Каталог :: Экономическая теория

Реферат: Сутність і види підприємництва

                           МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ                           
                            ЗАГАЛЬНО ОСВІТНЯ ШКОЛА №9                            
                                     Реферат                                     
за темою: " Сутність і види підприємництва"
Виконав:
Учень 11-Д класу
Комлик Ілля
                                     Бровари                                     
                                      2004                                      
                                  Зміст                                  
     Вступ                                                                   3
     Сутність і види підприємництва
1. Визначення підприємництва                                                   4
2. Суб’єкти підприємницької діяльності                                         5
3. Види підприємницької діяльності                                             7
     Висновок                                                               11
                                  Вступ.                                  
Будь-яка нація пишається плодами діяльності своїх підприємців. Але будь-яка
нація і кожен її окремий представник пишаються і своєю причетністю до
втілення якої-небудь конкретної підприємницької ідеї. Підприємництво як одна
з конкретних форм прояву суспільних відносин сприяє не тільки підвищенню
матеріального і духовного потенціалу суспільства, не тільки створює
сприятливий ґрунт для практичної реалізації здібностей і талантів кожного
індивіда, але і веде до єднання нації, збереженню її національного духу і
національної гордості. Зараз ми усі є свідками кризового стану нашої
економіки, знецінення національної валюти і падіння життєвого рівня
населення. За роки незалежності уряд не зміг активізувати діяльність
приватних підприємців, створити сприятливі умови для їхнього росту. Недавно
один відомий політик сказав, що ця криза відкинула Україну і Росію на 3 роки
тому, що приблизно стільки знадобиться, для того щоб досягти рівня 17 серпня
1998 року. Це означає, що ми практично заново стаємо перед проблемою розвитку
підприємництва. Значить усі перераховані вище риси підприємництва не знайшли
відображення в конкретних діях ні з боку держави, ні з боку населення, що і
привело до даної кризи. Традиційна комуністична модель суспільного розвитку
завжди базувалася на необхідності придушення підприємницького духу в
суспільстві і підприємця як носія такого духу. Досвід перебудови (особливо її
початкового періоду) показав, що, відмовляючись на словах від традиційної
комуністичної моделі суспільного розвитку, фактично ми багато в чому
продовжуємо саме цю лінію. Загальне неприйняття підприємництва поступово
переходить в усвідомлення необхідності створення умов для його найшвидшого й
ефективного розвитку.За підприємництвом в Україні майбутнє, процес
нагромадження критичної маси неминуче приведе до "підприємницького бума".
Тому на даному етапі важливо вивчити поводження підприємця, щоб у наслідку не
допускати помилок, зроблених раніше. У своїй роботі я постараюся розкрити
сутність підприємництва, дати йому чітке визначення, розглянути такі важливі
елементи, як підприємницьке середовище, партнерські зв'язки і відносини. В
другій частині я зупинюся на суб'єктах і видах підприємництва, особливо
докладно розглянувши один із самих розповсюджених на Україні видів діяльності
- посередницького підприємництва. У третій частині буде проведений аналіз
проблем, перспектив підприємництва в Україні, а також заходів для виходу з
положення, що створилося.
                     Сутність і види підприємництва.                     
                      1. Визначення підприємництва.                      
На сьогоднішній день у світі не існує загальноприйнятого визначення
підприємництва. Американський учений, професор Роберт Хизрич визначає
"підприємництво як процес створення чогось нового, що має вартість, а
підприємця — як людини, що затрачає на цей весь необхідний час і сили, бере
на себе весь фінансовий, психологічний і соціальний ризик, одержуючи в
нагороду гроші і задоволення досягнутим". В американській навчальній і
науковій літературі дається безліч інших визначень, що характеризують
підприємництво і підприємця з економічної, політекономічної, психологічної,
управлінської й інших точок зору.
Кэмпбелл Макконнелл і Стэнли Брю у своїй книзі розкривають значення терміна
підприємництво через чотири функції підприємця:
1.    Підприємець бере на себе ініціативу з'єднання ресурсів землі, капіталу
і праці в єдиний процес виробництва чи товару послуги. Виконуючи роль свічі
запалювання і каталізатора, підприємець одночасно є рушійною силою
виробництва і посередником, що зводить разом інші ресурси для здійснення
процесу, що обіцяє бути прибутковою справою.
2.    Підприємець бере на себе важку задачу прийняття основних рішень у
процесі ведення бізнесу, тобто ті нерутинні рішення, що і визначають курс
діяльності підприємства.
3.    Підприємець - це новатор, особа, що прагне вводити в побут на
комерційній основі нові продукти, нові виробничі технології і навіть нові
форми організації бізнесу.
4.    Підприємець - це людин, що йде на ризик. Це випливає з ретельного
вивчення інших трьох його функцій. У капіталістичній системі підприємцю
прибуток не гарантований. Винагородою за витрачений час, зусилля і здібності
можуть виявитися привабливі  прибутки або збитки і зрештою банкрутство.
Коротше кажучи, підприємець ризикує не тільки своїм часом, працею і діловою
репутацією, але і вкладеними коштами - своїми власними, а також коштами
компаньйонів чи акціонерів.
Ні за рубежем, ні в нас поки ще не створена загальноприйнята економічна
теорія підприємництва, хоча потреба в такій теорії давно вже стала дуже
важливою. "Три хвилі" розвитку теорії підприємницької функції — так умовно
можна охарактеризувати розвиток процесу наукового осмислення практики
підприємництва.
"Перша хвиля", що виникла ще в XVIII в., була зв'язана з концентрацією уваги
на несенні підприємцем ризику. "Друга хвиля" у науковому осмисленні
підприємництва зв'язана з виділенням інноваційності як його основної
відмітної риси. "Третя хвиля" відрізняється зосередженням уваги на особливих
особистісних якостях підприємця (здатність реагувати на зміни економічної і
суспільної ситуації, самостійність у виборі і прийнятті рішень, наявність
управлінських здібностей) і на ролі підприємництва як регулюючого початку в
економічній системі, що врівноважує.
Сучасний етап розвитку теорії підприємницької функції можна віднести до
"четвертої хвилі", поява якої зв'язується з переносом акценту на
управлінський аспект в аналізі дій підприємця, а отже — з переходом на
міждисциплінарний рівень аналізу проблем підприємництва.
Підприємництво — це особливий вид економічної активності (під який ми
розуміємо доцільну діяльність, спрямовану на витяг прибутку), що заснована на
самостійній ініціативі, відповідальності й інноваційній підприємницькій ідеї.
Економічна активність являє собою форму участі індивіда в суспільному
виробництві і спосіб одержання фінансових засобів для забезпечення
життєдіяльності його самого і членів його родини. Такою формою участі
індивіда в суспільному виробництві є один суспільний функціональний обов'язок
чи їхня комбінація, коли він виступає в якості:
• власника яких-небудь об'єктів, нерухомості і т.д., що приносять йому
постійний і гарантований доход (власник підприємства чи будинку, що здається
в оренду, і т.д.);
• найманого робітника, що продає свою робочу силу (токар на заводі, вчитель у
школі і т.д.);
• індивідуального виробника ("вільний" художник, що живе на доходи від
реалізації своїх добутків, або водій, що використовує автомобіль у якості
таксі і живучий на доходи від такої діяльності, і т.д.);
• державного чи муніципального службовця;
• менеджера (керуючий чужим підприємством);
• пенсіонера (пасивна форма участі в суспільному виробництві як наслідок
минулої активності);
•  чи учня студента (як підготовчий етап до участі в майбутнім суспільному
виробництві в якій-небудь конкретній формі);
• безробітного (як вимушена форма неучасті чи припинення участі в суспільному
виробництві);
Підприємництво характеризується обов'язковою наявністю інноваційного моменту,
— будь те виробництво нового товару, зміна профілю чи діяльності підстава
нового підприємства. Нова система керування виробництвом, якістю,
упровадження нових методів організації або виробництва нових технологій — це
теж інноваційні моменти.
                 2. Суб'єкти підприємницької діяльності.                 
Основним суб'єктом підприємницької активності виступає підприємець. Однак
підприємець — не єдиний суб'єкт, у будь-якому випадку він змушений
взаємодіяти зі споживачем як основним його контрагентом, а також з державою,
що у різних ситуаціях може виступати як помічник або супротивник. І споживач
і держава також відносяться до категорії суб'єктів підприємницької
активності, як і найманий робітник (якщо, звичайно, підприємець працює не
поодинці), і партнери по бізнесі (якщо виробництво не носить ізольованого від
суспільних зв'язків характеру) (мал. 1).
     

Малюнок 1. Суб'єкти підприємницької діяльності В взаєминах підприємця і споживача підприємець відноситься до категорії активного суб'єкта, а споживачу властива, насамперед пасивна роль. При аналізі сторони цих взаємин споживач виконує роль індикатора підприємницького процесу. Це зрозуміло, тому все те, що складає предмет діяльності підприємця, має право на реалізацію тільки у випадку позитивної експертної оцінки споживача. Така оцінка здійснюється споживачем і виступає як готовність останнього придбати той чи інший товар. Підприємець, при плануванні й організації своєї діяльності ніяким чином не може ігнорувати настрій, бажання, інтереси, чекання, оцінки споживача. У підприємця в умовах ринкової системи відносин немає іншого шляху впливу на споживача, крім як діяти в унісон з його інтересами. Однак така ситуація зовсім не означає, що підприємець зобов'язаний діяти тільки в строгій відповідності з уже виявленими інтересами споживача. Сам підприємець може формувати попит споживача, створювати нові купівельні потреби (ну хто зі споживачів припускав придбати відеомагнітофон, коли він ще не вироблявся, а тільки готувався до виробництва?). До цього саме і зводиться положення про два способи організації підприємницької активності: на основі виявленого інтересу споживача чи на основі "нав'язування" йому нового товару. Таким чином, метою підприємця виступає необхідність "завоювати' споживача, створити коло власних споживачів. Основними засобами впливу підприємця на споживача виступають наступні фактори: • новизна товару і його відповідність інтересу споживача; якість; • ціна, приступність товару; • ступінь універсальності товару; зовнішній вигляд і упакування; • позитивні відмітні характеристики товару від товарів інших виробників і можливість споживача ознайомитися з такими відмінностями; • можливість скористатися послугами післяпродажного сервісу; • відповідність загальноприйнятим чи державним стандартам; • престижність і привабливість реклами товару і т.д. Висновок, який можна було б зробити з розглянутої проблеми, зводиться до наступного: якщо з погляду суспільного виробництва саме підприємець виступає в ролі активного суб'єкта, то з погляду самого підприємницького процесу, його змісту й ефективності активну роль грає споживач, і підприємець не може ігнорувати цей факт. Роль держави як суб'єкта підприємницького процесу може бути різною в залежності від суспільних умов, ситуації, що складається в сфері ділової активності, і тих цілей, які ставить перед собою держава. У залежності від конкретної ситуації держава може бути: • гальмом розвитку підприємництва, коли воно створює вкрай несприятливу обстановку для розвитку підприємництва або навіть забороняє його; • стороннім спостерігачем, коли держава пряма не протидіє розвитку підприємництва, але в той же час і не сприяє цьому розвитку; • прискорювачем підприємницького процесу, коли держава веде постійний і активний пошук заходів для залучення в підприємницький процес нових економічних агентів (нерідко така цілеспрямована діяльність держави викликає "вибух" підприємницької активності і приводить до "буму" підприємництва). Які ж функції держави як прискорювача підприємницького процесу? По-перше, держава бере на себе освітні функції, тобто функції по професійній підготовці і вихованню підприємницьких кадрів По-друге, держава підтримує у фінансовому відношенні тільки но вступивших чи вступаючих у сферу ділової активності підприємців. По-третє, держава звичайно бере на себе функції створення для підприємців необхідної підприємницької інфраструктури. Найманий робітник як реалізатор ідей підприємця також відноситься до групи суб'єктів підприємницького процесу. Саме від нього залежить ефективність і якість реалізації підприємницької ідеї. Відомо, що кожному економічному суб'єкту властиві свої власні інтереси. Що стосується підприємця і найманого робітника, то частина їхніх планів збігається (чим вище прибуток, тим вище заробітна плата), а частина носить полярно протилежний характер (підприємець не зацікавлений у високій оплаті праці, а найманий робітник зацікавлений). У таких випадках сторони змушені йти на пошук компромісних варіантів, що, узагалі ж, і складає основу взаємин цих двох суб'єктів підприємницького процесу. У рамках таких взаємин підприємець позначає для себе визначені проблеми у своїй повсякденній діяльності і намагається дозволити їх з найбільшим ефектом. Які ж це проблеми? Насамперед, підбір кадрів потрібної спеціалізації і необхідного рівня кваліфікації. Ця проблема вирішується двома можливими шляхами: • підготовка таких кадрів на власній інформаційній і фінансовій базі (але такий шлях не завжди ефективний по зрозумілих причинах); • залучення кадрів, зайнятих в інших підприємницьких чи виробничих структурах, для чого потрібно створення для працівників кращих, більш привабливих . Іншою проблемою виступає необхідність залучення найманого робітника в інтерес підприємницької структури. При цьому розрізняють дві форми: • залучення найманого робітника у виробничий інтерес підприємницької структури; • залучення найманого робітника в комерційний інтерес фірми. Перша форма властива європейській системі організації праці, коли кожен найманий робітник точно знає свої виробничі функції і виконує їх із властивою йому вмілістю. Друга форма характерна для японо-американської системи організації праці, коли кожен найманий робітник зацікавлений не тільки в належному виконанні своїх виробничих функцій, але і стурбований загальним результатом діяльності підприємницької структури. Ця форма залучення працівника є, звичайно, більш ефективною в порівнянні з першою і найбільш привабливою як з погляду підприємця, так і з погляду суспільства. Форма залучення найманого робітника в інтерес підприємницької структури залежить від використовуваної підприємцем системи оплати праці. На сьогоднішній розрізняють наступні: ·Тверда гарантована заробітна плата. ·Тверда гарантована заробітна плата з щомісячною (щоквартальною чи щорічною) премією, ·Відрядна заробітна плата. ·З використанням коефіцієнта ефективності. ·Відрядно-преміальна заробітна плата. ·Тарифна заробітна плата. ·Погодинна заробітна плата. Правда, усі ці форми оплати праці сприяють залученню працівника лише у виробничий (але не в комерційний) інтерес фірми. Для працівника в такій ситуації головне — виконати належним чином свої обов'язки а який буде загальний результат діяльності фірми, підприємства, колективу, для нього не так важливо. Для залучення працівника в комерційний інтерес фірми важливо створити таку ситуацію, коли працівник одночасно буде зацікавлений як у своїх особистих результатах, так і в результатах колективної діяльності. Такий двоякий інтерес працівника можна стимулювати тільки одним-єдиним засобом — установленням прийнятного рівня заробітної плати. 3. Види підприємницької діяльності. Підприємництво як особлива форма економічної активності може здійснюватися як у державному, так і в приватному секторі економіки. Відповідно до цього розрізняють: а) підприємництво державне; б) підприємництво частка. Державне підприємництво є форма здійснення економічної активності від імені підприємства, заснованого: а) державними органами керування, що уповноважені (відповідно до чинного законодавства) керувати державним майном (державне підприємство), або б) органами місцевого самоврядування (муніципальне підприємство). Власність такого роду підприємств є форма відокремлення частини державного чи муніципального майна, частини бюджетних засобів, інших джерел. Важливою характеристикою таких підприємств виступає та обставина, що вони відповідають за своїми обов'язками тільки майном, що знаходиться в їхній власності (ні держава не відповідає по їх зобов'язаннях, ні вони самі не відповідають по зобов'язаннях держави). Приватне підприємництво є форма здійснення економічної активності від імені підприємства (якщо воно зареєстровано в якості такого) чи підприємця (якщо така діяльність здійснюється без наймання робочої сили, у формі індивідуальної трудової діяльності). Звичайно, кожний з цих видів — державне і приватне підприємництво — має свої відмітні ознаки, але основні принципи їхнього здійснення багато в чому збігаються. І в тому і в іншому випадку здійснення такої діяльності припускає ініціативність, відповідальність, інноваційний підхід, прагнення до максимізації прибутку. Схожою є і типологія обох видів підприємництва. У залежності від змісту підприємництва як форми ініціативної діяльності, спрямованої на витяг прибутку (підприємницького доходу) і її зв'язку з основними стадіями відтворювального процесу розрізняють різні види підприємництва: виробниче, комерційне, фінансове, посередницьке, страхове. Підприємництво називається виробничим, якщо сам підприємець безпосереднім образом, використовуючи як фактори знаряддя і предмети праці, робить продукцію, товари, послуги, роботи, інформацію, духовні цінності для наступного продажу споживачам, покупцям, торговим організаціям. У такий спосіб функція виробництва в цьому виді підприємництва - основна, визначальна. Підприємницька діяльність, зв'язана з безпосереднім виробництвом товарів, може носити: 1)традиціоналістичний характер (традиціоналістське підприємництво), 2) інноваційний характер (інноваційна підприємницька діяльність, інноваційне підприємництво). Підприємництво в сфері безпосереднього виробництва товарів може, таким чином, орієнтуватися на виробництво і постачання на ринок традиційних чи інноваційних товарів. Практика підприємницької діяльності в будь-якій її формі містить у собі інноваційний процес. Розподіл типів, що приводиться вище, підприємницької діяльності ґрунтується на переконанні, що виробництво і постачання на ринок традиційних товарів здійснюється також з використанням якихось нових методів чи прийомів, зв'язаних з організацією виробництва, технічними елементами виробництва чи змінами якісних характеристик виробленого товару. У комерційному підприємництві підприємець виступає в ролі комерсанта, торговця, продаючи готові товари, придбані ним в інших осіб, споживачу, покупцю. У такому підприємництві фактором є сам товар, а прибуток підприємця утвориться шляхом продажу товару за ціною, що перевищує ціную придбання. Відзначимо, що якщо товар здобувається на законних підставах, то торгово-комерційне підприємництво не слід називати спекуляцією і на цій підставі засуджувати. Тільки коли спостерігається протизаконна, з порушенням правил торгівлі перепродажу, можна говорити про заборонну, злочинну спекуляцію. Посередницьке - підприємництво, у якому підприємець сам не робить і не продає товар, а виступає в ролі посередника, що звязує гнізда в процесі товарного обміну, у товарно-грошових операціях. Головна задача і предмет підприємницької діяльності посередника - з'єднати дві зацікавлені у взаємній угоді сторони. Так що є підстави затверджувати, що посередництво складається в наданні послуг кожної з цих сторін. За надання подібних послуг підприємець одержує доход, прибуток. Фінансове підприємництво є особлива форма комерційного підприємництва, у якому як предмет купівлі-продажу виступають гроші і цінні папери, продані підприємцем покупцю чи надані йому в кредит. Страхове підприємництво полягає в тому, що підприємець гарантує страхувальнику майна, цінності, життя за визначену плату компенсацію можливого збитку в результаті непередбаченого нещастя. Страхування майна, здоров'я, життя є особлива форма фінансово-кредитного підприємництва, яка полягає в тому що підприємець одержує страховий внесок, виплачуючи страховку тільки при визначених обставинах. Тому що імовірність виникнення таких обставин невелика, та частина внесків, що залишилася, утворить підприємницький доход. Суспільне розуміння проблеми підприємництва зводиться до того, що, з одного боку, пріоритетне значення має перший тип підприємницької діяльності, оскільки суспільне багатство (як узагальнений підсумок рівня і якості життя кожного члена суспільства) залежить від стану справ саме в сфері матеріального виробництва, науково-технічних і сервісних послуг. З іншого боку, такі суспільні відносини до цього типу підприємництва на практиці не носить дійсно пріоритетного характеру — суспільство сприяє розвитку і другому типу підприємницької діяльності, тобто посередництва. Чому? Насамперед тому, що рівень і якість життя, зручність і комфорт кожного члена суспільства в чималому ступені залежать від рівня розвитку в суспільстві посередницької сфери (зручна для покупця організація торгівлі, реклама, доставка товарів на будинок, замовлення товару поштою, телефону і т.д.); теж саме відноситься і до споживачів товарів виробничого призначення. Але таке суспільне сприйняття посередницької діяльності не є єдиною й основною причиною. Головне полягає в іншому — посередницька підприємницька діяльність, її наявність і ускладнення до розумних меж веде: 1) до збільшення продуктивності праці безпосередніх виробників товарів на основі поглиблення спеціалізації; 2) до прискорення темпів оборотності (кругообігу) капіталу; 3) до насичення товарних ринків до об'єктивно необхідних розмірів і функціонуванню безпосередніх товаровиробників відповідно до інтересів кінцевих споживачів (оскільки посередник спеціалізується головним чином на вивченні споживчого попиту і замовленні чи придбанні тільки тієї продукції, споживчий інтерес до якої він уже виявив; будь-яку продукцію, вироблену безпосереднім товаровиробником, він здобувати не буде). Як показує практика, у нашій країні посередницькому і комерційному підприємництву належить велика частка, ніж іншим видам діяльності, тому доцільно зупинитися на посередницькому підприємництві детальніше. Ринок, як відомо, являє собою місце зустрічі двох основних суб'єктів економічних (господарських) відносин. А раз це так, то на ринку повинні бути присутнім самі виробник і споживач, чи ж їхні представники. Особи (юридичні або фізичні), що представляють інтереси виробника чи споживача (а часто і діючі від їхнього імені), але самими не є такими, називаються посередниками. Підприємницька активність у сфері посередництва дозволяє сполучити в самі стислі строки економічні інтереси виробника і споживача. Посередництво, з погляду виробника, підвищує ступінь ефективності роботи останнього, оскільки дає можливість зосередити свою активність тільки на самім виробництві, передаючи посереднику функції по просуванню товару до споживача. Крім того, включення посередника у відносини між виробником і споживачем істотно скорочує термін оборотності капіталу, а виходить, підвищує прибутковість виробництва. Підприємницька діяльність у посередництві здійснюється завжди в якійсь конкретній формі. Найпоширенішою формою посередництва є агентування, тобто такий тип відносин, у яких агент виступає посередником між виробником і споживачем. Агент — особа, що діє від імені і в інтересах виробника товару чи споживача. Особа, в інтересах і від імені якої діє агент, називається принципалом. Принципалом може бути як власник товару, що доручає агенту продати його, так і споживач товару, що доручає агенту купити цей необхідний товар. Таким чином, посередництво за участю агента, на ринку включає взаємини вже не двох, а трьох суб'єктів (мал. 2).

Малюнок 2 Схема відносин виробника і споживача за участю агента . Типи агентів Розрізняють кілька типів агентів: 1) агенти виробників; 2) повноважні агенти по збуту; 3) агенти з закупівлі. Агенти виробників (представники виробників) — представляють інтереси двох чи декількох виробників доповнюючих один одного товарів. Повноважні агенти по збуту одержують право на збут усієї продукції і являють собою як би відділ збуту, але не входять у структуру фірми-виробника, а взаємодіють з нею на договірних умовах. Агенти з закупівлі найчастіше займаються підбором потрібного товарного асортименту (наприклад, для дрібних роздрібних торговців). Брокерство Брокер — посередник при заключенні угод, який спеціалізується по визначеним видам товарів чи послуг, діє з доручення і за рахунок клієнтів, одержуючи від них спеціальну винагорода. Відноситься до категорії професійних ділових посередників. Комісія Іноді агент виступає як оптовика-комісіонера, що самостійно розпоряджається товаром, приймаючи його на комісію. Комісіонер діє на основі договору комісії, що укладається між комісіонером (агентом) і принципалом, що у такому випадку виступає у виді комітента. Комісійні операції — це різновид торгово-посередницьких операцій, чинених однією стороною (комісіонером) з доручення іншої сторони (комітента) від свого імені, але за рахунок комітента. Відносини сторін регулюються договором комісії. Комісіонер — посередник, фізична чи юридична особа, що робить за визначену винагороду (комісійна винагорода) угоди на користь і за рахунок комітента, але від свого імені. Комітент — особа (звичайно виробник чи власник товару), що дає доручення іншій особі (комісіонеру) укласти визначену угоду чи ряд угод від імені останнього, але за рахунок комітента. Висновок До числа найбільш характерних для сучасних підприємств проблем, що перешкоджають їхньому ефективному функціонуванню в умовах ринку, варто віднести: неефективність системи керування; низький рівень відповідальності керівників підприємств перед засновниками, за наслідки прийнятих рішень, збереження і ефективне використання майна підприємства; невеликі розміри статутного капіталу акціонерних товариств; відсутність ефективного механізму виконання судових рішень; незабезпеченість єдності підприємства як майнового комплексу, що знижує його інвестиційну привабливість; високі витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення і житлово-комунального господарства; відсутність достовірної інформації про фінансово-економічний стан підприємства для власників, акціонерів, керівників підприємства та ін. Для усунення негативних тенденцій необхідно сконцентрувати увагу на забезпеченні ефективного розвитку підприємства як основного елемента економічної системи України. Перехід підприємства на загальноприйняті в ринковій економіці принципи функціонування складає зміст реформи підприємств. Метою реформи підприємств є сприяння їхньої реструктуризації, що сприяє поліпшенню керування на підприємствах, симулюванню їхньої діяльності по підвищенню ефективності виробництва і конкурентноздатності продукції, що випускається, а також продуктивності праці, зниженню витрат виробництва, поліпшенню фінансово- економічних результатів. Пріоритетні задачі реформи підприємств: - забезпечення інвестиційної привабливості підприємств - захист прав акціонерів (для акціонерних товариств) - розмежування відповідальності учасників і керуючих, розвиток механізмів корпоративного керування, забезпечення вільного перерозподілу прав участі в капіталі акціонерного товариства - удосконалювання механізмів виконання судових рішень - забезпечення засновників, акціонерів, учасників, інвесторів і кредиторів достовірною інформацією про фінансово-економічне положення підприємств - створення ефективного механізму керування підприємством. Як показує вивчення закордонного досвіду, неодмінною умовою успіху в розвитку малого бізнесу є положення про те, що малі підприємства і мале підприємництво мають потребу у всебічній і стабільній державній підтримці. Вона здійснюється в різних формах, у першу чергу шляхом стимулювання виробництва найбільш пріоритетних видів продукції, надання податкових пільг, дотацій пільгово банківського кредитування, створення інформаційно-консультативних і науково- технічних центрів, розвитку системи страхування, організації матеріально- технічного постачання. Важливу роль грають прийняття і виконання законодавства, розробка і реалізація конкретних комплексних програм. Дуже гостра проблема формування фінансової бази становлення і розвитку малого бізнесу. Для цього йому повинні бути надані визначені пільги. Це можуть бути пільги по оподатковуванню. Але проведена в нашій країні податкова політика не тільки не ефективна, але економічно небезпечна. Вона йде врозріз із встановленою у світі практикою і сучасними світовими тенденціями розвитку економіки. Невиправдано високе оподатковування "убиває" в Україні мале підприємництво (численні податки і побори нерідко залишають підприємству лише 5-10% отриманого прибутку). Загальний напрямок удосконалювання податкової системи - посилення стимулюючої ролі податків у розвитку виробництва. Треба звільнити малі підприємства від податків на інвестиції, ввезені технології. І, звичайно, потрібні податкові пільги на період становлення малого підприємства. Зовсім очевидна необхідність диференційованого податкового підходу до підприємств різного профілю діяльності. Більш низькі ставки податків повинні застосовуватися для найбільш важливих, пріоритетних галузей. В наш час зроблені тільки найперші кроки в правовому й організаційному забезпеченні формування малого підприємництва як особливий сектор економіки України. Діючої системи стимулювання утворенних малих підприємств не існує, як немає і господарського механізму їхньої підтримки. Не розроблена державна програма розвитку малих підприємств. Комплекс першочергових заходів для розвитку малого підприємництва в Україні, повинний здійснюватися в наступних напрямках: - нормативно-правове; - інформаційно-технічне; - фінансово-кредитне; - організаційне; - кадрове і консультаційне забезпечення; - зовнішньоекономічна діяльність. Також у державній програмі повинні бути відбиті механізми грошово-кредитної, податкової, бюджетної, і цінової політики, матеріально-технічного постачання, системи офіційних гарантій, що забезпечували б створення рівних стартових умов у розвитку підприємницької діяльності. У програмі необхідно передбачити формування ефективних інститутів ринкової інфраструктури, товарного ринку і ринку цінних паперів, інвестиційного підприємництва, інформаційної, консультаційної й аудиторської діяльності, а також створення комплексної державно-суспільної системи підтримки малого підприємництва, включаючи підготовку і перепідготовку підприємницьких кадрів, залучення до цієї сфери соціально активних шарів населення. Варто також визначити міри, що забезпечують підтримку зовнішньоекономічної діяльності і залучення іноземних інвестицій до розвитку підприємництва. Для реалізації даних програм повинні бути притягнуті не стільки засоби державного бюджету, скільки можливості частки - вітчизняного, а при необхідності й іноземному капіталі. Основним же напрямком використання державних ресурсів повинний стати не виділення прямих інвестицій, а страхування і надання гарантій під кредит.