Каталог :: Этика

Реферат: Моральна відповідальніть особистості

Дніпропетровськ 2004

Міністерство фінансів України

Дніпропетровська державна фінансова академія

Реферат на тему:

Моральна відповідальніть особистості

Виконал: групи Перевірів:

Зміст

Свобода в системі цінностей людини .................. 3

Відповідальність людини як регулятор соціально - моральних відносин суспільства ............. 5

Список використаної літератури .................. 8

Свобода в системі цінностей людини

При вивченні питання про місце волі в системі людських цінностей, виникає чимало важливих тим для міркування. Чому на початку XXI століття не зникає проблема волі і вільної людини? Чому в цивільному суспільстві люди продовжують прагнути до волі моральної? Що є воля і як вона співвідноситься з існуванням особистості в соціумі? Актуальність проблеми полягає в тім, що не існує об'єктивного пояснення поняття волі. На побутовому рівні пояснення хитке, з'являється можливість виникнення мрячних пояснень, подвійності тлумачення понять. Дослідження питання про волю починає Б.Спіноза. Він визначає волю як усвідомлену необхідність. На його думку, воля виражається в поводженні, заснованому на пізнанні необхідності. Питання про волю розглядав у своїх філософських працях Г.Лейбниц, що затверджував, що «усі вчинки детермінували і ніколи не бувають байдужними, тому що завжди мається підстава, що схиляє, хоча і не примушує, до такому, а не іншій дії». Причинність чинених людиною вчинків говорить про те, що існують мети і бажані результати, отже, людина залежить не тільки від своїх потреб, але і від своїх бажань, оскільки надходить саме певним чином. Далі виникає питання про те, який відтінок має воля: позитивний або негативний. А. Шопенгауер розглядає волю як негативне поняття, оскільки вільні дії походять із самої волі, не обумовлені причинністю і не підлеглі ніяким правилам. У цьому випадку воля волі прирівнюється (стає) до байдужної волі. І. Кант визначає волю як позитивне поняття, оскільки воля, на його думку, здатність самостійно починати ряд змін. Навчання Канта визначає спільне існування волі й необхідності. Ф. В. Шеллинг у своїй статті про волю дав парафраз цього кантівського навчання. Саме цей варіант частіше використовується в сучасних дослідженнях, оскільки збагачено наочними прикладами. Розходження думок і теорій обумовило узагальнене визначення волі, що містить у собі наступні положення: - воля є поняття емпіричне, оскільки на людину впливають зовнішні фактори; - одночасно з цим воля носить розумоосягаємий характер, оскільки на людину впливає його внутрішній світ і його життя. Воля є неоднорідним поняттям і тому розділяється на: - фізичну волю, тобто відсутність перешкод і матеріальних перешкод для здійснення якої-небудь дії; - інтелектуальну волю, тобто повнота визначення понять; - моральну волю, що означає відсутність моральних перешкод: відповідальності, норм моралі. Однак також людина може утримуватися від учинків шляхом погроз, шантажу, обіцянок необхідних речей або жагуче бажаних предметів і т.д. Усі ці питання мають на увазі під собою можливість постановки знака рівності між мотивом і фізичною перешкодою. Або чи може мотив зупиняти або унеможливлювати вчинок, згодний з первісним бажанням? Дійсно, мотив може бути замінений більш сильній або протилежним по характеристиці, однак, тільки у випадку, якщо людина виявиться доступним для його впливу. Ця теза можна проілюструвати ситуацією, у якій одна людина жертвує своїм життям заради порятунку інших. Мотив «самогубство» отримає перемогу над мотивом «збереження життя», коли людина не бачить змісту в продовженні життя. Існує також зворотна ситуація – людина може пережити біль, мучення для збереження життя або заради збереження інформації, що має життєво важливий зміст. Далі необхідно пояснити ряд часто уживаних виражень: Я вільний, якщо я роблю те, що хочу. Насамперед, існування в суспільстві (особистість поза суспільством не може самовиражатися, а отже, індивід поза суспільством не може стати особистістю) має на увазі виконання, підпорядкування, проходження моральним нормам, прийнятим у даному конкретному суспільстві. Тому у відповідь на дане судження з'являються кілька нових питань: Чи можу я хотіти того, що я хочу? Чи можу я хотіти? Звідси випливає, що не вчинки людини характеризуються терміном «воля», а його життя або ж буття. Норми моралі знову ж звернені не до вчинків людини, а до його природи, до нього самому. Особистість несе моральну відповідальність перед суспільством і самої собою, тому що поводження з появою мотивів ніколи не могло виявитися іншим, ніж воно було. Учинок міг би бути іншим тільки у випадку, якби людина сама була іншою. Є цікавим питання про співвідношення понять волі й необхідності. Чи може воля бути необхідністю? Чи можна поставити знак рівності між потребами й необхідністю? Міркуючи з побутової точки зору, людина ніколи не буде вільним при житті. Будучи елементом співтовариства людей, особистість бідує не тільки в задоволенні первинних потреб, але й у задоволенні тих потреб, завдяки яким примат стає людиною, тобто потреба в спілкуванні, потреба в самовираженні, потреба в любові й розумінні. Безумовно, людина може відмовитися від останнього заради досягнення якої-небудь мети, але лише при наявності визначеного мотиву. До того ж, відмовлення від потреб ще не означає духовне й фізичне звільнення від них. Підсвідомо людина продовжує прагнути до того, чого хоче, що її необхідно. Можливо, смерть є провідником до волі і нескінченного життя. З іншого боку, заради чого людині дається життя, якщо заради волі в якийсь момент він обірве її? Можливо воля в самій людині, у його житті, у його існуванні. Можливо, поколінню XXI століття це призначено довідатися? Хто знає? Відповідальність людини як регулятор соціально - моральних відносин суспільства Істотне висування на перший план людського фактора робить ще більш актуальним дослідження проблем людини й особистості. Взаємозв'язок між волею й відповідальністю особистості закономірно висуває питання про об'єктивний критерій моральної відповідальності. Знайти об'єктивний критерій учинків, рішень, обраних на основі свободи особи — значить знайти мірило, за допомогою якого можливо було б визначити, «вимірити» правильність або неправильність тієї або іншої дії, учинку, а також прояснити питання, як повинний поводитися людина в ситуаціях, коли будь-яке рішення переслідує результат, оцінюваний з однієї сторони позитивно, з іншого боку — негативно. Самостійність вибору сама по собі ще не визначає його моральний характер. У результаті вільного вибору особистості один учинок оцінюється як добро, іншої — як зло. Володіючи можливістю вибору, людина може стати самовідданим борцем за ідеали людства або, навпроти, затятим ворогом усього доброго й світлого. Де ж міра і критерії правильності моральних вчинків і дій людини, що володіє свідомістю й почуттям відповідальності? Чи можна, скажемо, на основі історичного досвіду людських відносин і наукових умовиводів довести, що моральна відповідальність людини, маючи об'єктивне обґрунтування, має також об'єктивний критерій у рамках протилежних політичних і моральних позицій, що відбивають прагнення й інтереси різних груп, партій і суспільств? Відповісти на ці питання — значить з'ясувати об'єктивну цінність, соціальну роль моральної відповідальності в суспільному житті й в історичній творчості особистості. В історії філософської думки починалася безліч спроб визначити критерій учинків людини, чинених на основі вільного вибору. Деякі філософи вбачали цей критерій в абстрактної, відверненої від людських потреб і прагнень сфері, або в надприродній силі, тобто в релігійній сфері. Останні відстоювали думка, що людина вільна лише тілесно, а не духовно. Саме тілесна воля є причиною первородного гріха в людей. Отже, і відповідальність християнина складається про те, щоб бороти проти свого гріховного єства в ім'я торжества духу. Спроба знайти критерій справедливих вчинків і зв'язати його з мірою особистої участі людини в приреченні відповідальних учинків приводила багатьох філософів як античного, так і пізнішого періоду до думки про залежності цього критерію від блага суспільства й людства. Це характерно для Демокрита, Сократа, стоїків, Аристотеля, потім Ф. Бекону, і інших, котрі думали, що моральна відповідальність людини не має потреби в релігійних мотивах, і що соціальні спонукання людини, продиктовані інтересами суспільства й особистості, є більш гідними й визначальними в його моральному поводженні. Згідно Гоббсу, в основі відповідального поводження лежить «природний закон», прагнення до самозбереження й задоволення потреб людини. У своєму знаменитому «Левіафані» він доводить, що «чесноти» і «пороки» обумовлені розумним розумінням того, що сприяє й перешкоджає досягненню блага. Д.С. Милль, а потім Ф. Бредлі й інші зв'язували відповідальність із соціальними потребами суспільного розвитку. По Міллю, що регулює силою людського поводження є корисність, тобто утилітарний фактор. Тому ідея відповідальності особистості в нього ґрунтується на системі утилітаризму. Цінність відповідальності визначається користю для загального блага. Значний внесок у теорію критеріїв моральності, у тому числі і моральній відповідальності особистості, внесли французькі матеріалісти XVIII століття. Сутність і зміст відповідальності, на їхню думку, лежать в основі розуміння «особистого інтересу», суть якого складається в необхідності погодженого співробітництва заповзятливих людей, із діяльності яких виростає суспільне благо. Щирі основи моральної відповідальності, писав П. Гольбах у «Системі природи», лежать у сфері «власного інтересу, власного щастя» кожної людини. Гельвеций доводив, що в основі відповідальності лежить інтерес індивіда. При цьому індивідуалізм особистості він прагнув сполучити із суспільними інтересами. Якщо у французьких матеріалістів важливим засобом усвідомлення розумних, а виходить, і відповідальних учинків є освіта, то російські революціонери- демократи усвідомлення відповідальності зв'язували із соціальною перебудовою суспільства. Ми підтримуємо ту думку, що основою оцінки, критерієм морального вчинку є не суб'єктивна думка самої особистості, а суспільний зміст цього вчинку. Воля вибору вчинків повинна бути зв'язана з об'єктивним змістом цінностей, що обираються людиною, виходячи з вимог більшості членів суспільства. Це забезпечує надійний критерій для правильної оцінки вчинків людини і його морального поводження. Людина повинна враховувати не тільки свої внутрішні потреби й прагнення, але, у першу чергу, об'єктивні, суспільні потреби, і, у зв'язку з цим, передбачати наслідку для суспільства своїх учинків, зроблених на основі вільного вибору. Проблема взаємозв'язку мети, засобу й результату свідомої діяльності особистості має важливе значення у визначенні об'єктивного критерію моральної відповідальності. Морально щирим критерієм володіє та особистість, та партія, що відбивають назрілі потреби суспільного розвитку. Особистість несе відповідальність у тій мері, у якій вона вільна визначати свої дії й учинки, тобто мірою її відповідальності є міра її волі, точно також як мірою свободи особи виступає міра її відповідальності. Тільки абсолютно вільний вибір індивіда може бути основою будь-якої його відповідальності; волю волі не можна обмежувати. Тільки бажання людини визначають його вчинки, він робить визначені дії лише тому, що йому так завгодно. Моральна відповідальність особистості зв'язана не тільки з її обов'язками, зовнішнім примусом, але і з глибоким внутрішнім переконанням у правильності мотивів дій; вона об'єктивно-суб'єктивна; будучи елементом моральної свідомості, якому властиво всі пронизуючу властивість, моральна відповідальність виступає як соціально-етична категорія, органічно зв'язана з поняттям політичної, правової, професійно - трудової й інших форм відповідальності. Усі функціонально-рольові види моральної відповідальності в остаточному підсумку утворять цивільність особистості. Успішний розвиток почуття особистої відповідальності залежить як від ступеня інтеріоризації індивідом суспільних вимог і цінністно - світоглядних установок, так і від рівня об'єктивації суб'єктивних потреб і устремління особистості у відповідальному поводженні в мікро - і макросередовищу. Підвищенню моральної відповідальності особистості сприяє непримиренна боротьба, що розгорнулася в нашій країні, з антисоціальними й аморальними явищами повсякденного життя суспільства. Список використаної літератури 1. Лейбниц Г. В. Два уривки про волю. 2. Декарт Р. Початку філософії. 3. Арістотель. Про небо. 4. Аристотель. Про чесноті. 5. Кант І. Критика чистого розуму. 6. Кант І. Критика практичного розуму. 7. Августін Про вільне призволення 8. Шопенгауер А.Про волю волі 9. Шеллинг «Філософські дослідження про сутності людської волі» 10. Шеллинг «Про волю» 11. Гоббс Т. Про волю й необхідність 12. Гоббс Т. Про громадянина 13. Б.В. Кортуа Відповідальність людини як регулятор соціально-моральних відносин у суспільстві. Людина: співвідношення національного й загальнолюдського. Сб. матеріалів міжнародного симпозіуму (м. Зугдіді, Грузія, 19–20 травня 2004 р.) Випуск 2 / Під ред. В.В. Парцванія. Спб.: Санкт-Петербурзьке філософське суспільство, 2004. С. 138-141