механічна майстерня, котельня та ряд інших виробничих та підсобних приміщень. Про бурхливий розвиток фабрики в ці роки говорять такі дані: у 1927 р. випущено 812 тонн кондитерських виробів, у 1930 р. – понад 7 тис. тонн. У 1934 р. фабриці була передана територія колишнього цукрового заводу по вул. Велика Китаївська №17, куди було переведено ряд цехів з інших територій та створено нові цехі: фруктоварочний, пряничний та венських виробів. В 30-ті роки ведеться дальша реконструкція цехів фабрики, які оснащують складними механізмами та устаткуванням. До 1941 р. фабрика ім. К. Маркса перетворилася в сучасний кондитерський комбінат і зайняла одне з перших місць в країні по випуску продукції та ассортименту. Вона мала 17 виобничих та допоміжних цехів, оснащених сучасним устаткуванням та механізмами. Тут працювало понад 3400 робітників. Річний випуск продукції цього періоду досягав 32800 тонн різноманітних кондитерських виробів: цукерок, шоколаду, пряників, бісквітів, здоби, тортів, тістечок, мармеладу, зефіру, варення, джему та ін. Плодотворна праця коллективу була перервана Великою Вітчизняною війною. З перших днів звільнення м. Києва від фашистських окупантів почалася відбудова фабрики. В грудні 1943 р. бісквітний цех випустив першу продукцію – хліб для армії та населення. Зруйновані окупантами цехи були зовсім непридатними для виробництва. Виникла необхідність докорінно реконструвати старі непристосовані приміщення для організації там кондитерських цехів, встановлення в них найновішого оснащення, забезпечення поточності технічних процесів, механізації міжопераційного транспортування напівфабрикатів і автоматизації багатьох виробничих процесів. В 1957р. реконструкція і будівництво нових цехів були в основному закінчені. Фабрика почала нарощувати свої потужності. Ласуни з усієї країни, смакуючи “Київський торт” за святковим столом, не знали, що це кулінарне диво має свого творця. У 1956 році рецепт торта придумав киянин Костянтин Петренко – майстер у бісквітному цеху, кондитер віщої категорії. В сучасні часи ЗАТ “ Київська кондитерська фабрика імені Карла Маркса” - одно із потужніших кондитерських підприємств на Україні. Тут працює більш 1200 чоловік. Фабрика має 12 фірмових магазинів (Київ, Рівне, Донецьк, міста в Криму). Фабрика розташована на проспекті Науки № 1/5.

Відкрите акціонерне товариство “Київгума” Київське виробниче об’єднення нафтипереробної і нефтохімічної промисловості. Об’єднення утворене 1976 р. у складі заводу “Червоний гумовик” (головне підприємство, засновано на базі артілі, що виробляла гумові вироби; 1929р. перетворена на завод “Київкаучук”, з 1931р. – завод “Червоний гумовик”) та гумовзуттєвого заводу. Об’єднення спеціалізується на випуску гумових виробів медичного призначення, виробництві формових і неформових гумотехнічних виробів, спортивного взуття. Виготовляє також товари народного споживання.

На території заводу “Червоний гумовик” у 1915 році було засновано Деміївський снарядний завод Головного Артелерійського управління (існував до 1 ІІІ 1918р.) ВАТ “Київгума” міститься на Голосіївському проспекті № 6.

Завод художнього скла.

Примітивною кустарною майстернею а не заводом було націоналізоване це підприємство після Великої Жовтневої соціалістичної революції. У 1921 році завод знаходився в розпорядженні залізничного відомства, яке організувало в ньому випуск віконного скла. Але стан його був такий, що в 1923р. виробництво на ньому було повністю припинено. В 1925р. після реконструкції підприємства Києвським комітетом по боротьбі з безробіттям, воно знову почало випускати скляну продукцію. З 1928 року починається реконструкція заводу. Підприємству дали назву “Червона гума”. Був збудований шліфувальний цех, механічні майстерні, складське приміщення, медпункт, заводоуправління. Пічне господарство було переведене на рідке паливо, завод став оснащуватись новою технікою. Значно розширився асортимент виробів. З 1930 р. тут випускається сортова посуда, видувні і пресовані склянки, стопки, графини, глеки та ін. В1930 р. колектив заводу вперше в СРСР організував випуск термосних колб, а в 1931 р. вже випускав до тисячі штук термосів на місяць. На початку 1934р. підприємство одержало нову назву - склотермосний завод. У 1940 р. на заводі працювало 850 робітників, виготовляли посуд з кольорового та безкольорового скла. В1951-1955 р. на за заводі було освоєно виробництво кришталю, термосів. В 50-х роках художники І.В. Зарицький, П.П. Аверков, А.Д. Зельдич, А.М. Митяєва першими звернулися до традицій гутного скла. 25.6.1960 завод перейменовано на Київський завод художнього скла. В основному завод спеціалізується на виробах з кришталю, кольорового та безкольорового скла (97% продукції), решта виробів-термоси. У 1971-1975 було проведено нову, чергову реконструкцію заводу. В 1976-1980 р. освоєно нові, потужності в т.ч. імпортну механізовану лінію «Інтергласс». На фасаді головного корпусу встановлено пам’ятний знак про нагордження завода пам’ятним прапором ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС. Вироби заводу відзначено бронзовой медаллю міжнародної виставки в Брюсселі (1958 р.) Міститься завод художнього скла на Червонозоряному проспекті № 119. Акціонерне товариство “Київський пивзавод №1”. Колишня назва “Пивоварений завод №1 об’єднення Укрпивопром”. Найстаріший пивзавод нашого міста відсвяткував своє 115-річчя. Саме стільки літ минуло відтоді, як фабрикант Шульц заснував це підприємство. Воно і сьогодні тримає високу марку своєї продукції. Зараз “Пивзавод №1” є акціонерним підприємством. Його очолюють голова правління В. Б. Кандиба і головний інженер В. М. Співак. На спеціалізованій виставці Н.В.Ц. України завод зайняв друге місце серед споріднених підприємств. Цим акціонерним товариством зацікавилися представники іноземних фірм. Вони зокрема, планують провести переговори і виділять кошти для реконструкції підприємства, будівництва пивного ресторану. При заводі відкрито магазин по продажу фірмового пива. Розташований на Голосієвському проспекті № 1. Київський завод харчових машин і механізірованих ліній “Харчомаш” Міністерства машинобудування промислового комплексу і конверсії України. Колишня назва”Завод харчових машин та механізованих ліній”. Завод випускає поточні лінії, машини, апарати по переробці харчових продуктів. Завод має власне конструкторське бюро. Продукція заводу призначена для конкретних потреб замовника і відповідає особливостям цих підприємств. Міститься на проспекті Голосіївському № 60. Київський експерементальний завод “Стенд”. Минула назва «Київські експерементальні майстерні Міністерства хімічної промисловості» На заводі випускалося експерементальне устаткування, машини та апарати для хімічних виробництв. Завод був галузевим дослідним підприємством по проектуванню та впровадженню новітніх розробок хімічної технології для промисловості усього СРСР. Розташован на вулиці Васильківській № 14. Державне підприємство Київський завод «Імпульс» Міністерства та соціальної політики України. Колишня назва «Завод металохозвиробів» Завод виготовляє металеві вироби для народного господарства. Розташован на вулиці Деміївськой № 5-а. Кінокопіювальна фабрика . До війни в Києві існувала кінокопіювальна фабрика, яка займалась друкуванням копій чорно-білих фільмів. У 1950 р. перша черга нової кінокопіювальної фабрики була введена в експлуатацію, і в цьому році фабрика випустила 34,6 млн. метрів кінокоплівочної продукції, що дало можливість розширити демонстрування художніх, науково-популярних і хронікальних фільмів для мільйонів глядачів. В 1954р. було введено в експлуатацію другу чергу - цех масового друку кольорових фільмів. Фабрика щорічно друкує більше 200 назв кінофільмів, в тому числі -100 художніх; це значить, що менше ,ніж за три дні, фабрика випускала один повнометражний фільм тиражем 300-500 копій та 5-6 журналів кінохроніки і спеціальні випуски. Сучасна назва підприємства – “Київська кінокопіювальна фабрика”. Розташована на вулиці Васильківській №1. На території фабрики міститься також «Національний центр О. Довженка». ЗАТ «Київський маргариновий завод» . Розташоване на проспекті Науки № 3/1.

Підприємства соціального комплексу та інші заклади.

Центральний автовокзал

Споруджений у 1957-1961 р. (архітектори А.М. Милецький,І.М.Мельник, Е.А. Більський). Розрахований на обслуговання 50 маршрутів, за якими з автовокзалу в усі кінці України і сусідні держави щодня вирушають 160-180 автобусів. На першому поверсі - вестибюль, операційний зал, пошта, телеграф і буфет, на другому - зал чекання, ресторан, на третьому- кімнати готелю. В інтер’єрах автовокзалу - художні мозаїчні керамічні панно (художники В.В. Мельченко, А.Ф. Рибачук). Міститься на Московській площі № 3. Самостійна державна пожежна частина № 8 Міністерства внутрішніх справ України. Деміївську пожежну частину було засновано в 1913 р. На озброєнні у неї було 1 кінна лінійка та ручний насос. В 1936 році пожежна дружина була передислокована у пожежне депо. Зараз у складі дружини 4 сучасно обладнені спеціалізовані машини . Розташована пожежна дружина на Голосіївському проспекті № 56. Міська клінична лікарня № 10 Міністерства охорони здоровя. Голосіївський проспект № 59-А Поліклініка № 2 для дрослих Міністерства охороні здоров’я. Голосіївський проспект № 49-А. Український державний науково-дослідний і проектний інститут цивільного сільського будівництва «УкрнДіпроцивільсільбуд». Підприємство є комплексом проектних та конструкторських підрозділів, призначених для розробки проектів побудови сільського житла, тваринницьких ферм, об’єктів культури та охорони здоров’я, об’єктів по переробки сільськогосподарської продукції. За часів СРСР інститут був одним із базових галузевих проектних підприємств. Розташован на Голосіївському проспекті № 50. В цьому ж будинку розташовані: ВАТ “ Укрнафта – Київ” АКБ “МТ – Банк” Київська філія Київське ЗАТ “Газпром” Управління капітального будівництва Київської облдержадміністрації. Окрасою Голосіївського проспекту є будова Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Архітектори В.І. Гопкало, В.М.. Гречина та ін. Містить висотне (27 поверхів) книгосховище та систему комплексних залів на 900 місць. Висотна частина будови зроблена у металевому каркасі, на фасадах – елементи монументально - декоративного мистецтва, вітражі із кольорового скла. Фонди бібліотеки містять біля 10 млн одиниць зберігання, у т.ч. більш 296 тис. рукописов, біля 6.5 тис книг слав’янського шрифта ХV-ХVІІІ ст., 169 тис. нот, 157 тис. репродукцій та естампів та інші ілюстративні матеріали. Щорічно бібліотека обслуговує біля 32 тис. читачів. Вітчизняні та міжнародні міжбібліотечні абонементи здійснюють книгообмін з 1967 бібліотеками країн світу. Бібліотека розташована на Голосіївському проспекті № 3. Київський державний театр ляльок. Будівля на Голосіївському проспекті № 22 має довгу історію. Наприкінці минулого сторіччя купець з Деміївки Бориспільський подарував єврейській громаді цю садибу та молитовний дім. Молитовню називали «синагога Баришпольського». В 20-х роках нашого сторіччя в цій будівлі було засновано Будинок культури автотранспортників імені М.В. Фрунзе - культурно-освітний та профтехосвітий заклад. В ньому містився зал на 650 місць, лекційний зал на 150 місць. Зараз в цьому приміщенні знаходиться театр ляльок. Готель «Мир» Перший корпус готелю «Мир», підпорядкованого Бюро міжнародного молодіжного туризму «Спутник» було споруджено в 1963 році (архітектори В. Маргуліс, В. Грищенко). В ньому 136 номерів на 250 місць. Довжина фасаду 80 метрів. Інтер’єри оформлені мозаїчною підлогою, чорним гранітом з блакитними вставками. В 1975-1977 рр. поряд було споруджено новий 16-поверховий корпус (архітектори В. Гопкало, В. Гречина, М. Кантор). Має 540 місць. На рівні другого поверху два корпусі з’єднує скляний переход. Нині ця будівля – окраса Голосіївської площі. Готель розташован на Голосіївському проспекті № 70-72. Свято-Вознесенська церква. На плані Києва в 1880 році було позначене місце для будівництва церкви. А в 1882 році за допомогою прихожан та пожертвувань директора цукрово-рафінадного заводу господина Раузера збудована, а в 1883 освячена Свято-Вознесенська церква на Деміївці. На початок 1917 року кількість прихожан була близько 4 тис. осіб. При церкві була відкрита церковно-приходська школа, яка діяла до 1917 року. 25 липня 1907 року відома українська поетеса Леся Українка вінчалася тут з Климентом Квіткою. Доля зберегла Свято-Вознесенську церкву. Вона не була закрита, хоча така загроза існувала багато разів. З 1989 року настоятелем церкві був назначений протоієрей Мефодій Фенкевич. Дуже багато було зроблено зусиллям настоятеля, священиків, прихожан для ремонту церки. Була впорядкована територія біля церкви. Встановлені нові Царські врата – робота лаврського ченця Руфа, в нього по-справжньому золоті руки, фігури та образи на Царських вратах виглядають як живі. З 1990 року церкві було передано будівлю, де зараз проводяться заняття недільної школи, проходять заняття керковного хору. Церковний хор Свято- Вознесенської Деміївської церкві в цьому році було признано кращим серед церковних хорів Києва. Церква розташована по Голосіївському проспекту №54. ІV. Висновки. За два віка існування Деміївка перетворилася з невеличкого селища (34 мешканця) до промислово-житлового району Києва площею 5,1 кв.км. з населенням 22,4 тис. чоловік. Аналізуючи історичний шлях розвитку Деміївки , можна зробити висновок , що район зазнавав різноманітні часи, поряд з певними досягненнями були та залишаються до сучасних часів негативні явища. Вигідне географічне положення та фізико-географічні характеристики сприяли розвитку промисловості Деміївки. Специфіка розвитку промислового виробництва Деміївки визначається трьома фокторами: 1.наявність транспортних сполучень; 2.сировинна база; 3.наявність ринку збуту готової продукції. Транспортні шляхи – це південно-західна залізниця та Васильківський шлях , котрим в місто ввозилася продукція з півдня країни. Сировина база складалась: по-перше, із сільськогосподарської сировини (цукровий буряк, фрукти, солод), що надходила з півдня; по- друге, місцева сировина – наносні глини та піски Либідської долини. Деміївка містилася поруч з Києвом, тому продукція, яку виготовляли її підприємства, відповідала міським потребам. За характером рельєфу в районі не було будь-яких великих перешкод до прокладення шляхів, вирівнювання будівельних майданчиків. Таким чином, з побудовою південно-західної залізниці та найближчої до Деміївки станції Київ-ІІ, почався бурхливий розвиток промислової інфраструктури району. Цукрорафінадний, пивоварний заводи та цукеркова фабрика працювали на сировині, що привозили. Скляний завод та три цегельні заводи використовували місцеву сировину. За часів радянської влади на території Деміївки було збудовано завод сільгоспмашинобудування (за адресою Голосіївський проспект № 20, ліквідован під час реконструкції Московської площі) та завод “Харчомаш”. Їх розташування визначалось наближеністю до залізниці. В час між двох воєн, а особливо за радянських часів, Деміївка втратила своє промислове значення. До цього призвели освоєння лівобережної частини Києва, будівництво нових шляхів, мостів, розвиток залізничних колій та автомобільного транспорту в інших частинах міста. Командно-адміністративні методи керівництва народним господарством, жорстока централізація за часів СРСР гальмували розвиток економіки.Оскільки економіка України була підпорядкована господарському комплексу СРСР, вона працювала на забезпечення його потреб, часто на шкоду власним інтересам. За часів радянської влади на території Деміївки почали працювати заводи союзного підпорядкування - “Харчомаш”, маргариновий, “Червоний гумовик”. Надто повільно йшло будівництво доріг, шкіл, лікарень, закладів культури. Наприклад, будівництво поліклініки для дорослих №2 Московського району тримало аж 6 років, будівництво лінії метрополітену на Теремки й досі не завершено. 24 серпня 1991 р. був проголошений Акт про незалежність України . З цього дня відкрилися широкі можливості для докорінної перебудови економіки нашої держави. За багатством природних ресурсів та за економічним потенціалом Україна посідає сьогодні восьме місце з-поміж країн світу. Якщо взяти до уваги ще й те, що на українській землі живе талановитий і працьовитий народ, висновок буде таким: незадежна Україна має можливості для створення високорозвинутої в економічному і соціальному плані держави. Серед першочергових заходів, які, на думку вчених-економістів, повинні вивести економіку України з кризи, пропонуються такі: перехід до ринкової форми господарювання; структурна перебудова господарства, насамперед скорочення неефективних, енерго- та матеріаломістких виробництв і таких, що дуже забруднюють навколишнє середовище; конверсія (перепрофілювання військових заводів з їх передовою технологією на випуск побутових товарів); роздержавлення та приватізація (передача або продаж державних підприємств трудовим колективам, кооперативам або приватним особам). Головна мета роздержавлення та приватизації полягає у створенні багатоукладної ринкової економіки. створення економіки відкритого типу, інтегрованої в європейський та свїтовий економічний простір, з широким залученням іноземних капіталів, технологій. При цьому не слід забувати про захист національного ринку й національних економічних інтересів. передача функцій виробника від держави до підприємця; створення простих, мобільних, дешевих, ефективних структур управління економікою; неухильне виконання екологічного законодавства країни. На шляху перебудови вже зроблені певні кроки. Основу промисловості Деміївки складають акціонерні (кондитерська фабрика, “Київгума”, пивзавод, завод художнього скла, маргариновий завод, завод “Стенд”) та державні підприємства (завод “Харчомаш” та завод “Імпульс”). До приватної форми власності належать численні підприємства торгівлі та громадського харчування. Завершується процес приватізації державних підприємств. За радянських часів воєнну продукцію випускали заводи “Червоний гумовик” (резинотехнічні вироби на замовлення воєнно-промислового комплексу) та завод “Харчомаш” (пічі, кухонне обладнання для кораблів воєнно-морського флоту). За умовами конверсії цехи та окремі виробництва заводів перепрофільовані на випуск товарів народного споживання. На території Деміївки діє спільне українсько-іспанське підприємство “Кармен” з іноземним капіталом. Але, на жаль, в сучасні часи усі, без винятку, промислові підприємства переживають занепад основного виду діяльності. Промислова продукція неконкурентноспроможна і не відповідає світовим стандартам. У зв’язку з впровадженням ринкових відносин в єкономіку країни намітилась тенденція скорочення кількості працюючих на всіх підприємствах Деміївки. З’явились безробітні. За таких обставин необхідні значні зусилля держави і приватних власників по створенню умов для перекваліфікації кадрів та їхнього перерозподілу. Деміївка – це транзитний район Києва. Для поліпшення транспортних розв’язок була реконструйована Московська площа. Для подальшого поліпшення роботи автомобільного транспорту потрібно прокласти нові сучасні магістралі на заході місцевості в районі вулиці Козацької та удосконалити ті,що є. Перевантажені маршрути міського громадського транспорту. Лінія метрополітену Либідська-Теремки ІІ, що планувалася до здачі в 1990 році, має на території Деміївки станцію “Ореховатська площа”. Зовнішний вигляд потворних металоконструкцій, що височать на будівельному майданчику поряд з поліклінікою, свідчать про багаторічну стогнацію цього будівництва. Деміївка- це вузол екологічних проблем. Якщо їхати з Дарниці на південь, то з висоти Чорної гори, особливо в хмарні дні, добре видно смог, що накриває улоговину Московської площі. За свій промисловий розвиток, за потужну транспортну розв’язку біля автовокзалу, мешканці навколишніх будинків, зокрема учні школи № 85, розплачуються своїм здоров’ям. На початку 90-х років міська адміністрація була навіть змушена надати нове житло тим родинам, що проживали на перших поверхах будинків біля новозбудованого шляхопроводу на проспекті Науки. Багато цікавих сторінок у двовіковій історії забудови Деміївки. Наприкінці XIX – початку XXст. бурхливий розвиток промисловості супроводжувався зростанням кількості робочих місць. Демографічний фактор природно потребував швидкового розвитку житлової інфраструктури, тому на Деміївці почалася інтенсивна забудова. Але при цьому безжалісно вирубалися лісові масиви та фруктові сади. За літературними свідоцтвами, Деміївка XIX сторіччя потопала в зелених садах та лісах. В сучасні часи ми бачимо тільки антропогенний ланшафт. Обмеженність транспортних засобів змушувала людей селитися поблизу промислових підприємств.. Будівництво мало вже не сільський, а виключно міский характер. Одно, двохповерхові будівлі зводилися одна близько до одної з невеличкими присадібними ділянками. В процессі будівництва виникали та зникали великі та малі вулиці та провулоки. Залишок таких масивів можна було побачити в районах провулків Бурмістенко, Майкопського, Козацького; вулиць Козацької, Балакірєва, Ужгородській, Хотівській та ін. та проспекту Науки. Демографічний розвиток Деміївки кінця XIX початку XX століття сприяв заселенню околиці людьми багатьох національностей та віросповідань.Про це свідчить перепис населення в1874 році.На фабрики і заводи з’їжався працювати розшарований люд. Наприклад, після пом’якшення законів щодо межі осідлості на Деміївці з’явилося багато єврейських родин з Васильківського повіту (22% від всього населення). Крім прав на поселення, енергійні єврейські підприємці отримали право на заснування власного виробництва. Національні особливості побуту потребували розташування синагоги біля місць компактного проживання прихожан. Таким чином, поряд із Свято-Вознесенською православною церквою виникла єврейська садиба, збудована на кошти підприємця Бориспільського. На жаль, ці два архітектурні ансамблі є єдиними історичними пам’ятниками на Деміївці, що збереглися до наших часів. Після другої світової війни на Деміївці споруджуються в основному житлові будови. Це, насамперед, гуртожитки, переважна більшість яких належала будівельним організвціям. Спотворене війною місто потребувало відбудови та реконструкції, а для цього потрібні були нові робочі руки. Таким чином, повоєнна Деміївка заселялася прибульцями з міст та сіл усієї країни, що жадали, завдяки своїй роботі, отримати право стати киянами. Початок будівництва у 70-х роках нових житлових масивів на півдні Московського району призвів до великої реконструкції старого центру Деміївки. Нові транспортні лінії змусили міську владу до зносу старого малоповерхового житла, будівництва багатоповерхових будинків (райони вулиць Деміївська , Голосіївська), розширення та впорядкування автомобільних доріг (Голосіївський проспект, Васильківська вулиця). При забудові південно-західної частини Деміївки (від Голосіївській площі до вулиці М. Стельмаха) було знесено майже всі існуючи будови, змінено рельєф будівельного майданчика, а сама вулиця Деміївська набула зовсім нового вигляду та напрямку. На жаль, наснага будівельників та архітекторів на цьому вичерпалася. І вся північно-східна частина Деміївки між вулицею Деміївською та Червонозоряним проспектом знаходиться у жалюгідному стані. Тут туляться одна до одної стареньки халупи, позбавлені міських зручностей. Можливо такий стан зберігається тому, що ця місцевість прорита ярами і незручна для забудови. Сучасна Деміївка потребує нового імпульсу в розвитку економіки, забудові та впорядкування. Хотілося б вірити, що нові часи, прогресивний світогляд призведуть до позитивних змін в економіці нашого району. VІ. Список літератури. 1. Бернштейн А.Ю., Корольов Б.Т. “Славні традиції” К., Держполитвидав., 1966 2. Захарченко М. “Кіевъ теперь і прежде” (репринтне відтворення видання 1888р.), К., "Кобза",1995. 3. Михайленко В.В. “Московський район м. Києва вчора, сьогодні, завтра”. К., Держполітвидав., 1967. 4. Кудрицький А.В. "Вулиці Києва". К., "Українська енциклопедія", 1995. 5. Старовойтенко І.П. “Соціалістичний Київ.” К., Держполітвидав., 1958. 6. Яремчук А.Б. “Московський район м. Києва”. К., Держполітвидав., 1950. 7. Історія Києва. т.1,2. К., УРЕ., 1979. 8. Киев в фондах Центральной научной библиотеки УССР. К., “Наукова думка”, 1984. 9. Киев. Энциклопедический справочник. К., ГР УСЭ, 1982. 10. Київ. Погляд через століття. К., 1987. 11. Статистичний щорічник України за 1997 рік. К., "Українська енціклопедія", 1999. 12. Схеми маршрутів міського транспорту Києва. К., ПФ "САКСЕС-К", 1998. 13. Березин А. “Монумент на Демиевке”. К., “Киевские ведомости”, 1995, 3 июня. 14. Галайба В. “Трамвайний музей з Деміївки родом”. К., “Вечірній Київ” ,1996, 3 липня. 15. Кальницкий М. “Кукольный театр странствует по синагогам.” К.., “Киевские ведомости”, 1997, 15 декабря. 16. НефедоваО.“Московська площа – вузол екологічних проблем.” “Хрещатик.”, 1995, 24 жовтня. 17. Позняк П. “Колишня Деміївка”. К., “Прапор комунізму”, 1984, 31 серпня. 18. “Дорога , ведущая к храму .” К., “Экспресс-курьер”, 1988, № 105. 19. “Звідки походять ці назви?” К., “Хрещатик”, 1997, 19 липня 20. “Київському” торту - 40 років.” К., “Експрес-кур’єр” ,1997, № 98. 21. “Киев и его предместья по переписи 2 марта 1874 года.” К., Типография Императорского Университета св. Владимира.,1975. 22. ”Околиця міста”. К., “Вечірній Київ”, 1998, 30 вересня. 23. “Присоединение Демиевки”. К., “Киевские городские известия”, 1919, 21 февраля. 24. “Пивзаводу – 115 років”. К., “Експрес-кур’єр”, 1997, № 1. 25."Свято-Вознесенская Демиевская церковь". К., "Голосеево", 1998 №2.